Постанова

від 14.11.2024 по справі 916/2627/24

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2024 рокум. ОдесаСправа № 916/2627/24Південно-західний апеляційний господарський суд у складі:

головуючого судді С.І. Колоколова,

суддів: Г.І. Діброви, Н.М. Принцевської,

секретар судового засідання: Р.О. Кратковський,

за участю представників:

від позивача: А.О. Шевченко;

від відповідача-1: не з`явився;

від відповідача-2: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк ,,Приватбанк

на ухвалу Господарського суду Одеської області від 04.07.2024 про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову

у справі №916/2627/24

за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк ,,Приватбанк

до відповідачів:

1) Товариства з обмеженою відповідальністю ,,Адепт-Агро;

2) ОСОБА_1 ;

про стягнення 3 171 737,24 грн,

суддя суду першої інстанції: О.В. Цісельський

місце прийняття ухвали суду: Господарський суд Одеської області

В С Т А Н О В И В :

У провадженні Господарського суду Одеської області перебуває справа №916/2627/24 за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк ,,Приватбанк до відповідачів: Товариства з обмеженою відповідальністю ,,Адепт-Агро та ОСОБА_1 про стягнення 3 171 737,24 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачами зобов`язань за кредитним договором №33511364-КД-2 від 25.10.2021 та договором поруки №33511364-ДП-2/1 від 25.10.2021.

02.07.2024 Акціонерне товариство комерційний банк Приватбанк звернулося до суду із заявою про забезпечення позову, згідно якої просило забезпечити позов шляхом накладення арешту на нерухоме майно, яке належить поручителю Бахметьєву Г.В., а саме: житловий будинок загальною площею 309,3 кв.м., житловою 140,5 кв.м. та земельну ділянку площею, 0,063 га, що розташовані за адресою: Херсонська обл., м. Херсон, вул. Стебліївська, буд. 110 в межах ціни позову 3 171 737,24 грн.

Обґрунтовуючи подану заяву, АТ КБ Приватбанк вказує, що відповідач-1 не повернув кошти за вищевказаним кредитним договором, що, на думку заявника, свідчить про його недобросовісність як сторони договору та вказує на факт умисного ухилення від виконання своїх зобов`язань. Заявник наголошує, що відповідач-1 тривалий час, а саме з 02.12.2022, не виконує взяті на себе зобов`язання, не здійснює щомісячних погашень заборгованості по кредиту, внаслідок чого виникла прострочена заборгованість. Також, скаржник зазначив, що відповідач-1 та поручитель відповідач-2 не вживають жодних заходів на погашення заборгованості та не мають наміру цього робити, ігноруючи вимоги позивача, хоча й мають майнові ресурси. На переконання заявника, незастосування заходів забезпечення позову може призвести до ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду. При цьому вважає, що обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 04.07.2024 відмовлено у задоволенні заяви Акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк про забезпечення позову у справі № 916/2627/24.

Мотивуючи прийняття вказаної ухвали, місцевий господарський суд зазначив, що умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача-2 на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. В той же час, саме лише посилання позивача на порушення відповідачем-1 своїх зобов`язань по своєчасному поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за користування ними не є підставою для застосування заходів забезпечення позову, оскільки такі заходи застосовуються не в залежності від наявності у відповідача-1 заборгованості, а в залежності від наявності належних та допустимих доказів того, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

З огляду на зазначене, суд першої інстанції дійшов висновку, що не є підставою для забезпечення позову доводи позивача, викладені у позовній заяві, про ухилення відповідача-1 від виконання зобов`язань за спірним договором, оскільки на час подання позову ці доводи не є достовірно встановленими фактами, вони потребують дослідження, перевірки та оцінки під час розгляду самої позовної заяви, а не заяви про забезпечення позову, оскільки є безпосереднім предметом позову. Крім того, в заяві про забезпечення позову заявник зазначає, що відповідач-1 не виконав свої зобов`язання по своєчасному поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за користування ними, тому не можна розглядати твердження заявника як безспірні та такі, що обґрунтовують необхідність забезпечення позову, зокрема в сумі, що заявлена до стягнення.

Не погодившись з ухвалою суду, Акціонерне товариство Комерційний банк ,,Приватбанк звернулося до Південно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Одеської області від 04.07.2024 по справі №916/2627/24, заяву АТ КБ "ПриватБанк" задовольнити, накласти арешт на нерухоме майно, яке належить відповідачу-2, а саме: житловий будинок загальною площею 309,3 кв.м., житловою 140,5 кв.м. та земельну ділянку площею 0,063 га, що розташовані за адресою: Херсонська обл., м. Херсон, вул. Стебліївська, буд. 110 в межах ціни позову 3 171 737,24 грн.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги, апелянт зазначив, що судом першої інстанції не враховано, що за загальним правилом достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. При цьому під час вирішення питання про забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті, та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

Більш того, судом неправомірно зазначено, що заява про забезпечення позову підлягає задоволенню, лише якщо заявник надасть інформацію щодо відсутності у відповідачів коштів. Така вимога є явно необґрунтованою, оскільки інформація щодо наявності коштів на рахунках є банківською таємницею і пересічний заявник нею не володіє та доступу до неї не має. При цьому боржники можуть мати рахунки в різних Банках, тому навіть для АТ КБ ПриватБанк, як фінансової установи, вимога заявлена судом не може бути виконана з об`єктивних причин.

На переконання скаржника, бездіяльність відповідачів, яка виражається у невиконанні взятих на себе грошових зобов`язань, по суті є формою ухилення від виконання такого зобов`язання, яка свідчить про потенційну можливість ухилення останніх від виконання і судового рішення у разі задоволення позовних вимог Позивача.

З приводу посилання суду першої інстанції, що позивачем не зазначено співвідношення вартості визначеного нерухомого майна з ціною позову, скаржник зазначив, що ціна позову в цій справі становить 3 171 737,24 грн., що дорівнює 396,47 мінімальним заробітним платам визначеним Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», тому очевидно, що така велика сума має співвідношення з вартістю визначеного нерухомого майна в місті Херсон.

Апелянт вказує, що висновки, викладені в оскаржуваній ухвалі, щодо недоведеності ризиків вчинення відповідачем дій, спрямованих на відчуження майна на користь третіх осіб, свідчать про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту виконання приписів ст. 139 ГПК України щодо змісту та форми заяви про забезпечення позову. Схожий висновок викладено в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі №905/448/22.

На думку скаржника, матеріалами справи підтверджується наявність прямого зв`язку між запропонованими позивачем заходами забезпечення позову і предметом позову, існування реальної загрози зменшення майна відповідача, його грошових активів та те, що такі заходи не матимуть своїм наслідком створення перешкод в користуванні нерухомим майном поручителем, а тому можна дійти обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення заяви про вжиття заходів забезпечення позову.

Окремо апелянт просить враховувати правові висновки Верховного Суду щодо необхідності забезпечення позову про стягнення заборгованості шляхом накладення арешту на грошові кошти та майно боржників, які ним наведено в апеляційній скарзі.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.07.2024 для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді С.І.Колоколова, суддів: Я.Ф. Савицького, Н.М. Принцевської.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.07.2024 витребувано у Господарського суду Одеської області матеріали оскарження ухвали від 04.07.2024 про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову у справі №916/2627/24. Відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк ,,Приватбанк на ухвалу Господарського суду Одеської області від 04.07.2024 про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову у справі №916/2627/24 до надходження матеріалів даної справи з Господарського суду Одеської області.

30.07.2024 матеріали оскарження ухвали надійшли до Південно-західного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.09.2024 апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк ,,Приватбанк залишено без руху. Зобов`язано Акціонерне товариство Комерційний банк ,,Приватбанк протягом 10 (десяти) днів з дня отримання ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, усунути недоліки, встановлені при поданні апеляційної скарги, а саме: надати до суду докази сплати судового збору у встановленому законом порядку та розмірі за подання апеляційної скарги у сумі 2422,40 грн.

03.09.2024 від скаржника надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.09.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк ,,Приватбанк на ухвалу Господарського суду Одеської області від 04.07.2024 про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову у справі №916/2627/24. Встановлено іншим учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі. Призначено розгляд апеляційної скарги Акціонерного товариства Комерційний банк ,,Приватбанк на 03 жовтня 2024 року о 10:30 год.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.09.2024 задоволено відповідну заяву представника Акціонерного товариства Комерційний банк ,,Приватбанк про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Між тим, головуючий суддя Колоколов С.І. з 26.09.2024 по 09.10.2024 відповідно до наказу в.о. голови суду від 26.09.2024 №246-в перебував у відпустці, у зв`язку з чим судове засідання, призначене на 03.10.2024, не відбулось.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.10.2024 повідомлено учасників справи про те, що судове засідання у справі №916/2627/24 відбудеться 14.11.2024 об 11:30 год.

Між тим, суддя зі складу колегії суддів, який не є суддею-доповідачем, Я.Ф.Савицький, у період з 12.11.2024 по 15.11.2024 перебував у відпустці відповідно до наказу голови суду від 08.11.2024 №286-в.

12.11.2024 за розпорядженням керівника апарату суду №445 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №916/2627/24.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.11.2024 для розгляду справи №916/2627/24 сформовано колегію суддів у складі головуючого судді С.І.Колоколова, суддів: Г.І. Діброви, Н.М. Принцевської.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.11.2024 прийнято апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк ,,Приватбанк на ухвалу Господарського суду Одеської області від 04.07.2024 про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову у справі №916/2627/24 до провадження у зміненому складі колегії суддів: головуючого судді С.І. Колоколова, суддів Г.І. Діброви, Н.М. Принцевської.

У судове засідання 14.11.2024 з`явився представник скаржника, який підтримав доводи апеляційної скарги, просив оскаржувану ухвалу скасувати.

Інші учасники справи у судові засідання не з`явились, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлялись належним чином.

В силу статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши представника скаржника, дослідивши матеріали оскарження, доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційна інстанція дійшла наступних висновків.

Предметом позову у даній справі є вимога Акціонерного товариства Комерційний банк ,,Приватбанк до відповідачів: Товариства з обмеженою відповідальністю ,,Адепт-Агро та ОСОБА_1 про стягнення 3 171 737,24 грн у зв`язку з неналежним виконанням відповідачами зобов`язань за кредитним договором №33511364-КД-2 від 25.10.2021 та договором поруки №33511364-ДП-2/1 від 25.10.2021.

При цьому, звертаючись із заявою про забезпечення позову у вигляді накладення арешту на житловий будинок та земельну ділянку, заявник зазначив, що незастосування заходів забезпечення позову може призвести до ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду

У рішенні Конституційного Суду України від 16.06.2011 №5-рп/2011 у справі №1-6/2011 зазначено, що судочинство охоплює, зокрема, інститут забезпечення позову, який сприяє виконанню рішень суду і гарантує можливість реалізації кожним конституційного права на судовий захист, встановленого статтею 55 Конституції України.

Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів забезпечення позову. При цьому, вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи, або забезпечити ефективний захист чи поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, в разі задоволення позову. (Такі висновки викладені в постанові Верховного Суду від 29.07.2019 у справі № 905/491/19).

Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 Господарського процесуального кодексу України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

При цьому вжиття заходів забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

По своїй природі забезпечення позову є обмеженням суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи. Воно полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судового рішення, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Заходи щодо забезпечення позову обов`язково повинні застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв`язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову. При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22 та постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі №910/15328/23, від 14.08.2023 у справі №904/1329/23, від 11.07.2023 у справі №917/322/23, від 28.07.2023 у справі №911/2797/22.

Пунктом 1 частини першої статті 137 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Згідно з частиною четвертою статті 137 Господарського процесуального кодексу України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним із позовною вимогою, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (такі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 в справі № 753/22860/17, у постанові Верховного суду від 19.07.2024 у справі № 917/1862/21).

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу (така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.04.2018 у справі №922/2928/17, від 05.08.2019 у справі №922/599/19, від 01.07.2024 у справі №916/795/24).

Крім того, під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами. Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні блокуватися господарська діяльність юридичної особи, порушуватися права осіб, що не є учасниками судового процесу, застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина перша статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частинами першою та другою статті 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Аналізуючи викладене, можна дійти висновку, що метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій відповідача з тим, щоб забезпечити позивачеві реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, зокрема і для попередження потенційних труднощів при подальшому виконанні такого рішення.

Виконання будь-якого судового рішення є невід`ємною стадією процесу правосуддя. Судовий захист, як і діяльність суду, не можуть вважатися дієвими, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням.

Таким чином, саме вжиття судом заходів забезпечення позову сприяє гарантуванню відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову, та виконання ухваленого судового рішення, що повністю відповідає вимогам норм національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

З огляду на викладене господарський суд повинен врахувати потенційні ризики можливості невиконання рішення суду та гарантувати відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання ухваленого рішення.

Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18, у постанові Верховного суду від 19.07.2024 у справі №917/1862/21.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.09.2020 у справі №753/22860/17 виснувала, що гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання.

При цьому суд наголошує, що умовою застосування заходів забезпечення позову з урахуванням предмету позову може бути достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Водночас достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Колегія суддів зазначає, що при вирішенні питання щодо вжиття заходів забезпечення необхідно врахувати, висновки Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 у справі №905/448/22, які зводяться до того, що: у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін..

В цей же час колегія суддів зазначає, що такий підхід не є абсолютним, адже умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача-2 на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення, про що також вказав Верховний Суд у вищезгаданій постанові від 03.03.2023 у справі № 905/448/22.

Використання судом лише стандарту доказування, який полягає у потенційній можливості відповідача-2 у будь-який час розпорядитись своїм майном, є невиправданим, оскільки за таких умов будь-який спір з майновими вимогами може бути забезпечений судом у разі подання відповідним учасником заяви.

Тобто, у кожній окремій справі суд, вирішуючи питання щодо наявності чи відсутності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, у будь-якому випадку має оцінити доводи заявника, зокрема, на предмет обґрунтованості припущення заявника, що майно, яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення, а вжиті судом обмеження відповідача у розпорядженні належного йому майна є виправданим та необхідним.

При цьому, колегія суддів зазначає, що пред`явлення грошових вимог позивача до відповідачів та подання позову автоматично не свідчить про потенційну можливість ухилення відповідачів від сплати спірних коштів у добровільному порядку за рішенням суду, а є, в першу чергу, свідченням про наявність спору між учасниками справи. В той же час, наявність/відсутність обставин, якими скаржник обґрунтовує позовні вимоги, в тому числі наявність/відсутність підстав для стягнення з відповідачів спірних коштів, суд буде встановлювати лише на стадії розгляду справи по суті.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що не є підставою для забезпечення позову доводи позивача, викладені у позовній заяві, про ухилення відповідача-1 від виконання зобов`язань за спірним договором, оскільки на час подання позову ці доводи не є достовірно встановленими фактами, вони потребують дослідження, перевірки та оцінки під час розгляду самої позовної заяви, а не заяви про забезпечення позову, оскільки є безпосереднім предметом позову.

Також скаржник зазначив, що ціна позову в цій справі становить 3 171 737,24 грн., що дорівнює 396,47 мінімальним заробітним платам визначеним Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», тому очевидно, що така велика сума має співвідношення з вартістю визначеного нерухомого майна в місті Херсон.

Колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу скаржника, що такі висновки є лише його суб`єктивною оцінкою, оскільки вартість майна встановлюється відповідно до оцінки такого майна та не може бути «очевидною», як зазначає позивач. Крім цього, у постанові Верховного Суду №908/2382/21, на яку посилається скаржник зазначено: «також суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок, що звертаючись до суду з заявою про забезпечення позову прокурором доведено, що статутний капітал відповідача складає лише 3 000 000,00 грн., що менше заявлених до відповідача позовних вимог, а також перебування частини майна відповідача під обтяженням на суму 72 203 000 грн., тобто наявність обставин, що в підсумковому висновку може свідчити про існування сумнівів щодо можливості виконання судового рішення у випадку стягнення з відповідача 7632238,82 грн. орендної плати».

Натомість, у даній справі матеріали справи не містять відомостей щодо перебування житлового будинку під обтяженням, відомостей щодо його оцінки тощо, а відтак самі лише твердження позивача без наведення відповідних доказів, не можуть свідчити про існування сумнівів щодо можливості виконання судового рішення.

З урахуванням вищевикладеного суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні заяви Акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк про забезпечення позову у справі №916/2627/24.

Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

У справі, що розглядається, колегія суддів доходить висновку, що судом було надано скаржнику вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.

Згідно статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржувану ухвалу суду залишити без змін.

Зважаючи на те, що судом апеляційної інстанції спір по суті не розглядався, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 269-271, 276, 281-284 ГПК України,

Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк ,,Приватбанк залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду Одеської області від 04.07.2024 у справі №916/2627/24 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені ст.ст.287, 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено 18.11.2024.

Головуючий суддяС.І. Колоколов

СуддяГ.І. Діброва

СуддяН.М. Принцевська