Постанова

від 12.11.2024 по справі 460/28315/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2024 рокуЛьвівСправа № 460/28315/23 пров. № А/857/16721/24Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді: Матковської З.М.,

суддів: Гінди О.М., Качмара В.Я.

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 04 червня 2024 року у справі №460/28315/23 за адміністративним позовом Приватного підприємства «Смакосир» до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови (головуючий суддя першої інстанції О.Р. Гресько, час ухвалення за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, місце ухвалення м. Рівне, дата складання повного тексту - 04.06 2024),-

В С Т А Н О В И В :

Приватне підприємство «Смакосир» (далі позивач) звернулось із позовом до Відділу державного нагляду (контролю) у Рівненській області Державної служби України з безпеки на транспорті (далі відповідач) про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу №024397 від 12.12.2023.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що оскаржувана постанова прийнята протиправно, оскільки він не є перевізником в розумінні ст.1 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 04 червня 2024 року позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову відділу державного нагляду (контролю) у Рівненській області про застосування адміністративно-господарського штрафу №024397 від 12.12.2023. Стягнуто на користь приватного підприємства «Смакосир» за рахунок бюджетних асигнувань відділу державного нагляду (контролю) у Рівненській області судовий збір у розмірі 2684,00 грн.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідачем подана апеляційна скарга, в якій зазначає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є таким, що прийняте із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Апелянт зазначає, що судом І інстанції не було враховано, що в товарно-транспортній накладній №2022/128 від 22.11.2023, яка була надана водієм під час проведення перевірки автомобільним перевізником, вантажовідправником є ПП «Смакосир», вантажоодержувачем та замовником - ФОП ОСОБА_1 . Відтак, зважаючи на те, що вантажоодержувачем не є позивач, то має місце саме надання послуг перевезення. Проте, суб`єкт господарювання, перевізник при виконанні будь-яких перевезень (комерційні, некомерційні) зобов`язаний забезпечити водія документами, передбаченими ст. 48 Закону №2344-ІІІ.

Наголошує, що у вказаній накладній Позивач не зазначений як одержувач товару, тому це унеможливлює використання ним цього товару для власних потреб.

Надані до позову докази ніяким чином не підтверджують того факту, що ним здійснювалося перевезення вантажу для власних потреб, більше того Позивачем не надано жодних доказів, які підтверджують використання товарів, які перевозились для власних потреб.

При цьому, термін «внутрішні перевезення» не обмежується лише перевезеннями, які здійснюють автомобільні перевізники на комерційній основі в розумінні Закону №2344-ІІІ. Поняття «внутрішні перевезення» за визначенням, передбаченим ст.1 Закону №2344-ІІІ, визначає, зокрема, те, що це є перевезення вантажів між населеними пунктами держави за власний кошт, що охоплює, в тому числі, і перевезення постачальниками своїх товарів, які придбані у нього покупцями.

Аналіз зазначеної норми дає підстави вважати, що перевезення на комерційній основі означає надання послуг, а перевезення за власний кошт - перевезення для власних потреб. При цьому, визначення особи перевізником не залежить від обраного та зареєстрованого ним КВЕД. Тобто, дія закону поширюється на фізичних чи юридичних осіб - автомобільних перевізників, які в процесі здійснення підприємницької діяльності перевозять вантаж для власних потреб чи надають послугу перевезення.

Також апелянт вказує, що перевезення на комерційній основі означають надання послуг, а перевезення за власний кошт - перевезення для власних потреб, а перевезення будь-якого вантажу, в тому числі й особистого, вантажним автомобілем з повною масою понад 3,5 тон не звільняє водія від необхідності мати роздруківку даних тахографа, особисту картку водія до тахографа під час транспортування товару у разі обладнання автомобіля тахографом.

Тобто, автомобільний перевізник незалежно від того, чи здійснює перевезення за плату чи власний вантаж, має дотримуватись вимог щодо обліку та фіксації робочого часу та відпочинку.

Також апелянт зазначає, що норми Положення №340 не містять жодних розмежувань щодо поширення своєї дії на осіб, які надають послуги з перевезення вантажів чи осіб, які здійснюють перевезення вантажів.

З урахуванням наведеного просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Позивачем поданий відзив на апеляційну скаргу, суть якого зводиться до того, що рішення суду є законним та обґрунтованим, прийнятим з дотриманням норм процесуального права, при повному та всебічному з`ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, доведеністю обставин, що мають значення для справи. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено і з матеріалів справи слідує, що 22.11.2023 контролюючими особами Відділу державного нагляду (контролю) у Рівненській області, зокрема, в с. Вересневе, Рівненського району Рівненської області на Блок-Посту, проводилась рейдова перевірка транспортних засобів автомобільних перевізників.

Під час такої перевірки був зупинений транспортний засіб марки Mersedes -Benz номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_2 . Під час рейдової перевірки виявлено відсутність: роздруківки на паперовому носії з цифрового тахографа обліку праці та відпочинку водія ОСОБА_2 за 22.11.2023 чим порушено вимоги ст.48 Закону України «Про автомобільний транспорт», у зв`язку з чим складено акт перевірки №021317 від 22.11.2023.

У графі «Пояснення водія про причини порушень» вказаного акту зазначено: «ознайомлений».

12.12.2023 відділом державного нагляду (контролю) у Рівненській області за результатами розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт складено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №024397, якою на підставі частини 1 абзацу 3 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» у зв`язку з наданням послуг перевезення вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», накладено на позивача адміністративно-господарський штраф в розмірі 17000 грн.

Вважаючи постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Суд першої інстанції позов задовольнив з тих підстав, що приватне підприємство «Смакосир» не є особою, яка під час проведення рейдової перевірки 22.11.2023 здійснювала на комерційній основі чи за власний кошт перевезення вантажів транспортними засобами, тобто є автомобільним перевізником в розумінні Закону України «Про автомобільний транспорт», а отже, за умови відсутності у позивача статусу автомобільного перевізника, спірна постанова прийнята без додержання вимог закону.

Апеляційний суд вважає висновки суду першої інстанції невірними та зазначає наступне.

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначені Законом України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 № 2344-ІІІ (Закон № 2344-ІІІ).

Відповідно до ст. 3 Закону № 2344-ІІІ вказаний закон регулює відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами-суб`єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень.

Згідно з ч.4 ст.6 Закону № 2344-ІІІ реалізація державної політики у сфері автомобільного транспорту здійснюється через центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

На виконання вимог абзацу 4 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України № 442 від 10.09.2014 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» утворено Державну службу України з безпеки на транспорті, реорганізувавши шляхом злиття Державну інспекцію з безпеки на морському та річковому транспорті, Державну інспекцію з безпеки на наземному транспорті та підпорядкувавши Службі, що утворюється, Державну спеціальну службу транспорту.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 103 затверджено Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті (Постанова № 103).

Відповідно до п. 1 Постанови № 103 Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).

Відповідно до пп.1 п.4 Постанови № 103 основними завданнями Укртрансбезпеки є, зокрема, реалізація державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування міському електричному, залізничному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті.

Згідно з п.8 Постанови №103 Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Відповідно до ч. 11 ст. 6 Закону №2344 державний контроль автомобільних перевізників здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок. Рейдові перевірки дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України. У разі проведення позапланових і рейдових перевірок автомобільний перевізник, що буде перевірятися, про час проведення перевірки не інформується.

Процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб`єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (суб`єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом визначено Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 №1567 (Порядок № 1567; в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин).

Відповідно до п. 2 Порядку №1567 державному контролю підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних суб`єктів господарювання, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України.

За змістом пункту 4 Порядку №1567 державний контроль на автомобільному транспорті (державний контроль) здійснюється посадовими особами органу державного контролю (посадові особи) у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на перевірку, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку, шляхом проведення планових, позапланових та рейдових перевірок (перевірок на дорозі).

Пунктом 12 зазначено Порядку визначає, що рейдова перевірка додержання суб`єктом господарювання вимог, визначених пунктом 15 цього Порядку, здійснюється на підставі щотижневого графіка.

Відповідно до п. 13, 14 Порядку №1567 графік проведення рейдових перевірок складається та затверджується керівником Укртрансбезпеки або її територіального органу з урахуванням стану аварійності, періоду, що пройшов від попередньої перевірки, забезпечення належного рівня транспортного обслуговування в окремих регіонах, інформації про діяльність осіб, що незаконно надають послуги з перевезень, перевірки дотримання умов перевезень, визначених дозволом (договором) на перевезення, та інших обставин. Рейдова перевірка транспортних засобів проводиться в будь-який час на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах руху, автовокзалах, автостанціях, автобусних зупинках, місцях посадки та висадки пасажирів, стоянках таксі і транспортних засобів, місцях навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, місцях здійснення габаритно-вагового контролю, під час виїзду з підприємств та місць стоянки, на інших об`єктах, що використовуються суб`єктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту.

Пунктом 15 Порядку № 1567 передбачено, що під час проведення рейдової перевірки перевіряється виключно: наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом; додержання вимог статей 53, 56, 57 і 59 Закону; додержання водієм вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР) (Європейська угода); відповідність зовнішнього і внутрішнього спорядження (екіпірування) транспортного засобу встановленим вимогам; оснащення таксі справним таксометром; відповідність кількості пасажирів, що перевозяться, відомостям, зазначеним у реєстраційних документах, або нормам, передбаченим технічною характеристикою транспортного засобу; додержання водієм автобуса затвердженого розкладу та маршруту руху; наявність у всіх пасажирів квитків на проїзд та квитанцій на перевезення багажу, а у разі пільгового проїзду - відповідного посвідчення; додержання водієм режиму праці та відпочинку, а також вимоги щодо наявності в автобусі двох водіїв у разі перевезення пасажирів на відстань 500 і більше кілометрів або перевезення організованих груп дітей за маршрутом, який виходить за межі населеного пункту та має протяжність понад 250 кілометрів; виконання водієм інших вимог Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.

Відповідно до пункту 20 Порядку №1567 виявлені під час перевірки порушення вимог законодавства та норм і стандартів щодо організації перевезень автомобільним транспортом зазначаються в акті з посиланням на порушену норму.

Згідно з пунктами 21 та 22 Порядку №1567 у разі виявлення в ході перевірки транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовими особами, що провели перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3. Про результати перевірки транспортного засобу (відсутність порушення або зазначення номера складеного акта) посадова особа робить запис у дорожньому листі (за наявності такого) із зазначенням дати, часу, місця перевірки, свого прізвища, місця роботи і посади, номера службового посвідчення та ставить свій підпис, а у разі проведення перевірки виконання Європейської угоди ставить відповідний відбиток печатки на реєстраційному листку режиму праці та відпочинку водіїв (у разі наявності).

Як уже зазначалось вище, 22.11.2023 посадовими особами Відділу державного нагляду (контролю) у Рівненській області проведено рейдову перевірка транспортного засобу марки Mersedes-Benz, номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_2 .

За результатами перевірки посадовими особами складено акт №021317 від 22.11.2023, відповідно до якого виявлено наступне порушення: перевезення вантажу за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтею 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме під час перевезень вантажів перевізник не забезпечив водія роздруківкою на паперовому носії з цифрового тахографа обліку праці та відпочинку водія.

12.12.2023 відповідачем винесено постанову про застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу №024397 у зв`язку з наданням останнім послуг перевезення вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Порядок прийняття постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу не є спірним у справі. Позивач оспорює висновки відповідача щодо того, чи вважається позивач автомобільним перевізником в розумінні Закону України «Про автомобільний транспорт», оскільки стверджує, що ним не надавалися послуги з перевезення вантажу і він в даному випадку не є автомобільним перевізником.

Відповідно до ч.1 ст. 48 Закону № 2344 автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Відповідно до частини другої статті 48 Закону № 2344 документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Перелік документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2009 №207 (Постанова № 207).

Пунктом 2 Постанови № 207 визначено, що особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, забороняється вимагати у водія юридичної особи або фізичної особи-підприємця документи, не передбачені Переліком, затвердженим цією постановою.

Згідно з вимогами Постанови №207 наявність товарно-транспортної накладної є обов`язковою для водія юридичної особи або фізичної особи-підприємця, що здійснює вантажні перевезення на договірних умовах.

Відповідно до ч. 1 абз. 3 ст. 60 Закону № 2344-ІІІ за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за: надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону, - штраф у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Статтею 1 Закону № 2344-ІІІ визначено, що автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами. Автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб`єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах. Для виконання перевезень небезпечних вантажів автомобільний перевізник повинен одержати відповідну ліцензію.

Відповідно до ст. 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Частинами першою - третьою статті 909 Цивільного кодексу України визначено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Отже, відповідальність у вигляді адміністративно - господарського штрафу передбачена саме за надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 Закону № 2344-ІІІ, товарно-транспортна накладна обов`язково повинна бути наявна у водія юридичної особи або фізичної особи-підприємця, що здійснює вантажні перевезення на договірних умовах, учасниками яких є три сторони - перевізник, вантажовідправник та вантажоодержувач.

Позивач вважає, і з ним погодив я суд першої інстанції, що він не надавав послуги з перевезення вантажів, а перевозив власний вантаж для власних потреб власними засобами, без залучення безпосередніх перевізників.

Проте, апеляційний суд вважає такі висновки суду першої інстанції невірними та висновує наступне.

Як встановлено судом, 08.02.2023 між позивачем та ОСОБА_3 як позичкодавцем був укладений договір позички транспортного засобу, який посвідчено приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Камінською Я.Н., реєстровий номер 339.

Відповідно до пункту 1.1 даного договору позичкодавець передає користувачу транспортний засіб, а саме автомобіль марки Mersedes-Benz, номерний знак НОМЕР_1 , 2013 року випуску, об`єм двигуна 4801, а користувач приймає в безоплатне користування транспортний засіб на строк до 08.02.2024.

Відповідно до товарно-транспортної накладної №2022/128 від 22.11.2023 вищевказаний автомобіль під керуванням водія здійснював перевезення від позивача (вул. Берестецька, 2Б, с. Пасіки, Радивилівський район) до ФОП ОСОБА_1 АДРЕСА_1 ).

При цьому, відправником товару вказано позивача, а місцем відправлення - юридичну адресу позивача, яка одночасно є адресою виробничих потужностей. У графі «Відомості про вантаж» вказано - сметана, сир кисломолочний та продукт білково-жировий розсольний копчений «Сайберт.Золота коса».

Отже, позивач здійснював перевезення власного вантажу, продукції яка ним же виготовлена.

Перевезення власного товару згідно товарно-транспортної накладної №2022/128 від 22.11.2023 додатково підтверджується дистрибуційним договором № 03/2020/1 від 03.10.2020, відповідно до якого позивач здійснює постачання товару (молочної продукції) власним транспортом (п. 2.5) за адресою: вул. Грушевського, буд. 2А (п. 2.4.) для приватного підприємця ОСОБА_1 , а також наказом № 272-к від 19.12.2017, яким ОСОБА_2 прийнято на посаду водія автотранспортних засобів на неповний робочий день з посадовим окладом згідно штатного розпису.

Як уже зазначалось вище, автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами ( ст. 1 Закону України «Про автомобільний транспорт»).

Відповідно до абзацу 18 розділу І Правил №363 перевізник - фізична або юридична особа - суб`єкт господарювання, що надає послуги з перевезень вантажів чи здійснює за власний кошт перевезення вантажів автомобільними транспортними засобами. Товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу. Товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов`язкові реквізити, передбачені цими Правилами. Транспортна послуга - перевезення вантажів та комплекс допоміжних операцій, що пов`язані з доставкою вантажів автомобільним транспортом.

Основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна.

Аналізуючи наведені норми, колегія суддів зазначає, що відповідальність у даному випадку несуть фізичні чи юридичні особи, які безпосередньо здійснюють, у тому числі, за власний кошт, перевезення вантажів транспортними засобами. Перевезення на комерційній основі означають надання послуг, а перевезення за власний кошт - перевезення для власних потреб. Таким чином, характерною ознакою автомобільного перевізника є саме перевезення ним пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами, при цьому обставина отримання/неотримання доходу за таку діяльність не впливає визначення вказаного поняття.

Апеляційний суд зазначає, що застосування штрафу у спірних правовідносинах поставлене у залежність від наявності/відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтею 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», та незалежно від того, чи здійснювались перевезення позивачем на комерційній основі чи для власних потреб, у зв`язку із чим вищевказані доводи позивача суд вважає необґрунтованими.

Верховний Суд, у постанові від 19.10.2023 у справі № 640/27759/21 вказав, що норми законодавства, що врегульовують спірні правовідносини, зазначив, що в контексті належного установлення автомобільного перевізника, щодо якого проводиться перевірка, варто виходити із того, що у кожному такому випадку уповноважений контролюючий орган зобов`язаний встановити, а особа, транспортний засіб якої перевіряється, зобов`язана надати документи, які містять беззаперечну інформацію щодо предмета такої перевірки, зокрема інформацію про автомобільного перевізника.

Як уже зазначалось вище, відповідно до товарно-транспортної накладної №2022/128 від 22.11.2023 вищевказаний автомобіль здійснював перевезення від позивача та відповідно до вказаної товарно-транспортної накладної відправником товару вказано позивача.

Отже, надані на момент перевірки документи свідчать, що позивач здійснював перевезення вантажу та є перевізником в розумінні закону.

Відповідно до приписів абз. 2 частини 2 статті 49 Закону України «Про автомобільний транспорт» водій транспортного засобу зобов`язаний мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам документи, передбачені законодавством, для здійснення зазначених перевезень.

Наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 07.06.2010 №340, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14.09.2010 за №811/18106, затверджено Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів (Положення про робочий час і час відпочинку водіїв), яке встановлює особливості регулювання робочого часу та часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів та порядок його обліку.

Відповідно до пунктів 1.1, 1.2 Положення про робочий час і час відпочинку водіїв, це Положення розроблено відповідно до Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року 153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті, Регламенту (ЄС) № 561/2006 Європейського Парламенту та Ради від 15.03.2006 про гармонізацію відповідного соціального законодавства, що регулює відносини в галузі автомобільного транспорту та вносить зміни до Регламентів Ради (ЄЕС) N 3821/85 та (ЄС) № 2135/98 і скасовує Регламент Ради (ЄЕС) N 3820/85, Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР), Кодексу законів про працю України та Законів України «Про автомобільний транспорт», «;Про дорожній рух». Це Положення встановлює особливості регулювання робочого часу та часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів (водії) та порядок його обліку.

Пунктом 1.3 Положення про робочий час і час відпочинку водіїв передбачено, що вимоги цього Положення поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами.

Згідно з пунктом 6.1 Положення про робочий час і час відпочинку водіїв, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тон повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами. Водії зберігають записи щодо режиму праці та відпочинку протягом робочої зміни та 28 днів з дня її закінчення.

Порядок установлення, технічного обслуговування та використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільних транспортних засобах (крім таксі), які використовуються для надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів визначає Інструкція з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затверджена наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 24.06.2010 № 385 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 20.10.2010 за № 946/18241 (Інструкція).

Відповідно до пункту 1.3 Інструкції ця Інструкція поширюється на суб`єктів господарювання, які провадять діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільними транспортними засобами (крім таксі).

Відповідно до пункту 3.1 Інструкції виробники транспортних засобів, перевізники, водії та ПСТ використовують тахографи, тахокарти, картки до цифрових тахографів, тип яких затверджено відповідно до вимог ЄУТР.

Відповідно до пункту 3.3 Інструкції, водій транспортного засобу, обладнаного тахографом: забезпечує правильну експлуатацію тахографа та управління режимами його роботи відповідно до інструкції виробника тахографа; своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання; використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом; має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом; у разі несправності або пошкодження аналогового тахографа своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці тахокарти, де нанесена сітка з відповідними графічними позначками, інформує про це відповідну посадову особу перевізника, з яким водій перебуває у трудових відносинах (для найманих водіїв); у разі несправності або пошкодження цифрового тахографа або картки до нього своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці аркуша, призначеного для роздруківки даних, що використовують у даному тахографі, та забезпечує належне зберігання таких записів.

З аналізу наведених вище норм законодавства слідує, що автомобільний перевізник, безвідносно до того, здійснює він перевезення за плату чи перевозить власний вантаж, має дотримуватись вимог щодо обліку та фіксації робочого часу та відпочинку. Водій повинен мати при собі, у разі використання цифрового тахографа, картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом.

Згідно із положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Перевіривши правомірність прийнятого відповідачем рішення згідно до вимог ч.2 ст.2 вказаного Кодексу, суд приходить до висновку, що постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу №024397 від 12.12.2023 вказаним вище критеріям відповідає, тому відсутні підстави для визнання її протиправною та скасування.

З урахуванням наведеного позовні вимоги ПП «Сммакосир» задоволенню не підлягають повністю.

Вказані вище обставини є безумовною підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.Відповідно до ч. 1 ст. 315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвали нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції задовольняючи позов, допустив невідповідність своїх висновків обставинам справи, неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи та неправильно застосував норми матеріального права, що відповідно до приписів ст. 317 КАС України є підставою для скасування судового рішення та прийняття нової постанови про відмову у задоволенні позову повністю.

Щодо судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки у задоволенні позову відмовлено, судові витрати по сплаті судового збору відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті задовольнити.

Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 04 червня 2024 року у справі №460/28315/23 скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий суддя З. М. Матковська судді О. М. Гінда В. Я. Качмар