Рішення

від 18.11.2024 по справі 466/674/18

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа № 466/674/18

Провадження № 2/466/1566/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 листопада 2024 року м. Львів

Шевченківський районний суд м. Львова

в складі: головуючий суддя Едер П. Т.

секретар с/з Костюк В. С.

з участю: позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Львові цивільну справу в порядку спрощеного позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до Генерального Консульства Республіки Польща у Львові треті особи без самостійних вимог на предмет спору: Виконавчий комітет Львівської міської ради, Управління персоналом Львівської міської ради, Міністерство закордонних справ України про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення у зв`язку зі скороченням штату працівників на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України, поновлення на займаній посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

в с т а н о в и в:

10.04.2024 до Шевченківського районного суду м. Львова згідно Постанови колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 20.03.2024 для продовження судового розгляду у суді першої інстанції поступила цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до Генерального Консульства Республіки Польща у Львові треті особи без самостійних вимог на предмет спору: Виконавчий комітет Львівської міської ради, Управління персоналом Львівської міської ради, Міністерство закордонних справ України про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення у зв`язку зі скороченням штату працівників на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України, поновлення на займаній посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

30.01.2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом, у якому просить визнати незаконним та скасувати наказ Генерального Консульства Республіки Польща у Львові від 02.01.2018 р. про звільнення її з роботи за п.1 ст.40 КЗПП ,поновити її на роботі на посаді перекладача та стягнути з відповідача заробітну плату за час вимушеного прогулу.

Стислий виклад позиції позивача.

Обґрунтування позивача.

В обґрунтування вимог позивачка покликається на те, що працювала у Генеральному Консульстві Республіки Польща у Львові на посадах референта та перекладача з 18.05.2009 року до 02.01.2018 року. Останній раз була прийнята на посаду перекладача за строковим трудовим договором до 31.03.2018року. 02.01.2018 року її було ознайомлено з наказом № КG.LWOW.6020.2.2018 від 02.01.2018 року про припинення трудового договору від 05.04.2017 року у зв`язку із скороченням штату працівників на підставі з п. 1 ст. 40 КЗпП України. Вважає, що звільнення є незаконним ,оскільки не дотриманий встановлений порядок звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП , оскільки фактично у Генеральному Консульстві Республіки Польща в Львові не відбулось скорочення чисельності штату. Окрім цього, при попередженні про наступне звільнення їй не було запропоновано іншої роботи, хоча були вакантними посади референтів на той час.

Зазначає, що у жовтні-грудні 2017 внаслідок закінчення строку трудових договорів., укладених з іншими працівниками (на час повідомлення про скорочення штату працівників до моменту її звільнення) у Генеральному Консульстві Республіки Польща у Львові з`явилось 5 вакантних посад референтів, які відповідали кваліфікації позивача та за якими вона могла працювати надалі. Тобто 5 посад референтів у жовтні-грудні 2017 були вакантними до моменту укладення відповідачем нових трудових договорів з працівниками в період з моменту попередження про її скорочення та до її фактичного звільнення. Тобто відповідач умисно приховав вказані обставини, які мають істотне значення при скороченні, та не повідомив про наявність вакантних посад, оскільки мав намір звільнити конкретного працівника із займаної посади під приводом скорочення штату працівників (ліквідації посади), в результаті чого в період від попередження до моменту звільнення не виконав свого обов`язку та не запропонував наявної вакантної посади. Про прийняття рішення відповідача про проведення скорочення штату працівників позивача не повідомляли та не ознайомлювали, як і не повідомляли про наявні вакантні посади за якими позивач могла працювати. Відтак, змушена звернутись до суду за захистом своїх прав.

Обґрунтування заперечень відповідача.

23 серпня 2024 року на адресу суду від представника відповідача Генерального консульства Республіки Польща у Львові Жак Н. Т. надійшов відзив на позовну заяву, у якому повністю заперечила позовні вимоги позивача, вважаючи їх необґрунтованими та безпідставними. У відзиві вказала, що Генерального консульства Республіки Польща у Львові не є юридичною особою, тому не має цивільної процесуальної дієздатності, відповідно не може бути відповідачем по справі. Як вбачається із змісту Трудового договору від 05.04.2017 між Генеральним Консульством Республіки Польща у Львові (наймач) та ОСОБА_1 (працівник) укладений строковий договір про працю з 05.04.2017 по 31.03.2018 за посередництва виконавчого комітету Львівської міської ради, як посередника у трудових відносинах. Трудовий договір від 05.04.2017 було укладено відповідно до пункту 2 частини першої статті 23 КЗпП України на визначений строк, встановлений за їх погодженням, який міг бути продовжений лише якщо трудові відносини тривали й жодна із сторін не вимагала їх припинення. Тому позивачка помилково вважає, що строковий трудовий договір між нею та відповідачем укладено на невизначений строк. 13.03.2017 ОСОБА_1 особисто написала заяву про звільнення з роботи у зв`язку із закінченням строкового трудового договору 31.03.2017 та з 31 березня 2017 роботодавцем було видано наказ про звільнення ОСОБА_1 з роботи у зв`язку із закінченням терміну дії строкового трудового договору на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України. Між позивачем та відповідачем трудового договору від 05.04.2017 такий укладено до 31.03.2018, відтак строк дії договору мав би закінчитись 31.03.2018, але враховуючи «повідомлення Відділу Особових Справ МЗС № 3880 стосовно ліквідації штатних одиниць» посаду перекладача було ліквідовано, тому виникла необхідність у достроковому припинення строкового трудового договору від 05.04.2017 з позивачкою. У позивачки не було відповідної освіти та кваліфікації (відсутній диплом перекладача). У зв`язку з наведеним, просила суд у задоволенні позовних вимог позивача відмовити у зв`язку з безпідставністю, необґрунтованістю та недоведеністю позовних вимог.

30 серпня 2024 року стороною позивача подано відповідь на відзив, який аналогічний до обґрунтувань викладених в позовній заяві.

30.08.2021 року на адресу суду представником Міністерства закордонних справ України подано письмові пояснення, у яких зазначає, що на їх думку, зважаючи, що на Консульство поширюється судовий імунітет, а позовні вимоги Позивачки до Консульства не підпадали під виключення визначені ст. 43 Віденської конвенцією про консульські зносини, що свідчило про наявність підстав для відмови у відкриття провадження в частині вимог до Консульства.

Представниками третіх осіб Виконавчого комітету Львівської міської ради та Управлінням персоналом Львівської міської ради письмових пояснень щодо позову подано до суду не було.

Процесуальні дії суду по справі.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Львова від 31 січня 2018 року відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження у підготовчому засіданні.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Львова від 07 листопада 2018 року витребувано докази.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Львова від 07 листопада 2018 року витребувано докази.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Львова від 22 квітня 2019 року залучено до справи третю особу управління персоналом Львівської міської ради.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Львова від 22 серпня 2019 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

23 вересня 2019 року суддею Шевченківського районного суду м. Львова ухвалено рішення яким позов задоволено частково.

04 листопада 2019 року суддею Шевченківського районного суду м. Львова ухвалено додаткове рішення.

Постановою Львівського апеляційного суду від 22 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Постановою Верховного суду від 30 червня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Львова від 04 листопада 2022 року провадження закрито.

Постановою суддів Львівського апеляційного суду від 19 грудня 2022 року апеляційну скаргу задоволено частково.

Постановою Верховного суду від 20 березня 2024 року касаційну скаргу задоволено. Ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 04 листопада 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 19 грудня 2022 року скасовано. Справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Львова від 01 серпня 2024 року відмовлено у заявленому відводу судді Едеру П. Т.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 03 вересня 2024 року задоволено клопотання сторони позивача про витребування доказів у відповідача, а саме:належно завірену копію рішення (наказ, розпорядження чи в іншій формі), на підставі якого було здійснено скорочення штату працівників у Генеральному консульстві Республіки Польща у Львові у 2017-січні 2018 року; штатний розпис працівників Генерального консульства Республіки Польща у Львові до прийняття рішення про скорочення штату працівників у Генеральному консульстві Республіки Польща у Львові у 2017 - січні 2018 року; штатний розпис працівників Генерального консульства Республіки Польща у Львові після прийняття рішення про скорочення штату працівників у Генеральному консульстві. Республіки Польща у Львові у 2017- січні 2018 року; особову справу працівника Генерального консульства Республіки Польща у Львові ОСОБА_1 . На виконання даної ухвали від 03 вересня 2024 надано відповідь про те, що всю документацію яка знаходилася в архіві Генерального Консульства Республіки Польща у Львові, і яка не підлягала знищенню через можливе призупинення діяльності консультської установи у зв`язку з воєнними діями, зумовленими вторгненням російської федерації на територію України, в лютому 2022 евакуйовано зі Львова до Міністерства Закордонних Справ Республіки Польща. Зазначена вище документація, в тому числі особові справи працівників консульства, також знаходиться у МЗС Республіки Польща. Стороною позивача відмовлено від клопотання про витребування доказів.

Фактичні обставини встановлені судом, зміст спірних правовідносин, оцінка доказів та висновки суду.

У судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 підтримали мотиви позову та дали пояснення, що аналогічні його змісту, просили позовні вимоги задовольнити повністю.

Представник відповідача - Генерального Консульства Республіки Польща в Львові Жак Н.Т. заперечив щодо задоволення позовних вимог заперечила, надала пояснення, що відповідають по своїй суті викладеному у відзиві на позовну заяву, просила відмовити в задоволенні позовних вимог повністю через їх безпідставність.

Уповноваженим представником третьої особи - Міністерства закордонних справ України Дісюком І.І. подано 25.09.2024 року , 18.10.2024 року та 06.11.2024 року клопотання про розгляд справи за відсутності представника МЗС України та врахувати їхню позицію викладену у письмових поясненнях, попередньому складу суду.

Представник третіх осіб без самостійних вимог - виконавчого комітету Львівської міської ради Процик І.І. віднесла вирішення цього спору на розсуд суду.

Третьою особою - Управління персоналом Львівської міської ради участі уповноваженого представника у судовому розгляді не забезпечено, заяв та клопотань суду не подавалось.

Заслухавши доводи позивачки її представника та представника відповідача, дослідивши надані письмові докази суд прийшов наступних висновків.

Даний позов виник із трудових правовідносин.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів

Відповідно до положень ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Під способами захисту цивільних прав розуміють передбачені законом заходи примусового характеру, за допомогою яких відновлюються порушені, невизнані або оспорювані права.

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є забезпечити кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною радою України.

За змістом ст. ст. 11, 15 ЦК України цивільні права і обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміються закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно змісту Трудового договору від 05.04.2017 року між Генеральним Консульством Республіки Польща у Львові (наймач) та ОСОБА_4 (працівник), укладений строковий договір про працю з 05.04.2017 р. по 31.03.2018 р. за посередництва виконавчого комітету Львівської міської ради, як посередника у трудових відносинах.

Відповідно до п. 34 трудового договору від 05.04.2017 року, який укладений між мною та Генеральним Консульством Республіки Польща у Львові, трудові спори між наймачем та працівником розглядаються згідно з чинним законодавством України.

Згідно з п. 7 ч. 1 ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках, якщо дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України.

Як вбачається із п. 4 Постанови Вищого спеціального суду України з розгляду цивільний та кримінальних справ N2 24-754/0/4-13 від 16.05.2013 року «Про практику розгляду судами цивільних справ з іноземним елементом» підсудність справ, які виникають із трудових правовідносин, визначається відповідно до ст. 110 ЦПК, ст. 8 КЗпП України, ст. 53 Закону України «Про міжнародне приватне право».

Ст. 53 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачено, що трудові відносини громадян України, які працюють за кордоном, регулюються правом України в разі, якщо: 1) громадяни України працюють у закордонних дипломатичних установах України; 2) громадяни України уклали з роботодавцями - фізичними або юридичними особами України трудові договори про виконання роботи за кордоном, у тому числі в їх відокремлених підрозділах, якщо це не суперечить законодавству держави, на території якої виконується робота; 3) це передбачено законом або міжнародним договором України.

Ч. 1 ст. 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Оскаржуваний наказ №КСЗ.ІЛУОУУ.6020.2.2018 про звільнення з 02.01.2018 року та трудову книжку із внесеним записом про звільнення було вручено позивачці 02.01.2018 року, отже позов подається в межах строку звернення до суду встановленого ч. 1 ст. 233 КЗпП України.

Згідно з ч. 1 ст. 28 ЦПК України позови, що виникають з трудових правовідносин,

можуть пред`являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача. Зважаючи на те, що ОСОБА_1 зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 , що знаходиться у Шевченківському районі міста, тому позов прийнятий до провадження Шевченківським районним судом м. Львова.

Відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи організації, скорочення чисельності або штату працівників. Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1,2 і 6 цієї статті допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з ч. 1 ст. 49-2 КЗпП попередження про наступне вивільнення працівників повинно бути не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін і організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Ч. З вказаної статті визначено, що одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, увертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

31.10.2017 року ОСОБА_1 було ознайомлено з попередженням NoKG.LWOW.6020.45.2017 від 31.10.2017 року про розірвання угоди про працю від 05.04.2017 року , у якому зазначено, що причиною наступного звільнення є ліквідація посади (зменшення штату працівників). У попередженні не вказано про наявність або відсутність вакантних посад, як і не зазначено про врахування відповідачем переважного права на залишення на роботі відповідно до ст. 42 КЗпП України.

Із змісту ч. 1 ст. 42 КЗпП вбачається, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається, зокрема, працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації. Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

Як встановлено із записів у трудовій книжці позивачки, вона працювала у Генеральному Консульстві Республіки Польща у Львові на посадах референта та перекладача з 18.05.2009 року до 02.01.2018 року. Відповідачем не надано доказів суду про наявність інших працівників, які мали переважне право на залишення на роботі перед позивачкою.

При скороченні працівнику пропонуються вакансії, які були на день попередження про звільнення, а також вакансії, які відкриваються протягом двохмісячного строку аж до фактичного звільнення з роботи.

Разом з тим, ні зі змісту попередження NaKG.LWOW.6020.45.2017 від 31.10.2017 року про наступне звільнення, ні впродовж двомісячного строку аж до моменту фактичного звільнення, відповідач не повідомляв позивачку про наявність вакантних посад чи відсутність таких посад у вказаний період, хоча це є його обов`язком згідно ч.3 ст. 49-2 КЗпП України.

Із копії податкового розрахунку сум доходу, нарахованого на користь платників податку у сум отриманого податку за ІУ квартал 2017 року, поданого 16.01.2018 р. Генеральним Консульством Республіки Польща у Львові ,видно, що у жовтні-грудні 2017 року (на час повідомлення про скорочення штату працівників ) у Генеральному Консульстві Республіки Польща у Львові були наявні вакантні посади, які, однак такі не були запропоновані позивачці, чим порушено вимоги ч. З ст. 49-2 КЗпП України.

Згідно ч. 6 ст. 43 Конституції України гарантовано громадянам захист від незаконного звільнення.

Підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника передбачені ст. ст. 40, 41 КЗпП України.

Трудове законодавство не тільки визначає перелік підстав розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця, але й встановлює юридичні гарантії забезпечення прав працівника від незаконного звільнення. Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.

У постановах від 01.07.2015 року у справі №6-491цс15, від 25.05.2016 року у справі №6- 3048цс15 та від 23.03.2016 року у справі № 6-2487цс15, Верховний Суд України зазначив, що під час звільнення працівника на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку із змінами в організації тратті, в тому числі скорочення штату працівників, необхідно дотримуватись гарантій, передбачених КЗпП України.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 року № 9, при розгляді спорів про звільнення за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Оцінюючи докази, надані в ході розгляду справи, суд дійшов переконання, що відповідачем порушено порядок звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Щодо доводів сторони Відповідача, про те, що Генеральне консульство Республіки Польща у Львові не є юридичною особою, тому не має цивільної процесуальної дієздатності, відповідно не може бути відповідачем по справі, та письмових пояснень представника Міністерства закордонних справ України, зважаючи, що на Консульство поширюється судовий імунітет, а позовні вимоги Позивачки до Консульства не підпадали під виключення визначені ст. 43 Віденської конвенцією про консульські зносини, що свідчило про наявність підстав для відмови у відкриття провадження в частині вимог до Консульства, суд враховує позицію КЦС ВС викладеному у постанові від 20 березня 2024 у цій справі, згідно якої колегія палати дійшла висновку що доводи Генерального Консульства Республіки Польща у Львові про те, що ним не набуто процесуального статусу відповідача та повідомлення про брак згоди Республіки Польща на його участь в якості відповідача в цій справі, суперечать процесуальній поведінці, оскільки Генеральне Консульство забезпечило представництво прав та інтересів в цій справі, та вчиняло процесуальні дії саме як відповідач відповідно до вимог ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 23 КЗпП України трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Із змісту договору про працю, укладеного між позивачкою ОСОБА_1 та Генеральним Консульством Республіки Польща у Львові від 05.04.2017 р., такий укладено до 31.03.2018 р. Відтак строк дії договору мав би закінчитись 31.03.2018 р. Зважаючи, що звільнення за п.1 ст.40 КЗпП України є протиправним , відповідач повинен відшкодувати позивачці заробітну плату за період з 02.01.2018р. по 31.03.2018 р. в розмірі 69 591,77 грн. виходячи із середньомісячного заробітку згідно довідки про доходи від 10.01.2018 р. ,виданої Генеральним Консульством Республіки Польща у Львові.

Згідно з п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 15.10.2013 року №8-рп/2013, в аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР зі змінами необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Враховуючи вищевикладене, надавши правову оцінку доводам та доказам, що подані сторонами, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Розподіл судових витрат між сторонами:

Згідно вимог ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно п.3 ч. 2 ст.141 ЦПК України Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 6. ст. 141 ЦПК України Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки позивач ОСОБА_1 при зверненні до суду була звільнена від сплати судового збору, з відповідача на користь держави, на підставі ст.141 ЦПК України слід стягнути судовий збір.

Керуючись ст. ст. 4, 11, 12, 13, 77, 81, 141, 142, 263-265, 268, 280-283, 289, 352, 354 ЦПК України, суд,-

у х в а л и в:

позов ОСОБА_1 до Генерального Консульства Республіки Польща у Львові треті особи без самостійних вимог на предмет спору: Виконавчий комітет Львівської міської ради, Управління персоналом Львівської міської ради, Міністерство закордонних справ України про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення у зв`язку зі скороченням штату працівників на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України, поновлення на займаній посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ №KG.LWOW.6020.2.2018 від 02 січня 2018 року «Про припинення строкового трудового договору», згідно якого ОСОБА_1 звільнено з посади перекладача Генерального Консульства Республіки Польща у Львові з 02.01.2018 р. за п.1 ст.40 КЗпП України.

Вважати ОСОБА_1 звільненою з посади перекладача Генерального Консульства Республіки Польща у Львові з 31.03.2018р. у зв"язку із закінченням строку трудового договору на підставі п.2 ст.36 КЗпП України.

Стягнути з Генерального Консульства Республіки Польща у Львові (79011, м.Львів, вул. І.Франка, 110) в користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) невиплачену заробітну плату за період з 02.01.2018 р. по 31.03.2018 р. в сумі 69591 (шістдесят дев"ять тисяч п"ятсот дев"яносто одна) грн. 77 коп.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми платежу за один місяць в розмірі 23197,25 грн.

В решті позовних вимог відмовити.

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Генеральне Консульство Республіки Польща у Львові, місцезнаходження: 79011, м. Львів, вул. І. Франка, 110.

Третя особа: Виконавчий комітет Львівської міської ради, місцезнаходження: 79008, м. Львів, пл. Ринок, 1.

Третя особа: Управління персоналом Львівської міської ради, місцезнаходження: 79008, м. Львів, пл. Ринок, 1.

Третя особа: Міністерство закордонних справ України, місцезнаходження: 01018, м. Київ, Михайлівська плоша, 1.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 18 листопада 2024 року.

Суддя П. Т. Едер