Ухвала

від 12.11.2024 по справі 752/10164/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

1[1]

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ

Київського апеляційного суду в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,суддів при секретарі судового засіданняОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Києві 12 листопада 2024 року апеляційну скаргу власника майна ОСОБА_5 , на ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 15 жовтня 2024 року,

за участі:

прокурора ОСОБА_6 ,

власника майна ОСОБА_5 ,

ВСТАНОВИЛА:

Вказаною ухвалою задоволено клопотання прокурора відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_6 та накладено арешт на майно, яке належить ОСОБА_5 , яке вилучено під час обшуку 09.10.2024 у квартирі АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_7 , а саме - мобільний телефон Iphone 14, модель MPVN3RX\A, серійний номер Q2Q9R2HY2X, IMEI: НОМЕР_1 , IMEI: НОМЕР_2 , із забороною користування та розпорядження ним.

Не погоджуючись з таким рішенням, власник майна ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, в якій просив, витребувати з ГУ НП у м. Києві відеозапис проведення обшуку, скасувати ухвалу слідчого судді, постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора.

Вважає оскаржувану ухвалу незаконною та необгрунтованною.

Апелянт зазначає, що наказом генерального директора ТОВ «Технобусервіс 2006» від 30.07.2021 № 33-к ОСОБА_5 за власним бажанням звільнено з посади фінансового директора. Відтак, власник майна на даний час не є посадовою особоюТовариства.

Крім того, обшук проведений у квартирі АДРЕСА_1 , що не є місцем проживання ОСОБА_5 , як про то зазначено у клопотанні та доданих до нього матеріалів.

Посилається на те, що у кримінальному провадженні розмір збитків не встановлено, жодній особі про підозру не повідомлено, а доказів причетності ОСОБА_5 до злочинної групи до клопотання не долучено.

Звертає увагу на те, що ОСОБА_5 надав телефон для огляду, при цьому його вилучено не у приміщенні квартири, а за її межами.

Разом із тим, ОСОБА_5 не надано другий примірник протоколу обшуку разом із доданими до нього описом вилучених речей, про що свідчить відсутність підпису власника майна.

Наголошує на тому, що через арешт телефону, ОСОБА_5 позбавлено доступу до банківських карток, банкінгу, збережених паролей, що призвело до неможливості здійснення підприємницької діяльності.

Заслухавши доповідь судді, доводипредставника власника майна, який просив задовольнити апеляційну скаргу, пояснення прокурора, який заперечив щодо задоволення скарги, вивчивши матеріали судового провадження, колегія суддів приходить до висновку, що вона не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як убачається з матеріалів судового провадження, відділом розслідування особливо тяжких злочинів слідчого управління Головного управління Національної поліції у м. Києві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, відомості про яке 13 лютого 2024 року внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань під № 42024100000000092, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України.

У клопотанні прокурора зазначено, що директор Департаменту освіти і науки КМДА ОСОБА_8 , заступник директора-начальник управління капітальних видатків Департаменту ОСОБА_9 та начальник відділу капітальних видатків Департаменту ОСОБА_10 зорганізувалися у стійке злочинне об`єднання з метою привласнення коштів місцевого бюджету під час проведення капітальних ремонтів у навчальних закладах, що підпорядковуються Департаменту.

За версією органу досудового розслідування до злочинної групи входить, в тому числі ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який є фінансовим директором ТОВ «ТЕХНОБУДСЕРВІС2006».

09 жовтня 2024 року на підставі ухвали слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 24 та 30 вересня 2024 року проведено обшук у квартирі за місцем проживання фінансового директора ТОВ «ТЕХНОБУДСЕРВІС2006» ОСОБА_5 розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , під час якого виявлено та вилучено мобільний телефон.

Постановою старшого слідчого відділу розслідування особливо тяжких злочинів слідчого управління Головного управління Національної поліції у місті Києві ОСОБА_11 від 09 жовтня 2024 року вилучений мобільний телефон визнано речовим доказом у кримінальному провадженні № 42024100000000092.

14 жовтня 2024 року прокурор відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_6 звернувся до Голосіївського районного суду м. Києва з клопотанням про накладення арешту на вилучений під час обшуку за адресою: АДРЕСА_2 , мобільний телефон, з метою збереження речових доказів.

Ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 15 жовтня 2024 року клопотання прокурора задоволено.

Перевіряючи законність прийнятого рішення слідчим суддею, колегія суддів враховує практику Європейського суду з прав людини та дотримання ним вимог КПК України, які регулюють норми застосування заходів забезпечення кримінального провадження, у тому числі щодо накладення арешту на майно.

Розглядаючи клопотання про накладення арешту на майно, в порядку статей 170-173 КПК України, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя повинен з`ясувати всі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.

Вказана норма узгоджується зі ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.

У своїх висновках Європейський суд з прав людини неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою, зокрема, забезпечення збереження речових доказів.

З огляду на положення ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке відповідає критеріям, визначеним у ст. 98 КПК України, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто є його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.

Арешт майна з підстав передбачених ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов`язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.

У такому випадку арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Приймаючи рішення, слідчим суддею зазначених вимог закону дотримано.

Задовольняючи клопотання, внесене в межах кримінального провадження № 42024100000000092 про накладення арешту на майно, яке вилучене під час проведення обшуку, слідчий суддя дослідив матеріали додані до клопотання та прийшов до правильного висновку, що з метою збереження речових доказів у кримінальному провадженні необхідно накласти арешт на зазначене у клопотанні майно, оскільки незастосування таких заходів може призвести до їх відчуження або знищення.

Зокрема, слідчим суддею враховано, що вилучений телефон може містити інформацію, яка буде доводити обставини, що підлягають встановленню у кримінальному провадженні, зокрема листування, дзвінки, контакти, електронну пошту та інші дані, що можуть доводити причетність ОСОБА_5 та інших осіб до організації злочинної схеми з привласнення бюджетних коштів.

Слідчий суддя під час розгляду клопотання з`ясував всі обставини, з якими закон пов`язує можливість накладення арешту на майно, перевірив співрозмірність втручання у права ОСОБА_5 з потребами кримінального провадження.

Тому, посилання автора апеляційної скарги на те, що слідчим суддею безпідставно накладено арешт на вказане майно, не приймаються до уваги, оскільки арешт на майно накладено з правових підстав, передбачених ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України.

Колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді про необхідність часткового накладення арешту на вказане майно, з метою збереження речових доказів, оскільки прокурором доведено обставини, які підтверджують, що незастосування такого обмеження може призвести до наслідків, які можуть перешкодити досудовому розслідуванню.

Доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна, апелянтом не надано та колегією суддів не встановлено.

Посилання апелянта на те, що через арешт мобільного телефону призводить до неможливості здійснення підприємницької діяльності не заслуговують на увагу.

Зокрема, застосування будь-якого заходу забезпечення кримінального провадження, зокрема арешт майна, є втручанням у права і свободи власника майна, проте таке втручання можливе, якщо потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання, що у цьому випадку і мало місце.

Зважаючи на зазначене в сукупності з обставинами кримінального провадження, колегія суддів вважає, що слідчий суддя, накладаючи арешт на майно зазначене у клопотанні прокурора, діяв у спосіб та у межах діючого законодавства, застосував захід забезпечення кримінального провадження на засадах розумності та співмірності.

Посилання апелянта на те, що ОСОБА_5 з 2021 року звільнено із посади фінансового директора ТОВ «Технобудсервіс 2006», а відтак він не є посадовою особою, не може бути підставою для скасування ухвали слідчого судді, оскільки власник майна мав господарські відносини із ТОВ «Технобудсервіс 2006», як фізична особа підприємець. Тобто, на час розгляду клопотання підстави для накладення арешту були наявними.

Окрім того, арештований мобільний телефон Iphone14, модель MPVN3RX\A, серійний номер НОМЕР_3 X, IMEI: НОМЕР_1 , IMEI: НОМЕР_2 повернуто ОСОБА_5 , що підтверджується копією розписки (а.с. 156-157), яку надав прокурор в суді апеляційної інстанції.

Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, по справі не встановлено.

Керуючись статтями 117, 170, 171, 173, 309, 376, 404, 405, 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 15 жовтня 2024 року, - залишити без змін, а апеляційну скаргу власника майна ОСОБА_5 , - без задоволення.

Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді:

ОСОБА_12 ОСОБА_13 ОСОБА_14

Єдиний унікальний № 752/10164/24 Слідчий суддя в 1-ій інстанції: ОСОБА_15

Справа № 11сс/82/7126/2024 Доповідач ОСОБА_1

Категорія ст.170 КПК