Рішення

від 12.11.2024 по справі 240/3945/23

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2024 року м. Житомир справа № 240/3945/23

категорія 112030500

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Черняхович І.Е., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Житомирського обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Департаменту праці, соціального центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Житомирської обласної державної адмініс про визнання дій протиправними, стягнення коштів,

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Житомирського обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат (далі - відповідач), в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Держави Україна в особі Житомирського обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат щодо заподіяної йому моральної та матеріальної шкоди, прийняттям неконституційного правового акту щодо ненарахування та невиплати йому щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком відповідно до ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за період з 01.01.2014 по 01.06.2019 відповідно на суму 15000 грн. та в розмірі 29546 грн. та інфляційних витрат за період з 01.01.2014 по 01.01.2023 на суму 7982,28 грн.;

- зобов`язати Державу Україна в особі Житомирського обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат відшкодувати заподіяну йому моральну і матеріальну шкоду, прийняттям неконституційного правового акту щодо ненарахування та невиплати йому щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком відповідно до ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за період з 01.01.2014 по 01.06.2019 інфляційні втрати за період з 01.01.2014 по 01.01.2023, виплативши йому на загальну суму в розмірі 52528,28 грн.;

- стягнути з Держави Україна в особі Житомирського обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат шляхом списання з відповідного рахунку, що належить відповідачу і знаходиться на його балансі на його користь матеріальну шкоду у вигляді невиплаченої своєчасно щорічної разової грошової допомоги у розмірі 29546 грн., заподіяної прийняттям неконституційного правового акту, інфляційних витрат за період з 01.01.2014 по 01.01.2023 на суму 7982,28 грн., моральної шкоди на суму 15000 грн.

В обґрунтування позовних вимог вказано, що позивач до 18.06.2019 мав статус учасника бойових дій, а із 18.06.2019 його статус змінився на особу з інвалідністю внаслідок війни 2 групи, у зв`язку з чим він має право на отримання щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком відповідно до ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Проте в період з 2014 по 2019 рік відповідач на підставі неконституційного положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України незаконно виплатив позивачу щорічну разову грошову допомогу до 5 травня в меншому розмірі. Зазначає, що рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 №3-р/2020 було визнано неконституційним окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., №45, ст.425) від 22.10.1993 №3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Саме тому позивач вважає, що в період з 2014 по 2019 рік, внаслідок застосування відповідачем окремого положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України, тобто акту, який визнаний неконституційним, завдано матеріальну шкоду в розмірі 29546 грн., яка полягає у вигляді недоотриманої вчасно щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, інфляційних витрат за період з 01.01.2014 по 01.01.2023 на суму 7982,28 грн. та моральної шкоди на суму 15000 грн.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду прийнято подану позовну заяву до розгляду та відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. До суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач просить у задоволенні позову відмовити. Зазначає, що Центром виплачено позивачу разову грошову допомогу до 5 травня у 2014-2019 роках відповідно до чинного на той час законодавства, своєчасно та у встановленому розмірі, будь-яких протиправних дій відповідач відносно позивача не вчиняв й моральної та матеріальної шкоди не заподіяв.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

Судом безспірно встановлено, що ОСОБА_1 до 18.06.2019 мав статус учасника бойових дій, а із 18.06.2019 його статус змінився на особу з інвалідністю внаслідок війни 2 групи та має право на пільги, встановлені статтею 13 Закону України від 22.10.993 року №3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", в тому числі і на отримання щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 від 18.06.2019, наявного в матеріалах справи.

Так, у 2014 році відповідачем на виконання вимог постанови Кабінету Міністрів України від 16.04.2014 №102 "Деякі питання виплати у 2014 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань" було виплачено позивачу щорічну разову грошову допомогу до 5 травня у розмірі -795,00 грн.

У 2015 році відповідачем на виконання вимог постанови Кабінету Міністрів України від 31.03.2015 №147 "Деякі питання виплати у 2015 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань" було виплачено позивачу щорічну разову грошову допомогу до 5 травня у розмірі - 875,00 грн.

У 2016 році відповідачем на виконання вимог постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 №141 "Деякі питання виплати у 2016 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань" було виплачено позивачу щорічну разову грошову допомогу до 5 травня у розмірі - 920,00 грн.

У 2017 році відповідачем на виконання вимог постанови Кабінету Міністрів України від 05.04.2017 №223 "Деякі питання виплати у 2017 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань" було виплачено позивачу щорічну разову грошову допомогу до 5 травня у розмірі - 1200,00 грн.

У 2018 році відповідачем на виконання вимог постанови Кабінету Міністрів України від 14.03.2018 №170 "Деякі питання виплати у 2018 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань" було виплачено позивачу щорічну разову грошову допомогу до 5 травня у розмірі - 1265,00 грн.

У 2019 році відповідачем на виконання вимог постанови Кабінету Міністрів України від 20.03.2019 №237 "Деякі питання виплати у 2019 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань" було виплачено позивачу щорічну разову грошову допомогу до 5 травня у розмірі - 1295,00 грн.

Рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 №3-р/2020 у справі №1-247/2018(3393/18) було визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12,13,14,15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (Відомості Верховної Ради України, 1993 року, №45, ст.425) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів.

Позивач, вважаючи що оскільки протягом 2014-2019 років щорічна разова грошова допомога до 5 травня виплачувалася відповідачем у меншому розмірі із застосуванням нормативно-правового акту, який визнаний неконституційним, то має право на відшкодування моральної та матеріальної шкоди, звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Позивач вважає належним способом захисту своїх порушених прав - застосування до спірних правовідносин норми прямої дії - частини 3 статті 152 Конституції України та стягнення з Житомирського обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат на його користь моральної та матеріальної шкоди у вигляді недоотриманої вчасно частини щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком визначеному статтею 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", завданої застосуванням окремого положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12,13,14,15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (Відомості Верховної Ради України, 1993 року, №45, ст.425) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів, що визнано неконституційним, за період з 2014 по 2019 рік.

Отже, предметом спору, який визначив позивач, є стягнення збитків (моральної та матеріальної шкоди) у вигляді недоотриманої вчасно щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком за період з 2014 по 2019 рік.

Відносини з приводу соціального захисту ветеранів війни як особливої окремої категорії громадян врегульовані, насамперед, приписами Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі Закон №3551-XII).

Пільги учасникам бойових дій встановлені статтею 12 Закону №3551-XII.

Відповідно до вимог статті 12 Закону №3551-XII (в редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 25.12.1998 №367-XIV) - щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком.

Згідно підпункту "б" підпункту 1 пункту 20 Розділу ІІ Закону України від 28.12.2007 №107-VI "Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" частину 5 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" викладено в такій редакції: "Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України".

В подальшому, рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10-рп/2008 визнано неконституційними зокрема положення статті 67 розділу І, пунктів 2-4, 6-8, 10-18, підпункту 7 пункту 19, пунктів 20-22, 24-34, підпунктів 1-6, 8-12 пункту 35, пунктів 36-100 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" та пункту 3 розділу III "Прикінцеві положення» Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України".

Поряд із цим, законодавцем правовідносини щодо нарахування, виплати та розмірів одноразової грошової допомоги до 5 травня були з 01.01.2015 року також врегульовані пунктом 26 розділу VI Бюджетного кодексу України, яким було встановлено, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону №3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Тобто, Кабінету Міністрів України були делеговані повноваження встановлювати зокрема й розмір передбаченої статтею 12 Закону №3551-XII щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, яка виплачується учасникам бойових дій.

На реалізацію зазначених приписів Бюджетного кодексу України з метою забезпечення виплати разової грошової допомоги ветеранам війни, особам, на яких поширюється дія Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань", Кабінетом Міністрів України щороку приймалися відповідні щодо окремого бюджетного року постанови, а саме: від 31.03.2015 №147, від 02.03.2016 №141, від 05.04.2017 №223, від 14.03.2018 №170 та від 20.03.2019 №237, якими визначався, зокрема, розмір та порядок виплати разової грошової допомоги до 05 травня учасникам бойових дій.

В подальшому, рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 №3-р/2020 у справі №1-247/2018(3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону №3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

У резолютивній частині вказаного рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 №3-р/2020 у справі №1-247/2018(3393/18) зазначено, що окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 45, ст. 425) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Суд звертає увагу, що рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 №3-р/2020 у справі №1-247/2018(3393/18) не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення КСУ рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Аналогічне положення міститься у статті 91 Закону України "Про Конституційний Суд України"від 13.07.2017 №2136-VIII.

Водночас, предметом спору, який визначив позивач, є стягнення збитків (моральної та матеріальної шкоди), завданої актом, що визнаний неконституційним - 27.02.2020, у вигляді недоотриманої вчасно частини щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за період з 2014 по 2019 рік.

Згідно з частиною 3 статті 152 Конституції України матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

Статтею 56 Конституції України регламентовано, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частиною 3 статті 158 Конституції України закріплено, що матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

В свою чергу, Цивільний кодекс України визначає підстави відповідальності за завдану майнову шкоду.

Відповідно до статті 1175 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акту, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів.

Однак, положення даної статті підлягають застосуванню тільки у випадках, коли нормативно-правовий акт органу державної влади визнається незаконним і скасовується. При цьому у випадках, коли закони чи інші нормативно-правові акти або їх окремі положення визнаються Конституційним судом України неконституційними та у зв`язку з цим втрачають чинність, вказана норма не підлягає застосуванню.

Згідно зі статтею 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, які особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які б особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

Тобто, поняття "збитки" передбачає й упущену вигоду, під якою розуміються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено.

Разом з тим, суд зазначає, що позивач просить відшкодувати завдану йому шкоду у вигляді недоотриманої вчасно частини щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за період з 2014 по 2019 рік в розмірі 29546 грн.

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що недоотримана позивачем частина щорічної разової грошової допомоги до 5 травня не може вважатися збитками у розумінні статті 22 ЦК України.

Причинний зв`язок як обов`язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає у тому, що шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки особи, яка завдавала шкоди, отже, доведенню підлягає факт того, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є безумовним наслідком такої протиправної поведінки. Крім того, відсутність хоча б одного складового цивільного правопорушення виключає підстави для відшкодування шкоди і, як наслідок, не передбачає покладання обов`язку на відповідача, у зв`язку з відсутністю цивільного правопорушення.

Рішення Конституційного Суду України має пряму (перспективну) дію в часі і застосовується щодо тих правовідносин, які тривають або виникли після його ухвалення. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення рішення КСУ, однак продовжують існувати після його ухвалення, то на них поширюється дія такого рішення Конституційного Суду України.

Отже, рішення Конституційного Суду України поширюється на правовідносини, які виникли після його ухвалення, а також на правовідносини, які виникли до його ухвалення, але продовжують існувати (тривають) після цього.

Водночас чинним законодавством визначено, що Конституційний Суд України може безпосередньо у тексті свого рішення встановити порядок і строки виконання ухваленого рішення.

Встановлена Конституційного Суду України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акту чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, має значення, перш за все, як рішення загального характеру, яким визначається правова позиція для вирішення наступних справ, а не як підстава для перегляду справи із ретроспективним застосуванням нової правової позиції і зміни таким чином стану правової визначеності, вже встановленої остаточним судовим рішенням.

У Рішенні від 30.09.2010 №20-рп/2010 у справі №1-45/2010 за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про внесення змін до Конституції України" від 08.12.2004 №2222-IV (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України) Конституційний Суд України вказав, що незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Аналогічний висновок також вказаний Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.11.2020 у справі №4819/49/19, за яким: рішення Конституційного Суду України має пряму (перспективну) дію, тобто поширюється на правовідносини, що виникли або тривають після його ухвалення (за винятком тих випадків, якщо інше встановлено Конституційним Судом України безпосередньо у тексті ухваленого рішення).

У тексті рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 №3-р/2020 у справі №1-247/2018(3393/18) відсутні положення, які б дозволили зробити висновок про його поширення на правовідносини, які припинилися на момент його ухвалення. Натомість у 2 пункті резолютивній частині цього рішення чітко вказано про те, що окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 45, ст. 425) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто дія цього підпункту втратила чинність 27.02.2020.

За таких обставин немає правових підстав стверджувати, що Житомирський обласний центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат допустив протиправну бездіяльність в частині нарахування та виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня в період з 2014 по 2019 рік за чинним на той час законодавством.

Позивач у своєю чергою не оскаржував розмір отриманої ним у спірному періоді щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, нарахованої та виплаченої йому відповідно до діючого та чинного на той час законодавства (до ухвалення вищезазначеного Рішення Конституційним Судом України).

Підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначає, зокрема і стаття 1175 ЦК України, згідно якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів. Однак, ця норма застосовується у випадках, коли нормативно-правовий акт органу державної влади визнається незаконним і скасовується. Водночас, визнання закону неконституційним не передбачає його скасування, натомість зумовлює втрату чинності з дня прийняття Конституційним Судом рішення про його неконституційність. Тобто, у випадку визнання закону неконституційним він залишається чинним протягом певного проміжку часу з дня прийняття до дня втрати чинності, у зв`язку із чим, правова основа відносин, що діяли в цей період, залишається легітимною.

Аналогічні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 28.11.2022 у справі №380/8155/21.

Враховуючи аналіз вищевикладених норм, позивач не має достатньою мірою встановлену вимогу для досягнення цілей при зверненні до суду із обраним способом захисту, оскільки цьому має передувати факт визнання незаконним рішення відповідача, відповідно позивач не може стверджувати, що він мав "законне сподівання" одержання будь-яких конкретних сум.

За встановлених обставин у даній справі, враховуючи, що позовні вимоги стосуються періоду з 2014 по 2019 рік, слід констатувати, що не можна нанести шкоду після рішення Конституційного Суду України про неконституційність акта - після 27.02.2020. Шкода виникає до його винесення, коли акт ще діяв, ще не був визнаний неконституційним.

Отже, суд констатує, що указана позивачем сума недоотриманої частини щорічної разової грошової допомоги до 5 травня в розмірі 29546 грн не є матеріальною шкодою.

Підсумовуючи наведене, суд зазначає, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права шляхом стягнення коштів на відшкодування матеріальної шкоди у вигляді недоотриманої частини щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, не підлягає задоволенню.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних витрат за період з 01.01.2014 по 01.01.2023 на суму 7982,28 грн від простроченої суми суд вказує наступне.

Як свідчать матеріали справи позивач самостійно здійснив розрахунок компенсації за несвоєчасну виплату одноразової допомоги, яка на його думку, становить 7982,28 грн.

У той час, згідно з ч.3 ст.11 та ч.1 ст.13 ЦК України цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Відповідно до ч.2 ст.509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, якими зокрема є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.

Законодавцем окреслено, що грошовим зобов`язанням є зобов`язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. До грошових зобов`язань відносяться також зобов`язання щодо сплати податків, зборів (обов`язкових платежів), страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; зобов`язання, що виникають внаслідок неможливості виконання зобов`язань за договорами зберігання, підряду, найму (оренди), ренти тощо, які мають бути виражені у грошових одиницях.

Поряд з цим, стягнення інфляційних втрат регулюється статтею 625 ЦК України, яка передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Однак, у даній справі у відповідача не виникло перед позивачем грошового зобов`язання в порядку статті 11 ЦК України як зобов`язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України, а відтак Житомирський обласний центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат не є тим боржником, що прострочив виконання грошового зобов`язання у розумінні статті 625 ЦК України.

У даній справі не встановлено цивільно-правової відповідальності відповідача, оскільки правовідносини, що склались між позивачем та відповідачем, є публічними, а не цивільно-правовими.

Враховуючи викладене, слід відмітити, що у межах спірних правовідносин відсутні підстави для застосування ст.625 ЦК України.

З огляду на викладе, вказані позовні вимоги, в цій частині не підлягають до задоволення.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача 15000,00 грн моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Докази суду надають учасники справи.

Відповідно до п.3 постанови Пленуму Верховного суду України від 31 березня 1995 року №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Натомість, як свідчать матеріали справи позивачем не надано суду доказів спричинення йому моральної шкоди, у чому вона полягає, не доведено причинних зв`язків між завданою шкодою та конкретними неправомірними, на думку позивача, діями відповідача, тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги в зазначеній частині не підлягають задоволенню.

Згідно з п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими, а тому у суду відсутні підстави для задоволення позову.

Згідно ст.139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст.73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295КАС України, -

вирішив:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Житомирського обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат (вул. Чуднівська, 105, м.Житомир, 10005, код ЄДРПОУ 20405992) про визнання дій протиправними, стягнення коштів - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.Е.Черняхович

12.11.24