Ухвала

від 14.11.2024 по справі 440/14763/21

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

14 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 440/14763/21

адміністративне провадження № К/990/43162/24

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Блажівської Н.Є., перевіривши касаційну скаргу Державної податкової служби України на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 4 квітня 2024 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2024 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропрогрес плюс" до Державної податкової служби України, Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агропрогрес плюс" (далі також -Позивач) звернулося до суду з позовом, у якому просило (з урахуванням уточнення позову): визнати протиправними дії Державної податкової служби України щодо зменшення суми податку, на яку платник податку має право зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних; визнати протиправною бездіяльність Головного управління ДПС у Полтавській області щодо опрацювання в межах компетенції методологічних помилок, виявлених платниками податків під час роботи в Електронному кабінеті; зобов`язати Державну податкову службу України та Головне управління ДПС у Полтавській області здійснити відповідні дії щодо збільшення суми реєстраційного ліміту на суму 1 305 670,37 грн в Системі електронного адміністрування податку на додану вартість шляхом коригування даних в Системі електронного адміністрування ПДВ, відновлення/збільшення суми податку, на яку Товариство з обмеженою відповідальністю "Агропрогрес плюс" має право зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних на суму 1 305 670,37 грн.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 16 червня 2022 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2023 року, адміністративний позов задоволено.

Постановою Верховного Суду від 7 вересня 2023 року касаційні скарги Головного управління ДПС у Полтавській області та Державної податкової служби України задоволено частково. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16 червня 2022 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2023 року у цій справі скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалюючи постанову Верховний Суд вказав, що:

- судами першої та апеляційної інстанції не було встановлено (з урахуванням зазначеного та вказаних вимог чинного законодавства до порядку електронного адміністрування ПДВ) та не надано жодної належної оцінки доводам відповідачів, що сума перевищення позитивного значення виникла в результаті самостійно поданої позивачем некоректної податкової звітності, реєстрації податкових накладних, розрахунків коригування до них, а не внаслідок помилок в Електронному кабінеті платника податку, зумовленими діями/бездіяльністю ДПС України в частині електронного адміністрування ПДВ, а також бездіяльністю ГУ ДПС у Полтавській області щодо опрацювання в межах компетенції методологічних помилок, виявлених платниками податків під час роботи в Електронному кабінеті;

- для правильного вирішення справи, судам необхідно дослідити та надати належну оцінку поданої позивачем податкової звітності, порядку реєстрації відповідних податкових накладних, розрахунків коригування до них в частині, що стала підставою для зменшення суми податку, на яку платник податку має право зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних;

-щодо посилань відповідачів на неврахування судами першої та апеляційної інстанцій при прийнятті оскаржуваних рішень правових висновків викладених у постанові Верховного Суду від 1 липня 2020 року у справі № 640/13478/19, колегія суддів зазначає, що враховуючи встановлені обставини справи, такі не є релевантними спірним правовідносинам у справі, що розглядається. Так, у вказаній справі платник податків перебуває на спеціальному режимі оподаткування, що передбачає особливий порядок подання податкової звітності, порядку реєстрації відповідних податкових накладних, розрахунків коригування до них дотримання якого слугує правильному визначенню системою реєстраційного ліміту.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 4 квітня 2024 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2024 року, позов задоволено.

Ухвалюючи рішення у справі, суди першої та апеляційної інстанцій вказали, що:

- у постанові Верховного Суду від 16 грудня 2021 року у справі №1640/3029/18 викладено такий висновок щодо застосування норм права: «...якщо платником податку була зареєстрована помилково складена податкова накладна, то вона не підлягає відображенню у звітності з ПДВ (декларації ПДВ). Розрахунок коригування, який може бути вписаний до такої податкової накладної, належить до реєстрації, але до звітності з ПДВ також не включається». Отже, ані помилково виписані податкові накладні №8 та №9, ані розрахунки коригування № 17 та № 18 до цих податкових накладних хоча належать до реєстрації в ЄРПН, але до звітності з ПДВ не включаються.

- відповідачами не надано ані до суду першої інстанції, ані до суду апеляційної інстанції жодних доказів на підтвердження подання позивачем некоректної чи неправильної податкової звітності з ПДВ за лютий 2021 року та березень 2021 року;

- сума перевищення позитивного значення виникла не в результаті самостійно поданої позивачем некоректної податкової звітності та/або реєстрації податкових накладних, розрахунків коригування до них, як стверджують відповідачі, а внаслідок помилок в Електронному кабінеті платника податку, зумовленими діями/бездіяльністю ДПС України в частині електронного адміністрування ПДВ, а також бездіяльністю ГУ ДПС у Полтавській області щодо опрацювання в межах компетенції методологічних помилок, виявлених платниками податків під час роботи в Електронному кабінеті.

12 листопада 2024 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Державної податкової служби України на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 4 квітня 2024 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2024 року, у якій скаржник просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження за цією касаційною скаргою суд виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -також - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Згідно із частиною четвертою статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначається підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

Системний аналіз частини четвертої статті 328 КАС України і пункту 4 частини другої статті 330 КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.

Так, обов`язковою умовою при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: норми матеріального права, яка неправильно застосована судами; постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).

Якщо касаційна скарга подається на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається: норма матеріального права, яка неправильно застосована судом апеляційної інстанції; постанови Верховного Суду, у якій викладено висновок щодо правильного застосування норми права, від якого належить відступити; вмотивоване обґрунтування необхідності такого відступу; висновку, який на думку скаржника, відповідає правильному тлумаченню і застосуванню цієї норми.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України у ній вказуються: норма матеріального права, яка неправильно застосована судом апеляційної інстанції, висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; висновок апеляційного суду, який на переконання скаржника є неправильним; у чому полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права; як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.

Подаючи ж касаційну скаргу на підставі пунктів 1-3 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник повинен вказати норми права, які, на його думку, неправильно застосовані судами, й врегульовують саме спірні правовідносини, а питання щодо їх застосування стояло перед судами попередніх інстанцій.

Також обов`язковою умовою при оскарженні судових рішень на підставі пунктів 1 і 2 частини четвертої статті 328 КАС України є подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга).

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

При цьому, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінку судами їх сукупності не можна вважати подібністю правовідносин.

Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.

У поданій касаційній скарзі скаржник, як на підставу для касаційного оскарження судових рішень, посилається, зокрема, на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає про неправильне застосування Полтавським окружним адміністративним судом та Другим апеляційним адміністративним судом та зазначає, що судами залишено поза увагою норми статті 192 Податкового кодексу України без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові від 7 лютого 2024 року у справі №260/1471/21, однак посилаючись на вказану постанову скаржник не зазначає висновок, який не застосований судами попередніх інстанцій, а цитує положення статті 192 Податкового кодексу України.

Суд звертає увагу скаржника, що посилання на практику Верховного Суду без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.

При цьому, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи.

З урахуванням цього в сукупності відсутні підстави вважати, що скаржник з дотриманням вимог КАС України обґрунтував передбачену пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України підставу касаційного оскарження.

Скаржник у касаційній скарзі, цитуючи частину четверту статті 328 КАС України виділив жирним шрифтом пункти 1, 2 та 4, що не є належним зазначенням та/чи викладенням підстав касаційного оскарження. Зокрема, текст касаційної скарги взагалі не містить обґрунтування щодо необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Норма пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України регламентує, що особа, яка звертається з касаційною скаргою, повинна обґрунтувати необхідність відступу від висновку Верховного Суду застосованого судом апеляційної інстанції. Про це прямо вказано і в абзаці 3 пункту 4 частини другої статті 330 КАС України.

Так, у випадку посилання на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України, як на підставу касаційного оскарження, останньому необхідно зазначити конкретну норму права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції; постанову Верховного Суду, у якій викладено висновок щодо правильного застосування норми права, від якого належить відступити та вмотивоване обґрунтування необхідності такого відступу.

Відкриття касаційного провадження на цій підставі можливе у тому випадку, коли скаржник доведе, що висновок, який викладений у постанові Верховного Суду, не відповідає правильному тлумаченню і застосуванню конкретної норми. Обов`язковою умовою для цього є подібність умов її застосування з огляду на конкретні обставини справи та позиції сторін у справі. Тобто, висновок, який викладено у постанові Верховного Суду, і висновок, який, на переконання заявника, має бути здійснений за результатами відступу від правової позиції, повинен стосуватися одних і тих самих норм права (їх сукупності) в ідентичних редакціях.

У контексті до наведеного суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що відступленням від висновку слід розуміти або повну відмову Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизацію попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (пункт 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 року у справі №823/2042/16, провадження №11-377апп18).

Тобто у касаційній скарзі скаржник має зазначити, що існуючий висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах потребує видозміни, від нього слід відмовитися або ж уточнити, модифікувати певним чином з урахуванням конкретних обставин його справи.

Натомість, цитуючи пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник не зазначає обов`язкових умов у взаємозв`язку, передбачених КАС України при оскарженні судових рішень на цій підставі, а саме у тексті касаційної скарги відповідач не вказує від якого саме висновку Верховного Суду застосованого судом апеляційної інстанції у спірному судовому рішенні слід відступити, не вказує конкретну норму права, від висновку щодо застосування якої слід відступити, не зазначає обґрунтування необхідності відступлення від висновку Верховного Суду та чому, на переконання скаржника, норми права застосовано неправильно. Також скаржник не вказує, який висновок він вважає правильним.

Виходячи з визначених процесуальним законом меж, предметом касаційного перегляду можуть бути виключно питання права, а не факту.

За правилами частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд вважає, що підстави касаційного оскарження викладаються в касаційній скарзі з вказівкою (наведенням) конкретних висновків суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було неправильно застосовано, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися. Мають бути також зазначені правові висновки Верховного Суду, стосовно конкретних норм права, які за наявності подібних правовідносин не враховані судом апеляційної інстанції.

Отже, перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній не викладені передбачені пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку

У касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням з урахуванням передбачених Кодексом адміністративного судочинства України підстав для його скасування або зміни (статті 351 - 354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Крім того, скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України), у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права. При цьому пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України є відсильною нормою, обґрунтування необхідності касаційного оскарження таким пунктом можливе лише у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт та частину статті 353 КАС України.

Посилаючись на порушення норм процесуального права, скаржник не наводить відповідний пункт та частину статті 353 КАС України, як і належним чином не наводить доводів щодо порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, і які саме обставини залишилися у справі не встановленими. При цьому, обставиною в розумінні КАС України є фактичні дані (певний матеріально-правовий факт), а не правова оцінка суду встановленому факту.

Однак, всупереч викладеному, касаційна скарга не містить необхідних посилань та обґрунтувань у зазначеному контексті. Фактично ж доводи касаційної скарги зводиться до незгоди із наданою судами правовою оцінкою встановлених обставин і досліджених доказів, тобто - до їх переоцінки, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Зазначене у сукупності свідчить про те, що наведені скаржником у касаційній скарзі доводи не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України.

Фактично зміст доводів касаційної скарги зводиться до незгоди із наданою судами попередніх інстанцій правовою оцінкою встановлених обставин і досліджених доказів, тобто - до їх переоцінки, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Отже, відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.

Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню як така, що не містить підстав касаційного оскарження.

На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 4 квітня 2024 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2024 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропрогрес плюс" до Державної податкової служби України, Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити певні дії повернути особі, яка її подала.

Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.

Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

Суддя Н.Є. Блажівська