Рішення
від 17.09.2024 по справі 369/8770/16-ц
КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/8770/16-ц

Провадження № 2/369/11/24

РІШЕННЯ

Іменем України

17.09.2024 м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі: головуючого судді Янченка А.В., за участю секретаря судового засідання Вець О.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу № 369/8770/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи: Приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Федоренко Олена Ігорівна, Києво-Святошинська об`єднана податкова інспекція ГУ ДФС у Київській області про визнання договору дарування земельної ділянки удаваним в частині змісту правовідносин, статусу сторін та ціни об`єкта відчуженої нерухомості, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , Приватного нотаріуса Скадовського районного округу Херсонської області Гришка Сергія Миколайовича, третя особа ОСОБА_3 , ОСОБА_7 про поділ належних подружжю частини житлового будинку, частини земельної ділянки, визнання недійсними договорів купівлі-продажу частини житлового будинку та земельної ділянки, визнання цих частин житлового будинку та земельної ділянки сумісною власністю, витребування їх з чужого незаконного володіння та поділ між подружжя,

встановив:

23 вересня 2016 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , Приватного нотаріуса Скадовського районного нотаріального округу Херсонської області Гришка Сергія Миколайовича, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , про поділ належних подружжю частини житлового будинку, частини земельної ділянки, автомобілів, визнання недійсними договорів купівлі-продажу частини житлового будинку та земельної ділянки, визнання цих частин житлового будинку та земельної ділянки сумісною власністю, витребування їх з чужого незаконного володіння та поділ між подружжям.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 вересня 2016 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п`яти днів з дня отримання позивачем копії ухвали.

На виконання ухвали суду про залишення позовної заяви без руху 26 жовтня 2016 року позивач ОСОБА_1 надав суду позовну заяву у новій редакції.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 жовтня 2016 року відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , Приватного нотаріуса Скадовського районного нотаріального округу Херсонської області Гришка Сергія Миколайовича, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , про поділ належних подружжю частини житлового будинку, частини земельної ділянки, автомобілів, визнання недійсними договорів купівлі-продажу частини житлового будинку та земельної ділянки, визнання цих частин житлового будинку та земельної ділянки сумісною власністю, витребування їх з чужого незаконного володіння та поділ між подружжям.

13 січня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи: Приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Федоренко Олена Ігорівна, Києво-Святошинська об`єднана податкова інспекція ГУ ДФС у Київській області про визнання договору дарування земельної ділянки удаваним в частині змісту правовідносин, статусу сторін та ціни об`єкта відчуженої нерухомості.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 січня 2017 року відкрито провадження у справі № 369/487/17.

10 лютого 2017 року в судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 звернувся до суду з клопотанням про витребування доказів.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 лютого 2017 року клопотання задоволено та зобов`язано приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Федоренко Олену Ігорівну надати суду належним чином завірену копію договору дарування від 14 вересня 2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Федоренко Оленою Ігорівною за реєстраційним N 1210, за яким ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подарована земельна ділянка, кадастровий номер 3222486601:01:019:5004, площею 0,0658 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, розташована за адресою: АДРЕСА_1 та документів, на підставі яких укладався і посвідчувався даний договір.

До суду надійшло клопотання представника позивача ОСОБА_1 і представника відповідача ОСОБА_2 про об`єднання позовів в одне провадження, в якому вони вказували, що у провадженні суду знаходиться справа N 369/8770/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , Приватного нотаріуса Скадовського районного округу Херсонської області Гришка Сергія Миколайовича, третя особа ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , про поділ належних подружжю частини житлового будинку, частини земельної ділянки, автомобілів, визнання недійсними договорів купівлі-продажу частини житлового будинку та земельної ділянки, визнання цих частин житлового будинку та земельної ділянки сумісною власністю, витребування їх з чужого незаконного володіння та поділ майна подружжя.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 лютого 2017 року клопотання представника позивача ОСОБА_1 і представника відповідача ОСОБА_2 задоволено та об`єднано позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи: Приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Федоренко Олени Ігорівни, Києво-Святошинська об`єднана податкова інспекція ГУ ДФС у Київській області про припинення договору дарування земельної ділянки удаваним в частині змісту правовідносин, статусу сторін та ціни об`єкта відчуженої нерухомості справа N 369/487/17 і позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , Приватного нотаріуса Скадовського районного округу Херсонської області Гришка Сергія Миколайовича, третя особа ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , про поділ належних подружжю частини житлового будинку, частини земельної ділянки, автомобілів, визнання недійсними договорів купівлі-продажу частини житлового будинку та земельної ділянки, визнання цих частин житлового будинку та земельної ділянки сумісною власністю, витребування їх з чужого незаконного володіння та поділ між подружжям справа N 369/8770/16-ц, в одне провадження, присвоївши справі N 369/8770/16-ц.

07 квітня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до відповідача ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог - ОСОБА_3 , про стягнення грошової компенсації вартості 1/2 частин автомобілів в порядку поділу майна подружжя, належного на праві спільної сумісної власності, в загальному розмірі 275340 грн 35 коп.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 квітня 2017 року відкрито провадження у справі № 369/3775/17.

Разом з позовом позивач ОСОБА_1 подав заяву про забезпечення позову, в якій просив суд забезпечити його шляхом накладення арешту на: автомобіль марки "Renault", модель Koleos, тип легковий універсал-В, номер шассі (кузова, рами) НОМЕР_1 , чорного кольору, державний номер НОМЕР_2 та автомобіль марки "Renault", модель Megane, тип легковий седан, номер шассі (кузова, рами) НОМЕР_3 , державний номер НОМЕР_4 .

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 квітня 2017 року заяву позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі № 369/3775/17 задоволено та накладено арешт на автомобіль марки автомобіль марки "Renault", модель Koleos, тип легковий універсал-В, номер шассі (кузова, рами) НОМЕР_1 , чорного кольору, державний номер НОМЕР_2 та на автомобіль марки "Renault", модель Megane, тип легковий сєдан, номер шассі (кузова, рами) НОМЕР_3 , державний номер НОМЕР_4 .

28 вересня 2017 року представник відповідачки ОСОБА_2 звернувся до суду із заявою, у якій просив об`єднати в одне провадження цивільну справу N 369/8770/16-ц і цивільну справу N 369/3775/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог - ОСОБА_3 , про стягнення грошової компенсації вартості 1/2 частини автомобілів в порядку поділу майна подружжя, належного на праві спільної сумісної власності (справа N 369/3775/17), що знаходиться у провадженні Києво-Святошинського районного суду Київської області, оскільки позовні вимоги стосуються одних і тих же відповідачів по справі, за позовами одного й того самого позивача, ґрунтуються на одних й тих самих доказах, а також враховуючи однорідність позовних вимог.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 вересня 2017 року заяву представника відповідачки ОСОБА_2 про об`єднання позовних вимог в одне провадження задоволено та об`єднано позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи: Приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Федоренко Олена Ігорівна, Києво-Святошинська об`єднана податкова інспекція ГУ ДФС у Київській області про визнання договору дарування земельної ділянки удаваним в частині змісту правовідносин, статусу сторін та ціни об`єкта відчуженої нерухомості, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , Приватного нотаріуса Скадовського районного округу Херсонської області Гришка Сергія Миколайовича, третя особа ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , про поділ належних подружжю частини житлового будинку, частини земельної ділянки, визнання недійсними договорів купівлі-продажу частини житлового будинку та земельної ділянки, визнання цих частин житлового будинку та земельної ділянки сумісною власністю, витребування їх з чужого незаконного володіння та поділ між подружжям (справа N 369/8770/16-ц, провадження N 2/369/931/17), та позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог ОСОБА_3 , про стягнення грошової компенсації вартості 1/2 частини автомобілів в порядку поділу майна подружжя, належного на праві спільної сумісної власності (справа N 369/3775/17, провадження N 2/369/2317/17), в одне провадження, присвоївши справі N 369/8770/16-ц.

26 січня 2018 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про зміну підстав позову в об`єднаній справі № 369/8770/16-ц, у якій узагальнив та остаточно сформував позовні вимоги.

Згідно заяви про зміну підстав позову остаточні позовні вимоги наступні:

-Визнати 1/3 частку житлового будинку АДРЕСА_2 , загальною площею 298.6 м.кв. житловою площею 93.8 м.кв., нежитловою площею 204.8 м.кв. та 1/3 частину земельної ділянки кадастровий номер 3222486601:01:019:5004 площею 0.0658 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибної ділянки), розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , спільною сумісною власністю мене, ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_5 ) та ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_6 ).

- Здійснити поділ 1/3 частки житлового будинку АДРЕСА_2 , загальною площею 298.6 м.кв. житловою площею 93.8 м.кв., нежитловою площею 204.8 м.кв. шляхом:

- визнання за мною ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_5 ) права власності на 1/6 частку житлового будинку АДРЕСА_2 , загальною площею 298.6 м.кв. житловою площею 93.8 м.кв., нежитловою площею 204.8 м.кв.;

- визнання за ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_6 ) права власності на 1/6 частку житлового будинку АДРЕСА_2 , загальною площею 298.6 м.кв. житловою площею 93.8 м.кв., нежитловою площею 204.8 м.кв.

- Здійснити поділ 1/3 частини земельної ділянки кадастровий номер 3222486601:01:019:5004 площею 0.0658 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибної ділянки), розташованої за адресою АДРЕСА_1 , шляхом:

- визнання за ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_5 ) права власності на 1/6 частину земельної ділянки кадастровий номер 3222486601:01:019:5004 площею 0.0658 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибної ділянки), розташованої за адресою АДРЕСА_1 ;

- визнання за ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_6 ) права власності на 1/6 частину земельної ділянки кадастровий номер 3222486601:01:019:5004 площею 0.0658 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибної ділянки), розташованої за адресою АДРЕСА_1 .

- Визнати недійсним:

- договір купівлі-продажу від 03 серпня 2016 року 71/100 частини житлового будинку з належними до неї господарськими будівлями та спорудами за адресою АДРЕСА_3 , укладений ОСОБА_2 та ОСОБА_6 , посвідчений 03 серпня 2016 року приватним нотаріусом Скадовського районного нотаріального округу Херсонської області Гришком С.М. за реєстраційним номером 517;

- договір купівлі-продажу від 03 серпня 2016 року частини земельної ділянки кадастровий номер 6524710100:01:001:0904, площею 0.0232 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибної ділянки), яка розташована за адресою АДРЕСА_4 , укладений ОСОБА_2 та ОСОБА_6 , посвідчений 03 серпня 2016 року приватним нотаріусом Скадовського районного нотаріального округу Херсонської області Гришком С.М. за реєстраційним номером 518.

Визнати незаконним та скасувати:

- рішення приватного нотаріусу Скадовського районного нотаріального округу Херсонської області Гришка Сергія Миколайовича, про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), яким внесений індексний запис 30830096 від 08 серпня 2016 року про реєстрацію права власності на 71/100 частини житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями та спорудами за адресою АДРЕСА_3 , за ОСОБА_6 ;

- рішення приватного нотаріусу Скадовського районного нотаріального округу Херсонської області Гришка Сергія Миколайовича, про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), яким внесений індексний запис 30887380 від 11 серпня 2016 року про реєстрацію права власності на земельну ділянку кадастровий номер 6524710100:01:001:0904, площею 0.0232 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибної ділянки), яка розташована за адресою АДРЕСА_4 , за ОСОБА_6 ;

Визнати 71/100 частину житлового будинку за адресою АДРЕСА_3 , загальною площею 116.1 м.кв., житловою площею 55.3 м.кв. з належними до нього будівлями та спорудами та земельну ділянку кадастровий номер 6524710100:01:001:0904, площею 0.0232 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибної ділянки), яка розташована за адресою АДРЕСА_4 , спільною сумісною власністю мене ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_5 ) та ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_6 ).

Витребувати від набувача ОСОБА_6 71/100 частину житлового будинку за адресою АДРЕСА_3 , загальною площею 116.1 м.кв., житловою площею 55.3 м.кв. з належними до нього будівлями та спорудами та земельну ділянку кадастровий номер 6524710100:01:001:0904, площею 0.0232 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибної ділянки), яка розташована за адресою АДРЕСА_4 .

Здійснити поділ 71/100 частину житлового будинку за адресою АДРЕСА_3 , загальною площею 116.1 м.кв., житловою площею 55.3 м.кв. з належними до нього будівлями та спорудами, шляхом:

- визнання за мною ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_5 ) права власності на 71/200 частину житлового будинку за адресою АДРЕСА_3 , загальною площею 116.1 м.кв., житловою площею 55.3 м.кв. з належними до нього будівлями та спорудами;

- визнання за ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_6 ) права власності на 71/200 частину житлового будинку за адресою АДРЕСА_3 , загальною площею 116.1 м.кв., житловою площею 55.3 м.кв. з належними до нього будівлями та спорудами.

Здійснити поділ земельної ділянки кадастровий номер 6524710100:01:001:0904, площею 0.0232 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибної ділянки), яка розташована за адресою АДРЕСА_4 , шляхом:

- визнання за мною ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_5 ) права власності на 1/2 частину земельної ділянки кадастровий номер 6524710100:01:001:0904, площею 0.0232 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибної ділянки), яка розташована за адресою: АДРЕСА_4 ;

- визнання за ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_6 ) права власності на 1/2 частину земельної ділянки кадастровий номер 6524710100:01:001:0904, площею 0.0232 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибної ділянки), яка розташована за адресою: АДРЕСА_4 .

Стягнути з ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_6 ) на мою, ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_5 ) користь вартість 1/2 частини вартості автомобіля марки Renault, модель Koleos, тип легковий універсал-B, номер шассі (кузова, рами) НОМЕР_7 , державний номер НОМЕР_2 230869 грн 35 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_6 ) на мою, ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_5 ) користь вартість 1/2 частини вартості автомобіля марки Renault, модель Megane, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_3 , тип легковий седан 20000 грн 00 коп.

Всього стягнути з ОСОБА_2 на мою ОСОБА_1 користь 250869 грн 35 коп.

Визнати договір дарування від 14 вересня 2012 року, посвідчений 14 вересня 2012 року приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Федоренко Оленою Ігорівною, зареєстрований у реєстрі за №1210, удаваним в частині змісту правовідносин, статусу сторін та ціни об`єкта нерухомості з моменту його укладення, визнавши що цей договір є договором купівлі-продажу земельної ділянки розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею0.0658 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер 3222486601:01:019:5004, реальною ринковою вартістю на час продажу в сумі еквівалентній 50 тис. доларам США, що дорівнює 1350000 грн., продавцями якої є ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (в рівних частинах кожна), а покупцями якої є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (в рівних частинах кожний).

Всі судові по цій справі витрати віднести на відповідачів.

В обґрунтування вимог позивач зазначив, що перебував у шлюбі з ОСОБА_2 з 1981 року. З 1994 по 2003рік шлюб був розірваний.

13 вересня 2003 року шлюб з ОСОБА_2 знову був зареєстрований Віділом реєстрації актів Цивільного стану Шевченківського РУЮ у м.Києві за реєстраційним №756.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 19 грудня 2016 року у справі № 761/20140/16-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 22 березня 2017 року, шлюб розірваний.

Постановою Верховного Суду від 04.02.2019 касаційну скаргу позивача ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 19 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 22 березня 2017 року - без змін.

В період шлюбу подружжям, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , набуте наступне майно, яке є спільною сумісною власністю.

25 липня 2008 року набутий автомобіль марки Renault, модель Megane, тип легковий седан, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_3 , державний номер НОМЕР_4 , який зареєстрований на ім`я ОСОБА_2 .

У подальшому цей автомобіль був проданий відповідачкою без письмової згоди позивача іншій особі (їхньому спільному сину ОСОБА_8 ).

За період 2009-2010 років було заново збудовано 71/100 частину житлового будинку за адресою АДРЕСА_3 . Вказане будівництво здійснене на місці демонтованих та знесених в 2009 році 17/50 частин вказаного житлового будинку.

15 березня 2011 року в Реєстрі прав власності на нерухоме майно внесений запис про реєстрацію на ім`я ОСОБА_2 права власності на 71/100 частину житлового будинку.

Заново збудована за рахунок спільних сумісних коштів подружжя 71/100 частина вказаного житлового будинку розташована на земельній ділянці площею 0.0232 га, кадастровий номер 6524710100:01:001:0904, за адресою АДРЕСА_4 , яка була зареєстрована на ім`я ОСОБА_2 .

03 серпня 2016 року відповідачка ОСОБА_2 уклала договори купівлі-продажу на земельну ділянку та 71/100 частину житлового будинку з ОСОБА_6 .

Оскільки ці договори були укладені без згоди позивача, який вважає це майно спільним сумісним майном подружжя, це стало підставою для звернення до суду з позовом.

21 лютого 2011 року набутий автомобіль марки Renault, модель Koleos, тип легковий універсал-B, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_7 , державний номер НОМЕР_8 , який зареєстрований на ім`я ОСОБА_2 .

14 вересня 2012 року дружині позивача ОСОБА_2 та сину позивача ОСОБА_3 , сторонніми громадянками ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , подарована земельна ділянка з кадастровим номером 3222486601:01:019:5004 площею 0.0658 га, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 , хоча на вказану ділянку позивач вніс до сімейного бюджету кошти у розмірі, еквівалентному 20000 доларів США.

У 2013-2015 роках, на земельній ділянці, яка була подарована ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , був збудований житловий будинок АДРЕСА_5 , з належними до нього господарськими спорудами.

Основна сума затрат на будівництво здійснена за рахунок коштів сімейного бюджету позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_2 . Хоча іншим забудовником будинку окрім ОСОБА_2 був син подружжя ОСОБА_3 , однак основні кошти на будівництво пішли з сімейного бюджету, отже 1/3 частина вказаного будинку, яка зареєстрована за на ім`я ОСОБА_2 , на думку позивача, є спільною сумісною власністю.

Також позивач повідомив, що не дивлячись на те, що нерухоме майно та автомобілі набуті подружжям у спільну сумісну власність, частина цих об`єктів власності вибули з володіння та користування позивача без його згоди, крім того позивач позбавлений можливості володіння та користування частиною об`єктів власності.

Відповідачка ОСОБА_2 позовні вимоги не визнала, 24.01.2017р. надала до суду письмове заперечення проти позову де зазначила наступне.

Щодо часу перебування у шлюбі, спільного ведення господарства та сімейного бюджету.

Дійсно між позивачем ОСОБА_1 та відповідачкою ОСОБА_2 формально був укладений шлюб, про що 13.09.2003 року відділом реєстрації актів громадянського стану Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві в книзі реєстрації актів про одруження зроблено запис за № 756.

Формальний шлюб був зареєстрований повторно (перший був розірваний 03.12.1994 р. по причині існування фактів фізичного насилля у сім`ї).

Однак, спільний бюджет подружжя не вели, проживали в окремих кімнатах і, за домовленістю, приймали участь у забезпеченні життєдіяльності двох своїх дітей (син ОСОБА_3 1982 р.н., донька ОСОБА_9 1987 р.н).

Позивач, посилаючись у своїй заяві про зміну підстав позову, на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 19 грудня 2016 року, залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 22 березня 2017 року у справі №761/20140/16-ц, яким задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, зазначає про те, що шлюб розірвано 22.03.2017р., але не вказує на те, що рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 19 грудня 2016 року встановлено фактичну дату припинення сімейних відносин, а саме 10 лютого 2014 року.

З позивачем у відповідача ОСОБА_2 сумісне життя у одній квартирі не склалося, виникали сварки, під час яких ОСОБА_1 постійно застосовував фізичну силу, принижував і ображав саме домашнє насилля психологічного і фізичного характеру, брутальні погрози і не одноразові вимоги звільнити місце сумісного проживання ( АДРЕСА_6 ) з боку позивача і призвели до припинення будь-яких відносин із ним.

І, насамкінець, 09.02.2014 року ОСОБА_1 надзвичайно агресивно став наполягати, щоб відповідач ОСОБА_2 залишила ключі від квартири та звільнила її без власних речей та документів, залякував фізичною розправою та ображав, що і стало причиною виклику наряду міліції та залишення в той же день відповідачкою ОСОБА_2 квартири.

З того часу з 10.02.2014 року, позивач ОСОБА_1 і відповідачка ОСОБА_2 проживають окремо один від одного.

Щодо визнання спільною сумісною власністю 71/100 частки житлового будинку АДРЕСА_7 з належними до неї господарськими будівлям та спорудами та земельної ділянки, кадастровий номер 6524710100:01:001:0904, площею 0,0232 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 , відповідачка ОСОБА_2 зазначила наступне.

Частка житлового будинку АДРЕСА_7 , була набута відповідачкою ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу 09 квітня 1996 року, в той час коли відповідачка та позивач не перебували у шлюбі, а відповідно до п.1 ч. 1 ст. 57 Сімейного кодексу України, майно, набуте до шлюбу, являється особистою приватною власністю дружини, отже не підлягає поділу.

Земельна ділянка, кадастровий номер 6524710100:01:001:0904, площею 0,0232 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою: АДРЕСА_4 , була отримана відповідачкою ОСОБА_2 у порядку приватизації на підставі Рішення Скадовської міської ради Херсонської області № 129 від 16.06.2010 року.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 57 Сімейного кодексу України, земельна ділянка, набута за час шлюбу внаслідок приватизації в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України, являється особистою приватною власністю дружини, та не підлягає поділу.

Позивач, не маючи відповідних знань у галузі будівництва та архітектури, заявляючи як підставу визнання спільною сумісною власністю, нібито повний демонтаж частки житлового будинку АДРЕСА_7 та побудови її заново, внаслідок чого істотно збільшилась його вартість, нічим свої заяви не підтверджує.

Навпаки, наданими до суду відповідачкою ОСОБА_2 доказами (копіями документів) підтверджується, що ОСОБА_2 здійснила лише реконструкцію належної їй частки житлового будинку та облаштуванню мансардного поверху, а не здійснила повний демонтаж та нове будівництво, як помилково стверджує позивач.

На даний час вказані документи не визнані недійсними та не скасовані, а отже спростовують безпідставне твердження позивача про заново збудовану частину житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3 .

Відповідно до частини першої статті 62 СК України якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Для застосування передбачених зазначеною статтею правил збільшення вартості майна повинно відбуватися якраз внаслідок затрат подружжя, незалежно від інших факторів, (зокрема, тенденцій до загального подорожчання) і наявним повинно бути істотне збільшення вартості майна як об`єкта, його якісних характеристик.

Збільшення вартості майна та істотність такого збільшення підлягає з`ясуванню шляхом порівняння станом на час вирішення спору вартості об`єкта в стані, що існував до поліпшення, та його вартості після поліпшення; при цьому сам по собі розмір грошових затрат подружжя чи одного з них, а також визначену на час розгляду справи вартість ремонтних робіт, не можна вважати тим єдиним чинником, що безумовно свідчить про істотність збільшення вартості майна як об`єкта (Постанова Касаційного цивільного суду від 15 грудня 2021 р. у справі №463/5008/17 та особливо - Постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 № 214/6174/15-ц 131 раз ВС покликається на неї в подальшому).

Зокрема суд касаційної інстанції встановив, що в матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують факт трудових чи грошових затрат позивача у збільшення вартості спірного майна.

Вказані обставини позивачем не доведені. Позивач не надав суду доказів на підтвердження того, що він брав участь у реконструкції та облаштуванні квартири, зокрема, відсутні квитанції на його ім`я про придбання будівельних матеріалів.

Участь особи у проведенні ремонтних робіт, поліпшенні житлового будинку та інших приміщень надає право вимагати не визнання права власності, а відшкодування витрат на будівництво (у випадку належної доведеності обставин таких витрат).

Велика Палата Верховного Суду вважає, що істотність збільшення вартості майна підлягає з`ясуванню шляхом порівняння вартості майна до та після поліпшень внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя.

Тобто істотність збільшення вартості має відбутися така, що первинний об`єкт нерухомості, який належав одному з подружжя на праві приватної вартості, розчиняється, нівелюється, втрачається чи стає настільки несуттєвим, малозначним у порівнянні із тим об`єктом нерухомого майна, який з`явився під час шлюбу у результаті спільних трудових чи грошових затрат подружжя чи іншого з подружжя, який не є власником.

За загальною практикою мають враховуватися капітальний ремонт чи переобладнання житла, тобто значне перетворення об`єкта нерухомості.

Поточний ремонт житла, зміна його призначення з житлового на нежитлове без капітального переобладнання не буде надавати підстав для визнання такого об`єкта спільною сумісною власністю подружжя, оскільки значних перетворень сам об`єкт не зазнав і не можна вважати ці перетворення такими, що істотно збільшили вартість майна.

У такому випадку, якщо суд встановить наявність понесених затрат з боку іншого подружжя - не власника, однак не визнає такі затрати істотними, то цей з подружжя може вимагати грошової компенсації понесених затрат, якщо такі затрати понесені під час перебування у шлюбі.

Другий чинник істотності такого збільшення має бути пов`язаний із спільними затратами грошових коштів або трудовими затратами. Сам факт перебування осіб у шлюбі у період, коли особисте майно чи його вартість істотно збільшилося, не є підставою для визнання його спільним майном.

Істотне збільшення вартості майна обов`язково і безумовно має бути наслідком спільних трудових чи грошових затрат або затрат іншого, не власника майна, з подружжя. Тобто вирішальне значення має не факт збільшення вартості сам по собі у період шлюбу, а правова природа збільшення такої вартості, шляхи та способи збільшення такої вартості, зміст процесу збільшення вартості майна.

Збільшення вартості майна внаслідок коливання курсу валют, зміни ринкових цін та інших чинників, які не співвідносяться з обсягом грошових чи трудових затрат подружжя чи іншого, не власника, з подружжя, у майно, не повинні враховуватися у зв`язку з тим, що законодавець у статті 62 СК України не називає їх як підстави для визнання особистого майна одного з подружжя спільним майном.

В іншому випадку, у разі збільшення вартості майна внаслідок тенденції загального удорожчання об`єктів нерухомості, інфляційних та інших об`єктивних процесів, не пов`язаних з внесками подружжя чи одного з них, визнання особистого майна одного з подружжя спільною сумісною власністю подружжя буде нести, як наслідок, непропорційне втручання у власність майна одного з подружжя, який набув таку власність до шлюбу.

При посиланні на вимоги статті 62 СК України як на підставу виникнення спільної сумісної власності подружжя, позивач мала довести, що у збільшення вартості майна є істотним і у таке збільшення були вкладені її окремі (власні) кошти чи власна трудова діяльність.

В ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 квітня 2017 року (справи № 693/568/13-ц), зазначено, що суд може визнати майно дружини (чоловіка) об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо воно за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат другого з подружжя, але при цьому майно, що належало одному з подружжя в порядку статті 57 СК України, не перетворюється у спільну сумісну власність. Спільна сумісна власність виникає лише в порядку, визначеному статтею 62 СК України, тобто право спільної сумісної власності виникає лише на частку майна, яка істотно збільшилася внаслідок умов, передбачених цим законом.

В цей же день вказана сума була сплачена ОСОБА_2 , що підтверджується копією Товарного чеку, виданого ПП ОСОБА_10 , який долучений як доказ до справи.

За таких обставин, відповідач ОСОБА_2 з метою проведення будівельно-технічного та будівельно-оціночного дослідження звернулась до судового експерта.

На вирішення експерта були поставлено таке питання: «На яку суму у грошовому та відсотковому вимірі збільшилась вартість домоволодіння за адресою АДРЕСА_3 в наслідок проведення реконструкції належної їй частки та облаштуванню мансардного поверху у частині житлового будинку?»

З висновку експерта №03-17 від 08.12.2017р., який був раніше долучений до матеріалів справи, вбачається наступне:

- виходячи з інвентаризаційних цін (відповідно до яких обраховуються частки співвласників) у грошовому та відсотковому вимірі вартість домоволодіння за адресою АДРЕСА_3 в наслідок проведення реконструкції та облаштуванню мансардного поверху у частині житлового будинку збільшилась на 12%;

- вартість основних будівельних робіт по зведенню конструкцій мансарди до житлового будинку становить 35835 грн.,

що не може вважатись істотним збільшенням вартості такого майна, а отже така реконструкція не може бути підставою для визнання цього майна спільною сумісною власністю.

Виходячи із суми збільшення вартості майна, вказаної у експертному висновку 35835 грн, позивач міг би претендувати лише на цієї суми (17917 грн 50 коп.), за умови, що позивачем було би доведено належними та достатніми доказами той факт, що він дійсно ніс спільно із відповідачем трудові та грошові затрати на будівельні роботи з реконструкції та облаштування мансардного поверху, та в якому саме розмірі.

У наданих позивачем до суду матеріалах не має доказів, які б підтверджували, що останній взагалі ніс будь-які витрати на будівельні роботи з реконструкції та облаштування мансардного поверху домоволодіння за адресою

АДРЕСА_3 заяві про зміну підстави позову позивач самостійно визнає, що не може підтвердити навіть свої доходи через те, що: «…працював лікарем в декількох медичних закладах, зокрема в кооперативних та приватних. Ці медичні установи припинили свою діяльність і не здали свої документи про оплату працівників до архівних установ.».

Стосовно вимог позивача про визнання 1/3 частки житлового будинку АДРЕСА_8 частини земельної ділянки площею 0,0658 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, розташованої тією ж адресою - спільною сумісною власністю, відповідачка ОСОБА_2 зазначила наступне.

Жодних «сімейнихрішень»,щодо придбанняземельної ділянкиу передмістіКиєва табудівництва будинкуміж ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не приймалось, оскільки їх шлюб був лише формальністю, спільного бюджету, як вже раніше зазначалося, вони не вели. У Заяві про зміну підстави позову Позивач зазначає що він нібито особисто колись передав відповідачці кошти у загальному розмірі, еквівалентному 20000 доларів США.

Такі доводи Позивача, не підтверджені належними, достовірними та достатніми доказами, є лише припущенням, однак в силу частини 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

14 вересня 2012 року приватним нотаріусом Києво-Святошинського нотаріального округу Київської області Федоренко О.І. було посвідчено договір дарування за умовами якого дарувальники ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (в рівних частках кожна) зобов`язалися подарувати, а обдаровувані ОСОБА_3 та ОСОБА_2 зобов`язалися прийняти в дарунок (в рівних частках кожний) земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 , загальною площею 0,0658 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 3222486601:01:019:5004.

У ч.1 ст. 12 Цивільного кодексу України (надалі «ЦК України») передбачено, що особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Відповідно до ст. 203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Укладення договору дарування відповідало внутрішній волі всіх учасників даного правочину і не мало на меті приховування іншого правочину. Твердження Позивача про фактичне укладення договору купівлі-продажу не відповідає дійсності з огляду на те, що жодних розрахунків між обдаровуваними та дарувальниками не було, а безпідставні припущення Позивача про такі розрахунки нічим не підтверджені.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.57 ЦПК України, майно, набуте за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування є особистою приватною власністю дружини.

Отже, будь-яких законних підстав вважати 1/3 частину земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 , кадастровий номер 3222486601:01:019:5004, яка отримана Відповідачем 1 на підставі договору дарування, спільною сумісною власністю, не має.

Житловий будинок АДРЕСА_5 споруджувався виключно за особисті кошти ОСОБА_3 .

Процес будівництва будинку від самого початку контролювався та фінансувався ОСОБА_3 особисто: пошук відповідних фахівців для виконання певних робіт, укладення договорів, прийняття виконаних робіт, розрахунки з виконавцями та ін., що підтверджується копією Договору Генерального підряду на будівництво від 02.03.2013р., копіями договорів про надання послуг, купівлю-продаж будівельних матеріалів, які були раніше долучені до матеріалів справи, та підтверджено показами свідків наданими безпосередньо в судовому засіданні, а також копіями протоколів допитів свідків у кримінальному провадженні №12016100080012935 від 28.12.2016р., які долучені до матеріалі справи.

Позивач припускає, що кошти на будівництво будинку, начебто витрачались з сімейного бюджету (його та відповідачки).

Це твердження є неправдивим з огляду на те, що відповідачка вже тривалий час не вела спільного бюджету з позивачем, а з 10 лютого 2014 р. взагалі не проживала з ним.

Незначні доходи, отримані позивачем у вигляді заробітної плати, що підтверджується Довідкою про доходи, наданою на запит суду Шевченківською ДПІ у м. Києві, з урахуванням власних буденних витрат (комунально-побутові, харчування, одяг), не давали змоги позивачу робити будь-які внески до вигаданого ним сімейного бюджету.

Тому у позивача об`єктивно відсутня матеріальна можливість фінансувати будівництво вищевказаного житлового будинку, а безпідставні припущення позивача про таке фінансування нічим не підтверджені.

Таким чином, 1/3 частки житлового будинку АДРЕСА_2 , що введено в експлуатацію 25.11.2015 року (коли відповідачка та позивач вже не вели спільного господарства та не мали спільного бюджету), який збудований не на кошти відповідачки і не на кошти позивача, не може вважатися майном, набутим відповідачкою у шлюбі, і отже спільним сумісним майном.

Щодо вимог позивача про стягнення на його користь 1/2 частини вартості автомобіля марки Renault, модель Koleos, тип легковий універсал-B, номер шассі (кузова, рами) НОМЕР_7 , державний номер НОМЕР_8 , та 1/2 частини вартості автомобіля марки Renault, модель Megane, тип легковий седан, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_9 , державний номер НОМЕР_4 , відповідачка ОСОБА_2 повідомила наступне.

У заяві про зміну підстав позову від 26.01.2018р. позивач просить стягнути з ОСОБА_2 частини вартості автомобіля марки: Renault, модель Koleos, тип легковий універсал-B, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_7 , державний номер НОМЕР_8 у розмірі 230869 грн 35 коп.,

Автомобіль Renault, модель Koleos, тип легковий універсал-B, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_7 , був відчужений відповідачкою за 49000 грн, що підтверджується договором купівлі-продажу транспортного засобу №3246/2017/275644 від 10.01.2017р., копія якого міститься в матеріалах справи.

Відповідно до ч.1 ст. 175 ЦПК України, заява повинна містити обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються.

У випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку з цим неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи (Постанова ВС у складі ОП КЦС від 03.10.2018р. у справі № 127/7029/15-ц та Постанова 18 лютого 2021 року справа № 314/2224/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду).

Розмір компенсації за належну частку в майні, яке є спільною сумісною власністю подружжя та відчужене без згоди одного з них, визначається виходячи з вартості аналогічних транспортних засобів на час поділу майна, тобто виходячи з дійсної ринкової вартісті транспортного засобу, а не договірної (Постанова КЦС ВС від 17.08.2022 № 545/2396/20).

Позивач, обґрунтовуючи розрахунок суми вартості автомобіля Renault, модель Koleos, тип легковий універсал-B, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_7 , державний номер НОМЕР_8 , у розмірі 461738 грн 70 коп., посилається звіт про оцінку від 17.06.2016р., зроблений за заявою відповідачки (тобто за 1.5 роки до подання позивачем заяви про зміну підстав позову 26.01.2018).

По перше, з того часу і до моменту розгляду справи вартість автомобіля, внаслідок його використання, значно змінилась.

По друге, невідповідність оформлення такої оцінки вимогам ЗУ «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», необ`єктивність цієї оцінки та неможливість її використання підтверджено й засвідчено Рецензією експерта від 20.11.2017р. на Звіт №70/16 про визначення вартості КТЗ, копія якої додана до матеріалів справи та висновки якої не спростовані позивачем.

Ненадання позивачем висновку експерта про ринкову вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) автомобіля на час розгляду справи, унеможливлює задоволення судом позовної вимоги про стягнення 1/2 від вартості авто, оскільки така вартість судом не встановлена.

Також у заяві про зміну підстав позову від 26.01.2018р. позивач просить стягнути з ОСОБА_2 частини вартості автомобіля марки: Renault, модель Megane, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_3 , тип легковий седан, державний номер НОМЕР_4 у розмірі 20 000 грн 00 коп.

У випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку з цим неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи (Постанова 18 лютого 2021 року справа № 314/2224/17 провадження № 61-11822св20 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду).

В обґрунтування розрахунку вартості автомобіля Renault, модель Megane, позивач посилається на його договірну (а не ринкову) ціну під час відчуження 40000 грн 00 коп. (довідка-рахунок №467434 від 18.11.2015р.), копія якої міститься в матеріалах справи.

Відповідачка з цього приводу повідомила, що 12 травня 2009 р. за згодою позивача та відповідачки цей автомобіль був переданий їхньому сину - ОСОБА_11 у користування на підставі довіреності на право розпоряджатися транспортним засобом автомобілем марки Renault, модель Megane 1.4, 2006 року впуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_3 , тип легковий седан, державний номер НОМЕР_4 .

Довіреність була нотаріально посвідчена. При підписанні цієї довіреності у нотаріуса був присутній позивач та надав письмову згоду (як член подружжя) на вчинення правочину шляхом проставляння підпису в нотаріальній книзі.

У подальшому, позивач став вимагати від свого ОСОБА_3 виплатити половину вартості цього автомобіля, у розмірі 5000 (п`ять тисяч) доларів США. ОСОБА_12 не мав на той час такої суми коштів, тому його дружина - ОСОБА_13 , була змушена взяти цю суму в борг у своєї сестри ОСОБА_14 .

У серпні 2009 року, ОСОБА_3 спільно зі своєю дружиною ОСОБА_13 виплатили позивачу суму коштів у розмірі 5000 (п`ять тисяч) доларів США, яку останній вимагав як половину вартості вище вказаного автомобіля Renault, модель Megane. Отже, заявлені позивачем вимоги про поділ даного авто є необґрунтованими.

Також відповідачка зазначила, що, ненадання позивачем висновку експерта про ринкову вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) автомобіля на час розгляду справи унеможливлює задоволення позовної вимоги про стягнення 1/2 від вартості авто, оскільки така ринкова вартість судом не встановлена.

Позиція відповідача ОСОБА_3 .

Відповідач ОСОБА_3 позовні вимоги до нього не визнав, 09.02.2017р. подав до суду заперечення проти позову у якому зазначив наступне.

Щодо визнання удаваним, в частині змісту правовідносин, статусу сторін та ціни об`єкта відчуженої нерухомості - договору дарування земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_5 , загальною площею 0,0658 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 3222486601:01:019:5004.

Відповідач ОСОБА_3 повідомив, що дійсно, 14 вересня 2012 року приватним нотаріусом Києво-Святошинського нотаріального округу Київської області Федоренко О.І. посвідчений договір дарування, за умовами якого дарувальники ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (в рівних частках кожна) зобов`язалися подарувати, а обдаровувані ОСОБА_3 та ОСОБА_2 зобов`язалися прийняти в дарунок (в рівних частках кожний) земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 0,0658 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 3222486601:01:019:5004.

Позивач, заявляючи вимогу про визнання договору дарування цінних паперів удаваним, має довести: 1) факт укладення правочину, який, на його думку, є удаваним; 2) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, що передбачені насправді вчиненим правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж намір приховати насправді вчинений правочин; 3) настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж ті, що передбачені удаваними правочинами.

Доведення удаваності правочину відбувається не лише шляхом аналізу змісту укладеного правочину (удаваність якого доводиться позивачем), а за допомогою інших, непрямих доказів (зняття обдарованим готівки з банківського рахунку, укладення ним договору займу, публікація оголошень про продаж предмета, який потім був подарований, відсутність родинних чи інших зв`язків, відсутність зрозумілого мотиву укладення договору дарування майна тощо).

Власник майна має право вільно володіти, користуватися та розпоряджатися власним майном.

Відповідач ОСОБА_3 , який є доктором медичних наук, професором, тривалий час , як лікар-генетик, надавав безкоштовні медичні консультації доньці ОСОБА_4 , які сприяли вагітності та у подальшому народженню нею дитини.

На знак подяки за онука, якого чекали більше 10 років, ОСОБА_4 та її сестра ОСОБА_5 , вирішили подарувати доктору ОСОБА_3 частину належної їм земельної ділянки, отриманої у спадщину від їхньої матері.

Мотиви вчинення цього правочину прості й зрозумілі, підтверджуються всіма його сторонами у письмових поясненнях по суті справи та не спростовані позивачем.

Укладення договору відповідає інтересам його сторін, волевиявлення є вільним, усвідомленими і відповідає їх внутрішній волі, умови договору зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін, договір не приховує іншого правочину і спрямований на реальне настання саме тих наслідків, які обумовлені у ньому.

Також позивачем не надано суду відомостей про факти та обставини передачі відповідачами один одному грошових коштів за подаровану земельну ділянку. У позивача відсутні такі докази, оскільки жодних грошових розрахунків між обдаровуваними та дарувальниками не було.

Відповідач ОСОБА_3 попросив дарувальників - ОСОБА_4 та її сестру ОСОБА_5 , частину земельної ділянки (яка мала бути подарована йому) оформити також на свою матір ОСОБА_2 .

Це був його подарунок матері на день народження, яка все життя працювала та мріяла про власний будинок.

Отже, будь-яких законних підстав вважати 1/2 частину земельної ділянки, яка отримана відповідачкою ОСОБА_2 на підставі договору дарування, спільною сумісною власністю подружжя, не має.

До того ж, згідно частини першої статті 728 ЦК України до вимог про розірвання договору дарування застосовується скорочена позовна давність в один рік.

Оскільки договір дарування був укладений 14 вересня 2012 року, звернення позивача до суду 13 січня 2017 року з позовом про визнання договору дарування земельної ділянки удаваним в частині змісту правовідносин, статусу сторін та ціни об`єкта відчуженої нерухомості, відбулось поза межами строку позовної давності, що є підставою для відмови у позові.

Щодо вимог позивача ОСОБА_1 про визнання 1/3 частки житлового будинку АДРЕСА_8 частини земельної ділянки кадастровий номер 3222486601:01:019:5004 площею 0,0658 га, розташованої тією ж адресою - спільною сумісною власністю позивача та відповідачки ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (як третя особа у цьому спорі) зазначив наступне.

Житловий будинок АДРЕСА_5 споруджувався виключно за особисті кошти ОСОБА_3 , та за кошти запозичені ним у інших осіб.

Коли ОСОБА_3 вирішив будувати будинок у с. Тарасівка, шукаючи фінансові можливості, то ще улітку 2013 р. позичив у свого друга ОСОБА_15 гроші у сумі 15 тис. дол. США, а дружина ОСОБА_13 взяла в позику у своєї сестри ОСОБА_14 30 тис. дол. США.

У будівництві будинку позивач ані матеріальної, ані фізичної участі не приймав (що власне й підтверджене ним у позові).

Позивач припускає, що кошти на будівництво будинку начебто витрачались з сімейного бюджету (його та відповідача), і буцімто значна частина якого була створена за його активної участі. Це твердження є неправдивим з огляду на те, що відповідачка вже тривалий час не вела спільного бюджету з позивачем, а з 10 лютого 2014р. взагалі не проживала з ним.

Крім того, позивач ОСОБА_1 не має іншого доходу, крім заробітної плати у бюджетній установі Київському обласному центрі охорони здоров`я матері та дитини, де він постійно працює із 1996 року на посаді лікаря. Незначні доходи, отримані Позивачем у вигляді заробітної плати, що підтверджується Довідкою про доходи, наданою на запит суду Шевченківською ДПІ у м. Києві, з урахуванням власних буденних витрат (комунально-побутові, харчування, одяг), не давали змоги позивачу робити будь-які внески до вигаданого ним сімейного бюджету.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача на користь Позивача: частини вартості автомобіля марки Renault, модель Koleos, тип легковий універсал-B, номер шассі (кузова, рами) НОМЕР_7 , державний номер НОМЕР_8 ,та частини вартості автомобіля марки Renault, модель Megane, тип легковий седан, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_9 , державний номер НОМЕР_4 , ОСОБА_3 (як третя особа у цьому спорі) зазначив наступне.

12.05.2009 р. за згодою позивача та відповідачки ОСОБА_2 автомобіль Renault Megane був «подарований» ОСОБА_3 до народження першої дитини переданий у користування на підставі довіреності на право розпоряджатися транспортним засобом.

Довіреність була нотаріально посвідчена. При підписанні даної довіреності був присутній позивач та надав письмову згоду на вчинення цього правочину.

У подальшому, позивач став вимагати від ОСОБА_3 виплатити половину вартості цього автомобіля - у розмірі 5000 (п`ять тисяч) доларів США. ОСОБА_3 не мав на той час такої суми коштів, тому його дружина - ОСОБА_13 , була змушена взяти цю суму в борг у своєї сестри ОСОБА_14 .

У серпні 2009 р, ОСОБА_3 спільно зі своєю дружиною ОСОБА_13 виплатив позивачу суму коштів у розмірі 5000 (п`ять тисяч) доларів США, яку останній вимагав як половину вартості автомобіля Renault, модель Megane.

Отже, заявлені позивачем вимоги про поділ цього авто вважає необґрунтованими та безпідставними.

Автомобіль Renault, модель Koleos, був відчужений відповідачкою на ім`я ОСОБА_3 за 49000 грн, що підтверджується договором купівлі-продажу транспортного засобу №3246/2017/275644 від 10.01.2017р., копія якого міститься в матеріалах справи.

Renault Koleos був відчужений за таку суму, оскільки був нефункціональний. У подальшому цей автомобіль був відновлений за кошти ОСОБА_3 та проданий за іншу суму.

Тому вимоги позивача щодо стягнення половини вартості автомобіля Renault Koleos з розрахунку 461 738 грн зробленого у січні 2016 року тобто ще за рік до виникнення технічних несправностей є необґрунтованими.

Позиція відповідачки ОСОБА_4 .

Відповідачка ОСОБА_4 позовні вимоги не визнала, зазначила, що вимоги позову є надуманими. Позивач безпідставно вказує, що мало місце укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки, а не дарування.

Позивач просив суд визнати договір дарування від 14 вересня 2012 року, посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Федоренко Оленою Ігорівною, зареєстрований у реєстрі за №1210, удаваним в частині змісту правовідносин, статусу сторін та ціни об`єкта нерухомості з моменту його укладення, визнавши що цей договір є договором купівлі-продажу земельної ділянки розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 0.0658 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер 3222486601:01:019:5004, реальною ринковою вартістю на час продажу в сумі еквівалентній 50 тис. доларам США, що дорівнює 1350000 грн., продавцями якої є ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (в рівних частинах кожна), а покупцями якої є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (в рівних частинах кожний).

Однак ОСОБА_4 зазначила, що 14 вересня 2012 року між ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , як дарувальниками, з однієї сторони, та ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , як обдаровуваними, з іншої сторони, був укладений договір дарування земельної ділянки. За умовами договору дарування ОСОБА_4 та ОСОБА_5 подарували ОСОБА_3 та ОСОБА_2 земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 0,0658 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

Також відповідачка ОСОБА_4 повідомила, що ОСОБА_5 та ОСОБА_4 є рідними сестрами, обидві проживають в с. Тарасівка Києво-Святошинського району Київської області. ОСОБА_4 має доньку, яка тривалий час проходила курс лікування від безпліддя в одній з клінік репродуктивної медицини міста Києва де їй порадили звернутися до лікаря-генетика ОСОБА_3 , який також працює в сфері репродуктивної медицини.

Лікування безпліддя є дуже дорогим і тривалим процесом, тож ОСОБА_4 та її донька опинилися в складній фінансовій ситуації. Натомість ОСОБА_3 по-людяному віднісся до їх проблеми і безкоштовно консультував доньку Відповідача-3 в приватному порядку з приводу методів лікування безпліддя, необхідних обстежень, планування лікування та ін.. В результаті допомога ОСОБА_3 дала позитивний результат і донька ОСОБА_4 змогла народити дитину.

Сестри ОСОБА_4 та ОСОБА_5 хотіли віддячити ОСОБА_3 за допомогу. Спілкуючись з ОСОБА_3 з`ясувалося, що він з сім`єю мешкає неподалік в м. Боярка, власного житла не має і вимушений орендувати житло. До того ж мріє побудувати для сім`ї заміський будинок.

Тож коли ОСОБА_16 та ОСОБА_5 отримали в спадок від матері земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , то запропонували ОСОБА_3 в знак вдячності подарувати частину цієї земельної ділянки. ОСОБА_3 погодився, але попросив, щоб земельна ділянка була подарована на двох з його матір`ю ОСОБА_2 , оскільки особисте життя матері з їх батьком складається не найкращим чином. Відповідачі погодились на прохання ОСОБА_3

14 вересня 2012 р. приватним нотаріусом Києво-Святошинського нотаріального округу Київської області Федоренко О.І. було посвідчено договір дарування земельної ділянки. З ОСОБА_2 сестри ОСОБА_4 та ОСОБА_5 познайомились лише під час укладення договору дарування.

ОСОБА_4 зазначила, що жодних розрахунків між дарувальниками та обдаровуваними не було і не могло бути в силу наведених вище обставин. При цьому укладення договору дарування відбувалося у повній відповідності зі змістом ст. 203 Цивільного кодексу України, а саме: волевиявлення учасників правочину відповідало їх внутрішній волі і було спрямоване на реальне настання обумовлених правочином наслідків.

Твердження Позивача про те, що начебто мало місце укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки за ціною еквівалентною 50 тис. доларів США не відповідає дійсності та не підтверджується жодним доказом.

Укладений між сторонами договір дарування земельної ділянки від 14 вересня 2012 р. не мав на меті приховати інший правочин, а вчинявся з метою реального настання наслідків за договором дарування.

Позиція відповідачки ОСОБА_5 .

Відповідачка ОСОБА_5 позовні вимоги не визнала, зазначила, що вимоги позову є надуманими. позивач безпідставно вказує, що мало місце укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки, а не дарування.

ОСОБА_5 зазначила, що 14 вересня 2012 року між ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , як дарувальниками, з однієї сторони, та ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , як обдаровуваними, з іншої сторони, був укладений договір дарування земельної ділянки. За умовами договору дарування ОСОБА_4 та ОСОБА_5 подарували ОСОБА_3 та ОСОБА_2 земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 0,0658 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

Також відповідачка ОСОБА_5 повідомила, що вона та ОСОБА_4 є рідними сестрами, обидві проживають в с. Тарасівка Києво-Святошинського району Київської області. ОСОБА_4 має доньку, яка тривалий час проходила курс лікування від безпліддя в одній з клінік репродуктивної медицини міста Києва де їй порадили звернутися до лікаря-генетика ОСОБА_3 , який також працює в сфері репродуктивної медицини.

Лікування безпліддя є дуже дорогим і тривалим процесом, тож її сестра ОСОБА_4 та племінниця опинилися в складній фінансовій ситуації. Натомість ОСОБА_3 по-людяному віднісся до їх проблеми і безкоштовно консультував доньку Відповідача-3 в приватному порядку з приводу методів лікування безпліддя, необхідних обстежень, планування лікування та ін.. В результаті допомога ОСОБА_3 дала позитивний результат і донька ОСОБА_4 змогла народити дитину.

ОСОБА_5 зазначила, що жодних розрахунків між дарувальниками та обдаровуваними не було і не могло бути в силу наведених вище обставин. При цьому укладення договору дарування відбувалося у повній відповідності зі змістом ст. 203 Цивільного кодексу України, а саме: волевиявлення учасників правочину відповідало їх внутрішній волі і було спрямоване на реальне настання обумовлених правочином наслідків.

Позиція відповідачки ОСОБА_6 .

До суду від відповідачки ОСОБА_6 надійшли заперечення на позов, у якому вона проти позову заперечила у зв`язку з тим, що обставини на які посилається позивач не відповідають дійсності та є необгрунтованими.

Згодом ОСОБА_6 подала до суду доповнення до заперечення проти позову та заперечення на клопотання про призначення будівельно-технічної експертизи.

Так, заперечуючи проти позову, ОСОБА_6 вказала про те, що 03 серпня 2016 року згідно нотаріальних договорів купівлі-продажу придбала у відповідачки - ОСОБА_2 71/100 частки житлового будинку АДРЕСА_3 , а також придбала земельну ділянку, кадастровий номер 6524710100:01:001:0904, площею 0,0232 га, цільове призначення : для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_4 .

Зазначила, що твердження позивача про те, що він є співвласником частини житлового будинку АДРЕСА_3 за вище вказаною адресою, а отже мав би надати письмову згоду ОСОБА_2 на відчуження такого майна не відповідає дійсності.

Оскільки, будинок за вказаною адресою був придбаний ОСОБА_2 09 квітня 1996 року, в період коли ОСОБА_2 не перебула в зареєстрованому шлюбі з позивачем ОСОБА_1 , а отже згода позивача на відчуження такого майна ОСОБА_2 не була потрібна.

Також, в письмових запереченнях ОСОБА_6 зазначила, що земельна ділянка, кадастровий номер 6524710100:01:001:0904, площею 0,0232 га, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою: АДРЕСА_4 , була набута відповідачкою ОСОБА_2 в наслідок приватизації на підставі Рішення Скадовської міської ради Херсонської області № 129 від 16.06.2010 року, а отже така земельна ділянка є особистою приватною власністю ОСОБА_2 .

Отже, житловий будинок був набутий ОСОБА_2 в період коли остання не перебувала в зареєстрованому шлюбі, а земельна ділянка набута ОСОБА_2 в наслідок приватизації, то в силу статті 57 Сімейного кодексу України дані об`єкти є особистою приватною власністю ОСОБА_2 , та відповідно при укладанні ОСОБА_2 договорів купівлі-продажу таких об`єктів згода позивача не була потрібна.

Окрім того, ОСОБА_6 вказала, що в період часу з 01 лютого 2016 року і до початку серпня 2016 року позивач ОСОБА_1 та ОСОБА_9 (донька ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ), яка діяла як представник за довіреністю від імені відповідача ОСОБА_2 , підшукували особу (покупців), які готові були придбати належну останній 71/100 частини житлового будинку АДРЕСА_3 та земельну ділянку за вказаною адресою. В результаті перемовин 03.08.2016 року в місті Скадовську між ОСОБА_6 , як покупцем, та ОСОБА_2 , як продавцем були укладені договори купівлі-продажу вищевказаного майна. Тобто, позивач був обізнаний про наміри ОСОБА_2 продати належне їй на праві особистої приватної власності третім особам.

Також, ОСОБА_6 зазначила, що кошти за придбане нерухоме майно були передані особисто в руки донці ОСОБА_2 - ОСОБА_9 в банківській установі при свідках.

До того ж, вказала, що реалізуючи своє право на вільне користування та розпорядження своєю власністю, ОСОБА_6 в житловому будинку, який був придбаний на підставі вказаного вище договору купівлі-продажу були проведені значні ремонті роботи.

Позиція відповідача ОСОБА_17 .

До суду від відповідача ОСОБА_17 надійшли заперечення на позовну заяву, у якому останній з позовними вимогами ОСОБА_1 не погодився, та просив відмовити у їх задоволенні за їх безпідставності.

Свою позицію ОСОБА_17 мотивував тим, що він, як приватний нотаріус Скадовського районного нотаріального округу Херсонської області 03 серпня 2016 року посвідчив договір купівлі-продажу 71/100 частки житлового будинку та договір купівлі-продажу земельної ділянки, що знаходяться за адресою АДРЕСА_3 , які укладені між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 .

Оформлення цих договорів купівлі-продажу відбувалось відповідно до вимог чинного законодавства, при цьому статус майна на момент посвідчення договорів був визначений з наданих ОСОБА_2 документів.

Також, зазначив, що частка житлового будинку АДРЕСА_7 , була набута ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 09 квітня 1996 року, в період коли ОСОБА_2 не перебувала в шлюбі, а отже таке майно є особистою приватною власністю ОСОБА_2 .

При цьому, земельна ділянка кадастровий номер 6524710100:01:001:0904, площею 0,0232 га, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою: АДРЕСА_4 , була отримана відповідачкою ОСОБА_2 у порядку приватизації на підставі Рішення Скадовської міської ради Херсонської області № 129 від 16.06.2010 року, то відповідно така земельна ділянка є особистою приватною власністю ОСОБА_2 .

Таким чином, відповідно до положень п.1, 5 ч.1 статті 57 Сімейного кодексу України, майно, яке було відчужено ОСОБА_2 на підставі договорів купівлі-продажу ОСОБА_6 , є особистою приватною власністю ОСОБА_2 , а тому згода позивача на укладання ОСОБА_2 таких договорів купівлі-продажу майна не була потрібна.

Також відповідач ОСОБА_17 зазначив, що позивач ОСОБА_1 неодноразово приходив до нього на консультації, погоджував та уточнював перелік документів, які необхідні були для укладання ОСОБА_2 договорів купівлі-продажу вище зазначеної частки житлового будинку та земельної ділянки, що свідчить про обізнаність позивача про наміри та факт укладання таких договорів ОСОБА_2 .

До того ж, ОСОБА_17 зазначив, що донька ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - ОСОБА_9 неодноразово консультувалась з ним з приводу оформлення вище зазначених договорів купівлі-продажу.

Процесуальні дії суду.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27.10.2016 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.

У грудні 2016 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з клопотанням про витребування доказів.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 грудня 2016 року клопотання задоволено та зобов`язано приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Федоренко Олену Ігорівну надати суду належним чином завірену копію договору дарування від 14 вересня 2012 року за реєстраційним номером N 1210, за яким ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подарована земельна ділянка, кадастровий номер 3222486601:01:019:5004, площею 0,0658 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та документи, на підставі яких здійснено посвідчення договору.

Зобов`язано приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Федоренко Олену Ігорівну надати суду належним чином завірену копію договору дарування від 14 вересня 2012 року за реєстраційним номером № 1210, за яким ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подарована земельна ділянка, кадастровий номер 3222486601:01:019:5004, площею 0,0658 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та документи, на підставі яких здійснено посвідчення договору.

Зобов`язано приватного нотаріуса Скадовського районного нотаріального округу Херсонської області Гришка Сергія Миколайовича надати суду належним чином завірені копії договорів від 03 серпня 2006 року, реєстраційний номер № 517, 518, за якими 71/100 частина житлового будинку за адресою АДРЕСА_3 , загальною площею 116,1 кв. м., житлова площа 55,3 кв. м з належними до нього будівлями та спорудами, та земельна ділянка кадастровий номер 6524710100:01:001:0904, площею 0,0232 га. для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарський будівель та споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою: АДРЕСА_4 продані ОСОБА_2 ОСОБА_6 ; рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, якими внесені індексні записи від 08 серпня 2016 року та від 11 серпня 2016 року про реєстрацію права власності на вказану частину житлового будинку і вказану земельну ділянку ОСОБА_6 ; документи, на підставі яких здійснене посвідчення вказаних договорів та винесені вказані рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Зобов`язаноРегіональний сервіснийцентр МВСв м.Києві надатисуду довідкущодо реєстраціїстаном наданий часавтомобіля маркиRenault,модель Megan тип легковий седан, номер шассі (кузова, рами) НОМЕР_10 , державний номер НОМЕР_4 , який в 2008 році був зареєстрований на ім`я ОСОБА_2 . У випадку відчуження ОСОБА_2 вказаного автомобіля іншій особі надати суду належним чином засвідчену копію документа, на підставі якого здійснене це відчуження. 24 січня 2017 року в судовому засіданні позивач ОСОБА_1 заявив клопотанням про витребування доказів.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 січня 2017 року клопотання задоволено та зобов`язано Скадовську філію Херсонського державного бюро технічної інвентаризації надати суду належним чином завірені копії інвентарної справи на житловий будинок АДРЕСА_7 з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, та належним чином завірені копії Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 15 березня 2011 року, виданого Виконавчим комітетом Скадовської міської ради Херсонської області на ім`я ОСОБА_2 на 71/100 частину житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3 ; документи на підставі яких оформлене вказане Свідоцтво.

Зобов`язано Архівний сектор Скадовської РДА Херсонської області надати суду належним чином завірені копії рішення Виконавчого комітету Скадовської міської ради Херсонської області від 22 грудня 2010 року № 207, та документи, на підставі яких винесене вказане рішення.

24 січня 2017 року в судовому засіданні відповідачка ОСОБА_2 заявила клопотанням про закриття провадження у справі про поділ належного подружжю майна у частині визнання недійсними договорів купівлі-продажу частини жилого будинку та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_3 , оскільки нерухоме майно (земельна ділянка і частина жилого будинку із належними до нього господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_3 ), що належить їй, не має стосуватися спору про поділ майна між подружжям.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 січня 2017 року у задоволенні клопотання відповідачки ОСОБА_2 про закриття провадження у справі відмовлено.

24 січня 2017 року в судовому засіданні представник відповідачки ОСОБА_2 заявив клопотанням про витребування доказів.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 січня 2017 року клопотання задоволено та зобов`язано Київський державний нотаріальний архів надати суду належним чином завірену копію нотаріальної справи стосовно вчиненої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шульгою Оленою Миколаївною нотаріальної дії засвідчення довіреності на ім`я сина ОСОБА_3 (держав. бланк ВМА № 014341) від 12.05.2009 р. на право розпоряджатися від імені ОСОБА_2 транспортним засобом, зареєстрованої в реєстрі за № 61 від 12.05.2009 року, а саме документи, котрі підтверджують, що вказана нотаріальна дія виконана у присутності та за згодою ОСОБА_1 , та що кожна із сторін однаково розуміла значення, умови правочину та його правові наслідки.

22 лютого 2017 року в судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник подали заяву про залишення позову без розгляду в частині заявлених вимог про здійснення поділу автомобілів шляхом визнання за ним, ОСОБА_1 , права власності на автомобіль марки Рено, модель Колеос, тип легковий універсал-В, державний номер НОМЕР_2 , та визнання за ОСОБА_2 права власності на автомобіль марки Рено, модель Меган, державний номер НОМЕР_4 , на підставі вимог п. 5 ч. 1 ст. 207 ЦПК України.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 лютого 2017 року заяву позивача ОСОБА_1 та його представника задоволено.

Позовну заяву ОСОБА_1 в частині позовних вимог про здійснення поділу автомобілів шляхом визнання за ним, ОСОБА_1 , права власності на автомобіль марки Рено, модель Колеос, тип легковий універсал-В, державний номер НОМЕР_2 , та визнання за ОСОБА_2 права власності на автомобіль марки Рено, модель Меган, державний номер НОМЕР_4 , залишено без розгляду.

22 лютого 2017 року в судовому засіданні представник відповідачки ОСОБА_2 заявив клопотанням про витребування доказів.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 лютого 2017 року клопотання задоволено та витребувано з Києво-Святошинської об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Київській області довідку про доходи ОСОБА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_11 , за 2013-2015 роки.

Витребувано з Скадовської філії Херсонського державного бюро технічної інвентаризації копію інвентаризаційної справи на житловий будинок АДРЕСА_7 , з належними до нього господарськими будівлями та спорудами.

Витребувати з Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Херсонській області належним чином завірені копії документів, на підставі яких 27 серпня 2010 року видавався Сертифікат відповідності державним будівельним нормам, стандартам та правилам, реєстраційний № ХС 000846 щодо відповідності закінченого будівництвом об`єкта власної частини житлового будинку садибного типу, одноповерхового з мансардним поверхом, загальною площею 72,5 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3 , державним стандартам, будівельним нормам і правилам, забудовником якого вказана ОСОБА_2 , а саме копію звіту про технічне обстеження стану будівельних конструкцій та інженерного обладнання вказаного жилого будинку, виконаного ПП «Буднаукпроект»; копію довідки погодження прийняття об`єкта в експлуатацію Скадовської міської ради від 20 вересня 2010 року; копію документів, на підставі яких видано Сертифікат відповідності державним будівельним нормам, стандартам та правилам за реєстраційним № ХС 000846.

21 березня 2017 року представник позивача ОСОБА_1 подав до суду заяву про забезпечення позову, в якій просив суд накласти заборону на відчуження 1/3 частки житлового будинку АДРЕСА_2 , з належними до нього господарськими спорудами; 1/3 частки земельної ділянки з кадастровим номером 3222486601:01:019:5004 площею 0,0658 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою: АДРЕСА_9 частки житлового будинку АДРЕСА_7 з належними до нього господарськими будівлями та спорудами; земельну ділянку з кадастровим номером 6524710100:01:001:0904 площею 0,0232 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна; автомобіль марки Renault, модель Megane, тип легковий седан, номер шассі (кузова, рами) НОМЕР_3 , державний номер НОМЕР_4 ; автомобіль марки Renault, модель Koleos, ти легковий універсал-В, номер шассі (кузова, рами) НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 .

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 березня 2017 року заяву про забезпечення позову задоволено та накладено заборону на відчуження:

1) на 1/3 частину житлового будинку АДРЕСА_2 , з належними до нього господарськими спорудами.

2) на 1/3 частки земельної ділянки з кадастровим номером 3222486601:01:019:5004 площею 0,0658 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою:

АДРЕСА_1 ) на 71/100 частки житлового будинку АДРЕСА_7 з належними до нього господарськими будівлями та спорудами.

4) на земельну ділянку з кадастровим номером 6524710100:01:001:0904 площею 0,0232 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою: АДРЕСА_4 .

5) на автомобіля марки Renault, модель Megane, тип легковий седан, номер шассі (кузова, рами) НОМЕР_3 , державний номер НОМЕР_4 .

6) на автомобіль марки Renault, модель Koleos, ти легковий універсал-В, номер шассі (кузова, рами) НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 .

05 квітня 2017 року в судовому засіданні представник відповідачки ОСОБА_2 заявив клопотанням про витребування доказів.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 квітня 2017 року клопотання задоволено та зобов`язано Державну податкову інспекцію у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві надати суду довідку про доходи ОСОБА_1 (паспорт серія НОМЕР_12 виданий Шевченківським РУ ГУ МВС в м. Києві 01 березня 1997 року, ідентифікаційний номер: НОМЕР_5 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_10 ) за період, починаючи з 2005 року по 2016 рік включно.

05 квітня 2017 року представник відповідачки ОСОБА_2 подав до суду заяву про скасування заходів забезпечення позову, в якій просив скасувати заборону на відчуження, а саме на автомобіль марки Renault, модель Megane, тип легковий седан, номер шассі (кузова, рами) НОМЕР_3 , державний номер НОМЕР_4 ; автомобіль марки Renault, модель Koleos, тип легковий універсал-В, номер шассі (кузова, рами) НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 .

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 квітня 2017 року заява представника відповідачки ОСОБА_2 задоволена та скасовано заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 березня 2017 року в частині накладення заборони на відчуження автомобіля марки Renault, модель Megane, тип легковий седан, номер шассі (кузова, рами) НОМЕР_3 , державний номер НОМЕР_4 , та автомобіля марки Renault, модель Koleos, тип легковий універсал-В, номер шассі (кузова, рами) НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 .

10 травня 2017 року у судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 заявив клопотання про витребування доказів по справі.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 травня 2017 року клопотання представника позивача ОСОБА_1 задоволено та витребувано з Комунального підприємства Херсонської обласної ради "Херсонське бюро технічної інвентаризації" належним чином завірену копію інвентаризаційної справи на жилий будинок АДРЕСА_3 , з належними до нього господарськими будівлями та спорудами.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 30 травня 2017 року ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 березня 2017 року скасовано в частині накладення арешту на автомобіль Renault Megane, тип легковий седан, номер (кузова, рами) НОМЕР_3 , державний номер НОМЕР_4 та автомобіль марки Renault, модель Koleos, тип легковий універсал-В, номер (кузова, рами) НОМЕР_2 та постановлено нову ухвалу в цій частині, якою відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні заяви про забезпечення позову.

В іншій частині ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 березня 2017 року залишено без змін.

26 січня 2018 року представник відповідачки ОСОБА_2 звернувся до суду з клопотанням про витребування доказів.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 січня 2018 року клопотання представника відповідачки ОСОБА_2 задоволено та зобов`язано Регіональний сервісний центр МВС в м. Києві (01011, м. Київ, вул. Арсенальна, 9/11) надати суду інформаційну довідку про відчуження ОСОБА_2 в 2016-2017 роках автомобіля марки Renault модель Koleos, тип легковий універсал-В, номер шассі (кузова, рами) НОМЕР_13 , який мав державний номер НОМЕР_2 , у випадку його відчуження копії документів, на підставі яких було здійснене це відчуження.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 лютого 2018 року, у зв`язку з набранням чинності 15 грудня 2017 року Закону України від 03.10.17 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким внесено зміни до Цивільного процесуального кодексу України, призначено підготовче судове засідання з повідомленням (викликом) сторін на 16 березня 2018 року о 11 год. 30 хв. у приміщенні Києво-Святошинського районного суду Київської області за адресою: м. Київ, вул. Мельниченка, 1, під головуванням судді Ковальчук Л.М.

02 травня 2018 року представник позивача ОСОБА_1 заявив клопотання про витребування доказів.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 травня 2018 року клопотання представника позивача ОСОБА_1 задоволено та зобов`язано Територіальний сервісний центр № 3246 Регіонального сервісного центру МВС України в Київській області (08131, Київська область, Києво-Святошинський район, с. Софіївська Борщагівка, вул. Льва Толстого, 2) надати суду належним чином засвідчену копію матеріалів про відчуження громадянкою ОСОБА_2 автомобіля RENAULT KOLEOS, кузов НОМЕР_1 , що знаходяться у справі перереєстрації від 04.01.2017 року на ім`я ОСОБА_3 , з зазначенням вказаної його вартості.

Зобов`язано Територіальний сервісний центр № 8044 Регіонального сервісного центру МВС України в м. Києві (01021, м. Київ, вул. Братиславська, 52) надати суду належним чином засвідчену копію матеріалів про відчуження автомобіля RENAULT KOLEOS, кузов НОМЕР_1 , що знаходяться у справі перереєстрації від 15.03.2017 року на ім`я ОСОБА_18 , з зазначенням вказаної його вартості.

02 травня 2018 року представник позивача ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про застосування заходів процесуального примусу, в якій просив зобов`язати державного виконавця Суворовського районного відділу державної виконавчої служби міста Херсон Головного територіального управління юстиції у Херсонській області тимчасово вилучити у Комунального підприємства "Херсонське бюро технічної інвентаризації" Херсонської обласної ради інвентаризаційну справу на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , з належними до нього господарськими будівлями та спорудами.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 травня 2018 року заяву представника позивача ОСОБА_1 задоволено та застосовано до Комунального підприємства "Херсонське бюро технічної інвентаризації" Херсонської обласної ради (ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 03355620, м. Херсон, вул. Богородицька, буд. 14) заходи процесуального примусу у виді тимчасового вилучення доказів, а саме інвентаризаційної справи на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , з належними до нього господарськими будівлями та спорудами для дослідження в Києво-Святошинському районному суді Київської області.

Виконання заходу процесуального примусу доручено Суворовському районному відділу державної виконавчої служби міста Херсон Головного територіального управління юстиції у Херсонській області (73003, м. Херсон, вул. Б. Мозилевського, буд. 2).

Зобов`язано Суворовський районний відділ державної виконавчої служби міста Херсон Головного територіального управління юстиції у Херсонській області тимчасово вилучити у Комунального підприємства "Херсонське бюро технічної інвентаризації" Херсонської обласної ради та надати Києво-Святошинському районному суді Київської області для дослідження інвентаризаційної справи на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , з належними до нього господарськими будівлями та спорудами.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 вересня 2018 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 24 жовтня 2018 року 15 год. 00 хв.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 травня 2021 року у задоволенні клопотання позивача ОСОБА_1 про залучення доказів і витребування доказів відмовлено.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 травня 2021 року у задоволенні клопотання позивача ОСОБА_1 про витребування доказу відмовлено.

ОСОБА_19 керівника апарату Києво-Святошинського районного суду Київської області Дяченка В.В. N 318 від 04.10.2023 року щодо повторного автоматичного розподілу справи N 369/8770/16-ц та протоколу повторного автоматичного розподілу судової справи між суддями від 04.10.2023 року вказану справу передано на розгляд судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Янченку А.В.

Ухвалою від 04 жовтня 2023 року Києво-Святошинським районним судом Київської області, у складі судді Янченка А.В., справу № 369/8770/16-ц прийнято до свого провадження.

Призначено підготовче судове засідання о 10 годині 15 хвилин, 05.12.2023 року.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 грудня 2023 року закрито підготовче провадження у справі № 369/8770/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи: Приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Федоренко Олена Ігорівна, Києво-Святошинська об`єднана податкова інспекція ГУ ДФС у Київській області про визнання договору дарування земельної ділянки удаваним в частині змісту правовідносин, статусу сторін та ціни об`єкта відчуженої нерухомості, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , Приватного нотаріуса Скадовського районного округу Херсонської області Гришка Сергія Миколайовича, третя особа ОСОБА_3 , ОСОБА_7 про поділ належних подружжю частини житлового будинку, частини земельної ділянки, визнання недійсними договорів купівлі-продажу частини житлового будинку та земельної ділянки, визнання цих частин житлового будинку та земельної ділянки сумісною власністю, витребування їх з чужого незаконного володіння та поділ між подружжя.

Призначено справу до розгляду по суті у відкритому судовому засіданні та вирішено справу розглядати суддею одноособово.

Треті особи приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Федоренко Олена Ігорівна, Києво-Святошинська об`єднана державна податкова інспекція ГУ ДФС у Київській області та ОСОБА_7 , своїм правом на надання пояснень не скористались.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання 17.09.2024 року не з`явився, 28.08.2024 року надав до суду заяву про розгляд справи без його участі.

Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_17 , в судове засідання 17.09.2024 року не з`явились, надали до суду заяви про розгляд справи без їх участі.

Треті особи приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Федоренко Олена Ігорівна, Києво-Святошинська об`єднана державна податкова інспекція ГУ ДФС у Київській області та ОСОБА_7 в судове засідання 17.09.2024 року не з`явились, причин неявки не повідомили.

У зв`язку з неявкою сторін в силу частини 2 статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

У відповідності до частини 5 статті 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Заслухавши пояснення сторін та їх представників, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, дослідивши та перевіривши усі обставини справи, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приходить до наступного.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Згідно із ст. ст. 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до вимог ст. ст. 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, N 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010 року).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так у пункті 23 Рішення у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Судом встановлено, що між позивачем та відповідачкою був укладений шлюб, про що 13.09.2003 року відділом реєстрації актів громадянського стану Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві в книзі реєстрації актів про одруження зроблено запис за № 756.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 19 грудня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 22 березня 2017 року та постановою Верховного Суду від 04 лютого 2019 року у справі №761/20140/16-ц, задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу; розірвано шлюб між позивачем та відповідачем зареєстрований 13 вересня 2003 року відділом реєстрації актів громадянського стану Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві.

Також рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 19 грудня 2016 року встановлено фактичну дату припинення сімейних відносин, а саме 10 лютого 2014 року.

Частиною 4 статті 82 ЦПК України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиція при встановленні фактів судовим рішенням у іншій справі має місце лише тоді, коли в у ній брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені (ВС/КЦС № 761/29966/16-ц від 18.12.2019)

Преюдиційні факти це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень (постанова КЦС ВС від 19.12.2019 по справі №520/11429/17).

Обставини укладення шлюбу та встановлення фактичної дати припинення сімейних відносин, встановлені рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 19 грудня 2016 року яке набрало законної сили, є обов`язковими для суду у цій справі.

Судом були допитані свідки, показання яких спростовують доводи позивача, викладені у позовній заяві.

В судовомузасіданні 24жовтня 2018року бувдопитаний яксвідок позивач ОСОБА_1 , який повідомив, що в період шлюбу подружжям, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , набуте наступне майно, яке є спільною сумісною власністю:

1) 2 автомобілі марки Renault, модель Megane та марки Renault, модель Koleos, які зареєстровані на ім`я ОСОБА_2 . У подальшому ці автомобілі були відчужені відповідачкою без письмової згоди позивача іншій особі (їхньому спільному сину ОСОБА_8 ). Один з автомобілів був «подарований» сину ОСОБА_3 за згодою позивавча;

2) за період 2009-2010 років було збудовано 71/100 частину житлового будинку за адресою АДРЕСА_3 , за рахунок спільних сумісних коштів подружжя на земельній ділянці площею 0.0232 га, кадастровий номер 6524710100:01:001:0904, за адресою АДРЕСА_4 , яка була зареєстрована на ім`я ОСОБА_2 .

3) 14 вересня 2012 року дружині позивача ОСОБА_2 та сину позивача ОСОБА_3 , сторонніми громадянками ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , подарована земельна ділянка з кадастровим номером 3222486601:01:019:5004 площею 0.0658 га, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 , хоча на вказану ділянку позивач вніс до сімейного бюджету кошти у розмірі, еквівалентному 20 000 доларів США.

В судовому засіданні 05 грудня 2018 року був допитаний як свідок відповідач ОСОБА_3 , який повідомив обставини окремого проживання позивача і відповідачки на протязі тривалого часу а також, що будівництво житлового будинку у АДРЕСА_1 , відбувалося виключно, за його кошти і кошти його сім`ї; та що автомобіль марки RENAULT моделі MEGANE 2006 року випуску вибув із власності подружжя у 2009 році за письмовою нотаріальною згодою позивача.

Також повідомив, що право власності на земельну ділянку набуте ним та його матір`ю ОСОБА_2 у 2012 році внаслідок укладення договору дарування, що підтверджено документами (перебувають в матеріалах судової справи) та поясненнями обставин свідками колишніми власниками (Гуленко ВП та Міщененко АП), а також письмовими й усними поясненнями нотаріуса Києво-Святошинського нотаріального округу (у матеріалах справи). Жодних розрахунків між обдарованими та дарувальними не було. Твердження позивача про те, що цей правочин носив удавану форму нічим не підтверджені заяви.

В судовому засіданні 12 липня 2019 року була допитана як свідок відповідачка ОСОБА_4 , яка підтвердила, що:

- позивач не має жодного відношення до будівництва будинку в с. Тарасівка,

- ОСОБА_2 отримала частину земельної ділянки, кадастровий номер 3222486601:01:019:5004, площею 0,0658 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору дарування;

- підтвердила що Позивач ніколи не проживав у будинку в с. Тарасівка;

- підтвердила відсутність Позивача як під час будівництва цього будинку, так і після його завершення.

В судовому засіданні 12 липня 2019 року була допитана як свідок відповідачка ОСОБА_5 , яка підтвердила, що:

- вони з сестрою зобов`язалися подарувати, а обдаровувані ОСОБА_3 та ОСОБА_2 зобов`язалися прийняти в дарунок (в рівних частках кожний) земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 0,0658 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 3222486601:01:019:5004;

- підтвердила що позивач ніколи не проживав у будинку в с. Тарасівка;

- підтвердила відсутність позивача як під час будівництва цього будинку, так і після його завершення.

В судовому засіданні 12 липня 2019 року була допитана як свідок відповідачка ОСОБА_6 , яка повідомила, що в період часу з 01 лютого 2016 року і до початку серпня 2016 року позивач ОСОБА_1 та ОСОБА_9 (донька ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ), яка діяла як представник за довіреністю від імені відповідача ОСОБА_2 , підшукували особу (покупців), які готові були придбати частину житлового будинку АДРЕСА_3 та земельну ділянку за вказаною адресою. В результаті перемовин 03.08.2016 року в місті Скадовську між ОСОБА_6 , як покупцем, та ОСОБА_2 , як продавцем були укладені договори купівлі-продажу вищевказаного майна. Тобто, позивач був обізнаний про наміри ОСОБА_2 продати належне їй на праві особистої приватної власності третім особам, та всіляко сприяв цьому своїми діями.

В судовому засіданні 12 липня 2019 року був допитаний як свідок відповідач ОСОБА_17 , який повідомив, що ОСОБА_1 неодноразово приходив на консультації, погоджував та уточнював перелік документів, які необхідні були для укладання ОСОБА_2 договорів купівлі-продажу частки житлового будинку та земельної ділянки за адресою АДРЕСА_3 . ОСОБА_1 займався підготовкою продажу цих об`єктів.

В судових засіданнях 07 жовтня 2019 року (початок допиту) та 05 листопада 2019 року (закінчення допиту), була допитана як свідок відповідачка ОСОБА_2 , яка повідомила наступне.

Щодо спільного проживання позивача та першого відповідача.

Формально між позивачем і ОСОБА_2 було укладено шлюб повторно - 13.09.2003 року у Шевченківському РАГС. Перший шлюб із ним було розірвано 03.12.1994 р. у зв`язку з фізичним насиллям у сім`ї у матеріалах знаходяться два висновки судових експертів щодо наслідків для здоров`я ОСОБА_2 від знущань ОСОБА_1 . Тому, й довіри йому не було та спільний бюджет із 2003 р. подружжя не вели, проживали в окремих кімнатах, а за домовленістю - приймали участь у забезпеченні життєдіяльності двох дітей ( ОСОБА_20 і ОСОБА_21 ).

Позивач, посилаючись у позові на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 19.12.2016 року, залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 22.03.2017 року та Постановою ВС від 04.02.2019 року, якими задоволено позов ОСОБА_2 про розірвання шлюбу не вказує фактичну дату припинення сімейних відносин, а судами усіх трьох інстанцій її встановлено саме до лютого 2014:

Рішення першої інстанції: «В судовому засіданні свідки ОСОБА_22 ДО, ОСОБА_13 , ОСОБА_23 підтвердили, що ОСОБА_24 змушена була піти від чоловіка на початку лютого 2014 і з цього часу вона не проживає разом з ОСОБА_1 . Зважаючи на викладене, наявні у справі докази, пояснення сторін та свідків, суд приходить до висновку: ОСОБА_2 та ОСОБА_1 проживали разом до лютого 2014».

Ухвала Апеляційного суд міста Києва: «В суді першої та другої інстанції ОСОБА_2 допитана в якості свідка та пояснила чому у лютому 2014 була вимушена піти від ОСОБА_1 . Це підтвердили у першій інстанції свідки: ОСОБА_13 , ОСОБА_3 та ОСОБА_23 . Факт конфлікту у лютому 2014, внаслідок якого ОСОБА_2 залишила спільне помешкання, не заперечував і ОСОБА_1 в апеляційній інстанції. Ним не спростовано належними доказами Акт депутата Боярської міськради, за яким ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з лютого 2014 не проживали разом, шлюбні відносини - припинені».

Постанова ВС України: «Сторони припинили спільне проживання у лютому 2014, подальше спільне життя і шлюб суттєво суперечить інтересам ОСОБА_2 , суди по-передніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку».

Вказане підтверджено також:

у Києво-Святошинському районному суді Київської області свідками: ОСОБА_3 , ОСОБА_13 , ОСОБА_2 , ОСОБА_14 (у квартирі якої я проживала з 10.02.14), ОСОБА_15 «з лютого 2014 у Боярці разом із ОСОБА_22 ДО та його сім`єю проживала його мати» та ОСОБА_25 (був охоронником об`єкту у с. Тарасівка: березень 2013 - січень 2016);

актами обстеження матеріально-побутових умов - депутатів Боярської міської ради ОСОБА_26 (з акту депутата - проживання ОСОБА_2 із 10.02.2014 20.04.2015) та Тарасівської сільської ради - ОСОБА_27 (проживання лише ОСОБА_2 у АДРЕСА_5 - з квітня 2015 та реєстрація за місцем проживання з березня 2016);

сусідами по домоволодінню у письмових показах та під час дачі показів в якості свідків на суді (проживають у б. 37-А) - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про те, що я проживала у с. Тарасівка з квітня 2015, а ОСОБА_1 не було й духу у тому домоволодінні.

ОСОБА_2 вимушена була піти з квартири по АДРЕСА_11 і почати жити з сином.

У грудні 2002 року помер батько ОСОБА_2 (мати у 1991 р.). У 2003 р. ОСОБА_1 запропонував формально зареєструвати шлюб, пообіцявши, що діти успадкують квартиру в м. Києві, адже всупереч обіцянкам при першому розлученні, так на них її не оформив. Довіри до нього не було у ОСОБА_2 абсолютно, тому домовилися: а) жодного загального бюджету і господарства, жодних близьких відносин: живемо по-добросусідські в рамках турботи про дітей; б) ОСОБА_2 буде компенсувати ОСОБА_1 2/3 вартості комун. послуг (нас 3-є, а він 1 - так було до жовтня 2013 р.); в) якщо треба буде що допомогти, ОСОБА_2 чи дітям або ж відвести чи організувати, то ОСОБА_2 оплачує ОСОБА_1 витрачений час і зусилля.

Як зазначає другий відповідач у 2012 р. ОСОБА_2 припинила просити будь-що і наймати ОСОБА_1 для допомоги. Приїжджала додому вночі, але не завжди могла попасти: ОСОБА_1 то змінював замки у вхідних дверях (залишалась у готелі по вул. Освіти), то влаштовував нічні скандали з фізичним насиллям, то відключав воду і газ (щоб не користувалась), а також і світло у моїй кімнаті. Було важко це витримувати, бо я маю ІІ групу інвалідності (..-ома) та І категорію «А» ліквідатора аварії на ЧАЕС, що диктувало берегти фізичний стан та щорічно проходити курс лікування й хіміотерапії. Приїжджала до квартири лише для того, щоб забрати особисті речі і документи та їхати вночі до моєї подруги ОСОБА_28 чи у готель.

Взагалі, останній день перебування ОСОБА_2 у квартирі по АДРЕСА_11 - це 27.10.2013 р. ОСОБА_2 приїхала вночі до після відрядження з м. Полтави, перед тим була два тижня у Криму вшановували 90-річчя свого наукового керівника - акад. НАНУ ОСОБА_29 - хотіла забрати документи і речі та переодягнутися. Натомість, ОСОБА_1 ж став знущатися та бити, а потім - душити подушкою: «зажилася; із твоїм діагнозом стільки не живуть; ніхто не запідозрить чого в інваліда серце зупинилося». Спробувала піти - почав бити жорстко аж до ранку (у судовій справі наявна заява ОСОБА_2 до міліції з викладеними фактами).

28.10.2013 року ОСОБА_1 поставив ультиматум «29.10: виїхати з квартири». ОСОБА_2 б це і намагалась зробити, але від побоїв і травм селезінки (у судовій справі заключення МРТ та висновки з чим пов`язані травми) ОСОБА_2 поклали у Феофанію (довідка у судовій справі про госпіталізацію 28.10.2013). Потім, поїхала на 60 днів до Скадовська до домоволодіння на реабілітацію (як у доктора наук і чорнобильця відпустка 70 днів). Але, із погіршенням повернулась до Києва і оселилася у готелі на Освіта/16 «О*Київ». Проте, ОСОБА_1 у спокої не лишав: дзвонив з погрозами, приїзжав на роботу і скандалив, знущався. ОСОБА_2 звернулась до лікаря (довідка від 13.01.2014 у матеріалах справи заключення лікаря про спричинили погіршення фізичного стану). Тож, ОСОБА_2 знову поклали у променеву терапію Чорнобильської клінічної лікарні на черговий курс хіміотерапії (довідки, висновки і лікарняний з 14.01.2014 наявні у матеріалах судової справи). Виписавшись на початку лютого 2014 - вирішила зняти квартиру, але свої речі, обладнання та заощадження забрати з квартири на АДРЕСА_11 не змогла ( ОСОБА_1 змінив замки на вхідних дверях).

09.02.2014 року ОСОБА_1 зателефонував ОСОБА_2 : «з`їхати з квартири сьогодні ж!». Приїзд з сином ввечері після роботи остаточно підвів риску відбулося фізичне знущання над ОСОБА_2 та бійка з сином ( ОСОБА_12 ), який і викликав міліцію. Лише за допомогою наряду міліції ОСОБА_2 змогла звільнитися від наруги ОСОБА_1 , щоправда без власних речей, накопичених грошей, ноутбука, особистих і робочих документів: домашньому халаті та тапочках (висновки міліції та моя заява у матеріалах судової справи).

Так закінчилося співіснування з ОСОБА_1 на одній житлоплощі (зафіксовано у рішенні Шевченківського районного суду міста Києва від 16.12.2016).

Тож, ніяких «сімейних стосунків до січня 2016», як пише в позові ОСОБА_1 не було і не могло бути (усі обставини викладено у Висновку ДІМ Шевченківського РУ ГУМВСУ у м. Києві ЖЄО 5709 та у моїй заяві від 10.02.14 р.).

Отже ОСОБА_2 залишила квартиру на АДРЕСА_11 в ніч 09.02.2014 р. і будь-яке спілкування й відносини з ОСОБА_1 - геть припинила.

З того часу ОСОБА_2 проживає окремо. Це підтвердили у суді свідки ОСОБА_2 , ОСОБА_14 , ОСОБА_13 і ОСОБА_3 (який і викликав наряд міліції в ніч 09.02.2014), а також ОСОБА_30 та ОСОБА_23 .

Щодо визнання спільною сумісною власністю: 71/100 частини будинку: у АДРЕСА_3 та земельної ділянки, кадастровий № 524710100:01:001:0904, пл. 0,0232 га.

- Частка житлового будинку АДРЕСА_12 ), була набута ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу 09.04.1996 (договір купівлі-продажу у матеріалах судової справи), в той час я не перебувала в шлюбі з ОСОБА_1 . За п. 1 ч. 1 ст. 57 СК України: «майно, набуте до шлюбу, є особистою приват. власністю дружини, та не підлягає поділу».

- Земельна ділянка: отримана МНОЮ у порядку безоплатної приватизації за рішенням Скадовської міськради Херсонської області № 129 від 16.06.10. За п. 5 Ч. 1 ст. 57 СК України: «земельна ділянка, набута за час шлюбу в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним Кодексом, є особистою приватною власністю дружини, та не підлягає поділу».

ОСОБА_2 придбала частину будинку у м. Скадовськ у квітні 1996 р, куди перевезла свого батька з с. Красне (це 3 км від Скадовська): тато був відряджений від ПівдГЗК і працював завгоспом у санаторії « ОСОБА_31 », але не хотів повертатися до Кривого Рогу (мати померла у січні 1991). Він потребував морського клімату (інвалідність, агресивна екзема). Реконструкцію разом із співвласником домоволодіння ОСОБА_32 (у матеріалах судової справи інвентаризаційний паспорт будинку і довідки про погодження та проведення нами реконструкції) ми з татом провели влітку 1999 р. за гроші, які отримані були від продажу його 3-х кімнатної квартири у м. Кривий Ріг (продаж 14.05.1999 у матеріалах справи) і за загальні з батьком доходи.

Позивач, не маючи відповідних знань у галузі будівництва та архітектури, як підставу визнання спільною сумісною власністю нерухомості вказує: «демонтаж частки будинку та побудови її заново» та нічим свої «заяви» не підтверджує.

Натомість, у матеріалах судової справи є документи про реконструкцію, яку було проведено мною у 2007-2008 рр. (бо з 1999 домоволодіння цього потребувало). Так:

- це повна інвентаризаційна справа БТІ, де є всі техніко-технологічні обстеження будинку;

- Акт перевірки №92/С Інспекції архітектурно-будівельного контролю Херсонської області від 21.09.2010,

- Протокол №1-78/С Інспекції архітектурно-будівельного контролю Херсонської області від 21.09.2010,

- Припис № 2-96/С Інспекції архітектурно-будівельного контролю Херсонської області (21.09.2010) і квитанція/ штраф,

- Постанова №167/С Інспекції архітектурно-будівельного контролю Херсонської області від 22.09.2010 ,

- Оригінал інвентаризаційної справи БТІ щодо домоволодіння ОСОБА_2 у м. Скадовськ.

Цими документами й підтверджено, що ОСОБА_2 здійснила самовільну Реконструкцію належної їй частини будинку по облаштуванню мансардного поверху, а не демонтаж чи нове будівництво. На даний час ці документи є дійсними і не скасовані, а отже - спростовують твердження ОСОБА_1 про «заново збудовану частину будинку».

Відповідно до ч. 1 ст. 62 СК України якщо майно дружини/чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових/грошових затрат, воно при спорі може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності. Збільшення вартості майна та істотність збільшення підлягає з`ясуванню. При цьому, сам по собі розмір грошових затрат подружжя/ одного з них, а також визначену на час розгляду справи вартість рем. робіт, не можна вважати єдиним чинником істотного збільш. вартості майна»,

В Ухвалі колегії суддів судової палати ВСУ від 19.04.17 (№ 693/568/13-ц): «суд може визнати майно дружини/ чоловіка об`єктом права спільної сумісної власності, якщо воно за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних або грошових затрат другого з подружжя. Але, усе майно, що належало одному з подружжя в порядку ст. 57 СК, не перетворюється у спільну сумісну власність. Спільна сумісна власність виникає лише на частку майна, яка істотно збільшилась».

У матеріалах справи є копія Договору підряду саме на ремонт житлового будинку від 12.10.2009 року, укладеного відповідачкою з ПП ОСОБА_10 , де у п. 4.1. вказана сума ремонту 33 120 грн. В цей же день вказані кошти були сплачені ОСОБА_2 , що підтверджується копією товарного чеку

За таких обставин, для проведення судової будівельно-технічної експертизи й будівельно-оціночного дослідження, ОСОБА_2 звернулась до судових експертів Експертно-правової компанії «ЮРЕКС» (яка має ліцензію Мінюсту на проведення відповідних судових експертиз), яким було поставлено мною питання:

«На яку суму у грошовому та %% вимірі збільшилась вартість домоволодіння у АДРЕСА_3 в наслідок проведення реконструкції по облаштуванню мансардного поверху у частині житлового будинку?».

За Висновком судового будівельно-технічного експерта за результатами будівельно-технічного й економічного оціночного дослідження домоволодіння - за висновком № 03-17 від 08.12.2017, вбачається:

«Виходячи з інвентарних цін 2017 р. (до яких обрахунку частки співвласників) у грошовому та % вимірі вартість домоволодіння АДРЕСА_3 - в наслідок проведення реконструкції та облаштування мансард. поверху у частині буд. збільшилась менш ніж на 12,0%;

- Вартість робіт по зведенню конструкцій мансарди будинку 35 835 грн.

За розрахунками судових експертів й висновками директора Експертної-правової Компанії Юрекс: вартість реконструкції - 12,0 % - не може вважатись істотним збільшенням вартості майна. Отже, така реконструкція не може бути підставою для визнання частки майна спільною сумісною власністю.

Виходячи із суми збільшення вартості майна, вказаної експертами у висновку (35 835 грн), позивач міг би претендувати лише на цієї суми (17 917 грн.), за умови, якщо ним було б доведено належними і достатніми доказами той факт, що він дійсно ніс спільно зі відповідачкою трудові та грошові затрати на будівельні роботи з реконструкції та облаштування мансардного поверху, та в якому саме розмірі.

Проте, у наданих позивачем до суду матеріалах не має ніяких доказів, які б підтверджували, що позивач взагалі, ніс будь-які витрати на роботи з реконструкції та облаштування мансардного поверху домоволодіння у м. Скадовськ.

Водночас, у заяві про зміну підстав позову (від 26.01.2018) позивач визнає, що не може підтвердити свої доходи бо він, начебто: «працював лікарем в мед. закладах (приватних), а вони припинили свою діяльність і не здали документи про оплату праці працівників до архіву».

Позивач у заяві про зміну підстав позову (26.01.2018) вказує: «17.06.2016 ОСОБА_2 уклала договір із ПП «Землевпорядник» на виготовлення тех. документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, а 24.06.2016 - подала заявку про розподіл земельної ділянки». Вказане спростовується Довідкою №09/02 (від 09.02.2018 у матеріалах судової справи), виданою ОСОБА_2 в ДУ НАН України (працюю за основним місцем роботи), відповідно до якої відповідачка у червні 2016 не була у відпустці. Отже, фізично не могла бути присутньою у Скадовськ при оформленні документів про які позивач зазначає.

Натомість, як вбачається із письмових пояснень відповідачів ОСОБА_17 (14.06.2017) і ОСОБА_6 і їх показами в суді та свідка ОСОБА_9 (від 24.11.2016), а також документів, існуючих в Інвентаризац. справі БТІ (у матеріалах судової справи): саме ОСОБА_33 була уповноважена (за довіреністю нотаріуса Сірай В.І. з лютого 2016) представляти інтереси відповідачки, як власника земельної ділянки і 71/100 частини будівлі в усіх установах та виконувати всі інші необхідні для відчуження дії. Це ОСОБА_34 робила спільно з ОСОБА_1 , який мав довіреність до листопада 2015 (свідки: ОСОБА_17 , ОСОБА_6 та ОСОБА_35 , ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , ОСОБА_13 ).

- дії ОСОБА_34 по розділу й відчуженню належної мені земельної ділянки підтверджують нотаріус ОСОБА_17 та засвідчена ним заявою ОСОБА_33 від 24.06.2016 - про те, що вона представляє інтереси (заява у судових матеріалах та інвентарній справі БТІ домоволодіння у м. Скадовськ) та стверджували відповідач ОСОБА_6 та свідок - ОСОБА_36 .

При цьому, ОСОБА_34 без погодження зі відповідачем витратила відразу ж (18.08.2016), отримані від продажу нерухомості у м. Скадовськ кошти, на придбання собі 3-кімнатної квартири у АДРЕСА_13 ).

Щодо визнання 1/3 частини будинку АДРЕСА_5 ) та 1/3 частини земельної ділянки площею 0, 0658 га спільною сумісною власністю, то ці вимоги позивача є безпідставними з огляду на наступне.

Жодних «сімейних рішень» по придбанню земельної ділянки під Києвом та будівництва будинку мною з ОСОБА_1 ніколи не приймалось.

Шлюб був формальністю, спільного бюджету і господарства позивач та перший відповідач не вели. Відносини були надзвичайно напруженими й підозрілими. ОСОБА_1 у позові вказує, що «передав ОСОБА_2 - 20 тис. дол. США» це не відповідає дійсності. Як зазначав сам же ж позивач, таких грошей і можливостей у нього не було (довідка від ДФС про нарахування ОСОБА_37 у матеріалах судової справи).

За ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію про предмет доказування». За ч. 1 ст. 79 ЦПК України: «достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи». За ч. 1 ст. 80 ЦПК України: «достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність/ відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування».

На противагу надуманим свідченням ОСОБА_1 : - Свідки: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і ОСОБА_13 довели: «ніяких домовленостей щодо «придбання земельної ділянки із ОСОБА_1 не було і не могло бути - не було родинних відносин».

Заяви ОСОБА_1 не підтверджені належними, допустимими та достовірним доказами. За ч. 6 ст. 81 ЦПК України: «доказування не може ґрунтуватися на припущеннях».

Навпаки у матеріалах судової справи є договір дарування: «14.09.2012 приватний нотаріус Києво-Святошинського нотаріального округу Кихвськї області Федоренко О.І. було завірено - договір дарування, за яким дарувальники ОСОБА_4 і ОСОБА_5 зобов`язалися подарувати, а обдаровувані ОСОБА_3 і ОСОБА_2 - прийняти в дарунок земельну ділянку площею 0,0658 га, кадастровий номер № 3222486601:01:019:5004».

Здійснення правочину із дарування підтверджено свідками: ОСОБА_4 та ОСОБА_5 із обґрунтуванням причин дарування, показами ОСОБА_3 , ОСОБА_13 й ОСОБА_2 , а також письмовими поясненнями нотаріуса ОСОБА_38 , яка й засвідчила цей правочин із дарування земельної ділянки.

Укладення договору дарування земельної ділянки відповідало внутрішній волі всіх учасників правочину і не мало на меті приховування іншого правочину.

Твердження ОСОБА_1 «про укладення договору купівлі-продажу не відповідає дійсності, бо жодних розрахунків між обдарованими та дарувальниками не було. Безпідставні припущення ОСОБА_1 про розрахунки нічим не підтверджені.

За п. 2 ч. 1 ст. 57 Сімейного кодексу України: «майно, набуте за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в по-рядку спадкування є особистою приватною власністю дружини».

Відтак, законних підстав вважати 1/3 частини земельної ділянки, яка отримана відповідачкою на підставі договору дарування, спільною сумісною власністю немає.

Житловий будинок АДРЕСА_5 споруджувався з 2012 лише за особисті кошти = ОСОБА_3 (сина) та його сім`ї. Процес будівництва - контролювався й фінансувався ОСОБА_3 особисто: пошук відповідних фахівців для виконання буд. і технічних робіт, укладення договорів, прийняття вже виконаних робіт, розрахунки з виконавцями та інше.

Все це підтверджено копіями платіжок, актів прийому і передачі, договорів тощо, які всі є у матеріалах судової справи (всі за підписами сина). А, саме:

- Договору Генерального підряду на будівництво від 02.03.2013; договорів про надання послуг і купівлі/продажу будівельних матеріалів; актів прийому-передачі та платіжними квитанціями.

Ці факти підтверджено письмовими свідченнями й пояснення генер. підрядчика (у матеріалах - судової справи), показами свідків ОСОБА_30 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_41 , ОСОБА_42 , ОСОБА_43 , ОСОБА_44 ), а також копіями протоколів допитів свідків у кримінальному провадженні №12016100080012935 (від 28.12.2016), які й долучені до матеріалів цієї судової справи.

Хоча, у будівництві будинку в Тарасівці ОСОБА_1 ані матеріальної, ані фізичної участі не приймав, однак він у своєму позові припускає, що «кошти на будівництво будинку витрачались з сімейного бюджету (його та ОСОБА_2 ), частина якого була створена за активної участі ОСОБА_1 ».

Це твердження позивача на думку ОСОБА_2 є помилковим з огляду на наступне.

ОСОБА_2 ніколи не вела з ним спільного бюджету та не спілкувалась й не ділилася своїми та сина намірами, а з 10.02.2014 й не проживали з ОСОБА_1 разом.

- Позивач - не має іншого доходу, крім зарплати у бюджетній установі, де працює із 1996 на 0,5 ст. Незначні доходи, отримані у вигляді зарплати (підтверджено довідкою про доходи, на запит суду, від Шевченської ДПІ у матеріалах судової справи), з урахуванням його власних буденних витрат (побутові, харч., одяг), фінанси ОСОБА_1 не давали йому змоги робити будь-які внески до сімейного бюджету. У ОСОБА_1 була відсутня матеріальна можливість чи придбати автомобілі, чи фінансувати будівництво будинку, чи придбати будь-які будматеріали.

У позові безпідставними є наведені ОСОБА_1 припущення про фінансування будівництва буд. у с. Тарасівка, вони не підтверджені належними та допустимим доказами.

Відносного того, що ОСОБА_1 не приймав участь підтверджено також:

а) письмовими показами генерального підрядника ОСОБА_45 (у матеріалах судової справи): «ні з ким, крім ОСОБА_3 будівельники не мали справу, нікого, крім ОСОБА_3 й ОСОБА_13 не бачили на об`єкті»;

б) свідками ОСОБА_40 , ОСОБА_23 , ОСОБА_15 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 : всі вони й свідчать ще й про відсутність на об`єкті позивача - ОП;

в) Вказане підтверджено і показами самого ОСОБА_1 , який стверджував, даючи покази в якості свідка «не знав нічого про те, де, що і коли будується аж до липня 2016, гадав в ОСОБА_46 » (а у позові показав, що буцімто «проживав у 2015 р. разом із ОСОБА_2 у с. Тарасівка»).

При цьому, будинок у с. Тарасівка зводився лише коштами ОСОБА_3 (сина) і його сім`ї. У лютому 2014, коли ОСОБА_2 вимушена була залишити квартиру у АДРЕСА_11 , і не мала можливості перший час щось докладати у будівництво, бо слід було поновити свої первинні потреби, хоч б якийсь одяг та стабілізувати життя у Боярці.

Таким чином, 1/3 частина будинку АДРЕСА_14 , що введено в експлуатацію 25.11.2015 - з набуттям права власності 19.01.2016, який збудовано не кошти ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не може вважатися майном, набутим у шлюбі, а отже й спільним сумісним майном.

Вказане підтверджено письмовими поясненнями та показами свідків на суді ОСОБА_30 (дав позику на 15 тис дол. ОСОБА_3 ), ОСОБА_23 , ОСОБА_39 (дала 30 тис. дол. США сестрі за переуступку батьківської спадщини), ОСОБА_13 й ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 і ОСОБА_5 (« ОСОБА_1 ніколи не було на будівництві»), ОСОБА_47 , а також копіями протоколів допитів свідків у кримінальному провадженні №12016100080012935 (від 28.12.2016), які й долучені до матеріалів цієї судової справи.

Щодо стягнення частини вартості автомобілів Renault KOLEOS ТА MEGANE, НОМЕР_4 . позивач просить стягнути з ОСОБА_2 частини вартості авто:

- Koleos, АА 7471 ІР 230 869 грн 35 коп., - Megane, НОМЕР_4 20 000 грн 00 коп.,

Позивач - ОСОБА_1 і Актів оцінок не подано ним до суду.

Renault Megane: 12.05.2009 р. за згодою позивача Renault MEGANE було передано сину ОСОБА_3 у використання за довіреністю (нотаріально засвідчена нотаріусом Сірай довіреність у матеріалах судової справи) на право розпоряджатися транспортним засобом (подаровано мною до народження онука ОСОБА_2 - Назарія). При підписанні договору був присутній ОСОБА_1 , надав письмову згоду, розписався у журналі. Надалі, ОСОБА_1 у грубій формі став вимагати від сина виплатити 1/2 варт. авто (на суму 5 тис дол. США), бо був наляканий моєю важкою хворобою (у 2009 р.) та усе бідка-вся за мій спадок. ОСОБА_20 не мав такої суми, тому його дружина ( ОСОБА_48 ) змушена взяти суму в борг у своєї сестри ( ОСОБА_39 ) потрібні кошти. У серпні 2009 син ( ОСОБА_22 ДО) разом зі дружиною ( ОСОБА_13 ) віддали ОСОБА_1 - 5000 дол., яку той вимагав як 1/2 варт. автомобіля Megane. І, на тому спілкування сина з біологічним батьком скінчилися.

Ці обставини підтвердили у суді свідки: ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_13 і ОСОБА_14 . Заявлені позивачем вимоги про поділ автомобіля Renault KOLEOS ТА MEGANE є безпідставними та необгрунтованими.

Позивач, обґрунтовуючи розрахунок суми вартості авто Renault Koleos, НОМЕР_8 , у розмірі 461 738 грн 70 коп., посилається на оцінку, зроблену за заявою ОСОБА_2 , яка виконана у березні 2016 року. З того часу вартість авто, внаслідок його використання та експлуатації, значно змінилась. При цьому: документально засвідчена (висновки- у матеріалах судової справи) й невідповідність оформлення такого Акту оцінки Renault Koleos вимогам Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність». Необ`єктивність цієї оцінки авто ОСОБА_49 та неможливість її використання підтверджено й Рецензією судового експерта від 20.11.2017 на Звіт №70/16 вартість Renault Колеос (знаходиться у матеріалах судової справи!).

Авто Renault Koleos: відчужений ОСОБА_2 на користь сина ОСОБА_22 ДО - за 49000 грн, що підтверджено договором купівлі/продажу №3246/2017/275644 від 10.01.2017 (у матеріалах судової справи). Авто Renault Меган також відчужений ОСОБА_2 на користь сина (документи у матеріалах судової справи). Так що обидва авто залишились «у сім`ї» і користі від поділу цього майна з ОСОБА_1 - не має.

ОСОБА_1 у своїй заяві від 26.10.2017, в обґрунтуванні розрахунку вартості автомобіля Renault Megane АА0147, посилається на його ціну під час відчуження за 40000 грн 00 коп. (за рахунком №467434 від 18.11.2015) - в справі. Відповідно, аналогічного підходу слід дотримуватись і при визначені суми вартості й авто Renault Koleos (тобто, відчуження цього авто на користь сина на суму 49 тис. грн.).

А, обґрунтування розрахунку вартості Renault Koleos за оцінкою, зробленою 8 років тому (у березні 2016 р) не відповідає дійсності, вимоги позивача щодо поділу цього рухомого майна суд вважає необгрунтованими.

Крім того, заявлена ОСОБА_1 ціна позову ґрунтується на неналежних Висновках про вартість об`єктів нерухомості і земельних ділянок у с. Тарасівка та у м. Скадовськ, зроблених в один день без огляду домоволодінь на місці (22.10.2016) представниками ТОВ ЮК «Проспект» й без належного підбору аналогів за ринковими цінами (Висновки про неналежність оформлення та хибність розрахунків і неможливість їх врахування - завірені Експертно-правовою компанією, яка має ліцензію Мінюсту на проведення судових оціночних експертиз):

- 22.10.2016 - день підписання «Висновків про оцінку» був останній день дії ліцензії на проведення оцінювання, яку мала на той час ТОВ ЮК «Проспект»;

- Висновки про оцінку підписано оцінювачем ОСОБА_50 , яка не є сертифікованим експертом-оцінювачем - лише інженером-землевпорядником. Більш того, дія її кваліфікаційного свідоцтва про дослідження земельних ділянок була призупинена і не відновлена (дані Держреєстру) натомість до Актів оцінки докладено Сертифікат невідомої особи - ОСОБА_51 , яка ніякого відношення до оформлення документів не мала, нічого не підписувала;

- порівняння ринкових цін для об`єктів оцінювання виконано без підбору аналогів продажу та без обґрунтування місця аналогічного територіального розміщення домоволодінь і логістики, розташованих як і об`єкти дослідження (домоволодіння у АДРЕСА_1 порівнюються оцінювачем із об`єктами у с. Білогородка);

- за вимогами Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та оціночну діяльність в Україні», у т.ч. за ст. 9: «замовником грошової оцінки нерухомості, ділянок та автомобілів можуть бути лише особи, яким воно належить; особи, яким доручено від власника зробити таку оцінку або ж заставодержателі; оцінка здійснюється за згодою сторін, згідно постанови відповідної особи або ж за певним рішенням суду». За цим адвокат Перемежко А. О. не мав прав і повноважень замовляти ту грошову оцінку майна ОСОБА_3 та ОСОБА_6

- у Актах наведені хибні розрахунки, вказані неналежні будматеріали, а також використана застаріла методика оцінки та недіючі законодавчі й нормативні акти;

- у розрахунках вартості будинку у с. Тарасівка та частини будинку в м. Скадовськ двічі враховано, так називаними, «експертами-оцінювачами» вартість земельної ділянки та включено її двічі до вартості будинку (і частини будинку);

Наявність зловмисних упущень і помилок, неналежність оформлення й хибність розрахунків підтверджено судовими експертами Експертно-правової компанії (має ліцензію Мінюсту на проведення оціночних експертиз), що й засвідчено у їх Висновках, які є у матеріалах цієї судової справи. Зокрема, в них вказано і про те, що користуватися цими неналежними й недостовірними актами ЮК «Проспект» та розрахунками - не є можливим (в матеріалах цієї судової справи).

У судовому засіданні 05 листопада 2019 року була допитана як свідок ОСОБА_9 , яка підтвердила, що позивач заздалегідь знав, та особисто, разом з нею приймав участь у продажі частки житлового будинку АДРЕСА_7 , та земельної ділянки, кадастровий номер 6524710100:01:001:0904, площею 0,0232 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою: АДРЕСА_4 ).

У судовому засіданні 06 березня 2020 року була допитана як свідок ОСОБА_13 , яка підтвердити обставини окремого проживання Позивача і Відповідачки на протязі тривалого часу а також, що будівництво житлового будинку у АДРЕСА_1 , відбувалося виключно, за кошти ОСОБА_3 і кошти його сім`ї).

У судовому засіданні 13 жовтня 2020 року був допитаний як свідок ОСОБА_15 , який повідомив, що надавав кошти в борг ОСОБА_11 ІНФОРМАЦІЯ_1 в сумі 15 000,00 доларів США, які останній в подальшому повернув.

У судовому засіданні 13 жовтня 2020 року була допитана як свідок ОСОБА_14 , яка підтвердила обставини окремого проживання Позивача і Відповідачки на протязі тривалого часу. У липні 2013 року передала своїй сестрі ОСОБА_13 грошові кошти у сумі 30 000 доларів США у якості компенсації за уступлення на її користь частини батьківського спадку, які зі слів ОСОБА_13 вона і планувала вкласти у будівництво приватного будинку у с. Тарасівка.

У судовому засіданні 12 березня 2021 року був допитаний як свідок ОСОБА_23 , який підтвердив обставини окремого проживання Позивача і Відповідачки на протязі тривалого часу а також, що будівництво житлового будинку у АДРЕСА_1 , відбувалося виключно, за кошти ОСОБА_3 і кошти його сім`ї.

Оцінка суду.

Щодо визнання недійсними договорів купівлі-продажу 71/100 частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3 та частини земельної ділянки кадастровий номер 6524710100:01:001:0904, площею 0.0232 га, за адресою АДРЕСА_4 , визнання незаконним та скасування рішень приватного нотаріуса, визнання спільною сумісною власністю подружжя, витребування та здійснення поділу майна (позовні вимоги п.4.4. - 4.9.).

За змістом статті 62 СК України що втручання у право власності може бути обґрунтованим, та дотримано балансу інтересів подружжя, у разі наявності у сукупності двох факторів: 1) істотність збільшення вартості майна; 2) таке збільшення вартості пов`язане зі спільними трудовими чи грошовими затратами або затратами другого з подружжя, який не є власником.

Істотність збільшення вартості майна підлягає з`ясуванню шляхом порівняння вартості майна до та після поліпшень внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя.

Збільшення вартості майна внаслідок коливання курсу валют, зміни ринкових цін та інших чинників, які не співвідносяться з обсягом грошових чи трудових затрат подружжя чи іншого, не власника, з подружжя, у майно, не повинні враховуватися (Постанова ВП ВС від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц).

Збільшення вартості майна та істотність такого збільшення підлягає з`ясуванню шляхом порівняння станом на час вирішення спору вартості об`єкта в стані, що існував до поліпшення, та його вартості після поліпшення; при цьому сам по собі розмір грошових затрат подружжя чи одного з них, а також визначену на час розгляду справи вартість ремонтних робіт, не можна вважати тим єдиним чинником, що безумовно свідчить про істотність збільшення вартості майна як об`єкта (Постанова Касаційного цивільного суду від 15 грудня 2021 р. у справі №463/5008/17 та Постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 № 214/6174/15-ц).

Позивач не надав належних, достовірних та достатніх доказів на підтвердження того, що його внесок у ремонт спірного житлового будинку у розумінні частини першої статті 62 СК України є достатньо значним для можливості визнання спірного майна об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, тоді як сам по собі факт перебування позивача у шлюбі з відповідачкою на момент здійснення реконструкції спірного об`єкта нерухомого майна не є підставою для визнання зазначеного майна спільним сумісним майном подружжя (Постанова КЦС ВС від 22 вересня 2021 року у справі № 303/1259/17).

Відповідач ще до укладення шлюбу з позивачкою закінчив будівництво гаража та частково здійснив добудову до спірного будинку, який належить на праві власності йому та позивачці. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди, з висновком яких погодився Верховний Суд, виходили з того, що позивачка не надала належних та допустимих доказів того, що спірний будинок істотно збільшився у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат, які було внесені нею, а також не надала доказів на яку суму істотно збільшився у своїй вартості спірний будинок (Постанова КЦС ВС від 27 січня 2022 року у справі № 686/8610/17).

Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд, з висновком якого погодився Верховний Суд, урахував вартість робіт, проведених у спірній квартирі, і виходив з того, що відповідно до частини першої статті 62 СК України позивачка не довела істотне збільшення вартості майна відповідача за час шлюбу у процентному відношенні до його вартості до поліпшень, здійснених внаслідок затрат її особистих коштів, і не довела, яка частка майна може бути визнана за рішенням суду об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Судом зазначено, що позивачка має право на відшкодування грошових коштів, понесених нею на переобладнання, перебудови, поліпшення житлових умов у спірній квартирі, однак з такими вимогами вона до суду не зверталась (Постанова КЦС ВС від 21 квітня 2022 року у справі № 453/467/17).

Позивач не надав доказів на підтвердження того, що його внесок у переобладнання спірного житлового будинку у розумінні ч. 1 ст. 62 СК України є достатньо значним для можливості визнання спірного майна об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, тоді як сам по собі факт перебування позивача у шлюбі з відповідачем на момент здійснення реконструкції спірного об`єкта нерухомого майна не є підставою для визнання зазначеного майна спільним сумісним майном подружжя (Постанова КЦС ВС від 21.02.2024 № 405/9138/19 (61-8141св23).

Суд апеляційної інстанції встановив, що в матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують факт трудових чи грошових затрат колишньої дружини відповідача у збільшення вартості спірного майна. Вказані обставини позивачем не доведені. Позивач не надала суду докази на підтвердження того, що вона брала участь у реконструкції та облаштуванні квартири, зокрема, відсутні квитанції на її ім`я про придбання будівельних матеріалів. Участь особи у проведенні ремонтних робіт, поліпшенні житлового будинку та інших приміщень надає право вимагати не визнання права власності, а відшкодування витрат на будівництво (у випадку належної доведеності обставин таких витрат та заявлення такої вимоги).

Отже, суд апеляційної інстанції обґрунтовано дійшов до висновку, що реконструкція спірної квартири, набутої відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» здійснена за рахунок коштів співвласників майна (квартири), тому підстав для визнання особистого майна відповідача спільним майном подружжя не вбачається.

Із врахуванням наведеного, позивач не надала переконливих, належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження того, що її внесок у переобладнання спірного приміщення у розумінні частини першої статті 62 СК України є достатньо вагомим для можливості визнання спірного майна об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, тоді як сам по собі факт перебування позивача у шлюбі з відповідачем на момент здійснення реконструкції спірного об`єкта нерухомого майна не є підставою для визнання зазначеного майна спільним сумісним майном подружжя (Постанова Касаційного цивільного суду від 15 грудня 2021 р. у справі №463/5008/17).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Предметом спору у справі є визнання 71/100 частини житлового будинку за адресою АДРЕСА_3 та частини земельної ділянки кадастровий номер 6524710100:01:001:0904, площею 0.0232 га, об`єктами права спільної сумісної власності та, як наслідок (похідні вимоги), визнання недійсними договорів купівлі-продажу, визнання незаконними та скасування рішень приватного нотаріуса, витребування та здійснення поділу цього майна.

Майнові відносини, які складаються між подружжям, урегульовано у нормах СК України.

Відповідно до статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований в органі державної реєстрації актів цивільного стану.

У сімейному законодавстві передбачено два режими власності подружжя - особиста приватна власність дружини, чоловіка, тобто кожного з подружжя, та спільна сумісна власність подружжя.

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка, зокрема, є майно: набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто (частина перша статті 57 СК України).

У статті 60 СК України зазначено підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Також вказано, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 СК України).

Отже, за загальним правилом, майно, набуте одним з подружжя в порядку спадкування, є його особистою приватною власністю, як і доходи, які воно приносить, тоді як спільною сумісною власністю подружжя є майно, набуте під час шлюбу.

Статтею 62 СК України передбачено, що якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя; якщо один із подружжя своєю працею і (або) коштами брав участь в утриманні майна, належного другому з подружжя, в управлінні цим майном чи догляді за ним, то дохід (приплід, дивіденди), одержаний від цього майна, у разі спору за рішенням суду може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Зі змісту статті 62 СК України вбачається, що втручання у право власності може бути обґрунтованим, якщо дотримано балансу інтересів подружжя, у разі наявності у сукупності двох факторів: 1) істотність збільшення вартості майна; 2) таке збільшення вартості пов`язане зі спільними трудовими чи грошовими затратами або затратами другого з подружжя, який не є власником.

Як трудові затрати необхідно розуміти особисту чи спільну трудову діяльність подружжя. Така діяльність може бути направлена на ремонт майна, його добудову чи перебудову, тобто дії, що потягли істотне збільшення вартості такого майна.

Грошові затрати передбачають внесення особистих чи спільних коштів на покращення чи збільшення майна. Наявність істотного збільшення вартості є оціночним поняттям, тому у конкретній справі рішення про задоволення чи відмову у задоволенні позову приймається судом з урахуванням усіх його обставин.

Істотність має визначальне значення, оскільки необхідно враховувати не лише збільшення остаточної вартості порівняно з первинною оцінкою об`єкта, однак співвідносити і у співмірності з одиницями тенденцій загального удорожчання конкретного майна, інфляційними процесами, якісні зміни характеристик самого об`єкта та ту обставину, що первинна оцінка чи сам об`єкт стають малозначними в остаточній вартості об`єкта власності чи в остаточному об`єкті.

Тобто істотність збільшення вартості має відбутися така, що первинний об`єкт нерухомості, який належав одному з подружжя на праві приватної вартості, розчиняється, нівелюється, втрачається чи стає настільки несуттєвим, малозначним порівняно із тим об`єктом нерухомого майна, який з`явився під час шлюбу у результаті спільних трудових чи грошових затрат подружжя чи іншого з подружжя, який не є власником.

При посиланні на вимоги статті 62 СК України як на підставу виникнення спільної сумісної власності подружжя позивач повинен довести, що збільшення вартості майна є істотним і у таке збільшення були вкладені його окремі (власні) кошти чи власна трудова діяльність.

Такі правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року в справі № 214/6174/15 (провадження № 14-114цс20) та підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Суд вважає що з матеріалів справи не вбачаються передбачені статтею 62 СК України підстави виникнення права спільної сумісної власності подружжя на майно, що належало відповідачці на праві особистої приватної власності.

Із системного аналізу норм статей 57, 60, 63, 66-68, 70 СК України вбачається, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю незалежно від участі кожного з подружжя у її виникненні, і право визначати порядок здійснення права спільної сумісної власності та частки кожного з подружжя при поділі майна є рівними.

Ці вимоги застосовуються і у разі, якщо особиста приватна власність одного з подружжя зазнала перетворень і збільшилась у вартості, однак таке збільшення не було істотним, то інший з подружжя, не власник, має право на 1/2 частину збільшення вартості такого майна, якщо воно пов`язане з вкладенням у об`єкт особистої приватної власності спільних коштів подружжя за час шлюбу.

Ураховуючи наведене, суд першої інстанції вважає, що позивач не надав належних доказів на підтвердження того, що його внесок у переобладнання спірного житлового будинку у розумінні частини першої статті 62 СК України є достатньо значним для можливості визнання спірного майна об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, тоді як сам по собі факт перебування позивача у шлюбі з відповідачкою на момент здійснення реконструкції спірного об`єкта нерухомого майна не є підставою для визнання зазначеного майна спільним сумісним майном подружжя.

Крім того, не можна вважати, що первинний об`єкт нерухомості - будинок, який належав дружині позивача на праві приватної вартості, розчиняється, нівелюється, втрачається чи стає настільки несуттєвим, малозначним порівняно із тим об`єктом нерухомого майна, який з`явився (внаслідок збільшення його вартості у два рази) під час шлюбу у результаті трудових чи грошових затрат чоловіка, який не є власником.

Матеріали справи також не містять належних та допустимих доказів на підтвердження того, що позивачем були використані або витрачені будь-які кошти на здійснення переобладнання спірного нерухомого майна та ремонтних робіт у ньому.

Також доводи позивача не спростовують факт правомірності відчуження відповідачкою спірного житлового будинку, який належав їй на праві особистої приватної власності, тому договір купівлі-продажу житлового будинку від 03 серпня 2016 року без згоди позивача не суперечив чинному законодавству.

Тлумачення пункту 3 частини першої статті 57 СК України свідчить, що у випадку набуття одним із подружжя за час шлюбу майна за власні кошти таке майно є особистою приватною власністю.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована. Один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року в справі № 6-843цс17.

Отже, саме на позивача покладався обов`язок доведення існування підстав, передбачених частиною першою статті 62 СК України, оскільки у цьому випадку спростовується презумпція особистої приватної власності відповідача.

22 лютого 2018 року позивач подав повторне клопотання про призначення судових будівельно-технічної та будівельно-оціночної експертиз (уточнене), у якому просив суд призначити:

1) будівельно-технічну експертизу та поставити перед експертом питання:

- коли і з яких будівельних матеріалів виготовлені стіни та дах 71/100 частини житлового будинку АДРЕСА_7 ;

- коли і з яких будівельних матеріалів виготовлені належні до нього будівлі і споруди;

- коли виконані роботи щодо внутрішніх мереж та внутрішнього і зовнішнього оздоблення.

2) будівельно-оціночну експертизу та поставити перед експертом питання:

- яка дійсна ринкова вартість житлового будинку АДРЕСА_5 , з належними до нього спорудами?

Однак у подальшому під час розгляд цього клопотання, в судовому засіданні 07 червня 2021 року (п. 14-17 протоколу судового засідання), позивач відмовився від вказаного клопотання (а також від клопотання від 24.01.2017р.) та просив суд його не розглядати.

Суд на місці ухвалив повторне клопотання позивача від 22 лютого 2018 року про призначення судових будівельно-технічної та будівельно-оціночної експертиз не розглядати.

У матеріалах справи міститься копія Договору підряду на ремонт житлового дому від 12 жовтня 2009 року, укладеного між ОСОБА_2 та ПП ОСОБА_10 , у пункті 4.1. якого сторонами визначено суму договору в розмірі 33120 грн 00 коп. В цей же день вказана сума була сплачена ОСОБА_2 , що підтверджується копією Товарного чеку, виданого ПП ОСОБА_10 .

Відповідачка з метою проведення будівельно-технічного та будівельно-оціночного дослідження звернулась до судового експерта. На вирішення експерта були поставлено таке питання: на яку суму у грошовому та відсотковому вимірі збільшилась вартість домоволодіння за адресою: АДРЕСА_3 в наслідок проведення реконструкції належної їй частки та облаштуванню мансардного поверху у частині житлового будинку?

За копії висновку експерта № 03-17 від 08.12.2017р., який долучений до матеріалів справи, вбачається наступне:

- вартість основних будівельних робіт по зведенню конструкцій мансарди до житлового будинку становить 35 835 грн, що не може вважатись істотним збільшенням вартості такого майна, а отже така реконструкція не може бути підставою для визнання цього майна спільною сумісною власністю.

Виходячи із суми збільшення вартості майна, вказаної у експертному висновку 35 835 грн, позивач міг претендувати лише на цієї суми (17 917 грн 50 коп.), за умови, що позивачем буде доведено належними та достатніми доказами той факт, що він дійсно ніс спільно із відповідачкою трудові та грошові затрати на будівельні роботи з реконструкції та облаштування мансардного поверху, та в якому саме розмірі.

Однак з такою позовною вимогою позивач до суду не звертався.

У наданих Позивачем до суду матеріалах не має доказів, які б підтверджували, що останній взагалі ніс будь-які витрати на будівельні роботи з реконструкції та облаштування мансардного поверху домоволодіння за адресою: АДРЕСА_3 .

Враховуючи викладене, в частині позовних вимог щодо визнання недійсними договорів купівлі-продажу 71/100 частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3 та частини земельної ділянки кадастровий номер 6524710100:01:001:0904, площею 0.0232 га, за адресою: АДРЕСА_4 , визнання незаконним та скасування рішень приватного нотаріуса, визнання спільною сумісною власністю подружжя, витребування та здійснення поділу майна (позовні вимоги п.4.4. - 4.9.) слід відмовити в повному обсязі.

Щодо позовних вимог про визнання договору дарування від 14 вересня 2012 року, удаваним в частині змісту правовідносин, статусу сторін та ціни об`єкта нерухомості з моменту його укладення (позовна вимога 4.11.) та визнання 1/3 частки житлового будинку АДРЕСА_2 та 1/3 частини земельної ділянки кадастровий номер 3222486601:01:019:5004 площею 0.0658, розташованої за адресою АДРЕСА_1 , спільною сумісною власністю, а також здійснення поділу 1/3 частки житлового будинку та 1/3 частини земельної ділянки шляхом визнання за позивачем та відповідачкою по 1/6 частині цього майна (позовні вимоги 4.1. 4.3), суд зазначає наступне.

Позивач зазначає що він особисто передав відповідачці кошти у загальному розмірі, еквівалентному 20000 доларів США, однак не надає суду на підтвердження свої слів ні доказів існування у нього цих коштів, ні доказів їх передання відповідачці.

Частиною 1 статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію про предмет доказування. Частиною 1 статті 79 ЦПК України передбачено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Частиною 1 статті 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Такі доводи позивача, не підтверджені належними, достовірними та достатніми доказами, є лише припущенням, однак в силу частини 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

14 вересня 2012 року приватним нотаріусом Києво-Святошинського нотаріального округу Київської області Федоренко О.І. було посвідчено договір дарування за умовами якого дарувальники ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (в рівних частках кожна) зобов`язалися подарувати, а обдаровувані ОСОБА_3 та ОСОБА_2 зобов`язалися прийняти в дарунок (в рівних частках кожний) земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 0,0658 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 3222486601:01:019:5004.

У ч. 1 ст. 12 Цивільного кодексу України передбачено, що особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Відповідно до ст. 203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Укладення договору дарування відповідало внутрішній волі всіх учасників даного правочину і не мало на меті приховування іншого правочину. Твердження Позивача про фактичне укладення договору купівлі-продажу не відповідає дійсності з огляду на те, що жодних розрахунків між обдаровуваними та дарувальниками не було, а безпідставні припущення позивача про такі розрахунки нічим не підтверджені.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 57 ЦПК України, майно, набуте за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування є особистою приватною власністю дружини.

Отже, будь-яких законних підстав вважати частину земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3222486601:01:019:5004, яка отримана відповідачкою на підставі договору дарування, спільною сумісною власністю подружжя, не має.

До того ж, заявляючи позовну вимогу про визнання спільною сумісною власністю, а також здійснення поділу 1/3 частини земельної ділянки та визнання за позивачем права на 1/6 такої земельної ділянки, позивач не надає доказів існування у відповідачки права власності на 1/3 частки цієї ділянки, оскільки згідно матеріалів справи відповідачці належить 1/2 частина земельної ділянки.

05 січня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 711/7715/20, провадження № 61-11760св21 (ЄДРСРУ № 108285237) досліджував питання щодо визнання удаваним договору дарування майна та застосування наслідків удаваного правочину, оскільки насправді укладено договір купівлі-продажу.

Здебільшого сторони укладають удаваний правочин (договір дарування замість договору купівлі-продажу) задля зменшення податкового навантаження та обов`язкових витрат, але чи захищеним в такому випадку є покупець і які можуть наступити наслідки такого укладання буде викладено нижче.

Стаття 717 ЦК України встановлено, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Частиною другою статті 719 ЦК України передбачено, що договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно у власність другій стороні (покупцеві), покупець приймає або зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтями 6, 11 та 12 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Відповідно до положень статті 202 ЦК України під правочином розуміються дії, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Дії як юридичні факти мають вольовий характер і можуть бути правомірними та неправомірними. Правочини належать до правомірних дій, спрямованих на досягнення правового результату.

Частиною першою статті 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України, зокрема, відповідно до частини п`ятої даної статті правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Відповідно до частини першої статті 202, частини третьої статті 203 ЦК України головною вимогою для правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, тому основним юридичним фактом, що суд повинен установити, є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору, а також з`ясування питання про те, чи не укладено цей правочин з метою приховати інший та який саме.

Заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, позивач має довести: факт укладання правочину, що на його думку є удаваним; спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж приховати інший правочин; настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.

Такі висновки застосування норм матеріального права викладено в постановах Верховного Суду України: від 14 листопада 2012 року в справі № 6-133цс12, від 07 вересня 2016 року в справі № 6-1026цс16, які у подальшому підтримані у постановах Верховного Суду: від 07 листопада 2018 року в справі № 742/1913/15 (провадження № 61-13992св18), від 21 серпня 2019 року в справі № 303/292/17 (провадження № 61-12404св18), від 30 березня 2020 року в справі № 524/3188/17 (провадження № 61-822св20) та підтримані у постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2022 року в справі № 346/2238/15 (провадження № 61-14680сво20).

Тлумачення змісту статті 235 ЦК України свідчить, що удаваним є правочин, що вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Тобто сторони з учиненням удаваного правочину навмисно виражають не ту внутрішню волю, що насправді має місце. Сторони вчиняють два правочини: один удаваний, що покликаний «маскувати» волю осіб; другий прихований, від якого вони очікують правових наслідків.

У постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі № 6-1026цс16 зроблено правовий висновок, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемним або про визнання його недійсним.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 522/14890/16-ц.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2022 року, справа № 346/2238/15-ц відступив від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 липня 2020 року у справі № 265/3310/17 (провадження № 61-2308св19) де викладена позиція, що договір відповідно до статей 235,236 ЦК України може бути визнаний недійсним лише в частині, що стосується покупця, і покупцем за цим договором визнається особа, за рахунок коштів якої і для якої фактично укладався цей договір. Також для забезпечення єдності судової практики відступив і від аналогічного висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 грудня 2021 року у справі № 466/8968/19, провадження № 61-1188св21.

При цьому Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду сформував висновок про застосування норми права:

1.Удаваним є правочин, що вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, а не сторони правочину. Тобто сторони з учиненням удаваного правочину навмисно виражають не ту внутрішню волю, що насправді має місце. Відтак, сторони вчиняють два правочини: один удаваний, що покликаний «маскувати» волю осіб; другий прихований, від якого вони очікують правових наслідків, а не «приховують» сторону правочину.

2.Нормами ЦК України не допускається такої правової конструкції як позов про визнання недійсним договору в частині сторони договору. Стаття 235 ЦК України не може бути підставою для визнання правочину удаваним в частині сторони, оскільки це суперечить її положенням.

Згідно з правовим висновком, що міститься у постанові Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 357/3132/15-ц для визнання угоди удаваною позивачу необхідно надати відповідні докази, а суду встановити, що обидві сторони договору діяли свідомо для досягнення якоїсь особистої користі, їх дії були направлені на досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю учасників.

Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, який правочин насправді вчинили сторони, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення, в якому встановлює нікчемність цього правочину або визнає його недійсним (23 листопада 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 208/6630/19, провадження № 61-6482св22 (ЄДРСРУ № 107651719).

Мотиви укладення договору дарування прості й зрозумілі, підтверджуються всіма його сторонами у письмових поясненнях по суті справи та пояснення свідків, та не спростовані позивачем.

Враховуючи викладене, в частині позовних вимог щодо визнання договору дарування від 14 вересня 2012 року, удаваним в частині змісту правовідносин, статусу сторін та ціни об`єкта нерухомості з моменту його укладення (позовна вимога 4.11.) та визнання 1/3 частки житлового будинку АДРЕСА_2 та 1/3 частини земельної ділянки кадастровий номер 3222486601:01:019:5004 площею 0.0658, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , спільною сумісною власністю, а також здійснення поділу 1/3 частки житлового будинку та 1/3 частини земельної ділянки шляхом визнання за позивачем та відповідачкою по 1/6 частині цього майна (позовні вимоги 4.1. 4.3), слід відмовити в повному обсязі.

Щодо стягнення 1/2 частини вартості автомобіля марки Renault Koleos в розмірі 230 869 грн 35 коп, та 1/2 частини вартості автомобіля марки Renault Megane, в розмірі 20 000 грн 00 коп (позовна вимога 4.10.), суд зазначає наступне.

У разі коли під час розгляду вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У разі відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку з цим неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи (Постанова КЦС ВС від 02.10.2024 № 686/26591/21).

Розмір компенсації за належну частку в майні, яке є спільною сумісною власністю подружжя та відчужене без згоди одного з них, визначається виходячи з вартості аналогічних транспортних засобів на час поділу майна, тобто виходячи з дійсної ринкової вартості транспортного засобу, а не договірної (Постанова КЦС ВС від 17.08.2022 № 545/2396/20).

Відповідно до роз`яснень з даного питання у постанові Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" та правових висновках Верховного Суду, у разі відчуження майна одним із подружжя без згоди іншого, вартість такого майна визначається, виходячи із ринкової вартості подібного за своїми якостями майна на час розгляду справи, а не на час його відчуження.

У договорі купівлі-продажу автомобіля його ціна визначається за згодою сторін, яка може не відповідати його дійсній вартості, а також на момент поділу майна вартість автомобіля може змінитися, а тому під час вирішення спору суду позивачем надається його дійсна вартість. У випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку з цим неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи.

Позивач розміру ринкової вартості автомобіля суду не надав, не звертався із клопотанням про призначення відповідної судової експертизи, зазначена позивачем вартість спірних автомобілів сумі 40000 грн та 49 000 грн є договірною, а не дійсною ринковою вартістю транспортних засобів.

Як убачається з позовної заяви від 07 квітня 2017 року про стягнення грошової компенсації вартості 1/2 частин автомобілів в порядку поділу майна подружжя, належного на праві спільної сумісної власності (первинна справа № 369/3775/17) позивач просив суд стягнути з відповідачки 275 340 грн 35 коп.

Разом з тим, як убачається із заяви про зміну підстав позову поданої 26.01.2018р. (якою позивач одночасно змінив предмет позову), позивач вже просить суд стягнути на його користь 1/2 частину вартості автомобілів в іншому розмірі 250 869 грн 35 коп.

Оскільки позивач не вжив всіх можливих заходів для доведення дійсної ринкової вартості автомобілів, не надав суду належних та допустимих доказів, за таких умов суд позбавлений можливості вийти за межі позовних вимог та самостійно встановлювати ринкову вартість спірних автомобілів та здійснювати поділ їх вартості, отже заявлена позивачем сума стягнення 250 869 грн 35 коп є недоведеною, і в частині позовних вимог щодо стягнення 1/2 частини вартості автомобілів в зазначеному позивачем розмірі слід відмовити в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на позивача.

У цій справі у зв`язку з відмовою у позові судові витрати у вигляді сплаченого судового збору покладаються на позивача.

Частиною 9 статті 158 ЦПК України визначено, що у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.

Також суд зазначає, що сторонами у справі надані заяви з попереднім розрахунком витрат на правничу допомогу, а також вказано, що докази понесення таких витрат будуть подані суду додатково упродовж п`яти днів від дня ухвалення рішення.

Отже, питання розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу може бути вирішено після надання суду остаточних розрахунків та доказів понесення таких судових витрат, у відповідності до частини восьмої статті 141 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 4, 5, 12, 13, 141, 158, 259, 263-265, 273 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи: Приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Федоренко Олена Ігорівна, Києво-Святошинська об`єднана податкова інспекція ГУ ДФС у Київській області про визнання договору дарування земельної ділянки удаваним в частині змісту правовідносин, статусу сторін та ціни об`єкта відчуженої нерухомості, та позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , Приватного нотаріуса Скадовського районного округу Херсонської області Гришка Сергія Миколайовича, третя особа ОСОБА_3 , ОСОБА_7 про поділ належних подружжю частини житлового будинку, частини земельної ділянки, визнання недійсними договорів купівлі-продажу частини житлового будинку та земельної ділянки, визнання цих частин житлового будинку та земельної ділянки сумісною власністю, витребування їх з чужого незаконного володіння та поділ між подружжям, та позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог ОСОБА_3 , про стягнення грошової компенсації вартості 1/2 частин автомобілів в порядку поділу майна подружжя, належного на праві спільної сумісної власності, відмовити в повному обсязі.

Скасувати заходи забезпечення позову, накладені ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 березня 2017 року в частині накладення заборони на відчуження:

1) на 1/3 частину житлового будинку АДРЕСА_2 , з належними до нього господарськими спорудами.

Судові витрати зі сплати судового збору покласти на позивача.

Найменування сторін та інших учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 , адреса б- АДРЕСА_15 ;

Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_6 , адреса АДРЕСА_16 ;

Відповідач: ОСОБА_3 , РНОКПП: НОМЕР_11 , адреса АДРЕСА_16 ;

Відповідач: ОСОБА_6 , РНОКПП: НОМЕР_14 , адреса АДРЕСА_17 ;

Відповідач: ОСОБА_4 , адреса АДРЕСА_16 ;

Відповідач: ОСОБА_5 , адреса АДРЕСА_18 ;

Відповідач: Приватний нотаріус Скадовського районного округу Херсонської області Гришко Сергій Миколайович, РНОКПП: НОМЕР_15 , АДРЕСА_19 .

Третя особа: Приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Федоренко Олена Ігорівна, 08161 Київська область, Києво-Святошинський р-н, с. Тарасівка, вул. Шевченка, буд. 11.

Третя особа: Києво-Святошинська об`єднана державна податкова інспекція ГУ ДФС у Київській області, код ЄДРПОУ 39471029; вулиця Ломоносова, будинок, 34, місто Вишневе, Києво-Святошинський р-н, Київська обл., 08132,

Третя особа: ОСОБА_7 , РНОКПП: НОМЕР_16 , АДРЕСА_20 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення складено: 18.11.2024 року.

Суддя А.В. Янченко


Суд	Києво-Святошинський районний суд Київської області
Дата ухвалення рішення	17.09.2024
Оприлюднено	20.11.2024
Номер документу	123076183
Судочинство	Цивільне

Ковальчук Л. М.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Рішеннявід 17.09.2024 по справі 369/8770/16-цКИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Судовий реєстр по справі —369/8770/16-ц

Рішення від 17.09.2024

Рішення
від 17.09.2024 по справі 369/8770/16-ц
КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ