Рішення

від 18.11.2024 по справі 640/18315/18

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 листопада 2024 року м.Київ№ 640/18315/18

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Головенко О.Д., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС України у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась фізична особа - підприємець ОСОБА_1 з позовом до Головного управління ДФС України у м. Києві визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 18.07.2018 № 0083614204, № 0083774204, № 0083874204 та № 0083624204.

Ухвалою Окружного адміністративного суду у місті Києві від 11.12.2018 справу прийнято до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

15.12.2022 набрав чинності Закон України від 13.12.2022 № 2825-IX Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду.

Відповідно до абзаців 1-3 п. 2 Прикінцевих та перехідних положень зазначеного закону Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя, а до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.

Відтак, розгляд зазначеної справи підпадає під територіальну юрисдикцію Київського окружного адміністративного суду.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, головуючим суддею у даній справі визначено суддю Головенка О.Д.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.11.2023 справу прийнято до провадження та розпочато розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що податковим органом протиправно прийнято спірні податкові повідомлення рішення, якими позивачу збільшено грошові зобов`язання з податку на додану вартість, податку з доходів фізичних осіб, військового збору та застосовано штрафні санкції.

Вважає, що контролюючим органом протиправно проведено документальну планову виїзну перевірку щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та спати податків і зборів, дотримання вимог валютного ті іншого законодавства за період з 01.01.2015 по 31.12.2017, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильність нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період роботи з 01.01.2011 по 31.12.2017, оскільки направлення на перевірку було вручено не уповноваженій особі, а саме продавцю, найманому працівнику позивача, до обов`язків якої входить виключно реалізація товарів.

Зазначає, що не отримувала наказ, повідомлення та направлення на проведення вказаної перевірки, що є порушенням норм податкового законодавства та вказує на протиправність спірних рішень.

До суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого останній просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Пояснив, що при перевірці обсягів задекларованих витрат в деклараціях про отримання доходу, поданих позивачем з накладними, банківськими виписками, книгою доходів та витрат, чеками тощо, було встановлено завищення, яке виникло за рахунок того, що ФОП ОСОБА_1 сформувала показник валових витрат на підставі даних, не підтвердженими первинними документами, а саме відсутній факт придбання/оплата товаро матеріальних цінностей віднесених до витрат фізичної особи підприємця.

Вказує, що позивачем було занижено суму оподаткованого доходу, що також призвело до не сплати військового збору на загальну суму 7 329,58 грн.

Контролюючий орган також зазначає, що позивачем в порушення вимог податкового законодавства сформовано податкового кредиту за рахунок придбаних товарно матеріальних цінностей не пов`язаних з підприємницькою діяльністю.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, оглянувши письмові докази, які були надані сторонами, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

ОСОБА_1 має статус фізичної особи - підприємця (РНОКПП НОМЕР_1 ), до основного виду діяльності якої входить (код КВЕД 47.11) роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами; (код КВЕД 68.20) надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; (код КВЕД 73.20) дослідження кон`юнктури ринку та виявлення громадської думки; (код КВЕД 73.11) рекламні агентства.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 77, п. 82.1 ст. 82 Податкового кодексу України (далі ПК України), наказу від 27.04.2018 та плану графіку проведення документальних планових перевірок, посадовими особами відповідача було проведено документальну планову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та спати податків і зборів, дотримання вимог валютного ті іншого законодавства за період з 01.01.2015 по 31.12.2017, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильність нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період роботи з 01.01.2011 по 31.12.2017.

За результатами перевірки було складено акт від 06.06.2018 № 2632/26-15-42-04-30/2308121223, відповідно до висновків якого позивачем було порушено норми податкового законодавства, а саме:

п. 177.10 ст. 177 ПК України та Порядку ведення книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи-підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, затвердженого Наказом Міністерства доходів і зборів України № 481 від 16.09.2013 - порушено ведення книги обліку доходів та витрат;

п. 177.2 та 177.4 ст. 177 ПК України у зв`язку з чим занижено оподаткований дохід на загальну суму 488 639,14 грн, в тому числі за 2015 рік - у сумі 31 422,30 грн, за 2016 рік - у сумі 112 338,65 грн та за 2017 рік - у сумі 344 878,19 грн, що призвело до заниження податкових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 87 982,20 грн, в тому числі за 2015 рік - у сумі 5 683,17 грн, за 2016 рік - у сумі 20 220,96 грн та за 2017 рік - у сумі 62 078,07 грн;

п.п. 1.2, п.п. 1.3 п. 162 Підрозділу 10 розділу XX ПК України у зв`язку з чим занижено та не перераховано до бюджету військового збору на загальну суму 7 329,58 грн, в тому числі за 2015 рік - у сумі 471,33 грн, за 2016 рік - у сумі 1 685,08 грн та за 2017 рік - у сумі 5 173,17 грн;

п. 198.3 та п. 198.5 ст. 198 ПК України у зв`язку з чим занижено суму податку на додану вартість на загальну суму 5 866,00 грн, у т.ч.: за травень 2016 року - 4350,00 грн, за липень 2016 року - 1296,00 грн та за жовтень 2017 року - 220,00 грн;

п.п. 2.2, п.п. 2.6 п. 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні - не забезпечено оприбуткування готівкових коштів у день їх надходження у повній сумі їх фактичних надходжень в книгах ОРО.

18.07.2018 на підставі висновків податкового органу було прийнято спірні податкові повідомлення рішення, а саме:

№ 0083774204, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 7 332,50 грн, в тому числі за податковим зобов?язанням 5 866, 00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 1 466,50 грн;

№ 0083614204, яким збільшено зобов?язання зі сплати податку з доходів фізичних осіб в сумі 109 977,75 грн, в т.ч. за податковими зобов?язаннями - 87 982,20 грн за штрафними (фінансовими) санкціями - 21 995,55 грн;

№ 0083624204, яким збільшено зобов?язання зі сплати військового збору в сумі 9 161,98 грн, в т.ч. за податковими зобов`язаннями - 7 329,58 грн за штрафними (фінансовими) санкціями - 1 832,40 грн;

№ 0083874204, яким застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 887 915,93 грн.

Не погодившись з такими діями податкового органу та податковими повідомленнями - рішенями, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

ПК України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Податок на додану вартість належить до загальнодержавних податків (п.п. 9.1.3 п. 9.1 ст. 9 ПК України).

Відповідно до п.п. 14.1.8 п. 14.1 ст. 14 ПК України бюджетне відшкодування - відшкодування від`ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника.

Під витратами відповідно до п.п. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України розуміється сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Підпунктом 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Податкове зобов`язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк); п. п. 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 ПК України).

Податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V ПК України (п.п. 14.1.178 п. 14.1 ст. 14 ПК України).

Податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V ПК України (п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України).

Згідно із п.п. 21.1.1, 21.1.2, 21.1.4 п. 21.1 ст. 21 ПК України посадові та службові особи органів державної податкової служби зобов`язані: дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; забезпечувати сумлінне виконання покладених на контролюючі органи функцій; не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій.

Відповідно до п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 ПК України органи державної податкової служби мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України).

Відповідно до п. 75.1 ст. 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Підпунктом 75.1.2. п. 75. 1 ст. 75 ПК Украйни визначено, що документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Відповідно до п. 77.1 ст. 77 ПК України документальна планова перевірка повинна бути передбачена у плані-графіку проведення планових документальних перевірок.

План-графік документальних планових перевірок на поточний рік оприлюднюється на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, до 25 грудня року, що передує року, в якому будуть проводитися такі документальні планові перевірки.

Пунктом 77.2 ст. 77 ПК України встановлено, що до плану-графіка проведення документальних планових перевірок відбираються платники податків, які мають ризик щодо несплати податків та зборів, невиконання іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи.

Періодичність проведення документальних планових перевірок платників податків визначається залежно від ступеня ризику в діяльності таких платників податків, який поділяється на високий, середній та незначний. Платники податків з незначним ступенем ризику включаються до плану-графіка не частіше, ніж раз на три календарних роки, середнім - не частіше ніж раз на два календарних роки, високим - не частіше одного разу на календарний рік.

Порядок формування, затвердження плану-графіка та внесення змін до нього, а також перелік ризиків та їх поділ за ступенями встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Внесення змін до плану-графіка проведення документальних планових перевірок на поточний рік допускається не частіше одного разу в першому та одного разу в другому кварталі такого року, крім випадків коли зміни пов`язані із змінами найменування платника податків, що вже був включений до плану-графіка, та/або виправлення технічних помилок.

Документальна перевірка платника податків, який був включений до плану-графіка проведення документальних планових перевірок на поточний рік внаслідок внесення змін у такому році (інших ніж зміни найменування платника податків, що вже був включений до плану-графіка, та/або виправлення технічних помилок), може бути розпочата не раніше 1 липня поточного року в разі внесення змін до плану-графіка проведення документальних перевірок на поточний рік у першому кварталі такого року і не раніше 1 жовтня поточного року в разі внесення змін до плану-графіка проведення документальних перевірок на поточний рік у другому кварталі такого року.

Оновлений план-графік оприлюднюється на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, до 30 числа останнього місяця кварталу (у випадках змін найменування платника податків, що вже був включений до плану-графіка, та/або виправлення технічних помилок - до 30 числа місяця, що передує місяцю, в якому будуть проводитися такі документальні планові перевірки).

Платники податків - юридичні особи, що відповідають критеріям, визначеним п. 44 підрозділу 4 розділу XX "Перехідні положення" ПК України, та у яких сума сплаченого до бюджету податку на додану вартість становить не менше п`яти відсотків від задекларованого доходу за звітний податковий період, а також самозайняті особи, сума сплачених податків яких становить не менше п`яти відсотків від задекларованого доходу за звітний податковий період, включаються до плану-графіка не частіше, ніж раз на три календарних роки. Зазначена норма не поширюється на таких платників податків у разі порушення ними ст. 45, 49, 50, 51, 57 ПК України.

Водночас забороняється проведення документальної планової перевірки за окремими видами зобов`язань перед бюджетами, крім правильності обчислення, повноти і своєчасності сплати митних платежів, податків, зборів та єдиного внеску при виплаті (нарахуванні) доходів фізичним особам, податку з доходів фізичних осіб та зобов`язань за бюджетними позиками і кредитами, що гарантовані бюджетними коштами (п. 77.3 ст. 77 ПК України).

Згідно п. 77.4 ст. 77 ПК України про проведення документальної планової перевірки керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу приймається рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної планової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому (його представнику) не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки надіслано (вручено) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копію наказу про проведення документальної планової перевірки та письмове повідомлення із зазначенням дати початку проведення такої перевірки.

У разі планування перевірок одного й того самого платника податків контролюючими органами та органами державного фінансового контролю у звітному періоді такі перевірки проводяться зазначеними органами одночасно. Порядок координації проведення таких перевірок та залучення до перевірок інших органів, передбачених законом, визначається Кабінетом Міністрів України (п. 77.5 ст. 77 ПК України).

З наданого акту перевірки вбачається, що перевірка проводилась у присутності громадянки ОСОБА_2 , яка є найманим працівником ФОП ОСОБА_1 .

Однак, як вбачається з матеріалів справи, копії наказів від 27.04.2018 «Про проведення документальної планової виїзної перевірки ФОП ОСОБА_1 » та від 23.05.2018 «Про продовження строку проведення документальної планової виїзної перевірки ФОП ОСОБА_1 » направлялись засобами поштового зв`язку у той самий день на адресу позивача: АДРЕСА_1 .

Відповідно до норм п. 81.1 ст. 81 ПК України (в редакції чинній на час виникнення даний правовідносин) посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:

направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу;

копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу;

службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Непред`явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред`явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.

Відмова платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) від допуску до перевірки на інших підставах, ніж визначені в абзаці п`ятому цього пункту, не дозволяється.

При пред`явленні направлення платнику податків та/або посадовим (службовим) особам платника податків (його представникам або особам, які фактично проводять розрахункові операції) такі особи розписуються у направленні із зазначенням свого прізвища, імені, по батькові, посади, дати і часу ознайомлення.

У разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) розписатися у направленні на перевірку посадовими (службовими) особами контролюючого органу складається акт, який засвідчує факт відмови. У такому випадку акт про відмову від підпису у направленні на перевірку є підставою для початку проведення такої перевірки.

Таким чином, копія наказів щодо призначення перевірки та її продовження направлялись на адресу позивача, крім того, посадові особи контролюючого органу були допущені до документальної планової виїзної перевірки, що свідчить про правомірність її проведення.

По суті спірних податкових повідомлень рішень та щодо встановленого порушення, суд зазначає наступне.

Щодо податкового повідомлення рішення № 0083774204, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість, слід зазначити таке.

Відповідно до висновків акту перевірки від 06.06.2018 було виявлено суми податку на додану вартість в розмірі 5 450,00 грн, не пов?язані з господарською діяльністю та які не були включені до податкових зобов`язань, а саме по контрагентах:

ФОП ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ), податкова накладна № 60 від 19.05.2016 на суму податку на додану вартість 4 350, 00 грн за металеві вироби;

ТОВ «СК АВІК» (код ЄДРПОУ 35849091), податкова накладна № 4 від 05.07.2016 на суму податку на додану вартість 300,00 грн та № 17 від 18.07.2016 на суму податку на додану вартість 800,00 грн за сервісне обслуговування кондиціонера с матеріалами.

Так, відповідно до п. 198.5 ст. 198 ПК України платник податку зобов?язаний нарахувати податкові зобов?язання, виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до п. 189.1 ст. 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами, придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 01.07.2015 - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися.

В матеріалах справи міститься прибуткова накладна № 433 від 19.05.2016, отримана від ФОП ОСОБА_3 на придбання металевих виробів на загальну суму 21 750,00 грн, із них вартість металевих виробів - 17 400,00 грн та податок на додану ввртість 4 350 грн.

Судом встановлено, що дані металеві вироби були використані для облаштування металевих стелажів в приміщенні магазину, що розміщений за адресою: АДРЕСА_2 .

Вказане приміщення загальною площею 99 кв.м ФОП ОСОБА_1 використовує на умовах договору № 1 від 04.10.2015.

Факт встановлення власними силами металевих стелажів в приміщенні магазину за адресою: АДРЕСА_2 підтверджено актом монтажу металевих стелажів від 30.05 2016, який міститься в матеріалах справи.

Також в акті перевірки, перевіряючими зазначено, що стелажі змонтовані з придбаних металевих виробів розміщенні в приміщенні магазину та використовуються виключно для зберігання товарів, що реалізовуються в даному магазині.

Крім того, договором № 1 від 04.10.2015 передбачено, що ФОП ОСОБА_1 може на власний розсуд встановлювати в приміщенні магазину виробниче та торгове обладнання та використовувати його за призначенням.

Щодо контрагента ТОВ «СК АВІК» (код ЄДРПОУ 358490091), який проводив сервісне обслуговування кондиціонерів, яке є обов`язковим згідно з правилами їх сервісного використання.

Кондиціонери в приміщенні магазину за адресою: АДРЕСА_2 були встановлені в приміщенні його орендатором - ФОП ОСОБА_4 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) та передані для використання ФОП ОСОБА_1 згідно акту приймання - передачі кондиціонерів № 21 від 16.11.2015.

Положення п.п. 14.1.36. п. 14.1. ст. 14 ПК України визначає, що господарську діяльність як діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно, операції між ФОП ОСОБА_1 та контрагентами ТОВ «СК АВІК» та ФОП ОСОБА_3 фактично проведені та документально оформлені.

ФОП ОСОБА_1 дотримано передбачені ПК України умови для формування витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, та податкового кредиту, у зв`язку з чим відсутні підстави для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення - рішення № 0083774204, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 7 332,50 грн, в тому числі за податковим зобов`язанням 5 866, 00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 1 466,50 грн.

Щодо податкового повідомлення № 0083614204, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем по податку на доходи фізичних осіб та податкового повідомлення - рішення № 0083624204, яким збільшено суму військового збору, суд зазначає таке.

В акті перевірки від 06.06.2018 вказано, що підставою для донарахування даних податкових зобов`язань є заниження позивачем оподаткованого доходу на загальну суму 488 639,14 грн, в т.ч. за 2015 рік - в сумі 31 422,30 грн, за 2016 рік - у сумі 112 338,65 грн та за 2017 рік у сумі 344 878,19 грн.

Такий висновок зроблений за результатами розмежування доходів та витрат платника податків за відповідні періоди.

Згідно із п. 177.2 ст. 177 ПК України об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Пункт 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигід у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником) До переліку витрат, безпосередньо пов?язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом ІІІ цього Кодексу (п. 177.4 ст. 177 ПК України).

Положеннями п. 138.1 ст. 138 ПК України передбачено, що фінансовий результат до оподаткування збільшується:

на суму нарахованої амортизації основних засобів або нематеріальних активів відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності;

на суму уцінки та втрат від зменшення корисності основних засобів або нематеріальних активів, включених до витрат звітного періоду відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності;

на суму залишкової вартості окремого об`єкта основних засобів або нематеріальних активів, визначеної відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, у разі ліквідації або продажу такого об`єкта.

на суму залишкової вартості окремого об`єкта невиробничих основних засобів або невиробничих нематеріальних активів, визначеної відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, у разі ліквідації або продажу такого об`єкта;

на суму витрат на ремонт, реконструкцію, модернізацію або інші поліпшення невиробничих основних засобів чи невиробничих нематеріальних активів, віднесених до витрат відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності.

Витрати, які враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з п. 138.4, 138.6-138.9, п.п. 138.10.2-138.10.4 п. 138.10, п. 138.11 ст. 138 ПК України: інших витрат, визначених згідно з п. 138.5, п.п. 138,10.5, 138.10,6 п. 138.10, п. 138.11, 138.12 цієї статті, п. 140,1 ст. 140 і ст. 141 ПК України, крім витрат, визначених у п. 138.3 цієї статті та у ст. 139 ПК України.

Згідно із п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення оподаткування, документів, підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (п. 139.1.9 п. 139. і ст. 139 ПК України).

Таким чином, для цілей визначення оподатковуваного доходу фізичної особи від зайняття підприємницькою діяльністю законодавством передбачено, що до складу витрат безпосередньо пов`язаних з одержанням доходів, належать витрати, які виникають у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій придбання товарів (робіт, послуг) та здійснюються в межах господарської діяльності платника податку.

Понесені витрати ФОП ОСОБА_1 фіксувала в Книзі обліку доходів і витрат, форму та порядок її ведення визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

ФОП ОСОБА_1 обрала спосіб ведення Книги обліку доходів і витрат у місцем обліку і своєчасно та в повному обсязі здійснювала записи про суми отриманих доходів та понесених витрат по відповідним категоріям.

Під час перевірки інспектору було надано вказану Книгу обліку доходів і витрат, а також всі первинні документи, які внесені до даної Книги обліку доходів та витрат, для підтвердження відповідних записів.

Розрахунків чи інших свідчень, які саме витрати, не можуть бути віднесені до складу витрат, при повній їх підтвердженості первинними документами, в акті перевірки не зазначені, реєстр відсутній.

При цьому в акті від 06 06.2018 порушень щодо ведення Книги обліку доходів і витрат не встановлено, фактів незабезпечення платником податків належного зберігання первинних документів облікових та інших регістрів, бухгалтерської та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів протягом встановлених ст. 44 ПК України, не виявлено, порушення строків їх зберігання та/або ненадання платником податків контролюючим органам оригіналів документів чи їх копій при здійсненні податкового контролю не виявлено і в акті перевірки не зазначено.

Беручи до уваги вищенаведене, висновки щодо заниження оподаткованого доходу в розмірі 488 639,14 грн за 2015-2017 роки належним чином не обґрунтовано, у зв`язку з чим податкове повідомлення - рішення № 0083614204 та № 0083624204 є неправомірним.

Щодо податкового повідомлення рішення яким застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 887 915,93 грн, суд вважає за можливе зазначити наступне.

Відносини щодо відповідальності суб?єктів господарювання за неприбуткування (неповне та/або несвоєчасне оприбуткування) у касах готівки не врегульовані Законом України від 06.07.1995 № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі Закон № 265).

З метою подальшого вдосконалення організації готівкового обігу, зміцнення касової дисципліни, підвищення ефективності контролю за додержанням суб`єктами господарської діяльності встановленого порядку ведення операцій з готівкою у національній валюті, посилення відповідальності за додержання ними норм з регулювання обігу готівки та виконання своїх зобов`язань перед бюджетами і державними цільовими фондами, 12.06.1995 № 436/95 Президентом України прийнято Указ «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» (далі - Указ № 436).

Відповідно до ст. 25 Конституційного Договору між Верховною Радою України та Президентом України «Про основні засади організації функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України» від 08.06.1995 № 1к/95-ВР (далі - Конституційний Договір) Президент України в межах своїх повноважень видає укази і розпорядження, які є обов`язковими для виконання на всій території України, дає їх тлумачення. Президент України видає укази з питань економічної реформи, не врегульованих чинним законодавством України, які діють до прийняття відповідних законів.

Пунктом 3 розділу ІІ Прикінцевих положень Закону № 265 визначено, що до приведення чинного законодавства у відповідність із цим Законом чинні закони та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Згідно з п. 13 ст. 3 Закону № 265 суб`єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов`язані забезпечувати відповідність сум готівкових коштів на місці проведення розрахунків сумі коштів, яка зазначена в денному звіті РРО, а у випадку використання розрахункової книжки - загальній сумі продажу за розрахунковими квитанціями, виданими з початку робочого дня. Такі вимоги не поширюються на фізичних осіб - підприємців, які є платниками єдиного податку та не зареєстровані платниками податку на додану вартість.

Пунктом 2.6 Положення № 637, яке втратило чинність 05.01.2018 згідно з постановою Правління Національного банку України від 29.12.2017 № 148, установлено, що вся готівка, що надходить до кас, має своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та в повній сумі оприбутковуватися.

Оприбуткуванням готівки в касах підприємств, які проводять готівкові розрахунки з оформленням їх касовими ордерами і веденням касової книги відповідно до вимог глави 4 цього Положення, є здійснення обліку готівки в повній сумі її фактичних надходжень у касовій книзі на підставі прибуткових касових ордерів.

У разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО або використанням розрахункової книжки (РК) оприбуткуванням готівки є здійснення обліку зазначених готівкових коштів у повній сумі їх фактичних надходжень у книзі обліку розрахункових операцій на підставі фіскальних звітних чеків РРО (даних РК) (абзаци перший - третій цього пункту).

Тобто, як норма п. 13 ст. 3 Закону № 265 так і норма п. 2.6 Положення № 637 встановлюють для суб`єкта підприємницької діяльності, який здійснює розрахункові операції готівкою із застосуванням РРО, обов`язок забезпечення обліку отриманих готівкових коштів в повній сумі надходжень від розрахункових операцій.

При цьому такий облік згідно з п. 13 ст. 3 Закону № 265 здійснюється в денному звіті (за визначенням, наведеним у статті 1 цього Закону, денний звіт - це документ встановленої форми, надрукований РРО, що містить інформацію про денні підсумки розрахункових операцій, проведених з його застосуванням), а згідно з п. 2.6 Положення № 637 - у книзі обліку розрахункових операцій на підставі фіскальних звітних чеків РРО.

При цьому, як уже було зазначено, абзацом 3 ст. 1 Указу № 436 встановлювалась відповідальність за порушення суб`єктами підприємницької діяльності норм з регулювання обігу готівки у національній валюті у вигляді штрафу за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки - у п`ятикратному розмірі неоприбуткованої суми.

Разом з тим Законом № 265 також установлена відповідальність за порушення вимог цього Закону до суб`єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги). Перелік таких порушень та санкції визначені розділом V «Відповідальність за порушення вимог цього Закону».

З метою встановлення чіткого критерію при розгляді спорів щодо застосування фінансових санкцій, встановлених абзацом 3 ст. 1 Указу № 436 за порушення норм з регулювання обігу готівки у національній валюті, що встановлюються Національним банком України, вчинених після набрання чинності, Велика Палата Верховного Суду в своїй постанові від 20.05.2020 у справі № 1340/3510/18 відступила від висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 02.04.2013 № 21-77а13, та зазначила таке.

Статтею 25 Конституційного Договору визначено, що Президент України видає укази з питань економічної реформи, не врегульованих чинним законодавством України, які діють до прийняття відповідних законів.

Пунктом 3 ст 18 цього Договору також передбачено, що виключно законами визначаються, зокрема, діяння, які є злочинними, адміністративними і дисциплінарними порушеннями, відповідальність за них.

З огляду на швидке урегулювання парламентом правовідносин у сфері готівкових операцій (Указ № 436 було прийнято 12.06.1995, а Закон № 265 - 06.07.1995) та враховуючи положення ст. 18 Конституційного Договору, можна дійти висновку, що законодавча гілка влади в найкоротший термін усунула прогалину в регулюванні суспільних правовідносин у сфері готівкових розрахунків та визначила відповідальність за можливі правопорушення у цій сфері саме в силу закону.

Як вбачається з вказаного податкового повідомлення - рішення, яким застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 887 915,93 грн, остання винесена на підставі абз. 3 ст. 1 Указу № 436, за період з 25.12.2015 по 15.06.2017.

У вказаному акті перевірки визначена конкретна суть одного й іншого порушення, яке, на думку контролюючого органу, було вчинено позивачем.

Так, встановлено, що ФОП ОСОБА_1 не забезпечено оприбуткування готівкових коштів у день їх надходження у повній сумі їх фактичних надходжень в книгах ОРО, зареєстрованих в ДПІ у Деснянському районі ГУ ДФС у м. Києві, та суми готівки, що оприбутковувались, не відповідають сумам, визначеним у відповідних касових (розрахункових) документах у сумі 177 583,19 грн, чим порушено вимоги п.п. 2.2, п. 2.6 Положення № 637.

Згідно із приписами п. 2.6. Положення № 637 у разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО або використанням РК оприбуткуванням готівки є здійснення обліку зазначених готівкових коштів у повній сумі їх фактичних надходжень у книзі обліку розрахункових операцій на підставі фіскальних звітних чеків РРО (даних РК).

Статтею 1 Указу № 436 визначена відповідальність за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки у вигляді фінансової санкції (штрафу).

Пунктом 1 ч. 1 ст. 17 Закону № 265 передбачено фінансові санкції за порушення вимог цього закону, а саме: за встановлення протягом календарного року в ході перевірки факту проведення розрахункових операцій з використанням РРО або розрахункових книжок на неповну суму вартості проданих товарів (наданих послуг); непроведення розрахункових операцій через РРО з фіскальним режимом роботи; невідповідності у юридичних осіб на місці проведення розрахунків суми готівкових коштів сумі коштів, зазначеній у денному звіті, більше ніж на 10 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, а в разі використання юридичною особою розрахункової книжки - загальній сумі продажу за розрахунковими квитанціями, виданими з початку робочого дня; нероздрукування відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції, або проведення її без використання розрахункової книжки на окремому господарському об`єкті такого суб`єкта господарювання.

Аналіз зазначених положень свідчить про те, що об`єктивна сторона порушення, як того, що визначено абзацом 3 ст. 1 Указу № 436 так і того, що визначене п. 1 ч. 1 ст. 17 Закону № 265, фактично полягає у одних і тих самих діях.

Як вбачається зі змісту ст. 25 Конституційного Договору, метою постановлення Указу № 436 було врегулювання відносин щодо належного обліку готівкових операцій суб`єктами підприємницької діяльності, які до цього не були належним чином урегульовані іншими законодавчими актами, а термін його дії обмежувався прийняттям відповідного закону.

Оскільки шляхом прийняття Закону № 265 ці правовідносини врегулював законодавчий орган, то Указ № 436 припинив дію як у частині визначення складу такого правопорушення як неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки, так і в частині встановлених за таке правопорушення санкцій, його положення уже не могло застосовуватися.

На думку суду незастосовність до спірних правовідносин положень абзацу 3 ст. 1 Указу № 436 та вважає за необхідне зазначити про неможливість їх застосування у правовідносинах, що виникли після набрання чинності Законом № 265.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 1340/3510/17.

Крім того Згідно зі ст. 238 Господарського кодексу України за порушення встановлених актами правил здійснення господарської діяльності до суб?єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Стаття 239 Господарського кодексу України вказує, що однією із адміністративно-господарських санкцій може бути адміністративно-господарський штраф, який стягується із господарюючого суб?єкта до державного бюджету за порушення визначених законодавством України правил здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 250 Господарського кодексу України, адміністративно- господарські санкції можуть бути застосовані до суб`єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб?єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Відтак, суд вважає, що фінансові санкції, застосовані на підставі п. 1 Указу 436 у розумінні ст. 238 та ст. 239 Господарського кодексу України є адміністративно-господарськими санкціями, застосування яких можливе лише в межах строків, встановлених ст. 250 Господарського кодексу України, а тому, застосування до позивача штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки, здійснено відповідачем після закінчення одного року з дня його вчинення, тобто, поза межами строків, встановлених ст. 250 Господарського кодексу України.

Аналогічна правова позиція міститься в постанова Верховного Суду від 20.03.2018 у справі № 803/1397/17 та від 10.10.2017 № 803/1229/15-а.

Таким чином, визначення контролюючим органом у спірному податковому повідомленні - рішенні застосованих штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 887 915,93 грн є неправомірним, оскільки прийнято більше ніж за рік до дати складання акту перевірки.

Суд наголошує, що рішенням у справі Україна-Тюмень проти України Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що найважливіша вимога ст. 1 Протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення першого пункту дозволяє позбавлення власності лише на умовах, передбачених законом, а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію законів. У п. 55 зазначеного рішення надано тлумачення пропорційності втручання в право на мирне володіння майном та зазначив, що таке втручання повинно бути здійснено з дотриманням справедливого балансу між вимогами загального інтересу суспільства та захисту основоположних прав особи.

Суд враховує роз`яснення, що викладені у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, відповідно до якого обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Цей же принцип знайшов свій вираз у низці рішень Європейського суду з прав людини, у яких ЄСПЛ неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain); рішення у справі "Серявін та інші проти України").

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

У відповідності до ч. 2 ст. 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За таких обставин, з урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що адміністративний позов слід задовольнити, а податкові повідомлення рішення від 18.07.2018 № 0083614204, № 0083774204, № 0083874204 та № 0083624204 скасувати.

Частиною 1 ст. 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи, що позивачем при подані даного адміністративного позову було сплачено судовий збір у розмірі 8 810,00 грн, суд вважає за необхідне стягнути його на користь позивача.

Керуючись ст. 9, 14, 73 - 78, 90, 139, 143, 242- 246, 250, 255 КАС України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення рішення Головного управління ДФС України у м. Києві від 18.07.2018 № 0083614204, № 0083774204, № 0083874204 та № 0083624204.

Стягнути на користь фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) судові витрати у сумі 8 180 (вісім тисяч сто вісімдесят) грн 00 коп за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Головного управління ДФС України у м. Києві (код ЄДРПОУ 39439980).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Головенко О.Д.