Ухвала

від 12.11.2024 по справі 580/11173/24

ЧЕРКАСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про відмову в забезпеченні позову

12 листопада 2024 року Справа № 580/11173/24

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Руденко А. В., розглянувши у письмовому провадженні заяву представника ОСОБА_1 адвоката Чернявського Анатолія Леонідовича про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , Міністерства оборони України про визнання нечинним контракту, визнання протиправним та скасування наказу, визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

11.11.2024 до Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі позивач) в особі представника адвоката Чернявського Анатолія Леонідовича з позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 (далі відповідач 1) та Міністерства оборони України (далі відповідач 2), в якій просить:

- визнати нечинним та недійсним контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу, укладений 28.12.2022 між Міністерством оборони України в особі командира військової частини НОМЕР_1 полковником ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , солдатом, водієм зенітного ракетного взводу зенітно-ракетної батареї батальйону охорони військової частини НОМЕР_1 ;

- визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 № 33-РС від 28.12.2022 в частині укладення контракту з солдатом ОСОБА_3 про проходження військової служби строком до закінчення воєнного стану або оголошення рішення про демобілізацію, прийняття ОСОБА_1 на військову службу за контрактом та призначено солдата ОСОБА_1 на посаду.

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо незвільнення солдата ОСОБА_1 з військової служби у зв`язку із закінченням встановлених строків військової на підставі п. «а» ч. 2 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення солдата ОСОБА_1 з військової служби у зв`язку із закінченням встановлених строків військової на підставі п. «а» ч. 2 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Разом із позовною заявою представник позивача подав заяву про забезпечення позову, в якій просить вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони Міністерству оборони України та військовій частині НОМЕР_1 переводити чи відряджати солдата ОСОБА_1 до інших військових частин, з`єднань чи формувань Збройних Сил України чи іншим чином залучати солдата ОСОБА_1 до виконання бойових завдань.

Заяву обґрунтував тим, що позивач був призваний на строкову військову службу та не підписував оскаржуваний контракт про проходження військової служби від 28.12.2022, тому є військовослужбовцем строкової служби. Згідно з пп. 8 п. 7 рішення Ради національної безпеки і оборони України від 28.08.2014, введеного в дію Указом Президента № 744/2014 від 24.09.2014, Міністерству оборони України доручено вжити заходів щодо унеможливленим залучення військовослужбовців строкової служби до виконання бойових завдані. У період після 04.11.2024 солдат ОСОБА_1 отримав під безпосереднього командування повідомлення про те, що його буде переведено до зони бойових дій для виконання бойових завдань. Представник вважає, що залучення до виконання бойових завдань солдата ОСОБА_1 може з достатнім ступенем імовірності призвести до поранення чи загибелі позивача в зоні бойових дій, що в розумінні п. 1 ч. 1 ст. 150 КАС України може ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів солдата ОСОБА_1 .

Вирішуючи заяву про забезпечення позову, суд виходить з такого.

Відповідно до частин першої та другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Згідно з частиною першою та другою статті 151 КАС України позов може бути забезпечено:

1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;

2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;

4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;

5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Таким чином, частиною другою статті 150 КАС України передбачений вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 № 9 «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» в тій частині, яка стосується загальних положень застосування забезпечення позову, а також Постанови Пленуму Вищого адміністративного Суду України від 06.03.2008 № 2 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства під час розгляду адміністративних справ» розглядаючи клопотання про забезпечення позову, суд (суддя) повинен з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема в тому, чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з таким клопотанням, позовним вимогам.

При цьому регулювання підстав та порядку забезпечення позову здійснюється в інтересах не лише певної особи, а й інших осіб - учасників провадження, суспільства, держави в цілому з дотриманням критеріїв адекватності (відповідності вимогам, виключно в межах яких допускається застосування відповідних заходів; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову) та співмірності (співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів). Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 30.09.2019 у справі № 640/868/19, від 30.09.2019 у справі № 1840/3517/18, від 29.01.2020 у справі № 640/9167/19 та інших.

Суд звертає увагу на те, що розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з ухваленням відповідного рішення. У свою чергу, забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду.

Сам факт прийняття суб`єктом владних повноважень (відповідачем) рішення чи вчинення дій, які на думку заявника порушують його права та інтереси, не може автоматично свідчити про те, що таке рішення чи дії є очевидно протиправними і що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання майбутнього рішення суду, адже факт порушення прав та інтересів особи (позивача) підлягає доведенню у встановленому законом порядку.

Аналіз змісту вказаних норм та правових висновків свідчить про те, що обов`язковою передумовою вжиття заходів забезпечення позову є обґрунтованість відповідних вимог сторони, в тому числі й із зазначенням очевидних ознак протиправності оскаржуваного рішення, дії або бездіяльності, очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам останньої, неможливості у подальшому без вжиття таких заходів відновлення прав особи та обов`язковим поданням доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

З приводу наявності очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення та порушення таким рішенням прав, свобод або інтересів осіб, які звернулися до суду, то Верховний Суд у постановах від 16.05.2019 у справі № 826/14303/ 18, від 12.02.2020 у справі № 640/17408/19 та від 27.02.2020 у справі № 640/16242/19 зазначив, що такі ознаки повинні, насамперед, існувати поза обґрунтованим сумнівом (beyond reasonable doubt). Тобто, суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав повинен бути переконаний у тому, що відповідне рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, визначеними частиною другою статті 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. В іншому випадку, висновки суду про наявність очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення та порушення ним прав, свобод чи інтересів позивача до розгляду справи по суті, свідчать про наперед сформовану судом правову позицію у справі.

Безумовно, рішення, бездіяльність чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на осіб, на яких поширюються. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, відповідно до ст. 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.

При вирішенні заяви представника позивача про забезпечення позову суд зазначає, що рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях та домислах, оскільки таке рішення суперечитиме законодавчо визначеним принципам і завданням адміністративного судочинства.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі Закон № 2232-XII), частиною першою статті 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Частиною 3 статті 1 Закону № 2232-XII передбачено, що військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Як на ключову обставину необхідності вжиття заходів забезпечення позову, представник посилається, зокрема, на те, що позивач є військовослужбовцем строкової служби, оскільки не підписував спірний у цій справі контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу від 28.12.2022. Також представник посилається на отримання позивачем від безпосереднього командування повідомлення про те, що його буде переведено до зони бойових дій для виконання бойових завдань.

Слід зауважити, що на даному етапі суд позбавлений можливості встановити наявність ознак нечинності оскаржуваного контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу від 28.12.2022, оскільки встановлення ознак його нечинності є фактично вирішенням адміністративного спору по суті, що є неприпустимим на цій стадії судового процесу.

Вказане узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду у рішенні від 28.03.2018 у справі №800/521/17, в якій зазначено, що позов не може бути забезпечено таким способом, що фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті.

Представник позивача в обґрунтування обставин, на які він посилається в заяві про забезпечення позову, не надав належних доказів, які б давали можливість суду бути переконаним у тому, що оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність відповідачів є «очевидно протиправними» поза обґрунтованим сумнівом.

У постанові Верховного Суду від 03.05.2023 у справі № 640/15534/22 суд звернув увагу, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

Так, оцінивши доводи заявника щодо очевидної нечинності зазначеного контракту, суд дійшов висновку, що така підстава у заяві про забезпечення позову та як наслідок забезпечення позову у спосіб, який пропонує представник позивача - фактично є вирішенням спору по суті без судового розгляду, що є неприпустимим.

Тому фактичні обставини справи, в тому числі питання щодо чинності/нечинним спірного контракту, протиправності спірного наказу, правомірності/неправомірності бездіяльності військової частини НОМЕР_1 , підлягають встановленню і доведенню на підставі зібраних у справі доказів та аналізу норм права, що регулюють спірні правовідносини, під час вирішення справи по суті.

Щодо можливого настання негативних наслідків, на що також вказує представник у заяві, то такі доводи заявника також не можуть визнаватись достатніми для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки сформульовані як можливість/ймовірність їх настання у майбутньому, тобто ґрунтуються тільки на припущеннях. Більш того, можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, адже суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 06.09.2019 у справі №826/13306/18.

Зі змісту позовної заяви слідує, що позивач фактично оспорює можливість проходження ним військової служби за контрактом від 28.12.2022 з підстав нечинності такого контракту.

З цього приводу суд враховує, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов`язком громадян України (стаття 65 Конституції України).

Згідно частиною другою статті 17 Закону України «Про оборону України» громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров`я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов`язок згідно із законодавством.

Як було зазначено вище, частиною 3 статті 1 Закону № 2232-XII передбачено, що військовий обов`язок включає, зокрема, прийняття в добровільному порядку (за контрактом).

Отже, виконання громадянами України, придатними до військової служби, в період дії воєнного стану свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни за загальним правилом не може вважатися неправомірним та таким, що не відповідає вимогам збалансованості інтересів особи та держави в цілому.

Натомість усі інші доводи представника щодо порушення відносно позивача процедури проходження останнім військової служби підлягають перевірці безпосередньо в ході судового розгляду справи.

Таким чином суд резюмує, що на даному етапі судового розгляду суд позбавлений можливості встановити наявність очевидних ознак протиправності дій та рішень відповідачів «поза обґрунтованим сумнівом» як необхідної умови для забезпечення поданого адміністративного позову.

Щодо співмірності заходів забезпечення позову, які просить застосувати позивач, до предмету позовних вимог та їх адекватності, то суд зважає на таке.

Предмет спору - це об`єкт спірних правовідносин, щодо якого виник спір між позивачем (заявником) і відповідачем. Під предметом спору розуміється певна матеріально-правова вимога позивача (заявника) до відповідача, стосовно якої позивач (заявник) просить ухвалити судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач (заявник) обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

У спірному випадку предметом позову, з яким позивач в особі свого представника звернувся до суду, є чинність контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу від 28.12.2022, укладеного між Міністерством оборони України в особі командира військової частини НОМЕР_1 полковником ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (позивачем) та відповідно законність проходження позивачем військової служби. В якості способу захисту порушеного права у позовній заяві вказано про похідну вимогу, а саме: зобов`язання відповідача 1 прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби.

При цьому, в заяві про забезпечення позову представник позивача просить вжити заходи забезпечення адміністративного позову шляхом заборони Міністерству оборони України та військовій частині НОМЕР_1 , переводити чи відряджати позивача до інших військових частин, з`єднань чи формувань Збройних Сил України чи іншим чином залучати його до виконання бойових завдань.

З цього приводу суд зауважує, що скасування в судовому порядку оскаржуваних рішень (контракту, наказу), у випадку задоволенні адміністративного позову, означатиме їх протиправність з моменту прийняття таких рішень як актів індивідуальної дії. А отже припинення юридичної сили індивідуальних актів, зокрема контракту та наказу відповідача 1, відбувається автоматично у разі задоволення позову після набрання законної сили рішенням суду.

Тобто, вчинення дій щодо переведення/відрядження позивача для проходження військової служби до іншого місця служби або іншої військової частини не вплине на можливість захисту прав позивача шляхом скасування зазначених спірних кантракту та наказу. Таким чином, переведення/відрядження позивача для проходження військової служби до іншого місця служби або іншої військової частини ніяким чином не може додатково гарантувати, що рішення про скасування зазначених контракту та наказу, у разі задоволення позову, буде виконано, оскільки, як зазначалось, припинення юридичної сили рішень, наказів відбувається автоматично та не потребує додаткових дій.

Спосіб забезпечення позову, про який просить представник, не є нерозривно пов`язаним з підставами та предметом адміністративного позову, оскільки ніяк не вплине на можливість припинення юридичної сили індивідуальними актами у разі набрання законної сили рішенням суду, якщо позов буде задоволено.

З огляду на предмет цього спору, викладене свідчить про непропорційність та неспівмірність заходів забезпечення позову, про які просить заявник, а отже й про відсутність підстав для їх застосування як і те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Також суд взяв до уваги, що Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб. У подальшому воєнний стан був неодноразово продовжений і триває, у точу числі, на момент розгляду заяви про забезпечення позову.

У цей період законодавець вніс зміни до положень КАС України, що регулює питання забезпечення адміністративного позову. Так, частину третю статті 151 КАС України доповнено пунктом 10 згідно із Законом України «Про внесення зміни до частини третьої статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України щодо забезпечення позову у виді зупинення наказу або розпорядження командира (начальника) під час воєнного стану чи в бойовій обстановці» від 08.07.2022 № 2359-IX, відповідно до якого не допускається забезпечення позову шляхом зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.

Таким чином, процесуальний закон містить пряму заборону вживати заходи забезпечення позову шляхом зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.

Як зазначено вище, позивач просить забезпечити позов шляхом заборони органам та посадовим особам Збройних Сил України здійснювати будь-які дії з його переміщення (переведення) для проходження військової служби до інших військових частин чи іншим чином залучати ОСОБА_1 до виконання бойових завдань. Таким чином даний спосіб забезпечення позову опосередковано матиме вплив на дію можливих наказів командира, відданих в умовах воєнного стану.

Із цього слідує, що обраний заявником спосіб забезпечення позову за своїм змістом є фактично забороною вчиняти дії щодо виконання відповідних наказів, які можуть бути видані командиром в майбутньому, що відповідно до п. 10 ч. 3 ст. 151 КАС України, не допускається в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.

За визначенням, що міститься в частині 9 статті 1 Закону № 2232-XII військовослужбовці - особи, які проходять військову службу.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 24 Закону 2232-XII початком проходження військової служби вважається день зарахування до списків особового складу військової частини - для громадян України, які проходять службу у військовому резерві за контрактом, зараховані під час такої служби до військового оперативного резерву та призиваються на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Таким чином, станом на час подання позовної заяви та вирішення питання про забезпечення позову, позивач має статус військовослужбовця.

Питання переміщення військовослужбовців врегульоване нормами Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі Положення № 1153/2008).

Так, відповідно до п. 110, 112 Положення № 1153/2008 переміщення осіб рядового складу, сержантського та старшинського складу за наявності обґрунтованих підстав з урахуванням висновків атестування, рекомендацій їх безпосередніх і прямих начальників на підставі клопотань командирів (начальників), які порушили питання про переміщення, здійснюється:

між з`єднаннями, військовими частинами, оперативними командуваннями - наказами посадової особи, якій підпорядковані відповідні з`єднання, військові частини та оперативні командування;

між видами Збройних Сил України та військовими частинами, які підпорядковані начальникам структурних підрозділів Генерального штабу Збройних Сил України, - наказом Головнокомандувача Збройних Сил України. У період дії - воєнного стану таке переміщення здійснюється наказом начальника Генерального штабу Збройних Сил України;

між військовими частинами видів, родів військ (сил) Збройних Сил України та військовими частинами, які підпорядковані Міністерству оборони України, - наказом керівника служби персоналу Міністерства оборони України.

Військовослужбовець може бути переміщений на нове місце військової служби з однієї військової частини до іншої у випадках, визначених пунктом 82 цього Положення, а також якщо з урахуванням вчиненого правопорушення військовослужбовець, якому призначено покарання у виді службового обмеження для військовослужбовців, не може бути залишений на посаді, пов`язаній із керівництвом підлеглими особами.

З аналізу наведених норм вбачається, що військовослужбовець може бути переміщений з однієї військової частини до іншої у певних випадках за наказом уповноваженої особи.

Разом з тим, позивач не надав суду жодного доказу наявності наказу про переміщення з однієї військової частини до іншої як і те, що такі дії з боку військової частини здійснюються.

При цьому, ініціюючи питання щодо обрання такого способу забезпечення позову як заборону на направлення/переведення до іншої військової частини чи структурного підрозділу в складі військової частини, представник позивача, фактично намагається в межах інституту забезпечення позову визначити, по суті, зручне для позивача, який є військовослужбовцем, місце проходження військової служби на період розгляду адміністративної справи, що вочевидь не відповідатиме меті забезпечення позову та завданням адміністративного судочинства.

До того ж, навіть якщо виходити із припущень заявника щодо негативних для позивача наслідків у вигляді подальшого проходження військової служби, то суд не погоджується із його твердженнями про незворотність таких наслідків, адже положеннями ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачено можливість звільнення військовослужбовців з військової служби, в тому числі під час дії воєнного стану, за наявності для цього визначених законом підстав, якщо відповідні умови наявні в позивача.

Отже, суд не встановив достатніх підстав вважати, що невжиття заходів забезпечення позову може спричинити незворотні зміни у правовому становищі позивача, а ймовірність існування ризику, у зв`язку з яким і мали б, на думку його представника, вживатися заходи забезпечення позову, не підтверджується належними й допустимими доказами.

Враховуючи зазначене, суд врахував, що саме суб`єкт звернення із відповідною заявою про вжиття заходів забезпечення позову повинен обґрунтувати існуванням передбачених статтею 150 КАС України підстав для забезпечення позову. Такий висновок узгоджується із нормою частини 1 статті 9 КАС України, в силу якої розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Натомість, наведені заявником доводи й аргументи не є достатніми та переконливими для висновку про необхідність застосування заходів забезпечення позову у цій справі.

З огляду на викладене суд вважає, що у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 адвоката Чернявського Анатолія Леонідовича про забезпечення позову належить відмовити.

Керуючись статтями 150-152, 154, 248, 256, 294 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИЛА:

У задоволенні заяви представника ОСОБА_1 адвоката Чернявського Анатолія Леонідовича про забезпечення позову в адміністративній справі № 580/11173/24 відмовити.

Ухвала набирає законної сили негайно після її підписання та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду суд протягом п`ятнадцяти днів з дня її підписання.

Суддя Алла РУДЕНКО