Ухвала

від 11.11.2024 по справі 172/1437/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 11-кп/803/3241/24 Справа № 172/1437/24 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2024 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

Головуючого, судді - доповідача ОСОБА_2

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_5

прокурора ОСОБА_6

захисника (в режимі відеоконференції) ОСОБА_7

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_8 на ухвалу Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 23 вересня 2024 року у справі про застосування примусових заходів медичного характеру стосовно неповнолітнього ОСОБА_9 та застосування примусових заходів виховного характеру стосовно неповнолітнього ОСОБА_10 , якою клопотання прокурора повернуто прокурору для приведення у відповідність до вимог КПК України, -

ВСТАНОВИЛА:

Ухвалою Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 23 вересня 2024 року клопотання прокурора Синельниківської окружної прокуратури ОСОБА_8 у кримінальному провадженні № 12024041420000028 від 12.02.2024 року за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, відносно ОСОБА_10 , 2012 року народження, про застосування примусових заходів виховного характеру та відносно ОСОБА_9 , 2010 року народження, про застосування примусових заходів медичного характеру, - повернуто прокурору для приведення у відповідність до вимог КПК України.

Обґрунтовуючи прийняте рішення, суд першої інстанції зазначив, що розгляд двох різних клопотань відносно двох різних осіб в одному провадженні не є можливим. Крім того, у порушення вимог ч. 2 ст. 292 КПК України у клопотанні про застосування примусових заходів медичного характеру до ОСОБА_9 прокурором не назначена позиція щодо можливості забезпечення участі особи під час судового провадження за станом здоров`я. Також в описово-мотивувальній частині клопотання зазначено про те, що ОСОБА_11 вчинив суспільно небезпечне діяння у стані неосудності, однак з матеріалів справи не вбачається, яке відношення вказана особа має до даного кримінального провадження.

В апеляційній скарзі прокурор просить ухвалу Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 23 вересня 2024 року скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

В обґрунтування своїх вимог вказує, що оскаржувана ухвала є незаконною, у зв`язку із чим підлягає скасуванню на підставі п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 409, ст. 412 КПК України - через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. Вважає, що позиція суду про повернення клопотань не містить законного підґрунтя та не узгоджується із нормами КПК України, оскільки останні не містять вказівок щодо специфічних правил для розгляду конкретних видів клопотань, зокрема нормами статей параграфу 2 глави 38 КПК України щодо застосування заходів виховного характеру передбачено судовий розгляд за обов`язкової участі законного представника і захисника, дані суб`єкти передбачені і статтею 512 КПК України глави 39 КПК України.

Також зазначає, що відповідно до ст. 510 КПК України кримінальне провадження, яке здійснюється у загальному порядку, передбаченому цим Кодексом, і кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру можуть бути об`єднані в одне або виділені в окремі кримінальні провадження за наявності підстав, передбачених цим Кодексом. Відповідно до ч. 1 ст. 494 КПК України якщо неповнолітній підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення разом із повнолітнім, повинна бути з`ясована можливість виділення в окреме від цього кримінального провадження щодо неповнолітнього під час досудового розслідування. При цьому, об`єднання та виділення матеріалів досудового розслідування згідно ст. 217 КПК України, відноситься виключно до повноважень прокурора, а його рішення з цього питання не підлягає оскарженню.

Також зазначає, що у відповідності до ст. 291 КПК України в клопотанні про застосування примусових заходів медичного характеру викладаються фактичні обставини суспільно небезпечного діяння, які прокурор вважає встановленими, проте, відносно формулювання цих обставин та інших складових клопотання немає в законі будь - яких застережень чи вимог, тобто вони зазначаються у такому виді, як це вважає необхідним прокурор. Натомість спосіб викладення формулювання фактичних обставин та правильність зазначення інших відомостей може бути предметом оцінки суду лише під час судового розгляду кримінального провадження, який відповідно, до вимог ст. 337 КПК України проводиться лише стосовно особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння і лише в межах зазначених у клопотанні фактичних обставин відповідно до клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру.

Твердження суду про те, що прокурором не зазначена позиція щодо можливості забезпечення участі особи під час судового провадження за станом здоров`я, - вважає безпідставним, оскільки ст. 512 КПК України передбачає, що судовий розгляд даних клопотань здійснюється за обов`язкової участі фізичної особи, стосовно якої вирішується питання про застосування примусових заходів медичного характеру.

Прокурор також зазначає, що в клопотанні про застосування до неповнолітнього ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 примусових заходів медичного характеру у кримінальному провадженні № 12024041420000028 від 12.02.2024 р. за ч. 4 ст. 185 КК України, а саме в описово-мотивувальній його частині, дійсно допущено описку, та вказано прізвище сторонньої особи замість ОСОБА_9 , що не може бути підставою для повернення клопотання, оскільки дане прізвище в клопотанні вжито лише один раз, не впливає на загальне сприйняття інформації, викладеної в клопотанні та при аналізі клопотання дає уявлення, що це описка.

Щодо повернення клопотання про застосування до неповнолітнього ОСОБА_10 примусових заходів виховного характеру вказує що в ухвалі суду допущені порушення вимог кримінального процесуального закону під час підготовчого судового засідання, внаслідок чого ухвалено необґрунтоване рішення.

Вважає, що при складанні клопотання стосовно неповнолітнього ОСОБА_10 за вчинення суспільно-небезпечного діяння, що підпадає під ознаки дій, передбачених ч. 4 ст. 185 КК України, дотримано вимоги, передбачені ст. 291 КПК України, та суд у своїй ухвалі від 23.09.2024 р. про жодні недоліки цього клопотання не зазначає.

Також вказує, що ОСОБА_9 згідно висновку судово-психіатричної експертизи №440-к від 13.08.2024 р. визнаний таким, що не міг усвідомлювати свої дії та керувати ними на час вчинення злочину та на даний час, при цьому він залишається неповнолітнім, тому на нього розповсюджуються положення КПК України, що стосуються неповнолітніх.

Заслухавши суддю-доповідача; прокурора, який підтримав апеляційну скаргу та просив оскаржувану ухвалу суду скасувати; захисника ОСОБА_7 , який залишив питання задоволення апеляційної скарги прокурора на розсуд суду; дослідивши надані матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Зі змісту ст. 370 КПК України, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та умотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення. Судами першої та апеляційної інстанцій зазначених вимог кримінального процесуального закону було дотримано, про що свідчить нижченаведене.

Так, відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право зокрема повернути обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру прокурору, якщо вони не відповідають вимогам цього Кодексу.

Апеляційний суд вважає правильними висновки суду першої інстанції про те, що розгляд двох вказаних клопотань відносно двох різних осіб у одному провадженні неможливий, а відтак спільне подання їх до суду не відповідає вимогам КПК України.

Як правильно зазначив суд першої інстанції, застосування заходів виховного характеру до неповнолітніх, які не досягли віку кримінальної відповідальності, регламентовано параграфом 2 глави 38 КПК України. Натомість порядок здійснення кримінального провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру передбачений главою 39 Кримінального процесуального кодексу України.

Отже, вказані питання у розумінні Розділу VI КПК України віднесені до двох різних видів особливих порядків кримінального провадження, кожне із них підлягає розгляду з урахуванням особливостей, встановлених чинним КПК України саме для відповідного особливого порядку кримінального провадження, та за наслідками розгляду кожного із них згідно із ст. ст. 497, 513 КПК України підлягає ухваленні відповідне окреме спеціальне судове рішення.

На неможливість розгляду вказаних клопотань в одному провадженні також вказують положення ст. ст. 510, 513 КПК України, згідно із якими кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру може бути об`єднане лише із кримінальним провадженням, яке розглядається в загальному порядку. Натомість можливість об`єднання в одному провадженні двох клопотань, що підлягають розгляду у межах двох різних особливих порядків кримінального провадження, процесуальним законом не передбачена.

Всупереч доводам апеляційної скарги прокурора, вищезазначене вказує на те, що чинний КПК України не передбачає можливості одночасного розгляду судом в одному кримінальному провадженні клопотання про застосування примусових заходів виховного характеру до неповнолітніх та клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру, а тому, на думку апеляційного суду, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про необхідність повернення вказаних вище клопотання прокурору для приведення їх у відповідність до вимог КПК України з огляду на неможливість їх спільного розгляду в одному судовому провадженні.

Доводи апеляційної скарги прокурора не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують та полягають у власному тлумаченні апелянтом вимог кримінального процесуального закону, з яким колегія суддів не може погодитись.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала суду є законною та обґрунтованою, а підстави для скасування цієї ухвали, відповідно і для задоволення апеляційної скарги прокурора, відсутні.

Керуючись ст.ст. 404, 405, 407 КПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА :

Апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_8 - залишити без задоволення.

Ухвалу Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 23 вересня 2024 року, якою повернуто клопотання прокурора про застосування примусових заходів медичного характеру стосовно неповнолітнього ОСОБА_9 та застосування примусових заходів виховного характеру стосовно неповнолітнього ОСОБА_10 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4