ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 580/4507/24 Суддя (судді) першої інстанції: Трофімова Л.В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 листопада 2024 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Кучми А.Ю.,
суддів Аліменка В.О., Бєлової Л.В.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Смілянського комунального видавничо-поліграфічного підприємства «Тясмин» Черкаської обласної ради на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 02 липня 2024 року (м. Черкаси, дата складання повного тексту 02.07.2024) у справі за адміністративним позовом Черкаського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Смілянського комунального видавничо-поліграфічного підприємства «Тясмин» Черкаської обласної ради про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, ухвалив рішення,-
В С Т А Н О В И Л А :
Черкаське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернулося до суду з позовом до Смілянського комунального видавничо-поліграфічного підприємства «Тясмин» Черкаської обласної ради, в якому просить стягнути з Смілянського комунального видавничо-поліграфічного підприємства «Тясмин» Черкаської обласної ради на користь Черкаського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю 52 850,19 грн адміністративно-господарських санкцій за незайняті робочі місця особами з інвалідністю у 2023 році та 317,10 грн пені за несвоєчасну сплату санкцій.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач не вжив заходів зі створення робочих місць та працевлаштування осіб з інвалідністю, тому обов`язок виконання нормативу робочих місць за 2023 рік для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідачем не виконаний, що є порушенням статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» у зв`язку з чим до відповідача застосовані адміністративно-господарські санкції за незайняті робочі місця для осіб з інвалідністю у сумі 52 850,19 грн та пеню за несвоєчасну сплату зазначених санкцій в сумі 317,10 грн.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 02 липня 2024 року адміністративний позов задоволено.
Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з`ясування усіх фактичних обставин у справі. Апелянт наголошує, що обставини щодо невиконання суб`єктами господарювання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, а відповідно і для накладення на такого роботодавця адміністративногосподарських санкцій за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, повинні бути підтверджені актом перевірки органу Держпраці. В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що до або після формування розрахунку територіальному органу Держпраці повідомлялась інформація про порушення відповідачем законодавства щодо дотримання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, а також докази того, що територіальним органом Держпраці була проведена перевірка, за результатами якої встановлено факт невиконання відповідачем нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2023 рік. Позивачем не надано і жодних доказів того, що ним від Пенсійного фонду України отримана інформація про ознаки порушень відповідачем законодавства про створення робочих місць для осіб з інвалідністю, про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю. Більше того, позивачем суду взагалі не надано жодного доказу на підтвердження того, що у 2023 році у відповідача середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю була меншою, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 Закону №875-XII. Відсутні будь які дані про штатну чисельність найманих робітників відповідача за 2023 рік, в тому числі в розрізі кожного місяця; про осіб з інвалідністю, що перебувають у трудових відносинах із суб`єктом господарювання; про кількість робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайнятих такими особами.
Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу в якому зазначено про безпідставність доводів апеляційної скарги, відсутність підстав для її задоволення та відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін.
Згідно ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, розрахунок адміністративно - господарських санкцій здійснюється на підставі даних, наданих роботодавцем у податкових розрахунках сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску, відповідно до наказу Міністерства фінансів України від 13.01.2015 № 4.
Протягом 2023 року відповідачем до органів Державної податкової служби здавались Податкові розрахунки сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску, які не вміщували інформації про використання найманої праці осіб з інвалідністю і засвідчували нестворення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та невиконання нормативу працевлаштування.
Відповідно до розрахунку суми адміністративно - господарської санкції, що підлягає сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідача, адміністративно - господарська санкція щодо відповідача становить 52 850,19 грн (т.1 а.с.18).
Позивач направив лист відповідачеві про оплату розрахунку від 13.03.2024 №270/01-28.
За порушення строків сплати адміністративно-господарських санкцій нараховується пеня за 15 днів прострочення за обліковою ставкою НБУ станом на 30.04.2024 - 13,5% (одноденна - 0.04%).
Відповідно до відповіді Черкаської філії Черкаського обласного центру зайнятості від 01.04.2024 №18.03-17/86 протягом 2023 року Смілянське комунальне видавничо-поліграфічне підприємство «Тясмин» Черкаської обласної ради не подавало до Черкаського міського центру зайнятості звіти за формою №3-ПН з відміткою про необхідність працевлаштування осіб з інвалідністю.
Вважаючи, що відповідачем не виконано вимоги ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» в частині дотримання нормативу з працевлаштування осіб з інвалідністю, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом, в якому просив застосувати до відповідача адміністративно-господарські санкції та стягнути пеню.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не було виконано обов`язок по створенню робочих місць для інвалідів та не вчинялися дії направлені на їх працевлаштування.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Положенням про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 14.04.2011 №129 передбачено, що Фонд соціального захисту інвалідів відповідно до покладених на нього завдань здійснює контроль за виконанням підприємствами нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та сплатою ними адміністративно-господарських санкцій і пені.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (далі - Закон № 875-XII) для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
При цьому, ч. 2 ст. 19 вказаного Закону визначено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Частиною 1 ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Статтею 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» передбачено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, з урахування причин інвалідності, з урахуванням побажань інвалідів, наявних у них професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.
Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Статтею 18-1 Закону № 875-XII передбачено, що інвалід, який не досяг пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітний.
Рішення про визнання інваліда безробітним і взяття його на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання інваліда на підставі поданих ним рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів.
Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.
Державна служба зайнятості може за рахунок Фонду соціального захисту інвалідів надавати дотацію роботодавцям на створення спеціальних робочих місць для інвалідів, зареєстрованих у державній службі зайнятості, а також проводити професійну підготовку, підвищення кваліфікації і перепідготовку цієї категорії інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб`єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями. Про це також вказано у ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».
Згідно з п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону України «Про зайнятість населення» роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.
Відповідно до п. 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 № 70 інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.
Наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 № 316 затверджено Форму звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», яка подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.
Наведене свідчить про те, що обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати таких осіб на створені робочі місця. Такий обов`язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в ч. 1 ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».
Підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало інваліда з причин незалежних від нього: відсутність інвалідів, відмова інваліда від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню інвалідів.
Аналіз наведених правових норм свідчить, що законодавством встановлено обов`язок роботодавця створити робочі місця для осіб з інвалідністю відповідно до нормативу та подавати інформацію про попит на робочу силу (вакансії) до територіального органу Державної служби зайнятості.
Так, згідно проведеного позивачем розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, згідно якого середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за рік - 12 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 0 осіб; норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю - 1 особа.
Разом з тим, частиною третьою статті 18 вказаного Закону чітко визначені обов`язки підприємства, що використовує найману працю: виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 07.02.2018 у справі П/811/693/17, від 02.05.2018 у справі № 804/8007/16, від 13.06.2018 у справі № 819/639/17.
Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, є звіт форми № 3-ПН.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 02.05.2018 у справі № 804/8007/16.
Отже, якщо роботодавець подав звітність форми № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» у визначений строк, то вважається, що він виконав обов`язок щодо звітування своєчасно та в повному обсязі. Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив один із залежних від нього, передбачений законодавством, захід для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто дію для недопущення господарського правопорушення.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 по справі №806/1368/17.
Підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало особу з інвалідністю з причин, незалежних від нього: відсутність осіб з інвалідністю, відмова особи з інвалідністю від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню осіб з інвалідністю.
Правовий висновок викладений Верховним Судом в постанові від 22.06.2022 по справі №826/11977/18.
Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що адміністративно-господарські санкції за незайняті особами з інвалідністю робочі місця не є податком або збором (обов`язковим платежем), обов`язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Податковим кодексом України, а є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв`язку зі скоєнням правопорушення.
Зазначена позиція кореспондується з позицією Верховного Суду України, яка відображена у постанові від 16.06.2020 по справі №813/3047/18.
Колегія суддів звертає уваги, що апелянт не спростовує у своїй апеляційній скарзі, що ним не було подано звітність форми № 3-ПН протягом 2022 року.
Підставою звернення до суду стали офіційні дані Централізованого банку даних з проблем інвалідності, які підтверджують факт невиконання нормативу для працевлаштування осіб з інвалідністю.
Розрахунок суми адміністративно - господарської санкції, що підлягає сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, розміщений у електронних кабінеті підприємства, установи, організації, фізичної особи, яка використовує найману працю, чи на вебпорталі електронних послуг Пенсійного фонду України, є розрахунковим документом, який базується на Податкових розрахунках сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску, заповненим і поданим до органів Державної податкової служби суб`єктом, який використовує найману працю (далі по тексту - роботодавець), створеним у автоматизованому режимі.
Оновлений механізм нарахування адміністративно - господарських санкцій, визначений Законом України від 18.10.2022 № 2682 «Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту соціальних, трудових та інших прав фізичних осіб, у тому числі під час воєнного стану, та спрощення обліку робочих місць для осіб з інвалідністю» передбачає автоматизований режим з використанням даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності визначення підприємств, установ, організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю і які не забезпечили виконання нормативу робочих місць у попередньому році.
Розрахунок адміністративно - господарських санкцій здійснюється на підставі даних, наданих роботодавцем у податкових розрахунках сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску, відповідно до наказу Міністерства фінансів України від 13.01.2015 № 4.
Колегія суддів звертає увагу, що протягом 2023 року відповідачем до органів Державної податкової служби здавались Податкові розрахунки сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску, які не вміщували інформації про використання найманої праці осіб з інвалідністю і засвідчували нестворення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та невиконання нормативу працевлаштування.
Таким чином, відповідно до наданих відповідачем даних до податкової служби, середньооблікова кількість штатних працівників у звітному 2023 становить 12 осіб, а середньооблікова кількість осіб з інвалідністю 0 осіб отже, твердження відповідача про нібито непідтверджені даних про середньооблікову чисельність та відсутність працюючих осіб з інвалідністю є безпідставним та спростовується офіційними даними Пенсійного фонду України та Централізованого банку даних з проблем інвалідності. Вказані дані не спростовані відповідачем.
Колегія суддів наголошує, що відповідачем жодними доказами не спростовано висновок позивача про невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю.
Суд першої інстанції вірно вказав, що відповідачем не було вжито всіх можливих заходів по працевлаштуванню осіб з інвалідністю відповідно до нормативів встановлених Законом.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач не виконав нормативу по працевлаштуванню у 2023 році осіб з інвалідністю та самостійно не сплатив адміністративно-господарські санкції та пеню за одне робоче місце, призначене для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайняте ними, тому позивачем правомірно складено розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2023 рік в розмірі 52 850,19 грн, а також пені, нарахованої за не сплачену вчасно суму адміністративно-господарських санкцій, в розмірі 317,10 грн.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Враховуючи наведене колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, надав належну оцінку дослідженим доказам та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У зв`язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 251, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -
П О С Т А Н О В И Л А :
Апеляційну скаргу Смілянського комунального видавничо-поліграфічного підприємства «Тясмин» Черкаської обласної ради - залишити без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 02 липня 2024 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України.
Повний текст постанови виготовлено 18.11.2024.
Головуючий суддя: А.Ю. Кучма
В.О. Аліменко
Л.В. Бєлова
Суд | Шостий апеляційний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 18.11.2024 |
Оприлюднено | 21.11.2024 |
Номер документу | 123133056 |
Судочинство | Адміністративне |
Категорія | Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо соціального захисту (крім соціального страхування), з них осіб з інвалідністю |
Адміністративне
Шостий апеляційний адміністративний суд
Кучма Андрій Юрійович
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні