Рішення

від 19.11.2024 по справі 369/11500/23

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/11500/23

Провадження № 2/369/1751/24

РІШЕННЯ

Іменем України

19.11.2024 м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Пінкевич Н.С.

секретаря Соловюк В.І.

за участі

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника третьої особи ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в загальному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Феодосіївської територіальної громади Обухівського району Київської області, Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), треті особи ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , служба у справах дітей та сімї Феодосївської сільської ради Обухівського району Київської області, ОСОБА_7 , ОСОБА_8 про встановлення факту проживання однією сім`єю, надання права на спадкування,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2023 року позивач звернувся до суду з даним позовом. Свої вимоги мотивував тим, що вона у 2005 році познайомилась з ОСОБА_9 , покохали одне одного та почали проживати однією сім`єю, без реєстрації шлюбу. У них народилось двоє дітей: ОСОБА_7 , 2006 року народження, та ОСОБА_8 , 2008 року народження. Проживали разом в с.Рославичі Обухівського району. Разом все робили, мали спільний бюджет, спільно придбавали майно, вели спільне господарство аж до його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після його смерті відкрилась спадщина на земельну ділянку, житловий будинок, автомобілі та трактор, які набуті на за час спільного проживання. До нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини також звернулись діти та дружина померлого ОСОБА_9 . Між спадкоємцями виник спір щодо поділу спадкового майна. Тому встановлення факту проживання з померлим є необхідним для набуття права на спадкування та зміни черговості спадкування, а саме надання їй права на спадкування разом з спадкоємцями першої черги.

Просила суд:

встановити факт, що має юридичне значення, а саме проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_9 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , однією сім`єю без реєстрації шлюбу з вересня 2005 року по 14 січня 2021 року;

надати ОСОБА_1 , як спадкоємцю четвертої черги, право на спадкування разом зі спадкоємцями першої черги ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , ОСОБА_7 після смерті ОСОБА_9 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 липня 2023 року позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

На виконання ухвали 07 серпня 2023 року до суду надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 серпня 2023 року відкрито провадження у справі та визначено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження, витребувано спадкову справу до майна померлого ОСОБА_9 .

19 вересня 2023 року до суду надійшов відзив на позов. Не погоджуючись з доводами позову ОСОБА_5 вказав, що після смерті його батька ОСОБА_9 відкрилась спадщина на майно. Заповіту за життя батько не складав. За рішенням суду був встановлений факт батьківства ОСОБА_9 щодо його дітей ОСОБА_7 та ОСОБА_8 . Також спадкоємцями є його мати, дружина батька, - ОСОБА_4 , його діти: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 . Його мати та сестра відмовились від прийняття спадщини на його користь.

Вказав, що між його батьками хоч і поділено майно, але шлюб ніколи не розривався і на час смерті шлюб був зареєстрований. Тому встановлення факту проживання однією сімєю без реєстрації шлюбу можливе лише після припинення попереднього шлюбу. Також вважає, що позивачка не надала доказів на підтвердження дійсності проживання однією сімєю без реєстрації шлюбу з його батьком, на підтвердження необхідності надання їй права на спадкування. Не правильно визначила коло відповідачів по справі. Просив відмовити у задоволенні позову.

20 вересня 2023 року Друга Київська державна нотаріальна контора надіслала спадкову справу до майна померлого ОСОБА_9 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також заяву про розгляд справи у відсутність представника.

06 жовтня 2023 року до суду надійшов відзив на позов від Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м.Київ). Вказали, що надання оцінки спірним правовідносинам, що є предметом розгляду даної цивільної справи та субєктом яких вони не являються, не входить до його повноважень, передбачених чинним законодавством. Тому вони є неналежним відповідачем і у задоволенні позовних вимог до управління слід відмовити. Просили врахувати надані пояснення при вирішенні справи

Ухвалою Києво-Святошинького районного суду Київської області від 24 листопада 2023 року закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду.

У судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали, просили задовольни з підстав, викладених у позові.

У судовому засіданні представник третьої особи ОСОБА_5 позов не визнав, просив відмовити у задоволенні позову.

Суд, заслухавши пояснення сторін та їх представників, свідків, з`ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджені тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, дійшов до наступних висновків.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

При розгляді справи судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_9 (свідоцтво про смерть серія НОМЕР_1 , видане Васильківським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ).

Після його смерті відкрилась спадщина та у встановлений законом строк до Другої київської державної нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини звернулись: син ОСОБА_5 ; та ОСОБА_1 в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_8 та ОСОБА_7 ; та із заявами про відмову від прийняття на користь сина померлого ОСОБА_5 : дружина ОСОБА_4 та донька ОСОБА_6 .

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , був сином померлого ОСОБА_9 , що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_2 , виданого виконавчим комітетом Л.Слобідської сільської ради Згурівського району Київської області.

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , була донькою померлого ОСОБА_9 , що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_3 , виданого виконавчим комітетом Л.Слобідської сільської ради Яготинського району Київської області.

ОСОБА_4 була дружиною ОСОБА_9 , що підтверджено свідоцтвом про укладення шлюбу НОМЕР_4 , виданого виконавчим комітетом Л.Слобідської сільської ради Яготинського району Київської області.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 грудня 2021 року встановлено факт батьківства ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянина України уродженця села Лизогубова Слобода, Яготинського району, Київської області, яким помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , по відношенню до дітей: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , у зв`язку з чим внести зміни в актовий запис про народження ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зазначивши їх батьком ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянина України уродженця села Лизогубова Слобода, Яготинського району, Київської області, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до ст. 3 СК України сім`я є первинним та основним осередком суспільства. Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає. Права члена сім`ї має одинока особа. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Відповідно до частин першої та другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Положення частини другої статті 3 СК України, згідно з яким подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік, у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно, стосуються лише офіційно зареєстрованих шлюбів.

За ст. 18 СК України кожен учасник сімейних правовідносин має право звернутись до суду за захистом свого права або інтересу. Способами захисту є встановлення правовідношення.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Конституційним Судом України у рішенні від 03 червня 1999р. за № 5-рп/99 (справа про офіційне тлумачення терміну «член сім`ї») визначено таку обов`язкову ознаку члена сім`ї, як ведення спільного господарства.

Сім`я розглядається як соціальний інститут і водночас як союз конкретних осіб. Сім`я є первинним та основним осередком суспільства. Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки, що й є ознаками сім`ї.

Встановлено, що 20 вересня 1981 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_4 зареєстровано шлюб у виконавчому комітеті Л.Слобідської сільської ради Яготинського району Київської області.

На час смерті ОСОБА_9 шлюб не був розірваний.

Відповідно до частин першої та другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.

Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Статтею 25 СК України передбачено, що жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі.

Жінка та чоловік мають право на повторний шлюб лише після припинення попереднього шлюбу.

Згідно з частиною першою статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (стаття 1264 ЦК України).

Відповідно до статті 74 ЦК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Аналіз указаних норм дозволяє зробити висновок про те, що для застосування положень цієї статті необхідною умовою є, зокрема, встановлення факту неперебування осіб у будь-якому іншому шлюбі.

Посилання позивача на наявність судової справи щодо поділу майна не можуть спростовувати факту наявного зареєстрованого шлюбу між померлим ОСОБА_9 та ОСОБА_4 .

Так,згідно з частиною 2 статті 104 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання.

Відповідно до частини 3 статті 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу.

Статтею 114 СК України визначено, що у разі розірвання шлюбу органом державної реєстрації актів цивільного стану шлюб припиняється у день реєстрації розірвання шлюбу. У разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.

Статтями 119, 120 СК України передбачена можливість подружжя клопотати про встановлення режиму окремого проживання.

Режим окремого проживання подружжя або сепарація може бути встановлено рішенням суду як за письмовою заявою подружжя, так і за рішенням суду за позовом одного із подружжя. Якщо подружжя дійшло спільної згоди щодо встановлення режиму окремого проживання через неможливість спільного проживання або через небажання спільно проживати, суд своїм рішенням встановлює сепарацію. У разі встановлення режиму окремого проживання майно, набуте в майбутньому дружиною та чоловіком, не вважатиметься набутим у шлюбі. Таких вимог жодна із сторін при розгляді даної справи не заявляла. Вирішуючи заяву суд повинен встановити фактичні взаємини сторін і переконатися в доцільності сепарації для того, щоб узаконений спосіб окремого проживання не був формальним засобом вирішення спірних майнових питань.

Режим окремого проживання подружжя встановлюється виключно судами. Порядок його встановлення залежить від того, як ставиться дружина та чоловік до факту роздільного проживання. Оскільки режим окремого проживання породжує для обох сторін ряд правових наслідків, позивач має подати до суду відповідне обґрунтування такого позову. За взаємною згодою подружжя суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення режиму окремого проживання за заявою подружжя. За позовом одного з подружжя, справа розглядається судом в порядку позовного провадження. Позовна заява про встановлення режиму окремого проживання подружжя пред`являється шляхом подання позовної заяви до районного, районного у місті, міського або міськрайонного суду. Суду не подано доказів встановленого режиму окремого проживання між подружжям на час розгляду справи.

Враховуючи всі докази в сукупності, покази допитаних в судовому засіданні свідків, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу задоволенню не підлягають. Оскільки вимоги про надання права позивачу на спадкування разом із спадкоємцями першої черги обґрунтовані спільністю проживання та залежать від задоволення первісної вимоги, тому в цій частині також суд відмовляє у їх задоволенні.

Щодо неналежності відповідачів по справі.

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23).

В основі спадкування за законом знаходиться принцип черговості, який полягає у встановленні пріоритету прав одних спадкоємців за законом перед іншими. Кожна черга - це визначене коло осіб, з урахуванням ступеня їх близькості спадкодавцеві, яке встановлене законом на підставі припущення про те, що спадкодавець залишив би своє майно найближчим родичам, членам сім`ї, утриманцям і (або) іншим родичам до шостого ступеня споріднення (постанова Верховного Суду від 03 травня 2018 року в справі № 304/1648/14-ц (провадження № 61-6953св18). Статтею 1264 ЦК України передбачено, що у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини. При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. До числа спадкоємців четвертої черги не входить особа, яка хоча і проживала спільно зі спадкодавцем, але перебувала у зареєстрованому шлюбі з іншою особою. Зазначене положення поширюється щодо осіб, а саме чоловіка або жінки, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, але перебувають в іншому зареєстрованому шлюбі; проте не поширюється щодо інших осіб, які перебувають у зареєстрованому шлюбі з іншою особою, але проживали однією сім`єю зі спадкодавцем на інших засадах, ніж фактичні шлюбні відносини. Згідно з частиною другою статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Тлумачення наведеної норми права вказує, що для визначення статусу сім`ї необхідно встановити три складові: особи спільно проживали; ці особи пов`язані спільним побутом; ці особи мають взаємні права та обов`язки (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року в справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21).

У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали із спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини (стаття 1264 ЦК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 20 жовтня 2021 року в справі № 639/7697/19 (провадження № 61-4709св21) вказано, що: «для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів, а саме: 1) проживання однією сім`єю із спадкодавцем; 2) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п`ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім`єю. Обов`язковою умовою для визнання осіб членами сім`ї, крім факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини».

У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (частина друга статті 1223 ЦК України).

У разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. У разі якщо на об`єкті нерухомого майна на момент відкриття спадщини знаходиться рухоме майно, що входить до складу спадщини, таке рухоме майно переходить у власність територіальної громади, якій передано нерухоме майно (частина перша статті 1277 ЦК України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

У справі за позовом спадкоємця, який прийняв спадщину, про встановлення факту родинних відносин із спадкодавцем, належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який прийняв спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування (постанова Верховного Суду від 22 березня 2023 року в справі № 554/356/21 (провадження № 61-5463св22).

Належним відповідачем за вимогою про встановлення факту постійного проживання разом із спадкодавцем мають бути спадкоємці, які прийняли спадщину, а при відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття - територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини (постанова Верховного Суду від 26 травня 2021 року у справі № 175/891/19 (провадження № 61-7081св20).

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року в справі № 761/23904/19 (провадження № 61-9953св20) зазначено, що визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом.

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц зроблено висновок, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Таким чином, пред`явлення позовних вимог до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

У даній справі позивач звернувся з позовом про встановлення факту проживання з ОСОБА_9 однією сім`єю як чоловіка та жінки та надання їй права на спадкування.

Суд також звертає увагу, що належним відповідачем за вимогою про встановлення факту постійного проживання разом із спадкодавцем мають бути спадкоємці, які прийняли спадщину, а при відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття - територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Натомість, залучаючи до участі в справі як відповідачів територіальну громаду та управління міністерства юстиції, позивач не зазначав чому вони є відповідача при наявності спадкоємців, які прийняли спадщину. Відповідні заяви спадкоємця про прийняття спадщини наявні в матеріалах спадкової справи.

За таких обставин, Феодосіївської територіальної громади Обухівського району Київської області, Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), не можуть бути належними відповідачами за даним позовом. Тому у задоволенні позову слід також відмовити через пред`явлення вимог до неналежних відповідачів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні поданого позову.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Керуючись ст.ст. 3, 21, 57-74 СК України, постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» №11 від 21 грудня 2007 року, ст.ст.12, 81, 141, 200, 206, 263-265 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Феодосіївської територіальної громади Обухівського району Київської області, Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), треті особи ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , служба у справах дітей та сімї Феодосївської сільської ради Обухівського району Київської області, ОСОБА_7 , ОСОБА_8 про встановлення факту проживання однією сім`єю, надання права на спадкування - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи(вирішення питання) без повідомлення(виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скаргу на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 19 листопада 2024 року.

Суддя Наталія ПІНКЕВИЧ