Рішення

від 11.11.2024 по справі 420/16734/24

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/16734/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2024 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Пекного А.С., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «СТЕВОЛ» до Одеської митниці про визнання протиправними та скасування рішення про коригування митної вартості товарів та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «СТЕВОЛ» (далі - позивач, ТОВ «СТЕВОЛ»), в інтересах якого діє адвокат Шморгун Віталій Олегович, звернулося до суду з адміністративним позовом до Одеської митниці (далі - відповідач), в якому просить:

визнати протиправним та скасувати рішення Одеської митниці про коригування митної вартості товарів № UА500500/2024/000120/2 від 22.02.2024;

визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення Одеської митниці №UА500500/2024/000233 від 22.02.2024.

В обґрунтування своїх вимог позивач вказує, що 30.04.2020 між SHANDONG RELIANT TRADE CO., LTD та ТОВ «СТЕВОЛ» укладений контракт №STR-St-20, відповідно до якого продавець - SHANDONG RELIANT TRADE CO., LTD продає, а покупець - ТОВ «СТЕВОЛ» приймає та зобов`язується сплатити за керамічну плитку та інші товару народного споживання. За умовами вказаного контракту в інвойсі сторони узгоджують асортимент, кількість та ціну товару. Постачання товару здійснюється окремими партіями. При цьому контрактом визначено, що перелік товару та його кількість у кожній партії визначається інвойсами. 22.02.2024позивачем до Одеської митниці було подано електронну митну декларацію №24UА500500006068U7, а також, на виконання вимог ч. 1 ст. 49, ч. 2 ст. 53 МК України, подані документи, що підтверджують митну вартість товару - плитки керамічної з кам`яної кераміки в асортименті вартістю 6652,80 дол. США, і обраний перший (основний) метод її визначення. За результатами митного оформлення ЕМД відповідачем прийнята картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UА500500/2024/000233 від 22.02.2024 та рішення про коригування митної вартості товарів № UА500500/2024/000120/2 від 22.02.2024.

ТОВ «СТЕВОЛ» вважає прийняті відповідачем рішення безпідставними та такими, що порушують порядок визначення митної вартості товарів, встановлений МК України.

У зв`язку із зверненням до суду з адміністративним позовом, який не відповідає вимогам процесуального законодавства, ухвалою суду від 03.06.2024 вказаний позов було залишено без руху з наданням позивачу строку на усунення недоліків протягом десяти днів з дня отримання ухвали.

Позивач ухвалу суду виконав, недоліки позову усунув.

Ухвалою від 11.06.2024 провадження у вказаній справі відкрите, розгляд справи призначений за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

24.06.2024 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог. Вказує на те, що для підтвердження заявленої митної вартості товару разом з митною декларацією (МД) №24UA500500006068U7 від 22.02.2024 позивачем подані документи, які зазначені у графі 44 МД.

У зв`язку із спрацюванням профілів ризику системи управління ризиками щодо можливого заниження митної вартості та на виконання вимог статті 54 МКУ під час здійснення Одеською митницею митного контролю правильності визначення митної вартості товарів, які надійшли на адресу позивача та перевірки документів, поданих до митниці для підтвердження митної вартості товарів декларантом разом з митною декларацією (МД) №24UА500500006068U7 від 22.02.2024 встановлено, що в поданих документах містяться розбіжності та не містяться всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, які підтверджують митну вартість товарів, та обґрунтовано у графі 33 рішенні про коригування митної вартості товарів №500500/2024/000120/2 від 22.02.2024, а саме:

відповідно до пп. в) п. ч. 10 ст. 58 Митного кодексу України (далі - МКУ) при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті додається така складова митної вартості, як вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов`язаних із пакуванням. У наданих до митного оформлення документах (контракті, інвойсі, пакувальному листі тощо) відсутні числові дані щодо згаданої складової митної вартості товару, внаслідок чого неможливо перевірити правильність визначення митної вартості самого товару;

для підтвердження витрат на транспортування декларантом відповідно до ч. 2 ст. 53 МКУ подаються транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. Згідно наказу МФУ від 24.05.2012 № 599 до зазначених документів можуть належати: рахунок-фактура (акт виконаних робіт (наданих послуг) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів; банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури; калькуляція транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу), що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту.

На підставі ч.3 статті 53 МКУ, п. 2.3 Правил заповнення декларації митної вартості, які затверджені наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 № 599, Одеською митницею повідомлено декларанта про необхідність подання протягом 10 календарних днів додаткових документів для підтвердження заявленої митної вартості, а саме:

- виписку з бухгалтерської документації;

- каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару;

- висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини;

- переклад українською мовою копії митної декларації країни відправлення для перевірки та підтвердження відомостей, зазначених у митній декларації згідно ст.254 МКУ.

Додатково декларанта повідомлено про те, що декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у нього документи для підтвердження заявленою ним митної вартості товарів.

Декларантом 22.02.2024 надано рахунок на оплату № 801 від 18.12.2023 та лист № 8 від 22.02.2024, що витребувані митним органом додаткові документи надаватися не будуть.

Вказані вище розбіжності усунені не були. Декларантом не подані документи згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій-четвертій статті 53 МКУ.

Оскільки в документах, які надані позивачем до Одеської митниці разом з митною декларацією (МД) № 24UA500500006068U7 від 22.02.2024 містились розбіжності, та не містилися всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, які підтверджують митну вартість товарів, а також декларантом не подані витребувані митницею додаткові документи, які підтверджують митну вартість товарів, то зазначені обставини, у відповідності до п.2 ч.6 ст. 54 МКУ, були підставою для прийняття митницею рішення про коригування митної вартості товарів та відмови митним органом у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю.

Одеська митниця діяла у відповідності до вимог законів та інших нормативно-правових актів України, не порушувала права та законні інтереси позивача, а тому відсутні підстави для задоволення адміністративного позову ТОВ «СТЕВОЛ».

24.06.2024 до суду від представника Одеської митниці надійшло клопотання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою суду від 25.06.2024 клопотання Одеської митниці про розгляд справи №420/16734/24 за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін залишити без задоволення.

25.06.2024 до суду надійшла відповідь на відзив. Позивач зазначає, що відзив на позовну заяву фактично дублює оскаржувані рішення відповідача та не містить будь-яких заперечень щодо доводів позивача та наданих доказів.

04.07.2024 до суду від митного органу надійшли заперечення.

Враховуючи, що учасниками справи подані необхідні для розгляду справи заяви по суті спору та докази, суд вважає за можливе ухвалити у справі рішення.

Розглянувши надані сторонами документи, з`ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору по суті, проаналізувавши норми законодавства, які регулюють спірні відносини, суд приходить до таких висновків.

Як встановлено судом, 30.04.2020 між SHANDONG RELIANT TRADE CO., LTD (Продавець) та ТОВ «СТЕВОЛ» (Покупець) укладено контракт №STR-St-20, відповідно до якого Продавець продає, а Покупець приймає та зобов`язується сплатити за керамічну плитку та інші товару народного споживання.

22.02.2024 позивачем до Одеської митниці подано електронну митну декларацію №24UА500500006068U7 та подані документи, що підтверджують митну вартість товару - плитки керамічної з кам`яної кераміки в асортименті вартістю 6652,80 дол. США та обраний перший (основний) метод її визначення, а саме:

пакувальний лист від 26.10.2023;

проформу інвойс №31 від 26.10.2023;

інвойс №31 від 26.10.2023;

коносамент №SLL202311058 від 24.11.2023;

автотранспортну накладну №1902/1 від 19.02.2024;

декларацію про походження товару №31 від 26.10.2023;

платіжну інструкцію в іноземній валюті №40 від 30.10.2023;

платіжну інструкцію в іноземній валюті №52 від 19.12.2023;

довідку про транспортні витрати №080 від 19.02.2024;

контракт №STR-St-20 від 30.04.2020;

договір про надання послуг митного брокера №14/11-17 від 07.11.2017;

вагові довідки від 22.02.2024;

експортну митну декларацію №Е20230001155569507 від 17.11.2023;

митну декларація №24UА500500006068U7 від 22.02.2024.

Митним органом відповідно до п. 5 ст. 54, частини 3 статті 53 МКУ декларанта було зобов`язано протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи:

1) виписку з бухгалтерської документації;

2) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару;

3) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини;

4) переклад українською мовою копії митної декларації країни відправлення для перевірки та підтвердження відомостей, зазначених у митній декларації згідно ст.254 МКУ.

У відповідності до частини 6 статті 53 МКУ декларанту або уповноваженій ним особі було запропоновано за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару.

Декларантом 22.02.2024 надано рахунок на оплату № 801 від 18.12.2023 та лист № 8 від 22.02.2024, що витребувані митним органом додаткові документи надаватися не будуть.

Розглянувши подані документи, Одеською митницею прийнято рішення про коригування митної вартості товарів № UА500500/2024/000120/2 від 22.02.2024 та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UА500500/2024/000233 від 22.02.2024.

Вважаючи рішення протиправними, позивач звернувся до суду.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд враховує наступні приписи законодавства.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зазначені критерії є вимогами для суб`єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускає бездіяльність.

Таким чином, суд з`ясовує, чи використане повноваження, надане суб`єкту владних повноважень, з належною метою; обґрунтовано, тобто вчинено через вмотивовані дії; безсторонньо, тобто без проявлення неупередженості до особи, стосовно якої вчиняється дія; добросовісно, тобто щиро, правдиво, чесно; розсудливо, тобто доцільно з точки зору законів логіки і загальноприйнятих моральних стандартів; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, тобто з рівним ставленням до осіб; пропорційно та адекватно; досягнення розумного балансу між публічними інтересами та інтересами конкретної особи.

Відповідно до статті 49 Митного кодексу України (далі МК України) митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Згідно з частиною 1 статті 52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою..

За приписами частини 2 статті 52 МК України декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.

Як встановлено частиною 1 статті 53 МК України, у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Згідно з частиною 1 статті 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Відповідно до частини 4 статті 54 МК України, митний орган під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов`язаний:

1) здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари;

2) надавати декларанту або уповноваженій ним особі письмову інформацію про причини, за яких заявлена ними митна вартість не може бути визнана;

3) надавати декларанту або уповноваженій ним особі письмову інформацію щодо порядку і методу визначення митної вартості, застосованих у разі коригування митної вартості, а також щодо підстав здійснення такого коригування;

4) випускати у вільний обіг товари, що декларуються:

у разі визнання митним органом заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю;

у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом;

у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої статті 55 цього Кодексу.

У відповідності з частиною 5 статті 54 МК України, митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право: 1) упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості; 2) у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості; 3) у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснювати коригування заявленої митної вартості товарів; 4) проводити в порядку, визначеному статтями 345-354 цього Кодексу, перевірки правильності визначення митної вартості товарів після їх випуску; 5) звертатися до митних органів інших країн із запитами щодо надання відомостей, необхідних для підтвердження достовірності заявленої митної вартості; 6) застосовувати інші передбачені цим Кодексом форми митного контролю.

Згідно з частиною 6 статті 54 МК України митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Відповідно до ч. 1 статті 55 МК України, рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Відповідно до частини 1 статті 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Відповідно до частини 2 статті 58 МК України, метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні.

Відповідно до частини 2 статті 53 МК України документами, які підтверджують митну вартість товарів, є:

1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;

2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;

3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу);

4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;

5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;

6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;

7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;

8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Відповідно до частини 3 статті 53 МК України, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи:

1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається;

2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом);

3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту);

4) виписку з бухгалтерської документації;

5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів;

6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару;

7) копію митної декларації країни відправлення;

8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено тощо.

Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

При цьому, витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Така правова позиція наведена, зокрема, в постановах Верховного Суду України від 31.03.2015р. у справах № 21-127а15 та № 21-53а15 та у постанові Верховного Суду від 21.03.2018 р. у справі № 803/407/16.

Опрацювавши надані позивачем документи, митний орган прийняв оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів, застосувавши резервний метод визначення митної вартості.

Наявними у справі доказами підтверджується, що заявлена позивачем митна вартість товару базувалась на документально підтверджених відомостях, що піддавалась обчисленню, поданих документів було достатньо для прийняття рішення на їх підставі, а тому відповідач неправомірно відмовив позивачу у визнанні задекларованої ним митної вартості товару за основним методом, визначив митну вартість за резервним методом визначення митної вартості та прийняв оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів, з огляду на наступне.

Так, відповідно до частини 3 статті 53 МК України, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи, зокрема: виписку з бухгалтерської документації; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару.

Основним методом визначення митної вартості товарів є метод - за ціною договору. Обов`язок доведення митної ціни товару лежить на позивачу. При цьому митний орган у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, може витребувати додаткові документи.

Наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Митний орган зобов`язаний зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.

Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 12.03.2019 у справі № 803/3649/15.

Щодо доводу відповідача про необхідність включення до митної вартості такої складової, як вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов`язаних із пакуванням, суд зазначає наступне.

Згідно з пп. d п. 2 ст. 35 Конвенції про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11 квітня 1980 року крім випадків, коли сторони домовилися про інше, товар не відповідає договору, якщо він не затарований чи не упакований звичайним для таких товарів способом, а за відсутності такого - способом, який є належним для збереження й захисту даного товару.

Згідно пункту 1.4 контракту № STR-St-20 від 30.04.2020 Продавець поставляє товар Покупцю на умовах FOB порт, Китай, CFR або CІF Одеса, Україна (на умовах «Інкотермс-2010».

Відповідно до пункту 6 контракту № STR-St-20 від 30.04.2020 сторони узгодили, що товар упаковується у відповідності до способу транспортування.

Умови поставки товару вказується в конкретному інвойсі (пункт 4.1 контракту).

Відповідно до оскаржуваного рішення поставка товару здійснювалася на умовах FOB.

Термін Інкотермс FOB передбачає, що продавець виконав постачання, коли товар перейшов через поручні судна в названому порту відвантаження. Тобто всі витрати до моменту переходу товару через поручні судна, які включають вартість його пакування та маркування, несе саме продавець. Обов`язок поставити товар у придатному для безпечного транспортування стані, з відповідною упаковкою, покладається на продавця.

Окрім того, відповідно до Класифікатора особливостей переміщення товарів через митний кордон України, у разі поставки товару у зворотній тарі у графі МД 37 «Процедура митної декларації» має бути зазначено «ZZ32», в той час як у вказаній графі митної декларації, поданої декларантом, зазначено «ZZ00» (тара не зворотна та вартість входить у ціну товару), що свідчить про відсутність особливостей переміщення товару, визначених цим Класифікатором.

З поданих до митного оформлення документів вбачається відсутність додаткових витрат на упаковку чи використання пакувальних матеріалів та робіт, пов`язаних із упакуванням (упаковка включена у ціну товару), а відтак витрати на пакування не є складовими митної вартості та не підлягають додаванню позивачем з метою визначення митної вартості товару, та не можуть вплинути на правильність визначення митної вартості.

Таким чином, в даному випадку вартість пакування не є витратами, які понесені покупцем, у зв`язку з чим не є такими, що додатково включаються у митну вартість товару, оскільки вони вже включені постачальником до вартості товару.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 22.01.2019 р. у справі № 815/6794/17, від 18.12.2019 р. у справі № 160/8775/18.

Стосовно твердження відповідача щодо ненадання позивачем документів для підтвердження витрат на транспортування, суд зазначає наступне.

Задля підтвердження розміру транспортних витрат декларантом було надано відповідачу рахунок на оплату №801 від 18.12.2023, довідку про транспортні витрати №080 від 19.02.2024, пакувальний лист від 26.10.2023, коносамент № SLL202311058 від 24.11.2023.

За умовами контракту № STR-St-20 від 30.04.2020 та відповідно до інвойсу №31 від 26.10.2023, поставка товару здійснювалась на умовах FOB, які передбачають, що продавець передає товар для перевезення, але організація такого перевезення покладається на покупця.

Позивачем був залучений експедитор - ТОВ «Октопод Шипінг Компані», з яким ТОВ «СТЕВОЛ» 04.01.2021 уклало договір транспортного експедирування №02/01-21.

ТОВ «Октопод Шипінг Компані» на виконання умов Договору та на його підставі позивачу був виставлений рахунок на оплату №801 від 18.12.2023 на суму 142531,24 грн.

Як вбачається з пакувального листа від 26.10.2023, партію товару за інвойсом №31 від 26.10.2023 було завантажено у контейнер №SUDU1370349.

У рахунку на оплату №801 від 18.12.2023 також зазначений номер контейнера SUDU1370349, що відповідає відомостям, вказаним у коносаменті № SLL202311058 від 24.11.2023, пакувальному листі від 26.10.2023 та довідці про транспортні витрати №080 від 19.02.2024.

Таким чином, довідка про транспортні витрати №080 від 19.02.2024 містить відомості про маршрут перевезення (морське перевезення за межами території України Qingdao - RENI, вартість перевезення 142531,24 грн та унікальний номер контейнеру (SUDU1370349).

Частиною 2 статті 53 МК України передбачає надання документів, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. При цьому вказана норма не встановлює конкретних вимог щодо виду таких документів. Надані позивачем довідки є такими документами, що містить відомості про вартість перевезення товарів.

Посилання відповідача на наказ МФУ № 599 від 24.05.2012 у даному випадку є безпідставним, оскільки такий наказ регулює правила заповнення декларації митної вартості та містить наступне формулювання: «Для підтвердження витрат на транспортування декларантом відповідно до частини другої статті 53 Кодексу подаються транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. До зазначених документів можуть належати: …». З цього випливає, що наказ наводить можливі приклади документів в підтвердження вартості перевезення. Він не передбачає вичерпного переліку таких документів, а формулювання не містить обов`язкової вимоги. Якщо законом не визначено доказ (докази), виключно яким (-ми) повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення, то такі витрати можуть підтверджуватися будь-якими доказами. Митний кодекс України не визначив вид доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів (не вказав, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи), а тому довідки про транспортні витрати є допустимими доказами на підтвердження витрат на перевезення товарів.

МК України не визначив вид доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів (не вказав, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи), а тому довідка про вартість міжнародного перевезення вантажу є допустимим доказом на підтвердження витрат на перевезення товарів.

З наведеного вбачається, що надана позивачем довідка про транспортні витрати №080 від 19.02.2024 є належним доказом розміру витрат на перевезення, а тому даний довід відповідача є необґрунтованим та не впливає на митну вартість товару.

Таким чином, сумніви митного органу у достовірності відомостей про митну вартість товарів, які виникли у зв`язку з тим, що надані документи містили розбіжності є необґрунтованими. Крім того, будь-яких переконливих аргументів та доказів, які б викликали обґрунтовані сумніви у достовірності проведеного позивачем розрахунку митної вартості товару за ціною договору відповідачем не наведено та не надано, a інших обставин, які б впливали на ціну задекларованої митної вартості товару судом не встановлено.

Суд зазначає, що встановивши розбіжність між документами чи відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих декларантом документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

Витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки за наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, і таке інше. Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву в правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти такі дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 20.02.2018 у справі №809/1884/16.

Таким чином, суд погоджується з доводами позивача, що висновки відповідача є протиправними та не відповідають наявним в матеріалах справи доказам та умовам поставки, визначеними сторонами зовнішньоекономічного контракту, оскільки подані позивачем для митного оформлення документи не містять розбіжностей в частині визначення загальної вартості товару, а наявні розбіжності не впливають на правильність визначення митної вартості товару.

Щодо обраного відповідачем методу митної вартості, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 57 МК України, визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами:

1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);

2) другорядні:

а) за ціною договору щодо ідентичних товарів;

б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів;

в) на основі віднімання вартості;

г) на основі додавання вартості (обчислена вартість);

ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи.

У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.

За змістом статті 64 МК України, у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GAТТ). Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 55 МКУ прийняте органом доходів і зборів письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів повинно містити, зокрема, наявну в митного органу інформацію, у тому числі щодо митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, яка призвела до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом. При коригуванні митної вартості товарів за другорядними методами, передбаченими статями 59, 60 та 64 цього Кодексу, у рішенні обов`язково зазначаються номер та дата митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів (пункту 2.1 розділу II Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 №598).

При цьому в разі здійснення коригування митної вартості за резервним методом, у рішенні про коригування орган доходів і зборів поряд з обов`язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, повинен навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд в постанові від 19.06.2018 у справі №826/6346/16.

Оскільки раніше суд дійшов висновку про відсутність у спірному випадку підстав для коригування митної вартості, то і обрання відповідачем резервного методу замість обраного позивачем є необґрунтованим.

Посилання відповідача на відомості з довідкової інформації не є доказом заниження митної вартості товарів в разі наявності у декларанта всіх документів, які підтверджують обґрунтованість заявленої митної вартості товару за ціною договору та не мають розбіжностей, які б не давали можливість визначити вартість товару.

Слід зазначити, що Єдина автоматизована інформаційна система (ЄАІС) Держмитслужби України закрита для вільного доступу, що позбавляє декларанта можливості довести задекларовану митну вартість. Формально нижчий рівень митної вартості імпортованого позивачем товару від рівня митної вартості іншого митного оформлення не може розцінюватися як заниження позивачем митної вартості та не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару і не може бути достатньою та самостійною підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за першим методом визначення його митної вартості. Рішення про коригування митної вартості товару не може базуватися лише на інформації ЄАІС Держмитслужби України, оскільки порядок її формування, ведення, отримання інформації, а також порядок використання її даних суб`єктами господарських відносин під час здійснення ними зовнішньоекономічної діяльності МК України не передбачено.

Аналогічна правова позиція викладена в рішенні Верховного Суду від 21.02.2018 року у справі № 820/17417/14, від 04.09.2018 року у справі № 818/1186/17.

Отже, вказані позивачем при декларуванні товару відомості та подані документи не ставлять під сумнів числові значення складових митної вартості, зазначених позивачем у митній декларації, та не свідчать, що у документах декларанта є розбіжності, які не дозволяють встановити вартість товару за основним методом.

Висновки відповідача про заниження позивачем митної вартості товару та надання митному органу недостовірних даних не підтверджуються наявними матеріалами справи, а виявлені невідповідності у поданих позивачем документах не впливають на ціну товару.

Суб`єктом владних повноважень не доведено, що подані декларантом документи для визначення митної вартості товару свідчать, що митна вартість товару занижена, як і не доведено неможливість визначення митної вартості за ціною договору, та необхідність застосування додаткового методу визначення митної вартості товару.

Таким чином, на підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку про те, що оскаржувані рішення, прийняті Одеською митницею, є необґрунтованими, а відтак позовні вимоги ТОВ «СТЕВОЛ» є такими, що підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду;

3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;

4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, враховуючи задоволення позовних вимог та згідно із ст.139 КАС України судові витрати позивача зі сплати судового збору у сумі 4844,80 грн підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Одеської митниці.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу у сумі 15000,00 грн, суд зазначає наступне.

За змістом статті 134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Як вбачається з аналізу наведених правових норм, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Цей висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі №815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі №814/698/16.

Судом встановлено, що 18.04.2023 між ТОВ «СТЕВОЛ» та Адвокатським об`єднанням «Едвайзерс» укладений договір №10/04/23 про надання правової допомоги та Додаткова угода № 16 від 22.05.2024 до нього.

Згідно п.3.3 Договору №10/04/23 від 18.04.2023 сторони домовилися, що вартість послуг Виконавця за даним Договором складає за представництво інтересів Замовника у сумі першої інстанції 24000,00 грн.

Додатковою угодою № 16 від 22.05.2024 визначено, що сторони домовилися про встановлення спеціальної вартості послуг Виконавця за даною Додатковою угодою, зокрема, що загальна вартість послуг, передбачених п. 1 вказаної додаткової угоди складає 15000,00 грн.

На підтвердження виконання умов вищевказаного договору та додаткової угоди до нього позивачем надано рахунок на оплату № 87 від 22.05.2024, платіжну інструкцію № 215 від 23.05.2024 на суму 15000,00 грн, банківську виписку та акт прийому-передачі наданих послуг до Додаткової угоди № 16 від 22.05.2024 до Договору № 10/04/23 про надання правової допомоги від 18.04.2023, відповідно до якого адвокатське об`єднання «Едвайзерс» в межах виконання обов`язків з представництва інтересів Замовника у справі № 420/16734/24 надало наступні види правової допомоги:

проведення консультації з Замовником, погодження правової позиції;

підготовка та подача до Одеського окружного адміністративного суду позовної заяви;

підготовка та подача до Одеського окружного адміністративного суду заяви про усунення недоліків;

ознайомлення з відзивом Одеської митниці на позовну заяву, підготовка та подача до Одеського окружного адміністративного суду відповіді на відзив;

підготовка та подача до Одеського окружного адміністративного суду клопотання про доручення доказів.

Вартість послуг за надання правової допомоги за вказаним актом складає 15000,00 грн.

Слід зазначити, що згідно з ч. 9 ст. 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до статті 30 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз наведених законодавчих положень дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Такий самий висновок сформульований Верховним Судом, зокрема, у постановах від 26 січня 2023 року у справі №280/3242/19, від 19 січня 2023 року у справі №1.380.2019.003790, від 30 листопада 2022 року у справі №520/11678/21.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд з прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір був обґрунтованим. Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд, не може бути обов`язковою для суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою.

З огляду на викладене, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката.

Перевіривши обґрунтованість заявлених позивачем до відшкодування витрат у розрізі видів наданих адвокатом послуг, складність юридичних питань, які були предметом дослідження в суді, суд вважає заявлений позивачем до відшкодування розмір правової допомоги частково необґрунтованим та, як наслідок, завищеним, а, відтак, таким, що підлягає зменшенню. Розумно обґрунтованими, на думку суду, є витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3000,00 грн, які підлягають компенсації позивачу за рахунок відповідача, оскільки дана сума є співмірною до предмету спору і ціни позову, складності даної справи та об`єму виконаних робіт.

Відтак, суд доходить висновку, що на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Одеської митниці витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов товариства з обмеженою відповідальністю «СТЕВОЛ» до Одеської митниці про визнання протиправними та скасування рішення про коригування митної вартості товарів та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Одеської митниці про коригування митної вартості товарів № UА500500/2024/000120/2 від 22.02.2024.

Визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення Одеської митниці №UА500500/2024/000233 від 22.02.2024.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Одеської митниці (65078, Одеська область, м. Одеса, вул. Лип Івана та Юрія, 21А, код ЄДРПОУ 44005631) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «СТЕВОЛ» (65114, м. Одеса, вул. Люстдорфська дорога, буд. 140-А, код ЄДРПОУ 37680244) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 4844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) грн 80 коп.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Одеської митниці (65078, Одеська область, м. Одеса, вул. Лип Івана та Юрія, буд.21А, код ЄДРПОУ 44005631) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «СТЕВОЛ» (65114, м. Одеса, вул. Люстдорфська дорога, буд. 140-А, код ЄДРПОУ 37680244) судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 (три тисячі) грн 00 коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя А.С. Пекний