Постанова

від 14.11.2024 по справі 703/3005/22

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/1252/24Головуючий по 1 інстанціїСправа №703/3005/22 Категорія: 308030000 Крива Ю.В. Доповідач в апеляційній інстанції Новіков О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2024 року Черкаський апеляційнийсуд в складі колегії:

суддів Новікова О.М., Карпенко О.В., Василенко Л.І.,

за участю секретаря Винник І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 15 травня 2024 року у справі за позовом Смілянської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача виконавчий комітет Смілянської міської ради про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -

в с т а н о в и в:

У жовтні 2022 року Смілянська міськарадазвернулася до суду із вказаним позовом.

В обґрунтуванняпозовних вимогзазначала,що рішенням виконавчого комітету Смілянської міської ради від 26 жовтня 1989 №387 «Про розподіл житла» ОСОБА_1 було надано 1-кімнатну квартиру АДРЕСА_1 . За інформацією сектору обліку, приватизації житла виконавчого комітету Смілянської міської ради документи на передачу у приватну власність квартири АДРЕСА_1 не надходили. Тобто вказана квартира ніким не приватизована і належить до комунальної власності Смілянської міської територіальної громади.

Оскільки відповідач ОСОБА_1 зареєстрований у вказаній квартирі, однак не проживає в ній більше 10 років та в добровільному порядку не знімається з реєстрації, позивач просив визнати його таким, що втратив право користування жилим приміщенням, в судовому порядку.

Заочним рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 11 січня 2023 року позов Смілянської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача виконавчий комітет Смілянської міської ради про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням задоволено та визнано ОСОБА_1 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 16 серпня 2023 року скасовано заочне рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 11 січня 2023 року, розгляд справи вирішено проводити за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання. Відповідачу визначено строк для надіслання до суду відзиву на позовну заяву, позивачу для надання відповіді на відзив, третій особі для надання пояснень щодо позову.

Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 15 травня 2024 року позовні вимоги задоволено.

Визнано ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 .

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Смілянської міської ради судові витрати по сплаті судового збору за подачу позову в сумі 2481 грн.

Рішення суду мотивовано тим, що факт не проживання відповідача за зареєстрованим місцем проживання, об`єктивно підтверджується актом обстеження від 14 лютого 2022 року, складеного за участю голови правління ОСББ «Вулик» ОСОБА_2 , та жителів будинку ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 та повідомленням голови правління ОСББ «Вулик» ОСОБА_2 № 17 від 12 липня 2022 року.

Стороною відповідача не надано суду жодного належного і допустимого доказу, який би підтверджував факт проживання відповідача в означеній квартирі.

При цьому, посилання відповідача на стягнення з нього в примусовому порядку заборгованості з оплати наданих житлово-комунальних послуг, як на доказ, що підтверджує факт проживання у вказаній квартирі, суд вважав необґрунтованим та таким, що суперечить чинному законодавству. ОСОБА_1 станом на день розгляду справи є наймачем квартири АДРЕСА_1 , відтак відповідно до положень ст. 68 Житлового кодексу України він зобов`язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги. Водночас, стягнення з відповідача в примусовому порядку заборгованості за надані житлово-комунальні послуги не підтверджує факт проживання останнього у вказаній квартирі.

Не погоджуючись з вказаним рішенням ОСОБА_1 подав апеляційнускаргу вякій посилаючисьна те,що рішенняє незаконнимта необґрунтованим,прийнятим з невідповідністю висновків суду обставинам справи, з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування поданої апеляційної скарги вказує, що до матеріалів позовної заяви долучено акт від 14 лютого 2022 року про те, що ОСОБА_1 не проживає у квартирі за адресою: АДРЕСА_2 . Одночасно стороною відповідача згідно даних порталу «Судова влада України» з`ясовано, що Смілянським міськрайонним судом здійснювався розгляд цивільних справ про стягнення з ОСОБА_1 боргу з централізованого теплопостачання як з користувача житла (справа № 703/2955/20 - судовий наказ від 29 вересня 2020 року); про стягнення з нього боргу за централізоване постачання теплової енергії як користувача послуг (справа № 703/3090/22 - судовий наказ від 01 листопада 2022 року); про стягнення боргу за централізоване водопостачання та водовідведення як користувача послуг (справа № 703/2254/15-ц - судовий наказ від 27 квітня 2015 року); про стягнення боргу за послуги з централізованого теплопостачання (справа № 703/617/14-ц; судовий наказ від 28 лютого 2014 року). Вказане, на переконання сторони відповідача свідчить про те, що той факт, що ОСОБА_1 все ж є користувачем житлово-комунальних послуг за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_2 .

Окрім того, за твердженням відповідача, законність отримання позивачем у справі доказу у вигляді акту про непроживання від 14 лютого 2022 року є сумнівною, оскільки зміст указаного акту явно суперечить тим доказам, які подаються відповідачем. У вказаному акті зазначено, що ОСОБА_1 у вищевказаній квартирі, зі слів сусідів, відсутній тривалий час. При цьому зі змісту акту не відомо, який саме термін часу покладено в основу твердження про відсутність ОСОБА_1 у квартирі протягом тривалого часу.

Також зазначив, що відомості викладені в листі-повідомленні голови ОСББ «Вулик» від 12 липня 2022 року (а.с. 13) про те, що ОСОБА_1 не проживає у своєму житлі більше 10 років також не відповідає дійсності. Оскільки вказана інформація повністю спростовується відомостями вказаними у довідці про склад сім`ї № 89 від 27 квітня 2015 року, яка видавалася цією ж особою на посаді голови ОСББ «Вулик», з якої вбачається, що ОСОБА_1 постійно мешкає і має право на приватизацію житла - квартири АДРЕСА_1 . Аналогічного змісту довідка видавалася головою ОСББ «Вулик» також 25 березня 2015 року.

У відзиві на апеляційну скаргу представником Смілянської міської ради ОСОБА_6 зазначено, що ОСОБА_1 на день подачі позову тривалий час в ній не проживав, що підтверджено належними та допустимими доказами у справі, а тому вважають, що підстав для скасування судового рішення немає.

Перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів доходить наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст.367ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Статтею 263ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалене судом першої інстанції рішення не відповідає зазначеним вище вимогам.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, згідно архівного витягу з рішення виконавчого комітету Смілянської міської ради №387 від 26 жовтня 1989 року, яким затверджено спільне рішення адміністрації та профспілкового комітету радіоприладного заводу № 123 від 03 жовтня 1989 року про надання житла, вбачається, що ОСОБА_1 було надано житло, а саме 1-кімнатна квартира АДРЕСА_1 . (а.с. 7).

Відповідно до листа центру надання адміністративних послуг ОСОБА_1 значиться зареєстрованим у квартирі АДРЕСА_1 (а.с. 8, 25).

Згідно з листом Смілянського відділку КП «Черкаське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації» №42 від 31 травня 2022 року та інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 310637643 від 23 вересня 2022 року право власності на квартиру АДРЕСА_1 не зареєстровано (а.с.9,10).

За інформацією сектору обліку, приватизації житла виконавчого комітету Смілянської міської ради № 26/16-09/2 від 15 вересня 2022 року документи на передачу у приватну власність квартири АДРЕСА_1 до сектору обліку, приватизації житла виконавчого комітету Смілянської міської ради не надходили (а.с.11).

Таким чином вказана квартира ніким не приватизована і належить до комунальної власності міста Сміла.

Згідно з актом від 14 лютого 2022 року, складеного за участю голови правління ОСББ «Вулик» ОСОБА_2 , та жителів будинку ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , вбачається, що наймач ОСОБА_1 тривалий час не проживає у квартирі АДРЕСА_1 (а.с. 12).

Згідно з повідомленням голови правління ОСББ «Вулик» ОСОБА_2 № 17 від 12 липня 2022 року ОСОБА_1 не проживає у квартирі АДРЕСА_1 більше 10 років та має заборгованість по внескам на утримання будинку та прибудинкової території (а.с. 13).

Відповідно до повідомлення директора відокремленого структурного підрозділу «Смілянські енергетичні мережі» ПАТ «Черкасиобленерго» №156/27/2023 від 28 серпня 2023 року, вбачається, що споживання електричної енергії у квартирі АДРЕСА_1 за період з січня 2010 року по травень 2010 року відсутнє, у період з червня 2010 по червень 2017 року за вказаною адресою спожито по 1 - 2 кВт. год. протягом декількох місяців, а з липня 2017 року по 28 серпня 2023 року споживання електричної енергії взагалі відсутнє (а.с. 146).

Згідно з повідомленням директора КП «ВодГео» №1294/01-10 від 28 серпня 2023 року вбачається, що за адресою: АДРЕСА_2 , послуги з водопостачання та водовідведення у період з 01 вересня 2012 року та у 2023 році не надавалися, лічильник обліку води відсутній (а.с.145).

Стаття 47Конституції України зазначає, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Частиною четвертою статті 9 ЖК УРСР передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки (частина друга статті 64 ЖК України).

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , правомірно вселився та був зареєстрований у спірному жилому приміщенні на законних підставах.

У статті 379 ЦК України зазначено, що житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.

Стаття 71 ЖК УРСР встановлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору судом.

Відповідно до статті 72 ЖК УРСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Аналіз статей 71, 72 ЖК УРСР дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин такого не проживання.

Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи.

Процесуальний закон покладає обов`язок на позивача довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК УРСР строки у жилому приміщенні без поважних причин. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

Звертаючись до суду із даним позовом в якості доказів, які підтверджують заявлені вимоги позивач надав акт про не проживання за місцем реєстрації від 14.02.2022 року, лист голови правління ОСББ «Вулик», інформацією наданою КП ВодГео» та ВП «Смілянські енергетичні мережі» ПАТ «Черкасиобленерго».

У той же час, здійснюючи їх оцінку, колегія суддів вважає за доцільне звернути увагу на наступне.

Згідно зі статтею 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», заява № 19009/04, пункт 50).

Пункт 1 статті 8 Конвенції гарантує кожній особі, крім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.

Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення ЄСПЛ у справі «Gillow v. the U.K.» від 24 листопада 1986 року), так і на наймача (рішення ЄСПЛ у справі «Larkos v. Cyprus» від 18 лютого 1999 року).

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції.

Будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватись в судовому порядку.

У всякому разі неможливість для власника здійснювати фактичне користування житлом (як і будь-яким нерухомим майном) через його зайняття іншими особами не означає втрату власником володіння такою нерухомістю.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц вказано, що виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

Виселення має оцінюватися на предмет пропорційності у контексті відповідної практики ЄСПЛ, позбавлення права на житло не лише має ґрунтуватися на вимогах закону, але таке втручання повинно бути виправданим, необхідним для захисту прав позивача та не покладати надмірний тягар на відповідача.

Отже, при вирішенні спору про наявність передбачених законом підстав для виселення особи чи визнання такою, що втратила право користування, що за своєю суттю є позбавленням права на житло, суд у кожній конкретній справі, виходячи із принципу верховенства права, повинен провести оцінку на предмет того, чи є втручання у право особи на повагу до його житла не лише законним, а й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 20 жовтня 2021 року у справі № 442/8188/19.

Питання про визнання припиненим права користування житлом у контексті пропорційності застосування такого заходу має оцінюватися з урахуванням обставин щодо об`єкта нерухомого майна, а також наявності чи відсутності іншого житла.

ЄСПЛ розглядає принцип пропорційності як невід`ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема, й у питаннях захисту права власності та права користування.

Принцип пропорційності втручання в право особи на користування житлом шляхом визнання її такою, що втратила право користування житловим приміщенням, не буде порушено у випадку, якщо особа тривалий час не проживає у спірному житловому приміщенні без поважних причин, не ставиться до нього, як до свого постійного місця проживання, а тому не має з ним достатніх триваючих зв`язків та має інше житло.

Визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, можливе за умови, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції та є необхідним у демократичному суспільстві.

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення, як і визнання такою, що втратила право користування житлом, буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.

У спірних правовідносинах, при вирішенні питання позбавлення особи права користування житлом, таке право має бути оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції із встановленням відповідності переслідуваній легітимній меті та з дотриманням балансу захисту інтересів як власника майна, так і члена її сім`ї.

Колегія суддів враховує, що в матеріалах справи відсутні відомості щодо наявності іншого житла у власності чи користуванні ОСОБА_1 .

З долучених стороною відповідача доказів видно, що до нього заявлялися вимоги щодо стягнення боргу за централізоване теплопостачання, централізованого водопостачання та водовідведення, а також нараховується борг щодо утримання багатоквартирного будинку, про що свідчить довідка голови ОСББ «Вулик».

Отже, нарахування боргу відповідачу було здійснено ОСББ «Вулик» попри те, що об`єднанням засвідчено факт не проживання ОСОБА_1 у спірній квартирі.

Крім того, колегія суддів враховує, що з доводів сторони відповідача видно, що відповідач ОСОБА_1 не втратив інтересу до житла, отримав цю квартиру на підприємстві, де пропрацював тривалий час.

Відповідно до вказаного, у матеріалах справи немає доказів, які б підтверджували наявність обставин, що сукупно могли б стати підставою для визнання особи такою. що втратила право користування житловим приміщенням. Зокрема, не надано доказів щодо причин, з яких відповідач залишив спірне житло та перестав у ньому проживати на строк, визначений законодавством. Відсутня також інформація, яка б свідчила про те, що відповідач втратив зацікавленість у користуванні спірною житловою площею або не бажає відновити своє проживання. Відсутність цих доказів унеможливлює належну оцінку підстав для позбавлення відповідача права користування житлом.

Згідно з чинним законодавством, лише наявність переконливих доказів щодо тривалої відсутності особи без обґрунтованих причин може бути підставою для припинення права користування житлом. Оскільки такі обставини не були доведені, підстави для задоволення вимог щодо припинення права користування житлом відсутні.

Таким чином, припинення права користування ОСОБА_1 спірним житлом не відповідає принципу пропорційності щодо досягнення легітимної мети, як це вимагається відповідно до статті 8 Конвенції.

У контексті цієї справи, втручання у право ОСОБА_1 на користування житлом є невиправданим, оскільки воно не є необхідним у демократичному суспільстві і не досягає належного балансу між правами особи та легітимними інтересами суспільства. Пропорційність є ключовим критерієм для оцінки правомірності втручання в права, гарантовані статтею 8 Конвенції, і в даному випадку суду не надано достатніх підстав, щоб обґрунтувати таке втручання.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (пункти 3, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України).

Із матеріалів апеляційної скарги, змісту оскаржуваного судового рішення вбачається, що скарга є обґрунтованою і наведені в ній доводи дають підстави для висновків щодо незаконності та неправильності зазначеного судового рішення, а тому воно підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 35, 258, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Смілянськогоміськрайонного судуЧеркаської областівід 15травня 2024року скасувати. Ухвалити у справі нове судове рішення.

В задоволенні позову Смілянської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача виконавчий комітет Смілянської міської ради, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, - відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Повний текст постанови складено 18 листопада 2024 року.

Судді: