Рішення

від 13.11.2024 по справі 320/33180/24

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 листопада 2024 року справа №320/33180/24

Суддя Київського окружного адміністративного суду Марич Є.В., розглянувши порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту територіального контролю м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Головного управління Держпродспоживслужби в місті Києві, Департаменту промисловості та розвитку підприємництва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі - позивачка) з позовом до Департаменту територіального контролю м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - відповідач-1), Головного управління Держпродспоживслужби в місті Києві (далі - відповідач-2), Департаменту промисловості та розвитку підприємництва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - відповідач-3), в якому просить суд:

- визнати протиправними дії відповідача-1 щодо відмови позивачці зарахувати до стажу державної служби періоду навчання з 21.02.2005р. до 21.02.2008р. у Національному аграрному університеті та роботи на посаді доцента кафедри екологічної безпеки в період з 27.09.2011р. до 24.10.2014р. у Державній екологічній академії післядипломної освіти та управління Міндовкілля, та відповідно, зобов`язати відповідача-1 зарахувати позивачці наведені періоди до стажу державної служби шляхом видачі відповідного наказу, та здійснити перерахунок позивачці заробітної плати (враховуючи усі надбавки, які нараховуються залежно від розміру посадового окладу, а також відпускних, допомоги на оздоровлення, допомоги на вирішення соціально-побутових питань тощо) відповідно до ЗУ №889-VIII за період роботи у Департаменті територіального контролю м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) з 19.11.2014р. по 28.04.2016р.;

- визнати протиправними дії відповідача-2 щодо відмови позивачці зарахувати до стажу державної служби вказаного періоду навчання та роботи на посаді доцента кафедри, та відповідно, зобов`язати відповідача-2 зарахувати позивачці наведені періоди (з 21.02.2005р. до 21.02.2008р. - навчання в аспірантурі у Національному університеті біоресурсів і природокористування України - внз IV рівня акредитації державної форми власності; з 27.09.2011р. до 24.10.2014р. - робота в Державній екологічній академії післядипломної освіти та управління Міндовкілля, а саме: з 27.09.2011р. до 01.04.2012р. - на посаді начальника інформаційного та науково-видавничого відділу, з 02.04.2012 р. по 02.12.2012р. - на посаді доцента кафедри методології освіти в інтересах збалансованого розвитку та державного управління, з 03.12.2012р. по 24.10.2014р. - на посаді доцента кафедри екологічної безпеки) до стажу державної служби шляхом видачі відповідного наказу, та здійснити перерахунок позивачці заробітної плати (враховуючи усі надбавки, які нараховуються залежно від розміру посадового окладу, а також відпускних, допомоги на оздоровлення, допомоги на вирішення соціально-побутових питань тощо) відповідно до ЗУ №889-VIII за період роботи у ГУ Держпродспоживслужби в місті Києві з 29.04.2016р. по 24.09.2018р.;

- визнати протиправними дії відповідача-3 щодо відмови позивачці зарахувати до стажу державної служби вказаного періоду навчання та роботи на посаді доцента кафедри, та відповідно, зобов`язати відповідача-3 зарахувати позивачці наведені періоди до стажу державної служби шляхом видачі відповідного наказу, та здійснити перерахунок позивачці заробітної плати (враховуючи усі надбавки, які нараховуються залежно від розміру посадового окладу, а також відпускних, допомоги на оздоровлення, допомоги на вирішення соціально-побутових питань тощо) відповідно до ЗУ №889-VIII за період роботи у Департаменті промисловості та розвитку підприємництва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) з 25.09.2018р. до 18.06.2019р.;

- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань солідарно з відповідачів на користь позивачки понесені нею судові витрати щодо сплати судового збору у розмірі 3633,60 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 16 000,00 грн.;

- стягнути з відповідача-1 на користь позивачки моральну шкоду у розмірі 50 000,00 грн.

Ухвалою суду відкрито провадження в справі та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

За змістом наявних у справі відзивів на позовну заяву, відповідачі просять суд відмовити у задоволенні позовних вимог посилаючись на відсутність правових підстав для зарахування запитуваних періодів навчання та роботи позивачки до її стажу державної служби.

З поданих представником позивача до суду відповіді на відзиви та додаткових пояснень слідує, що представник стверджує, що доводами відзивів не спростовано висновків позову. Просить задовольнити вимоги у повному обсязі.

Дослідивши обставини справи, судом було встановлено наступне.

Позивачка по справі - ОСОБА_1 навчалась в аспірантурі у Національному аграрному університеті (наразі - Національний університеті біоресурсів і природокористування України) в період з 21.02.2005р. до 21.02.2008р. (очна форма навчання), а також працювала у Державній екологічній академії післядипломної освіти та управління Міндовкілля (далі - ДЕА) в період з 27.09.2011р. до 24.10.2014р. на посаді доцента кафедри екологічної безпеки.

В подальшому позивачка працювала:

- в Департаменті міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) (наразі - Департамент територіального контролю м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) в період з 19.11.2014р. до 28.04.2016р.;

- в Головному управлінні Держпродспоживслужби в місті Києві в період з 29.04.2016р. по 24.09.2018р.;

- в Департаменті промисловості та розвитку підприємництва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) в період з 25.09.2018р. до 18.06.2019р.

Під час призначення на перелічені посади позивачкою надавалися оригінали та копії документів, серед яких: диплом кандидата наук ДК №003831 від 29.03.2012р., трудова книжка, та інші документи, які підтверджують стаж роботи позивачки та навчання.

В подальшому представник позивачки звернувся до відповідачів із запитами про надання інформації про те, чи зараховано до стажу державної служби позивачки період навчання з 21.02.2005р. до 21.02.2008р. у Національному у аграрному університеті та роботи на посаді доцента кафедри екологічної безпеки в період з 27.09.2011р. до 24.10.2014р. у Державній екологічній академії післядипломної освіти та управління Міндовкілля.

При цьому, представник просив зарахувати вказані періоди до стажу державної служби та у зв`язку з цим здійснити перерахунок та виплату позивачці заробітної плати (враховуючи усі надбавки, які нараховуються залежно від розміру посадового окладу, а також відпускних, допо1'v1оги на оздоровлення, допомоги на вирішення соціально-побутових питань тощо) відповідно до Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015р. №889-VIII за період роботи у відповідачів.

Листами від 18.06.2024р. №064-7683 (відповідач-1), від 31.05.2024р. (відповідач-2), від 20.06.2024р. №052-2777 позивачці повідомлено про те, що запитувані періоди навчання та роботи не зараховані до її стажу державної служби через відсутність законних підстав.

Не погоджуючись із такою позицією відповідачів, позивачка звернулась до суду за захистом своїх прав із даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з таких приписів законодавства.

Питання обчислення стажу державної служби регулюються Порядком обчислення стажу державної служби, затверджені постановою Кабінету Міністрів України №289 від 25.03.2016р. (далі - Порядок №289).

Роз`ясненнями Національного агентства України з питань державної служби (далі - НАДС) від 23.07.2020р. №104 р/з «Щодо зарахування періодів навчання в аспірантурі, докторантурі до стажу державної служби» (далі - Роз`яснення) НАДС зазначається, що стаж державної служби до 01.05.2016р. обчислюється відповідно до статті 46 Закону України «Про державну службу» (далі - Закон №889) та Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2016р. №229 (далі - Порядок №229).

Відповідно до пункту 8 Розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889 та пункту 6 Порядку №229 передбачено, що стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності Законом №889 обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.

Станом на 19.11.2014р. питання обчислення стажу державної служби було врегульовано Порядком обчислення стажу державної служби, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №283 від 03.05.1984р. (далі - Порядок №283).

Згідно з пунктом З Порядку №283, до стажу державної служби включається стаж наукової роботи, набутий в державних установах, організаціях, закладах на посадах, визначених Переліком посад наукових (науково-педагогічних) працівників підприємств, установ, організацій, вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації, перебування на яких дає право на призначення пенсії та виплату грошової допо1vrоги у разі виходу на пенсію відповідно до статті 24 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність», незалежно від наявності перерв у роботі.

Відповідно до Переліку посад наукових (науково-педагогічних) працівників установ, організацій, підприємств, вищих навчальних закладів, перебування на яких дає право на призначення пенсії та виплату грошової допомоги у разі виходу на пенсію відповідно до Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №257 від 04.03.2004р., посади аспіранта та докторанта не передбачено серед перелічених посад.

Водночас, статтею 24 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» (далі - Закон №1977), що був чинний станом на 19.11.2014р., визначено, що для осіб, які працюють на посадах, що згідно із законодавством належать до посад державного службовця, попередній стаж наукової роботи, набутий у державних установах, організаціях, закладах, зараховується до статусу державної служби незалежно від наявності перерв у роботі, а для осіб, які працювали (працюють) на посадах наукових (науково-педагогічних) працівників, попередній стаж державної служби зараховується до стажу наукової роботи незалежно від наявності перерв у роботі.

Перелік посад наукових (науково-педагогічних) працівників підприємств, установ, організацій, вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації, перебування на яких дає право на призначення пенсії та виплату грошової допомоги у разі виходу на пенсію відповідно до статті 24 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2004р. №257, до таких віднесено посади керівника (ректора, президента, начальника тощо); заступника керівника (першого проректора, проректора, першого віце-президента, віце-президента) з науково-педагогічної, наукової роботи; декана; завідуючого кафедрою; професора; доцента; директора бібліотеки; наукового працівника бібліотеки; старшого викладача, викладача, асистента, керівника (завідуючого, начальника, директора), заступника керівника (завідуючого, начальника, директора) наукового підрозділу (інституту, частини, відділу, лабораторії, сектору, бюро, групи); головного наукового співробітника; провідного наукового співробітника; старшого наукового співробітника; наукового співробітника; молодшого наукового співробітника, ученого секретаря.

Згідно зі ст. 22-3 Закону №1977, чинного станом на 19.11.2014р., до стажу наукової роботи зараховується, зокрема час навчання в аспірантурі, ад`юнктурі чи докторантурі за денною (очною) формою навчання випускникам аспірантури, ад`юнктури, докторантури.

Статтею 37 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» (в редакції станом на 10.10.2017р.) (далі - Закон №848) визначено, що для осіб, які працюють на посадах, що згідно із законодавством належать до посад державного службовця, попередній стаж наукової роботи, набутий у державних установах, організаціях, закладах, зараховується до стажу державної служби незалежно від наявності перерв у роботі, а для осіб, які працювали (працюють) на посадах наукових (науково-педагогічних) працівників, попередній стаж державної служби зараховується до стажу наукової роботи незалежно від наявності перерв у роботі.

Відповідно до статті 35 Закону №848, чинного станом на 10.10.2017р., до стажу наукової роботи зараховується час навчання в аспірантурі, ад`юнктурі чи докторантурі за денною (очною) формою навчання випускникам аспірантури, ад`юнктури, докторантури.

Відповідно до статті 4 Закону №848, чинного станом на 10.10.2017р., передбачено, шо суб`єктами наукової і науково-технічної діяльності є наукові працівники. науково-педагогічні працівники, аспіранти, ад`юнкти і докторанти, інші вчені, наукові установи, університети, академії, інститути, музеї, інші юридичні особи незалежно від форми власності, що мають відповідні наукові підрозділи та громадські наукові організації.

Таким чином, стаж наукової роботи набутий під час періоду навчання на денній формі навчання в аспірантурі, а також робота у вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації набутий до 10.10.2017р. зараховується до стажу державної служби.

Проте, відповідачами при здійсненні обрахунку та нарахування заробітної плати та інших виплат вказаний стаж до стажу державної служби позивачки враховано не було, чим грубо порушено її права.

Відтак, на дату прийняття позивачки на посади відповідачами безпідставно не було враховано період навчання з 21.02.2005р. до 21.02.2008р. та роботи на посаді доцента кафедри екологічної безпеки в період з 27.09.2011р. до 24.10.2014р., що спричинило невірний обрахунок стажу державної служби, та як наслідок - надбавки за вислугу років.

У той же час, внаслідок невірного обрахунку стажу державної служби позивачці не було здійснено компенсацію виплат у належному розмірі.

Так, відповідно до частини першої статті 46 Закону України «Про державну службу» стаж державної служби дає право на встановлення державному службовцю надбавки за вислугу років, надання додатково оплачуваної відпустки.

Частиною 1 статті 52 вказаного Закону визначено, що надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 3% посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50% посадового окладу.

Таким чином, розмір надбавки за вислугу років державної служби залежить від стажу державної служби.

При цьому, відповідно до статті 58 Закону №889-VIII - за кожний рік державної служби після досягнення п`ятирічного стажу державної служби державному службовцю надається один календарний день щорічної додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як 15 календарних днів.

Враховуючи, що відповідачі не врахували спірні періоди до стажу державної служби позивачки, з метою відновлення її порушеного права, наявні підстави для здійснення перерахунку заробітної плати відповідно до Закону України «Про державну службу» за період роботи позивачки та виплатити недоплачені суми заробітної плати позивачці з урахуванням вже здійснених виплат за цей період.

Разом з тим, що стосується позовних вимог в частині зобов`язання відповідачів здійснити перерахунок позивачці заробітної плати із враховуючи усіх надбавок, які нараховуються залежно від розміру посадового окладу, а також відпускних, допомоги на оздоровлення, допомоги на вирішення соціально-побутових питань тощо, то суду не надано доказів того, що між сторонами наразі виник публічно-правовий спір щодо виплати позивачці заробітної плати, проведеної після зарахування до її стажу державної служби спірних періодів навчання та роботи, який би вимагав судового вирішення у цій справі. Тому у задоволенні позовних вимог у цій частині суд відмовляє, позаяк вони є передчасними.

Щодо позовних вимог в частині відшкодування позивачці моральної шкоди в сумі 50 000,00 грн.

Відповідно до статті 1167 Цивільного кодексу України (далі також - ЦК України) моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно з положеннями статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

У пункті 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» зазначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих відносин через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

У пункті 5 цієї ж Постанови Пленуму № 4 зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

За наслідками дослідження обставин справи, суд дійшов висновку про недоведеність позивачкою того, що спірними діями відповідача-1 їй заподіяно моральну шкоду, а саме, не надано належних пояснень того, в чому полягає моральна шкода, якими доказами вона підтверджується (наявність душевних переживань, погіршення стану здоров`я тощо), наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями (бездіяльністю) відповідача-1 та заподіянням їй шкоди, з яких міркувань вона виходить, визначаючи розмір моральної шкоди тощо.

Водночас, сам по собі факт протиправної поведінки відповідача-1 не свідчить про завдання позивачці моральної шкоди.

При цьому, законодавством передбачено певною мірою компенсацію за затримку виконання рішення суду, яка і була предметом розгляду цієї справи, а тому відсутня необхідність присуджувати додатково на користь позивачки моральну шкоду.

За таких обставин, в задоволенні позову в частині відшкодування моральної шкоди слід відмовити.

Враховуючи викладене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Щодо судових витрат на сплату судового збору.

Згідно з вимогами частини третьої статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Судом встановлено, що під час звернення до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 3633,60 грн.

Зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, понесені позивачем судові витрати у виді сплаченого судового збору підлягають стягненню у розмірі 3000,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів у солідарному порядку (по 1000,00 грн. з кожного відповідача).

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає таке.

Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною третьою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, серед іншого, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з положенням частини першої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Як вбачається з пункту першого частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

З наведеної норми вбачається, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.

Отже, розподілу підлягає навіть кредиторська заборгованість позивача зі сплати витрат на професійну правничу допомогу, надання якої підтверджується відповідними доказами.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 85211544) та постанові від 20.12.2019 у справі № 903/125/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 86504028).

Відповідно до положень частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною шостою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з частиною сьомою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З аналізу наведених положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний з позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 12.09.2018 у справі № 810/4749/15.

При цьому з імперативних положень частини шостої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що зменшити розмір витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність суд може виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про це. Отже, за відсутності такого клопотання суд не може надавати оцінку співмірності витрат на правничу допомогу за власною ініціативою, а лише перевіряє, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України, від 10 грудня 2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України, від 12 жовтня 2006 року у справі Двойних проти України, від 30 березня 2004 року у справі Меріт проти України, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у справі/WestAllianceLimited проти України Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі Ботацці проти Італії, заява № 34884/97, п. 30).

У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Водночас, надання такої оцінки можливо, виходячи з аналізу частини шостої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про зменшення розміру витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п`ятій статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 19.12.2019 у справі № 520/1849/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 86504176).

Згідно з пунктом четвертим частини першої статті 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність від 05.07.2012 № 5076-VI (далі - Закон № 5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст.1 Закону № 5076).

Статтею 19 Закону № 5076 визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до статті 30 Закону № 5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Судом встановлено, що 01.05.2024р. між позивачкою (клієнт) та Адвокатським бюро Івана Хомича укладено договір №100/іс про надання правової (правничої) допомоги, за умовами якого клієнт доручає, а адвокатське бюро приймає на себе зобов`язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним договором.

Адвокатське бюро на підставі звернення клієнта приймає на себе зобов`язання з надання правової допомоги та представляти інтереси у встановленому порядку інтереси клієнта у справі за позовом клієнта про визнання дій протиправними та зобов`язання зарахувати до стажу державної служби період навчання в аспірантурі у Національному аграрному університеті (Національний університет біоресурсів і природокористування України) з 21.02.2005р. до 21.02.2008р. та період трудової діяльності у Державній екологічній академії післядипломної освіти та управління Міндовкілля з 27.09.2011р. до 24.10.2014р.

Розділом 4 означеного договору визначено, що клієнт зобов`язується сплатити адвокатському бюро в розмірі 8000,00 грн в строк 5 місяців з дня підписання договору.

Також, пунктом 4.2 передбачено, що клієнт зобов`язується додатково сплатити адвокатському бюро за надання правової допомоги за цим договором суму, в розмірі 8000,00 грн в строк протягом 5 робочих днів з дня набрання рішення суду за п. 2.1 законної сили.

Надаючи оцінку обставинам пов`язаності заявлених до відшкодування витрат з розглядом судом цієї справи у розмірі 16 000,00 грн, суд зазначає таке.

Суд зазначає, що ключовим критерієм під час розгляду питання щодо можливості стягнення гонорару успіху, є розумність заявлених витрат. Тобто розмір відповідної суми має бути обґрунтованим. Крім того, підлягає оцінці необхідність саме такого розміру витрат. Стягнення заявленої суми має співвідноситися із виконаною роботою щодо представництва інтересів та досягнення обумовленого між сторонами успішного результату.

Означеної позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 27.09.2022 у справі №910/3547/21.

За правилами оцінки доказів, встановлених ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з гонораром успіху. ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

Для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача має бути встановлено, що позов позивача підлягає задоволенню, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумним та виправданим, що передбачено уст. 30 Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

При вирішенні питання щодо розподілу витрат, пов`язаних з правничою допомогою, суд враховує, що дана справа в силу пункту 2 частини 6 статті 12 КАС України є справою незначної складності.

Таким чином, суд вважає, що визначена адвокатом сума понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, за результатами розгляду справи не є належним чином обґрунтованою та завищеною у контексті дослідження обсягу фактично наданих ним послуг із урахуванням складності справи, кількості витраченого на ці послуги часу, та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг і витраченого адвокатом часу, із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.

З урахуванням розміру задоволених позовних вимог та з огляду на те, що предметом даного спору, є справа незначної складності, виходячи з усталеної правової позиції у таких справах, обсяг наданих послуг адвокатом, виходячи з критерію розумності, пропорційності, співмірності розподілу витрат на професійну правничу допомогу та те, що заявлена сума до відшкодування витрат на правничу професійну допомогу є неспівмірною з вимогами, які заявлені у позовній заяві, суд вважає, що розмір вказаних витрат має бути зменшений до 6000,00 грн.

Отже, зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, понесені позивачем судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають стягненню у розмірі 6000,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів у солідарному порядку (по 2000,00 грн. з кожного відповідача).

Керуючись статтями 9, 14, 73-77, 139, 242 - 246, 255, 295, 297 КАС України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса фактичного місця проживання: АДРЕСА_1 ; адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_2 ; рнокпп НОМЕР_1 ) до Департаменту територіального контролю м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (місцезнаходження: 03057, м. Київ, вул. Дегтярівська, 31, корпус 2; код ЄДРПОУ 34926981), Головного управління Держпродспоживслужби в місті Києві (місцезнаходження: 03151, м. Київ, вул. Волинська, 12; код ЄДРПОУ 40414833), Департаменту промисловості та розвитку підприємництва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (місцезнаходження: 01024, м. Київ, вул. Басейна, 1/2-А; код ЄДРПОУ 24250279) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Департаменту територіального контролю м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (місцезнаходження: 03057, м. Київ, вул. Дегтярівська, 31, корпус 2; код ЄДРПОУ 34926981) щодо відмови ОСОБА_1 (адреса фактичного місця проживання: АДРЕСА_1 ; адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_2 ; рнокпп НОМЕР_1 ) у зарахуванні до її стажу державної служби періоду навчання з 21.02.2005р. до 21.02.2008р. у Національному аграрному університеті та роботи на посаді доцента кафедри екологічної безпеки в період з 27.09.2011р. до 24.10.2014р. у Державній екологічній академії післядипломної освіти та управління Міндовкілля.

3. Зобов`язати Департамент територіального контролю м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (місцезнаходження: 03057, м. Київ, вул. Дегтярівська, 31, корпус 2; код ЄДРПОУ 34926981) зарахувати ОСОБА_1 (адреса фактичного місця проживання: АДРЕСА_1 ; адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_2 ; рнокпп НОМЕР_1 ) періоди навчання з 21.02.2005р. до 21.02.2008р. в аспірантурі у Національному університеті біоресурсів і природокористування України (вищому навчальному закладі IV рівня акредитації державної форми власності) та роботи у Державній екологічній академії післядипломної освіти та управління Міндовкілля, а саме: з 27.09.2011р. до 01.04.2012р. - на посаді начальника інформаційного та науково-видавничого відділу, з 02.04.2012 р. по 02.12.2012р. - на посаді доцента кафедри методології освіти в інтересах збалансованого розвитку та державного управління, з 03.12.2012р. по 24.10.2014р. - на посаді доцента кафедри екологічної безпеки, до стажу державної служби шляхом видачі відповідного наказу, та здійснити перерахунок ОСОБА_1 заробітної плати відповідно до Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015р. №889-VIII за період роботи у Департаменті територіального контролю м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) з 19.11.2014р. по 28.04.2016р.

4. Визнати протиправними дії Головного управління Держпродспоживслужби в місті Києві (місцезнаходження: 03151, м. Київ, вул. Волинська, 12; код ЄДРПОУ 40414833) щодо відмови ОСОБА_1 (адреса фактичного місця проживання: АДРЕСА_1 ; адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_2 ; рнокпп НОМЕР_1 ) у зарахуванні до її стажу державної служби періоду навчання з 21.02.2005р. до 21.02.2008р. у Національному аграрному університеті та роботи на посаді доцента кафедри екологічної безпеки в період з 27.09.2011р. до 24.10.2014р. у Державній екологічній академії післядипломної освіти та управління Міндовкілля.

5. Зобов`язати Головне управління Держпродспоживслужби в місті Києві (місцезнаходження: 03151, м. Київ, вул. Волинська, 12; код ЄДРПОУ 40414833) зарахувати ОСОБА_1 (адреса фактичного місця проживання: АДРЕСА_1 ; адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_2 ; рнокпп НОМЕР_1 ) періоди навчання з 21.02.2005р. до 21.02.2008р. в аспірантурі у Національному університеті біоресурсів і природокористування України (вищому навчальному закладі IV рівня акредитації державної форми власності) та роботи у Державній екологічній академії післядипломної освіти та управління Міндовкілля, а саме: з 27.09.2011р. до 01.04.2012р. - на посаді начальника інформаційного та науково-видавничого відділу, з 02.04.2012 р. по 02.12.2012р. - на посаді доцента кафедри методології освіти в інтересах збалансованого розвитку та державного управління, з 03.12.2012р. по 24.10.2014р. - на посаді доцента кафедри екологічної безпеки, до стажу державної служби шляхом видачі відповідного наказу, та здійснити перерахунок ОСОБА_1 заробітної плати відповідно до Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015р. №889-VIII за період роботи у Головному управлінні Держпродспоживслужби в місті Києві з 29.04.2016р. по 24.09.2018р.

6. Визнати протиправними дії Департаменту промисловості та розвитку підприємництва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (місцезнаходження: 01024, м. Київ, вул. Басейна, 1/2-А; код ЄДРПОУ 24250279) щодо відмови ОСОБА_1 (адреса фактичного місця проживання: АДРЕСА_1 ; адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_2 ; рнокпп НОМЕР_1 ) у зарахуванні до її стажу державної служби періоду навчання з 21.02.2005р. до 21.02.2008р. у Національному аграрному університеті та роботи на посаді доцента кафедри екологічної безпеки в період з 27.09.2011р. до 24.10.2014р. у Державній екологічній академії післядипломної освіти та управління Міндовкілля.

7. Зобов`язати Департамент промисловості та розвитку підприємництва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (місцезнаходження: 01024, м. Київ, вул. Басейна, 1/2-А; код ЄДРПОУ 24250279) зарахувати ОСОБА_1 (адреса фактичного місця проживання: АДРЕСА_1 ; адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_2 ; рнокпп НОМЕР_1 ) періоди навчання з 21.02.2005р. до 21.02.2008р. в аспірантурі у Національному університеті біоресурсів і природокористування України (вищому навчальному закладі IV рівня акредитації державної форми власності) та роботи у Державній екологічній академії післядипломної освіти та управління Міндовкілля, а саме: з 27.09.2011р. до 01.04.2012р. - на посаді начальника інформаційного та науково-видавничого відділу, з 02.04.2012 р. по 02.12.2012р. - на посаді доцента кафедри методології освіти в інтересах збалансованого розвитку та державного управління, з 03.12.2012р. по 24.10.2014р. - на посаді доцента кафедри екологічної безпеки, до стажу державної служби шляхом видачі відповідного наказу, та здійснити перерахунок ОСОБА_1 заробітної плати відповідно до Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015р. №889-VIII за період роботи у Департаменті промисловості та розвитку підприємництва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) з 25.09.2018р. до 18.06.2019р.

8. Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса фактичного місця проживання: АДРЕСА_1 ; адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_2 ; рнокпп НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту територіального контролю м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (місцезнаходження: 03057, м. Київ, вул. Дегтярівська, 31, корпус 2; код ЄДРПОУ 34926981) судові витрати по сплаті судового збору у сумі 1000,00 грн. (одна тисяча гривень) та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн. (дві тисячі гривень).

9. Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса фактичного місця проживання: АДРЕСА_1 ; адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_2 ; рнокпп НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпродспоживслужби в місті Києві (місцезнаходження: 03151, м. Київ, вул. Волинська, 12; код ЄДРПОУ 40414833) судові витрати по сплаті судового збору у сумі 1000,00 грн. (одна тисяча гривень) та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн. (дві тисячі гривень).

10. Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса фактичного місця проживання: АДРЕСА_1 ; адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_2 ; рнокпп НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту промисловості та розвитку підприємництва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (місцезнаходження: 01024, м. Київ, вул. Басейна, 1/2-А; код ЄДРПОУ 24250279) судові витрати по сплаті судового збору у сумі 1000,00 грн. (одна тисяча гривень) та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн. (дві тисячі гривень).

11. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Марич Є.В.