Постанова

від 06.11.2024 по справі 914/425/24

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" листопада 2024 р. м. Львів Справа №914/425/24

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіІ.Б. Малех

суддівВ.М. Гриців

О.В. Зварич

секретар судового засіданняЗалуцький Д.Т.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фермерського господарства Рисовський, б/н від 08.07.2024 (вх. № апеляційного суду 01-05/1962/24, 01-05/1964/24 від 10.07.2024)

на рішення Господарського суду Львівської області від 10 червня 2024 року (суддя Мазовіта А.Б, повний текст рішення складено 20.06.2024, м. Львів)

у справі №914/425/24

за позовом Фермерського господарства Рисовський, с. Зубра, Львівська область

до відповідача Солонківської сільської ради, с. Солонка, Львівська область

про стягнення 326 600,00 грн.

за участю представників учасників процесу:

від позивача: Рисовський І.Г. керівник;

від відповідача: Хом`як О.Г. адвокат (ордер серія ВС №1295856 від 12.07.2024), Корилкевич Б.П. представник в порядку самопредставництва (витяг з ЄДРЮОФОП та ГФ, посадова інструкція);

ВСТАНОВИВ:

14.02.2024 на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Фермерського господарства «Рисовський» до Солонківської сільської ради про стягнення 326 600,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що відповідачем тривалий час не виконується рішення арбітражного суду Львівської області від 13.10.1994 у справі № 5/79, яким виділено позивачу 4 га землі під розширення землі фермерського господарства. Наведене також підтверджується тим, що рішенням суду від 17.01.2020 у справі №914/1109/19 визнано бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Львівській області по виконанню наказу Господарського суду Львівської області від 13.10.1994 у справі № 5/79. У подальшому у 2018 році повноваження, щодо розпорядження земельною ділянкою, із якої необхідно було б надати земельну ділянку господарству за рішенням суду, перейшли до Солонківської сільської ради, яка також не виконала його. У зв`язку з наведеним на підставі статей 1166, 1167, 1173, 1174 Цивільного кодексу України, позивачем, здійснено нарахування моральної шкоди за період часу з 01.04.2022 по 01.03.2024. З урахуванням викладеного, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь 326 600,00 грн. на відшкодування моральної шкоди, завданої протиправними діями відповідача.

Відповідач, проти позову заперечив, з підстав, викладених у відзиві, зазначивши про необґрунтованість і безпідставність позовних вимог. Зі змісту позовної заяви вбачається, що моральна шкода складається із шкоди, завданої юридичній особі та шкоди, завданої її керівнику, як фізичній особі. Однак, наведене позивачем обґрунтування стосується виключно фізичної особи. В частині стягнення моральної шкоди, заподіяної фізичній особі, провадження слід закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України. Щодо вимог про стягнення моральної шкоди, завданої юридичній особі, то відповідач не заподіював позивачу моральну шкоду в розумінні чинного законодавства України. Позивачу могла бути завдана моральна шкода у цій господарській справі виключно, внаслідок приниження його ділової репутації, як юридичної особи. Факт невиконання відповідачем рішення арбітражного суду за своєю суттю та змістом ніяким чином не вплинув та не міг вплинути на втрату ділової репутації позивача, оскільки такий не здійснює будь-якої господарської діяльності протягом значного періоду часу, з огляду на перебування у стадії припинення. Отже, моральна шкода, завдана юридичній особі, в даному випадку взагалі відсутня. Також позивачем не доведено усіх елементів правопорушення, зокрема, позивачем не доведено причинно-наслідковий зв`язок між моральною шкодою і протиправною бездіяльністю відповідача.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 10 червня 2024 року у справі №914/425/24 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Позивач Фермерське господарство «Рисовський», не погодившись з винесеним рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій посилається на те, що таке прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним дослідженням матеріалів та обставин справи.

Скаржник зазначає, що внаслідок невиконання наказу Господарського суду 5/79 від 13.11.1994 зазнає моральної шкоди як юридична особа відповідно до ст. ст. 94, 1167 Цивільного кодексу України, ст. 56 Конституції України, внаслідок порушення відповідачем принципу належного «урядування» як встановив ЄС у справі «Рисовський проти України» і вчинення дій спрямованих на зниження престижу та довіри до діяльності фермерського господарства, довіри до ділової репутації протягом 30 років. Вказує, що невиконання судового рішення зумовлене організованою змовою посадових осіб Солонківської сільської ради, Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, поліції та виконавчої служби з метою протидії господарській діяльності ФГ «Рисовський» чим завдано нанесення моральної шкоди, що підтверджено численними судовими рішеннями про відшкодування завданої шкоди №914/3502/21, №914/2546/20, 914/116/24, 914/587/23, 914/586/21, 914/114/23, що набрали законної сили і підтверджені в апеляційних інстанціях та Верховному Суді України. В підтвердження своєї позиції покликається на рішення Верховного суду у справах №914/1735/20, №914/263/19, №914/977/18, №914/1633/17, 914/665/23 №914/666/23.

Вважає, скаржник, що відмова суду першої інстанції відшкодувати завдану моральну шкоду за триваюче правопорушення не відповідає ст. 56 Конституції України, ст. 94 Цивільного кодексу України та положенням Європейської конвенції про права людини про що є рішення європейських суддів за невиконання наказу господарського суду №5/79 від 13.10.1994 та відшкодовано моральну шкоду.

Відтак, просить скасувати рішення суду першої інстанції та винести нове рішення, яким задовільнити позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди завданої Фермерському господарству «Рисовський» в сумі 184 000,00 грн. за період з 01.04.2022 по 01.03.2024.

Відповідач Солонківська сільська рада, у відзиві заперечує доводи апеляційної скарги вказуючи на те, що апеляційна скарга є абсолютно формальною та беззмістовною. При цьому вказує, що суд першої інстанції в повному обсязі дослідив усі обставини справи в їх сукупності, надав належну оцінку спірним правовідносинам, вірно застосував норми матеріального права та не порушив норм процесуального права при прийнятті оспорюваного рішення.

Вказує, що щодо заявлених позовних вимог про стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 163 300,00 грн. моральної шкоди, завданої громадянину ОСОБА_1 , то вважає, що в цій частині провадження підлягало закриттю на підставі п.1 ч.1 ст. 132 ГПК України.

Щодо заявлених вимог про стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 163 300,00 грн. моральної шкоди, завданої позивачу, як юридичній особі, то вказує, що такі є необґрунтованими, оскільки відповідач ніколи не заподіював позивачу моральну шкоду у розумінні чинного законодавства України. Вважає, що ділова репутація може виникати у юридичної особи, виключно, внаслідок здійснення господарської діяльності. Позивач, як юридична особа та учасник суспільних відносин, не здійснює підприємницьку діяльність з 2008 року (перебуває у стані припинення) , то йому ніяк не могло бути завдано моральної шкоди , оскільки неможливо заподіяти втрату діловій репутації підприємству, яке не здійснює господарської діяльності. Відповідно до цього просить відмовити позивачу в задоволенні апеляційної скарги, а рішення Господарського суду Львівської області від 10 червня 2024 року у справі №914/425/24 просить залишити без змін.

26.08.2024 в канцелярію суду від скаржника поступила заява відповідь на відзив, б/н від 26.08.2024 де звертає увагу на те, що господарський суд не з`ясував при розгляді справи, що Європейським судом з прав людини по справі «Рисовський проти України» встановив, що внаслідок невиконання наказу господарського суду №5/79 від 13.10.1994, фермерському господарству, було завдано моральної шкоди, як юридичній особі і також завдано моральної шкоди ОСОБА_1 , як одноосібному власнику господарства. Також 10 рішеннями Верховного Суду встановлено , що невиконання рішення суду завдало ФГ «Рисовський» моральної шкоди, що встановлені господарськими судами, а саме: №914/3502/21, №914/25046/20, №914/116/24, №914/587/23, №914/586/21, №914/114/23, №914/1735/20, №914/263/19, №914/977/18, №914/1633/17. Дані рішення вважає преюдиційними для даної справи. Вказав, що неврахування господарським судом висновків Європейського Суду з прав людини, висновків Верховного Суду є порушенням п.2 ст. 3, п.8 ст. 11 ГПК України.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 11 липня 2024 року (головуючий суддя Малех І.Б., судді Гриців В.М., Зварич О.В.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фермерського господарства Рисовський, б/н від 08.07.2024 (вх. № апеляційного суду 01-05/1962/24, 01-05/1964/24 від 10.07.2024) на рішення Господарського суду Львівської області від 10 червня 2024 року у справі №914/425/24; витребувано матеріали справи № 914/425/24 в Господарського суду Львівської області.

16.07.2024 в канцелярію суду поступили матеріали справи №914/425/24.

В подальшому, ухвалою суду від 22.07.2024 розгляд справи №914/425/24 призначено в судове засідання на 28 серпня 2024 року.

Судове засідання 28.08.2024 у справі №914/425/24 не відбулось у зв`язку з перебуванням у відпустці члена-колегії судді Зварич О.В.

Ухвалою суду від 16 вересня 2024 року розгляд справи №914/425/24 призначено в судове засідання на 09 жовтня 2024 року.

09.10.2024 судове засідання у справі №914/425/24 не відбулось у зв`язку з перебуванням у відпустці члена колегії судді Гриців В.М.

В подальшому ухвалою суду від 17 жовтня 2024 року розгляд справи №914/425/24 призначено в судове засідання на 06 листопада 2024 року.

06.11.2024 в судове засідання з`явились представники учасників процесу, які підтримали свої доводи і заперечення з мотивів викладених в апеляційній скарзі, відзиві на неї та письмових поясненнях.

Згідно статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи в сукупності з апеляційною скаргою та відзивом на неї, оцінивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представників учасників процесу, судова колегія Західного апеляційного господарського суду прийшла до висновку про відповідність рішення Господарського суду Львівської області від 10 червня 2024 року у справі №914/425/24 нормам чинного матеріального та процесуального права, матеріалам та обставинам справи, виходячи з наступного.

Обставини справи.

Рішенням Арбітражного суду Львівської області від 13.10.1994 (з урахуванням ухвали від 04.09.1996) у справі № 5/79 зобов`язано Зубрянську сільську раду народних депутатів до 13.11.1994 виділити Фермерському господарству «Рисовський» (далі - ФГ «Рисовський») 4 га землі із ділянки 17 га землі, яку додатково відведено Зубрянській сільській раді в запас земель із заготхудобовідгодівельного господарства «Львівське».

На примусове виконання цього рішення Арбітражним судом Львівської області було видано наказ від 13.10.1994 № 5/79.

По заяві Рисовського І.Г. №29979/04 Європейський суд з прав людини виніс рішення від 20.10.2011 у справі «Рисовський проти України», яким, у зв`язку із невиконанням наказу Арбітражного суду Львівської області у справі №5/79 від 13.10.1994, визнав порушення статті 6 пункту 1, статті 13 Протоколу Першого статті 1 Європейської Конвенції про права людини, стягнув на користь заявника моральну шкоду у розмірі 8 000,00 євро.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 11.01.2013 у справі №5/79 замінено відповідача з Зубрянської сільської ради на її правонаступника - Пустомитівську районну державну адміністрацію.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 09.04.2013 у справі №5/79 здійснено заміну відповідача з Пустомитівської РДА її правонаступником - Головним управлінням Держземагентства у Львівській області.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 17.08.2016 у справі №5/79 замінено боржника Головне управління Держземагенства у Львівській області на його правонаступника - Головне управління Держгеокадастру у Львівській області у виконавчому провадженні щодо примусового виконання дублікату наказу від 13.10.1994 у цій справі.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 17.01.2020 у справі №914/1109/19 визнано бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Львівській області по виконанню наказу Господарського суду Львівської області № 5/79 від 13.10.1994, що призвело до порушення прав ФГ «Рисовський».

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 31.12.2020 у справі №5/79 замінено боржника Головне управління Держгеокадастру у Львівській області на його правонаступника - Солонківську сільську раду у виконавчому провадженні, щодо примусового виконання дублікату наказу від 13.10.1994 у цій справі. Ухвала суду обґрунтована тим, що земельна ділянка (4 га землі із ділянки 17 га землі, яку додатково відведено Зубрянській сільській раді в запас земель з заготхудобовідгодівельного господарства «Львівське») перебуває в розпорядженні Солонківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області.

Позивач, вважаючи такі дії відповідача, щодо тривалого невиконання рішення суду неправомірними, звернувся до суду із позовом про стягнення 326 600,00 грн. моральної шкоди, в задоволенні якого рішенням Господарського суду Львівської області від 10 червня 2024 року у справі №914/425/24 відмовлено, з чим не погодився позивач, подавши апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі, скаржник, просить скасувати рішення суду першої інстанції та винести нове рішення, яким задовільнити позовні вимоги відшкодуванням моральної шкоди завданої ФГ «Рисовський» в сумі 184 000,00 грн. за період з 01.04.2022 по 01.03.2024 (23 міс х8000,00 грн. =184 000,00 грн.).

В додаткових поясненнях і обґрунтуваннях позовних вимог вказує, на те, що підстави завдання моральної шкоди встановлені рішенням Європейського суду з прав людини по справі «Рисовський проти України» та №45094/15 , а також рішеннями господарського суду по справі №914/3502/21 та №914/2546/20, які набули законної сили та якими відшкодовано моральну шкоду господарству за минулий період і на даний час ці обставини продовжують існувати і надалі.

При перегляді рішення Господарського суду Львівської області від 10 червня 2024 року у справі №914/425/24, Західний апеляційний господарський суд керувався наступним.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, в тому числі, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з ч. 1 ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до ч. 2 ст. 23 Цивільного кодексу України, моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Чинне законодавство не містить визначення поняття ділової репутації юридичної особи, оскільки воно є морально-етичною категорією й одночасно особистим немайновим благом, якому закон надає значення самостійного об`єкта судового захисту (ст. 201 ЦК України).

Під діловою репутацією юридичної особи розуміється оцінка підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Норми ст. 94 Цивільного кодексу України констатують, що юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації. Способами захисту ділової репутації може бути вимога про відшкодування збитків та моральної (немайнової) шкоди, заподіяної такими порушеннями юридичній особі. Зазначені вимоги розглядаються відповідно до загальних підстав щодо відповідальності за заподіяння шкоди.

Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 23 Цивільного кодексу України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, згідно з якою моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до ст. 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 Цивільного кодексу України.

Статті 1173, 1174 Цивільного кодексу України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів місцевого самоврядування та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та, зокрема, органів місцевого самоврядування наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

Необхідною підставою для притягнення органу місцевого самоврядування до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою.

Чинним законодавством України обов`язок доведення факту наявності такої шкоди та її розмір, а також причинно-наслідковий зв`язок між правопорушенням і шкодою покладено на позивача.

Згідно з положеннями частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, а суд в силу приписів частини першої статті 86 Господарського процесуального кодексу України оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Встановлені судом фактичні обставини викладаються в судовому рішенні з посиланням на докази, на підставі яких їх встановлено.

Позивач у позовній заяві та в апеляційній скарзі зазначає, що невиконанням судового рішення, відповідач, порушує гарантії прав підприємця. Відсутність поновленого права на землю продовжує завдавати позивачу моральної шкоди, внаслідок порушення відповідачем принципу «належного урядування». Також позивач ствердив, що відповідач продовжує вчиняти дії, спрямовані на зниження престижу та довіри до діяльності фермерського господарства та довіри до ділової репутації. Надмірна тривалість невиконання судового рішення, боротьба за свої права на отримання присудженої земельної ділянки виснажує, завдає душевних страждань, викликає почуття безперспективності втрачених зусиль і часу, зневіри в особистих немайнових правах одноосібного власника. Невиконання вимог законодавства спричиняють тортури та неспокій, які не дають віри в закон та справедливість, порушують звичайний життєвий уклад, знижують рівень самооцінки внаслідок нереалізованих задумів. Все це, на думку позивача, породжує нервозність, роздратованість і моральну пригніченість, приступи відчаю внаслідок невиконання наказу суду. Внаслідок перенесених переживань у засновника погіршився стан здоров`я, почастішали гіпертонічні кризи, неодноразово ставалися серцеві напади.

Згідно ч. 1 ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями. Частиною 3 цієї статті встановлено, що учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов`язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов`язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 1 Закону України «Про фермерське господарство» фермерське господарство підлягає державній реєстрації як юридична особа або фізична особа - підприємець.

Згідно ст. 8 Закону України «Про фермерське господарство» фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою.

З інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, щодо Фермерського господарства «Рисовський» (ідентифікаційний код 19324981) вбачається, що воно зареєстровано, як юридична особа 12.03.1993.

Таким чином, з урахуванням наведеного, а також з огляду на положення ст. 94 ЦК України, слід розмежовувати у даній справі заподіяння моральної шкоди юридичній особі - ФГ «Рисовський» та фізичній особі - Рисовському І.Г . Як вбачається з апеляційної скарги позивач просить стягнути шкоду завдану юридичній особі ФГ «Рисовський».

Однак, незважаючи на наведені позивачем у позовній заяві доводи, ним не представлено доказів, як суду першої, так і апеляційної інстанцій, які б доводили заподіяння шкоди іміджу позивача, як юридичної особи, приниження його ділової репутації.

Позивачем не обґрунтовано, та не підтверджено належними і допустимими доказами, яким чином неправомірні дії чи бездіяльність відповідача принизили ділову репутацію позивача, як юридичної особи, в чому саме полягало зниження оцінки підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює саме позивач, як учасник суспільних відносин та який зв`язок такого можливого зниження (зокрема з огляду на наявність у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань з 06.02.2008 запису про припинення ФГ «Рисовський») пов`язаний із діями чи бездіяльністю відповідача.

Зважаючи на наведене, позивачем не доведено усіх елементів правопорушення, зокрема самого факту заподіяння шкоди ФГ «Рисовський», як юридичній особі, не доведено розміру заподіяної шкоди, не доведено причинно-наслідкового зв`язку між моральною шкодою і протиправною бездіяльністю відповідача, а тому, судом першої інстанції правомірно відмовлено в позові.

Отже, по суті обґрунтування апеляційної скарги зводиться до переоцінки доказів та не спростовує висновків суду першої інстанції і свідчить про незгоду скаржника із правовою оцінкою суду першої інстанції обставин справи.

З врахуванням наведеного, доводи апеляційної скарги, не спростовують висновків місцевого господарського суду, викладених в рішенні Господарського суду Львівської області від 10 червня 2024 року в даній справі.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п.1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Суд апеляційної інстанції вважає, що Господарський суд Львівської області ухвалив рішення від 10 червня 2024 року у справі №914/425/24, з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, рішення Господарського суд Львівської області від 10 червня 2024 року у справі №914/425/24 належить залишити без змін, апеляційну скаргу ФГ «Рисовський» без задоволення.

Згідно з п.2 ч.1 ст.129 ГПК України у спорах, що виникають виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки у цьому випадку суд апеляційної інстанції не змінює рішення, та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 ГПК України). Відтак, згідно ст.129 ГПК України сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги слід залишити за скаржником.

Керуючись ст. ст. 129, 236, 269, 275, 276, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1.Апеляційну скаргу Фермерського господарства Рисовський, б/н від 08.07.2024 (вх. № апеляційного суду 01-05/1962/24, 01-05/1964/24 від 10.07.2024) залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду Львівської області від 10 червня 2024 року у справі №914/425/24- залишити без змін.

3.Судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на ФГ «Рисовський».

4.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів відповідно до ст.ст. 286 - 289 ГПК України.

5.Матеріали справи №914/425/24 повернути Господарському суду Львівської області.

Повний текст постанови складено та підписано 19.11.2024.

Головуючий суддяІ.Б. Малех

СуддяВ.М. Гриців

СуддяО.В. Зварич