Рішення

від 11.11.2024 по справі 520/10405/24

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2024 р. Справа № 520/10405/24

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Марини Лук`яненко,

за участі:

секретаря судового засідання - Дениса Гузь,

представника позивача - Дмитра Ляпіна,

представника відповідача - Володимира Птишника,

розглянувши у приміщенні суду в м. Харкові у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Наталинської сільської ради (вул. Івана Сенченко, буд. 89, с. Наталине, Харківська обл., Красноградський р-н, 63343), Начальника Наталинської сільської військової адміністрації Красноградського району Харківської області Володимира Птишника (вул. Івана Сенченко, буд. 89, с. Наталине, Харківська обл., Красноградський р-н, 63343) про визнання незаконним та скасування розпорядження,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з зазначеним позовом до Наталинської сільської ради, в якому просить суд:

1. визнання незаконним та скасування розпорядження начальника Наталинської сільської військової адміністрації № 1 від 01.01.2024 року в частині оголошення простою ОСОБА_1 ;

2. зобов`язати Наталинську сільську раду (63343, Харківська обл., Красноградський р-н, с. Наталине, вул. І. Сенченка, буд. 89, код ЄДРПОУ 24288081) нарахувати на виплатити ОСОБА_1 заробітну плату за період з 11.01.2024 у повному обсязі з урахуванням виплачених сум;

3. стягнути з Наталинської сільської ради (63343, Харківська обл., Красноградський р-н, с. Наталине, вул. І. Сенченка, буд. 89, код ЄДРПОУ 24288081) на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 1071042,00 грн. (Один мільйон сімдесят одна тисяча сорок дві гривні 00 копійок);

4. судові витрати по справі стягнути з відповідача.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 08.05.2024 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 20.06.2024 відкладено підготовче судове засідання у справі №520/10405/24 на 09.07.2024 року об 12:00 годині.

09.07.2024 року у судове засідання представник позивача не прибув, підготовче судове засідання відкладено на 16.07.2024 року.

16.07.2024 Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду задоволено частково, адміністративний позов - залишено без руху.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 24.07.2024 заяву представника ОСОБА_1 про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з позовною заявою до Наталинської сільської ради про визнання незаконним та скасування розпорядження задоволено. Визнано поважними причини пропуску строку звернення до суду з даним позовом. Поновлено ОСОБА_1 строк на звернення до суду з позовною заявою до Наталинської сільської ради про визнання незаконним та скасування розпорядження. Призначено розгляд адміністративної справи у підготовчому засіданні на 06.08.2024 року об 11:30 годині у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського окружного адміністративного суду за адресою: м. Харків, майдан Свободи, 6, зал №11.

06.08.2024 Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду залучено до участі в адміністративній справі №520/10405/24 у якості співвідповідача - Начальника Наталинської сільської військової адміністрації Красноградського району Харківської області Володимира Птишника.

У зв`язку із перебуванням судді Лук`яненко М. О. у щорічній відпустці з 20.08.2024 по 16.09.2024 року, дана справа не розглядалась.

18.09.2024 у судовому засідання у задоволенні клопотання відповідача - Наталинської сільської ради, про призначення експертизи - відмовлено. Протокольною ухвалою суду закрито підготовче провадження у справі і призначено справу до судового розгляду по суті на 16.10.2024.

З 07.10.2024 по 11.10.2024 суддя Харківського окружного адміністративного суду Лук`яненко М.О. знаходилась на навчанні у програмі підготовки для підтримання кваліфікації суддів окружних адміністративних судів, у зв`язку з чим справи не розглядались.

У судовому засідання 16.10.2024 заслухано пояснення експерта ОСОБА_2 та оголошено перерву до 28.10.2024.

28.10.2024 року у судовому засіданні оголошено перерву та витребувано додаткові доказі у справі на 06.11.2024 о 12:00.

У зв`язку із перебуванням судді Лук`яненко М. О. у нарадчій кімнаті по справі 520/13234/21, дана справа не розглядалась. Наступний розгляд справи призначено на 11.11.2024 о 10:30.

Мотивуючи свої позовні вимоги позивач зазначив, що оскаржувані дії відповідачів є протиправними та такими, що суперечать нормам законодавства, яке регулює спірні правовідносини. Тому просить позов задовольнити в повному обсязі.

У встановлений судом строк, представник відповідачів подала відзив на позов, в якому позовні вимоги не визнала, просила відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. По суті позовних вимог вказує, що з додатку до Розпорядження начальника Наталинської сільської військової адміністрації від 01 січня 2024 року №108 Тимчасова структура виконавчих органів

Наталинської сільської ради та її загальна чисельність з 03.01.2024 року вбачається, що посада секретаря ради не увійшла до такої структури, у зв`язку з чим оголошено простій працівникам, у тому числі і позивачу, оскільки неможливо забезпечити організаційні та технічні умови для виконання посадових, службових та/або трудових обов`язків поза межами цієї тимчасової структури, на період дії воєнного стану та 30 днів після його припинення чи скасування із оплатою простою у розмірі двох третин встановленого посадового окладу відповідного працівника, з урахуванням обов`язкових виплат та надбавок.

У судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги позовної заяви зазначив, що позивачка є секретарем Наталинської селищної ради (обрана рішенням сесії від 26.01.2023року). Розпорядженням начальника Наталинської сільської військової адміністрації № 1 від 01.01.2024 року позивачу оголошено простій на період з 03.01.2024 року на період дії воєнного стану та 30 днів після його припинення чи скасування тимчасової структури виконавчих органів Наталинської сільської ради. Під час простою дозволено не бути присутньою на роботі, а заробітна плата обраховувалася у розмірі 2/3 від посадового окладу. Проте, позивачка вважає вказане розпорядження незаконним, враховуючи, що роботодавець має право оголосити простій працівникові, однак за наявності певних, визначених законом підстав. З огляду на розпорядження №1 підставою оголошення простою слугувало наступне: відсутність організаційних і технічних умов для виконання функціональних та посадових обов`язків деяких категорій працівників. Натомість, окрім письмового зазначення вказаних підстав у розпорядженні №1, будь яких доказів їх фактичної наявності Наталинська селищна рада не надала.

Вважав, що розпорядження не відповідає вимогам чинного законодавства, порушує конституційні права позивача, а отже є протиправним та підлягає скасуванню. Також зазначив, що спірним розпорядженням Позивачу завдано моральну шкоду, що окрім іншого підтверджує висновок експерта №2024/0/06 від 06.04.2024 року, просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідачів у судовому засіданні позов не визнала, зазначила, що відповідачі повно, всебічно та всесторонньо дослідили можливості оголошення простою, у зв`язку з неможливістю забезпечити Позивачу організаційні та технічні умови для виконання нею посадових, службових та/або трудових обов`язків поза межами тимчасової структури, відповідачі дійшли обґрунтованого висновку про оголошення їй простою на період дії воєнного стану та 30 днів після його припинення чи скасування із оплатою простою у розмірі двох третин встановленого посадового окладу відповідного працівника, з урахуванням обов`язкових виплат та надбавок. Також, вважаючи дії відповідачів законними та обґрунтованими вважала висновок комплексного судово-експертного дослідження моральної шкоди позивача неналежним доказом у справі та просила відмовити в задоволенні позовним вимог.

Відповідач - Начальник Наталинської сільської військової адміністрації Красноградського району Харківської області Володимир Птишник у судовому засіданні позов не визнав, пояснив, що ним прийнято рішення про оголошення простою позивачці враховуючи відсутність нагальної потреби у залученні секретаря сільської ради до роботи та те, що фактично повноваження секретаря ради під час запровадження військового стану не виконуються, оскільки сесії не призначаються, а інші передбачені законом обов`язки виконує він особисто. Просив відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Судовий експерт-психолог ОСОБА_2 у судовому засіданні підтвердив висновки комплексного судово-експертного дослідження моральної шкоди позивача ОСОБА_1 №2024/04/06 від 06.04.2024, пояснив, що ним проведено психологічну експертизу та визначено що неправомірними діями відповідача - начальника Наталинської сільської військової адміністрації, ОСОБА_1 завдано моральної шкоди. Між протиправними діями начальника Наталинської сільської військової адміністрації, та настанням моральної шкоди є прямий причино-наслідковий зв`язок. Моральна шкода, яка полягає: у душевних стражданнях, яких зазнала ОСОБА_1 у зв`язку з протиправною поведінкою (фактичного відсторонення від роботи в формі простою) щодо неї самої /правова підстава п. 2 ч. 2 ст. 23 Цивільного Кодексу України/ 317 488 грн в цінах на 01.01.2024 як розумна та справедлива сатисфакція, з рахуванням індивідуальних психічних особливостей піддослідної особи в сукупності її соціального оточення, моральних цінностей та судової практики ЄСПЛ. Моральна шкода, яка полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких зазнала ОСОБА_1 у зв`язку з іншим ушкодженням здоров`я внаслідок злочину (появою психосоматичних хвороб тахікардії (підвищеного серцебиття), відсутності апетиту, безсоння, головні болі, мігрень, печія) /правова підстава п. 2 ч. 2 ст. 23 Цивільного Кодексу України/ 753 554 грн. в цінах на 01.01.2024 як розумна та справедлива сатисфакція, з урахуванням індивідуальних психічних особливостей піддослідної особи в сукупності її соціального оточення, моральних цінностей та судової практики ЄСПЛ. Загальний розмір моральної шкоди до відшкодування за всіма видами моральних страждань: 1 071 042 грн. в цінах на 01.01.2024.

Заслухавши пояснення сторін, експерта, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази, судом встановлено наступне.

Судом встановлено, що рішенням XLI позачергової сесії 8 скликання Наталинської сільської ради від 26.01.2023 року ОСОБА_1 депутата виборчого округу №1, обрано на посаду секретаря Наталинської сільської ради 8 скликання на строк повноваження ради (а.с. 20).

Рішенням XLIV сесії 8 скликання Наталинської сільської ради від 16.03.2023 року на ОСОБА_1 покладено виконання обов`язків Наталинського сільського голови на період відсторонення від посади Наталинського сільського голови ОСОБА_3 (а.с.24)

Розпорядженням начальника Наталинської сільської військової адміністрації № 1 від 01.01.2024 року затверджено тимчасові структури виконавчих органів Наталинської сільської ради на період дії воєнного стану та 30 днів після його припинення чи скасування тимчасової структури виконавчих органів Наталинської сільської ради з 03.01.2024 згідно додатку 1 (а.с.45 зворот-46)

Згідно Додатку 3 до Розпорядження начальника Наталинської сільської військової адміністрації № 1 від 01.01.2024 року ОСОБА_1 секретарю Наталинської сільської ради оголошено простій з 03.01.2024 (а.с.47).

ОСОБА_1 власноручно поставила запис про ознайомлення з даним розпорядженням і виявила свою не згоду з ним 16.01.2024 (а.с.47)

Під час простою відділу бухгалтерського обліку, звітності та господарського забезпечення Наталинської сільської ради забезпечити здійснення оплати періоду простою у розмірі 2/3 посадового окладу, з урахуванням обов`язкових виплат та надбавок (а.с. 46).

Не погодившись з прийнятим розпорядженням, позивачка звернулась до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, які склались між сторонами спору та перевіряючи оскаржуване рішення відповідача на відповідність приписам ч.2 ст.2 КАС України, суд зазначає наступне.

Конституція України, проголосивши Україну соціальною, правовою державою, визначає зміст і спрямованість діяльності держави, зокрема її обов`язок щодо утвердження, забезпечення і гарантування прав і свобод людини. Складовою цього обов`язку є забезпечення державою соціальної спрямованості економіки, створення умов та гарантування можливостей для громадян заробляти собі на життя працею і своєчасно одержувати винагороду за працю (статті 1, 3 частини перша, друга, сьома статті 43 Конституції України).

Правові засади діяльності, повноважень, статусу і відповідальності секретаря міської ради, як посадової особи місцевого самоврядування, визначені Законом України «Про місцеве самоврядування».

Відповідно до ст. 50 Закону України «Про місцеве самоврядування» секретар сільської, селищної, міської ради працює в раді на постійній основі. Секретар ради обирається радою з числа її депутатів на строк повноважень ради за пропозицією відповідного сільського, селищного, міського голови.

Частина 2 ст. 50 Закону України «Про місцеве самоврядування» передбачає, що секретар сільської, селищної, міської ради не може суміщати свою службову діяльність з іншою посадою, у тому числі на громадських засадах, займатися іншою оплачуваною (крім викладацької, наукової і творчої діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики із спорту) або підприємницькою діяльністю.

Також слід зазначити, що повноваження (функції) секретаря міської ради визначені у ч. 3 ст. 50 Закону України «Про місцеве самоврядування», відповідно до якої, секретар сільської, селищної, міської ради:

1) у випадку, передбаченому частиною першою статті 42 цього Закону, здійснює повноваження сільського, селищного, міського голови;

2) скликає сесії ради у випадках, передбачених частиною шостою статті 46 цього Закону; повідомляє депутатам і доводить до відома населення інформацію про час і місце проведення сесії ради, питання, які передбачається внести на розгляд ради;

3) веде засідання ради та підписує її рішення у випадках, передбачених частиною шостою статті 46 цього Закону;

4) організує підготовку сесій ради, питань, що вносяться на розгляд ради, забезпечує оприлюднення проектів рішень ради відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації" та інших законів;

5) забезпечує своєчасне доведення рішень ради до виконавців і населення, організує контроль за їх виконанням, забезпечує оприлюднення рішень ради відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації", забезпечує офіційне оприлюднення рішень ради, які відповідно до закону є регуляторними актами, а також документів, підготовлених у процесі здійснення радою регуляторної діяльності, та інформації про здійснення радою регуляторної діяльності;

6) за дорученням сільського, селищного, міського голови координує діяльність постійних та інших комісій ради, дає їм доручення, сприяє організації виконання їх рекомендацій;

7) сприяє депутатам ради у здійсненні їх повноважень;

8) організує за дорученням ради відповідно до законодавства здійснення заходів, пов`язаних з підготовкою і проведенням референдумів та виборів до органів державної влади і місцевого самоврядування;

9) забезпечує зберігання у відповідних органах місцевого самоврядування офіційних документів, пов`язаних з місцевим самоврядуванням відповідної територіальної громади, забезпечує доступ до них осіб, яким це право надано у встановленому порядку;

10) вирішує за дорученням сільського, селищного, міського голови або відповідної ради інші питання, пов`язані з діяльністю ради та її органів.

Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено Кодексом законів про працю (далі - КЗпП України) (відповідно до преамбули цього Кодексу).

Згідно з ч.1 ст.3 та ст.4 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Статтею 21 КЗпП України визначено, що роботодавець самостійно визначає необхідність та час залучення працівника до роботи, обсяг роботи та в передбачений трудовим договором строк погоджує з працівником режим роботи та тривалість робочого часу, необхідного для виконання відповідної роботи. При цьому повинні дотримуватися вимоги законодавства щодо тривалості робочого часу та часу відпочинку.

Відповідно до положень ст.34 КЗпП України простій - це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами. У разі простою працівники можуть бути переведені за їх згодою з урахуванням спеціальності і кваліфікації на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації на весь час простою або на інше підприємство, в установу, організацію, але в тій самій місцевості на строк до одного місяця (стаття 34 КЗпП України).

Згідно з частинами першою-четвертою статті 113 КЗпП України час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу). Про початок простою, крім простою структурного підрозділу чи всього підприємства, працівник повинен попередити власника або уповноважений ним орган чи бригадира, майстра, інших посадових осіб. За час простою, коли виникла виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров`я працівника або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища не з його вини, за ним зберігається середній заробіток. Час простою з вини працівника не оплачується.

Іншими словами, простоєм вважається вимушене призупинення роботи. При цьому, оплата праці за час простою залежать від того з чиєї вини він виник.

Так, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який згідно з відповідними указами Президента України регулярно продовжувався.

Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VIII (далі Закон № 389-VIII).

Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Пунктом 3 Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, визначено, що у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

З аналізу вищевказаної норми вбачається, що вказаним Указом встановлено можливість обмеження конституційного права на працю, але в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Суд зазначає, що у спірному розпорядженні начальника Наталинської сільської військової адміністрації від 01.01.2024 №1 відсутнє посилання на відповідні положення частини першої статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», що виключає можливість у спірних правовідносинах обмежувати конституційне право на працю.

Крім того, у спірному розпорядженні про оголошення простою у роботі ОСОБА_1 не зазначено обставини, які б свідчили про відсутність організаційних або технічних умов, необхідних для виконання позивачем роботи саме через введення воєнного стану на території України, а також не наведено доказів таких обставин.

Суд зазначає, що у переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій, або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) станом на 27.11.2023 року, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України 25 квітня 2022 року №75 Наталинська ОТГ- відсутня.

Таким чином, на момент видання оскаржуваного розпорядження на території Наталинської ОТГ не велись воєнні (бойові дії) та така територія не перебувала в тимчасовій окупації. Вбачається що прямої загрози життю та здоров`ю позивача, яка б була об`єктивною причиною встановлення простою у роботі керівника даного державного органу не існувало.

Отже, вбачається, що обставин, які створюють загрозу життю та здоров`ю саме позивачу, які об`єктивно були б підставою для оголошення простою не існує, а відповідач, в умовах воєнного стану, діючи фактично на власний розсуд, встановив простій у роботі секретаря Наталинської селищної ради, в той час коли саме керівники повинні вживати усіх можливих заходів для подальшої роботи державного органу.

Разом з цим, судом встановлено, що Наталинська селищна рада у період прийняття оскаржуваного розпорядження безперервно функціонує та зупинення роботи (що є однією із підстав для оголошення простою) не відбулось.

Крім того, п. 5 оскаржуваного розпорядження визначено, що на період відсутності секретаря Наталинської селищної ради Кидонь Н.В., у разі необхідності, повноваження стосовно видачі копій рішень селищної ради залишається за селищним головою.

Також суд звертає увагу на наступне.

За змістом статті 1 Закону державна служба - це діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, а державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган) та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу.

Згідно з частиною першою статті 5 Закону правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Відповідно до частини третьої статті 5 Закону дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих Законом.

Законом та Законом України Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану не врегульовані питання простою на роботі, а тому такі питання регулюються загальними нормами трудового законодавства, а саме - Кодексом законів про працю України.

Ефективне виконання завдань і функцій державних органів належить до основних обов`язків державних службовців, визначених частиною першою статті 8 Закону.

Отже, державна служба безпосередньо пов`язана з виконанням державними службовцями повноважень державних органів, визначених законодавством.

Як вбачається з положень статті 9 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», органи державної влади в умовах воєнного стану не припиняють здійснювати своїх повноважень.

Відповідно до статті 34 цього Кодексу простій - це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами.

Період перебування державного службовця у простої не може перевищувати часу дії обставин, що спричинили неможливість виконання ним обов`язків за посадою. Тому, припинення дії таких обставин та відновлення організаційних або технічних умов, необхідних для діяльності державного службовця, є підставою для прийняття рішення про припинення простою.

Частиною другою статті 63 Закону передбачено, що з метою забезпечення належного рівня службової дисципліни керівник державної служби зобов`язаний, зокрема: створювати умови для виконання державними службовцями своїх посадових обов`язків та вимагати належного їх виконання; забезпечувати виконання державними службовцями своїх посадових обов`язків.

Враховуючи зазначене, прийняття необґрунтованих, без врахування передбачених законодавством підстав, рішень щодо перебування державних службовців у простої позбавляє державних службовців можливості виконувати встановлені для відповідних посад повноваження, які безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій державного органу, що створює умови, для невиконання визначених законодавством повноважень державних органів.

Наведене не відповідає вимогам пункту 6 частини першої статті 8 Закону, відповідно до якої державні службовці зобов`язані забезпечувати в межах наданих повноважень ефективне виконання завдань і функцій державних органів, а також вимогам статті 63 Закону, в частині створення умов та забезпечення виконання державними службовцями своїх посадових обов`язків.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що під час розгляду питання щодо запровадження простою ОСОБА_1 та прийняття відповідного рішення мало бути враховано таке: обов`язковим чинником запровадження простою державних службовців є відсутність умов, необхідних для здійснення державними службовцями повноважень за посадою, та об`єктивна неможливість виконання ними посадових обов`язків, у тому числі відсутність можливостей організувати виконання державними службовцями завдань за посадою за межами адміністративної будівлі державного органу (дистанційну роботу); рішення про запровадження простою має ґрунтуватись на фактичних обставинах, що свідчать про наявність підстав для оголошення простою; період перебування державного службовця у простої не може перевищувати часу дії обставин, що спричинили неможливість виконання ним обов`язків за посадою.

Національне агентство України з питань державної служби у роз`ясненні від 28.04.2022 №152-р/з «Щодо призначення на посаду державної служби на період заміщення тимчасово відсутнього державного службовця, за яким зберігається посада» звернуло увагу на таке: відповідно до статті 34 Кодексу законів про працю України простій - це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами.

Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 07 березня 2022 року № 221 керівникам державних органів, підприємств, установ та організацій, що фінансуються або дотуються з бюджету, надано право до припинення чи скасування воєнного стану в Україні в межах фонду заробітної плати праці, передбаченого у кошторисі, самостійно визначати розмір оплати часу простою працівників, але не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові тарифного розряду (посадового окладу).

У подальшому Роз`ясненням Національного Агентства України з питань державної служби Щодо окремих питань забезпечення державними службовцями ефективного виконання функцій державних органів в умовах воєнного стану №189р/з від 14.10.2024 НАДС відповідно до пункту 3 частини третьої статті 13 Закону України «Про державну службу» (далі - Закон) роз`яснює: запровадження простою у діяльності державних службовців можливе тільки у разі наявності підстав, що визначені статтею 34 Кодексу законів про працю України, і передбачає існування обставин невідворотної сили та інших обставин, які спричинили відсутність організаційних або технічних умов, необхідних для здійснення відповідно до частини другої статті 1 Закону встановлених для посади державного службовця повноважень, безпосередньо пов`язаних з виконанням завдань і функцій державного органу. Рішення (накази, розпорядження) мають містити посилання на фактичні обставини, які б свідчили про відсутність необхідних умов для здійснення державними службовцями повноважень за посадою, об`єктивну неможливість виконання ними посадових обов`язків саме через настання цих обставин.

При цьому, дія воєнного стану на території України не може слугувати безумовною підставою оголошення простою у роботі державного органу, його апарату (секретаріату), структурного підрозділу, територіального органу або у роботі окремих державних службовців у разі, якщо чинники запровадження простою, передбачені статтею 34 Кодексу законів про працю України, відсутні.

Також, сама по собі відсутність у керівника державного органу нагальної потреби у залученні державного службовця до роботи в період дії воєнного стану не може бути достатньою підставою для встановлення простою.

Обов`язковою умовою для запровадження простою у роботі державних службовців є відсутність організаційних і технічних можливостей для виконання посадових обов`язків, зокрема, відсутність можливостей організувати виконання державними службовцями завдань за посадою за межами адміністративної будівлі державного органу (дистанційну роботу), у тому числі з можливістю віддаленого доступу за допомогою інформаційно-комунікаційних технологій, залежно від особливостей реалізації функцій і завдань державного органу.

При цьому, варто враховувати, серед іншого, чи розташований державний орган та чи перебувають державні службовці на територіях, визначених в установленому порядку такими, на яких ведуться (велися) бойові дії.

Суд звертає увагу на те, що відповідач не приймав рішення про призупинення роботи державного органу та не приймав рішення про форми організації праці позивача, натомість на час простою у роботі позивача на посаді секретаря Наталинської селищної ради повноваження передано іншій особі, що вже саме по собі виключає відсутність організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи позивачем у справі.

Суд зазначає, що самої по собі дії правового режиму воєнного стану в Україні недостатньо для оголошення простою в роботі конкретного працівника, у даному випадку секретаря Наталинської селищної ради, якщо державний орган продовжує функціонувати.

Крім того, судом не встановлено простою у інших працівників Наталинської сільської ради, що визнається відповідачами у відзиві на позовну заяву протилежного не зазначено.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному громадянину гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Отже, у зв`язку із порушенням прав позивача на працю та заробітну плату у повному розмірі, суд приходить висновку, що у позивача наявне право на оскарження розпорядження від 01.01.2024 №1.

Суд наголошує, що у спірних правовідносинах позивачем подано докази та наведено фактичні обставини справи, які спростовують необхідність оголошення простою у роботі секретаря Наталинської селищної ради ОСОБА_1 , а відповідачем не доведено протилежного.

Також відповідачем не надано доказів на підтвердження зупинення роботи Наталинської селищної ради.

Так само як і не підтверджено існування обставин, які створюють загрозу життю та здоров`ю саме ОСОБА_1 , та об`єктивно перешкоджали позивачу виконувати обов`язки секретаря Наталинської селищної ради, а також, відповідачем не зазначено обставин, які б свідчили про відсутність організаційних або технічних умов, необхідних для виконання позивачем своїх посадових обов`язків.

Отже, суд приходить до висновку, що оскаржуване розпорядження начальника Наталинської сільської військової адміністрації № 1 від 01.01.2024 року в частині оголошення простою ОСОБА_1 не відповідає вимогам ч. 2 ст. 2 КАС України та підлягає скасуванню.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 різницю у заробітній платі за час простою, суд зазначає наступне.

Так, зі змісту оскаржуваного розпорядження судом встановлено, що позивачу в період з період з 03.01.2024 по теперішній час оголошено простій та виплачувалося 2/3 посадового окладу.

Відповідно до статті 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Згідно ч. 1 ст. 21 Закону України Про оплату праці працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

З урахуванням прийнятого рішення про визнання протиправним та скасування розпорядження відповідача № 1 від 01.01.2024 року (в частині, яка стосується ОСОБА_1 ), суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення на її користь з відповідача різниці між виплаченою заробітною платою і сумою заробітної плати, належної до виплати за період з 01.01.2024 року до дати прийняття судового рішення у справі.

В матеріали справи представником відповідача надана довідка Інформація про заробітну плату секретаря Наталинської сільської ради ОСОБА_1 за січень-вересень 2024 року , з якої судом встановлено що за період з 01.01.2024 по вересень 2024 ОСОБА_1 всього нараховано 279909,43 грн. заробітної плати разом із матеріальної допомогою та відпускними, що становить дві третини тарифної ставки встановленого працівником розряду (окладу) та не заперечується стороною позивача (а.с.143).

Поряд із цим судом витребувано довідку Інформацію про заробітну плату секретаря Наталинської сільської ради ОСОБА_1 за січень-вересень 2024 року без урахування простою, згідно якої заробітна плата позивача за спірним період з урахуванням виплати відпускних та матеріальної допомоги мала скласти 389673,60 гривень.

Враховуючи, що різниця між виплаченою ОСОБА_1 сумою заробітної плати, нарахованої під час простою, у період з 01.01.2024 року по 30.04.2024 року, і сумою, належної йому заробітної плати становить 43891,68 грн, та різниця між виплаченою сумою заробітної плати, нарахованої під час простою, у період з 01.05.2024 року по 31.10.2024 року (останній повний місяць, за який нарахована та виплачена заробітна плата перед днем винесення рішення у справі), і сумою, належної їй заробітної плати становить 103985,94 грн., стягненню з відповідача на користь позивача підлягає різниця між виплаченою заробітною платою і сумою заробітної плати, належною до виплати у розмірі 147877,62 грн. з відрахуванням обов`язкових платежів (податків, внесків, зборів).

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.

Таким чином, суд вважає за необхідне допустити до негайного виконання рішення суду у межах суми стягнень різниці між виплаченою заробітною платою і сумою заробітної плати, належної ОСОБА_1 до виплати, за один місяць.

Щодо вимог про стягнення з Наталинської сільської ради на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 1071042,00 грн. суд зазначає наступне:

Згідно з частинами першою та другою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Відповідно до частини першої статті 201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров`я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім`я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.

Право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, встановлене Конституцією та законами України.

За змістом ч. 1ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

У той же час, як роз`яснено в п. 4 Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

При цьому, в п. п. 3, 5 зазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема у порушенні права власності та інших цивільних прав, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими та при настанні інших негативних явищ.

При вирішені спору про відшкодування моральної шкоди суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відшкодування моральної (немайнової) шкоди служить виключно меті захисту особистих немайнових прав, які є абсолютними, право особи на відшкодування моральної шкоди виникає за умов порушення права цієї особи, наявності такої шкоди та причинного зв`язку між порушенням та моральною шкодою.

Водночас, розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш ніж достатнім для розумного задоволення потерпілої особи і не має призводити до її збагачення.

Пунктом 9 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Факт наявності моральної шкоди потребує доведення у встановленому законом порядку, оскільки така шкода є самостійним видом шкоди, і умовою цивільно-правової відповідальності.

Сторона, яка пред`являє вимоги відшкодування завданої їй моральної шкоди, не звільняється від обов`язку довести наявність такої шкоди, її розмір, надавши належні, допустимі та достовірні докази цього факту, у порядку встановленому процесуальними нормативно-правими актами.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі N 180/1735/16-ц (провадження N 61-18013сво18) зазначено, що "тлумачення положень статей 11 та 23 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди.".

Отже, враховуючи вище викладене, важливою умовою для осіб, які звертаються до суду для відшкодування моральної шкоди є наявність доказів. Доказами, що підтверджують розмір моральної шкоди можуть слугувати дані, що підтверджує дійсність моральних страждань, їх тяжкість та зміну звичного способу життя потерпілого, це можуть бути висновок спеціаліста, психолога або висновок судового експерта-психолога, показання свідків (свідчення друзів, колег, тощо), характеристика з місця роботи, виписки з лікарні, якщо потерпілий звертався по допомогу до лікаря невролога чи психіатра, рахунки від приватних психологів чи проходження спеціальних курсів реабілітації.

Однак, саме за підсумками психологічного дослідження можна точно встановити, які саме моральні страждання були заподіяні особі діями іншої сторони, наскільки ці моральні страждання (моральна шкода) є важкими, які можливі суми компенсації моральної шкоди будуть адекватні встановленого рівня моральних страждань.

Позивачем наданий Висновок експерта-психолога ОСОБА_2 від 06 квітня 2024 року № 2024/04/06 комплексного судово-експертного дослідження моральної шкоди потерпілого, ОСОБА_1 , з якого, зокрема, вбачається, що відповідно до проведеного діагностування у підекспертної особи ОСОБА_1 внаслідок впливу вищезгаданих психотравмовочних (психотравмуючих) подій з`явилось безсоння, вона стала переживати, хвилюватися, її стала охоплювати лють, тому що з нею поступили несправедливо, стала відчувати образу, впала в глибокий розпач, цю ситуацію вона прийняла близько до серця, у неї став часто змінюватися настрій, підекспертна особа стала страждати від підвищеного серцебиття, стала дратівливою та стала бачити кошмарні сни, вона стала перебувати в напрузі, стала внутрішньо скованою, засмученою, стривоженою, почала нервувати, стала дратівливою, і її легко засмутити. За допомогою тесту Шкала психологічного стресу PSM-25 було виявлено, що внаслідок впливу вищевказаних психотравмуючих подій підекспертній особи ОСОБА_1 дуже часто потрібно більше півгодини, щоб заснути, у неї втомлений вигляд; мішки або кола під очима, часто стала знаходитись у стані напруженості та крайньої схвильованості, у неї з`явилися стани, коли вона відчуває себе самотньою і незрозумілою, вона поглинена похмурими думками, змучена тривожними станами, її легко злякати; шум чи шурхіт змушують її здригатися, вона відчуває напруженість. Неправомірними діями відповідача - начальника Наталинської сільської військової адміністрації, ОСОБА_1 завдано моральної шкоди. Між протиправними діями начальника Наталинської сільської військової адміністрації, та настанням моральної шкоди є прямий причино-наслідковий зв`язок. Моральна шкода, яка полягає: у душевних стражданнях, яких зазнала ОСОБА_1 у зв`язку з протиправною поведінкою (фактичного відсторонення від роботи в формі простою) щодо неї самої /правова підстава п. 2 ч. 2 ст. 23 Цивільного Кодексу України/ 317 488 грн в цінах на 01.01.2024 як розумна та справедлива сатисфакція, з урахуванням індивідуальних психічних особливостей піддослідної особи в сукупності її соціального оточення, моральних цінностей та судової практики ЄСПЛ. Моральна шкода, яка полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких зазнала ОСОБА_1 у зв`язку з іншим ушкодженням здоров`я внаслідок злочину (появою психосоматичних хвороб тахікардії (підвищеного серцебиття), відсутності апетиту, безсоння, головні болі, мігрень, печія) /правова підстава п. 2 ч. 2 ст. 23 Цивільного Кодексу України/ 753 554 грн. в цінах на 01.01.2024 як розумна та справедлива сатисфакція, з урахуванням індивідуальних психічних особливостей піддослідної ЄСПЛ. Загальний розмір моральної шкоди до відшкодування за всіма видами моральних страждань: 1 071 042 грн. в цінах на 01.01.2024. Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (ч. 1 ст. 23 ЦК України).

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

При проведенні психологічної експертизи, експертом використовуються психологічні методики, спрямовані на обстеження індивідуально - психологічних властивостей людини (характер і рівень протікання психічних процесів, особистісних властивостей) і емоційних проявів під впливом певних життєвих подій, а також методик, які дозволяють структурувати особистісні психологічні аспекти, враховуючи конкретні обставини.

З Методичних рекомендацій Міністерства освіти і науки України. Психодіагностика за 2022 рік, вбачається, що сучасні методи психодіагностики охоплюють дослідження усіх психічних процесів, властивостей і станів людини. Створення, опис і наукове визнання наукових понять і явищ пов`язані з експериментальним вивченням їх психодіагностичними засобами. Визначення існування нових наукових об`єктів експериментальним шляхом неможливе без дотримання спеціальних вимог до психодіагностування. Основні вимоги до тестів та інших діагностичних методів обґрунтував сучасний англійський психолог Пол Клайн. До них належать такі обов`язкові умови: застосування шкали відношень або, як мінімум, шкали інтервалів, надійність, валідність, дискримінативність, наявність нормативних даних, а також такі вимоги, як просте формулювання і однозначність тестових завдань, обмеження часу їх виконання, соціокультурна адаптивність тесту, операціоналізація, верифікація тощо.

Психодіагност повинен мати глибокі знання, бути добре ознайомленим із психологічними теоріями, на яких ґрунтуються використовувані психодіагностичні методи аналізу й інтерпретування отриманих результатів. Наприклад, для компетентного і професійного використання проективноособистісних тестів необхідно добре знати основи психоаналітичної теорії особистості. У разі використання тестів, що вимірюють або оцінюють особистісні риси людини, дослідник має знати загальнопсихологічну теорію рис особистості. Знання окремої методики є недостатнім для професійної 16 роботи в галузі психодіагностики, що може зумовити серйозні психодіагностичні помилки.

У традиційній тестології термін «надійність» означає відносну стабільність, стійкість, погодженість результатів тесту в первісному і повторному його використанні з тими самими піддослідними. Надійність методики це такий критерій, який свідчить про точність психологічних вимірів, тобто дає змогу судити про те, наскільки вірогідні одержані 24 результати. Ступінь надійності методик залежить від багатьох причин. Тому важливою проблемою практичної діагностики є з`ясування чинників, які описують точність вимірювань.

Психологічний тест стандартизоване, часто обмежене у часі випробування, призначене для встановлення кількісних і якісних індивідуально-психологічних особливостей. Основне завдання тесту передбачення на його основі майбутньої поведінки досліджуваного.

Однією з характеристик психологічних тестів є його надійність характеристика методики, що відображає точність психодіагностичних вимірювань, а також стійкість результатів тесту до дії сторонніх випадкових факторів. Надійність вказує на внутрішню узгодженість тесту та стійкість результатів до повторного тестування.

З урахуванням наведеного суд приходить до висновку, що результати вищенаведених тестів доцільно аналізувати тільки в тому разі, коли вони були достатньо відвертими.

У даному випадку відвертість позивача оцінена в 0,55%, тобто 55 зі 100 можливих, що дає підстави для сумніву у відвертості при надані відповідей опитаної під час проходження експертизи.

У судовому засіданні встановлено, що більшість наданих стороною Позивача документів про медичний стан Позивача підтверджують лише сам факт наявності у позивача захворювань, які вказані у медичних довідках, однак при цьому в них не встановлюється причинно-наслідковий зв`язок між наявними у Позивача захворюваннями та прийняттям відповідачем оспорюваного розпорядження. Оскільки наявні у Позивача захворювання могли виникнути задовго до винесення розпорядження про оголошення ОСОБА_1 простою.

А отже, суд приходить до висновку, що Позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту заподіяння їй моральних страждань чи втрат немайнового характеру, і відповідно, заподіяння моральної шкоди, розмір якої ніяк необґрунтований, у зв`язку з чим суд дійшов висновку щодо відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди.

Враховуєючи позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів позивача), сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду щодо правомірності оскаржуваних наказів та дій відповідача не спростовують.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Беручи до уваги встановлені судом обставини справи, наявність порушень, які мають місце, надані сторонами докази та пояснення, пояснення експерта та оцінюючи вчинені відповідачем дії в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат у справі:

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

В підтвердження судових витрат у справі позивачем подано квитанцію від 25.04.2024 про сплату судового збору за подання позовної заяви до суду в розмірі 968,96 грн. (а.с. 12).

З огляду на часткове задоволення позову, ОСОБА_1 належить присудити за рахунок бюджетних асигнувань відповідача частину судових витрат по сплаті судового збору в розмірі 484,48 грн. (968,96:2=484.48).

Керуючись ст.ст. 243-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати розпорядження начальника Наталинської сільської військової адміністрації № 1 від 01.01.2024 року в частині оголошення простою ОСОБА_1 .

Стягнути з Наталинської сільської ради (вул. Івана Сенченко, буд. 89, с. Наталине, Харківська обл., Красноградський р-н, 63343, код ЄДРПОУ 24288081) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) різницю між виплаченою заробітною платою і сумою заробітної плати, належної до виплати за період з 11.01.2024 року по 31.10.2024 року у розмірі 147 877 (сто сорок сім тисяч вісімсот сімдесят сім) гривень 62 копійки з відрахуванням обов`язкових платежів.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Допустити до негайного виконання рішення суду у межах суми стягнень різниці між виплаченою заробітною платою і сумою заробітної плати, належної ОСОБА_1 до виплати, за один місяць.

Стягнути з Наталинської сільської ради (вул. Івана Сенченко, буд. 89, с. Наталине, Харківська обл., Красноградський р-н, 63343, код ЄДРПОУ 24288081) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) частину судових витрат в розмірі 484 (чотириста вісімдесят чотири) грн. 48 коп.

Роз`яснити, що судове рішення виготовлено у повному обсязі у порядку ч.3 ст.243 КАС України; набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду; підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати виготовлення повного судового рішення).

Повний текст рішення складений 12.11.2024.

СуддяМарина Лук`яненко