Рішення

від 13.11.2024 по справі 910/6200/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

13.11.2024Справа № 910/6200/24

Суддя Господарський суд міста Києва Літвінова М.Є., розглянувши

заяву представника Приватного підприємства "НАЦПРОД"

про розподіл судових витрат

у справі №910/6200/24

За позовом Приватного підприємства "НАЦПРОД"

до Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" (НЕК "УКРЕНЕРГО")

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "НІК" (ТОВ "НІК") 01133, місто Київ, БУЛЬВАР ЛЕСІ УКРАЇНКИ, будинок 34, кімната 202).

Треті особи, яка не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача -

1. Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (03057, місто Київ, вул. Бродських Сім`ї, будинок 19)

2. Публічне акціонерне товариство "Запоріжжяобленерго" (69035, Запорізька обл., місто Запоріжжя, ВУЛИЦЯ СТАЛЕВАРІВ, будинок 14).

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

Представники учасники справи:

Від позивача: не з`явився.

Від відповідача: не з`явився.

Від третьої особи на стороні позивача: не з`явився.

Від третьої особи-1 на стороні відповідача: не з`явився.

Від третьої особи-2 на стороні відповідача: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство "НАЦПРОД" звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" (НЕК "УКРЕНЕРГО") про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

У судовому засіданні 28.10.2024 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

05.11.2024 (сформовано документ 04.11.2024) через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшла заява про розподіл судових витрат.

05.11.2024 (сформовано документ 04.11.2024) через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшла заява про доручення доказів, а саме: копію платіжної інструкції № 111 від 04.11.2024 на суму 46 998,00 грн.

06.11.2024 (сформовано документ 05.11.2024) через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшла заява про доручення доказів, а саме: копію платіжної інструкції № 114 від 05.11.2024 на суму 31 331,00 грн. Крім того, позивач просив поновити строк для подання вищевказаного доказу в порядку статті 119 ГПК України.

Відповідно до положень статті 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Порядок поновлення та продовження процесуальних строків визначений в статті 119 ГПК України, відповідно до якої суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Поважними визнаються лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними і пов`язані з дійсними істотними труднощами для вчинення відповідних процесуальних дій.

Поновлення пропущеного процесуального строку є правом господарського суду, яке він використовує виходячи із поважності причин пропуску строку на оскарження.

За змістом частин 1 та 4 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України пропущений учасником процесуальний строк може бути поновлений судом за умови вчинення учасником процесуальної дії, для вчинення якої було встановлено строк, подання учасником заяви про поновлення процесуального строку та визнання причин пропуску строку поважними, крім випадків, коли Господарським процесуальним кодексом України встановлено неможливість такого поновлення (відповідний висновок викладено у п. 29 постанови Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2018 у справі № 904/5995/16).

Господарський процесуальний кодекс України не пов`язує право суду відновити пропущений строк з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку.

В обґрунтування клопотання про поновлення строку на подання доказу, позивач вказав, що не мав можливості подати платіжну інструкцію № 114 на суму 31 331,00 грн, оскільки вказаний документ було створена лише 05.11.2024.

Отже, в кожному випадку суд з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінює докази, що наведені в обґрунтування клопотання про його відновлення, та робить мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку, і в залежності від встановленого - вирішити питання про поновлення або відмову у поновленні цього строку.

Частина 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України визначає, що основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема, є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність.

Статтею 7 вказаного Кодексу передбачено, що правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності всіх фізичних осіб незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного і соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин.

Частинами 1 та 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України).

Дослідивши клопотання позивача про поновлення строку на подання платіжної інструкції № 114 від 05.11.2024, з метою забезпечення рівності прав та обов`язків усіх учасників процесу, дотримання принципів диспозитивності та пропорційності, закріплених положеннями статей 7, 13, 14, 15 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи незначний час прострочення для подачі вказаної заяви, суд, керуючись приписами частини 1 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про задоволення вказаного клопотання та приєднання до матеріалів справи платіжної інструкції № 114 від 05.11.2024.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.11.2024 призначено заяву представника Приватного підприємства "НАЦПРОД" про розподіл судових витрат до розгляду в судовому засіданні на 13.11.2024; запропоновано учасникам справи подати пояснення та заперечення щодо означеної заяви до дати призначеного судового засідання.

Представники позивача, відповідача та третіх осіб у судове засідання 13.11.2024 не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату та час судового засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується повідомлення про доставлення процесуального документа до електронного кабінету особи.

Частиною 4 статті 244 ГПК України унормовано, що у разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

Розглянувши заяву представника Приватного підприємства "НАЦПРОД" про розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої, другої статті 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

У статті 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на професійну правничу допомогу та кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 року №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Велика Палата Верховного Суду зазначила про те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц).

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі №362/3912/18 (провадження №61-15005св19).

Такі самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Така ж правова позиція випливає з інших рішень Європейського суду з прав людини, зокрема, у п. 95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015, п. п. 34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Крім того, частинами 4-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи; у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами; обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно п. 2 ч. 4, ч. 8 ст. 129. Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові на позивача. Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Пунктом. 3 ч. 1, ч. 2-4 ст. 244 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати; заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення; суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення; у разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи.

Згідно із п. 4, 9 ч. 1 ст. 1. Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»: договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору; представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні;

Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а саме ч. 1 ст. 26. Передбачено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 237 Цивільного кодексу України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє; представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства;

Аналізуючи установлені обставини справи та норми чинного законодавства суд прийшов до таких висновків.

Згідно з ч. 2 ст. 126 Господарського процесуального Кодексу України для вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу не має значення, чи сплачені фактично ці кошти адвокату на час вирішення по них питання судом.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1, ч. 1 ст. 26, ч. 3 ст. 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», п. 1, 2 ч. 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги, а розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами такого договору та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості.

У постанові Верховного Суду від 30.09.2020 у справі №379/1418/18 (провадження №61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення».

Крім цього, в силу положень ч.4 ст.129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З тих же мотивів (ч.4 ст.129 ГПК України та висновок суду апеляційної інстанції про залишення без змін рішення суду першої інстанції про відмову в позові), колегія суддів і не вбачає підстав для задоволення заяви позивача щодо відшкодування витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, в сумі 20 000 грн. Такі витрати, як і судовий збір за подання апеляційної скарги, слід залишити за апелянтом (позивачем).

Відповідно до ст.236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Ухваленим у цій справі рішенням суду від 28.10.2024 у задоволенні позовних вимог Приватного підприємства "НАЦПРОД" відмовлено повністю.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

За вказаних обставин, підстави для стягнення понесених позивачем судових витрат (витрат на правничу допомогу) відсутні, оскільки ці витрати повністю покладаються на позивача.

Керуючись статтями 123, 126, 129, 234, 244 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні заяви представника Приватного підприємства "НАЦПРОД" про розподіл судових витрат

2. Додаткове рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги в 20-денний строк з дня складення повного тексту додаткового рішення.

Повний текст додаткового рішення складно та підписано: 15.11.2024.

Суддя М.Є. Літвінова