Постанова

від 12.11.2024 по справі 420/35228/23

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/35228/23Головуючий в 1 інстанції: Аракелян М.М.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду

у складі: головуючої судді Шевчук О.А.,

суддів: Бойка А.В., Федусика А.Г.

при секретарі - Альонішко С.І., Челак Р.Г.,

за участю представника апелянта Тарановського Д.С.,

представника відповідача Чаюк А.С.,

представника третьої особи Дмитрієнко К.В.

розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 липня 2024 року у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Херсонській області, третя особа - Головне управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИЛА:

В грудні 2023 року позивач звернувся до суду з позовною заявою до відповідача, в якій просив визнати протиправним та скасувати рішення Управління Державної міграційної служби України в Херсонській області від 18.10.2023 року №6501.4/13551-23 щодо скасування дозволу на імміграцію в Україну, відносно ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Управління Державної міграційної служби України в Херсонській області повернути ОСОБА_1 посвідку про право постійного проживання на території України серії НОМЕР_1 , видана 26.08.2016 року, орган « 6501», на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- судові витрати покласти на відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оскаржуване рішення є незаконним, оскільки позивач не вчиняв жодних дій, що становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні та не вчиняв дій щодо посягання на права, законні інтереси та здоров`я громадян України. Будь-яких належних та допустимих доказів відповідачем не було надано. Відповідачем не надсилались позивачу запрошення про надання пояснень та відповідних документів. Позивач має трьох дітей громадян України, про що свідчить довідка про реєстрацію особи громадянином України та свідоцтва про народження, що відповідно до п.1 ч.3 ст.4 ЗУ «Про імміграцію» дає позивачу право на отримання дозволу на імміграцію в Україну.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30 липня 2024 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішеннями суду першої інстанції, позивач надав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права та неповне з`ясування всіх обставин справи, просить апеляційну скаргу задовольнити; рішення суду першої інстанції скасувати; ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Доводами апеляційної скарги зазначено, що ОСОБА_1 не вчиняв жодних дій, що становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні та не вчиняв дій щодо посягання на права, законні інтереси та здоров`я громадян України. Будь-яких належних та допустимих доказів відповідачем не було надано. Апелянт зазначає, що на виконання Порядку №1983 документи, які були подані ОСОБА_1 для отримання дозволу на імміграцію, були перевірені територіальним органом, який приймав документи скаржника, перевіряв їх справжність та відповідність вимогам законодавства, а також приймав рішення про надання дозволу на імміграцію. Вказана обставина, на думку апелянта, підтверджується дозволом на імміграцію в Україну, який був виданий скаржнику 27.01.2014. Отже, компетентний орган державної влади при прийнятті рішення про надання ОСОБА_1 дозволу на імміграцію в Україні та оформленні посвідки на постійне проживання в Україні, проводив необхідну перевірку поданих документів та з`ясовував у межах своєї компетенції питання щодо наявності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, проте таких підстав не виявив. Вказує, що суд постановляючи рішення, яким відмовив позивачу ОСОБА_1 у заявлених позовних вимогах, своїм рішенням підтверджує, що скасуванню дозволу на імміграцію послугувало подання ГУ НП в Одеській області, зміст якого невідомий нікому, будує свою суб`єктивну думку, посилаючись на відсутність сумнів і підстав відповідно до яких можна було б не довіряти відповідним органам та їх діям. Всі дії вчинені з боку ГУПН в Одеській області та ГУ ДМС в Херсонській області у бік ОСОБА_1 не відповідають критерію обмеження прав «необхідності у демократичному суспільстві», сформованому практикою ЄСПЛ. Жодним судовим рішенням не встановлена вина щодо вчинення ОСОБА_1 будь-яких кримінальних правопорушень та ОСОБА_1 навіть не має процесуального статусу у будь-яких кримінальних провадженнях. Апелянт зазначає, що позивач має трьох дітей громадян України, про що свідчить довідка про реєстрацію особи громадянином України та свідоцтва про народження, що відповідно до пункту 1 частини 3 статті 4 Закону №2491 - ІІІ дає позивачу право на отримання дозволу на імміграцію в Україну. Вказує, що відповідачем, крім іншого, не дотримано принципу пропорційності, необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), що призводить до настання несприятливих наслідків для позивача при відсутності будь-якої його вини в обставинах, що виникли, оскільки при видачі дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання в Україні відповідач підтвердив правильність надання позивачем необхідних документів та наявність підстав для надання йому дозволу на імміграцію в Україну. Щодо посилання на притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності за ЄРДР № 12023163500000411 від 01.07.2023 р. за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України апелянт зазначає, що ОСОБА_1 є бізнесменом (фермером) і жодного відношення до криміналітету не має. Окрім того, ОСОБА_1 жодного разу не затримували. Посилання на вчинення тяжких та особливо тяжких злочинів не заслуговує на увагу, адже ч. 1 ст. 125 КК України та ч. 1 ст. 296 КК України не є тяжкими та особливо тяжкими злочинами, більш того ОСОБА_1 не було притягнуто до кримінальної відповідальності за жодною із статей КК України. Окрім цього позивач не є ані підозрюваним ані обвинуваченим за жодним кримінальним правопорушенням. Вказує, що ОСОБА_1 порушував правила дорожнього руху України, однак зазначене не було підставою для винесення рішення про скасування дозволу на імміграцію. Більш того, порушення правил дорожнього руху не може становити загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні та дій щодо посягання на права, законні інтереси та здоров`я громадян України. Зазначає, що відповідачем не доведено правомірність своїх дій та їх відповідність нормам діючого законодавства України при прийнятті рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Херсонській області від 18.10.2023 р. № 6501.4/13551-23, у зв`язку з чим можливо зробити висновок про наявність підстав для визнання протиправним та скасування даного рішення. Вказує, що ГУ ДМС України Херсонській області мало б звертати увагу на такі обставини, як: наявність сім`ї в ОСОБА_1 на території України, його соціальні зв`язки, час, протягом якого ОСОБА_1 проживає в Україні, чи притягувався він раніше до відповідальності та характер такої відповідальності, чи приносив ОСОБА_1 користь країні у формі сплати податків за умови, що він здійснював підприємницьку діяльність на території України тривалий час. Рішення про скасування дозволу на імміграцію, окрім посилання на пункти 3, 4 частини першої статті 12 Закону №2491-ІІІ, не містить будь-якого мотиву щодо його прийняття.

11 вересня 2024 року до суду через систему «Електронний суд» від представника третьої особи надійшли додаткові пояснення у справі, які зареєстровані судом 12.09.2024 р., в яких представник просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення суду першої інстанції без змін.

19 вересня 2024 року до суду через систему «Електронний суд» від представника відповідача надійшов відзив на апеляційну, який зареєстровано судом 20.09.2024 р., в якому представник просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення суду першої інстанції без змін.

11 листопада 2024 року до суду через систему «Електронний суд» від представника апелянта надійшло клопотання про постановлення окремої ухвали, яке зареєстровано судом 12.11.2024 року, в якому представник просить постановити окрему ухвалу відносно посадових осіб ГУНП в Одеській області, які причетні до неправдивих відомостей у поданні ГУНП в Одеській області від 22.08.2023 р. № 2/1-4923; направити ухвалу до виконання до Територіального управління ДБР у м. Миколаєві. Зазначене клопотання обґрунтовано тим, що в діях посадових осіб органів ГУНП в Одеській області, які готували і складали подання про позбавлення ОСОБА_1 дозволу на імміграцію, вбачаються ознаки вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 364 КК України, а саме зловживання владою та службовим становищем, які за відсутністю будь-яких доказів причетності ОСОБА_1 до вчинення тяжких і особливо тяжких злочинів порушили оперативно-розшукову справи, надали завідомо неправдиві відомості щодо його затримання, через що ГУ ДМС в Херсонській області винесло рішення про скасування дозволу на імміграцію. Окрім цього, ОСОБА_1 було нанесено збитки, а саме через скасування дозволу на імміграцію не може перебувати у своєму помешканні в місті Одеса, не може займатися бізнесом в місті Херсон, у зв`язку із чим також було нанесено моральну шкоду.

Особи, що беруть участь у справі, про дату, час і місце судового розгляду були сповіщені належним чином відповідно до ст. 124-130 КАС України.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянином Сирійської Арабської Республіки.

26.11.2013 року ОСОБА_1 звернувся до УДМС у Херсонській області із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну на підставі п.1 ч.3 ст.4 ЗУ «Про імміграцію» як особа, батько якої - ОСОБА_2 є громадянином України.

27.01.2014 року УДМС у Херсонській області Осарі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , надано дозвіл на імміграцію в НОМЕР_2 на підставі пункту 1 частини третьої статті 4 Закону України Про імміграцію та 28.01.2014 документовано посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_3 терміном дії «безстроково», обмін якої заявник здійснив 26.08.2016 на посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_1 .

ОСОБА_1 є батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_4 є позивач ОСОБА_1 ; матір`ю ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є ОСОБА_6 (т.1, а.с.39,42,43).

31.08.2023 року до УДМС у Херсонській області надійшов лист ДМС № 8.1/3420-23 для прийняття відповідного рішення на підставі подання ГУНП в Одеській області від 22.08.2023 № 2/1-492 (т.1 а.с.107).

Від Головного управління Національної поліції в Одеській області надійшло подання від 22.08.2023 №2/1-4923 про скасування посвідки на постійне проживання громадянину Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 ( ОСОБА_7 ) ІНФОРМАЦІЯ_1 (т.1 а.с.108-109), у якому зазначено, що перебування на території України громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 ( ОСОБА_7 ) ІНФОРМАЦІЯ_1 , суперечить вимогам національної безпеки та охороні громадського порядку, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні, крім того останній являється злісним порушником адміністративного законодавства України, відносно якого неодноразово складалися адміністративні протоколи щодо порушення правил дорожнього руху. До того ж під час перевірки встановлено, що громадянин Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 ( ОСОБА_7 ) ІНФОРМАЦІЯ_1 , притягувався до кримінальної відповідальності в рамках ЄРДР №12023163500000411 від 01.07.2023 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України. Також, під час перевірки встановлено, що громадянин Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 ( ОСОБА_7 ) ІНФОРМАЦІЯ_1 , був причетний до вчинення хуліганських дій, за даним фактом відомості було внесено в ЄРДР № 12015230020002724 від 09.07.2015 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.296 КК України. При проведенні оперативно-профілактичних заходів та відпрацюванні кримінально-злочинного елементу ОСОБА_1 неодноразово затримувався під час злочинних зібрань (сходок), де брав активну участь у вирішенні кримінальних питань, зокрема при розподілі кримінального впливу на деякі райони м. Одеси та Одеської області. Установлено, що ОСОБА_1 виступає за підтримання та пропагування з-поміж представників криміналітету, зокрема молоді, «злодійських традицій», систематичне скоєння тяжких та особливо тяжких злочинів. Іноземець мас авторитет у кримінальному середовищі. Суспільна небезпечність перебування на території України громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 ( ОСОБА_7 ) ІНФОРМАЦІЯ_1 , полягає в тому, що вищевказаний іноземець маэ зв`язок із злочинним середовищем, впливає на загострення криміногенної обстановки в Україні, зокрема в Одеському регіоні, підтримує злодійські традиції та надає допомогу кримінальному елементу, який прибуває з рф. Останній намагається контролювати лідерів організованих злочинних угрупувань, які діють на території регіону, а також збільшувати мacштaби їхньої злочинної діяльності. ОСОБА_1 також координує й узгоджує свої дії з особами криміногенного середовища та зі «злодіями в законі», впливає на криміногенні процеси в області.

Т.в.о. начальника ВСІ ОБГ УДМС в Херсонській області був складений висновок про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_8 , затверджений начальником УДМС у Херсонській області 18.10.2023 року, відповідно до якого вирішено скасувати рішення УДМС України в Херсонській області від 27.01.2014 про надання дозволу на імміграцію в Україну громадянину Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , скасувати, визнати недійсною та такою, що підлягає вилученню та знищенню, видану на підставі цього дозволу посвідку на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_4 від 26.08.2016 терміном дії «безстроково».(т.1 а.с.116-120):

18.10.2023 УДМС в Херсонській області прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну, виданий 27.01.2014 громадянину Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до вимог п.п. 3,4 ч.1 ст.12 ЗУ «Про імміграцію» та скасування посвідки на постійне проживання в Україні на підставі підпункту 1 пункту 64 Порядку оформлення, видачі обміну, скасування пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 року № 321 (т.1,а.с.121).

Не погоджуючись із прийнятим рішенням міграційного органу, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Приймаючи рішення суду про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що затримання позивача при проведенні оперативно-профілактичних заходів та відпрацюванні кримінально-злочинного елементу підтверджує наявність у компетентних органів інформації, яка стала підставою для вчинення таких дій, та в свою чергу свідчить про те, що перебування на території України громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 суперечить інтересам Національної безпеки та охорони громадського порядку, охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні. Суд першої інстанції зазначив, що у суду не має доказів та підстав вважати, що отримані у ході оперативно-розшукових заходів дані стосовно гр. ОСОБА_1 не відповідають дійсності, оскільки така інформація УДМС в Херсонській області та суду була надана компетентним органом ГУНП в Одеській області, будь-яких обставин, які б спричинили сумніви у суду щодо підставності такої інформації, позивачем не зазначені. Суд першої інстанції вказав, що за переконанням суду в даному випадку відповідачем доведена необхідність втручання у сімейне життя ОСОБА_1 в інтересах національної та громадської безпеки країни, захисту здоров`я чи моралі, захисту прав інших осіб, адже сукупність обставин, що викладені відповідачем та третьою особою стосовно позивача, дійсність яких ним не спростована, свідчить, що вжиті стосовно позивача заходи відповідали принципу пропорційності.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 26 Конституції України гарантовано, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

У статті 33 Конституції України закріплено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Статтею 18 Загальної декларації прав людини передбачено, що кожна людина має право вільно пересуватися і обирати собі місце проживання у межах кожної держави.

Протоколом № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території. Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною.

На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначено в Законі України «Про імміграцію» №2491-III.

Відповідно до ст.12 ЗУ «Про імміграцію» № 2491-III (в редакції чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення) дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: 1) з`ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

Процедура провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну, поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію визначена Порядком провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 року № 1983.

Згідно п.п.21,22 Порядку № 1983 дозвіл на імміграцію скасовується органом, який прийняв рішення про надання такого дозволу. Питання щодо скасування дозволу мають право порушувати ДМС, її територіальні органи та територіальні підрозділи, МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба або органи, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію. Для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію у разі, коли ініціатором такого скасування є ДМС, її територіальні органи або територіальні підрозділи, ними складається обґрунтований висновок із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України "Про імміграцію", що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу. У разі коли ініціатором скасування дозволу на імміграцію є інший орган, зазначений в абзаці другому пункту 21 цього Порядку, для прийняття відповідного рішення цим органом складається обґрунтоване подання із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України «Про імміграцію», що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.

Відповідно до п.23 Порядку №1983 ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також у разі необхідності запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення. Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію.

Копія рішення про скасування дозволу на імміграцію видається не пізніше як у тижневий строк з дня його прийняття особі, стосовно якої прийнято таке рішення, під розписку чи надсилається рекомендованим листом.

Пунктом 1 Порядку № 322 передбачено, що посвідка на тимчасове проживання (далі - посвідка) є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні.

Згідно з підпунктом 4 пункту 63 Порядку № 322 посвідка скасовується територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі коли дії іноземця або особи без громадянства загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні.

Відповідно до пунктів 64-66 Порядку № 322 рішення про скасування посвідки приймається керівником територіального органу/територіального підрозділу ДМС чи його заступником протягом п`яти робочих днів з дня надходження відомостей, які є підставою для її скасування. Копія рішення про скасування посвідки видається територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який прийняв таке рішення, іноземцеві або особі без громадянства під розписку або надсилається такій особі і приймаючій стороні рекомендованим листом не пізніше ніж через п`ять робочих днів з дня його прийняття. Територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС протягом п`яти робочих днів з дня прийняття рішення про скасування посвідки інформує про це ДМС та Адміністрацію Держприкордонслужби.

Згідно з підпунктом 1 пункту 64 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 321 (далі - Порядок № 321) посвідка скасовується територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статті 12 Закону № 2491-ІІІ.

Пунктами 3, 6, 9, 10 частини першої статі 1 Закону України від 21.06.2018 № 2469-VIII «Про національну безпеку України» (далі - Закон № 2469-VIII) визначено, що громадська безпека і порядок - це захищеність життєво важливих для суспільства та особи інтересів, прав і свобод людини і громадянина, забезпечення яких є пріоритетним завданням діяльності сил безпеки, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб та громадськості, які здійснюють узгоджені заходи щодо реалізації і захисту національних інтересів від впливу загроз; загрози національній безпеці України - це явища, тенденції і чинники, що унеможливлюють чи ускладнюють або можуть унеможливити чи ускладнити реалізацію національних інтересів та збереження національних цінностей України; національна безпека України - це захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України від реальних та потенційних загроз; національні інтереси України - це життєво важливі інтереси людини, суспільства і держави, реалізація яких забезпечує державний суверенітет України, її прогресивний демократичний розвиток, а також безпечні умови життєдіяльності і добробут її громадян.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 3 Закону № 2469-VIII фундаментальними національними інтересами України є державний суверенітет і територіальна цілісність, демократичний конституційний лад, недопущення втручання у внутрішні справи України.

Частиною п`ятою статті 3 Закону № 2469-VIII передбачено, що загрози національній безпеці України та відповідні пріоритети державної політики у сферах національної безпеки і оборони визначаються у Стратегії національної безпеки України, Стратегії воєнної безпеки України, Стратегії кібербезпеки України, інших документах з питань національної безпеки і оборони, які схвалюються Радою національної безпеки і оборони України і затверджуються указами Президента України.

Відповідно до ч.1 ст.1, ст.2 ЗУ «Про національну поліцію» національна поліція України (далі - поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Завданнями поліції є надання поліцейських послуг у сферах: 1) забезпечення публічної безпеки і порядку; 2) охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави; 3) протидії злочинності, тощо.

Згідно п.п.3,9 ч.1 ст.1, ч.1 ст.3 ЗУ «Про національну безпеку України» національна безпека України це захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України від реальних та потенційних загроз; громадська безпека і порядок це захищеність життєво важливих для суспільства та особи інтересів, прав і свобод людини і громадянина, забезпечення яких є пріоритетним завданням діяльності сил безпеки, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб та громадськості, які здійснюють узгоджені заходи щодо реалізації і захисту національних інтересів від впливу загроз. Державна політика у сферах національної безпеки і оборони спрямована на захист: людини і громадянина - їхніх життя і гідності, конституційних прав і свобод, безпечних умов життєдіяльності; суспільства - його демократичних цінностей, добробуту та умов для сталого розвитку; держави - її конституційного ладу, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності; території, навколишнього природного середовища - від надзвичайних ситуацій.

Відповідно до п.п.п 6,16 ч.1 ст.1 ЗУ «Про національну безпеку України» загроза національній безпеці України це явища, тенденції і чинники, що унеможливлюють чи ускладнюють або можуть унеможливити чи ускладнити реалізацію національних інтересів та збереження національних цінностей України, а сектор безпеки і оборони це система органів державної влади, Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних та розвідувальних органів, державних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями, сил цивільного захисту, оборонно-промислового комплексу України, діяльність яких перебуває під демократичним цивільним контролем і відповідно до Конституції та законів України за функціональним призначенням спрямована на захист національних інтересів України від загроз, а також громадяни та громадські об`єднання, які добровільно беруть участь у забезпеченні національної безпеки України.

Пріоритетами національних інтересів України та забезпечення національної безпеки, ураховуючи фундаментальні національні інтереси, визначені Конституцією України і Законом України «Про національну безпеку України, зокрема є: відстоювання незалежності і державного суверенітету; відновлення територіальної цілісності у межах міжнародно визнаного державного кордону України; захист прав, свобод і законних інтересів громадян України.

Пріоритетними завданнями правоохоронних, спеціальних, розвідувальних та інших державних органів відповідно до їх компетенції: активна та ефективна протидія розвідувально-підривній діяльності, спеціальним інформаційним операціям та кібератакам, російській та іншій підривній пропаганді; запобігання, виявлення та припинення проявів сепаратизму, тероризму, екстремізму, припинення діяльності незаконних збройних формувань, політично мотивованого насильства та інших зазіхань на конституційний лад.

До складу сектору безпеки і оборони входить, зокрема, і Національна поліція України (ч.2 ст.12 ЗУ «Про національну безпеку України»).

Порядок скасування посвідок на постійне проживання врегульований Порядком оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 року №321.

Відповідно до п.1 Порядку № 321 посвідка на постійне проживання (далі - посвідка) є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні.

Згідно п.п.1 п.64, п.65-67 Порядку № 321 посвідка скасовується територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статті 12 Закону України «Про імміграцію». Рішення про скасування посвідки приймається керівником територіального органу/територіального підрозділу ДМС чи його заступником протягом п`яти робочих днів з дня надходження відомостей, які є підставою для її скасування. Копія рішення про скасування посвідки видається територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який прийняв таке рішення, іноземцеві або особі без громадянства під розписку або надсилається їм рекомендованим листом не пізніше ніж через п`ять робочих днів з дня його прийняття. Територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС протягом п`яти робочих днів з дня прийняття рішення про скасування посвідки інформує про це ДМС та Адміністрацію Держприкордонслужби.

З матеріалів справи вбачається, що дозвіл на імміграцію позивачу був скасований на підставі пункту 3, 4 частини першої статті 12 Закону №2491-III (дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні, це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України).

Підставою для прийняття такого рішення стало подання від 22.08.2023 року ГУНП в Одеській області в якому зазначено, що при проведенні оперативно-профілактичних заходів та відпрацюванні кримінально-злочинного елементу ОСОБА_1 неодноразово затримувався під час злочинних зібрань (сходок), де брав активну участь у вирішенні кримінальних питань, зокрема при розподілі кримінального впливу на деякі райони м. Одеси та Одеської області; встановлено що ОСОБА_1 виступає за підтримання та пропагування з-поміж представників криміналітету, зокрема молоді «злодійських традицій», систематичне скоєння тажких або особливо тяжких злочинів, іноземець має авторитет у кримінальному середовищі. Крім цього, у поданні зазначено, що ОСОБА_1 притягувався до кримінальної відповідальності в рамках кримінального провадження ЕРДР №12023163500000411 від 01.07.2923 року за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України та у кримінальному провадженні № 120 15230020002724 від 09.07.2015 року за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 296 КК України. Також в поданні відмічено, що позивач неодноразово притягувався до відповідальності щодо порушення правил дорожнього руху.

Відповідно до пункту 23 Порядку №1983, територіальні органи, які розглядають питання про скасування дозволу на імміграцію, реалізують свої повноваження шляхом всебічної перевірки на підставі відповідного подання, а також запрошення для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається питання.

У той же час, Верховний Суд у постанові від 14.04.2020 у справі № 480/296/19 наголошував, що подання спеціально уповноважених органів про скасування особі дозволу на імміграцію не містить ознак управлінського рішення з регулюючим впливом на права чи законні інтереси інших суб`єктів права, у зв`язку з чим не може бути самостійним предметом оскарження в порядку адміністративного судочинства, на відміну від рішення органу ДМС. Тож обґрунтованість такого подання має перевірятися органом ДМС, який на підставі цього подання приймає рішення, яке у свою чергу повинно відповідати критеріям, наведеним у частині другій статті 2 КАС України, на відповідність яких його і має перевірити адміністративний суд.

У постанові від 30.07.2020 у справі № 824/875/19-а Верховний Суд наголосив, що указані гарантії поширюються і на адміністративні процедури за участі суб`єкта владних повноважень. Згідно з цією статтею має бути забезпечене право особи: бути поінформованим; мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту; захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника; ознайомитися з матеріалами справи; вона має можливість висловити свою думку перед оголошенням рішення; обґрунтувати органом влади прийняття несприятливих актів; визначити порядок їх оскарження, відшкодувати заподіяну шкоду.

У постанові від 02.12.2021 у справі № 120/1859/19-а Верховний Суд наголосив, що із змісту норми пункту 23 Порядку № 1983 не слідує, що особа запрошується для надання пояснень лише у разі необхідності з`ясування обставин, які мають значення для вирішення питання про скасування дозволу на імміграцію, а тому висновки суду про те, що відсутність запрошення позивача для надання пояснень щодо підстав скасування дозволу на імміграцію не є порушенням пункту 23 Порядку № 1983 є помилковими.

Отже, рішення ДМС як суб`єкта управлінської діяльності повинно відповідати критеріям, наведеним у частині другій статті 2 КАС України, розуміння змісту вимог щодо дотримання яких має бути однаковим для усіх суб`єктів управлінської (адміністративної) діяльності, що регулюється іншими нормативними актами.

Зокрема, якщо йдеться про критерій обґрунтованості рішення ДМС, то таке рішення має прийматися з урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття (вчинення дій). Дискреція дозволяє адміністративному органу прийняти найбільш зважене в конкретних умовах рішення, засноване на особистих (власних) оцінках обставин, а не на чіткому приписі норми права (не формально).

Для цього законодавець у пункті 23 Порядку № 1983 передбачив, що ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також у разі необхідності запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.

Тобто, Порядок № 1983 передбачає своєрідний алгоритм дій органів ДМС задля прийняття обґрунтованого рішення.

Колегія суддів погоджується з тим, що указана норма Порядку № 1983 не містить імперативних приписів щодо запитування органом ДМС додаткової інформації чи запрошення іммігранта для надання ним пояснень. Утім, саме органи ДМС, володіючи дискрецією щодо прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинні визначати потребу в отриманні додаткової інформації, документів тощо чи у наданні іммігрантом пояснень, ураховуючи фактичні обставини, як-от наприклад: довготривале проживання особи в Україні, наявність стійких соціальних зав`язків, сім`ї, роботи, тобто встановлення особи іммігранта. Це дасть змогу визначити чи є необхідність у застосуванні до особи обмеження у вигляді скасування дозволу на імміграцію. Більше того, дослідження такої інформації буде свідчити, що при прийнятті відповідного рішення орган ДМС діяв розсудливо, сумлінно та обґрунтовано.

Колегія суддів наголошує, що отримане відповідачем подання від 22.08.2023 року ГУНП в Одеській області є підставою для порушення питання щодо скасування органами ДМС України дозволу на імміграцію іноземця.

При цьому, органи ДМС, згідно пункту 23 Порядку №1983 володіють повноваженнями щодо всебічного вивчення даного подання, затребування додаткової інформації, як в ініціатора подання, так і в інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також одержання пояснення від самого іноземця, стосовного якого розглядається питання щодо скасування дозволу на імміграцію, шляхом його запрошення до органів ДМС України і лише за результатами аналізу цієї інформації органи ДМС приймають відповідне рішення.

Колегія суддів зауважує, що на підтвердження інформації, яка міститься у поданні ГУНП в Одеській області про дії ОСОБА_1 , в матеріалах справи відсутні докази, які доводять, що дії позивача становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні.

Судом апеляційної інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що приймаючи рішення від 18.10.2023 року про скасування дозволу на імміграцію відповідачем не обґрунтовано та не зазначено доказів того, що дії позивача становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні, і що це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України.

З матеріалів справи вбачається, що гр. Сирії ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 07.02.2012 року отримав посвідку на право тимчасового проживання в Україні серії НОМЕР_5 .

27.01.2014 року ОСОБА_1 на підставі п. 1 ч. 3 ст. 4 Закону України «Про імміграцію» дозволено постійне проживання в Україні.

22.01.2014 року ОСОБА_1 отримав посвідку на право постійного проживання в Україні.

26.08.2016 року у зв`язку з втратою раніше виданої посвідки на постійне проживання в Україні, отримав посвідку на право постійного проживання в Україні.

Крім цього, в матеріалах справи наявні довідки Служби Безпеки України від 17.05.2024 року та довідка ГУ НП в Одеській області відповідно до яких, кримінальні провадження відносно ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 станом на 13.05.2024 року відсутні. Зазначено, що кримінальне провадження яке розпочато 11.11.2015 року за ознаками ч. 1 ст. 296 КК України припинено. Станом на 14.05.2024 року ОСОБА_1 про підозру не повідомлялось. (а.с. 86-87 т.с. 3)

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що в матеріалах справи відсутні докази, що на момент прийняття подання, на момент прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію і на момент прийняття рішення у справі у відношення ОСОБА_1 були наявні кримінальні провадження, в яких позивач, принаймні був підозрюваний. Одне лише посилання на кримінальні провадження, які закриті у відношенні позивача, не доводить той факт, що особа притягалась до кримінальної відповідальності, що є вирок суду про його винуватість або хоча би принаймні оголошено про підозру. Таких доказів матеріали справи не містять.

Крім цього, колегія суддів звертає увагу, що 26.08.2016 року ОСОБА_1 було надано посвідку на постійне місце проживання, і на момент видачі зазначеної посвідки, з урахуванням кримінального провадження у 2015 році, про яке зазначає відповідач, дії позивача протиправними не визнавались, як і дії щодо загрози національній безпеці України, громадському порядку в Україні.

Цим обставинам відповідач не надав належної оцінки в рішенні про скасування дозволу на імміграцію, суд першої інстанції також не звернув на ці обставини уваги.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 двічі притягувався до адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху в 2017 році, та один раз в 2023 році, однак, колегія суддів вважає, що порушення правил дорожнього руху не доводить факту, що дії позивача носять загрозу національній безпеці України.

Посилання відповідача на інші адміністративні порушення, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки відповідачем не надано доказів, що за складеними протоколами позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху.

Крім цього, колегія суддів зауважує, що відповідачем не враховано те, що за більшість порушень правил дорожнього руху, з дня закінчення виконання стягнення, пройшло більше року, а тому така особа вважається такою, що не була піддана адміністративному стягненню.

Також колегія суддів зазначає, що доказів про те, що позивач затримувався під час злочинних зібрань(сходок) а також систематичне скоєння тяжких та особливо тяжких злочинів, що він має авторитет у кримінальному середовищі відповідачем та третьою особою до суду не надано., ані протоколів затримання ані іншої інформації.

Колегія суддів зазначає, що Верховний Суд у постановах від 13 листопада 2019 року у справі №815/3651/17, від 13 червня 2019 року у справі №825/2971/14 зазначив, що статтею 12 Закону №2491-III встановлений вичерпний перелік підстав для скасування дозволу на імміграцію в Україну, зі змісту якого слідує, що підставами для скасування дозволу на імміграцію можуть бути лише винні дії іммігранта. Отже, скасування дозволу на імміграцію можливе за умови встановлення конкретних даних щодо вчинення або можливості вчинення саме іммігрантом протиправних дій відповідно до статті 12 Закону №2491-III.

Згідно до положень статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частин першої та другої статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Як визначено частиною другою статті 74 КАС України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування

Проте, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем під час розгляду даної справи не надано суду жодного доказу на підтвердження вчинення позивачем дій, спрямованих на встановлення наявності підстав для застосування положень пункту 3, 4 частини першої статті 12 Закону №2491-III. Тобто, як на час прийняття оскаржуваного рішення Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області так і на час прийняття рішення судом не було належних та допустимих доказів, що дії позивача загрожують національній безпеці України.

При цьому, як відповідачем так і судом першої інстанції не надано належної правової оцінки тим обставинам, що позивач має батьків, які є громадянами України і проживають на її території, про те що позивач має на утриманні трьох неповнолітніх дітей яких забезпечує матеріально, є власником 50 відсотків частки у майні підприємства ТОВ «Оскар Юкрейн», є власником ПП «Росток», є засновником та керівником ТОВ «Замзам 1» та сплачує державі відповідні податки.

Не надано правової оцінки судом першої інстанції стосовно характеристики виданої ГО Міжнародним конгресом із захисту прав та свобод громадян «Щит» про те, що ОСОБА_1 бере активну участь у діяльності Громадської організації «Щит», веде активну благодійну діяльність.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У контексті практики Європейського суду з прав людини, за ст. 8 Конвенції, видворення особи з країни, де проживають її близькі родичі, становить порушення права на повагу до сімейного життя, яке гарантується положеннями зазначеної статті. У кожному такому випадку питання повинне розглядатися пропорційно меті, яка ставиться, відповідно до вимог конвенції. Право на сім`ю потребує гарантій від усіх випадків утручання, незалежно від того, ким воно ініційоване - органами державної влади, фізичними чи юридичними особами. При розв`язанні спірних правовідносин ураховано правову позицію ЄСПЛ, викладену в рішенні від 18 лютого 1991 року у справі «Moustaquim v. Belgium». ЄСПЛ підкреслив, що у випадках, коли відповідні рішення (про депортацію) являли собою втручання у права, захищені ст. 8 Конвенції, слід обґрунтувати суттєву суспільну необхідність. Крім того, рішення повинні бути співмірні цілям, яких прагнуть досягти за допомогою закону.

Колегія суддів звертає увагу, що у цій справі, відповідач, скасовуючи дозвіл на імміграцію позивача, мав би також виходити з правових та фактичних наслідків такої дії, а тому був зобов`язаний обґрунтувати суттєву суспільну необхідність прийняття такого рішення та врахувати право позивача на сім`ю, інтереси для добробуту дітей позивача та міцність соціальних, культурних і родинних зав`язків у сім`ї позивача.

Колегія суддів зазначає, що оскаржуване рішення суб`єкта владних повноважень, в разі набрання законної сили, неминуче призведе до негативних наслідків для позивача. Такими наслідками відповідно до ст. 13 Закону України «Про імміграцію» є безальтернативний обов`язок особи, стосовно якої прийняте рішення про скасування дозволу на імміграцію, виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії рішення про скасування дозволу на імміграцію. Особа яка не виїхала протягом місяця підлягає видворенню в порядку передбаченому Законом.

Європейський суд з прав людини, який неодноразово вказував у своїх рішеннях, що помилки або прорахунки державних органів повинні служити вигоді зацікавлених осіб, особливо в разі відсутності інших конфліктуючих інтересів. Зокрема, у рішенні від 20.01.2012 року у справі Рисовський проти України (заява №29979/04) ЄСПЛ зазначив про особливу важливість принципу належного урядування, який передбачає, що у разі коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний якомога послідовний спосіб. Потреба виправити минулу помилку не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. ЄСПЛ підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування" та пояснив його практичне значення, зокрема, зазначивши, що держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов`язків. Іншими словами, ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу.

Крім цього, колегія суддів наголошує, що відповідачем не дотримано одного з елементів критерію «необхідності у демократичному суспільстві», принципу пропорційності, який, в свою чергу, вимагає встановлення балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване оскаржуване рішення суб`єкта владних повноважень, що призвело до негативних наслідків для позивача за відсутності будь-якої, доведеної у встановленому законом порядку, вини останнього.

У своїй практиці Європейський суд з прав людини неодноразово робив визначення критерію «необхідності у демократичному суспільстві». Так, при визначенні питання «необхідності у демократичному суспільстві» держави користуються певною свободою розсуду, межі якої залежать від сфери, що вступає в конфлікт з гарантованим правом.

ЄСПЛ оцінює пропорційність обмежень, застосованих до права на повагу до сімейного життя, по відношенню до легітимної мети, якої прагнуть досягти сторони при застосуванні таких обмежень. А тому, суд доходить висновку, що будь-яке непропорційне втручання з боку держави у фундаментальне право передбачене ст. 8 ЄКПЛ не буде вважатися необхідним у демократичному суспільстві.

Колегія суддів повторно зазначає, що відповідачем при прийнятті спірного рішення не прийнято до уваги, що позивач проживає на території України близько 10 років, має батьків пенсійного віку які є громадянами України батько ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та мати ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_6 , має на утриманні трьох неповнолітніх дітей ОСОБА_11 ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_12 ІНФОРМАЦІЯ_4 , є платником податків.

Також відповідачем не обґрунтовано і не надано оцінку тому, що мати неповнолітнього ОСОБА_13 , відповідно до довідки виданої Державною прикордонною службою України від 25 серпня 2023 року проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_6 Державної прикордонної служби України (Одеса) і питання, з ким залишається дитина у разі відсутності матері, не з`ясовувалось, або хто є її опікуном.

Частина 2 статті 3 Конституції України визначає, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Згідно ст. 120 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення відповідача не відповідає критерію необхідності у демократичному суспільстві, оскільки для позивача та членів його сім`ї скасування дозволу на імміграцію має наслідком повну зміну та способу життя позивача, на утриманні якого є троє неповнолітніх дітей.

Окрім цього, згідно з положеннями статей 9, 29 Загальної декларації прав людини 1948 року, ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання, а при здійсненні своїх прав кожна людина може зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання та поваги прав і свобод інших людей, а також забезпечення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду у складі колегії Касаційного адміністративного суду від 18 листопада 2019 року, постановленої у адміністративній справі №820/5953/16.

Приймаючи до уваги викладене, колегія суддів приходить до висновок, що відповідачем не доведено правомірність своїх дій та їх відповідність нормам діючого законодавства України при прийнятті рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 18.10.2023 року, у зв`язку з чим приходить до висновку про наявність підстав для визнання протиправним та скасування даного рішення.

Згідно з ч. 3 ст. 245 КАС України, у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

У зв`язку з тим, що відповідно до підпункту 4 Порядку № 321 посвідка вилучається, визнається недійсною та знищується у разі її скасування, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправним та скасування рішення Управління Державної міграційної служби України в Херсонській області від 18.10.2023 року №6501.4/13551-23 про скасування дозволу на імміграцію в Україну відносно ОСОБА_1 ; зобов`язання Управління Державної міграційної служби України в Херсонській області видати ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 посвідку про право постійного проживання на території України.

Також, у відповідності до ч.6 ст. 139 КАС України колегія суддів вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної міграційної служби України в Херсонській області на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 2684 грн. (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири гривні).

Що стосується клопотання представника апелянта про постановлення окремої ухвали, колегія суддів зазначає вважає що таке клопотання не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

За правилами частини 1 статті 249 КАС України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.

У разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними (частина 2 статті 249 КАС України).

Аналіз положень наведеної статті КАС дає підстави для висновку, що окрема ухвала суду є процесуальним засобом необхідного належного реагування (судового впливу) на порушення законності, а також на причини та умови, що цьому сприяли, які виявлені ним саме під час судового розгляду. Постановлення такої ухвали є правом, а не обов`язком суду.

Розглянувши вищезазначене клопотання, колегія суддів дійшла висновку, що воно не підлягає задоволенню, оскільки неправомірні, на думку апелянта, дії ГУНП в Одеській області, не є підставою для постановлення окремої ухвали в рамках даної адміністративної справи.

Крім цього, колегія суддів звертає увагу, що постановлення окремої ухвали є правом, а не обов`язком суду.

Відповідно до п.4 ч.1 ст. 317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись ст. ст. 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 липня 2024 року скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Управління Державної міграційної служби України в Херсонській області від 18.10.2023 року №6501.4/13551-23 про скасування дозволу на імміграцію в Україну відносно ОСОБА_1 .

Зобов`язати Управління Державної міграційної служби України в Херсонській області видати ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 посвідку про право постійного проживання на території України.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної міграційної служби України в Херсонській області (юридична адреса: вул. Перекопська, 168, м. Херсон, 73036; фактична адреса: вул. Театральна, 29, м. Херсон, 73025; код ЄДРПОУ 37839478) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_7 ; РНОКПП: НОМЕР_7 ; АДРЕСА_1 ) судовий збір в розмірі 2684 грн. (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири гривні).

Відповідно до ст. 329 КАС України постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 14.11.2024 року.

Головуюча суддя: О.А. Шевчук

Суддя: А.В. Бойко

Суддя: А.Г. Федусик