Постанова

від 05.11.2024 по справі 420/13595/24

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 листопада 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/13595/24Головуючий в 1 інстанції: Бездрабко О.І.

Дата і місце ухвалення 06.05.2024р., м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Бойка А.В.,

суддів: Федусика А.Г.,

Шевчук О.А.,

за участю секретаря Челак Р.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в місті Одесі апеляційну скаргу Громадської організації "Центр захисту інвалідів" на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 06 травня 2024 року у справі за адміністративним позовом Громадської організації "Центр захисту інвалідів" до Офісу Генерального прокурора про визнання дій та бездіяльності протиправними,-

В С Т А Н О В И В:

У травні 2024 року Громадська організація "Центр захисту інвалідів" звернулось до суду першої інстанції з позовом до Офісу Генерального прокурора, в якому просило:

- визнати протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора, якою був порушений встановлений ст. 308 КПК України порядок розгляду скарги ГО "Центр захисту інвалідів" від 10.01.2024 р. на недотримання розумних строків досудового розслідування в кримінальному провадженні № 12021162510000384 від 31.03.2021р. (вх. № 6746-24 від 10.01.2024 р. ОГП), а саме не розгляд цієї скарги уповноваженою особою заступником Генерального прокурора України І.В. Мустецею;

- визнати протиправними дії та бездіяльність Офісу Генерального прокурора, якими був порушений встановлений ст.ст.110, 220, 308 КПК України порядок розгляду скарги ГО "Центр захисту інвалідів" від 10.01.2024р. на недотримання розумних строків досудового розслідування в кримінальному провадженні № 12021162510000384 від 31.03.2021 р. (вх. № 6746-24 від 10.01.2024 р. ОГП), а саме розгляд та вирішення цієї скарги неуповноваженою особою ОСОБА_1 без складення постанови про відмову в її задоволенні;

- визнати протиправними дії та бездіяльність Офісу Генерального прокурора, якими був порушений встановлений ст.ст.110, 220, 308 КПК України порядок розгляду скарги ГО "Центр захисту інвалідів" від 10.01.2024р. на недотримання розумних строків досудового розслідування в кримінальному провадженні № 12021162510000384 від 31.03.2021 р. (вх. № 6746-24 від 10.01.2024 р. ОГП), а саме розгляд та вирішення цієї скарги неуповноваженою особою ОСОБА_2 без складення постанови про відмову в і задоволенні

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 06.05.2024 року відмовлено у відкритті провадження за позовною заявою Громадської організації "Центр захисту інвалідів" до Офісу Генерального прокурора про визнання дій та бездіяльності протиправними.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду, громадська організація "Центр захисту інвалідів" подала апеляційну скаргу, в якій посилалась на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

У поданій апеляційній скарзі апелянт зазначив, що суд першої інстанції необґрунтовано посилався в оскаржуваній ухвалі на рішення Конституційного Суду України № 6рп/2001 від 23.05.2001 р. та в його контексті стверджував, що Офіс Генерального прокурора не є носієм владних управлінських функцій. Апелянт зазначив, що рішення Конституційного Суду приймалось за ініціативою про визнання таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення абзацу 4 ст. 248-3 старого ЦПК України в частині щодо непідвідомчості судам скарг "на акти і дії службових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури...", якщо законодавством встановлено виключно позасудовий порядок оскарження (п. 3 резолютивної частини рішення).

Апелянт вважає, що висновки КС України, викладені у рішенні № 6рп/2001 від 23.05.2001 року, стосувались недосконалості зовсім інших норм законодавства, наразі давно неактуальних, відтак вони не можуть бути застосовані до обставин справи № 420/13595/24.

Посилаючись на п.п. 3, 32 постанови Пленуму ВАС України № 8 від 20.05.2013 р. «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів», апелянт вказував на те, що для цілей і завдань адміністративного судочинства владну управлінську функцію необхідно розуміти як діяльність усіх суб`єктів владних повноважень з виконання покладених на них Конституцією чи законами України завдань. При цьому, з огляду на ч. 2 ст. 55 Конституції України, владною управлінською функцією може вважатися не лише прийняття рішення органом влади, а і його дії та бездіяльність.

На думку апелянта, на органи прокуратури покладена публічна функція - забезпечувати права і свободи людини і громадянина, зокрема, в кримінальному процесі, щодо чого завжди існує публічний інтерес. З метою ефективної реалізації цієї функції органи прокуратури наділені широкими повноваженнями, у т.ч. правом приймати загальнообов`язкові до виконання рішення, вчиняти дії імперативного характеру. Як вважає позивач, публічна функція прокуратури має чіткі ознаки владності (нерівноправності відносин) та є управлінською, адже прокурори керують (управляють) поведінкою інших задіяних осіб, у т.ч. слідчого та потерпілого в кримінальному провадженні (ст. 36 КПК України). Відтак наявність усіх проаналізованих ознак робить Офіс Генерального прокурора, як і будь-який інший орган прокуратури, належним відповідачем в адміністративних судах - з питань, які не охоплюються правом на судове оскарження в межах кримінального процесу.

Апелянт посилається на те, що відсутність якості чинного КПК України, в якому не передбачена можливість судового оскарження порушення процедури розгляду скарги, поданої в порядку ст. 308 КПК України, порушує принцип правової визначеності та право позивача на доступ до суду. Апелянт вважає, що з метою реалізації цього права позивач повинен мати можливість звернутись хоча б до адміністративного суду, проте суд першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали цього не врахував.

Апелянт зазначив, що в межах кримінального провадження № 12021162510000384 у позивача не залишилось жодного законодавчого інструменту для захисту порушених прав та інтересів. На стадії досудового розслідування, на якій перебуває КП № 12021162510000384, у потерпілого існує доволі обмежений перелік випадків для звернення до судового захисту. Цей перелік передбачений ст. 303 КПК України, він є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає. Ситуація, що склалась після отримання листа ОСОБА_3 , не підпадає під жодну з вичерпних підстав для звернення до слідчого судді, передбачених ст. 303 КПК України. А у частині 2 цієї статті чітко вказано, що скарги на інші рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора взагалі не розглядаються під час досудового розслідування.

Отже, як зазначає апелянт, у нього у цій справі наразі не має жодного інструменту ефективного судового захисту від свавілля відповідача саме в межах кримінального процесу. Законодавець не передбачив в КПК України способів реагування на подібні порушення прав потерпілого.

Апелянт вважає, що оскільки КПК України не встановлений інший порядок судового провадження в ситуації, описаній вище, і відповідний захист порушених прав позивача в межах кримінального процесу неможливий, виключення, передбачене згаданими нормами КАС України, не застосовується, а спір підлягає розгляду саме в порядку адміністративного судочинства як публічно-правовий спір за участі суб`єкта владних повноважень - відповідача.

З огляду на зазначене апелянт просить скасувати ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 06.05.2024р. та направити справу № 420/13595/24 до суду першої інстанції для продовження розгляду в іншому складі суду.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне:

Згідно із статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням адміністративного судочинства в силу частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Адміністративною справою у розумінні пункту 1 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

За змістом пункту 2 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

За приписами пункту 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства (пункт 2 частини другої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України).

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції, тобто хоча б один суб`єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого суб`єкта, а останній відповідно зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого владного суб`єкта, у яких одна особа може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є виконання ним публічно-владних управлінських функцій саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

Зміст позовної заяви дає підстави для висновку, що звернення позивача до суду обумовлено порушенням, на його думку, порядку розгляду поданої ним 10.01.2024 року в порядку ст. 308 КПК України скарги на недотримання розумних строків досудового розслідування в кримінальному провадженні № 12021162510000384, а саме: не розгляд цієї скарги уповноваженню особою заступником Генерального прокурора України І.В. Мустицею, розгляд та вирішення цієї скарги неуповноваженими на те особами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та без складення постанов про відмову у її задоволенні.

Судом встановлено, що громадська організація "Центр захисту інвалідів" має процесуальний статус потерпілого у кримінальному провадженні № 12021162510000384 від 31.03.2021 року, яке перебуває на стадії досудового розслідування.

10.01.2024 року позивачем, як потерпілим, була подана до Офісу Генерального прокурора скарга в порядку ст. 308 КПК України на недотримання в межах кримінального провадження № 12021162510000384 від 31.03.2021 року розумних строків досудового розслідування.

За приписами статті 1 Кримінального процесуального кодексу України кримінальним процесуальним законодавством України визначається порядок провадження в кримінальних справах у межах України.

Стаття 24 КПК України гарантує кожному право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 303 КПК України на досудовому провадженні, зокрема, потерпілим, його представником чи законним представником, можуть бути оскаржені такі рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора, як: бездіяльність слідчого, дізнавача, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов`язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк.

Відповідно до ст. 308 КПК України підозрюваний, обвинувачений, потерпілий, інші особи, права чи законні інтереси яких обмежуються під час досудового розслідування, мають право оскаржити прокурору вищого рівня недотримання розумних строків слідчим, дізнавачем, прокурором під час досудового розслідування.

Прокурор вищого рівня зобов`язаний розглянути скаргу протягом трьох днів після її подання і в разі наявності підстав для її задоволення надати відповідному прокурору обов`язкові для виконання вказівки щодо строків вчинення певних процесуальних дій або прийняття процесуальних рішень. Особа, яка подала скаргу, невідкладно письмово повідомляється про результати її розгляду.

Таким чином порядок подання та розгляду скарги потерпілого у кримінальному провадженні на недотримання розумних строків слідчим, дізнавачем, прокурором під час досудового розслідування, а також порядок оскарження рішень, прийнятих за результатом розгляду такої скарги, дій чи бездіяльності уповноваженої на розгляд такої скарги особи визначений саме нормами Кримінально-процесуального кодексу України, а тому спори, які виникають у зв`язку з порушенням встановленого порядку розгляду таких скарг підлягають вирішенню за правилами КПК України, який гарантує особі, в тому числі і потерпілому у кримінальному провадженні, право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності прокурора чи слідчого.

Суд першої інстанції вірно звернув увагу на те, що у Рішенні Конституційного Суду України від 23.05.2001 року № 6рп/2001 роз`яснено, що кримінальне судочинство - це врегульований нормами Кримінального процесуального кодексу України порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду та вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу - підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод і законних інтересів. Захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості під час розслідування кримінальної справи оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства та прокуратури. Але таке оскарження може здійснюватися в порядку, встановленому згаданим вище Кодексом, оскільки діяльність посадових осіб, як і діяльність суду, має свої особливості та не належить до управлінської сфери. Із цього випливає, що органи дізнання, слідства та прокуратури під час здійснення ними досудового розслідування виконують не владні управлінські функції, а владні процесуальні функції. Такі дії не є способом реалізації посадовими особами органів прокуратури та досудового розслідування своїх владних управлінських функцій, а є наслідком виконання ними функцій, обумовлених завданнями кримінального судочинства.

Посилання апелянта на неможливість застосування вказаних вище висновків Конституційного Суду України, висловлених у рішенні від 23.05.2001 року, у зв`язку з тим, що вони стосуються врегулювання зовсім інших норм законодавства, які втратили чинність на даний час, є безпідставними, оскільки застосовані судом висновки Конституційного Суду України стосуються загального тлумачення поняття «кримінальне судочинство» та діяльності посадових осіб, а також суду при здійсненні кримінального судочинства і не втратили своєї актуальності та підлягають застосуванню.

Оскаржувані позивачем дії та бездіяльність посадових осіб Офісу Генерального прокурора пов`язані з виконанням обов`язків у рамках кримінального провадження, реалізацією процесуальних функцій, а отже, питання, що є предметом позову, регламентуються КПК і мають вирішуватися в порядку саме кримінального судочинства.

На підтримку вказаного висновку свідчить і те, що позивач вже звертався в порядку, передбаченому Кримінально-процесуальним кодексом України, до слідчого судді зі скаргою в порядку ст. 303 КПК України на бездіяльність посадових осіб Офісу Генерального прокурора, яка полягає у не розгляді скарги від 10.01.2024 року щодо недотримання розумних строків, у рамках кримінального провадження №12021162510000384 від 31.03.2021 року.

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 05 лютого 2024 року у справі № 757/3801/24-к було задоволено скаргу адвоката, який діє в інтересах Громадської організації «Центр захисту інвалідів» та зобов`язано компетентну посадову особу Офісу Генерального прокурора розглянути скаргу адвоката Бережного Олександра Володимировича, який діє в інтересах Громадської організації «Центр захисту інвалідів» за вхідним номером 6746-24 від 10.01.2024, щодо недотримання розумних строків, в рамках кримінального провадження №12021162510000384 від 31.03.2021, у порядку ст. 308 КПК України.

У поданому позові представник ГО «Центр захисту інвалідів» посилався на те, що заступник Генерального прокурора І.В. Мустеца, як уповноважена на розгляд скарги особа, ухиляється від розгляду скарги позивача від 10.01.2024 року, поданої в порядку ст. 308 КПК України, та не виконує ухвалу слідчого судді.

На думку апелянта, ним використано всі доступні кримінально-процесуальні інструменти з метою спонукання уповноваженої особи розглянути подану ним скаргу, однак після отримання другої відповіді в нього відсутні передбачені Кримінально-процесуальним кодексом механізми для захисту порушених прав, а тому єдиним способом захисту порушених прав є звернення до суду адміністративної юрисдикції.

З цього приводу колегія суддів звертає увагу на те, що невиконання судового рішення, в тому числі ухвали слідчого судді, може мати наслідком притягнення винної особи до кримінальної відповідальності.

В свою чергу ухилення посадових осіб Офісу Генерального прокурора від виконання ухвали слідчого судді, на яке посилається позивач у поданому позові, не створює для позивача можливості оскарження бездіяльності посадових осіб Офісу Генерального прокурора, вчиненої в рамках кримінального провадження, в порядку адміністративного судочинства.

Таким чином, оскільки оскаржувані позивачем дії та бездіяльність посадових осіб Офісу Генерального прокурора не пов`язані із здійсненням владних управлінських функцій у сфері публічно-правових відносин, а стосуються виконання процесуальних функцій у рамках кримінального провадження, спір, що виник у даному випадку не пов`язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, а тому не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, як вірно встановлено судом першої інстанції.

Згідно п.1 ч. 1 ст. 170 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

За встановлених у цій справі обставин, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у справі за позовом ГО «Центр захисту інвалідів» на підставі п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно ст. 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду - без змін.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції постановлено оскаржувану ухвалу з додержанням норм процесуального права, а тому, відповідно до ст. 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду - без змін.

Відповідно до приписів статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Громадської організації "Центр захисту інвалідів" залишити без задоволення, а ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 06 травня 2024 року без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення постанови в повному обсязі безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складений та підписаний 15.11.2024р.

Суддя-доповідач: А.В. Бойко

Судді: А.Г. Федусик

О.А. Шевчук