Рішення

від 24.10.2024 по справі 910/8022/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

24.10.2024Справа № 910/8022/24

Господарський суд міста Києва в складі судді Привалова А.І., за участю секретаря судового засідання Мазура В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження

справу № 910/8022/24

за позовом Заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Комісії з регулювання азартних ігор та лотерей

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАН ГЕЙМ"

про стягнення 17 062 521,00 грн.

За участю представників сторін:

від прокуратури: Кузьміна К.Г.

від позивача: не з`явились;

від відповідача: не з`явились;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Заступник керівника Київської міської прокуратури звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою в інтересах держави в особі Комісії з регулювання азартних ігор та лотерей до Товариство з обмеженою відповідальністю "ФАН ГЕЙМ" про стягнення 17 062 521,00 грн.

Позовні вимоги прокурора обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань щодо внесення плати за отримані ліцензії на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор у залах гральних автоматів, внаслідок чого виникла заборгованість у загальному розмірі 16 029 000,00 грн, за прострочення сплати якої на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України нараховані інфляційні втрати в розмірі 516 524,91 грн та 3% річних у сумі 516 996,14 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.07.2024 позовну заяву Заступника керівника Київської міської прокуратури залишено без руху та надано строк для усунення недоліків позовної заяви.

17.07.2024 через канцелярію суду від прокурора надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.07.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/8022/24. Ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 05.09.2024.

02.08.2024 через систему "Електронний суд" від Заступника керівника Київської міської прокуратури надійшла заява про забезпечення позову.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.08.2024 заяву Заступника керівника Київської міської прокуратури про забезпечення позову задоволено частково.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.09.2024 року, яка занесена до протоколу судового засідання, оголошено про відкладення підготовчого засідання на 10.10.2024.

В судовому засіданні 10.10.2024 без виходу до нарадчої кімнати суд постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті на 24.10.2024.

23.10.2024 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

В судовому засіданні 24 жовтня 2024 прокурор підтримав вимоги та доводи позовної заяви, просив суд її задовольнити. Представники позивача та відповідача не з`явились, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується протоколом судового засідання від 10.10.2024, повідомленням про вручення поштового відправлення 29.10.2024 уповноваженій особі відповідача.

Що стосується клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав:

1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання;

2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними;

3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи;

4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі:

1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки;

2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки;

3) неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з`явилася особа, яку він представляє, або інший її представник;

4) неявки в судове засідання учасника справи, якщо з`явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов`язковою.

Згідно з ч.ч.1, 2 статті 216 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу. Якщо спір, розгляд якого по суті розпочато, не може бути вирішено в даному судовому засіданні, судом може бути оголошено перерву в межах встановлених цим Кодексом строків розгляду справи, тривалість якої визначається відповідно до обставин, що її викликали, з наступною вказівкою про це в рішенні або ухвалі.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Одночасно, застосовуючи відповідно до частини 1 статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Подане позивачем клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку з неможливістю забезпечити явку уповноваженого представника в судове засідання, задоволенню не підлягає, оскільки вказана причина не може бути визнана судом поважною, так як чинне законодавство не обмежує кола осіб, які можуть здійснювати представництво юридичної особи в суді та зважаючи на те, що про дату судового засідання позивача було попереджено заздалегідь, а отже, у нього було достатньо часу для того, щоб належним чином підготуватися до судового засідання та визначитись щодо особи, яка представлятиме його інтереси з урахуванням відомостей про те, що певні обставини можуть перешкодити конкретному представнику взяти участь у засіданні суду.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач та відповідач про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Відповідно до статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що позивач та відповідач були належним чином повідомлені про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка в судове засідання представників позивача та відповідача не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.

Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 24 жовтня 2024 року, на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини Рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

УСТАНОВИВ:

Комісією з регулювання азартних ігор та лотерей прийнято рішення про видачу організатору азартних ігор Товариству з обмеженою відповідальністю «ФАН ГЕЙМ» ліцензій, а саме: від 11.11.2021 № 720 про видачу ліценції на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор у залах гральних автоматів, на підставі якого 18.11.2022 організатору азартних ігор видано відповідну ліцензію; від 24.11.2021 № 761 про видачу ліцензії на 12 гральних автоматів, на підставі якого 01.12.2021 видано відповідну ліцензію; від 07.12.2021 № 820 про видачу ліцензії на 52 гральні автомати, на підставі якого 15.12.2021 видано відповідну ліцензію; від 18.01.2022 № 12 про видачу ліцензії на 1 гральний автомат, на підставі якого 07.06.2022 видано відповідну ліцензію; від 08.04.2022 № 125 про видачу ліцензії на 21 гральний автомат, на підставі якого видано відповідну ліцензію; від 25.08.2022 № 301 про видачу ліцензії на 13 гральних автоматів, на підставі якого видано відповідну ліцензію; від 07.11.2022 № 355 про видачу ліцензії на 3 гральних автомати, на підставі якого 01.12.2021 видано відповідну ліцензію.

Рішенням Комісії з регулювання азартних ігор та лотерей № 107 від 08.08.2023 анульовано Товариству з обмеженою відповідальністю «ФАН ГЕЙМ» ліцензію на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор у залах гральних автоматів, видану на підставі рішення Комісії з регулювання азартних ігор та лотерей від 11.11.2021 № 720, а також ліцензію на 12 гральних автоматів, видану на підставі рішення Комісії з регулювання азартних ігор та лотерей від 24.11.2021 № 761, ліцензію на 52 гральних автомати, що видана за рішенням від 07.12.2021 № 820, ліцензію на 1 гральний автомат, що видана за рішенням від 18.01.2022 № 12.

Рішенням Комісії з регулювання азартних ігор та лотерей № 162 від 10.08.2023 анульовано ліцензію на 21 гральний автомат, яка видана на підставі рішення від 08.04.2022 № 125, ліцензію на 13 гральних автоматів, яка видана на підставі рішення від 10.08.2023 № 301, а також ліцензію на 3 гральні автомати, яка видана на підставі рішення від 07.11.2022 № 355.

Листами №12-8/717 від 05.04.2023 року, №12-8/1158 від 29.05.2023, №12-8/1367 від 04.07.2023 Комісія з регулювання азартних ігор та лотерей вимагав від відповідача сплатити щорічну плату за ліцензії у сфері діяльності щодо організації та проведення азартних ігор.

Листом №15/2-321вих-24 від 04.04.2024 Київська міська прокуратура просив Комісію з регулювання азартних ігор та лотерей надати інформацію з документами щодо сплати відповідачем за ліцензії у сфері діяльності щодо організації та проведення азартних ігор.

Повідомленням №15/2-657вих-24 від 19.06.2024 заступник керівника Київської міської прокуратури повідомив позивача про пред`явлення позову до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАН ГЕЙМ» про стягнення заборгованості з плати за ліцензії.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги прокурор зазначає, що відповідач усупереч вимог Закону України «Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор» не здійснив оплату заборгованості з плати за ліцензії у повному обсязі. Таким чином, заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАН ГЕЙМ" перед бюджетом становить 16 029 000 грн. 00 коп. Крім того, в результаті неналежного виконання Відповідачем вимог закону, Позивач просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАН ГЕЙМ" 3% річних у розмірі 516 996 грн. 14 коп. та інфляційні у розмірі 516 524 грн. 91 коп.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

За змістом частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Законом України "Про прокуратуру" визначено правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України. Зокрема, за змістом статті 1 зазначеного Закону прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Згідно з частиною 3 цієї норми прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті. Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Генеральної прокуратури України або регіональної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.

Частиною 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

У разі відсутності суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесений захист законних інтересів держави, а також у разі представництва інтересів громадянина з метою встановлення наявності підстав для представництва прокурор має право: 1) витребовувати за письмовим запитом, ознайомлюватися та безоплатно отримувати копії документів і матеріалів органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ і організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, що знаходяться у цих суб`єктів, у порядку, визначеному законом; 2) отримувати від посадових та службових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ та організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування усні або письмові пояснення. Отримання пояснень від інших осіб можливе виключно за їхньою згодою.

Аналіз положень частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави для висновку, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

- у разі відсутності такого органу.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак, підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно різняться.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.

"Нездійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, яка проте є неналежною.

"Неналежність захисту" може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

При цьому прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 923/129/17, від 25.04.2018 у справі №806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 02.10.2018 у справі № 4/166«б», від 23.10.2018 у справі №906/240/18, від 01.11.2018 у справі №910/18770/17, від 05.11.2018 у справі №910/4345/18, від 30.01.2019 року у справі №47/66-08, у справі № 923/35/19 від 31.10.2019, у справі № 925/383/18 від 23.07.2020.

Крім того, необхідно враховувати рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді №3-рп/99 від 08.04.1999).

Так, Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави", визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорон землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Із урахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (частина 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 1311 Конституції України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від суб`єкта владних повноважень, що свідчать про наявність підстав для такого представництва. Доведення цих підстав здійснюється відповідно до вимог статей 74, 76, 77, 79 ГПК України шляхом подання належних, допустимих та достатніх доказів.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Зокрема, звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Розумність строку звернення визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як значущість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18.

З огляду на викладене, підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

У такому випадку суд зобов`язаний дослідити: чи знав або повинен був знати відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №906/982/19.

При цьому, обставини дотримання прокурором установленої частинами третьою, четвертою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" процедури, яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з`ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до приписів статей 53, 174 ГПК України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті. Аналогічні висновки щодо застосування цієї норми викладені у постановах Верховного Суду від 26.02.2019 у справі №920/284/18, від 03.04.2019 у справі №909/63/18, від 17.04.2019 у справі №916/641/18, від 31.07.2019 у справі №916/2914/18, від 06.08.2019 у справі №912/2529/18, від 15.12.2020 у справі №904/82/19, від 27.07.2021 у справі №909/835/18.

Частина четверта статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Крім того, саме лише посилання в позовній заяві на те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження, для прийняття заяви для розгляду недостатньо. В такому разі, прокурор повинен надати належні та допустимі докази відповідно до вимог процесуального закону (наприклад, внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинене кримінальне правопорушення на підставі статті 367 Кримінального кодексу України (службова недбалість); вирок суду щодо службових осіб; докази накладення дисциплінарних стягнень на державних службовців, які займають посаду державної служби в органі державної влади та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, за невиконання чи неналежне виконання службових обов`язків тощо).

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 21.12.2018 у справі №922/901/17, від 31.10.2018 у справі №910/6814/17 та від 06.02.2019 у справі №927/246/18.

Згідно з п. 5 і ч. 3 ст. 29 Бюджетного кодексу України до доходів спеціального фонду Державного бюджету України, зокрема, належить плата за ліцензії у сфері діяльності з організації та проведення азартних ігор.

Органи, що контролюють справляння надходжень бюджету, забезпечують своєчасне та в повному обсязі надходження до державного бюджету податків і зборів та інших доходів відповідно до законодавства. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації та виконавчі органи міських (міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення) рад координують діяльність відповідних органів стягнення щодо виконання визначених для територій показників доходів бюджету ( ч. 3 ст. 45 Бюджетного кодексу України).

Відповідно до ч. 7 ст. 45 Бюджетного кодексу України перелік податків і зборів та інших доходів бюджету згідно з бюджетною класифікацією в розрізі органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а також загальні вимоги щодо обліку доходів бюджету визначаються Кабінетом Міністрів України.

За ч. 4 ст. 6 Закону, органом державного регулювання у сфері організації та проведення азартних ігор є Комісія з регулювання азартних ігор та лотерей (КРАІЛ).

Відповідно до пп. 9 та 21 ч. 1 ст. 8 Закону КРАІЛ під час реалізації державної політики у сфері організації та проведення азартних ігор виконує функції органу ліцензування господарської діяльності у сфері організації та проведення азартних ігор, приймає рішення про видачу та анулювання ліцензій у порядку, встановленому Законом, організовує та здійснює державний контроль за організацією і проведенням азартних ігор, зокрема контроль за додержанням Закону, ліцензійних умов, шляхом проведення планових, позапланових та фактичних перевірок, у тому числі методом контрольних закупок.

Як зазначає Прокурор, у даному випадку порушенням інтересів держави є те, що стягнення відповідних коштів з організатора азартних ігор - ТОВ «ФАН ГЕЙМ» до Державного бюджету України сприятиме своєчасному фінансуванню нагальних потреб держави в умовах воєнного стану, а отже - і зміцненню держави в умовах збройної відсічі агресору.

Суд зауважує, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п.4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 №3-рп/99).

«Інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Правовідносини, пов`язані з використанням бюджетних коштів, становлять суспільний інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) оспорюваного пункту Договору, на підставі якого ці кошти витрачено, такому суспільному інтересу не відповідає.

З огляду на викладене, звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно-значимого питання щодо належного розпорядження бюджетними коштами з метою захисту інтересів держави.

При цьому позивач, як орган місцевого самоврядування та замовник публічної закупівлі, що розпоряджається бюджетними коштами, є органом, уповноваженим у спірних правовідносинах.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено Судом, листом №15/2-321вих-24 від 04.04.2024 Київська міська прокуратура просив Комісію з регулювання азартних ігор та лотерей надати інформацію з документами щодо сплати відповідачем за ліцензії у сфері діяльності щодо організації та проведення азартних ігор.

Повідомленням №15/2-657вих-24 від 19.06.2024 заступник керівника Київської міської прокуратури повідомив позивача про пред`явлення позову до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАН ГЕЙМ» про стягнення заборгованості з плати за ліцензії.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що при зверненні до суду з вказаним позовом Заступником керівника Київської міської прокуратури було дотримано вимоги статті 23 Закону України "Про прокуратуру", у зв`язку з невжиттям компетентним органом жодних заходів, спрямованих на захист інтересів держави у спірних відносинах протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо про порушення інтересів держави.

Поряд з цим, уповноважений орган у подальшому не звернувся до суду з позовом, і не повідомив прокурора у листі про намір такого звернення, про ініціювання проведення перевірки, службового розслідування, і цей орган не мав наміру звертатися до суду з позовом, або вживати заходи для усунення порушень інтересів держави, перевірки обставин, які викладені прокурором у листах.

Крім того, закон не зобов`язує прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах і звертатися з позовом до суду. Належним буде звернення в особі хоча б одного з них. Аналогічний висновок наведений у постановах Верховного Суду від 25.02.2021 у справі №912/9/20, від 19.08.2020 у справі № 923/449/18.

При цьому, саме лише посилання в позовній заяві на те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження, для прийняття заяви для розгляду недостатньо. В такому разі, прокурор повинен надати належні та допустимі докази відповідно до вимог процесуального закону (наприклад, внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинене кримінальне правопорушення на підставі статті 367 Кримінального кодексу України (службова недбалість); вирок суду щодо службових осіб; докази накладення дисциплінарних стягнень на державних службовців, які займають посаду державної служби в органі державної влади та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, за невиконання чи неналежне виконання службових обов`язків тощо).

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 21.12.2018 у справі №922/901/17, від 31.10.2018 у справі №910/6814/17 та від 06.02.2019 у справі №927/246/18.

Зазначене у сукупності свідчить про належне підтвердження прокурором підстав для представництва інтересів держави у цій справі в особі Комісії з регулювання азартних ігор та лотерей в порядку, передбаченому статтями 53, 54 ГПК України та статті 23 Закону "Про прокуратуру".

Закон України «Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор» визначає правові засади здійснення державного регулювання господарської діяльності у сфері організації та проведення азартних ігор в Україні, визначає правові, економічні, соціальні та організаційні умови функціонування азартних ігор.

Відповідно до п. 34 ч. 1 ст. 1 Закону ліцензія - запис у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про рішення органу ліцензування щодо наявності у суб`єкта господарювання права на провадження визначеного ним виду діяльності, що підлягає ліцензуванню, та/або про рішення органу ліцензування щодо наявності у суб`єкта господарювання права на використання грального обладнання або букмекерського пункту, що передбачає отримання ліцензії.

Пунктом п. 38 ч. 1 указаної статті визначено, що організатор азартних ігор в залах гральних автоматів - юридична особа - резидент України, яка на підставі отриманої ліцензії має право здійснювати діяльність з організації та проведення азартних ігор в залах гральних автоматів відповідно до цього Закону; Зал гральних автоматів - одне або кілька нежитлових приміщень або їх частина, розташовані за однією адресою, в яких на підставі відповідної ліцензії здійснюється діяльність з організації та проведення азартних ігор з використанням гральних автоматів.

Гральний автомат - спеціальне технічне обладнання, що призначене та/або використовується для проведення азартних ігор, результат яких визначається без участі працівників організатора азартних ігор або інших осіб виключно шляхом використання генератора випадкових чисел. У разі якщо гральний автомат передбачає можливість одночасного проведення гри на ньому двох або більше гравців, для цілей ліцензування такий гральний автомат вважається відповідно двома або більше гральними автоматами, залежно від кількості гравців, які одночасно можуть грати на ньому в азартні ігри (п.п. 19, 27)

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Статтею 2 Закону передбачено, що на території України дозволяється організовувати та проводити виключно такі види діяльності у сфері організації та проведення азартних ігор як організація та проведення азартних ігор у гральних закладах казино; організація та проведення азартних ігор казино в мережі Інтернет; організація та проведення букмекерської діяльності в букмекерських пунктах та в мережі Інтернет; організація та проведення азартних ігор у залах гральних автоматів; організація та проведення азартних ігор в покер в мережі Інтернет. Визначені цією частиною види діяльності у сфері організації та проведення азартних ігор на території України можуть проводитися виключно за наявності у суб`єкта господарювання відповідних передбачених цим Законом ліцензій із використанням сертифікованого відповідно до цього Закону та підключеного до Державної системи онлайн-моніторингу грального обладнання та онлайн-систем організаторів азартних ігор

Згідно зі ст. 44 Закону у сфері діяльності з організації та проведення азартних ігор видаються такі види ліцензій:

1) ліцензія на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор у гральних закладах казино;

2) ліцензія на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор казино у мережі Інтернет;

3) ліцензія на провадження діяльності з організації та проведення букмекерської діяльності;

4) ліцензія на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор у залах гральних автоматів;

5) ліцензія на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор у покер у мережі Інтернет;

6) ліцензія на гральний стіл та/або на гральний стіл з кільцем рулетки;

7) ліцензія на букмекерський пункт;

8) ліцензія на гральний автомат;

9) ліцензія на провадження діяльності з надання послуг у сфері азартних ігор;

10) ліцензія на провадження діяльності з проведення парі тоталізатора на іподромі;

11) інвестиційна ліцензія.

Ліцензія дає право використовувати тільки один бренд організатора азартних ігор відповідно до правил, встановлених цим Законом.

Згідно зі ст. 53 Закону ліцензія на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор казино у мережі Інтернет видається Уповноваженим органом строком на п`ять років.

Розмір плати за ліцензію на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор казино у мережі Інтернет становить 6 500 (шість тисяч п`ятсот) мінімальних заробітних плат.

Ліцензія на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор в залах гральних автоматів видається Уповноваженим органом строком на п`ять років. Ліцензія на гральний автомат видається Уповноваженим органом на строк дії ліцензії на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор в залах гральних автоматів. (ч.ч.1, 3 ст. 55 Закону)

Як установлено судом, Комісією з регулювання азартних ігор та лотерей прийнято рішення про видачу організатору азартних ігор Товариству з обмеженою відповідальністю «ФАН ГЕЙМ» ліцензій, а саме: від 11.11.2021 № 720 про видачу ліценції на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор у залах гральних автоматів, на підставі якого 18.11.2022 організатору азартних ігор видано відповідну ліцензію; від 24.11.2021 № 761 про видачу ліцензії на 12 гральних автоматів, на підставі якого 01.12.2021 видано відповідну ліцензію; від 07.12.2021 № 820 про видачу ліцензії на 52 гральні автомати, на підставі якого 15.12.2021 видано відповідну ліцензію; від 18.01.2022 № 12 про видачу ліцензії на 1 гральний автомат, на підставі якого 07.06.2022 видано відповідну ліцензію; від 08.04.2022 № 125 про видачу ліцензії на 21 гральний автомат, на підставі якого видано відповідну ліцензію; від 25.08.2022 № 301 про видачу ліцензії на 13 гральних автоматів, на підставі якого видано відповідну ліцензію; від 07.11.2022 № 355 про видачу ліцензії на 3 гральних автомати, на підставі якого 01.12.2021 видано відповідну ліцензію.

Пунктом 18 ч. 1 ст. 15 Закону передбачено, що за відповідну ліцензію організатор азартних ігор зобов`язаний своєчасно вносити плату.

Згідно з ч.ч. 1-7 ст. 49 Закону України «Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор» ліцензії видаються Уповноваженим органом після отримання документа, що підтверджує внесення плати за перший рік дії відповідної ліцензії згідно з цим Законом.

Документом, що підтверджує внесення плати за ліцензію, є будь-який документ, що відповідно до законодавства підтверджує оплату.

Плата за перший рік дії ліцензії сплачується не пізніше десяти робочих днів з дня отримання заявником від Уповноваженого органу повідомлення про прийняття рішення про видачу ліцензії.

Щорічна плата за ліцензію на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор за кожен рік дії ліцензії сплачується не пізніше, ніж за тридцять днів до початку кожного наступного року дії ліцензії.

Плата за перший рік дії ліцензій на гральний автомат, гральний стіл, букмекерський пункт сплачується у строк не пізніше десяти робочих днів з дня отримання заявником від Уповноваженого органу повідомлення про прийняття рішення про видачу відповідної ліцензії.

Щорічна плата за ліцензії на гральний автомат, гральний стіл, букмекерський пункт за кожен рік дії ліцензії сплачується не пізніше, ніж за тридцять днів до початку кожного наступного року дії ліцензій.

Розмір плати за ліцензію визначається розміром мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня року, в якому приймається рішення про видачу ліцензії, та сплачується щорічно рівними частинами.

Однак, пп. 5 п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 18.03.2022 № 314 «Деякі питання забезпечення провадження господарської діяльності в умовах воєнного стану» у редакції від 03.05.2022 № 173 встановлено, що строки дії діючих строкових ліцензій та документів дозвільного характеру, результатів надання публічних послуг з проведення робіт та/або надання послуг у сфері протимінної діяльності автоматично продовжуються на період воєнного стану та три місяці з дня його припинення чи скасування, а періодичні, чергові платежі за ними відстрочуються на строк, зазначений у цьому підпункті (крім строку дії ліцензій у сфері діяльності з організації та проведення азартних ігор та плати за такі ліцензії).

Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2023 р. № 173 «Про внесення зміни до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 18 березня 2022 р. № 314» внесено зміни до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 18 березня 2022 р. № 314 "Деякі питання забезпечення провадження господарської діяльності в умовах воєнного стану", доповнивши підпункт 5 після слів "у цьому підпункті" словами "(крім строку дії ліцензій у сфері діяльності з організації та проведення азартних ігор та плати за такі ліцензії)". Установлено, що несплачені до дня набрання чинності цією постановою щорічні платежі за ліцензії у сфері діяльності з організації та проведення азартних ігор за кожен рік дії ліцензії сплачуються у тридцятиденний строк з дня набрання чинності цією постановою. Протягом зазначеного строку суб`єкти господарювання у сфері організації та проведення азартних ігор повинні подати Комісії з регулювання азартних ігор та лотерей документи, що підтверджують внесення плати за ліцензії.

Відповідно до ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Таким чином, враховуючи п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 18.03.2022 № 314 «Деякі питання забезпечення провадження господарської діяльності в умовах воєнного стану» з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2023 р. № 173 «Про внесення зміни до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 18 березня 2022 р. № 314» Відповідач повинен був здійснити оплату щорічних платежів за ліцензії у сфері діяльності з організації та проведення азартних ігор за кожен рік дії ліцензії у строк по 03.04.2023.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор» несплата або прострочення здійснення плати за ліцензію понад два місяці є підставою для прийняття рішення про анулювання ліцензії.

Рішенням Комісії з регулювання азартних ігор та лотерей № 107 від 08.08.2023 анульовано Товариству з обмеженою відповідальністю «ФАН ГЕЙМ» ліцензію на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор у залах гральних автоматів, видану на підставі рішення Комісії з регулювання азартних ігор та лотерей від 11.11.2021 № 720, а також ліцензію на 12 гральних автоматів, видану на підставі рішення Комісії з регулювання азартних ігор та лотерей від 24.11.2021 № 761, ліцензію на 52 гральних автомати, що видана за рішенням від 07.12.2021 № 820, ліцензію на 1 гральний автомат, що видана за рішенням від 18.01.2022 № 12.

Рішенням Комісії з регулювання азартних ігор та лотерей № 162 від 10.08.2023 анульовано ліцензію на 21 гральний автомат, яка видана на підставі рішення від 08.04.2022 № 125, ліцензію на 13 гральних автоматів, яка видана на підставі рішення від 10.08.2023 № 301, а також ліцензію на 3 гральні автомати, яка видана на підставі рішення від 07.11.2022 № 355.

Згідно з ч. 2 ст. 55 Закону України «Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор» плата за ліцензію на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор в залах гральних автоматів становить 7 500 мінімальних заробітних плат.

Відповідно до ч. 4 указаної статті щорічна плата за ліцензію на гральний автомат становить 6 мінімальних заробітних плат за один гральний автомат.

Разом із цим, відповідно до абз. 2 п. 3 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону до дня введення в експлуатацію Державної системи онлайн-моніторингу щорічна рівна частина плати за ліцензію на провадження діяльності з організації та проведення букмекерської діяльності, на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор казино у мережі Інтернет, а також щорічна плата за гральний автомат сплачуються у потрійному розмірі.

Розмір плати за ліцензію визначається розміром мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня року, в якому приймається рішення про видачу ліцензії, та сплачується щорічно рівними частинами (ч. 7 ст. 49 Закону України «Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор»)

Таким чином, заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАН ГЕЙМ" перед державою з оплати щорічних платежів за ліцензії у сфері діяльності з організації та проведення азартних ігор за кожен рік дії ліцензії становить 16 029 000 грн., що підтверджується розрахунком заборгованості, наданим Комісією з регулювання азартних ігор та лотерей.

Проте, суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів, відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, на підтвердження сплати відповідачем грошових коштів на користь Державного бюджету України в розмірі 16 029 000 грн.

Отже, відповідач, в порушення вищезазначених норм Цивільного кодексу України та вимог Закону України «Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор», не здійснив оплату щорічних платежів за ліцензії у сфері діяльності з організації та проведення азартних ігор за кожен рік дії ліцензії в повному обсязі, тобто не виконав свої зобов`язання належним чином, а тому Суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення 16 029 000 грн. - суми основної заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, при зверненні до суду прокурор просив стягнути з Відповідача на користь держави 3% річних за загальний період прострочки з 04.04.2023 р. по 30.04.2024 р. у розмірі 516 996 грн. 14 коп. та інфляційні у розмірі 516 524 грн. 91 коп.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитору зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» №14 від 17.12.2013 року).

Суд, перевіривши розрахунок 3% річних, як плати за користування чужими грошовими коштами за період прострочки Відповідачем сплати щорічних платежів за ліцензії у сфері діяльності з організації та проведення азартних ігор за кожен рік дії ліцензії за загальний період прострочки з 04.04.2023 р. по 30.04.2024 р. у розмірі 516 996 грн. 14 коп. вважає, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню у повному обсязі.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» №14 від 17.12.2013 року)

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Разом із тим, Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Згідно з положеннями ст. 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України.

Відповідно до ст. 3 вищевказаного Закону індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Згідно з Листом Державного комітету статистики України №11/1-5/73 від 13.02.2009р. також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов`язань.

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997р., відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Таким чином, інфляційні мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату №265 від 27.07.2007р. «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін», відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

При цьому, коли відносно кожного грошового зобов`язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов`язання, за період з моменту виникнення обов`язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов`язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.

Суд, перевіривши розрахунок інфляційних, як збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання боржником його грошового зобов`язання в зв`язку з девальвацією грошової одиниці України, за загальний період прострочки з 04.04.2023 р. по 30.04.2024 р. у розмірі 516 524 грн. 91 коп. вважає, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню у заявленому прокурором розмірі, оскільки відповідно до частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України суд при ухваленні рішення не може виходити у рішенні за межі заявлених позовних вимог.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на Відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАН ГЕЙМ" (пр-т Голосіївський, буд. 120, корп. 1, м. Київ, 03028, ідентифікаційний код: 24929930) на користь Державного бюджету України заборгованість у розмірі 16 029 000 грн. 00 коп., 3% річних у розмірі 516 996 грн. 14 коп., інфляційні у розмірі 516 524 грн. 91 коп.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАН ГЕЙМ" (пр-т Голосіївський, буд. 120, корп. 1, м. Київ, 03127, ідентифікаційний код: 24929930) на користь Київської міської прокуратури (03150, місто Київ, ВУЛИЦЯ ПРЕДСЛАВИНСЬКА, будинок 45/9, ідентифікаційний код: 02910019) судовий збір у розмірі 204 750 грн. 25 коп.

4. Видати накази після набрання судовим рішенням законної сили.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано: 18.11.2024.

Суддя А.І. Привалов