Постанова

від 04.11.2024 по справі 910/1767/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" листопада 2024 р. Справа№ 910/1767/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Кропивної Л.В.

Руденко М.А.

при секретарі судового засідання Рижій А.В.,

за участю представників:

від позивача - Півовар М.В.,

від відповідача 1 - Жигіль Г.В.,

від відповідача 2 - представник не прибув,

розглянувши апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Техномода" на рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2024 у справі №910/1767/24 (суддя Лиськов М.О., повний текст складено 29.05.2024) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Техномода" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Креативний Штат Гулівер", Товариства з обмеженою відповідальністю "Креативна країна" про визнання договорів недійсними.

встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Техномода" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Креативний Штат Гулівер" (далі - відповідач 1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Креативна країна" (далі - відповідач 2), в якому просило суд (з урахуванням заяви про уточнення позовних, прийнятої судом):

- визнати недійсним договір комерційної концесії №CSG-CC-01-2020 від 01.01.2020 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Креативний Штат Гулівер" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Креативна країна";

- визнати недійсним договір комерційної концесії №2Р/2021 від 01.01.2021 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Креативний Штат Гулівер" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Креативна країна".

За доводами позивача, вказані договори від імені ТОВ "Креативний Штат Гулівер" були укладені директором Кенінгштейн І. без необхідного обсягу повноважень (за відсутності згоди загальних зборів учасників вказаного Товариства на вчинення правочинів) та внаслідок зловмисної домовленості директора ТОВ "Креативна Країна" як підпорядкованою йому особою.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.05.2024 у справі №910/1767/24 у задоволенні позову відмовлено, враховуючи встановлення обставин того, що спірні правочини не суперечать положенням статтей 203, 215 ЦК України, іншим вимогам чинного законодавства, містять всі істотні умови встановленні законодавством для даного виду правочину, а також зважаючи на підтвердженість фактів прийняття до виконання та вчинення дій щодо схвалення сторонами спірних правочинів.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційними скаргами, в яких просить скасувати вказане рішення суду та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована невірністю зазначених висновків місцевого господарського суду.

В судовому засіданні представник апелянта - позивача у справі підтримав вимоги апеляційних скарг та просив їх задовольнити.

Представник відповідача 1 в судовому засіданні проти апеляційних скарг заперечив та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційні скарги без задоволення.

Відповідач 2 правом на участь представника у даному судовому засіданні не скористався, хоча про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином; про що свідчить довідка про доставку електронного документу (ухвали суду від 28.10.2024) до електронного кабінету вказаної особи.

Будь - яких заяв, клопотань щодо неможливості бути присутнім у даному судовому засіданні від відповідача 2 до суду не надійшло.

Слід також зазначити, що явка представників сторін не визнавалася обов`язковою, певних пояснень суд не витребував.

Враховуючи належне повідомлення відповідача 2, а також з урахуванням того, що неявка його представника в судове засідання не перешкоджає розгляду апеляційних скарг, вони розглянуті судом у даному судовому засіданні по суті з винесенням постанови.

Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV.

Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційних скарг, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, проте мотивувальна частина оскаржуваного рішення місцевого господарського суду підлягає зміні, з наступних підстав.

01.01.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Креативна країна" (правоволоділець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Креативний Штат Гулівер" (користувач) було укладено договір комерційної концесії №CSG-CC-01-2020.

Крім цього, 01.01.2021 року Товариством з обмеженою відповідальністю "Креативна країна" (правоволоділець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Креативний Штат Гулівер" (користувач) було укладено договір комерційної концесії №2Р/2021.

Згідно предметів вказаних договорів право володілець зобов`язується надати користувачеві для здійснення підприємницької діяльності на території на визначений у цих договорах строк невиключне право на використання об`єктів інтелектуальної власності, а користувач зобов`язується сплачувати винагороду за наданий комплекс прав.

Від Товариства з обмеженою відповідальністю "Креативний Штат Гулівер" вказані договори підписані директором Кенінгштейн І.

На переконання позивача, вказані договори від імені ТОВ "Креативний Штат Гулівер" були укладені директором Кенінгштейн І. без необхідного обсягу повноважень (за відсутності згоди загальних зборів учасників вказаного Товариства на вчинення правочинів) та внаслідок зловмисної домовленості директора ТОВ "Креативна Країна" як підпорядкованою йому особою.

Звертаючись до суду позивач вказує, що ТОВ "Техномода", якому належить 60% статутного капіталу ТОВ "Креативний Штат Гулівер", є бенефіціарним власником вказаного товариства, та має беззаперечне право на участь в управлінні товариством шляхом прийняття участі у загальних зборах учасників товариства, а отже, має право на оспорювання контракту, укладеного товариством, враховуючи те, що укладення такого контракту є похідним від прийняття рішення учасниками товариства щодо надання згоди директору на укладення контракту.

За твердженням позивача, укладені контракти порушують корпоративні права ТОВ "Техномода" на управління товариством ТОВ "Креативний Штат Гулівер", оскільки сума контрактів перевищує суму, на яку директор товариства має повноваження укладати правочини, а рішення загальних зборів товариства про погодження умов та укладення контракту та надання повноважень і згоди керівнику товариства на вчинення вказаних договорів не надавалось та в подальшому вказані правочини не схвалювались.

Місцевий господарський суд розглянув даний спір по суті та встановивши, що спірні правочини не суперечать положенням статтей 203, 215 ЦК України, іншим вимогам чинного законодавства, містять всі істотні умови встановленні законодавством для даного виду правочину, зважаючи на підтвердженість фактів прийняття до виконання та вчинення дій щодо схвалення сторонами спірних правочинів, відмовив у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору комерційної концесії №CSG-CC-01-2020 від 01.01.2020 року та договору комерційної концесії №2Р/2021 від 01.01.2021 року.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову, проте вважає наявними підстави для зміни мотивувальної частини оскаржуваного судового рішення, враховуючи наступне.

За змістом статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина 4 цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 16.12.2021 у справі № 906/521/20 ).

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За загальними положеннями про недійсність правочину, визначеними ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частини 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України.

Згідно із ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення невизнання або оспорювання.

Отже, матеріально-правовий аспект захисту прав та інтересів насамперед полягає в з`ясуванні, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені.

Оскільки, правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, право на пред`явлення позову у особи виникає після порушення її права.

Тобто, захисту в судовому порядку підлягає вже порушене право, а не те, яке може бути порушено в майбутньому, і щодо якого невідомо, буде воно порушено, чи ні.

При вирішенні спору про визнання договору недійсним підлягають застосуванню загальні приписи ст.ст. 3, 15, 16 Цивільного кодексу України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору має бути встановлено не лише наявність підстав визнання недійсним правочину, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Отже, з огляду на положення вказаних статтей підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення. Відтак, задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) цього права відповідачем з урахуванням належно обраного способу судового захисту.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.03.2023 у справі №522/22473/15-ц (провадження 12-13гс22) сформулювала правові висновки щодо можливості учасника товариства від свого імені звертатися до суду з позовами з підстави вчинення товариством правочинів або інших дій чи бездіяльності. Ці висновки полягають у такому.

За змістом статей 92, 97 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

За положеннями статті 98 Цивільного кодексу України загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства. Рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не встановлено установчими документами або законом.

Відповідно до частини першої статті 116 Цивільного кодексу України учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом, зокрема, брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі; брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди).

За змістом частин першої, третьої та четвертої статті 92 Цивільного кодексу України, частини першої статті 89 Господарського кодексу України, пункту 13 частини другої статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" орган юридичної особи має повноваження щодо представництва юридичної особи (з можливістю їх обмеження відповідно до установчих документів чи закону), створює, змінює припиняє цивільні права та обов`язки юридичної особи, тому підпадає під поняття представництва, наведене у статті 237 Цивільного кодексу України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 911/2129/17 (провадження №12-45гс19, пункт 6.18).

Повноваження діяти від імені юридичної особи є можливістю створювати, змінювати, припиняти цивільні права та обов`язки юридичної особи (стаття 239 Цивільного кодексу України). Таке повноваження не належить до корпоративних прав учасника юридичної особи. Отже, підписання від імені товариства договору чи іншого правочину без передбаченого статутом попереднього погодження загальними зборами цього товариства або з порушенням порядку прийняття рішення про надання згоди на вчинення правочину може свідчити про порушення прав та інтересів самого товариства, а не корпоративних прав його учасника, оскільки виконавчий орган діє саме від імені товариства, а не його учасників.

Згода загальних зборів товариства на укладення договору є згодою органу управління товариства, який діє від імені товариства.

Повноваження органу управління товариства (на надання зазначеної згоди), який діє від імені товариства, не можна ототожнювати з корпоративними правами його учасників, які за загальним правилом діяти від імені товариства не мають права.

Укладення виконавчим органом товариства договору з іншою особою без передбаченої статутом згоди вищого органу цього товариства може свідчити про порушення прав та інтересів самого товариства у його відносинах з іншою особою - стороною договору, а не корпоративних прав його учасника.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.03.2023 у справі №522/22473/15-ц (провадження 12-13гс22) також вказала, що бере до уваги усталену практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), відповідно до якої акціонер (учасник) юридичної особи, навіть мажоритарний, не може розглядатись як належний заявник, якщо йдеться про порушення прав юридичної особи (див., зокрема, рішення від 20 травня 1998 року у справі "Кредитний та індустріальний банк проти Чеської Республіки" (Credit and Industrial Bank v. the Czech Republic), заява № 29010/95, пункти 46-52; рішення від 18 жовтня 2005 року у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" (Terem LTD, Chechetkin and Olius v. Ukraine), заява № 70297/01, пункти 28 - 30; рішення від 21 грудня 2017 року у справі "Фельдман та банк "Слов`янський" проти України", заява №42758/05, пункт 30). При цьому навіть у разі, якщо юридичну особу було ліквідовано, ЄСПЛ розглядає справи за заявою саме такої юридичної особи, допускаючи її представництво в особі акціонера (учасника), якщо юридична особа не може брати участі у справі в особі своїх органів (рішення від 21 грудня 2017 року у справі "Фельдман та банк "Слов`янський" проти України", заява № 42758/05).

Подібні правові висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2019 року у справі № 916/2084/17 (провадження №12-77гс19), від 15 жовтня 2019 року у справі № 905/2559/17 (провадження № 12-264гс18), від 03 грудня 2019 року у справі № 904/10956/16 (провадження № 12-90гс19), від 07 квітня 2020 року у справі № 904/3657/18 (провадження № 12-159гс19), від 07 липня 2020 року у справі № 910/10647/18 (провадження № 12-175гс19).

Таким чином, належним заявником є той, хто звертається за захистом саме свого права.

Національне законодавство України також наголошує на наявності в особи права на звернення за захистом свого особистого права. Зокрема, стаття 16 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Так само і частина друга статті 4 Господарського процесуального кодексу України містить положення, відповідно до яких юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Отже, належним позивачем у подібних справах є юридична особа, права якої порушено, а не її учасник.

Сучасний підхід до використання теорії "проникнення за корпоративну завісу" сформувався в ЄСПЛ починаючи з рішення 1995 року у справіand Others v. Greece.

Застосовуючи зазначений підхід, ЄСПЛ відтворив правову позицію Міжнародного суду ООН, що була висловлена ним у рішенні у справіTraction, Light and Power Company Limited від 05.02.1970.

У пункті 56 вказаного вище рішення відзначено, що незалежність юридичної особи не можна вважати абсолютною. У цьому контексті "проникнення за корпоративну завісу" або "ігнорування статусу юридичної особи" визнається адекватним та справедливим у певних обставинах або для досягнення певної мети.

Ця теза була відображена, розвинена та конкретизована на рівні практики ЄСПЛ.

ЄСПЛ проводить різницю між скаргами, поданими акціонерами про заходи, що зачіпають їх права як акціонерів, та про дії, що зачіпають права компанії, у яких вони володіють акціями (Agrotexim and Others v. Greece, пункти 65-66;and Others v. Hungary [GC], пункт 122).

В одній групі справ самі акціонери можуть вважатися потерпілими в розумінні статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) (Olczak v. Poland, пункти 57-62;and Others v. Hungary [GC], пункти 126-134, та цитовані в них посилання;Trade d.o.o. v. Croatia, пункти 44-47).

В іншій групі справ загальний принцип такий, що акціонери компаній не можуть розглядатися як потерпілі у розумінні Конвенції, щодо дій та заходів, що стосуються їхньої компанії. Однак при цьому ЄСПЛ у низці справ передбачає можливість для відступу від указаного в цьому пункті загального принципу.

Так, у пункті 66 рішення від 24 жовтня 1995 року у справіand Others v. Greece, № 14807/89) ЄСПЛ зазначив, що підходи "проникнення за корпоративну завісу" або "ігнорування статусу юридичної особи" можуть застосуватись тільки у виняткових випадках, наприклад коли чітко встановлено, що компанія не мала можливості безпосередньо звернутись до інституцій Конвенції через органи управління юридичної особи або через ліквідаторів.

У рішенні від 26 жовтня 2000 року у справі. J. v. Luxembourg (№ 21156/93) суд встановив, що підприємство було ліквідовано, а подана до суду скарга стосувалася діяльності ліквідаторів. За цих обставин ЄСПЛ вважав, що компанія як юридична особа на той час не могла подати скаргу до Комісії.

У справі "Кредитний та індустріальний банк проти Чеської Республіки" (Credit and Industrial Bank v. the Czech Republic) (№ 29010/95, рішення від 21 жовтня 2003 року) заявником був банк (через свого колишнього голову-акціонера, який володів контрольним пакетом акцій), у якому Чеським Національним Банком було запроваджено тимчасову (примусову) адміністрацію через незадовільний фінансовий стан банку та його ліквідацію. Суть скарги заявника до ЄСПЛ полягала в тому, що банк був позбавлений доступу до суду, де банк хотів виступити з протестом проти запровадження тимчасової адміністрації.

У рішенні від 07 липня 2020 року у справіMM5 AD v. Bulgaria (№ 50357/99) ЄСПЛ вважав, що через конфлікт інтересів між компанією (банком) та її спеціальною адміністрацією і довіреними особами сам банк не міг подати справу до ЄСПЛ.

У пункті 26 рішення від 21 грудня 2017 року у справі "Фельдман та банк "Слов`янський" проти України" ЄСПЛ зазначив, що проникнення за "корпоративну завісу" або нехтування правосуб`єктністю компанії може буде виправданим лише за виключних обставин, зокрема якщо точно встановлено, що компанія не може звернутися до конвенційних установ через органи, утворені згідно з її статутом, або у випадку ліквідації - через її ліквідаторів.

У рішенні від 07 липня 2020 рокуand Others v. Hungary (пункти 133 та 134) ЄСПЛ зазначив, що у справахand Others v. Greece таv. Poland встановлені загальні принципи того, що заходи, які направлені або націлені на права акціонерів, необхідно відрізняти від втручання в право компанії на мирне володіння майном. Дії, що зачіпають права акціонерів, відрізняються від заходів та процедур, що стосуються компанії, тим, що їх характер та імовірний ефект прямо та особисто зачіпає права акціонерів і виходить за межі простого втручання в інтереси компанії, порушуючи положення акціонерів у структурі управління компанії.

ЄСПЛ у вказаному рішенні також звертає увагу, що, для того аби акціонери компанії могли довести, що їх звернення з питань, які стосуються компанії, були виправдані винятковими обставинами (exceptional circumstances), такі акціонери повинні навести вагомі та переконливі причини, що доводять відсутність у самої компанії практичної та ефективної можливості звернутися до суду через органи, створені відповідно до її статуту.

За змістом рішенням ЄСПЛ у справіand Others v. Hungary, такими винятковими обставинами можуть бути, зокрема, запровадження відносно компанії зовнішнього нагляду або контролю у зв`язку з її фінансовими або іншими труднощами, або якщо особа, до завдання якої відносився захист інтересів компанії, не була здатна або не хотіла звертатися до суду, або якщо виникли розбіжності між акціонерами та тимчасовим керуючим (наприклад, відсторонення від посади керуючого та призначення тимчасового керуючого).

Таким чином, допускається проникнення за "корпоративну завісу" та звернення учасників товариства з позовом в інтересах самого товариства, але за виняткових обставин.

Якщо екстраполювати наведені висновки ЄСПЛ на національне законодавство, то Велика Палата Верховного Суду вказала, що такими винятковими обставинами можуть бути, наприклад, відкриття ліквідаційної процедури та визнання боржника банкрутом, наслідком чого є припинення повноважень органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, а також припинення повноваження власника (органу, уповноваженого управляти майном) майна банкрута, або запровадження тимчасової адміністрації чи оголошення про ліквідацію банку, в результаті чого припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, наглядової ради і правління) та органів контролю (внутрішнього аудиту).

Судом не встановлено, що відносно ТОВ "Креативний Штат Гулівер" була відкрита ліквідаційна процедура та його було визнано банкрутом, а ліквідатор неналежним чином вчиняє дії на захист прав банкрута.

Отже, укладення директором ТОВ "Креативний Штат Гулівер" оспорюваних договорів без попереднього погодження загальними зборами учасників цього Товариства може порушувати права та інтереси цього Товариства, а не корпоративні права ТОВ "Техномода".

Крім того, колегія суддів висновує, що в цій справі немає виняткових обставин, визначених у практиці ЄСПЛ, які надають можливість учаснику товариства звернутися з позовом на захист інтересів товариства від його імені.

При цьому, Суд зазначає, що обставини справи щодо розміру частки позивача у статутному капіталі товариства; щодо того, чи чи наявні ознаки недобросовісної змови учасників оспорюваних правочинів та чи вважає позивач спірний договір таким, що порушує його право на отримання дивідендів, - не спростовують правові висновки, які наведені вище у даній постанові.

Позивач вказує, що його власний інтерес, як заінтересованої особи, також полягє в тому, щоб сторона (сторони) правочину перебувала (перебували) у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав. Залежність можливості законної реалізації своїх прав від приведення сторін оспорюваних правочинів до стану, який існував до їх укладення, позивач вбачає в тому, що це, на його думку, призведе до поновлення та можливості законної реалізації таких прав позивача: а) брати участь у прийнятті рішень щодо розпорядження коштами ТОВ "Креативний Штат Гулівер"; б) використовувати кошти у господарській діяльності ТОВ "Креативний Штат Гулівер"; в) погодити істотні умови правочинів у разі прийняття рішення про укладення договору.

Однак колегія суддів вважає такі доводи позивача помилковими з огляду на те, що позивачу як учаснику ТОВ "Креативний Штат Гулівер" належить право брати участь у прийнятті рішень щодо погодження істотних умов правочинів у випадках, визначених статутом в силу закону і статуту. Позивачу не належить право використовувати кошти Товариства у своїй господарській діяльності та отримувати прибуток у разі укладення цим Товариством правочинів, бо таке право належить самому ТОВ "Креативний Штат Гулівер".

Враховуючи викладене, судом апеляційної інстанції відмовляється у задоволенні позову з огляду на не доведення позивачем порушення його прав укладенням оскаржуваних договорів.

З огляду на відсутність порушення спірними договорами прав та інтересів позивача, що є самостійною підставою для відмови в позові, колегія суддів не надає оцінки законності спірних договорів.

Таким чином, позовні вимоги не підлягають задоволенню, з підстав, наведених у даній постанові.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (ч.4 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України).

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційні скарги ТОВ "Техномода" не підлягають задоволенню, проте мотивувальна частина оскаржуваного рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині підстав відмови у задоволенні позову. В решті рішення - залишається без змін.

Оскільки, у задоволенні апеляційних скарг відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за їх подання покладаються на позивача (апелянта).

Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Техномода" на рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2024 у справі №910/1767/24 залишити без задоволення.

2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційних скарг покласти на їх заявника - позивача у справі.

3. Рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2024 у справі №910/1767/24 змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. У решті рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2024 у справі №910/1767/24 залишити без змін.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено: 15.11.2024 року.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді Л.В. Кропивна

М.А. Руденко