Постанова

від 06.11.2024 по справі 240/28796/23

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/28796/23

Головуючий у 1-й інстанції: Токарева Марія Сергіївна

Суддя-доповідач: Моніч Б.С.

06 листопада 2024 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Моніча Б.С.

суддів: Залімського І. Г. Кузьмишина В.М.

за участю:

секретаря судового засідання: Мокрак С.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_2 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 21 травня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_2 до НОМЕР_1 загону морської охорони Державної прикордонної служби України, треті особи: ОСОБА_3 , Регіональне управління Морської охорони Адміністрації Державної прикордонної служби України, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ, КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

В жовтні 2023 року ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до НОМЕР_1 загону морської охорони Державної прикордонної служби України, в якому просила:

- визнати протиправну бездіяльність (дії) НОМЕР_1 загону морської охорони ДПСУ щодо невиплати з 01 січня 2023 року, як законному представнику неповнолітньої доньки - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка є також донькою військовослужбовця НОМЕР_1 загону морської охорони ДПСУ ОСОБА_5 , який з 17 травня 2022 року перебуває у полоні, в повному обсязі розміру грошового забезпечення та підвищеної додаткової винагороди у розмірі до 100 000 грн, право на які виникло у батька їх спільної доньки після його захоплення у полон;

- зобов`язати відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплачувати з 01 січня 2023 року в повному обсязі, як законному представнику неповнолітньої доньки ОСОБА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка є також донькою військовослужбовця НОМЕР_1 загону морської охорони ДПСУ ОСОБА_5 , який з 17 травня 2023 року перебуває у полоні до його звільнення з полону в повному розмірі грошове забезпечення, включно зі збільшеною додатковою грошовою винагородою, передбаченої Постановою КМУ від 25.02.2022 року №168.

В обґрунтування позову зазначила, що ОСОБА_1 , як законним представником спільної зі ОСОБА_5 неповнолітньої доньки, ОСОБА_6 , 2007 р.н., 19 січня 2023 року було надіслано до Командування НОМЕР_1 загону морської охорони звернення та пакет необхідних документів щодо виплати частки грошового забезпечення та грошової винагороди штаб-старшини ОСОБА_5 (який проходив службу у відповідача до виведення його у полон із заводу "Азовсталь"), які передбачені "Порядком виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 30 листопада 2016 року №884.

31 січня 2023 року Командуванням ІНФОРМАЦІЯ_3 було повідомлено, що після розірвання шлюбу, спільна, з ОСОБА_5 неповнолітня донька, проживає зі ОСОБА_1 , як законним представником неповнолітньої дитини і отримує аліменти відповідно до рішення суду зі всіх видів його виплат, в тому числі і в розмірі 1/4 від щомісячної допомоги сім`ям полонених, відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 884, а інші виплати їй виплачувати не потрібно, так як вона проживала окремо від батька до його захоплення в полон.

22 серпня 2023 року адвокатом Гарапюком С.В. до НОМЕР_1 загону морської охорони, було направлено відповідний адвокатський запит з вимогою в інтересах ОСОБА_1 та інтересах доньки щодо надання необхідних документів та здійснення нарахування та виплати грошового забезпечення, включно з підвищеною додатковою винагородою у повному обсязі.

На адвокатський запит надано відмову в задоволенні вимог та повідомлено, що відсутні законодавчі підстави для виплати ОСОБА_1 , як законному представнику неповнолітньої доньки в повному обсязі виплат ОСОБА_5 .

Усними ухвалами Житомирського окружного адміністративного суду від 17.01.2024 та 14.02.2024, постановленими без виходу до нарадчої кімнати та занесеними до протоколів судових засідань до участі у розгляді справи у якості третіх осіб було залучено ОСОБА_3 , Регіональне управління Морської охорони Адміністрації Державної прикордонної служби України, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .

ІІ. ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 21 травня 2024 року позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо неналежного розгляду адвокатського запиту адвоката Гарапюка С.В. в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 22.08.2023 та не прийняття рішення за вказаним запитом.

Зобов`язано відповідача розглянути протягом 15 днів з дня набрання законної сили цим рішенням, адвокатський запит адвоката Гарапюка С.В. в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 22.08.2023 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 884 "Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх", прийняти відповідне рішення та повідомити про результати розгляду запиту.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судом встановлено, що штаб старшина ОСОБА_5 проходить військову службу у НОМЕР_1 загоні морської охорони (військова частина НОМЕР_3 ) за контрактом з 14.12.2017.

24 лютого 2022 року рф було здійснено повномасштабне вторгнення на територію України, внаслідок чого в місті Маріуполь, де дислокувався на той час НОМЕР_1 загін морської охорони, велись активні бойові дії.

17 травня 2022 року штаб старшина ОСОБА_5 був захоплений в полон військовими формуваннями російської федерації внаслідок збройної агресії проти України.

19 січня 2023 року ОСОБА_1 , як законним представником неповнолітньої ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 було надіслано до Командування НОМЕР_1 загону морської охорони звернення та пакет необхідних документів щодо виплати частки грошового забезпечення та грошової винагороди штаб-старшини ОСОБА_5 , які передбачені "Порядком виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 30 листопада 2016 року №884.

31 січня 2023 року Командуванням ІНФОРМАЦІЯ_3 листом №32/3-10-23-вих було повідомлено, що після розірвання шлюбу, спільна з ОСОБА_5 неповнолітня донька, проживає зі ОСОБА_1 , як законним представником неповнолітньої дитини і отримує аліменти відповідно до рішення суду зі всіх видів його виплат, в тому числі і в розмірі 1/4 від щомісячної допомоги сім`ям полонених, відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 884, а інші виплати їй виплачувати не потрібно, так як вона проживала окремо від батька до його захоплення в полон.

22 серпня 2023 року адвокатом Гарапюком С.В. до НОМЕР_1 загону морської охорони, було направлено відповідний адвокатський запит з вимогою в інтересах ОСОБА_1 та інтересах доньки щодо надання необхідних документів та здійснення нарахування та виплати грошового забезпечення, включно з підвищеною додатковою винагородою у повному обсязі.

Листом НОМЕР_1 загону морської охорони за № 14/1868-23 -вих від 01.09.2023 на адвокатський запит надано відмову в задоволенні вимог та повідомлено, що відсутні законодавчі підстави для виплати ОСОБА_1 , як законному представнику неповнолітньої доньки в повному обсязі виплат ОСОБА_5 .

Також було встановлено, що шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 було розірвано 07 жовтня 2008 року.

На підставі рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 25 вересня 2017 року у справі №285/2718/17, з 02.10.2017 з ОСОБА_5 стягуються аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_2 .

21 червня 2022 року Регіональним управлінням Морської охорони Адміністрації Державної прикордонної служби України було прийнято рішення про виплату грошового забезпечення ОСОБА_5 законному представнику неповнолітньої дитини військовослужбовця - ОСОБА_1 .

На підставі отриманого рішення суду від 25 вересня 2017 року у справі №285/2718/17 та постанови державного виконавця про утримання аліментів на неповнолітню дитину, військова частина НОМЕР_3 здійснює нарахування та виплату грошового забезпечення ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_2 .

30.06.2022 до Регіонального управління Морської охорони Адміністрації Державної прикордонної служби України звернувся батько військовослужбовця ОСОБА_5 - ОСОБА_3 із заявою про виплату йому грошового забезпечення його сина, яке було задоволено, та на підставі рішення Регіонального управління Морської охорони Адміністрації Державної прикордонної служби України ОСОБА_3 військовою частиною НОМЕР_3 виплачується грошове забезпечення штаб старшини ОСОБА_5 . ОСОБА_4 , яка є матір`ю ОСОБА_5 , відмовилася від отримання грошової допомоги на користь свого чоловіка, а тому грошову допомогу ОСОБА_5 отримує ОСОБА_3 .

Позивач, вважаючи відмову щодо виплат грошового забезпечення, включно з підвищеною додатковою винагородою у повному обсязі, протиправною, а права своєї доньки порушеними, звернулася до суду з даним позовом.

IV. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що всупереч вимогам, передбаченим Порядком № 884 командир НОМЕР_1 загону морської охорони (військова частина НОМЕР_2 ), не прийняв рішення за результатами поданих позивачкою заяв, доказів протилежного суду не надано.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що у спірних правовідносинах відповідач військова частина НОМЕР_2 допустила протиправну бездіяльність, оскільки всупереч вимогам чинного законодавства, отримавши адвокатський запит адвоката Гарапюка С.В. в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 22.08.2023 з доданими документами, відповідач не розглянув його та подані разом з ним документи протягом 15 днів та не прийняв жодного рішення за результатом розгляду (щодо виплати або відмови у виплаті грошового забезпечення).

З огляду на визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_2 , суд дійшов до висновку, що порушене право на отримання обґрунтованого рішення за адвокатським запитом адвоката Гарапюка С.В. в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 22.08.2023 має бути відновлено шляхом зобов`язання відповідача розглянути протягом 15 днів з дня набрання законної сили цим рішенням, адвокатський запит адвоката Гарапюка С.В. в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 22.08.2023 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 884 "Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх", прийняти відповідне рішення та повідомити про результати розгляду запиту.

V. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з`ясування обставин справи, оскаржила його в апеляційному порядку з вимогою скасувати рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 21 травня 2024 року та прийняти нове, яким позов задовольнити.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначила, що суд безпідставно та необґрунтовано виніс рішення по справі, так як воно взагалі не відповідає позовним вимогам і суперечить тексту позовної заяви, в якій чітко вказано, що відповідь на адвокатський запит від 07 вересня 2023 року надано. Наполягає, що має право на повне задоволення заявлених позовних вимог.

Сума грошового забезпечення ОСОБА_5 безпідставно виплачується батькам, оскільки виплата їм повинна проводитись лише за відсутності дружини чи неповнолітніх дітей, навіть якщо вони проживали окремо, що прямо вказано у відповідних постановах та порядку.

Військова частина НОМЕР_3 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просила відмовити в задоволенні апеляційної скарги. Відзив обґрунтований тим, що 27 травня 2022 року ОСОБА_1 звернулася до Регіонального управління Морської охорони Адміністрації Державної прикордонної служби України із заявою про виплату їй, як законному представнику неповнолітньої дитини військовослужбовця, грошового забезпечення, аргументуючи наявністю рішення суду від 25 вересня 2017 року у справі №285/2718/17 про стягнення аліментів на неповнолітню дитину.

21 червня 2022 року Регіональним управлінням Морської охорони Адміністрації Державної прикордонної служби України було прийнято рішення про виплату грошового забезпечення ОСОБА_5 законному представнику неповнолітньої дитини військовослужбовця - ОСОБА_1 . На підставі отриманого рішення суду від 25 вересня 2017 року у справі №285/2718/17 та постанови державного виконавця про утримання аліментів на неповнолітню дитину, військова частина НОМЕР_3 здійснює нарахування та виплату грошового забезпечення ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_2 до виключення його зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення.

30.06.2022 до Регіонального управління Морської охорони Адміністрації Державної прикордонної служби України звернувся батько військовослужбовця ОСОБА_5 - ОСОБА_3 із заявою про виплату йому грошового забезпечення його сина, яке було задоволено, та на підставі рішення Регіонального управління Морської охорони Адміністрації Державної прикордонної служби України ОСОБА_3 військовою частиною НОМЕР_3 виплачувалося грошове забезпечення штаб старшини ОСОБА_5 до дня, коли штаб-старшина ОСОБА_5 був визволений з полону - 08.02.2024.

Також відповідач вважає помилковими твердження позивачки, що вона як законний представник неповнолітньої дитини військовослужбовця ОСОБА_5 мала отримувати все його забезпечення, оскільки батьки ОСОБА_5 є пенсіонерами, особами похилого віку, знаходяться на утриманні свого сина, а тому мали право на отримання грошового забезпечення свого полоненого сина у частці, що залишається після нарахування та виплати частки на користь позивачки для утримання неповнолітньої дитини.

Регіональне управління Морської охорони Адміністрації Державної прикордонної служби України також подало відзив на апеляційну скаргу позивачки, в якому просило залишити її без задоволення, зазначивши, що ним та військовою частиною НОМЕР_3 жодним чином права позивача не порушувалися, оскільки вони діяли в межах чинного законодавства.

ОСОБА_5 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив відмовити в її задоволенні, а рішення суду залишити без змін. Зазначив, що вважає, що саме його батько мав право на отримання грошового забезпечення та військова частина цілком правомірно нараховувала та виплачувала його грошове забезпечення батьку - ОСОБА_3 . Станом на дату прийняття рішення судом першої інстанції, грошове забезпечення захопленого в полон ОСОБА_5 , яке зберігалось за ним та нараховувалось йому, передано йому як особі, яка в силу норм законодавства, має право на розпорядження цими коштами, як військовослужбовець, що тривалий час перебував в полоні та був звільнений з полону, а тому відсутні будь-які підстави вважати, що право на ці кошти належить ще комусь, крім ОСОБА_5 та приймати рішення про визнання права на отримання таких виплат іншими особами.

VI. ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги, виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), а також, надаючи оцінку правильності застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного.

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (надалі - Закон № 2011-XII) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі

Відповідно до статті 2 Закону № 2011-XII, ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

Частиною 1 статті 9 Закону № 2011-XII передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

У відповідності до частин 2-4 статті 9 Закону № 2011-XII, до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. Порядок і розміри грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини 6 статті 9 Закону № 2011-XII, за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або безвісно відсутніми, зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Сім`ям зазначених військовослужбовців щомісячно виплачується грошове забезпечення, в тому числі додаткові та інші види грошового забезпечення, у порядку та в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Дія цього пункту не поширюється на військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (місця служби) або дезертирували зі Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.

Порядок та умови перерахунку розміру грошового забезпечення, в тому числі додаткового та інших видів грошового забезпечення, військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів встановлюються Кабінетом Міністрів України.

07.06.2018 наказом Міністерства оборони України № 260 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (надалі - Порядок № 260), який визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам.

Розділом ХХХ вказаного Порядку регулюється питання щодо виплати грошового забезпечення в разі захоплення в полон чи заручниками, смерті (загибелі) військовослужбовців або якщо вони визнані безвісно відсутніми чи оголошені померлими.

Грошове забезпечення, в тому числі одноразові додаткові види грошового забезпечення, право на які у військовослужбовця виникло включно до дня його загибелі (смерті) або до дня визнання його судом безвісно відсутнім, оголошення померлим, виплачується зазначеним в пункті 1 цього розділу членам його сім`ї, а в разі їх відсутності - спадкоємцям за їх зверненням на підставі наказу командира військової частини про виплату. Грошове забезпечення зазначеним особам виплачується, якщо звернення за одержанням надійшло до закінчення трьох років із дня смерті (загибелі) військовослужбовця або з дня набрання законної сили рішенням суду про визнання військовослужбовця безвісно відсутнім, оголошення померлим (пункт 2 Розділ ХХХ Порядку № 260).

Механізм виплати грошового забезпечення, в тому числі додаткових та інших видів грошового забезпечення, сім`ям військовослужбовців Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, Держспецтрансслужби та Держспецзв`язку, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх визначає Порядок виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 884 (надалі - Порядок № 884).

Пунктами 1-4 Порядку №884 визначено, що цей Порядок визначає механізм виплати грошового забезпечення, в тому числі додаткових та інших видів грошового забезпечення, сім`ям військовослужбовців Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, Держспецтрансслужби та Держспецзв`язку, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх (далі - військовослужбовці).

У цьому Порядку під терміном "безвісно відсутній військовослужбовець" слід розуміти зниклого безвісти під час захисту Вітчизни військовослужбовця, щодо якого понад 15 днів відсутні відомості про місце його перебування, крім відомостей про самовільне залишення військової частини або місця служби.

За військовослужбовцями зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення (далі - грошове забезпечення) з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Виплата грошового забезпечення здійснюється з дня захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, а також інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти, членам сімей військовослужбовців за їх заявою на ім`я командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації).

До заяви додаються: копії сторінок паспорта повнолітніх членів сім`ї з даними про прізвище, ім`я та по батькові і реєстрацію місця проживання (перебування); довідка про реєстрацію місця проживання (перебування) членів сім`ї (у разі відсутності такої інформації в паспорті); копія свідоцтва про шлюб (у разі наявності); копії свідоцтв про народження дітей (у разі наявності); копія документа, що засвідчує реєстрацію в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (для осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це контролюючому органу і мають відмітку в паспорті, - копія сторінки паспорта з такою відміткою).

Пунктом 5 вказаного Порядку визначено, що командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) розглядає протягом 15 днів подані документи та приймає рішення щодо виплати або відмови у виплаті грошового забезпечення, про що повідомляється заявнику в письмовій формі.

У рішенні про відмову у виплаті грошового забезпечення обов`язково зазначаються підстави для такої відмови.

Командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) приймає рішення про відмову у виплаті у разі: подання заяви особами, що не зазначені в пункті 7 цього Порядку; подання не в повному обсязі документів, зазначених у пункті 4 цього Порядку; подання заяви з порушенням строків, визначених абзацами шостим і сьомим пункту 6 цього Порядку; з`ясування в установленому законодавством порядку обставин щодо добровільної здачі військовослужбовця в полон, самовільного залишення військової частини (установи, організації), місця служби або дезертирування.

Прийняття рішення про відмову у виплаті грошового забезпечення у зв`язку з поданням не в повному обсязі документів не позбавляє заявників права звернутися до командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації) повторно після усунення причин, що стали підставою для відмови у виплаті.

Рішення про відмову у виплаті грошового забезпечення може бути оскаржено у судовому порядку.

Виплата грошового забезпечення здійснюється щомісяця на підставі наказів командирів (начальників, керівників) військових частин (установ, організацій) членам сімей:

військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, інтернованих у нейтральних державах, - до дня їх звільнення включно;

військовослужбовців, безвісно відсутніх, - до дня набрання законної сили рішенням суду про визнання їх безвісно відсутніми або оголошення померлими.

Виплата грошового забезпечення членам сімей військовослужбовців здійснюється до повного з`ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, їх інтернування або звільнення, або визнання їх в установленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини (установи, організації).

Виплата грошового забезпечення членам сімей військовослужбовців здійснюється у разі, коли заява про його виплату надійшла до військової частини (установи, організації): до дня звільнення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, інтернованих у нейтральних державах; протягом трьох років з дня набрання законної сили рішенням суду про визнання військовослужбовців безвісно відсутніми або оголошення померлими, але не пізніше ніж до дня набрання законної сили рішенням суду про скасування рішення про визнання їх безвісно відсутніми або оголошення померлими.

Отже, виплата грошового забезпечення членам сімей військовослужбовців здійснюється до повного з`ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, їх інтернування або звільнення, або визнання їх в установленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими та не більше ніж до дня виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.

Згідно з п. 7 Порядку № 884 виплата грошового забезпечення здійснюється таким членам сімей військовослужбовців: дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (інвалідів з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей.

У разі письмової відмови однієї з осіб від виплати грошового забезпечення її частка рівномірно розподіляється між іншими особами, які мають право на його одержання.

Передбачені п. 7 Порядку № 884 правила щодо кола осіб які мають право на отримання грошового забезпечення узгоджуються із нормами абз. 3 - 4 ч. 6 ст. 9 Закону № 2011-XII, якими передбачено, що грошове забезпечення виплачується таким членам сімей військовослужбовців: дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей.

При цьому, аналіз наведених вище норм абз.3 - 4 ч. 6 ст.9 Закону №2011-XII та п.7 Порядку №884 дає підстави для висновку, що першочергове право на виплату грошового забезпечення має дружина (чоловік) військовослужбовця.

В разі їх відсутності це право переходить до повнолітніх дітей військовослужбовця, які проживають разом із ним. На рівні із особами другої черги право на отримання грошового забезпечення мають: 1) законні представники (опікуни, піклувальники) чи усиновлювачі неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку); 2) особи, які перебувають на утриманні військовослужбовців.

У випадку, якщо військовослужбовець не перебуває у шлюбі та не має неповнолітніх дітей, які перебувають на його утриманні та/або повнолітніх дітей, які проживають разом із ним, право на отримання грошового забезпечення переходить до батьків військовослужбовця.

При цьому, у випадку наявності декількох осіб, що мають право на виплату їм грошового забезпечення, сума виплати розподіляється рівними частками на кожного (кожну) із них.

Цей висновок випливає із абз.2 п.7 Порядку № 884, яким передбачено, що у разі письмової відмови однієї з осіб від виплати грошового забезпечення, її частка рівномірно розподіляється між іншими особами, які мають право на його одержання.

Таким чином, виплата грошового забезпечення військовослужбовця, який зник безвісти, передбачена членам сім`ї такого військовослужбовця, зокрема законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку, а батькам за умови, якщо такий військовослужбовець не перебуває у шлюбі і не має дітей.

При цьому повноваження з перевірки вказаних умов для виплати та прийняття рішень (наказів) щодо такої виплати покладено на командира (начальника, керівника) військової частини, та у разі прийняття рішення про відмову у такій виплаті, командир військової частини має обов`язково зазначити у цьому рішенні підстави для такої відмови.

Перелік підстав для відмови у виплаті грошового забезпечення членам сім`ї військовослужбовця, який, зник безвісти, наведений у пункті 5 Порядку №844, є вичерпним.

Як встановлено судом, 17 травня 2022 року штаб старшина ОСОБА_5 був захоплений в полон військовими формуваннями російської федерації внаслідок збройної агресії проти України. 19 січня 2023 року ОСОБА_1 , як законний представник неповнолітньої ОСОБА_2 звернулась до Командування НОМЕР_1 загону морської охорони з пакетом необхідних документів щодо виплати частки грошового забезпечення та грошової винагороди штаб-старшини ОСОБА_5 , які передбачені Порядком №884. 31 січня 2023 року відповідач листом №32/3-10-23-вих повідомив позивача, що оскільки після розірвання шлюбу, спільна з ОСОБА_5 донька проживає разом нею, і на її утримання зі всіх доходів (заробітку) штаб-старшини ОСОБА_8 щомісячно стягуються аліменти, відсутні законодавчо встановлені підстави для виплати грошового забезпечення штаб-старшини ОСОБА_8 .

22 серпня 2023 року адвокатом Гарапюком С.В. до НОМЕР_1 загону морської охорони, було направлено відповідний адвокатський запит з вимогою в інтересах ОСОБА_1 та інтересах доньки щодо надання необхідних документів та здійснення нарахування та виплати грошового забезпечення, включно з підвищеною додатковою винагородою у повному обсязі. Листом НОМЕР_1 загону морської охорони за № 14/1868-23 -вих від 01.09.2023 на адвокатський запит надано відмову в задоволенні вимог та повідомлено, що відсутні законодавчі підстави для виплати ОСОБА_1 , як законному представнику неповнолітньої доньки в повному обсязі виплат ОСОБА_5 , оскільки на утримання їх спільної доньки зі всіх заробітку (доходів) (включаючи винагороду, пережбачену постановою Кабінету Міністрів України №168) штаб-старшини ОСОБА_5 (в т.ч. і під час перебування його в полоні) щомісячно стягуються аліменти, відсутні законодавчо встановлені підстави для виплати грошового забезпечення ОСОБА_5 .

Водночас, з матеріалів слідує, що на підставі рішення Регіонального управління Морської охорони Адміністрації Державної прикордонної служби України ОСОБА_3 - батьку полоненого військовослужбовця, військовою частиною НОМЕР_3 виплачувалося грошове забезпечення штаб старшини ОСОБА_5 .

Проте колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що з наведеного законодавчого регулювання спірних правовідносин вбачається, що батьки зниклого безвісти військовослужбовця мають право на отримання грошового забезпечення такого військовослужбовця лише за умови відсутності шлюбних відносин, а також відсутності на його утриманні неповнолітніх дітей.

У спірному ж випадку встановлено, що ОСОБА_5 є батьком неповнолітньої ОСОБА_2 , а відтак, право на отримання грошового забезпечення в даній ситуації має законний представник неповнолітньої дитини, тобто її мати.

При цьому, посилання відповідачів у відзиві на те, що батьки ОСОБА_5 знаходяться на утриманні свого сина, а тому мали право на отримання грошового забезпечення свого полоненого сина у частці, що залишається після нарахування та виплати частки на користь позивачки для утримання неповнолітньої дитини, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки доказів перебування батьків на утриманні полоненого військовослужбовця матеріали справи не містять.

Більше того, з протоколу, затвердженого начальником Регіонального управління морської охорони, 05 липня 2022 року вбачається, що рішення про виплату грошового забезпечення ОСОБА_3 приймалося не як щодо особи, яка перебуває на утриманні військовослужбовця, а як щодо батька.

Подані ОСОБА_3 документи також не містили жодних даних про те, що останній перебуває на утриманні ОСОБА_5 (т.1 а.с.55-56).

Щодо отримання позивачкою аліментів зі всіх видів заробітку ОСОБА_5 , то відповідно до роз`яснення Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України виплата аліментів та виплата частки грошового забезпечення за Законом України - є різними видами виплат. Тобто особи, які отримують аліменти з грошового забезпечення зазначеного військовослужбовця та у разі набуття права за черговістю на виплату частини грошового забезпечення за Законом України, отримують кожну з цих виплат окремо.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що отримавши заяву щодо виплати коштів полоненого військовослужбовця, відповідач зобов`язаний був прийняти акт владно-розпорядчого характеру: або про таку виплату, або про відмову у її виплаті.

Водночас, у даному випадку, відповідачем такого обов`язку безпідставно не виконано та допущено протиправну бездіяльність щодо процедури розгляду та вирішення адвокатського запиту адвоката Гарапюка С.В. в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 22.08.2023 з доданими документами щодо спірних виплат, оскільки, відповідачем не було прийнято рішення щодо виплати або відмови у виплаті грошового забезпечення ОСОБА_5 .

У постанові Касаційного адміністративного суду від 17.04.2019 у справі №342/158/17 суд касаційної інстанції зазначив, що протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень треба розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

У постанові Верховного Суду від 18.02.2021 у справі №160/6885/19, серед іншого зазначено, що бездіяльність суб`єкта владних повноважень може бути визнана протиправною адміністративним судом лише у випадку, якщо відповідач ухиляється від вчинення дій, які входять до кола його повноважень та за умови наявності правових підстав для вчинення таких дій.

Підсумовуючи викладене у сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що за відсутності прийнятого за результатами розгляду адвокатського запиту адвоката Гарапюка С.В. в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 22.08.2023 з доданими документами, відповідачем допущено порушення п. 5 Порядку №844 та про наявність у спірних правовідносинах протиправної бездіяльності військової частини НОМЕР_2 , що полягає у неприйнятті рішення щодо виплати або відмови у виплаті грошового забезпечення на підставі поданого адвокатом запиту в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 22.08.2023 та доданих до нього документів.

Щодо доводів апеляційної скарги, що відповідачем надано відмову в задоволенні її вимог та повідомлено про відсутність законодавчих підстав для виплати їй як законному представнику неповнолітньої доньки в повному обсязі виплат ОСОБА_5 , то як встановлено судом із дослідженої відповіді відповідача, оформленої листом за вих. № 14/1868-23, його зміст не містить підстав для відмови, які наведені у п.5 Порядку №884, які є вичерпними та не підлягають розширеному тлумаченню відповідачем.

Щодо зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення полоненого військовослужбовця ОСОБА_5 з 01.01.2023, колегія суддів зазначає таке.

Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Тобто, дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".

За усталеною позицією Верховного Суду, яка сформована, зокрема, у постановах від 30.03.2021 у справі №400/1825/20, від 14.09.2021 у справі №320/5007/20, від 27.09.2021 у справі №380/8727/20, від 22.09.2022 у справі №380/12913/21, дискреційні повноваження це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними); відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених ст. 2 КАС України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею; завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади; принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно - дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право, тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності; перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі адміністративного судочинства; адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесенні до компетенції цього органу.

При цьому, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку. Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Рішення, що приймається суб`єктом владних повноважень у межах його дискреційних повноважень є правомірним лише за умови, що воно відповідає всім критеріям, які визначені ч. 2 ст. 2 КАС України. Це, зокрема, означає, що такий суб`єкт може довести в адміністративному суді те, що його рішення прийнято обґрунтовано (з урахуванням усіх обставин, що мають значення), безсторонньо (неупереджено), добросовісно та розсудливо.

Суд також враховує правову позицію, що міститься, зокрема у постановах Верховного Суду від 10.09.2020 у справі №806/965/17, від 27.09.2021 у справі №380/8727/20, відповідно до якої у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому особою дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення. Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання особою усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Повноваження суду при вирішенні справи визначені ст. 245 КАС України.

Частина 4 ст. 245 КАС України передбачає, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті (у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;), суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Верховний Суд у постановах від 23.12.2021 у справі №480/4737/19, від 08.02.2022 у справі №160/6762/21 сформулював висновок, відповідно до якого ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов`язком суб`єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.

Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30.01.2003 №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13). При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Доцільно зауважити, що відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Судом встановлено, що військовою частиною НОМЕР_2 не прийнято будь-якого рішення за результатами розгляду запиту адвоката в інтересах позивача; матеріали про виплату грошового забезпечення не були розглянуті по суті відповідно до вказаного Порядку, що є порушенням п. 5 Порядку №884.

За наведеними вище положеннями Порядку №884, розгляд поданого в інтересах позивача запиту і доданих до нього документів повинен закінчуватись прийняттям відповідного рішення (про виплату або відмову у виплаті грошового забезпечення). Проте, у даному випадку таке рішення відповідачем не прийнято, що свідчить про недотримання ним встановленого законодавством порядку реалізації своїх повноважень.

Враховуючи, що питання наявності чи відсутності у позивача права на отримання грошового забезпечення відповідачем, за результатом поданих документів не вирішено, тому визначення судом конкретного рішення, яке має бути прийнято суб`єктом владних повноважень за результатом розгляду заяви, за умови, що передбаченого законом рішення такий суб`єкт ще не приймав, є передчасним і не відповідає засадам і завданню адміністративного судочинства, яке полягає у здійсненні судового контролю правомірності тих рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, які ним прийняті, вчинені чи допущені.

Верховним Судом України сформовано правову позицію у постановах від 18.03.2014 у справі №21-11а14, від 22.04.2014 у справі №21-484а13, згідно з якою належним способом захисту порушених прав позивача є покладення на уповноважений орган обов`язку повторно розглянути заяву особи та прийняти рішення згідно вимог законодавства.

За таких обставин, з врахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що належним способом захисту та відновлення порушених прав позивача у цій справі є зобов`язання відповідача розглянути протягом 15 днів з дня набрання законної сили цим рішенням, адвокатський запит адвоката Гарапюка С.В. в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 22.08.2023 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 884 "Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх", прийняти відповідне рішення та повідомити про результати розгляду запиту.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що при прийнятті відповідного рішення слід врахувати, що 08.02.2024 штаб-старшина ОСОБА_5 був визволений з полону.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

За приписами ч. 6 ст. 9 Закону № 2011-XII ЗА ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦЯМИ, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або безвісно відсутніми, ЗБЕРІГАЮТЬСЯ ВИПЛАТИ в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Сім`ям зазначених військовослужбовців щомісячно виплачується грошове забезпечення, в тому числі додаткові та інші види грошового забезпечення, у порядку та в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, грошове забезпечення, яке встановлено законодавством та гарантоване державою, призначене саме для військовослужбовця і для забезпечення потреб саме військовослужбовця.

В судовому засіданні ОСОБА_5 зазначив про те, що перед захопленням в полон він подавав рапорт, в якому просив його грошове забезпечення виплачувати його батьку. Матеріали справи такого рапорту не містять. Також ОСОБА_5 вказав, що після його звільнення з полону, всі кошти, отримані його батьком ОСОБА_3 , були йому передані, відтак саме він є повноправним власником грошових коштів, які виплачувалися військовою частиною НОМЕР_3 за час його перебування в полоні, тобто таке грошове забезпечення є виключно його особистою власністю.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів звертає увагу відповідача, що у ході розгляду зазначеного запиту, відповідачу слід з`ясувати (перевірити) всі обставини щодо осіб, які мають право на отримання такого грошового забезпечення, які наведені у пункті 7 Порядку №884, у тому числі, і щодо дотримання прав, свобод і інтересів таких осіб, зокрема і прав та інтересів самого військовослужбовця ОСОБА_5 , та прийняти відповідне законне рішення на власний розсуд з дотриманням вимог пунктів 5-7 Порядку №884, а також з урахуванням правової оцінки, наведеної у даному судовому рішенні.

Отже, суд апеляційної інстанції зазначає, що приймаючи до уваги обставини справи, суд першої інстанції правильно по суті вирішив даний публічно-правовий спір, однак не надав належної оцінки усім обставинам справи, про які зазначено у цьому рішенні.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає за необхідне змінити судове рішення в частині його мотивів.

VII. ВИСНОВКИ СУДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає за необхідне змінити судове рішення в частині його мотивів, змінивши його мотивувальну частину наведеними мотивами часткового задоволення адміністративного позову.

З цих підстав суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу задовольняє частково.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 21 травня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_2 до НОМЕР_1 загону морської охорони Державної прикордонної служби України про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії змінити в частині його мотивів.

В іншій частині рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 21 травня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 18 листопада 2024 року - в перший робочий день після повернення з відрядження суддів Моніча Б.С. та Кузьмишина В.М.

Головуючий Моніч Б.С. Судді Залімський І. Г. Кузьмишин В.М.