Постанова

від 11.11.2024 по справі 400/4265/24

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 листопада 2024 р.м. ОдесаСправа № 400/4265/24

Головуючий в 1 інстанції: Мороз А.О. Дата і місце ухвалення: 09.09.2024р., м. Миколаїв Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду

у складі:

головуючого Ступакової І.Г.

суддів Бітова А.І.

Лук`янчук О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2024 року по справі за адміністративним позовом керівника Миколаївської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Міністерство оборони України, про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И Л А :

В травні 2024 року керівник Миколаївської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду в інтересах держави з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа Міністерство оборони України, про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невжиття вичерпних заходів до забезпечення реєстрації права державної власності на земельну ділянку та зобов`язання вжити вичерпних дій з реєстрації речових прав на нерухоме майно, зокрема, права постійного користування земельною ділянкою, загальною площею 0,2492 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їx обтяжень».

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_2 являється постійним користувачем земельної ділянки загальною площею 0,2492 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі рішення Миколаївської міської ради народних депутатів №18/14 від 20.10.1993р. Однак, в порушення вимог Інструкції з обліку земельних ділянок в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 19.12.2017р. №680, відповідач не здійснив реєстрацію речових прав на вказану земельну ділянку, зокрема, право постійного користування земельною ділянкою, в порядку, визначеному Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їx обтяжень». Відсутність правовстановлюючих документів порушує передбачені державою принципи раціонального й ефективного використання та охорони земель і призводить до неефективного управління земельними ресурсами та землекористування.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2024 року позов задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо невжиття заходів до забезпечення реєстрації права державної власності на земельну ділянку, загальною площею 0,2492 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_1 вжити заходів щодо забезпечення реєстрації речових прав на нерухоме майно, зокрема, права постійного користування земельною ділянкою, загальною площею 0,2492 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Не погоджуючись з вказаним рішенням ІНФОРМАЦІЯ_1 подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на не повне з`ясування судом першої інстанції обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а також на часткову невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення від 09.09.2024р. з ухваленням по справі нового судового рішення про відмову у задоволенні позову керівника Миколаївської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що при вирішенні спору судом не враховано, що фінансування робіт щодо виготовлення правовстановлюючих документів на нерухоме майно та землі оборони з 2022 року призупинено і на даний час квартирно-експлуатаційним органам не відновлено. До того ж, ІНФОРМАЦІЯ_2 є не єдиним органом, уповноваженим здійснювати функції щодо реєстрації земель оборони в Миколаївській області. В системі органів Міноборони діє Головне управління земель оборони та фондів, яке є органом військового управління та фактично з 2023 року наділене повноваженнями, на підставі даних про потреби, отриманих від органів військового управління, Генерального штабу Збройних Сил України, на здійснення планування, підготовки пропозицій з розробки документації із землеустрою, виготовлення правовстановлюючих документів на нерухоме військове майно. А відтак, Головне управління земель оборони та фондів мало бути залучене судом до справи в якості співвідповідача.

Також, апелянт посилається на те, що здійснення державної реєстрації права користування земельною ділянкою складається із ряду послідовних, передбачених законодавством, дій, а саме: звернення до ОДА про отримання дозволу на розробку технічної документації; отримання такого дозволу або відмови; проведення тендерних закупівель послуг щодо розробки технічної документації; виготовлення технічної документації; її затвердження ОДА; реєстрація земельної ділянки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. При вирішенні спору судом першої інстанції не враховано, що прокурор просить суд зобов`язати відповідача здійснити вже останній пункт із вказаних етапів реєстрації земельної ділянки, що є неможливим без технічної документації на земельну ділянку.

Посилається апелянт і на те, що зареєструвати право постійного користування земельною ділянкою в загальному розмірі 0,2492 га, як вказано в рішенні суду першої інстанції, є неможливим, оскільки ІНФОРМАЦІЯ_2 ініційовано зняття з обліку частини земельної ділянки в розмірі 0,1200 га в порядку, передбаченому наказом Міноборони від 19.12.2017р. №680 (в редакції від 26.02.2024р.). Відповідне звернення подано до начальника Миколаївського гарнізону 12.06.2024р. за №569/2097.

За твердженнями апелянта, у спірних правовідносинах відсутній публічно-правовий спір, оскільки функція з оформлення правовстановлюючих документів на земельні ділянки не спрямована на управління діяльністю підлеглого суб`єкта, тому не може вважатися владно-управлінською функцією. Оскільки чинним законодавством не встановлено строків для перереєстрації, тому неможливо визнавати, що була допущена бездіяльність, її тривалість та межі. До того ж, прокурором не обґрунтовано повноважень на представництво держави та порушення інтересів держави.

Миколаївська спеціалізована прокуратура у сфері оборони подала письмовий відзив на апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просить скаргу відповідача залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін. Позивач зазначає, що Міністерством оборони України делеговано повноваження щодо управління майном, у даному випадку спірною земельною ділянкою, Миколаївському КЕУ, яке здійснює оперативне управління майном Міноборони, забезпечує військові частини фондами військових містечок, територією та земельними ділянками. Не реалізація відповідачем вказаних повноважень є бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, яка підлягає оскарженню в порядку адміністративного судочинства. Позивач вважає необґрунтованими посилання апелянта на незалучення судом першої інстанції до участі у справі Головного управління земель оборони та фондів. Стверджує, що в оскаржуваному рішенні судом належним чином обґрунтовано у чому полягає бездіяльність саме ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі п.3 ч.1 ст.311 КАС України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, рішенням Миколаївської міської ради народних депутатів №18/14 від 20.10.1993р. для державних потреб військовій частині НОМЕР_1 виділено та передано у безоплатне безстрокове та постійне користування земельну ділянку по АДРЕСА_2 .

Зазначену земельну ділянку поставлено на облік у ІНФОРМАЦІЯ_2 з метою подальшого використання для розміщення військових частин і установ Міністерства оборони України.

Відповідно до облікових документів ІНФОРМАЦІЯ_2 на даний час на обліку перебуває військове містечко №2 загальною площею 0,2492 га, яке розташовано за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до відомості наявності та використання земельних ділянок по Миколаївському КЕУ (Форма 405), плану військового містечка № НОМЕР_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 та індивідуальної картки обліку земельної ділянки (Форма 403) Миколаївське КЕУ являється постійним користувачем земельної ділянки загальною площею 0,2492 га за адресою: АДРЕСА_1 .

При цьому, право постійного користування земельною ділянкою не зареєстровано за Миколаївським КЕУ в порядку, визначеному Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їx обтяжень».

Зазначена бездіяльність відповідача стала підставою для звернення керівника Миколаївської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону в інтересах держави з даним позовом до суду.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що обов`язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність правовстановлюючих документів на таку ділянку, оформлених у відповідності до вимог закону. Відсутність правовстановлюючих документів порушує передбачені державою принципи раціонального та ефективного використання, охорони земель і призводить до неефективного управління земельними ресурсами та землекористуванням. А відтак, за висновками суду, бездіяльність відповідача щодо оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку загальною площею 0,2492 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , є протиправною.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Частиною 3 статті 5 КАС України передбачено, що до суду можуть звертатися в інтересах інших осіб органи та особи, яким законом надано таке право.

Статтею 131-1 Конституції України визначено, що прокуратура здійснює: 1) підтримання публічного обвинувачення в суді; 2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; 3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 53 КАС України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Пунктом 2 частини 1 статті 2 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014р. №1697-VII визначено, що на прокуратуру покладається функція представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до частини третьої статті 23 Закону №1697-VII прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

За положеннями частин першої, третьої цієї статті прокурор вправі представляти інтереси громадянина або держави в суді, представництво яких полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких повноважень обґрунтовуються прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Із наведених нормативних положень вбачається, що прокурор як посадова особа державного правоохоронного органу, з метою реалізації встановлених для цього органу конституційних функцій вправі звертатися до адміністративного суду із позовною заявою про захист прав, свобод та інтересів громадянина чи держави, але не на загальних підставах, право на звернення за судовим захистом яких гарантовано кожному (ст.55 Конституції України), а тільки тоді, коли для цього були виняткові умови, і на підставі визначеного законом порядку такого звернення.

Основний Закон та ординарні закони не дають переліку випадків, за яких прокурор здійснює представництво в суді, однак встановлюють оцінні критерії, орієнтири й умови, коли таке представництво є можливим. Здійснювати захист інтересів держави в адміністративному суді прокурор може винятково за умови, коли захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Існування інтересу і необхідність його захисту має базуватися на справедливих підставах, які мають бути об`єктивно обґрунтовані (доведені) і переслідувати законну мету. Право на здійснення представництва інтересів держави у суді не є статичним, тобто не має обмежуватися тільки визначенням того, у чиїх інтересах діє прокурор, а спонукає і зобов`язує обґрунтовувати існування права на таке представництво або, інакше кажучи, пояснити (показати, аргументувати), чому в інтересах держави звертається саме прокурор, а не органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи, які мають компетенцію на звернення до суду, але не роблять цього. Знову ж таки, таке обґрунтування повинно основуватися на підставах, за якими можна виявити (простежити) інтерес того, на захист якого відбувається звернення до суду, і водночас ситуацію в динаміці, коли суб`єкт правовідносин, в інтересах якого діє прокурор, неспроможний сам реалізувати своє право на судовий захист.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 лютого 2019 року (справа №826/13768/16) послалася на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 25 квітня 2018 року у справі №806/1000/17, згідно з яким за змістом частини третьої статті 23 Закону №1697-VІІ прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у випадках:

1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

2) у разі відсутності такого органу.

Верховний Суд у постанові від 25 квітня 2018 року по справі №806/1000/17 звернув увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави».

У Рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999р. №3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій.

Із урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини рішення КСУ №3-рп/99).

Звертаючись в даному випадку до суду першої інстанції з адміністративним позовом, керівник Миколаївської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону вказував на те, що Миколаївське КЕУ не виконало покладені на нього повноваження з оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку, якою користується на підставі рішення Миколаївської міської ради народних депутатів №18/14 від 20.10.1993р., що зумовлює порушення передбачених державою принципів раціонального й ефективного використання та охорони земель і призводить до неефективного управління земельними ресурсами та землекористування. Відсутність правовстановлюючих документів створює передумови для зловживань щодо розпорядження земельною ділянкою земель оборони, що може призвести до негативних наслідків та порушення прав і інтересів держави.

Статтею 92 Земельного кодексу України передбачено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Згідно ч.4 ст.84 ЗК України, до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі оборони.

Відповідно до частини п`ятої статті 20 ЗК України, земельні ділянки, що належать до земель оборони, використовуються виключно згідно із Законом України «Про використання земель оборони».

Статтею 1 Закону України «Про використання земель оборони» передбачено, що землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України (далі - військові частини).

Згідно ст.2 цього Закону військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України

Відповідно до статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

У частині першій статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухому майно та їх обтяжень» міститься визначення, за яким державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно ч.1 ст.3 цього Закону, однією із засад державної реєстрації прав є обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Частиною дев`ятою статті 79-1 ЗК України визначено, що земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Обов`язок щодо виконання функцій з управління об`єктами державної власності, які належать до сфери управління Міноборони, ведення їх обліку покладено на Міністерство оборони України пунктом 4 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою КМУ №671 від 26.11.2014р.

На підставі норм Положення про організацію квартирно-експлуатаційного забезпечення Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 03.07.2013р. №448, Міністерством оборони України делеговано повноваження щодо управління майном органам квартирно-експлуатаційного забезпечення ЗС України, в т.ч. щодо вжиття заходів на виготовлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку земель оборони.

Відповідач діє відповідно до Положення про Миколаївське квартирно-експлуатаційне управління, затвердженого Наказом командувача Сил логістики Збройних Сил України від 27.10.2023р. №364.

Миколаївське КЕУ є державною установою та входить до складу Збройних Сил України, яка створена з метою організації та виконання завдань інженерно-інфраструктурного забезпечення (квартирно-експлуатаційного) забезпечення військових частин, закладів, установ та організацій Міністерства оборони України та Збройних Сил України дислокованих у гарнізонах Миколаївської, Кіровоградської та Херсонської областей у мирний час та особливий період.

З-поміж інших функцій, визначених п.4 Положення, Миколаївське КЕУ в частині забезпечення військових частин земельними ділянками здійснює організацію виготовлення правовстановлюючих документів на земельні ділянки, що належить до земель оборони, та безпосередньо здійснює супроводження державної реєстрації майнових прав на них.

Тобто, обов`язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність правовстановлюючих документів на таку ділянку, оформлених у відповідності до вимог закону. При цьому, відсутність правовстановлюючих документів порушує передбачені державою принципи раціонального та ефективного використання, охорони земель і призводить до неефективного управління земельними ресурсами та землекористуванням.

Як стверджує позивач, ІНФОРМАЦІЯ_2 , як орган військового управління з питань квартирно-експлуатаційного забезпечення, використовує наданні повноваження всупереч інтересам держави.

Бездіяльністю є певна форма поведінки особи, яка полягає у невиконанні нею дій, які вона повинна була вчинити відповідно до покладених на неї чинним законодавством України обов`язків.

Апеляційний суд зазначає, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор, однак щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень.

В апеляційній скарзі відповідач намагається перекласти відповідальність за невжиття заходів до забезпечення реєстрації права державної власності на земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , на Головне управління земель оборони та фондів. Апелянт стверджує, що Головне управління є органом військового управління та фактично з 2023 року наділене повноваженнями, на підставі даних про потреби, отриманих від органів військового управління, Генерального штабу Збройних Сил України, на здійснення планування, підготовки пропозицій з розробки документації із землеустрою, виготовлення правовстановлюючих документів на нерухоме військове майно.

Колегія суддів не приймає до уваги такі доводи апелянта, оскільки, як вже зазначалося, повноваженнями на здійснення організації виготовлення правовстановлюючих документів на земельні ділянки, що належить до земель оборони, та безпосередньо здійснення супроводження державної реєстрації майнових прав на них, наділене Миколаївське КЕУ пунктом 4 Положення про Миколаївське квартирно-експлуатаційне управління, затвердженого Наказом командувача Сил логістики Збройних Сил України від 27.10.2023р. №364.

Враховуючи викладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у спірних правовідносинах протиправної бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо невжиття заходів до забезпечення реєстрації права державної власності на земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Апелянт посилається на те, що зареєструвати право постійного користування земельною ділянкою в загальному розмірі 0,2492 га, як вказано в рішенні суду першої інстанції, є неможливим, оскільки ІНФОРМАЦІЯ_2 ініційовано зняття з обліку частини земельної ділянки в розмірі 0,1200 га в порядку, передбаченому наказом Міноборони від 19.12.2017р. №680 (в редакції від 26.02.2024р.). Відповідне звернення подано до начальника Миколаївського гарнізону 12.06.2024р. за №569/2097.

Колегія суддів критично ставиться до таких доводів апелянта з огляду на наступне.

Відповідно до наявних в матеріалах справи відомості наявності та використання земельних ділянок по Миколаївському КЕУ (Форма 405), плану військового містечка № НОМЕР_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 та індивідуальної картки обліку земельної ділянки (Форма 403) ІНФОРМАЦІЯ_2 являється постійним користувачем земельної ділянки загальною площею 0,2492 га за адресою: АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 листом від 12.06.2024р. №569/2097 звернулося до Миколаївського гарнізону щодо надання згоди на зняття з обліку земельної ділянки площею 0,1200 га за адресою: АДРЕСА_1 .

У вказаному листі відповідач зазначив, що у 2004 році згідно договору міни від 29.12.2004р. передано будівлю столової, але земельна ділянка площею 0,1200 га під переданою будівлею, з обліку Миколаївського КЕУ не знята.

Тобто, зазначеним листом додатково підтверджено перебування на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_2 земельної ділянки площею саме 0,2492 га за відповідною адресою.

До вирішення питання про зняття з обліку земельної ділянки площею 0,1200 га за адресою: АДРЕСА_1 у колегії суддів відсутні підстави для висновку про перебування у користуванні відповідача земельної ділянки, площа якої є меншою, аніж та, відомості про яку містяться в облікових документах ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на те, що здійснення державної реєстрації права користування земельною ділянкою складається із ряду послідовних, передбачених законодавством, тоді як прокурор просить суд зобов`язати відповідача здійснити вже останній пункт із вказаних етапів реєстрації земельної ділянки, що є неможливим без технічної документації на земельну ділянку.

Колегія суддів звертає увагу, що спірним рішенням зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_1 вжити заходів щодо забезпечення реєстрації речових прав на нерухоме майно, тобто вчинити дії за визначеною Законом процедурою, а не зареєструвати право користування земельною ділянкою.

Інші доводи апеляційної скарги є не суттєвими, правильності висновку суду першої інстанції про задоволення позову не спростовують, а тому підстав для задоволення скарги ІНФОРМАЦІЯ_1 та скасування рішення від 09.09.2024р. колегія суддів не вбачає.

Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, тому постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст.315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 залишити без задоволення, рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2024 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Повний текст судового рішення виготовлений 11 листопада 2024 року.

Головуючий: І.Г. Ступакова

Судді: А.І. Бітов

О.В. Лук`янчук