Постанова

від 06.11.2024 по справі 520/11269/24

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2024 р.Справа № 520/11269/24Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Калиновського В.А.,

Суддів: Кононенко З.О. , Мінаєвої О.М. ,

за участю секретаря судового засідання Тютюник О.Ю.

представник позивача Кравцов І.В.

представник відповідача Власова С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.06.2024, головуючий суддя І інстанції: Сліденко А.В., м. Харків, повний текст складено 13.06.24 по справі № 520/11269/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕЦТРАНСЗАПЧАСТЬ"

до Головного управління ДПС у Харківській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "СПЕЦТРАНСЗАПЧАСТЬ", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Харківській області, в якому просив суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення ГУ ДПС у Харківській області від 15.01.2024 р. за №00021740719;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення ГУ ДПС у Харківській області від 15.01.2024 р. за №00021680719;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення ГУ ДПС у Харківській області від 15.01.2024 р. за №00021620719.

В обґрунтування позову зазначив, що у спірних правовідносинах позивач не вчиняв жодних податкових правопорушень з приводу справляння ПДВ. Документальні результати наслідків проведення заходу податкового контролю містять хибні та помилкові судження суб`єкта владних повноважень про наявність події та складу податкового правопорушення за п. 198.5 ст.198 Податкового кодексу України. Стверджував, що проведення платником податків інвентаризації власних активів без участі працівників контролюючого органу не може бути ототожнено із використанням відображених у такому акті інвентаризації активів в операціях, що не є господарською діяльністю платника податків і не спричиняє виникнення обов`язку провести нарахування на вартість відображених у такому акті інвентаризації активів податку на додану вартість за процедурою «умовного продажу».

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 13.06.2024 адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕЦТРАНСЗАПЧАСТЬ" задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення рішення ГУ ДПС у Харківській області від 15.01.2024р. №00021740719.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення рішення ГУ ДПС у Харківській області від 15.01.2024р. №00021680719.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення рішення ГУ ДПС у Харківській області від 15.01.2024р. №00021620719.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті рішення, норм матеріального та процесуального права, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі. Зазначив, що дії ТОВ «СПЕЦТРАНСЗАПЧАСТЬ» призвели до неможливості для посадових осіб відповідача прийняти участь в проведенні інвентаризації, а також вказані дії є відмовою фахівцям відповідача бути присутніми під час проведення інвентаризації, що є порушенням абзацу четвертого пункту 1 розділу ІІ Положення № 879, відповідно до якого у разі проведення інвентаризації за судовим рішенням або на підставі належним чином оформленого документа органу, який відповідно до закону має право вимагати проведення такої інвентаризації, посадові особи відповідного органу (за їх згодою) можуть бути присутні при проведенні інвентаризації.

Доказом вказаної відмови є лист від 15.12.2023 № б/н (вх. до ГУ від 15.12.2023 № 85570/6) та акт від 15.12.2023 №7860/20-40-07-19-05/38979691.

Відмова платника податків від проведення інвентаризації власних активів саме за участю працівників контролюючого органу є достатньою самостійною підставою (без проведення будь-яких інших додаткових дій) для нарахування податкових зобов`язань з ПДВ відповідно до п.198.5 ст.198 Податкового кодексу України саме за відомостями самостійно складеного платником податків акту інвентаризації активів.

Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача, наполягаючи на законності та обгрунтованості рішення суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Представник відповідача, наполягаючи на порушенні судом першої інстанції, при прийнятті рішення, норм матеріального та процесуального права, просив скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову, якою в задоволенні позову відмовити, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які прибули в судове засідання, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ТОВ «СПЕЦТРАНСЗАПЧАСТЬ» пройшло визначену законом процедуру державної реєстрації суб`єктів господарювання, набуло правовий статус резидента України - юридичної особи приватного права, значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців, громадських формувань під ідентифікаційним кодом 38979691, є платником податку на додану вартість, у спірних правовідносинах знаходився на податковому обліку в установі відповідача.

В декларації з ПДВ за жовтень 2023р. позивачем було відображено від`ємне значення з ПДВ у розмірі 1.459.661,00грн., сформоване за звітні податкові періоди з ПДВ червень 2023р., липень 2023р., жовтень 2023р. за рахунок імпорту товарів на митну територію України.

05.12.2023р. відносно позивача суб`єктом владних повноважень було видано наказ від 05.12.2023р. №5231-п з приводу призначення документальної позапланової виїзної перевірки з питань дотримання податкового законодавства при декларуванні за жовтень 2023р. від`ємного значення з ПДВ.

У ході проведення означеної перевірки суб`єктом владних повноважень було складено і вручено платнику податків лист-вимогу від 11.12.2023р. №3528/ж12/20-40-07-19-11 з приводу проведення інвентаризації основних фондів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей та коштів.

Листом від 15.12.2023р. Товариство з обмеженою відповідальністю "СПЕЦТРАНСЗАПЧАСТЬ" сповістило суб`єкта владних повноважень про те, що інвентаризація буде проведена, але, з огляду на існування потреби у створенні безпечних умов праці, самостійно.

Листом від 18.12.2023р. позивач подав до суб`єкта владних повноважень результати проведеної інвентаризації активів на суму - 36.361.268,54грн.

Результати проведеної перевірки були оформлені актом від 25.12.2023р. №41451/20-40-07-19-05/38979691 (далі за текстом Акт №41451).

У тексті Акту №41451 викладені власні судження контролюючого органу про вчинення особою податкових правопорушень, а саме: п.п.189.1, ст.189, п.198.5 ст.198, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України за рахунок проведення без участі працівників контролюючого органу інвентаризації активів на суму - 36.361.268,54грн., що було кваліфіковано у якості використання платником податків цих активів поза межами господарської діяльності і за розрахунками контролюючого органу спричинило заниження ПДВ за основним платежем за процедурою «умовного продажу» на - 7.272.254,00грн.

15.01.2024р. із посиланням на Акт №41451 контролюючим органом були прийняті взаємопов`язані між собою наслідками кваліфікованого суб`єктом владних повноважень факту проведення платником податків інвентаризації активів без участі працівників контролюючого органу у якості приводу для висновку про використання цих активів у операціях поза межами господарської діяльності та підстави для обчислення податкових зобов`язань відносно активів заявника на суму 7.272.254,00грн. за процедурою «умовного продажу» податкове повідомлення-рішення від 15.01.2024р. №00021740719 про зменшення від`ємного значення з ПДВ за звітний податковий період жовтень 2023р. на суму 1.459.661,00грн., податкове повідомлення-рішення від 15.01.2024р. №00021680719 про збільшення грошового зобов`язання з ПДВ на суму 7.265.741,25грн. (основний платіж 5.812.593,00грн.; штраф 1.453.148,25грн.), податкове повідомлення-рішення від 15.01.2024р. №00021620719 про застосування 3.400,00грн. штрафу за нездійснення реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних тих податкових накладних, котрі за висновками Акту №41451 повинні були бути виписані заявником за правилами «умовного продажу».

Отже, як достеменно з`ясовано судом у ході розгляду справи, під час проведення заходу податкового контролю, результати якого (тобто Акт №41451) були підставою для прийняття оскаржених рішень суб`єкта владних повноважень, контролюючим органом не вивчались жодні первинні або суміжні до первинних документи платника податків, не було встановлено дійсного факту використання позивачем будь-яких активів поза межами господарської діяльності, а натомість, відомості самостійно складеного заявником акту інвентаризації активів на суму - 36.361.268,54грн., були використані для розрахунків основного платежу з ПДВ за процедурою «умовного продажу» на - 7.272.254,00грн.

Непогодившись із прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що у спірних правовідносинах суб`єкт владних повноважень не забезпечив дотримання ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України, що є підставою для задоволення позову та скасування усіх оскаржених рішень суб`єкта владних повноважень, позаяк згадані правові акти індивідуальної дії контролюючого органу грунтуються на одному і тому ж самому судженні Управління про те, що проведення платником податків інвентаризації активів без участі працівників контролюючого органу зумовлює виникнення обов`язку з використання вартості відображених у складеному платником податків акті інвентаризації активів у якості бази обчислення основного платежу з ПДВ (тобто обов`язку із застосування процедури «умовного продажу»).

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.

Сторони у межах даного позову не оскаржують ані обставин стосовно причин виникнення у позивача за наслідками звітного податкового періоду з ПДВ жовтень 2023р. від`ємного значення з ПДВ у розмірі - 1.459.661,00грн., ані обставин стосовно реального існування у якості речей матеріального світу відображених ним в акті інвентаризації активів на суму - 36.361.268,54грн.

Тому ці обставини (котрі за суттю та змістом є окремими підставами позову) не входять до предмету доказування у даному спорі, а тому не досліджуються та не оцінюються судом у ході розгляду справи, позаяк з огляду на ч.2 ст.73 КАС України суду у даному конкретному випадку належить перевірити на відповідність положенням п.198.5 ст.198 Податкового кодексу України та ч.2 ст.2 КАС України юридичного та фактичного судження суб`єкта владних повноважень про те, що діяння платника податків з приводу проведення платником податків інвентаризації активів без участі працівників контролюючого органу підлягає кваліфікації у якості використання відображених в акті інвентаризації активів платника податків в операціях, що не є господарською діяльністю платника податків.

Продовжуючи перегляд справи, колегія суддів зазначає, з 01.01.2011р. правила справляння податку на додану вартість унормовані приписами розділу V Податкового кодексу України.

Відповідно підпункту «г» пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, за товарами/послугами, необоротними активами, під час придбання або виготовлення яких суми податку були включені до складу податкового кредиту, у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи починають використовуватися в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.

У разі якщо на момент перевірки платника податку контролюючим органом в акті вибіркової (часткової) інвентаризації, проведеної платником податку на вимогу такого органу, виявлено нестачу придбаних таким платником товарів (крім випадку, якщо така нестача обумовлена знищенням внаслідок дії обставин непереборної сили, що підтверджується відповідно до законодавства), для цілей розділу V цього Кодексу такі товари вважаються використаними платником податку в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (пункт 198.5 статті 198 Податкового кодексу України).

Відтак, за змістом наведених норм кодексу платник податку зобов`язаний самостійно нарахувати податкові зобов`язання з ПДВ, виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 Податкового кодексу України, за товарами, під час придбання яких суми податку були включені до складу податкового кредиту, у разі якщо такі товари починають використовуватися в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.

При цьому, під положення зазначеної статті підпадають і ті товари, нестачу яких виявлено за результатами проведеної вибіркової (часткової) інвентаризації, проведеної платником податку на вимогу контролюючого органу.

Отже, проведення платником податку на вимогу контролюючого органу під час проведення податкової перевірки інвентаризації товарів є єдиним встановленим законом засобом доказування нестачі чи наявності товарів у платника податку і, відповідно, використання чи невикористання платником податку таких товарів в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.

Аналогічний висновок викладено Верховним Судом у постанові від 06.02.2020 у справі №807/1556/17.

Згідно приписів підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

За приписами пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Частинами першою та другою статті 10 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що для забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та фінансової звітності підприємства зобов`язані проводити інвентаризацію активів і зобов`язань, під час якої перевіряються і документально підтверджуються їх наявність, стан і оцінка. Об`єкти і періодичність проведення інвентаризації визначаються власником (керівником) підприємства, крім випадків, коли її проведення є обов`язковим згідно з законодавством.

Відповідно до пункту 20.1.9 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України контролюючий орган під час проведення перевірки має право, зокрема, вимагати від платників податків, що перевіряються, проведення інвентаризації основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки.

Правила проведення інвентаризації для юридичних осіб, у тому числі обов`язкові випадки її проведення та оформлення результатів інвентаризації визначено Положенням про інвентаризацію активів та зобов`язань (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 02.09.2014р. №879; далі за текстом - Положення №879), пунктом 5 розділу І якого встановлено, що інвентаризація проводиться з метою забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та фінансової звітності підприємства. Під час інвентаризації активів і зобов`язань перевіряються і документально підтверджуються їх наявність, стан, відповідність критеріям визнання і оцінка.

Пунктом 7 розділу І Положення №879 встановлено випадки обов`язкового проведення інвентаризації, зокрема, на підставі належним чином оформленого документа органу, який відповідно до закону має право вимагати проведення такої інвентаризації. У цих випадках інвентаризація має розпочатися у термін та в обсязі, зазначених у належним чином оформленому документі цих органів, але не раніше дня отримання підприємством відповідного документа.

За приписами пункту 1 розділу II вказаного Положення, для проведення інвентаризації на підприємстві розпорядчим документом керівника підприємства створюється інвентаризаційна комісія з представників апарату управління підприємства, бухгалтерської служби (представників аудиторської фірми, централізованої бухгалтерії, суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи, яка здійснює ведення бухгалтерського обліку на підприємстві на договірних засадах) та досвідчених працівників підприємства, які знають об`єкт інвентаризації, ціни та первинний облік (інженери, технологи, механіки, виконавці робіт, товарознавці, економісти, бухгалтери). Інвентаризаційну комісію очолює керівник підприємства (його заступник) або керівник структурного підрозділу підприємства, уповноважений керівником підприємства.

У разі проведення інвентаризації за судовим рішенням або на підставі належним чином оформленого документа органу, який відповідно до закону має право вимагати проведення такої інвентаризації, посадові особи відповідного органу (за їх згодою) можуть бути присутні при проведенні інвентаризації.

Інвентаризація проводиться повним складом інвентаризаційної комісії (робочої інвентаризаційної комісії) та у присутності матеріально відповідальної особи.

З положень наведених вище норм права випливає, що:

- контролюючий орган під час проведення перевірки має право вимагати проведення платником податків інвентаризації;

- контролюючий орган має направити належним чином оформлений документ, який містить вимогу на проведення інвентаризації;

- платник податків, який отримав вимогу про проведення інвентаризацію, зобов`язаний провести інвентаризацію;

- розпорядчим документом керівника платника податків створюється інвентаризаційна комісія. Інвентаризація проводиться повним складом інвентаризаційної комісії та у присутності матеріально відповідальної особи;

- посадові особи контролюючого органу (за їх згодою) можуть бути присутні при проведенні інвентаризації.

У розумінні пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України єдиним встановленим законом засобом доказування нестачі чи наявності товарів у платника податку і, відповідно, використання чи невикористання платником податку таких товарів в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку є проведення під час податкової перевірки інвентаризації товарів та складання відповідного акту, яким зафіксовано, зокрема факт такої нестачі.

Згідно з частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Зважаючи на ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що найбільш сприятливим для позивача є підхід, коли проведення платником податків інвентаризації товарно-матеріальних цінностей (активів) без участі працівників контролюючого органу (безвідносно до причин) не призводить до виникнення дефекту (недоліку, вади) в акті інвентаризації і не може бути кваліфіковано у якості приводу для висновку про використання включених до акту інвентаризації товарно-матеріальних цінностей поза межами господарської діяльності платника податків, бо такого наслідку національним законом України не передбачено.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що сформульовані у цій справі висновки окружного адміністративного суду з приводу юридичних наслідків проведення платником податків на вимогу контролюючого органу інвентаризації товарно-матеріальних цінностей за відсутності працівників контролюючого органу як помилкового (хибного) приводу для застосування правил «умовного продажу» відповідно до п.198.5 ст.198 Податкового кодексу України є цілком релевантними правовим позиціям постанови Верховного Суду від 26.09.2023р. у справі №640/19859/21.

Суд також зважає на те, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.

Отже, відповідність закону рішення чи діяння (управлінського волевиявлення) суб`єкта владних повноважень як у спорі про набуття приватною особою додаткового блага чи активу, так і у спорі про спростування новоствореного публічного обов`язку, зокрема, за критеріями дотримання компетенції, меж повноважень, способу дій, приводу реалізації функції контролю, обґрунтованості, безсторонності (неупередженості), добросовісності, розсудливості, рівності перед законом, унеможливлення дискримінації, пропорційності, своєчасності, права особи на участь у процесі прийняття рішення, має доводитись, насамперед, відповідачем - суб`єктом владних повноважень.

При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак колегія суддів зазначає, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Правильність саме такого тлумачення змісту ч.1 ст.77 та ч.2 ст.77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19, де указано, що визначений ст. 77 КАС України обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Окрім того, саме таке тлумачення стандартів доказування є цілком релевантним правовому висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21.

У розумінні ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому, згідно з ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст.74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.

Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов`язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб`єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав (інтересів) та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.

Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, суд апеляційної інстанції вважає правомірним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що у спірних правовідносинах суб`єкт владних повноважень не забезпечив дотримання ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України, позаяк обставини фактичної дійсності взагалі не з`ясовував, первинних та суміжних до первинних документів платника податків не перевіряв, факту фізичної відсутності відображених у складеному платником податків акті інвентаризації активів не виявив, факту фізичного використання платником податків відображених у складеному платником податків акті інвентаризації активів в операціях, котрі не є господарською діяльністю платника податків не виявив, дав невірну оцінку істотним юридично значимим факторам, неправильно кваліфікував діяння заявника з приводу проведення інвентаризації активів без участі працівників контролюючого органу у якості діяння з приводу використання відображених у складеному платником податків акті інвентаризації активів в операціях, котрі не є господарською діяльністю платника податків, не припустився помилки у тлумаченні належної норми закону, унаслідок чого вчинене управлінське волевиявлення не узгоджується ані із дійсним нормативним регламентуванням, ані із дійсним змістом та характером спірних відносин, призводить до безпідставного погіршення правового становища заявника за рахунок додаткового обтяження тягарем проведення платежів на користь держави за відсутності доведеної матеріалами проведеної заходу податкового контролю події та складу податкового правопорушення.

Наведене є підставою для задоволення позову та скасування усіх оскаржених рішень суб`єкта владних повноважень, позаяк згадані правові акти індивідуальної дії контролюючого органу грунтуються на одному і тому ж самому судженні Управління про те, що проведення платником податків інвентаризації активів без участі працівників контролюючого органу зумовлює виникнення обов`язку з використання вартості відображених у складеному платником податків акті інвентаризації активів у якості бази обчислення основного платежу з ПДВ (тобто обов`язку із застосування процедури «умовного продажу»).

При розв`язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі Гарсія Руїз проти Іспанії, від 22.02.2007р. у справі Красуля проти Росії, від 05.05.2011р. у справі Ільяді проти Росії, від 28.10.2010р. у справі Трофимчук проти України, від 09.12.1994р. у справі Хіро Балані проти Іспанії, від 01.07.2003р. у справі Суомінен проти Фінляндії, від 07.06.2008р. у справі Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії); вичерпно реалізував усі існуючі правові механізми з`ясування об`єктивної істини; надав оцінку усім юридично значимим факторам, доводам і обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін; інших джерел здобуття об`єктивних даних про обставини спірних правовідносин не знайшов.

Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.

Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв`язання спору по суті.

Отже, колегія суддів переглянувши рішення суду першої інстанції, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, тому не є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.06.2024 року по справі № 520/11269/24 прийнято з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для його скасування не виявлено.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.06.2024 по справі № 520/11269/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя В.А. КалиновськийСудді З.О. Кононенко О.М. Мінаєва Повний текст постанови складено 13.11.2024 року