Рішення

від 12.11.2024 по справі 160/24841/24

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2024 року Справа № 160/24841/24 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Ількова В.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу №160/24841/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерджі-Бізнес Контракт" до Львівської митниці про визнання протиправним та скасування рішення та картки відмови,-

УСТАНОВИВ:

І. ПРОЦЕДУРА

16.09.2024р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Енерджі-Бізнес Контракт " через підсистему Електронний суд звернулося з адміністративним позовом до Львівської митниці, в якому просять суд:

- визнати протиправним та скасувати Рішення Львівської митниці «Про коригування митної вартості товарів» № UA209000/2024/900316/2 від 19.04.2024 року;

- визнати протиправною та скасувати Картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення за №UA209170/2024/001314 від 19.04.2024 року.

Ухвалою суду від 18.09.2024 року відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, відповідно до ст. 262 КАС України.

Також ухвалою суду від 18.09.2024 року витребувано у відповідача додаткові докази по справі, зокрема:

- рішення Львівської митниці «Про коригування митної вартості товарів» №UA209000/2024/900316/2 від 19.04.2024 року;

- картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення за №UA209170/2024/001314 від 19.04.2024 року;

-ЕМД разом із додатками;

- запит митниці щодо додаткових документів;

- листи позивача, разом із додатковими документами;

- відомості/інформацію що послугували підставою для відмови позивачу в прийнятті митної декларації та інші докази щодо суті спору.

03.10.2024 року відповідачем через підсистему Електронний суд подано відзив на позовну заяву. Долучені витребувані ухвалою суду додаткові докази по справі.

16.10.2024 року позивачем до суду подано письмову відповідь на відзив.

У відповідності до приписів статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Отже, рішення у цій справі приймається судом 12.11.2024 року, тобто у межах строку встановленого ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.

ІІ. ДОВОДИ ПОЗИВАЧА

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем надані відповідачу для митного оформлення усі документи оформленні відповідно до вимог МК України, які підтверджують заявлену митну вартість товарів, містять належні та повні відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів.

Незважаючи на надані позивачем відомості, відповідачем було прийняте протиправнерішення про неможливість визначення митної вартості за першим методом (за ціною угоди), та керуючись ч. 6 ст. 54, статтями 57-64 МК України Львівською митницею було прийняте рішення про коригування митної вартості оцінюваних товарів № UA209000/2024/900316/2 від 19.04.2024 року за резервним методом та картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA209170/2024/001314 від 19.04.2024 року.

ІІІ. ДОВОДИ ВІДПОВІДАЧА

На адресу суду від відповідача надійшов письмовий відзив на позовну заяву, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що під час митного оформлення в інспектора виник сумнів в заявлених декларантом відомостях, оскільки містились розбіжності і неточності в поданих документах.

До митного оформлення не було подано ряд документів на підтвердження заявленої митної вартості, що в свою чергу свідчить про заявлення декларантом неповних даних, а також не всіх складових митної вартості.

У цьому випадку наявні розбіжності в числових значеннях, а також не підтверджено числові значення складових митної вартості товару.

Також, враховуючи відмову декларанта від надання додаткових документів, ненадання документів у спростування виявлених невідповідностей, що унеможливлює перевірити числове значення вартості заявленого товару, відсутність документального підтвердження повноти включення складових митної вартості, відсутність документального підтвердження ціни, що фактично сплачена, метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не може бути застосований відповідно до п. 2 ст. 58 МК України, п. 6 ст. 54 МК України.

Графа 33 Рішення містить причини, через які митна вартість імпортованих товарів не може бути визначена за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції), відмітку про проведення процедури консультацій між митним органом та декларантом.

У графі 33 Рішення також відображено розгляд послідовного застосування методів визначення митної вартості товарів відповідно до вимог статей 59-63, а також джерела використані при коригуванні митної вартості оцінюваного товару.

Таким чином, на думку відповідача, посадові особи митниці при прийнятті спірного рішення про коригування митної вартості, заявленого позивачем товару, діяли в межах наданих повноважень та у спосіб, передбачений чинним законодавством.

ІV. ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Суд, дослідив матеріали справи, з`ясував всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, оцінив докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізував застосування норм матеріального та процесуального права, встановив таке.

Згідно матеріалів справи, 11 Березня 2024 року між Позивачем (Покупець) та китайською компанією Ningbo Ulica Solar Co. Ltd (Продавець) було укладено Зовнішньоекономічний контракт Договір купівлі-продажу (далі Договір) № ULPI-UAED-240311 продукції (фотоелектричні модулі сонячні панелі), згідно якого (п. 3.3.3 розділу 3 Договору Продавець зобов`язався на умовах поставки товарів відповідно до базису FCA (Free Carrier) поставити замовлені Покупцем Товари (фотоелектричні модулі сонячні панелі) загальною кількістю 2201 штук до Складу Продавця в Голландії, а Покупець зобов`язався сплатити 100% від обумовленої контрактної вартості, що складає згідно із Специфікацією № 2 до Договору 125 181,87 доларів (сто двадцять п`ять тисяч сто вісімдесят один долар та 87 центів) та прийняти Товар від Продавця у кінцевому пункті призначення (Порт призначення).

Згідно пункту 5.1 Договору умови оплати та порядок розрахунків за кожну партію Товару вказуються в Додатку № 2 (Специфікації до цього Контракту).

Пунктом 3.1 Додатку № 2 (Специфікація) до Договору визначено, що Покупець оплачує 100% загальної продажної ціни Товару передоплату, шляхом банківського переказу протягом 10 днів з дати цього Договору купівлі-продажу.

21 березня 2024 року після отримання за платіжним дорученням SWIFT № 479583070 від 19.03.2024 року Покупця передбаченої умовами Договору передплати у розмірі 125 181,87 доларів (сто двадцять п`ять тисяч сто вісімдесят один долар та 87 центів) Продавець здійснив відправку Товару морським шляхом на умовах FCA-Rotterdam.

Через значну кількість Товару Сторонами Договору з метою зручності було вирішено розділити загальну партію на три. Одна партія (розділена на дві в процесі приймання від Продавця Товару в Порту призначення) в кількості 744 штук на загальну суму 42 315,00 доларів відповідно до Комерційних Інвойсів - (Commercial Invoice) за № ULPI-UAED-240311-2 від 21.03.2024, ULPI-UAED-240311-2-2 від 21.03.2024 та Пакувальних листів - (Packing List) за № ULPI-UAED-240311-2 від 21.03.2024, ULPI-UAED-240311-2-2 від 21.03.2024 року.

По прибутті Товару до Порту призначення (в Роттердам) відповідно до умов поставки FCA, компанія VDH Warehousing Logistics B.V., виступаючи як агенти Продавця на території Голландії за його розпорядженням та рахунок до моменту організації Перевезення стороною Покупця по території Європи - доставили Товар на склад Продавця, який є його офіційним представництвом в цій країні, та розташований в місті Дірксленд. Перевезення до складу в Дірксленді мало місце, оскільки до моменту передачі Товару Покупцю (перевізникам, що уповноважені на перевезення товару) він несе повну матеріальну відповідальність за його збереження (всі ці витрати були включені в ціну Товару, прописану в Інвойсі та Специфікації до ЗЕД контракту). До 12.04.2024 року Товар зберігався на складі Продавця та надалі відповідно до СMR № 4073/2 його було передано до місця відвантаження Роттердам та надано у розпорядження ТОВ «ТПК БУДКОНСТРУКЦІЇ» як перевізнику Покупця, шляхом завантаження на транспорт Покупця.

12.04.2024 року від ТОВ «ЕЛ ПІ УКРАЇНА» товариством було отримано Рахунок про транспортно-експедиційні витрати при перевезенні Товару з Роттердаму до кінцевого пункту призначення № ELP4073-2 де загальні витрати на транспортування склали 275 115,72 грн. з ПДВ, витрати до перетину кордону України, що входять до Митної вартості становлять всього - 153 205,72 гривень.

19.04.2024 року товариством, через свого представника, до митного органу було подано електронну митну декларацію № 24UA209170032176U5, в якій була заявлена митна вартість у розмірі 1 757 998,40 гривень.

Митна вартість товару підприємством визначена відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 57 Митного кодексу України - за основним методом, який встановлений ст. 58 Митного кодексу України.

Разом із ЕМД № 24UA209170032176U5, позивачем надані митному органу такі документи, зокрема: Зовнішньоекономічний Договір (Контракт) №ULPI-UAED-240311 від 11.03.2024, доповнення до Зовнішньоекономічного Договору (Контракту) Додаток №2 (Специфікація) від 11.03.2024, рахунок (фактуру)Інвойс (Commercial Invoice) №ULPI UAED-240311-2 від 21.03.2024, рахунок (фактуру)Інвойс (Commercial Invoice) №ULPI UAED-240311-2-2 від 21.03.2024, рахунок-проформу Інвойс (Proforma Invoice) №ULPI UAED-240311 від 13.03.2024, пакувальний лист (Packing List) №ULPI-UAED-240311-2 від 21.03.2024, пакувальний лист (Packing List) №ULPI-UAED-240311-2-2 від 21.03.2024, автотранспортну накладну (Road consignment note) CMR №4073/2 від 12.04.2024, декларацію про походження товару (Declaration of Origin) №ULPI-UAED 240311-2 від 21.03.2024, декларацію про походження товару (Declaration of Origin) №ULPI-UAED-240311-2-2 від 21.03.2024, банківський платіжний документ що стосується товару, платіжне доручення SWIFT № 479583070 від 19.03.2024, рахунок фактуру про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги ELP4073-2 від 12.04.2024, документ, що підтверджує вартість перевезення товару (калькуляцію транспортних витрат №ELP4073-2 в гривні від 12.04.2024), документ, що підтверджує вартість перевезення товару (калькуляцію транспортних витрат №ELP4073_2 у валюті від 08.04.2024, договір про надання послуг митного брокера №БД-09012023 від 09.01.2023, договір (контракт) про перевезення №347_ЕЛПІ від 28.03.2024, інші некласифіковані документи (Технічна документація від 21.03.2024 року.

За результатами перевірки документів та відомостей, доданих до митної декларації, з урахуванням положень статті 337 Кодексу, встановлено, що документи, які підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості, містять розбіжності та не містять всіх даних відповідно до обраного декларантом методу визначення митної вартості (п. 3 ст. 53 МКУ).

У зв`язку із наведеним, позивачу було надіслано повідомлення про необхідність подати додаткові документи від 19.04.2024 року, посилаючись на ч. 3 ст. 53 МК України.

На вказане повідомлення, товариством надано письмову відповідь за №б/н від 19.04.2024 року з проханням визнати та погодити митну вартість на основі вже раніше поданих ним документів.

За результатом розгляду наданих документів 19.04.2024 року митним органом було прийнято рішення № UA209000/2024/900316/2 та Картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA209170/2024/001314.

Згідно вказаних рішень, митну вартість визначено за резервним методом 2ґ (митна вартість, що ґрунтується на раніше визнаних (визначених) митним органом митних вартостях) згідно зі статтею 64 МК України.

Джерелом інформації для коригування митної вартості слугувала МД №UA209170/2024/20660 від 12.03.2024 року.

Позивач здійснив митне оформлення товару відповідно до ціни, визначеної відповідачем.

Однак, вважаючи спірні рішення митної вартості товарів та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи попуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення протиправними та безпідставними, позивач звернувся до суду із цією позовною заявою.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, та доводам відповідача, викладених в відзиві на позов, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела права.

V. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Згідно ст. 49 Митного кодексу України (далі - МКУ) митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відповідно до ч. 1 та п. 1 ч. 2 ст. 52 МКУ заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів.

Згідно з вимогами частин 1 та 5 ст. 53 МКУ у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Відповідно до ч. 2. ст. 53 МКУ документами, які підтверджують митну вартість товарів, є:

1)декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;

2)зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;

3)рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу);

4)якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару

5)за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, які підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації товару;

6)транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;

7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;

8)якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Цей перелік є виключним і без обґрунтованих підстав митний орган не вправі вимагати інших документів для підтвердження митної вартості товару.

Частиною 3 статті 53 МК України встановлений обов`язок декларанта або уповноваженої ним особи на письмову вимогу митного органу протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари

Відповідно до ч. 1 ст. 54 МК України, контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Таким чином, митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але такі повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені виключно розбіжностями в документах що подаються для підтвердження митної вартість товарів, чи наявності в них ознак підробки або якщо вони не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відповідно до ч. 2 ст. 57 МКУ основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Разом з тим, згідно ч. 2 ст. 58 МКУ метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні.

Відповідно до ч. 2 ст. 55 МКУ встановлено, що прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити:

1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано;

2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом;

3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана митним органом;

4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування;

5) інформацію про:

а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються;

у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом

у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу X цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої цієї статті;

б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості до органу вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду.

Таким чином суд зазначає, що відповідно до пунктів 2, 4 ч. 2 ст. 55 МКУ, прийняті митним органом письмові рішення про коригування заявленої митної вартості товарів мають містити, зокрема: наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.

Згідно ч. 3 ст. 57 МКУ, кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 06.03.2019 року у справі № 809/278/17, у постанові від 27.07.2018 року у справі № 809/1174/17, у постанові від 21.02.2018 року у справі №820/17417/14, у постанові від 01.04.2021 року у справі №260/695/19.

Як визначено у ч.3 ст.53 МК України, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи відповідно до переліку, наведеному в даній нормі.

Митні органи мають право витребовувати додаткові документи на підтвердження задекларованої митної вартості у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що є обов`язковою обставиною, з якою закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені ст.53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації. (Правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 30.06.2015 року (справа 21-591а15).

VІ. ОЦІНКА СУДУ

Досліджуючи аргументи відповідача, що стали підставою для винесення рішення про коригування митної вартості товарів, суд зазначає таке.

Так, згідно матеріалів справи, у спірному рішенні відповідачем зазначені підстави, у зв`язку з якими Відповідачем відмовлено у митному оформленні Товару за заявленою декларантом митною вартістю та проведено коригування митної вартості Товару.

Дослідивши докази по справі, встановлено, що у спірному рішенні митного органу №UA209000/2024/900316/2 від 19.04.2024 р., відповідач дійшов до висновку про те, що згідно положень п. 1 ч. 4 ст. 54 МКУ здійснено контроль наявності в підтверджуючих документах усіх відомостей в кількісному виразі, використаних при обчисленні митної вартості. В рамках реалізації положень статей 52, 53, 54, 55, 58, 335 Митного кодексу України від 13.03.2012 №4495-VI (далі - МКУ), за результатами опрацювання документів, наданих для підтвердження заявленої митної вартості товару, митна вартість не може бути визнана з наступних причин: - подані до митного оформлення документи згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій та третій статті 53 МКУ, не містять всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за товар; - надані декларантом на запит митного органу документи не містять всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена.

Окрім того, встановлено, що підставами для прийняття рішення про коригування Відповідачем стали такі обставини, зокрема:

- поставка товару здійснюється на підставі Договору купівлі-продажу від 11.03.2024 року за № ULPI-UAED-240311 далі (Контракт), укладеного між компанією NINGBO ULICA SOLAR CO. LTD (Продавець) та ТзОВ «Енерджі Бізнес Контракт» (Покупець). Слід відмітити, що у Договорі відсутні відомості про особу, уповноважену на укладання та підписання його від імені компанії NINGBO ULICA SOLAR CO. LTD. Проте відповідно п. 12 Договору будь-які зміни повинні бути узгоджуватись обома сторонами у письмовій формі;

- для підтвердження оплати за оцінювані товари декларантом надано банківський платіжний документі від 19.03.2024 р. який не може бути взятий до уваги як банківський платіжний документ, що стосується оцінюваних товарів оскільки не відповідають вимогам Закону № 1591-ІХ та Постанови № 216, не містять банка-кореспондента, номера рахунку отримувача. Крім цього у гр. 70 вищевказаного платіжного документу зазначено лише Договір згідно якого здійснено платіж без конкретизації платежу, а саме без вказання будь-яких інших товаросупровідних документів, а також вартість товару вказана у банківському документі не відповідає вартості товару, що зазначена у комерційних інвойсах;

- відповідно до п. п 4.2.3 Договору транспортно-експедиторського обслуговування №347 ЕЛПІ від 28.03.2024 року оплата за отримані послуги здійснюється протягом 3 банківських днів з моменту виставлення Експедитором рахунку на оплату наданих послуг. Експедитором рахунок виставлено 12.04.2024 р. за №ELP 4073-2, однак платіжний документ на оплату вищевказаних послуг декларантом до митного оформлення не надано;

- у гр. 16 та гр. 23 наданої до митного оформлення CMR № ELP4073/2 від 12.04.2024 р., наявні штампи перевізника TOV TРK BUDKONSTRUKTSIYI, натомість документи, що визначають договірні відносини з TOV TРK BUDKONSTRUKTSIYI відсутні.

Щодо відсутності в ЗЕД контракті відомостей про особу, вповноважену на укладання та підписання його від імені Ningbo Ulica Solar, слід зазначити про таке.

Так, слід вказати про те, що відповідно до положень ст. 6 Закону України Про зовнішньоекономічну діяльність ЗЕД Контракт укладається у простій письмовій або в електронній формі, якщо інше не передбачено міжнародним Договором України чи законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Таким чином, підпис є неодмінним елементом (реквізитом) письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Відповідно до п. 12 ЗЕД Контракту № ULPI-UAED-240311 від 11.03.2024 року, встановлено, що Договір отримує юридичну силу з моменту його підписання належним чином обома сторонами, та має юридичну силу навіть при його передачі по електронній пошті або по факсу аж до моменту отримання оригіналу документа.

В преамбулі Договору, Сторони засвідчили власні реквізити та підтвердили волевиявлення на укладання даної Угоди шляхом проставляння оригіналів власних підписів.

Кожну сторінку ЗЕД Контракту № ULPI-UAED-240311 від 11.03.2024 було завірено підписами Сторін, які є абсолютно ідентичними, задекларованим в Преамбулі.

Сторони за допомогою власноруч зроблених підписів погодили та затвердили його повний текст, причому Продавець уповноважив на підписання : директора з продажу регіону EMEA.

Відповідно до п. 15.6 ЗЕД Договору № ULPI-UAED-240311 від 11.03.2024 року, у відповідності до якого: укладаючи дану Угоду Сторони підтверджують що ними узгоджені всі істотні умови Договору, а представники Сторін, що підписують Контракт мають належні повноваження для його укладання та підписання.

Щодо надання на підтвердження банківського документу, який не може бути взятий до уваги як банківський, що стосується оцінюваних товарів.

Положення про порядок виконання банками документів на переказ, примусове списання і арешт коштів в іноземних валютах та банківських металів, яке затверджено постановою Правління Національного банку України від 28.07.2008 року № 216 (далі - Положення НБУ № 216) встановлює загальні вимоги Національного банку України до оформлення клієнтами доручень на переказ коштів в іноземній валюті або банківських металів, їх виконання уповноваженими банками й іншими фінансовими установами, порядку зарахування коштів в іноземній валюті, а також визначає особливості ініціювання банком переказу коштів в іноземній валюті з рахунків умовного зберігання (ескроу), здійснення уповноваженим банком арешту та примусового списання коштів в іноземних валютах та банківських металів з рахунків клієнта і з кореспондентських рахунків уповноваженого банку-резидента та нерезидента, відкритих в іншому уповноваженому банку-резиденті.

Однак, вимоги Положення НБУ № 216 не поширюються на: операції з переказу коштів в іноземній валюті, які здійснюються за допомогою внутрішньодержавних та міжнародних платіжних систем без відкриття рахунку клієнту та які здійснюються за дорученням інших банків; операції з використанням електронних платіжних засобів.

Вказане вище, стосується Закону України Про платіжні послуги №1591-ІХ від 30.06.2021, оскільки в Преамбулі вказані межі його правового регулювання: визначає поняття та загальний порядок виконання платіжних операцій в Україні, встановлює виключний перелік платіжних послуг та порядок їх надання, категорії надавачів платіжних послуг та умови авторизації їх діяльності, визначає загальні засади функціонування платіжних систем в Україні, загальні засади випуску та використання в Україні електронних грошей та цифрових грошей Національного банку України, установлює права, обов`язки та відповідальність учасників платіжного ринку України, визначає загальний порядок здійснення нагляду за діяльністю надавачів платіжних послуг, надавачів обмежених платіжних послуг, порядок здійснення оверсайта платіжної інфраструктури.

Вимоги до SWIFT - повідомлень встановлені в міжнародному стандарті затвердженому у ДСТУ ISO 15022-2:2004 «Цінні папери. Схема повідомлень. Словник полів даних. Частина 1. Правила та настанови щодо побудови полів даних і повідомлень», затверджені наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 15.11.2004 року № 258. (далі по тексту ДСТУ 15022-2:2004) Згідно цих стандартів мають бути обов`язково заповнені поля, а також обов`язково має бути зазначений код відправлення.

Слід вказати, що подане позивачем для митного оформлення платіжне доручення SWIFT №479583070, свідчить, що в ньому містяться всі необхідні реквізити які вимагаються ДСТУ 15022-2:2004, а саме: посилання на Зовнішньоекономічний контракт № ULPI-UAED-240311 від 11.03.2024 як на підставу здійснення транзакції, зазначено дату операції 19.03.2024, суму операції 125 181, 87 у валюті в доларах США, найменування банку відправника і банку отримувача, є код відправлення, а отже поданий позивачем документ є банківським документом, що стосується оцінюваних товарів.

Окрім того, відповідно до 5.2 ЗЕД Контракту в платіжних реквізитах Сторін зазначено, що банком-кореспондентом є ProCredit Bank AG, Франкфурт-на Майні Німеччина.

В платіжному дорученні SWIFT №479583070 в графі Receiver (банк-кореспондент) вказано його SWIFT код: PRCBDEFFXXX.

Щодо доводів митного органу про необхідність в графі 70 платіжного документу SWIFT обов`язково зазначати додаткові товаросупровідні документи, окрім ЗЕД Контракту.

Слід вказати, що проформа інвойс, і комерційні інвойси дублюють положення ЗЕД Угоди, оскільки містять дані про ціну, кількість, асортимент та спосіб доставки Товару, а тому їх зазначення не є обов`язковим, особливо в контексті функціонального призначення поданого відповідачу платіжного доручення з метою підтвердження заявленої митної вартості Товару.

Окрім того, в жодному нормативному акті з питань митної справи чинним законодавством не встановлено обов`язку вказувати в документах на підтвердження митної вартості єдині значення.

Встановлено, що суми наведені в комерційних інвойсах, були визначені Сторонами 21.03.2024 року, в той час як дата внесення оплати за товар 19.03.2024 року, тобто фактично Сторони після поділу поставки Товару на три партії домовилися, що кожний окремий комплект Товару буде супроводжувати конкретний комерційний інвойс, пакувальний лист та декларація про проходження, необхідні для обчислення числового значення митної вартості при перетині кордону; по-третє, вартість товару в банківському платіжному документі продиктована вимогами Постачальника щодо внесення 100 % суми передоплати на його рахунок як умову здійснення поставки, тобто фізично сума в платіжному дорученні SWIFT № 479583070 коригуванню не піддається.

Щодо доводів відповідача до змісту платіжного доручення SWIFT №479583070 від 19.03.2024 року, між тим, вказане, не є тим беззаперечним аргументом, що вказує на зловживання Позивача під час заявлення та декларування митної вартості Товару.

Щодо ненадання платіжного документу про сплату за надані транспортні послуги відповідно до Рахунку на оплату № ELP 4073-2 від 12.04.2024 року.

Так, згідно з п. 6 ч.2 ст. 53 МКУ, - документами, які підтверджують митну вартість товарів, є, зокрема транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів.

Наказом Міністерства Фінансів України № 599 від 24.05.2012 Про затвердження Форми декларації митної вартості та Правил її заповнення в Розіділ ІІІ - Правила заповнення граф декларації митної вартості декларантом або уповноваженою ним особою, зазначено що для підтвердження витрат на транспортування декларантом відповідно до ч. 2 ст. 53 МКУ подаються транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів.

До зазначених документів можуть належати: рахунок-фактура (акт виконаних робіт (наданих послуг) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів: банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури; калькуляція транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу), що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту.

Відповідно до положень ч. 8 ст. 9 Закону України Про транспортно-експедиторську діяльність від 01.07.2004 року, підтвердженням витрат експедитора є документи (рахунки, накладні тощо), видані суб`єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування, або органами влади.

Так, позивачем з метою проходження процедури митного контролю та оформлення на підтвердження заявленої вартості транспортних витрат було надано відповідачу рахунок на оплату № ELP4073-2 від 12.04.2024 та Довідку про транспортно-експедиційні витрати №ELP4073-2 від 12.04.2024 року.

Верховний Суд в Постанові від 31 травня 2019 року по справі №804/16553/14 (провадження №К/9901/5149/18) зазначив, що законом не визначено доказ (докази), виключно яким (-ми) повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення, а тому такі витрати можуть підтверджуватися будь-якими доказами. Дана позиція була підтримана і в ряді інших справ: Постанова Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 02 липня 2020 року по справі № 803/916/17, Постанова Верховного суду від 07 травня 2020 року по справі №400/2922/18.

Щодо доводів митного органу про відсутність документа, в якому визначено договірні відносини з ТОВ «ТПК БУДКОНСТРУКЦІЇ» серед поданих для митного оформлення.

Встановлено, що відповідач посилається на відсутність серед поданих декларантом Позивача для проходження процедури митного контролю та оформлення документів - акту про договірні відносини з ТОВ «ТПК БУДКОНСТРУКЦІЇ», слід вказати про таке.

Так, сам по собі договір із перевізником не є документом, надання якого в імперативному порядку вимагається законодавцем на підтвердження вказаного в митній декларації числового значення митної вартості, крім цього сама угода з ТОВ «ТПК КОНСТРУКЦІЇ» була укладена ФОП ОСОБА_1 опосередковано на виконання умов договору про надання транспортно-експедиторських послуг з компанією ТОВ «ЕЛ ПІ Україна» №347_ЕЛПІ від 28.03.2024 року, і фактично дублює за своїм змістом положення вказаного контракту.

Між тим, цей договірний акт не містить в своєму змісті даних, які б могли вплинути на кінцеве числове значення митної вартості, тож його надання митниці носить скоріше добровільний характер.

Беручи до уваги вищевикладене, а також те, що основними документами, які підтверджують митну вартість товару, є зовнішньоекономічний договір (контракт), рахунок-фактура (інвойс), якщо рахунок сплачено, та банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару, транспортні (перевізні) документи, слід дійти до висновку, що позивачем з метою підтвердження митної вартості товару, до відповідача надано документи, які містять необхідну інформацію про товар, та його ціну.

Також, слід вказати про те, що відповідно до Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, визначено обставини прийняття Рішення та джерела інформації, що використовувалися митним органом для визначення митної вартості у графі зазначаються причини, через які митна вартість імпортованих товарів не може бути визначена за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції), у тому числі: Посилання на використання цінової бази Єдиної автоматизованої інформаційної системи Держмитслужби у Рішенні допускається тільки при визначенні митної вартості відповідно до положень ст. ст. 59, 60 та 64 Кодексу з обов`язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, з поясненнями щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо. У рішенні про коригування заявленої митної вартості у разі використання митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, митний орган повинен зазначити реквізити таких декларацій, а також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися органом доходів і зборів при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням другорядного методу - за ціною щодо подібних (аналогічних) товарів. При обґрунтуванні неможливості застосування певних другорядних методів митний орган повинен конкретизувати підстави незастосування цих методів. Митний орган зобов`язаний навести у рішенні про коригування митної вартості товарів порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за такими другорядними методами, як за ціною договору щодо ідентичних товарів, за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів, на основі віднімання вартості, резервний метод.

Відповідач при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням другорядного методу не зазначив в оскаржуваному рішенні докладної інформації та джерел, які використовувалися контролюючим органом, при її визначенні, а саме: ним не було зазначено митна вартість якого товару бралася за основу, торгова марка, фактурна вартість, країна експорту цього товару, час експорту в Україну, виробник, маршрут транспортування товару та інші комерційні умови поставки, лише наведено номер та дату митної декларації, без жодної конкретизації, що є неприпустимим з боку митного органу.

Факт наявності у автоматизованій системі митного органу інформації, що товар, який розмитнювався раніше іншими особами за значно вищою вартістю, за відсутності інших визначених законом підстав, не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не призводить до безумовного збільшення митної вартості товарів, адже законодавство таких підстав прямо не встановлює, тому не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару.

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово виснував, що рішення про коригування митної вартості товарів є обґрунтованим та мотивованим у контексті норм пунктів 2, 4 частини другої статті 55 МК України якщо містить не лише дату та номер митної декларації, на підставі якої здійснено коригування митної вартості, а й порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за такими другорядними методами, як за ціною договору щодо ідентичних товарів, за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів, на основі віднімання вартості, резервний метод (постанова від 18.08.2021 року у справі №160/4944/19).

Верховний Суд сформував правову позицію, зазначивши, що формально нижчий рівень митної вартості імпортованого Позивачем товару від рівня митної вартості іншого митного оформлення не може розцінюватися як заниження позивачем митної вартості та не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару і не може бути достатньою та самостійною підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за першим методом визначення його митної вартості. Рішення про коригування митної вартості товару не може базуватися лише на інформації в базах даних митного органу, оскільки порядок її формування, ведення, отримання інформації, а також порядок використання її даних суб`єктами господарських відносин під час здійснення ними зовнішньоекономічної діяльності МК України не встановлений. Також слід урахувати, що в базах відсутня інформація про коригування заявленої митної вартості товарів, а також інформація щодо судових рішень із питань визначення митної вартості товарів та методів її визначення, у зв`язку з чим така інформаційна база не містить всіх об`єктивних даних щодо імпортованих в Україну товарів, які підтверджуються документально та підлягають обчисленню (постанови Верховного Суду від 21.02.2018 року у справі № 820/17417/14, від 04.09.2018 року у справі № 818/1186/17).

Тому саме лише зазначення у рішеннях про коригування митної вартості товарів реквізитів раніше оформлених митних декларацій з вищим рівнем митної вартості товару не може вважатись належним підтвердженням законності та обґрунтованості коригування митної вартості товару за резервним методом.

Таким чином, враховуючи наведені вище положення, встановлено, що митний орган приймаючи рішення про коригування митної вартості імпортованого товару за методом не за ціною договору, не вказав, яким чином митна вартість товару визначена саме в такому розмірі, які складові вплинули на формування такої вартості, не навів порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості, не зазначив країну походження та рік виготовлення такого товару, його технічний стан, що є окремою підставою для скасування такого рішення (така правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 09.04.2020 року по справі №826/4827/16).

За таких обставин, митним органом дійшов до передчасного висновку про коригування митної вартості товару.

Відтак, вказані у спірному рішенні доводи митного органу є передчасними.

Отже, підсумовуючи наведене вище, слід дійти до висновку, що декларантом подано всі наявні документи, які ідентифікували оцінювані товари та містили об`єктивні і достовірні дані, що підтверджували ціну товарів, яка підлягала сплаті позивачем на користь продавця, тобто підтверджували митну вартість товарів за ціною договору, а недоліки, на які посилається митниця, не перешкоджали визначенню митної вартості товарів.

Декларантом включено до митної вартості товарів усі необхідні складові, визначено їх числові значення, підтверджено та обґрунтовано документально складові митної вартості товарів - ціну, що підлягала сплаті за товар, та транспортні витрати, а також спростовано обставини, які унеможливлюють, на думку контролюючого органу, застосування основного методу визначення митної вартості товарів.

Митним органом не доведено, що документи, подані декларантом для митного оформлення товарів, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, та не надано доказів, які б підтверджували відсутність підстав для визначення митної вартості за ціною договору.

Суд зазначає, що обов`язок доведення обґрунтованості такого сумніву митним органом підтверджено також і у висновках Верховного Суду, викладених в постанові від 06.03.2019 року у справі №809/278/17.

Суд зазначає, що зміст спірних рішень відповідача, які є індивідуально-правовим актом, оскільки породжує права і обов`язки для позивача, має відповідати вимогам, визначеним статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб`єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.

Обґрунтованість, в силу статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є однією з обов`язкових ознак рішення (дії, бездіяльності) суб`єкта владних повноважень, що підлягає встановленню адміністративним судом.

Рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб`єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.

Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує Закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.

У рішенні №37801/97 від 1 липня 2003 у справі «Суомінен проти Фінляндії» Європейський суд вказав, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень, а в рішенні від 10 лютого 2010 р. у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд відзначив, що у рішеннях судів та органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. В рішенні від 27 вересня 2010 р. по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» Європейський суд зазначив, що призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Таким чином, висновки та рішення суб`єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Так, критерій прийняття рішень, вчинення (невчинення) дій на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, за змістом випливає з принципу законності, що закріплений у частині другій статті 19 Конституції України, яка передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

"На підставі" означає, що суб`єкт владних повноважень: - має бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України; - зобов`язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

Критерій прийняття рішення, вчинення (невчинення) дії обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії - відображає принцип обґрунтованості рішення або дії. Він вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, висновки експертів тощо. Суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи.

Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Митним органом не доведено належними доказами правомірність своїх рішень.

З урахуванням викладеного, спірні рішення прийняті Тернопільською митницею про коригування митної вартості товарів є протиправними та підлягають скасуванню.

Щодо вимог позивача про скасування картки відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, суд зазначає про таке.

Згідно з частиною 6 статті 54 МК України, митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Оскільки на час прийняття оспорюваної картки відмови у прийнятті митної вартості, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення були відсутні підстави, передбачені частиною 6 статті 54 МК України, відповідне рішення суб`єкта владних повноважень також є протиправним та підлягає скасуванню.

Доказів, які б спростували доводи позивача, відповідач до суду не надав.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню.

VІІ. ВИСНОВКИ СУДУ

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України Про судоустрій і статус суддів встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування у спорі покладається на відповідача - суб`єкта владних повноважень, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідачем не було доведено належними доказами правомірність своїх рішень.

За таких обставин, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерджі-Бізнес Контракт " до Львівської митниці про визнання протиправним та скасування рішення та картки відмови.

Щодо розподілу судових витрат, а саме судового збору.

Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до приписів статті 139 КАС України, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 6479,62 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерджі-Бізнес Контракт " до Львівської митниці про визнання протиправним та скасування рішення та картки відмови - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати Рішення Львівської митниці «Про коригування митної вартості товарів» № UA209000/2024/900316/2 від 19.04.2024 року.

Визнати протиправною та скасувати Картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення за № UA209170/2024/001314 від 19.04.2024 року.

Стягнути з Львівської митниці за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерджі-Бізнес Контракт " судові витрати з оплати судового збору в сумі 6479,62 гривень.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Енерджі-Бізнес Контракт" (49000, м. Дніпро, вул. Григорія Омельченка, 36, код ЄДРПОУ 43251110).

Відповідач: Львівська митниця (79007, м. Львів, вул. Тадеуша Костюшка, 1, код ЄДРПОУ 43971343).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено 12.11.2024 року.

Суддя В.В. Ільков