Ухвала

від 18.11.2024 по справі 2-488/11

ІЛЛІЧІВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Дата документу 18.11.2024

Справа № 2-488/11

6/501/114/24

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2024 року Іллічівський міський суд Одеської області у складі головуючого судді Петрюченко М.І.,

за участю секретаря судового засідання - Тейбаш Н.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Чорноморську Одеської області заяву представника ОСОБА_1 про визнання виконавчих листів такими, що не підлягають виконанню по цивільній справі за

позовом ПАТ «Державний ощадний Банк України»

до

відповідача ОСОБА_1

предмет тапідстави позову: про стягнення заборгованості за кредитним договором,

учасники справи:

представник ОСОБА_1 адвокат Єфімова Л.Я.,

представник ПАТ «Державний ощадний Банк України» - Приходько В.М.,

постановив ухвалу про наступне та

ВСТАНОВИВ:

І. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача

До суду звернувся представник ОСОБА_1 про визнання виконавчих листів у справі 501/2-488/11 такими, що не підлягають виконанню, згідно якої заявник просить суд визнати виконавчий лист №2-488/11, що виданий 21.09.2011 Іллічівським міським судом Одеської області щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Державний Ощадний Банк» заборгованості за кредитом у розмірі 1289393,39 грн. таким, що не підлягає виконанню.

Заява обгрунтована тим, що державним виконавцем Чорноморського міського відділу ДВС відкрито ВП №61752488 по примусовому виконанню виконавчого листа №2-488/11, що виданий 21.09.2011 Іллічівським міським судом Одеської області щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Державний Ощадний Банк» заборгованості за кредитом у розмірі 1289393,39 грн.

Відповідно до рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 18.08.2011, яке набрало законної сили 18.09.2011 по справі №2-488/11 стягнуто з солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Одеського облуправління відкритого акціонерного товариства «Ощадбанк» - заборгованість за кредитним договором у розмірі 1355427, 13 грн. та вирішено питання про судові витрати у справі.

В заяві вказано, що виконавчий лист видано раніше аніж рішення набрало законної сили та було розміщено в ЄРСР.

В судовому засіданні представник заявника просила суд задовольнити дану заяву, посилаючись на те, що серед підстави вказаної у письмовій заяві та те, що в ході розгляду даної заяви з`явилась ще одна підстава у позасудовому порядку відбулось врегулювання спору у вигляді звернення стягнення на предмет іпотеки, тощо.

В судовомузасіданні представник ПАТ «Державний ощадний Банк України» заперечив проти задоволення заяви, просив суд відмовити в задоволенні заяви, посилаючись на те, що ОСОБА_2 було здійснено погашення боргу за кредитним договором №2401-н від 22.07.2008 в розмірі 7984,06 грн. Внаслідок реалізації іпотечного майна квартири до Банку надійшли кошти в розмірі 603032,00 грн. У урахуванням вказаних погашень, залишок заборгованості відповідно до рішення Іллічівського міського суду Одеської області у справі №2-488/11 від 18.08.2011 становить 744411,07 грн. У зв`язку з чим на адресу ДВС направлено повідомлення №№55/5.6-04/138208/138208/2024 від 07.11.2024 про уточнення суми боргу за виконавчим провадженням №61752488 щодо стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором.

ІІІ. Інші процесуальні дії у справі.

Згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 08.07.2024 заяву розподілено на розгляд судді Петрюченко М.І. (а.с.23).

Згідно архівної довідки, матеріали цивільної справи №2-488/11 за позовом ПАТ «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором (а.с.27).

Ухвалою Іллічівського міського суду від 29.07.2024 ініційовано питання щодо відновлення знищеного судового провадження у справі (а.с.55), провадження у справі за заявою із заявою ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню зупинено до вирішення питання про відновлення знищеного судового провадження.

Ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 07.10.2024 відновлено втрачене провадження в справі в частині документів (а.с.105-107).

Ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 07.10.2024 відновлено провадження в справі за заявою ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню (а.с.108).

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені Судом та зміст спірних правовідносин.

Судом встановлено, що рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 18.08.2011, яке набрало законної сили 18.09.2011 по справі №2-488/11 стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Одеського облуправління відкритого акціонерного товариства «Ощадбанк» - заборгованість за кредитним договором у розмірі 1355427,13 грн. та вирішено питання про судові витрати у справі (а.с.101-103).

Іллічівським міським судом Одеської області 21.09.2011 видано виконавчий лист по справі №2-488/11 (а.с.12-13).

ОСОБА_2 здійснено погашення боргу за кредитним договором №2401-н від 22.07.2008 в розмірі 7984,06 грн. Внаслідок реалізації іпотечного майна квартири до Банку надійшли кошти в розмірі 603032,00 грн. У урахуванням вказаних погашень, залишок заборгованості відповідно до рішення Іллічівського міського суду Одеської області у справі №2-488/11 від 18.08.2011 становить 744411,07 грн.

У зв`язку з чим на адресу ДВС направлено повідомлення №55/5.6-04/138208/138208/2024 від 07.11.2024 про уточнення суми боргу за виконавчим провадженням №61752488 щодо стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором.

Відповідно до ч.1 ст.432ЦПК України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню.

Частиною 2 вказаної статті передбачено, що суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

У постанові від 14.03.2024 у справі № 824/180/19 Верховний Суд зазначив, що підстави для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, можна поділити на дві групи: матеріально-правові та процесуально-правові. До матеріально-правових підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, можна віднести ті обставини, що свідчать про припинення обов`язку боржника з передбачених законом підстав. Процесуальними підставами для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, є обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); якщо виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред`явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред`явлення цього листа до виконання.

З матеріалів справи вбачається, що заявник посилається на те, що в ході розгляду даної заяви з`явилась ще одна підстава у позасудовому порядку відбулось врегулювання спору у вигляді звернення стягнення на предмет іпотеки, тощо.

Як на підстави своїх вимог представник ОСОБА_1 посилалась на те, що її обов`язок зі сплатити заборгованості за вказаним кредитним договором, яка залишилась після добровільної реалізації предмета іпотеки, припинився проведенням такого позасудового врегулювання.

Дійсно, матеріалами справи підтверджується та не заперечується представником ПАТ «Державний ощадний Банк України», що відбулась реалізація предмета іпотека, яким було забезпечено кредит, шляхом укладення договору купівлі-продажу між Іпотекодавцем та третьою особою (покупцем) зі згоди Іпотекодержателя та 06.02.2015 кошти від продажу зараховані на рахунок Іпотекодержателя.

Стаття 36 Закону України «Про іпотеку», сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки (ч.1)

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (ч.2).

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати:

- передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону;

- право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38цього Закону (ч.3).

Після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними (ч.4).

Згідно з ч.3 ст.6ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

При тлумаченні вказаних норм права враховується принцип свободи договору як загальної засади цивільного законодавства, оскільки сторони є вільними при укладенні договору, що означає можливість забезпечення основного зобов`язання як у повному обсязі, так і в його частині відповідно до умов забезпечувального правочину, а кредитор при укладенні іпотечного договору не позбавлений можливості оцінити всі звичайні ризики, у тому числі і вірогідність того, що за рахунок вартості іпотечного майна (як забезпечувального правочину) не буде забезпечено основне зобов`язання в повному обсязі.

Водночас частина 3 статті 6ЦК України дозволяє сторонам у договорі відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, якщо відступ від положень закону в цих актах прямо це заборонено, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Частина четверта статті 591ЦК України додатково вказує, що якщо сума, одержана від реалізації предмета застави, не покриває вимоги заставодержателя, він має право отримати суму, якої не вистачає, з іншого майна боржника в порядку черговості відповідно до статті 112 ЦК України, якщо інше не встановлено договором або законом. Отже, керуючись принципом свободи договору, сторони можуть відступити від положень як статті 36 Закону України «Про іпотеку», так і загальних положень ЦК України щодо реалізації предмета іпотеки.

Такі правові висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18.

Застосоване у частині 3 статті 36Закону України«Про іпотеку» словосполучення «може передбачати» дає можливість сторонам, враховуючи свободу договору, узгодити між собою і інший (ніж перелічено у цій частині) порядок позасудового задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок іпотечного майна.

Так, у даній справі сторони іпотечного договору від 23.07.2008 способи задоволення вимог Іпотекодержателя у спосіб укладення договору купівлі-продажу між іпотекодавцем та покупцем за письмовою згодою з іпотекодержателем в порядку, визначеному ст.6Закону України«Про іпотечнекредитування,операції зконсолідованим іпотечнимборгом ііпотечні сертифікати» (а.с.79).

Відповідно до ст.6 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом і іпотечні сертифікати», іпотекодержатель має організувати продаж предмета іпотеки шляхом укладення договору купівлі-продажу між іпотекодавцем та покупцем або продати від свого імені, якщо це передбачено іпотечним договором або іпотекодержатель та іпотекодавець досягли відповідної згоди шляхом укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню. При цьому кошти за придбану нерухомість покупець сплачує на банківські рахунки іпотекодержателя. Після продажу предмета іпотеки та розподілу коштів в установленому законом порядку вимоги інших осіб на предмет іпотеки є недійсними.

З урахуванням викладеного, у даній справі сторонами кредитних правовідносин реалізовано передбачений договором порядок позасудового задоволення вимог кредитора за рахунок іпотечного майна.

При цьому, умови Іпотечного договору від 23.07.2008 не передбачають застереження щодо відступу від положень частини 4 статті 36Закону України«Про іпотеку» (щодо недійсності будь-яких наступних вимог іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання після завершення позасудового врегулювання).

Таким чином, суд доходить висновку, що у 2015 році відбулось позасудове звернення стягнення на предмет іпотеки.

Разом із тим, суд звертає увагу на те, що позасудове звернення стягнення на предмет іпотеки мало місце у 2015 році, тобто після звернення кредитора відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Одеського облуправління відкритого акціонерного товариства «Ощадбанк» до суду із позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про стягнення в солідарному порядку з відповідачів на користь відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Одеського облуправління відкритого акціонерного товариства «Ощадбанк» заборгованості за кредитним договором у розмірі 1 355 427, 13 грн.

Оспорюваний виконавчий лист стосується залишку заборгованості відповідно до рішення Іллічівського міського суду Одеської області у справі №2-488/11 від 18.08.2011 та становить 744411,07 грн., що не був покритий вартістю реалізованого в позасудовому порядку предмета іпотеки.

На думку суду, вказана обставина має суттєве юридичне значення для правильного вирішення питання про визнання оспорюваного виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню саме з підстави припинення обов`язку боржника.

У такому разі обов`язок боржника сплатити залишок заборгованості за кредитом, непокритий вартістю реалізованого предмета іпотеки, виникає з рішення суду, що набрало законної сили, і такий обов`язок не може бути визнаний припиненим за обставиною позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки, що відбулось після ухвалення цього рішення.

Тому, визнання оспорюваного виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, буде суперечити принципу обов`язковості виконання судових рішень, закріпленому у ст.ст.124, 129 Конституції України, ст.18 ЦПК України, та порушуватиме право стягувача на виконання судового рішення, що набрало законної сили.

За таких обставин, заява ОСОБА_1 визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню по цивільній справі №2-488/11 за позовом ПАТ «Державний ощадний Банк України» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволенню не підлягає.

Відповідно до п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Згідно зі ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

З огляду на викладене вище, приймаючи до уваги фактичні обставини справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для надання оцінки решті доводів, наведених сторонами по справі в обґрунтування власних правових позицій, оскільки їх дослідження судом у будь-якому випадку не матиме наслідком спростування висновків, до яких суд дійшов по тексту рішення вище щодо суті вимог.

Керуючись ст.ст.12, 13, 18, 76-82, 89, 258-261, 352, 354, 432 ЦПК України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

У заяві ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню по цивільній справі №2-488/11 за позовом ПАТ «Державний ощадний Банк України» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити повністю.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом 15 днів з дня її проголошення до суду апеляційної інстанції.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Суддя Іллічівського міського суду

Одеської області М.І.Петрюченко