Рішення

від 15.11.2024 по справі 240/3547/24

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада 2024 року м. Житомир справа № 240/3547/24

категорія 106030000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Чернової Г.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далів/ч НОМЕР_1 , відповідач) про визнання протиправною бездіяльності, в якій просила:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським, їх сім`ям під час дії воєнного стану" за період лютий- березень 2023 року з розрахунку 30 000 грн та всього 60 000 грн.;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським, їх сім`ям під час дії воєнного стану" за період лютий- березень 2023 року з розрахунку 30 000 грн та всього 60 000 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що під час проходження нею військової служби, а саме протягом 2022-2023 років, позивач щомісячно отримувала додаткову винагороду з розрахунку 30000 грн. Проте, за лютий-березень 2023 року відповідач безпідставно не здійснив нарахування та виплату такої винагороди, хоча позивач в цей період виконувала свої службові обов`язки. Вважає, що відповідачем порушено її право на належне грошове забезпечення, що спонукало її звернутися з позовом до суду.

Ухвалою суду від 04.03.2024 позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою суду від 18.03.2024 позов прийнято до провадження, призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та визначено відповідачу строк для подання відзиву на позов.

Від відповідача 15.05.2024 надійшов відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти задоволення позовних вимог та вказує, що жодних правових підстав для виплати позивачу додаткової винагороди в розмірі 30 000 гривень за лютий і березень 2023 року не було. Посилається на те, що виплата спірної додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників). Особовий склад, що перебуває в пункті постійної дислокації (далі ППД) військової частини НОМЕР_1 з лютого 2023 року до рапортів командирів на додаткову виплату 30000 грн. не вноситься. Позовна вимога щодо ненарахування та невиплати позивачу за лютий-березень 2023 року додаткової винагороди в 30000 грн. відповідно до Постанови № 168 задоволенню не підлягає з підстав знаходження в цей період позивача у ППД військової частини НОМЕР_1 , поза межами району ведення бойових дій, а тому просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Також просив застосувати строки позовної давності.

Оскільки питання поновлення пропущеного строку на звернення до суду з позовною заявою було вирішено під час відкриття провадження у справі, суд не бере до уваги доводи відповідача в цій частині.

Також представник відповідача подав клопотання про зупинення провадження у справі, у задоволенні якого ухвалою суду від 15.11.2024 відмовлено.

Від представника позивача 20.05.2024 надійшло заперечення на відзив, в якому просить не брати до уваги твердження відповідача, викладені у відзиві, оскільки останній подано з пропуском встановленого судом строку для подання відзиву.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України №2102-IX, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року. Враховуючи викладене, суд розглядає справу за наявності безпечних умов для життя та здоров`я учасників процесу, суддів та працівників суду.

У відповідності до положень частини п`ятої статті 262, частини першої статті 263 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, ОСОБА_2 з 23.11.2004 по 20.10.2023 включно проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та була звільнена з військової служби у відставку за підпунктом «б» (за станом здоров`я). На момент звільнення обіймала посаду відповідального виконавця оперативно -медичного відділення НОМЕР_2 військового госпіталю (на 300 ліжок), головного сержанта.

В період лютий-березень 2023 року позивачу не було виплачено додаткової винагороди, передбаченої Постановою№168, в розмірі 30000 грн. щомісячно, яку до цього часу, а також потім (з квітня по вересень 2023 року) вона отримувала щомісячно. Після звільнення з військової служби представник позивача звернувся до військової частини із адвокатським запитом, в якому просив здійснити перерахунок та виплату додаткової винагороди та повідомити, чивиплачувалася їй така винагорода протягом 2022-2023 років. 30.01.2024 позивач отримала відповідь на запит, з якої встановила, що така винагорода не виплачувалася їй лише в лютому-березні 2023 року, однак, перерахунку та виплати винагороди здійснено не було.

ОСОБА_1 не погоджується із бездіяльністю відповідача щодо нарахування та виплати їй додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168 у спірний період та вважає свої права на отримання належного грошового забезпечення порушеними, а тому звернулася до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, судом враховується.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Нормами статті 65 Конституції України передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів визнано обов`язком громадянина України. Громадяни відбувають на військову службу відповідно до закону.

Вказане кореспондується також з положеннями частини першої статті 1 Закону України від 25 березня 1992 року №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон №2232-XII).

Згідно ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Частиною 2 ст. 9 Закону №2011-ХІІ встановлено, що до складу грошового забезпечення входять, зокрема, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія).

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який триває дотепер.

Постанова №168 прийнята на виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію», статті 9-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Абзацем 4 п. 1-1 Постанови №168 встановлено, що військовослужбовцям, які здійснюють бойові (спеціальні) завдання у період здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі 30000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання таких завдань.

Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (далі - Порядок №260).

Згідно п.2 розділу XXXIV Порядку №260 на період дії воєнного стану військовослужбовцям додаткова винагорода згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» виплачується в таких розмірах: 30 000 гривень - військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання згідно з бойовими наказами (розпорядженнями) (у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань): у складі діючих угруповань військ (сил) сил оборони держави згідно з переліком завдань, затвердженим Міністром оборони України.

Застосовуючи вищевикладені положення до обставин цієї справи, суд зазначає наступне.

Передусім, суд зазначає, що посилання позивача на розмір та складові її грошового забезпечення в частині додаткової грошової допомоги, яку вона отримувала протягом 2022 - 2023 років, поза межами спірного періоду лютий-березень 2023 року, не мають юридичного значення для вирішення цього спору, оскільки виплата грошового забезпечення здійснюється відповідно до конкретних положень законодавства, а не виходячи з обставин попередньої дійсності. Відповідно, наявність або відсутність підстав для отримання позивачем у вказаний період спірної додаткової винагороди не пов`язана та не залежить від отримання чи неотримання нею такої винагороди в минулому.

Зі змісту довідки №604 від 24.01.2024 вбачається, що в спірний період проходження військової служби позивач додаткову винагороду згідно Постанови №168 не отримувала, тому саме цьому і надається правова оцінка в цій справі.

Відповідно до Постанови №168 та Порядку №260, додаткова винагорода виплачується військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання згідно з бойовими наказами (розпорядженнями) (у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань).

Отже, право на отримання додаткової винагороди в юридичній ситуації, про існування якої щодо себе стверджує позивач, наявне у разі існування одночасно двох обставин:

1) особа є військовослужбовцем, який виконує бойові (спеціальні) завдання згідно з бойовими наказами (розпорядженнями) (у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань);

2) особа при цьому перебуває у складі діючих угруповань військ (сил) сил оборони держави згідно з переліком завдань, затвердженим Міністром оборони України.

При цьому первинним та визначальним є саме відповідність особи такій обставині: особа є військовослужбовцем, який виконує бойові (спеціальні) завдання згідно з бойовими наказами (розпорядженнями) (у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань) абз. 16 п. 2 розділу XXXIV Порядку №260.

В свою чергу, підтвердження цієї обставини здійснюється у визначений законодавством спосіб згідно п. 4 розділу XXXIV Порядку №260, а саме підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях, виконанні бойового (спеціального) завдання або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії (далі - бойові дії або заходи), у період здійснення зазначених дій або заходів здійснюється на підставі таких документів:

1) бойовий наказ (бойове розпорядження);

2) журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення або постова відомість (під час охорони об`єкта, на який було здійснено збройний напад);

3) рапорт (донесення) командира підрозділу (групи), корабля (судна), катера про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях або заходах, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.

Вказані документи, згідно їх функціонального призначення, повинні мати індивідуальний характер щодо юридичної ситуації конкретної особи, тобто стосуватися не обставин діяльності військової частини (установи, організації) (наприклад, їх функціонування як таких, визначення їх завдань), а саме конкретної особи (містити відомості про її залучення/участь у бойових (спеціальних) завданнях.

Представник позивача, в обґрунтування позовних вимог, стверджував, що: військовий госпіталь, де проходила військову службу позивач, включений до складу діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави (в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань; за спірний період лютий -березень 2023 року відповідач безпідставно не здійснив виплати додаткової винагороди, а з квітня 2023 року продовжив її виплату; позивачка в цей час виконувала свої службові обов`язки як під час виплат, так і під час не здійснення таких виплат, а тому їй має бути виплачена додаткова винагорода за спірний період.

Разом з цим, представник позивача не надає доказів про те, що позивач в спірний період виконувала відповідні завдання.

В свою чергу, доводи позивача зводилися до загального твердження про включення військового госпіталю до складу діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави (залучення як такого до виконання відповідних завдань) і отримання позивачем додаткової винагороди в період до лютого 2023 та починаючи з квітня 2023 року, що не може бути достатніми та допустимими доказами в контексті позову, що розглядається.

Крім того, представник позивача, з посиланням на роз`яснення Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України № 510/3/878 від 19.01.2024, вказав, що на позивача розповсюджує свою дію Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних сил України та деяким іншим особам № 260 від 07.06.2018.

Проте суд не погоджується з такими твердженнями, оскільки вказаний Порядок в редакції, на яку посилається позивач, застосовується з 29 вересня 2023 року, а спірні правовідносини виникли в період лютий березень 2023 року.

Згідно ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З наведених положень законодавства вбачається, що питання факту сторонами доводяться на засадах рівності, в той час як при вирішенні питання права в частині правомірності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень саме останній доводить правомірність своїх дій.

Обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020 року у справі №520/2261/19.

Як вже зазначав суд, в законодавстві, яке регулює спірні правовідносини, відсутні нормативні положення, згідно яких виплата додаткової винагороди пов`язана з самим фактом її виплати раніше чи пізніше. В свою чергу, таке законодавство явно та однозначно пов`язує нарахування та виплату такої винагороди (в аспекті юридичної ситуації позивача) передусім з виконанням бойових (спеціальних) завдань самим позивачем.

За таких обставин суд приходить до висновку про відсутність підстав вважати, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та невиплаті позивачеві додаткової винагороди за лютий березень 2023 року згідно Постанови №168, оскільки відповідними доказами не доведено права позивача на отримання додаткової винагороди у цей період.

Враховуючи викладене, підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Згідно ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, в зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог питання розподілу судових витрат у справі не вирішується .

Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Г.В. Чернова

15.11.24