Рішення

від 13.11.2024 по справі 160/18406/24

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2024 рокуСправа №160/18406/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєвої С.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправною відмови від 15.12.2023р. та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

04.07.2024р. (згідно штемпеля поштового зв`язку) ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та, з урахуванням виправленого адміністративного позову від 10.09.2024р., просить:

- визнати протиправною відмову відповідача від 15.12.2023р. у призначенні пенсії позивачеві;

- зобов`язати відповідача зарахувати до страхового стажу позивача період проходження військової строкової служби в Афганістані з 01.11.1986 по 16.05.1988 на пільгових умовах - як один місяць служби за три та розглянути повторно заяву позивача про призначення пенсії від 22.11.2023р.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 22.11.2023р. він звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до п.4 ч.1 ст.115 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, проте, листом №63538-51446/Д-01/8-0400/23 від 15.12.2023р. Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області позивача було повідомлено про те, що період проходження строкової військової служби в Афганістані з 01.11.1986 по 16.05.1988 зараховано до його страхового стажу в одинарному розмірі, оскільки довідка, передбачена додатком 2 Порядку №637, ним не надавалась; за наданими документами та даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування страховий стаж заявника складає 23 роки 7 місяців 29 днів; враховуючи викладене, заяви заявника від 25.10.2022 та від 10.04.2023 про призначення дострокової пенсії за віком були розглянуті та прийняті рішення про відмову від 31.11.2022 та від 17.04.2023 за №045550017131 через відсутність необхідного страхового стажу та довідки, передбаченої додатком 2 Порядку №637. Позивач вважає таку відмову пенсійного органу протиправною та такою, що порушує його гарантоване ст.46 Конституції України право на пенсію, оскільки він був призваний на військову службу 05.07.1986 року ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходив службу при військовій частині № НОМЕР_1 та перебував при військовій частині № НОМЕР_2 з 01.11.1986 по 16.05.1998 рік у службовому відрядженні на території Демократичної Республіки Афганістан, за проходження якої відповідно до чинного законодавства такий період служби зараховується на пільгових умовах як один місяць за три, при цьому, період проходження служби підтверджується записами в трудовій книжці серії НОМЕР_3 , витягом з послужного списку та записами у військовому квитку серії НОМЕР_4 (записи у військовому квитку є не чіткими, але читабельними, оскільки записи були зроблені ручкою та зазнали пошкодження). В обґрунтування своєї правової позиції позивач посилається на постанови Верховного Суду (а.с.98-110).

Ухвалою суду від 16.09.2024р. було відкрито провадження у даній адміністративній справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України та зобов`язано відповідача, зокрема, надати відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.131).

Відповідач на виконання вимог ухвали суду від 16.09.2024р. відзиву на позов у встановлений ухвалою строк суду не надав, ухвалу від 16.09.2024р. про відкриття провадження у справі, позов з додатками та уточнений позов відповідач отримав 17.09.2024р., 09.07.2024р. та 19.09.2024р. відповідно в свій електронний кабінет згідно до вимог ст.ст. 18, 251 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому останній вважається повідомленим належним чином з урахуванням наведених норм Кодексу адміністративного судочинства України, що підтверджується довідками про доставку електронного листа, наявними в матеріалах справи (а.с.133-135).

У відповідності до положень ч.6 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Отже, рішення у даній справі приймається 13.11.2024р. в межах строку встановленого ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі розгляду адміністративної справи за відсутності учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Із наявних в матеріалах справи документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.

ОСОБА_1 є громадянином України та має статус учасника бойових дій, що підтверджується копіями паспорта позивача та відповідного посвідчення, наявними у справі (а.с.8,63,81,111,128).

22.11.2023р. ОСОБА_1 звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення дострокової пенсії за віком відповідно до п.4 ч.1 ст.115 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, до якої надав всі необхідні та наявні документи, що не заперечується учасниками справи.

Листом №63538-51446/Д-01/8-0400/23 від 15.12.2023р. Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області позивача було повідомлено про те, що період проходження строкової військової служби в Афганістані з 01.11.1986 по 16.05.1988 зараховано до його страхового стажу в одинарному розмірі, оскільки довідка, передбачена додатком 2 Порядку №637, ним не надавалась; за наданими документами та даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування страховий стаж заявника складає 23 роки 7 місяців 29 днів; враховуючи викладене, заяви заявника від 25.10.2022 та від 10.04.2023 про призначення дострокової пенсії за віком були розглянуті та прийняті рішення про відмову від 31.11.2022 та від 17.04.2023 за №045550017131 через відсутність необхідного страхового стажу та довідки, передбаченої додатком 2 Порядку №637, що підтверджується змістом копії відповідного листа, наявної у справі (а.с.9,64,112-113).

Вказаний спір виник у зв`язку із незгодою позивача з відмовою відповідача від 15.12.2023р. у призначенні пенсії позивачеві, у зв`язку з чим позивач просить відновити його права шляхом визнання такої відмови відповідача протиправною та зобов`язання відповідача зарахувати до страхового стажу позивача період проходження військової строкової служби в Афганістані з 01.11.1986 по 16.05.1988 на пільгових умовах - як один місяць служби за три та розглянути повторно заяву позивача про призначення пенсії від 22.11.2023р.

З аналізу встановлених вище обставин у цій справі, суд приходить до висновку, що, в даному випадку, підлягає розгляду судом саме бездіяльність відповідача щодо не розгляду по суті заяви позивача від 22.11.2023р. про призначення дострокової пенсії за віком відповідно до п.4 ч.1 ст.115 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, виходячи з вимог ст.ст. 9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача, виходячи з наступного.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду України визначено Законом України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058, в редакції чинній станом на момент звернення позивача за призначенням пенсії).

Пунктом 4 частини першої статті 115 Закону №1058 визначено, що право на призначення дострокової пенсії за віком мають військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейські, які брали участь у бойових діях, в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, а також ті, яким встановлено інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час захисту Батьківщини або під час виконання інших обов`язків військової служби (службових обов`язків), або внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті, виконанням інтернаціонального обов`язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейських, які померли (загинули) у період проходження військової служби (виконання службових обов`язків) чи після звільнення із служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час виконання обов`язків військової служби (службових обов`язків), захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, виконанням інтернаціонального обов`язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, особи, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пунктів 20 і 21 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пунктів 12 та 13 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особи з числа резервістів, військовозобов`язаних і осіб, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пункту 19 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 11 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки, яким надано статус сім`ї загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України відповідно до абзаців четвертого і п`ятого частини першої статті 10-1 зазначеного Закону, а також абзацу шостого частини першої статті 10-1 зазначеного Закону з числа членів сімей резервістів і військовозобов`язаних, - після досягнення чоловіками 55 років, жінками - 50 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок.

Згідно частини першої статті 44 Закону №1058 встановлено, що Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.

Подання та оформлення документів для призначення пенсій врегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженим Постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005р. (далі Порядок №22-1).

Пунктом 2.1 Порядку №22-1 визначено перелік документів, що подають разом із заявою про призначення пенсії.

Так, відповідно до підпункту 6 пункту 2.1 Порядку №22-1 документами, які підтверджують право на призначення дострокової пенсії за віком, зокрема, військовослужбовцям, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, які брали участь у бойових діях, безпосередню участь в АТО/ООС та/або в обороні України у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації є:

документи про проходження військової служби (служби);

довідка згідно з додатком 2 до Порядку підтвердження наявного стажу роботи або документи про безпосередню участь в АТО/ООС, передбачені Порядком надання та позбавлення статусу учасника бойових дій, або документи військових частин (органів, підрозділів), підприємств, установ та організацій про безпосередню участь в обороні України у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації;

посвідчення учасника бойових дій.

Аналіз наведених норм права свідчить про те, що документом, що підтверджує право особи на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку як учаснику бойових дій є, зокрема: 1) посвідчення учасника бойових дій; або 2) документи про проходження військової служби; або 2) довідка згідно з додатком 2 до Порядку підтвердження наявного стажу роботи.

Отже, положення підпункту 6 пункту 2.1 Порядку 22-1 встановлено, що посвідчення учасника бойових дій, документи про проходження військової служби та довідку згідно з додатком 2 до Порядку підтвердження наявного стажу роботи визначають як альтернативні документи, що посвідчують право особи для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку як учаснику бойових дій, які кожний окремо є достатнім документом, який засвідчує спеціальний статус особи, яка звернулась за призначенням пенсії зі зниженням пенсійного віку як учаснику бойових дій.

Наведена правова позиція узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у його постанові від 17.01.2023 по справі №580/8208/21, яка підлягає обов`язковому врахуванню адміністративним судом за приписами ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому, відповідно до статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ (далі Закон №2232, в редакції чинній на дату звернення позивача за призначенням пенсії) визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Згідно зі статтею 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року №3551-XII (далі Закон №3551) встановлено, що учасниками бойових дій визнаються, зокрема, учасники бойових дій на території інших країн - військовослужбовці Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР (включаючи військових та технічних спеціалістів і радників), працівники відповідних категорій, які за рішенням Уряду колишнього Союзу РСР проходили службу, працювали чи перебували у відрядженні в державах, де в цей період велися бойові дії, і брали участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ (флотів).

Так, як встановлено судом з матеріалів справи, 22.11.2023р. ОСОБА_1 звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до п.4 ч.1 ст.115 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, до якої надав, зокрема, посвідчення учасника бойових дій, військовий квиток та витяг із послужного списку (а.с.11-12,20,66-68,76,81,114,128) що не заперечується учасниками справи.

При цьому, зі змісту наявної в матеріалах справи копії витягу із послужного списку позивача від 09.04.2023р. вбачається, що у період з 01.11.1986р. по 16.05.1988р. позивач проходив службу у військовій частині пп НОМЕР_2 та перебував у закордонному відрядженні в Афганістані (а.с.20,76,114).

Доказів розгляду вищенаведеної заяви позивача про призначення дострокової пенсії за віком у встановленому законодавством порядку матеріали справи не містять, а відповідачем суду не надано.

Проте, листом №63538-51446/Д-01/8-0400/23 від 15.12.2023р. Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області позивача було повідомлено про те, що період проходження строкової військової служби в Афганістані з 01.11.1986 по 16.05.1988 зараховано до його страхового стажу в одинарному розмірі, оскільки довідка, передбачена додатком 2 Порядку №637, ним не надавалась; за наданими документами та даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування страховий стаж заявника складає 23 роки 7 місяців 29 днів; враховуючи викладене, заяви заявника від 25.10.2022 та від 10.04.2023 про призначення дострокової пенсії за віком були розглянуті та прийняті рішення про відмову від 31.11.2022 та від 17.04.2023 за №045550017131 через відсутність необхідного страхового стажу та довідки, передбаченої додатком 2 Порядку №637, що підтверджується змістом копії відповідного листа, наявної у справі (а.с.9,64,112-113).

Разом з тим, згідно підпункту 1 пункту 1 Додатку 2 до Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і забезпечення соціальними виплатами осіб, звільнених з військової служби у Збройних Силах України, та членів їх сімей визначено, що при обчисленні вислуги років для призначення пенсій, крім періодів військової служби, зазначених у підпунктах 1 - 3 пункту 2.3 Положення, на пільгових умовах зараховуються такі періоди дійсної військової служби у Збройних Силах СРСР (з урахуванням вимог додатка 1 до постанови Ради Міністрів СРСР від 15 грудня 1990 року № 1290 Про вислугу років для призначення пенсій особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ і допомоги цим військовослужбовцям, особам начальницького і рядового складу та їх сім`ям та пунктів 2.4 - 2.6 Положення), зокрема, один місяць служби за три місяці: на території Республіки Афганістан, а також в інших країнах, які ведуть (вели) бойові дії, якщо військовослужбовці брали участь у цих діях (крім військовослужбовців, звільнених з дійсної військової служби або відряджених з цих країн за вчинення проступків, які дискредитують звання військовослужбовця), - з 01 грудня 1979 року і час безперервного перебування військовослужбовців на лікуванні в лікувальних закладах унаслідок поранень, контузій, каліцтв або захворювань, отриманих у цих країнах.

З аналізу вищенаведених норм матеріального права та встановлених обставин справи у їх сукупності, суд приходить до висновку, що, за умови надання позивачем до пенсійного органу копії посвідчення учасника бойових дій, яке є достатнім документом, що підтверджує право особи на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку як учаснику бойових дій, а також і копії витягу із послужного списку позивача, в якому зазначено конкретний період перебування позивача на строковій військовій службі в Афганістані, пенсійним органом безпідставно не було зараховано період проходження військової строкової служби в Афганістані з 01.11.1986 по 16.05.1988 на пільгових умовах - як один місяць служби за три, а бездіяльність відповідача щодо не розгляду по суті заяви позивача від 22.11.2023р. про призначення дострокової пенсії за віком відповідно до п.4 ч.1 ст.115 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, є протиправною.

У відповідності до вимог ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Проте, відповідачем не було надано суду ані відзиву на позов, ані жодних належних і допустимих доказів, які б свідчили про правомірність бездіяльність відповідача щодо не розгляду по суті заяви позивача від 22.11.2023р. про призначення дострокової пенсії за віком відповідно до п.4 ч.1 ст.115 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, з урахуванням аналізу норм вищенаведеного законодавства, обставин справи встановлених судом та правової позиції Верховного Суду, яка наведена вище та відповідачем не спростована.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням вимог ч.2 ст.2 вказаного Кодексу, перевіривши правомірність бездіяльності відповідача щодо не розгляду по суті заяви позивача від 22.11.2023р. про призначення дострокової пенсії за віком відповідно до п.4 ч.1 ст.115 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, суд приходить до висновку, що відповідач, не розглянувши заяву позивача від 23.11.2023р. про призначення йому пенсії у встановленому порядку та не прийнявши за нею жодного рішення, допустив протиправну бездіяльність, що суперечить Конституції та законам України.

Отже, судом встановлено порушення вищенаведеною бездіяльністю відповідача щодо не розгляду по суті заяви позивача від 22.11.2023р. про призначення дострокової пенсії за віком відповідно до п.4 ч.1 ст.115 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, прав та інтересів позивача, які підлягають захисту шляхом визнання такої бездіяльності відповідача протиправною з урахуванням повноважень адміністративного суду, встановлених ст.ст. 9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України.

Також, слід зобов`язати відповідача зарахувати до страхового стажу позивача період проходження військової строкової служби в Афганістані з 01.11.1986 по 16.05.1988 на пільгових умовах - як один місяць служби за три та розглянути повторно заяву позивача про призначення пенсії від 22.11.2023р., враховуючи те, що судом встановлено протиправність не зарахування такого періоду на пільгових умовах та бездіяльності пенсійного органу щодо не розгляду такої заяви, та належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача є саме зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, направлені на усунення порушеного права позивача виходячи із наданих повноважень адміністративного суду, встановлених ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, за приписами ст.245 вказаного Кодексу, встановлено, що у разі задоволення позову, суд може прийняти постанову про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії.

Окрім того, і за приписами ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.

Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.

Також слід зазначити, що за приписами ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 08.11.2005р. (остаточне) у справі Кечко проти України зазначив, що якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.

Також і у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі Чуйкіна проти України констатував: 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює право на суд, в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі Голдер проти Сполученого Королівства (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати вирішення спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.

Таким чином, з урахуванням наведеної правової позиції, суд приходить до висновку, що задоволення позовних вимог позивача про зобов`язання відповідача зарахувати до страхового стажу позивача період проходження військової строкової служби в Афганістані з 01.11.1986 по 16.05.1988 на пільгових умовах - як один місяць служби за три та розглянути повторно заяву позивача про призначення пенсії від 22.11.2023р., є належним способом захисту порушеного права позивача.

Також і, задовольняючи позов у наведеній частині, судом враховується і те, що Конституційний Суд України у п.3.4 Рішення від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007 зазначив, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, пов`язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами. У рішеннях Конституційного Суду України підкреслюється, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за ст. 22 Конституції України не допускається (рішення Конституційного Суду України від 06 липня 1999 року № 8-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004).

Конституційне та законодавче регулювання захисту прав і свобод людини узгоджується із міжнародно-правовими актами, а саме Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), яка була ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, та відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини встановлено, що суди застосовують під час розгляду справ Конвенцію і практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Європейський Суд з прав людини у п. 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі Щокін проти України зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу якості закону, передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.

Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Разом з тим, слід відмовити позивачеві у задоволенні його позовних вимог про визнання протиправною відмови відповідача від 15.12.2023р. у призначенні пенсії позивачеві, оскільки зі змісту листа пенсійного органу №63538-51446/Д-01/8-0400/23 від 15.12.2023р. (а.с.9,64,112-113) судом не встановлено саме відмови позивачеві у призначенні пенсії, а інших, прийнятих відповідачем стосовно позивача, актів індивідуальної дії, які б впливали на права та інтереси позивача, позивачем суду надано не було.

Приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача.

При прийнятті даного рішення, суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява №65518/01 від06.09.2005; п.89), "Проніна проти України" (заява №63566/00 від18.07.2006; п.23) та "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04 від10. 02.2010; п.58), яка полягає у тому, що принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) 09.12.1994, п.29).

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд не вбачає підстав для їх розподілу у порядку, встановленому ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки позивачем не надано жодних доказів, які б підтверджували понесення ним будь-яких судових витрат, пов`язаних із розглядом цієї справи з урахуванням того, що позивач звільнений від сплати судового збору за п.13 ч.1 ст.5 Закону України Про судовий збір.

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправною відмови від 15.12.2023р. та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не розгляду по суті заяви ОСОБА_1 від 22.11.2023р. про призначення дострокової пенсії за віком відповідно до п.4 ч.1 ст.115 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_5 ) період проходження ним військової строкової служби в Афганістані з 01.11.1986 по 16.05.1988 на пільгових умовах - як один місяць служби за три та розглянути повторно заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 22.11.2023р.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснюється відповідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.О. Конєва