Постанова

від 13.11.2024 по справі 420/4737/23

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 листопада 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/4737/23

Перша інстанція: суддя Дубровна В.А.,

повний текст судового рішення

складено 31.07.2024, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Федусика А.Г.,

суддів: Бойка А.В. та Шевчук О.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Державної установи "Дар`ївська виправна колонія (№10)" на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31 липня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Дар`ївська виправна колонія (№10)" про зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

У березні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до ДУ "Дар`ївська виправна колонія (№10)" (далі ДУ) та просила:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати ОСОБА_1 в день звільнення грошової компенсації за невикористані дні відпустки;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні відпустки за 2022 рік у кількості 15 діб.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 31 липня 2024 року позов задоволено.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим апелянт просив його скасувати та ухвалити нове про відмову в позові повністю.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 1997 року по 2022 рік проходила службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України Міністерства юстиції України.

Відповідно до витягу з наказу ДУ від 11.05.2022 року №43/ОС позивачка, старший прапорщик внутрішньої служби, звільнена з 13.05.2022 року з Державної кримінально-виконавчої служби України, з посади молодшого інспектора відділу охорони за власним бажанням, відповідно до пункту 7 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію».

Також, у пункті 1.3. цього наказу передбачено виплатити позивачці відповідно до п.10 ст.93 Закону України «Про Національну поліцію» компенсацію за 15 днів невикористаної чергової щорічної основної та додаткової відпустки за 2022 рік.

Позивачка, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати грошової компенсації за 15 днів невикористаної чергової щорічної основної та додаткової відпустки за 2022 рік, звернулась до суду з даним позовом.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо невиплати позивачці компенсації за невикористану відпустку у зв`язку зі звільненням, право на яку встановлено наказом про звільнення зі служби.

Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції і вважає їх такими, що відповідають вимогам статей 2, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 78 КАС України, з огляду на таке.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями ст.2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно з ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Правові основи організації та діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, її завдання та повноваження визначені Законом України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» від 23.06.2005 року № 2713-IV.

Згідно ч.5 ст.23 вказаного Закону на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України «Про Національну поліцію», а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.

При цьому, відповідно до вимог п.7 ч.1, ст.77, Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 року №580-VIII (далі Закон №580-VIII) поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється, зокрема, за власним бажанням.

Відповідно до ч.ч.2, 3 ст.77 Закону №580-VIII днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення. День звільнення вважається останнім днем служби.

Згідно ч.9 ст.93 Закону №580-VIII поліцейським, які звільняються зі служби в поліції за власним бажанням, за віком, за станом здоров`я (через хворобу) або у зв`язку зі скороченням штатів чи проведенням організаційних заходів, у році звільнення, за їх бажанням, надається щорічна основна відпустка з наступним звільненням, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. Датою звільнення поліцейського в цьому разі є останній день відпустки.

При звільненні поліцейського зі служби в поліції проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини щорічної відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року.

Згідно ч.10 ст.93 Закону №580-VIII поліцейським, які звільняються зі служби в поліції, виплачується грошова компенсація за всі не використані під час проходження служби дні: щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток поліцейського; щорічної додаткової відпустки особам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

З аналізу вищенаведених правових норм вбачається, що у разі звільнення працівників кримінально-виконавчої служби їм виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток, як поліцейським.

Так, зі змісту наказу від 11.05.2022 №43/ОС вбачається, що позивачку було звільнено з посади молодшого інспектора відділу охорони з 13.05.2022 року, а також визначено про необхідність проведення виплати їй відповідно до п.10 ст.93 Закону України «Про Національну поліцію» компенсації за 15 днів невикористаної чергової щорічної основної та додаткової відпустки за 2022 рік.

Тобто, відповідачем було визначено, що позивачці підлягає виплата компенсація за невикористану відпустку у зв`язку з її звільненням, а тому наявність у позивачки права на отримання такої компенсації не є спірним у даній справі.

При цьому, з матеріалів справи вбачається та не заперечується відповідачем, що позивачці не була виплачена компенсація за невикористану відпустку, право на отримання якої визначено наказом про її звільнення.

Колегія суддів зазначає, що як протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень треба розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Крім того, потрібно з`ясувати юридичний зміст, значимість, тривалість та межі протиправної бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість/протиправність бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2020 у справі №800/304/17.

Як вбачається з матеріалів справи, 05.09.2023 року представником позивачки надані до суду докази того, що вона з 14.05.2023 року перебуває на пенсійному обліку в ГУ ПФУ в Херсонській області та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України від 01.01.1992 №2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", яка призначена на підставі копії довідки ДУ від 28.03.2023 року №26-221-ВС щодо додаткових видів грошового забезпечення з травня 2020 року, грошового атестата № 000076 ОСОБА_1 , виданого ДУ 28.03.2023 року.

Отже, вказане спростовує доводи відповідача/апелянта щодо не здійснення розрахунків з позивачем через відсутність первинної документації та знаходження установи в тимчасовій окупації, оголошення в установі простою в роботі тощо, оскільки станом на дату розгляду даної справи відповідачем не надано жодних доказів щодо вжитих ним заходів по виплаті позивачці компенсації за невикористану відпустку.

Колегія суддів також відхиляє посилання апелянта на знищення (викрадення) документації, оскільки, як вже зазначалось вище, право позивачки на отримання спірної компенсації встановлено наказом від 11.05.2022 року №43/ОС, копія якого наявна у матеріалах справи, та не є спірним в межах даної справи. Спірним є саме факт бездіяльності відповідача щодо виконання пункту зазначеного наказу.

Таким чином, на підставі встановлених в ході судового розгляду обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо спірних правовідносин.

Доводи апеляційної скарги, яким була дана оцінка в мотивувальній частині рішення, ґрунтуються на суб`єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Державної установи "Дар`ївська виправна колонія (№10)" - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31 липня 2024 року без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Суддя-доповідач А.Г. ФедусикСудді А.В. Бойко О.А. Шевчук