Постанова

від 18.11.2024 по справі 140/1368/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2024 рокуЛьвівСправа № 140/1368/24 пров. № А/857/16608/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді:Гуляка В.В.

суддів: Ільчишин Н.В., Коваль Р.Й.

розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Волинській області,

на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 27 травня 2024 року (суддя Костюкевич С.Ф., час ухвалення не зазначено, місце ухвалення м.Луцьк, дата складання повного тексту не зазначено),

в адміністративній справі №140/1368/24 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Волинській області,

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

встановив:

У лютому 2024 року позивач ОСОБА_1 звернулася в суд із адміністративним позовом до відповідача Територіального управління Державної судової адміністрації України в Волинській області (далі ТУ ДСА України в Волинській області), в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила: 1) визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у наданні позивачу як судді Ковельського міськрайонного суду Волинської області у відставці: - довідки за її заявою від 02.01.24 р. про суддівську винагороду для обчислення (перерахунку) щомісячного довічного грошового утримання судді Ковельського міськрайонного суду Волинської області у відставці з 01 січня 2024 року, виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого визначено ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" - 3028 гривень - листом №57/ 04 - 27 від 19.01.24 р.; - довідки за її заявою від 19.06.23 р. про суддівську винагороду для обчислення (перерахунку) щомісячного довічного грошового утримання судді Ковельського міськрайонного суду Волинської області у відставці з 01 січня 2023 року, виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого визначено ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" - 2684 гривні - листом № 1 264/04 - 27 від 27.07.23 р.; 2) зобов`язати відповідача видати позивачу як судді Ковельського міськрайонного суду Волинської області у відставці: - за її заявою від 02.01.24 р. довідку про суддівську винагороду для обчислення (перерахунку) щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці Ковельського міськрайонного суду Волинської області із зазначенням розміру суддівської винагороди судді, виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого визначено ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" з 01 січня 2024 року у розмірі 3028 гриванів; - за її заявою від 19.06.23 р. довідку про суддівську винагороду для обчислення (перерахунку) щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці Ковельського міськрайонного суду Волинської області із зазначенням розміру суддівської винагороди судді, виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого визначено ст.7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" з 01 січня 2023 року у розмірі 2684 гривні.

Відповідач позовних вимог не визнав, вважаючи їх необґрунтованими і такими, що не підлягають до задоволення, в суді першої інстанції подав відзив на позовну заяву. Просив у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 27.05.2024 закрито провадження у цій справі в частині позовних вимог про визнання протиправною відмови надати довідку за заявою ОСОБА_1 від 19.06.2023 про суддівську винагороду для обчислення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді Ковельського міськрайонного суду Волинської області у відставці станом на 01.01.2023, виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого визначено статтею 7 Закону України Про державний бюджет України на 2023 рік (2684,00 грн) та зобов`язання видати таку довідку.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 27.05.2024 решта позовні вимоги задоволено. Визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Волинській області щодо відмови у видачі довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді ОСОБА_1 станом на 01 січня 2024 року, виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого визначено ст. 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2024 рік 3028 гривень. Зобов`язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Волинській області видати довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 із зазначенням розміру суддівської винагороди судді, виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого визначено ст. 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2024 рік станом на 01 січня 2024 року у розмірі 3 028 гривень. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 1 211,20 грн..

З цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що рішення суду є незаконне та необґрунтоване, оскільки судом першої інстанції порушено норми матеріального і процесуального права, неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, не доведено обставини, що мають значення для справи, які суд вважає встановленими, а також не застосовано норми законів, які піддягали застосуванню, а тому вважає, що рішення суду підлягає скасуванню з підстав, наведених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає про те, що Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" від 03.11.2022 №2710-ІХ та Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" від 09.11.2023 №3460-ІХ запроваджено розрахункову величину для визначення базового розміру посадового окладу судді, яка станом на 1 січня 2023 року та 1 січня 2024 складає 2102 гривні. Вважає апелянт, що відмовляючи позивачу у видачі спірних довідок про суддівську винагороду для обчислення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці територіальне управління діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб передбачений Конституцією і законами України. Територіальне управління, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, не мало правових підстав для видачі спірних довідок. Однак, дані обставини не були враховані судом при винесені рішення від 27.05.2024 у даній справі.

За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати оскаржене рішення суду від 27.05.2024, ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

Суд встановив такі фактичні обставини справи.

Позивач ОСОБА_1 рішенням Вищої ради правосуддя №39/0/15-22 від 15 січня 2022 року звільнена з посади судді Ковельського міськрайонного суду Волинської області у зв`язку з поданням заяви про відставку (а.с. 12).

Наказом голови Ковельського міськрайонного суду Волинської області № 2/03.06. від 18 січня 2022 року суддю ОСОБА_1 відраховано зі штату Ковельського міськрайонного суду Волинської області 18 січня 2022 року (а.с. 14).

03.01.2024 позивач подала до ТУ ДСА України в Волинській області заяву про видачу довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 01.01.2024, виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого визначено ст. 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2024 рік - 3028 грн (а.с. 15).

Листом ТУ ДСА України в Волинській області №157/04-27 від 19.01.2024 за результатами звернення, позивачу повідомлено, що статтею 7 Закону України Про державний бюджет України на 2024 рік від 09.11.2023 №3460-IX визначено, що прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення розміру посадового окладу з 01 січня 2024 року становить 2102 грн, тому у Територіального управління немає законних підстав для видачі довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці саном на 01.01.2024 з прожитковим мінімумом 3028 грн (а.с. 18).

Вважаючи такі дії відповідача щодо відмови у видачі довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді протиправними, позивач звернулася до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2024 року (3028,00 грн), на іншу розрахункову величину, яка Законом України №1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2102,00 грн) на підставі статті 7 Закону України №2710-ІХ була неправомірною.

Суд апеляційної інстанції погоджується із таким висновком суду першої інстанції, з врахуванням наступного.

Згідно із частиною другоюстатті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Ключовим правовим питанням у справі є застосування ч. 4 ст. 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в частині необхідності надання довідки територіального управління ДСА про розмір суддівської винагороди у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для перерахунку щомісячного довічного грошового забезпечення судді у відставці.

Положеннями ст.130 Конституції України передбачено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.

Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» (надалі Закон №1402-VIII) гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема рішеннях від 20 березня 2002р. №5-рп/2002, від 1 грудня 2004р. №19-рп/2004, від 11 жовтня 2005р. №8-рп/2005, від 22 травня 2008р. №10-рп/2008, від 3 червня 2013р. №3-рп/2013, а також від 4 грудня 2018р. №11 -р/2018.

Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом № 1402-VIII, положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.

У преамбулі Закону №1402-VIII зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Положеннями ч.1 ст.4 Закону №1402-VIII встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.

Відповідно ч.2 ст.4 Закону №1402-VIII, зміни до цього закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до ЗУ «Про судоустрій і статус суддів».

Згідно ч.1 ст.135 Закону №1402-VIII, суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Приписами п.1 ч.3 ст.135 Закону №1402-VIII передбачено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

З 30.09.2016р. набрали чинності зміни, внесені до Конституції України, згідно із Законом України від 2 червня 2016р. №1401-VIII «Про несення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (надалі - Закон №1401-VIII).

Законом №1401-VIII, серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище, і вперше закріплено спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що «розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій».

З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону №1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди, є закон про судоустрій.

Розмір суддівської винагороди визначено у ст.135 Закону №1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі), є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України.

Приписами п.1 ч.3 та п.1 ч.4 ст.135 Закону №1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, із застосуванням регіонального коефіцієнту 1,1, якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб.

Отже, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян урегульовано Законом України «Про прожитковий мінімум» №966-XIV, відповідно до статті 1 якого прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.

У змісті наведеної норми Закону №966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум. Судді до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо, не віднесені.

Положенням ст.7 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2024» встановлено у 2024р. прожитковий мінімум для працездатних осіб на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 3028 грн., працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня 2102 грн..

Варто зазначити, що зміни до Закону №1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період, про який йдеться у позовній заяві, а також до Закону № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року для цілей визначення суддівської винагороди, немає.

Водночас Законом України «Про Державний бюджет України на 2024» від 09.11.2023 №3640-IX фактично змінено складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою ст.130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону №1402-VIII.

Однак, означений Закон не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

На такі аспекти законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у своїх Рішеннях від 9.07.2007р. за №6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008р. №10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

Згідно із позицією Верховного Суду у цій категорії спорів Законом №1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом №1402-VIII (постанови від 10.11.2021р. у справі №400/2031/21, від 30.11.2021р. у справі №360/503/21, від 2.06.2023р. у справі №400/4904/21, від 13.07.2023р. у справі №280/1233/22, від 24.07.2023р. у справі №280/9563/21, від 25.07.2023р. у справі №120/2006/22-а та від 26.07.2023р. у справі №240/2978/22).

Отже, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2024 року 3028 грн на іншу розрахункову величину, яка Законом №1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2102 грн), на підставі абз.5 ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024» була неправомірною.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що виплата суддівської винагороди регулюється положеннями ст.130 Конституції України та ст.135 Закону №1402-VIII й норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.11.2023 по справі за №120/709/22-а).

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про безпідставність заміни гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня відповідного року на іншу розрахункову величину, яка Законом №1402-VIII не передбачена, а тому наявні законні підстави для задоволення вимог позивача.

В доводах апеляційної скарги відповідач посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. На думку судової колегії, викладені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті.

Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу судубез змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції всебічно з`ясовано обставини справи та надано їм належну правову оцінку, доводи апеляційної скарги висновків суду, викладені в судовому рішенні, не спростовують і підстав для його скасування немає, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).

Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи, та враховуючи, що дану адміністративну справу було розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Керуючись ст.ст.243,308,311,315,316,321,322,325,328 КАС України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Волинській області залишити без задоволення.

Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 27 травня 2024 в адміністративній справі №140/1368/24 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Волинській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя В. В. Гуляк судді Н. В. Ільчишин Р. Й. Коваль