Постанова

від 11.11.2024 по справі 295/12257/24

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційнийсуд

Справа №295/12257/24 Головуючий у 1-й інст. Лєдньов Д. М.

Категорія 55 Доповідач Коломієць О. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2024 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Коломієць О.С.

суддів Талько О.Б., Шевчук А.М.

з участю секретаря

судового засідання Антоневської В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №295/12257/24 за позовом ОСОБА_1 до Управління поліції охорони в Житомирській області, Міністерства внутрішніх справ України про стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 15 серпня 2024 року, яка постановлена під головуванням судді Лєдньова Д.М.

встановив:

У серпні 2024 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просив стягнути солідарно з Управління поліції охорони в Житомирській області, Міністерства внутрішніх справ України на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України інфляційні втрати у розмірі 247 430,47 грн. та 61 114,85 грн. 3 % річних від простроченої суми боргу, у зв`язку з простроченням виплати належної йому одноразової допомоги відповідно до рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 18.04.2023 року у справі №240/8053/22, яким зобов`язано Міністерство внутрішніх справ України прийняти відповідно до норм постанови Кабінету Міністрів України № 850 від 21.10.2015 року «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції» рішення про призначення і виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням ІІ групи інвалідності внаслідок нещасного випадку, що мав місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ.

Ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 15 серпня 2024 року відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління поліції охорони в Житомирській області, Міністерства внутрішніх справ України про стягнення інфляційних нарахувань та 3 % річних.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність, необґрунтованість та неврахування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм процесуального права, просить ухвалу суду скасувати та справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що визначаючи підсудність при поданні позовної заяви, він виходив з того, що правовідносини, які виникли між ним та відповідачами з приводу тривалої затримки по виплаті йому одноразової грошової допомоги, регулюються нормами Цивільного кодексу України, зокрема ст. 625 ЦК України, а тому ефективним способом порушеного права позивача в даному випадку є звернення до суду з цивільним позовом про стягнення коштів за прострочення виконання грошового зобовязання.

Вказує, що предметом даного позову є спір щодо невиконання відповідачами грошового зобов`язання, де він, як позивач, виступає в якості кредитора, а відповідачі в якості боржників. Його вимоги, викладені у позовній заяві, не стосуються захисту його прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку відповідачів, як органів державної влади і не підлягають юрисдикції адміністративного суду. Спір, який виноситься на розгляд суду в даному випадку має приватно-правовий характер, оскільки він обумовлений порушенням його майнових інтересів, тому належним дієвим способом захисту порушених прав може бути лише звернення до суду в порядку цивільної юрисдикції, відповідно до положень ст. 19 ЦПК України.

Враховуючи викладене, вважає, що суд першої інстанції прийнявши ухвалу про відмову у відкритті провадження, невірно застосував процесуальну норму (п. 2 ч. 1 ст.19 КАС України), яка визначає юрисдикцію адміністративного судочинства у спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, тому ухвала Богунського районного суду м. Житомира від 15.08.2024 року має бути скасована, як така, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, а справа має бути направлена до суду для продовження розгляду в порядку ст. 379 ЦПК України.

Відповідачі правом подати відзив на апеляційну скаргу не скористалися.

У судовому засіданні ОСОБА_1 доводи апеляційної скарги підтримав, просив апеляційну скаргу задовольнити, ухвалу суду першої інстанції скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

У судовому засіданні представник Управління поліції охорони в Житомирській області проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.

Представник Міністерства внутрішніхсправ України в судове засідання не з`явився, хоча про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

За приписами ст. 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності осіб, які не з`явилися в судове засідання.

Перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана ухвала відповідає.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі суд першої інстанції виходив із того, що спір виник в сфері, пов`язаній із проходженням позивачем служби в органах внутрішніх справ України, та полягає у простроченні покладених обов`язків з виплати грошової допомоги, за таких обставин даний спір підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції, виходячи із наступного.

Відповідно до статті 124 Конституції Українизакріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно із частиною першою статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується, зокрема, за принципом спеціалізації і визначається законом.

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання всіх правил юрисдикції та підсудності.

Як визначено частиною 1 статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Так, відповідно до частини 1 статті 19 ЦПК Українисуди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Справою адміністративної юрисдикції у розумінні пункту 1 частини 1 статті 4 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

За правилами пункту 1 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції і який виник у зв`язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

З наведеного вбачається, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб`єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, у цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

Ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило майнового) певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень.

У пункті 7 частини 1 статті 4 КАС України зазначено, що суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

З наведеного вбачається, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Визначальною ознакою для правильного визначення юрисдикції спору є характер правовідносин, з яких виник спір: зміст прав та обов`язків його учасників, правовий статус сторін правовідносин та їх матеріально-правове регулювання тощо (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 травня 2020 року у справі № 761/21898/16-ц (провадження № 14-5цс20), від 09 лютого 2021 року у справі № 520/17342/18 (провадження № 14-158цс20)).

Захист порушених прав та інтересів здійснюється судом за вимогою особи, що вважає своє право порушеним. Захист та/або відновлення будь-якого права судом здійснюється шляхом ухвалення судового рішення як акта правосуддя. Однак судове рішення, незважаючи на те, що має ознаки нормативності, не породжує жодних правовідносин чи прав та/або обов`язків, а лише шляхом застосування відповідного способу захисту права, визначеного законом або договором, трансформує права та/або зобов`язання учасників правовідносин в іншу, прийнятну для позивача форму (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 09 лютого 2021 року у справі № 520/17342/18 (провадження № 14-158цс20)).

Наявність судового рішення про відновлення прав на грошові суми не змінює правової природи правовідносин учасників цього спору, оскільки за своєю юридичною природою рішення суду не породжує нових прав та/або обов`язків, а як спосіб захисту порушеного права на їх отримання лише трансформує та/або підтверджує існуючі зобов`язання з їх виплати у спосіб, обраний позивачем.

Отже, спори, які виникають у судах, відповідачем у яких є суб`єкт владних повноважень, і ухвалення за результатами цих спорів судових рішень не змінюють правову природу та характер правовідносин, які виникли між сторонами, а тому спори щодо порушення своїх зобов`язань суб`єктом владних повноважень, зокрема щодо перерахування, нарахування, виплати грошових сум, у тому числі після судового рішення або на його виконання, повинні розглядатись судами за юрисдикцією, визначеною відповідно до характеру цих правовідносин.

У справі, яка переглядається, заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги направлені на стягнення з відповідачів на користь позивача грошових коштів, а саме інфляційних втрат та 3 % річних на підставі статті 625 ЦК України у зв`язку з несвоєчасним виконанням боржником судового рішення у справі №240/8053/22, яке набрало законної сили, тобто рішення адміністративного суду.

Відповідно до частини п`ятої статті 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних не поєднані з однією з вимог, зазначених у пунктах 1-4 частини першої статті 5 КАС України.

Водночас інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання. Тому зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19)).

У постанові від 09 лютого 2021 року у справі № 520/17342/18 (провадження № 14-158цс20) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що, ураховуючи акцесорний характер визначених статтею 625 ЦК України зобов`язань, спори про відшкодування передбачених ними грошових сум з огляду на їх похідний характер від основного спору підлягають розгляду за правилами тієї юрисдикції, за правилами якої підлягає розгляду основний спір. Такий висновок згодом був підтриманий Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04 травня 2022 року у справі № 761/28949/17 (провадження № 14-148цс21).

Подібний висновок також був викладений у постанові від 03 жовтня 2023 року у справі № 366/203/21 (провадження № 14-101цс22), в якій Велика Палата Верховного Суду зазначила, що спір з приводу зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів, який є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю, підлягає розгляду в тому судочинстві, що і спір за основним зобов`язанням.

У цій справі вимоги позивача про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат (акцесорні зобов`язання) заявлені з підстав несвоєчасного виконання Міністерством внутрішніхсправ України прийнятого судом в порядку адміністративного судочинства рішення про призначення і виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням ІІ групи інвалідності внаслідок нещасного випадку, що мав місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ (основне зобов`язання).

З огляду на викладене, а також ураховуючи характер правовідносин, що виникли між сторонами у справі, що розглядається, зміст прав та обов`язків у цих правовідносинах та їх суб`єктний склад, колегія суддів приходить до висновку, що спір щодо стягнення з Управління поліції охорони в Житомирській області, Міністерства внутрішніх справ України на користь позивача інфляційних втрат і 3% річних на підставі статті 625 ЦК України підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, оскільки він виник у зв`язку з тривалим невиконанням рішення суду, ухваленого в адміністративній справі №240/8053/22.

Тому, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у відкритті провадження у справі у зв`язку із тим, що спір підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.

Отже, ухвала суду першої інстанції відповідає вимогам закону і підстави для її скасування та задоволення апеляційної скарги відсутні.

Порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи, апеляційним судом не встановлено.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 15 серпня 2024 року без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 18 листопада 2024 року.

Головуючий Судді