Постанова

від 22.10.2024 по справі 910/11371/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" жовтня 2024 р. Справа№ 910/11371/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гаврилюка О.М.

суддів: Алданової С.О.

Ткаченка Б.О.

за участю секретаря судового засідання: Ніконенко Є.С.

за участю представників сторін:

від позивача: Дмітрішин Д.М. (в залі суду);

Мостепанюк В.І. (в залі суду);

від відповідача: Колесніков В.В. (представник в.1-16) (в залі суду);

при розгляді апеляційної скарги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

на рішення Господарського суду міста Києва від 06.08.2024, повний текст рішення складено 15.08.2024

у справі № 910/11371/18 (суддя Кирилюк Т.Ю.)

за позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

до 1) ОСОБА_1

2) ОСОБА_2

3) ОСОБА_3

4) ОСОБА_4

5) ОСОБА_5

6) ОСОБА_6

7) ОСОБА_7

8) ОСОБА_8

9) ОСОБА_9

10) ОСОБА_10

11) ОСОБА_11

12) ОСОБА_12

13) ОСОБА_13

14) ОСОБА_14

15) ОСОБА_15

16) ОСОБА_16

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Публічне акціонерне товариство «Легбанк»

про стягнення 412 216 797,53 грн

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду

Фонд гарантування вкладів фізичних осіб звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до 12 членів кредитного комітету Публічного акціонерного товариства «Легбанк» про стягнення 412 216 797, 53 грн. завданої шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовано наявністю підстав стверджувати, що керівництвом Публічного акціонерного товариства «Легбанк» здійснювались ризикові операції протягом 2011 - 2013 років.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.02.2019 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.09.2019 рішення місцевого суду залишено без змін.

Постановою Верховного Суду рішення місцевого та апеляційного суду у даній справі скасовані, справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.08.2024 у справі № 910/11371/18 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення мотивоване тим, що позивачем не доведено поза розумним сумнівом факту неналежного виконання відповідачами своїх посадових обов`язків, що мало наслідком нанесення майнових збитків банківській установі.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись із ухваленим рішенням, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить прийняти апеляційну скаргу до розгляду; за результатами розгляду скарги скасувати рішення повністю та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов Фонду гарантування вкладів фізичних осіб повністю.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.

На думку скаржника, ігноруючи необхідність встановлення обставин, які були прямо пов`язані із «зміною числового показника», суд першої інстанції, необґрунтовано (начебто з підстав наявності у позивача можливості подати всі ці документи при зверненні з позовом), протокольною ухвалою від 15.01.2024 відмовив позивачу у прийнятті доказів, цим фактично обмежив позивача у праві на доказування та звів нанівець можливість проведення об`єктивного розгляду даної справи, в т.ч. встановлення та перевірку обставин, що входять до предмету доказування, зокрема, але не виключно, «числового показника» розміру заявлених позивачем вимог, належними доказами. З цих самих необґрунтованих, на думку позивача, мотивів та підстав, що призвели до зазначених наслідків, тобто неможливості провести в майбутньому об`єктивний, всебічний розгляд даної справи, протокольними ухвалами від 15.01.2024 та від 20.05.2024, суд відмовив позивачу в прийнятті інших додатково поданих доказів, яких не існувало та/або якими позивач об`єктивно не володів на момент звернення із позовом та/або подання заяви про збільшення позовних вимог.

Скаржник зазначає, що виготовлення даних доказів, які по суті виступали письмовими поясненнями щодо ознак неплатоспроможності контрагентів банку, що було зумовлено в першу чергу необхідністю виконання вказівок Верховного Суду, викладених в постанові останнього від 14.09.2021 у даній справі, в частині дослідження фінансового стану контрагентів банку за набутими активами.

Скаржник звертає увагу на те, що до подання позову у даній справі не існувало єдиної судової практики відносно необхідності доказування факту призначення посадових осіб несплатоспроможного банку, що ухвалювали ті чи інші управлінські рішення, до складу відповідного органу управління, з цих підстав позивач не знав та не міг знати про необхідність доведення даного факту окремими доказами, які слід надати разом із позовом. Відтак, виключно з появою вищевказаної практики Верховного суду дослідження зазначених доказів стало об`єктивно-необхідним для повного та всебічного розгляду даної справи, що в свою чергу, зважаючи на наявність поважних причин пропуску строку на їх подання, створювало достатні підстави для прийняття наведених доказів судом.

Скаржник вважає, що при повторному розгляді справи, обов`язком суду, як мінімум, було перевірити та надати відповідну правову оцінку наявній у справі фінансовій звітності контрагентів банку за активами. Наведені дії були необхідні для спростування або/та підтвердження доводів позивача про порушення відповідачами власних фідуціарних обов`язків при ухваленні спірних рішень щодо набуття активів через недотримання основних принципів кредитування, визначених в ч. 5 ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ігнорування неплатоспроможності позичальників, та, як наслідок, допущення проведення заздалегідь збиткових операцій (придбання неліквідних цінних паперів та видачі кредитів неплатоспроможним позичальникам), що фактично призвели до безпідставної розтрати коштів банку. Натомість жодних висновків по питанням, на які вказував Верховний Суд, та на які наголошував позивач в своєму позові та поданих ним заявах про збільшення позовних вимог та про зміну предмету позову, оскаржуване рішення не містить, тому його не можна вважати законним та обґрунтованим.

Скаржник зазначає про те, що в даному випадку, наявність ознак фіктивності емітентів цінних паперів (в т.ч. відсутність достатніх доходів, формування активів з фінансових інвестицій та/або дебіторської заборгованості, незначна, менше 2-х осіб, кількість працівників та ін.), що підпадають під критерії, визначені Положенням № 1942, є достатнім доказом сумнівності проведених за рішеннями відповідачів операцій щодо придбання ЦП та/або кредитування під заставу цих ЦП, адже очевидно, що наявність в їх емітентів подібних ознак, створювало реальну загрозу повернення здійснених банком інвестицій, ставило під сумнів можливість отримання інвестиційного прибутку, нівелювало здатність ЦП виступати гарантією повернення виданих банком кредитних коштів, що виключало будь-які підстави для розгляду та прийняття вказаних ЦП, як належного інвестиційного інструменту та/або надійного засобу забезпечення. Таким чином, сама тільки наявність наведених вище ознак, а також розглянутих вище показників діяльність емітентів ЦП, мала стримати відповідачів від проведення будь-яких операцій з даними активами для забезпечення дотримання інтересів банку, забезпечення збереження та недопущення втрати залучених банком коштів в результаті фіктивності ЦП та/або неплатоспроможності їх емітентів.

Також скаржник зазначає про те, що дані інформаційно-аналітичної довідки, вказували на значну неплатоспроможність ознак фіктивності позичальників, пов`язаних в першу чергу з відсутністю в останніх основних засобів, формуванням активів переважно за рахунок фінансових інвестицій та дебіторської заборгованості, що в сукупності вказувало на нездатність позичальників своєчасно обслуговувати кредити та повернути їх у визначений строк, а отже, виступало доказом невиправданої ризиковості та необґрунтованості ухвалених відповідачами рішень.

На думку скаржника, саме неправдива класифікація активів, що була проведена під керівництвом відповідачів та відображена в звітних даних банку, призвела до хибності висновків щодо ліквідності набутих активів як з боку Національного банку України, під час здійснення планової комплексної перевірки ПАТ «Легбанк» за період часу з 01.11.2010 по 01.10.2013, так і з боку самого позивача на етапі формування та оцінки ліквідаційної маси банку. НБУ у Звіті жодним чином не встановлював та не підтверджував ліквідність цінних паперів, а навпаки - зафіксував та перелічив ключові ознаки їх «фіктивності», а також маніпулювання цінами на фондовому ринку, тож роблячи висновок про протилежне, в т.ч. про належну якість та ліквідність ЦП, суд першої інстанції припустився очевидної помилки. Те ж саме стосується і хибності висновків щодо належної якості кредитних активів банку з підстав віднесення цих кредитів до І та ІІ категорії якості при укладенні банком відповідного договору застави майнових прав № 22/ЗМП від 25.03.2014 з Національним банком України.

Скаржник вважає, що суд першої інстанції фактично безпідставно погодився із даними відповідачів, що зазначені у відзиві на позов, про начебто отримання банком прибутку від операцій з ЦП на суму 2 364 816,25 грн, не перевіривши такі дані жодними допустимими доказами.

Скаржник вважає, що надані позивачем докази в повному обсязі підтверджують факт заподіяння шкоди (збитків) діями відповідачів, в т.ч. допущення відповідачами порушення власних фідуціарних обов`язків та вчинення по відношенню до банку деліктного проступку у вигляді безпідставної розтрати коштів банку через відомо збиткове кредитування неплатоспроможних позичальників, проведене всупереч інтересів банку та з порушенням основних приписів кредитування, закріплених в ч. 5 ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», тож виключно дії відповідачів призвели до розтрати ліквідних активів банку - грошових коштів та недоотримання банком прибутків від їх використання, що як наслідок, призвело до заподіяння банку та його кредиторам шкоди (збитків) в заявленому в позові розмірі.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, представник відповідачів у відзиві на апеляційну скаргу вказав на те, що закон передбачав право Фонду звернутися до суду виключно з вимогою про відшкодування шкоди, завданої банку, а не кредиторам банку.

Відповідачі зазначають про те, що позов від 22.08.2018 року не містить відомостей про відповідні обставини, а також посилання на докази, якими вони підтверджуються. Фонд не просив суд встановити додатковий строк для подання цих доказів, тощо, однак, всупереч вимог п.п. 6, 7 ч. 2 ст. 258 ГПК апеляційна скарга не містить обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, а також клопотання про прийняття цих доказів до розгляду апеляційним судом, а оскільки ГПК встановлює обов`язок позивача подати усі докази разом із позовом та наслідки порушення такого строку (ч.ч. 2, 8 ст. 80), додатки до апеляційної скарги не можуть бути прийняті та підлягають поверненню.

03.03.2020 року ПАТ «Легбанк» припинено, і це зумовило припинення повноважень Фонду як ліквідатора, припинення усіх зобов`язань ПАТ «Легбанк» (ст. 609 ЦК), і як наслідок, втрату всіма контрагентами банку статусу його «кредиторів» або «боржників».

Відповідачі вважають, що факт того, що Закон №1588-IX від 30.06.2021 передбачає право Фонду звернутись до суду до осіб, які відповідно до законодавства несуть відповідальність за шкоду, завдану кредиторам:

- не доводить існування відповідного законодавства (чинного протягом 2011-2014 років), що передбачало відповідальність голови та членів кредитного комітету перед кредиторами банку;

- не змінює цей спір між юридичною особою та її посадовими особами (п. 12 ч. 1 ст. 20 ГПК) на позов невизначених «кредиторів», які не звертались із таким позовом, до посадових осіб банку та не пред`являли жодних вимог;

- не спростовує юридичного факту припинення усіх зобов`язань ПАТ «Легбанк» (ст. 609 ЦК), і як наслідок, втрату всіма особами статусу боржника ПАТ «Легбанк».

Оскільки Фонд не передавав на розгляд господарського суду спір між колишніми «кредиторами» банку та пов`язаними особами, а вимоги «кредиторів» припиненого банку, яким «завдано збитків» фактом визнання їх вимог до банку погашеними, - не були предметом розгляду в суді першої інстанції, відсутні підстави їх розгляду апеляційним судом.

Ухвалою від 29.09.2021 Господарський суд міста Києва запропонував учасникам у строк до 26.10.2021 року надати суду письмові пояснення з належними доказами з урахуванням мотивів, викладених у постанові ВС від 14.09.2021. Отже суд першої інстанції за змістом ч. 5 ст. 161 ГПК дозволив учасникам подати «додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це необхідним», що за змістом є заявою по суті. Відповідачі подали свої письмові пояснення, а Фонд не скористався правом на подання заяви по суті та долучення до неї доказів. 27.10.2021 Фонд подав заяву про збільшення розміру позовних вимог та клопотання про встановлення позивачу строку для подання додаткових доказів. Заявою про збільшення розміру позовних вимог Фонд фактично виклав позовну заяву в новій редакції. Повідомив нові обставини, які підлягають встановленню (члени кредитного комітету вчиняли дії як «посадові особи» АТ тощо), посилався на інші норми права, що впливають на предмет доказування (п. 15 ч. 1 ст. 2 Закону про АТ, тощо), стверджував, що діє в інтересах невизначених кредиторів та просить стягнути шкоду, яка завдана кредиторам фактом визнання їх вимог погашеними. Ухвалою від 09.02.2022 (ЄДРСР 103137207) Господарський суду міста Києва встановив, що цією заявою Фонд змінив предмет та підстави позову, що законом не допускається. Із апеляційної скарги не вбачається, що Фонд оскаржує відповідну ухвалу.

На думку відповідачів, Фонд долучив до заяви про збільшення розміру вимог докази, які не були подані разом із позовом, і не заявив жодного клопотання щодо таких доказів, а також 24.11.2021 подав інші докази без отримання попереднього дозволу суду та з очевидним пропуском процесуального строку. Прийняття процесуальної заяви не зобов`язує суд приймати до розгляду документи, які позивач подав до суду без будь-якого клопотання або подав із очевидним пропуском процесуального строку, встановленого законом, без доведення поважних причин його пропуску. Фонд (його уповноважена особа) виконував повноваження керівника з 27.11.2014 року і мав доступ до усіх документів ПАТ «Легбанк», зокрема тих, які Фонд передав в архів НБУ. Оскільки Фонд не подав документи разом із позовом від 22.08.2018, суд правомірно не прийняв докази до розгляду.

Відповідачі у відзиві на апеляційну скаргу зазначають про те, що ухвалою від 31.08.2018 (ЄДРСР 76182929) Господарський суд міста Києва залишив позовну заяву без руху, зокрема зазначив, що «Разом з тим, позивачем до матеріалів справи не подано належних доказів перебування відповідачів на зазначених позивачем посадах (доказів того, що відповідачі є пов`язаними особами банку). Отже, до матеріалів позовної заяви не подано доказів, які підтверджують викладені в заяві обставини», водночас, заявою від 14.09.2018 року вих. №27-18507/18 (т. 12, а.с. 1-3) представник Фонду зазначив: «Принагідно зазначаємо, що докази перебування відповідачів у складі відповідного керівного колегіального органу банку, зазначеного у позовній заяві (Кредитного комітету), містяться в матеріалах справи, а саме: в додатках до позову - копіях відповідних протоколів засідань Кредитного комітету …. Також протокол містить перелік всіх присутніх членів Кредитного комітету … Ці ж докази підтверджують пов`язаність відповідачів із банком, адже в силу приписів п. 3 ч. 1 ст. 52 Закону «Про банки і банківську діяльність» … керівники та члени комітетів банку є пов`язаними із банком особами». Отже вбачається, що у вересні 2018 року Фонд на свій розсуд відмовився від доказування ключових обставин справи, хоча суд фактично надав йому можливість надати докази про формування персонального складу Кредитного комітету, тощо. Тому доводи в апеляційній скарзі, яка подана через 6 років про те, що суд не прийняв докази на новому розгляді на підтвердження тих саме обставин, не свідчать про порушення судом процесуального права, а лише про непослідовну поведінку Фонду та виняткову інертність, несумісну із завданням господарського судочинства.

Скаржник вважає маніпулятивним міркування, що відповідачі не заперечували, що є членами кредитного комітету, «тобто проти відповідного статусу посадової особи», враховуючи наявні матеріали справи.

Складення працівником Фонду у жовтні 2021 року «довідки щодо аналізу окремих питань» на підставі наявних та «додатково виготовлених матеріалів» не зобов`язує суд приймати їх до розгляду, не звільняє позивача від обов`язку довести, що він не міг скласти та подати довідку з «матеріалами» одночасно із поданням позову у серпні 2018 року та не наділяє Фонд правом доповнювати позов новими обставинами на новому розгляді. Твердження Фонду, що він надає довідку із доказами для виконання вказівок Верховного суду є недобросовісною маніпуляцією, оскільки Верховний суд направив справу на новий розгляд для дослідження наявних доказів, а не збору нових. Статус довідки як письмових пояснень не змінює факту недотримання Фондом порядку долучення до справи. По-перше, цим документом Фонд повідомив про доводи та обставини, які він не повідомляв позовною заявою в обґрунтування своїх вимог (п. 5 ч. 3 ст. 162 ГПК). По-друге, будь-яке пояснення щодо предмету спору викладаються у заявах по суті (ч. 1 ст. 161 ГПК), яка не могла бути подана на цій стадії розгляду справи.

Фонд також намагався долучити до справи звіт про «незалежну» оцінку частини активів ПАТ «Легбанк» від 20.06.2019 та копію рецензії від 12.06.2019, які він замовив на підставі договору про надання послуг від 04.06.2019 після прийняття Господарським судом міста Києва рішення від 28.02.2019 про відмову в задоволенні позову (ЄДРСР 80785749). Ці документи Фонд подав на стадії апеляційного перегляду, і постановою від 18.09.2019 в цій справі (ЄДРСР 84845981) ПАГС відмовив у задоволенні відповідного клопотання №27-12095/19 від 12.07.2019 (т. 16, а.с. 1-2), оскільки заявник не довів неможливості подання доказів у суді першої інстанції.

На думку відповідачів, процесуальні заяви, які Фонд подавав з метою повторного вирішення клопотань, у задоволенні яких було відмовлено, не свідчать про порушення судом процесуального права, а про зловживання Фондом правом на подання клопотань з метою тиску на суд.

Також на думку відповідачів, факт того, що Фонд на новому розгляді просив долучити до справи нові докази, які він не подав одночасно із позовом, надав нові аргументи, пояснення та міркування у процесуальних заявах, які не призначені для такої мети, а також вимагає від апеляційного суду надати оцінку новим твердженням, які не зазначені в позовній заяві, а є запозиченнями зі звітів та довідок, які він не подав одночасно із позовом у 2018 році, та у долученні яких до справи йому відмовлено, свідчать про те, що суд прийняв правильне рішення про відмову у позові.

Фонд не долучив до своєї позовної заяви докази, що Д(Н)КЦПФР приймала рішення у порядку встановленому Комісією за погодження ДФС або Міністерства доходів та зборів, про віднесення емітентів цінних паперів до списку осіб, які мають ознаки фіктивності. За таких умов, його твердження про фіктивність емітентів є припущеннями, як не надано і доказів прийняття рішень Д(Н)КЦПФР за результатом фінансового аналізу. Намагання апелянта замістити відсутність засобів доказування своєю оцінкою, не перетворює пояснення на допустимі докази.

У відзиві на апеляційну скаргу вказано про те, що за будь-яких умов не підлягає задоволенню позов до окремих відповідачів:

- ОСОБА_5 та ОСОБА_17 , які не були членами кредитного комітету, що підтвердила уповноважена особа Фонду (вих. №11-199 від 27.08.2018 року, т. 13 а.с. 232), див. пункт 65;

- ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_18 , ОСОБА_11 , ОСОБА_19 , ОСОБА_15 , оскільки Фонд не звертався до таких осіб із вимогою про відшкодування шкоди, завданої банку (абз. 1 ч. 5 ст. 52 Закону №4452-VI), див. пункти 17-18;

- ОСОБА_11 та ОСОБА_20 за рішеннями після 08.11.2012 року (дата звільнення), ОСОБА_2 - після 11.01.2013, ОСОБА_21 - після 16.05.2013, ОСОБА_9 - після 18.09.2013;

- ОСОБА_1 за рішеннями до 15.11.2012 року, ОСОБА_6 - до 17.05.2013, Заяць - до 19.09.2013 (див. пункти 67-68);

- спадкоємців, які не успадкували обов`язок відповідатиза «шкоду заподіяну банку», оскільки спадщина відкрилась після ліквідації ПАТ «Легбанк» (03.03.2020), отже після того як були припинені будь-які зобов`язання за участі банку: 28.03.2021 для ОСОБА_14 та ОСОБА_13 ; 25.07.2021 - для ОСОБА_7 .

Узагальнені доводи відповіді на відзив на апеляційну скаргу

Фонд має особливий процесуальний статус, що надає йому право вимагати стягнення заподіяної шкоди (збитків) незалежно від прямої участі в генеральному делікті, набуття прав кредитора в цьому делікті тощо, при наявності порушених прав кредиторів, зумовлених недостатністю майна банку, спричиненої цим деліктом. І такі позови спрямовані в першу чергу на захист саме інтересів кредиторів неплатоспроможного банку, де Фонд, в свою чергу, діє як суб`єкт, управнений на звернення до суду.

На думку позивача, в даному випадку, з урахуванням наведених особливостей нормативно правового регулювання, висновків Верховного Суду, фактично у своєму відзиві Відповідачі намагаються безпідставно ототожнити правосуб`єктність ПАТ «Легбанк» з правосуб`єктністю Фонду, як спеціального суб`єкта в цій категорії справ, та пов`язати припинення правосуб`єктності Банку з припиненням правосуб`єктності Фонду по відношенню до заявлених позовних вимог, що повністю протирічить наведеним вище приписам законодавства та судовій практиці. Хибність такої позиції та підходу в цілому вже була витлумачена Верховним Судом в постанові від 14.02.2024 у справі № 910/19584/20, висновки якої мають враховуватися при розгляді даної справи.

Позивач зазначає про те, що корпоративна палата вважає за необхідне відступити від висновку Верховного Суду, наведеного у постанові від 08.11.2023 у справі № 916/1489/22 стосовно того, що кредитори банку не можуть вважатися особами, яким завдано шкоду (збитки), допоки банк не буде припинений як юридична особа. І саме з моменту припинення банку як юридичної особи слід вважати, що кредиторам завдано шкоду та можна оцінити її розмір.

Як вже вказувалось, позивачем у даній справі був та залишається Фонд, як спеціальний суб`єкт, наділений відповідними повноваженнями, визначеними Законом № 4452-VI. Тому, незалежно від подання вищевказаних заяв (вих. № 46-14739/21 від 26.10.2021 «Про збільшення позовних вимог» та вих. № 46-6798/23 від 13.06.2023 «Про зміну предмету позову») ця обставина залишається незмінною. Вказане, в свою чергу, спростовує ствердження відповідачів про необхідність проведення заміни сторони позивача в зв`язку із поданням Фондом зазначених заяв для захисту інтересів кредиторів.

Припинення неплатоспроможного банку, не припиняє право Фонду на стягнення шкоди, заподіяної банку, а отже і його кредиторам.

За час первісного розгляду справи та до моменту її повернення на новий розгляд (2021 рік), дані обставини зазнали об`єктивних змін (в т.ч. закінчилась процедура ліквідації Банку, став відомий остаточний розмір заподіяної шкоди у вигляді незадоволених вимог кредиторів, тощо), що викликало необхідність подання відповідних заяв, зокрема - заяв вих. № 46-14739/21 від 26.10.2021 «Про збільшення позовних вимог» та вих. № 46-6798/23 від 13.06.2023 «Про зміну предмету позову», та відповідних доказів, що підтверджують викладені в заявах обставини, з метою забезпечення реалізації законних прав позивача та захисту інтересів кредиторів даного Банку, забезпечення досягнення завдань господарського судочинства в даній справі. Подання вказаних заяв виступало законним процесуальним правом позивача, визначеним статтею 46 ГПК України. Докази, які позивач просив суд долучити до справи, були або новими (виписки про остаточні збитки, рішення, акти, правочини тощо), що виникли після подання позову в справі, або якими позивач об`єктивно не володів на момент звернення до суду з підстав, що визначені в апеляційній скарзі, або подання цих доказів (як то рішень про призначення складу Кредитного комітету) не вимагалось діючою на той час судовою практикою.

Позивач зазначає, що незалежно від дотримання встановленого судом процесуального строку, подання наведеної заяви в порядку ст. 46 ГПК України викликало необхідність прийняття даної заяви та доданих до неї документів, та надання з боку суду відповідної правової оцінки викладеним в заяві фактам, та доданим до неї доказам. При цьому слід враховувати, що встановлений ухвалою суду від 29.09.2021 процесуальний строк стосувався іншої процесуальної дії, ніж збільшення вимог та зміни підстав позову, а також подання підтверджуючих документів. Тому ініціювання позивачем поновлення встановленого ухвалою суду від 29.09.2021 процесуального строку не було необхідним.

Частина відповідачів - членів Кредитного комітету, а саме: ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , ОСОБА_10 , ОСОБА_16 , одночасно були ще й членами Правління банку, зокрема:

- ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) - член КК, Заступник Голови Правління (на 07.11.2011);

- ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_2 ) - член КК, Заступник Голови Правління (на 07.11.2011 та 03.12.2012);

- ОСОБА_8 (РНОКПП НОМЕР_3 ) - член КК, Заступник Голови Правління (на 07.11.2011 та 03.12.2012);

- ОСОБА_10 (РНОКПП НОМЕР_4 ) - член КК, Голова Правління (на 07.11.2011 та 03.12.2012);

- ОСОБА_16 (РНОКПП НОМЕР_5 ) - член КК, Головний бухгалтер (на 07.11.2011 та 03.12.2012).

Позивач зазначає, що розглядаючи питання притягнення до відповідальності осіб, зокрема - ОСОБА_5 та ОСОБА_17 , які за ствердженнями Відповідачів не були членами Кредитного комітету (п. 65 відзиву), слід виходити з того, що згідно висновку Касаційного господарського суду у складі Верховного суду, зробленого в постанові від 21.07.2021 у справі № 910/12930/18 (справа щодо ПАТ «КБ «ДАНІЕЛЬ»), а також висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 25.05.2021 у справі № 910/11027/18 (справа щодо АБ "УКООПСПІЛКА"), пред`явлення вимог до керівників та посадових осіб Банку є мінімальним стандартом поведінки Фонду. Коло відповідальних осіб у таких спорах, як і правові підстави відповідальності, не обмежується лише даною категорією осіб (керівниками, посадовими особами, власниками істотної участі банку) та приписами ст. 58 Закону України "Про банки і банківську діяльність". Таким чином, відповідальність ОСОБА_5 та ОСОБА_17 має наставати за загальними підставами, визначеними зокрема ст.ст. 1166, 1190 ЦК України. Відповідачі в своєму відзиві (п. 68) також стверджують, що ОСОБА_11 та ОСОБА_20 були звільнені 08.11.2012 року, а ОСОБА_2 , ОСОБА_21 , ОСОБА_9 працювали до 11.01.2013, 16.05.2013 та 18.09.2013 року відповідно, в свою чергу ОСОБА_1 , ОСОБА_6 та ОСОБА_3 почали працювали в Банку з 15.11.2012, 17.05.2013, 19.09.2013 відповідно, що виключає підстави для покладення на них солідарної відповідальності, однак позивач вказує на те, що будучи членами Кредитного комітету всі ці Відповідачі в той, чи інший проміжок часу ухвалювали спірні рішення і таким чином реалізовували кредитну політику Банку.

Позивач вважає, що при повторному розгляді справи обов`язком суду як мінімум було перевірити та надати відповідну правову оцінку наявній в справі фінансовій звітності контрагентів Банку за Активами: емітентів цінних паперів, набутих за рішеннями відповідачів, та позичальників, за виданими кредитами, в т.ч. оцінити дані балансів, довідок з розшифровкою дебіторів/кредиторів, тощо. Наведені дії були необхідні для спростування та/або підтвердження доводів позивача про порушення відповідачами власних фідуціарних обов`язків при ухваленні спірних рішень щодо набуття Активів через недотримання основних принципів кредитування, визначених в ч. 5 ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ігнорування неплатоспроможності позичальників, та, як наслідок, допущення проведення заздалегідь збиткових операцій (придбання неліквідних цінних паперів та видачі кредитів неплатоспроможним позичальникам), що фактично призвели до безпідставної розтрати коштів Банку. Втім жодних висновків по питанням, на які вказував Верховний Суд, та на які наголошував позивач в своєму позові та поданих ним заявах вих. № 46-14739/21 від 26.10.2021 «Про збільшення позовних вимог» та вих. № 46-6798/23 від 13.06.2023 «Про зміну предмету позову», оскаржуване рішення не містить, а тому його не можна вважати законним та обґрунтованим.

Позивач зазначає про те, що відхилення судом наведених розрахунків та довідок, не звільняє суд від обов`язку надати правову оцінку фінансовій звітності позичальників та обставинам, що вона підтверджує, в т.ч. наявності на балансі позичальників достатніх активів для обслуговування позичкових зобов`язань, основних засобів та грошових коштів, працівників, здатних забезпечувати ведення господарської діяльності тощо. Для встановлення та перевірки даних обставин достатньо проглянути наявні в справі баланси та звіти про фінансові результати діяльності позичальників, в яких міститься відповідна інформація.

Твердження відповідачів про те, що доказом належної якості набутих Банком активів (цінних паперів та виданих кредитів) виступають результати перевірки, проведеної Національним банком України, а також факт прийняття 5-ти з 9-ти кредитів (зокрема кредити позичальників: ТОВ «Центр фінансової та правової безпеки», КД №04-06-11КЮ від 15.11.2011; ПАТ «Бурова Компанія Голден Деррік», КД №04-04-13КЮ від 11.04.2013; ТОВ "ТПК "Артеміда", КД №04-03-13КЮ від 09.04.2013р.; ПП «Мерідіан», КД № 04-02-13КЮ від 22.03.2013; ПАТ "Гранітна Індустрія України", КД №04-06-12КЮ від 13.12.2012) в заставу НБУ, на думку позивача, спростовується наведеними в апеляційній скарзі Фонду доводами (стор. 35-43).

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги

Відповідно до протоколу передачі судової справи № 910/11371/18 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: Майданевич А.Г., Ткаченко Б.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.09.2024 запропоновано скаржнику усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки, а саме: протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, надати до Північного апеляційного господарського суду:

- докази надсилання копії скарги іншій стороні у справі - Публічному акціонерному товариству «Легбанк».

16.09.2024 від скаржника надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої додано докази надсилання копії скарги іншій стороні у справі - Публічному акціонерному товариству «Легбанк».

Також в заяві від 16.09.2024 зазначено, що Публічне акціонерне товариство «Легбанк» має статус юридичної особи, припиненої в результаті ліквідації.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.09.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на рішення Господарського суду міста Києва від 06.08.2024 у справі № 910/11371/18. Призначено справу № 910/11371/18 до розгляду у судовому засіданні 22.10.2024.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.10.2024 задоволено заяву Колеснікова Віталія Віталійовича про продовження строку для подання відзиву у справі № 910/11371/18. Продовжено відповідачам процесуальний строк для подачі відзиву апеляційну скаргу до 15.10.2024.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 21.10.2024, у зв`язку з перебуванням судді Майданевича А.Г., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), на лікарняному, призначено повторний автоматизований розподіл справи.

Згідно з протоколом повторного розподілу справи між суддями від 21.10.2024, для розгляду справи № 910/11371/18 визначено колегію суддів у складі: Гаврилюк О.М. - головуючий суддя, судді: Алданова С.О., Ткаченко Б.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.10.2024 прийнято справу № 910/11371/18 до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: Алданова С.О., Ткаченко Б.О.

У судовому засіданні 22.10.2024 колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про відмову у долученні нових доказів, які було подано разом із апеляційною скаргою, оскільки скаржником не наведено об`єктивних обставин, які свідчили про наявність поважних причин неможливості подання таких доказів до суду першої інстанції.

Враховуючи викладене, воєнний стан в Україні та обмеження, спричинені цим станом, з метою повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, справа № 910/11371/18 розглядалась протягом розумного строку.

Явка учасників у судове засідання та позиція учасників справи

Представник позивача у судовому засіданні 22.10.2024 підтримав доводи апеляційної скарги, просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 06.08.2024 у справі № 910/11371/18 та ухвалити нове рішення в якому повністю задовольнити позовні вимоги.

Представник відповідачів у судовому засіданні 22.10.2024 заперечив проти доводів апеляційної скарги, просив рішення Господарського суду міста Києва від 06.08.2024 у справі № 910/11371/18 залишити без змін, вимоги апеляційної скарги без задоволення.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як вбачається із матеріалів справи, Постановою Правління Національного банку України №744 від 27.11.2014 віднесено Публічне акціонерне товариство «Легбанк» до категорії неплатоспроможних.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №133 від 27.11.2014 запроваджено тимчасову адміністрацію в Публічне акціонерне товариство «Легбанк» з 28.11.2014 по 27.02.2015.

Постановою Правління Національного банку України № 135 від 26.02.2015 прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Легбанк».

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 41 від 27.02.2015 розпочато процедуру ліквідації та призначено уповноважену особу строком на 1 рік з 27.02.2015 до 26.02.2016.

Відповідно до інформації Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Публічне акціонерне товариство «Легбанк» є припиненим з 03.03.2020.

За розміщеною на офіційному електронному ресурсі позивача інформацією (https://www.fg.gov.ua/banki-v-upravlinni-fondu/banki-likvidovani-fondom/pat-legbank) відповідно до статті 53 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» 03 березня 2020 року внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №10681110031004202 про державну реєстрацію припинення Публічного акціонерного товариства «Легбанк» як юридичної особи, а отже, ліквідація банку вважається завершеною, а банк ліквідованим.

Згідно зі статтею 52 Закону вимоги кредиторів до банку, що були незадоволені за недостатністю його майна, вважаються погашеними. Таким чином, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб як ліквідатора ПАТ «ЛЕГБАНК» припинено.

Звертаючись до суду з даним позовом Фонд гарантування вкладів фізичних осіб стверджує про нанесення відповідачами збитків кредиторам при прийнятті рішень про вчинення правочинів з цінними паперами (11 випадків) та кредитуванням клієнтів (9 випадків).

Дослідивши матеріали справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, викладеними у оскаржуваному рішенні, з огляду на наступне.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні чи скасуванню, виходячи з наступних підстав.

Так, за твердженням позивача Публічним акціонерним товариством «Легбанк» укладені договори з:

1) ТОВ «КУА «Холдинг груп» № Дк-1062-11 від 27.12.2011 купівлі-продажу облігацій ТОВ «Консалтингова компанія «Стайлинг» на суму 67 915,00 грн;

2) ПАТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Європейські технології» № Дк-1063-11 від 27.12.2011 купівлі-продажу цінних паперів - облігацій іменних дисконтних ТОВ «Консалтингова компанія «Стайлинг» на суму 12 685 723,00 грн;

3) ТОВ «Лакі Фінанс» № ДД-1068/К-12; ДД14/64/12 від 29.05.2012 купівлі-продажу інвестиційних сертифікатів ТОВ «КУА «Нью Ессет «ЗДПІФ «Інноваційний розвиток» на суму 380 000,00 грн та інвестиційних сертифікатів ТОВ «КУА «Нью Ессет» ЗДПІФ «Інвестиційний Стандарт» на суму 4 384 000,00 грн;

4) ТОВ «КУА «Холдинг груп» № ДД-1087/К-12 від 27.12.2012 купівлі-продажу облігацій ТОВ «Глибочиця» на суму 11 465 125,00 грн;

5) ТОВ «Лакі Фінанс» № ДД-1088/К; ДД 15/7/3 від 30.01.2013 купівлі-продажу інвестиційних сертифікатів ТОВ «КУА «Нью Ессет «ЗДПІФ «Інноваційний розвиток» на суму 10 326 000,00 грн та інвестиційних сертифікатів ТОВ «КУА «Фінансовий Актив» ЗДПІФ «Гарантійні Інвестиції» на суму 1 500 000,00 грн;

6) ТОВ «Лакі Фінанс» № ДД-1091/К; ДД 11/19/13 від 26.02.2013 купівлі-продажу інвестиційних сертифікатів ТОВ «КУА «Нью Ессет» ЗДПІФ «Інвестиційний стандарт» на суму 13 333 000,00 грн;

7) ТОВ «Лакі Фінанс» № ДД-1094/К-13; ДД4/31/13 від 28.03.2013 купівлі-продажу інвестиційних сертифікатів ТОВ «КУА «Фінансовий актив» ЗДПІФ «Гарантійні інвестиції» на суму 12 287 700,00 грн;

8) ТОВ «Фінансова компанія «Октава Інвест» № ДД-1097/К-13; ДД2-51-13 від 26.04.2013 купівлі-продажу інвестиційних сертифікатів ТОВ «КУА «Фінансовий актив» ЗДПІФ «Гарантійні інвестиції» на суму 1 651 500,00 грн;

9) ТОВ «Фінансова компанія «Октава Інвест» № ДД-1104/К-13; ДД2-124-13 від 20.09.2013 купівлі-продажу інвестиційних сертифікатів ТОВ «КУА АПФ «АСД-Менеджмент» ЗДПІФ «Збалансований дохід» на суму 1 018 378,41 грн;

10) ПАТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Європейські технології» № ДД-1107/К-13; 13/3110/1 від 31.10.2013 купівлі-продажу облігацій ТОВ «НАВІУМ» на суму 9 589 888,00 грн;

11) ТОВ «Альт Капітал» № ДВК-1109/М-13; ДД-1-5/13; БВТ2-38-13 від 12.12.2013 міни інвестиційних сертифікатів ТОВ «КУА АПФ «АСД-Менеджмент» ЗДПІФ «Збалансований дохід» на інвестиційні сертифікати ТОВ «КУА «Нью Ессет» ЗДПІФ «Інвестиційний стандарт» на суму 4 209 315,78 грн.

За висновками позивача укладені Публічним акціонерним товариством «Легбанк» протягом 2011-2013 років договори купівлі-продажу та міни цінних паперів мають наступні ознаки: емітенти є пов`язаними із найбільшими проблемними боржниками банку та/або між собою та/або трейдерами (несуть спільний кредитний ризик); цінні папери емітентів та/або пов`язаних осіб виступають в якості забезпечення за найбільшими проблемними кредитами банку, емітенти та трейдери, заставодавці мають численні ознаки фіктивності; операції з купівлі-продажу цінних паперів, враховуючи їх номінальну вартість, термін погашення, розмір дисконту та ін., не тільки не мають фінансово-економічної доцільності, але й є завідомо збитковими для Банку; емітенти та трейдери є фігурантами численних кримінальних справ щодо легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом, ухилення від сплати податків, легалізації протиправних схем з конвертації коштів та ін.; відповідно до незалежної оцінки, ринкова вартість цінних паперів є значно нижчою від балансової вартості цих ЦП (від 40% до 0,01% від балансової вартості). Загальне знецінення складає 79%; облігації всіх емітентів, що придбавались Банком, були незабезпеченими; емітенти неодноразово притягувались до відповідальності НКЦПФР за правопорушення на ринку цінних паперів; обіг цінних паперів емітентів зупинено відповідними рішеннями НКЦПФР.

На підтвердження власних висновків позивачем надано суду ряд доказів, зокрема, постанову №1098-ЦА-УП-Т від 25.12.2013 Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку (додаток 12 до позовної заяви) про накладення на контрагента Публічного акціонерного товариства «Легбанк» за договорами купівлі-продажу цінних паперів (позиції 3, 5-7 у наведеному вище переліку договорів) ТОВ «Лакі Фінанс» санкції у вигляді попередження.

Санкцію за текстом постанови №1098-ЦА-УП-Т від 25.12.2013 накладено за призначення у вересні 2013 року директором особи, що має стаж роботи на ринку цінних паперів менше трьох років.

У той же день 25.12.2013 Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку прийнято постанову №1099-ЦА-УП-Т (додаток 13 до позовної заяви) про застосування до ТОВ «Лакі Фінанс» штрафу у розмірі 1 700 грн. за ненадання анкети щодо ділової репутації призначеного у вересні 2013 року директора.

Крім того, у той же день 25.12.2013 Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку прийнято постанову №1100-ЦА-УП-Т про анулювання ліцензії ТОВ «Лакі Фінанс» на підставі акту від 05.12.2013 про ненадання інформації для перевірки 19.11.2013.

В свою чергу, позивачем не доведено, яким чином посадові особи банку при укладенні угод у січні - березні 2013 року мали бути обізнаними про майбутнє (у грудні 2013 року) накладення штрафних санкцій у вигляді попередження, штрафу та анулювання ліцензії на ТОВ «Лакі Фінанс».

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що наданими позивачем доказами цілком підтверджено висновок про неодноразове застосування до ТОВ «Лакі Фінанс» санкцій, натомість, не доведено жодним доказом, що відповідачі мали бути чи були обізнані на час укладення договорів купівлі-продажу про майбутні порушення контрагентом за договором вимог Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку.

Відповідно до додатку №16 до позовної заяви Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку прийнято постанову №291-ЦА-УП-Т від 04.06.2014 відносно ТОВ «ФК Октава Інвест» (контрагент банку за договорами, зазначеними у пунктах 8 та 9 наведеного вище переліку) про застосування штрафу у розмірі 850 грн. за неподання адміністративних даних.

За наданою позивачем інформацією Публічним акціонерним товариством «Легбанк» укладено 26.04.2013 та 20.09.2013 два договори купівлі-продажу з ТОВ «ФК Октава Інвест».

Таким чином, санкцію застосовано до контрагенту банку більш як через вісім місяців з моменту укладення останнього з двох договорів.

В подальшому Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку застосовувались до ТОВ «ФК Октава Інвест» санкції у вигляді попередження (постанова 569-ЦА-УП-Т від 03.07.2013, додаток 17 до позовної заяви) та штрафів (постанова 476-ЦА-УП-ЮО від 06.08.2013, додаток 18 до позовної заяви; постанова 685-ЦА-УП-ЮО від 26.11.2013, додаток 19 до позовної заяви).

Як і у випадку з ТОВ «Лакі Фінанс» позивачем не доведено суду жодним доказом факт обізнаності відповідачів про майбутні застосування до ТОВ «ФК Октава Інвест» попереджень та штрафів.

Цей же висновок є єдиним можливим і з аналізу наданих позивачем доказів відносно ПАТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Європейські технології». (Останній договір купівлі-продажу укладено 31.10.2013, санкція за правопорушення - 09.09.2015, додаток 21 до позовної заяви) та відносно ТОВ «Альт Капітал» (договір міни укладено 12.12.2013, перша санкція за правопорушення - 18.11.2015; додатки 23-25 до позовної заяви).

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що фактично єдиним виключенням є надані позивачем докази відносно ТОВ «КУА «Холдинг груп», оскільки договір укладено 27.12.2012, а перша санкція - 17.10.2012.

При цьому, в період часу з 17.10.2012 до 27.12.2012 Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку застосовано до ТОВ «КУА «Холдинг груп» три санкції: постановою 772-ЦА-УП-КУА від 17.10.2012 накладено штраф у розмірі 1 700,00 грн. за подання не в повному обсязі інформації, постановою 773-ЦА-УП-КУА від 17.10.2012 накладено штраф у розмірі 1 700,00 грн. за подання не в повному обсязі інформації та постановою 864-ЦА-УП-КУА від 08.11.2012 накладено штраф у розмірі 850,00 грн. за подання недостовірної інформації.

Водночас, позивачем не обґрунтовано, яким чином накладення державним органом штрафів за порушення правил подання звітності впливає на правосуб`єктність цієї особи.

Колегія суддів апеляційної інстанції, погоджуючись із господарським судом першої інстанції, наголошує на тому, що матеріалами справи підтверджується, що в період часу з 07.10.2013 до 01.11.2013 Національним банком України здійснювалась планова комплексна інспекційна перевірка ПАТ «Легбанк» за період часу з 01.11.2010 по 31.10.2013, за результатами якої, відповідно до звіту про планову комплексну інспекційну перевірку ПАТ «Легбанк» якість фінансових інвестицій є задовільною, зважаючи на те, що 99,99% цінних паперів належить до 1 категорії якості.

Зазначене, на переконання колегії суддів апеляційної інстанції, спростовує доводи позивача про наявність ознак фіктивності цінних паперів на час їх придбання банком.

Відповідно до пункту 1.3 Плану врегулювання неплатоспроможного банку ПАТ «Легбанк», затвердженого рішенням Виконавчої дирекції позивача № 015/15 від 22.01.2015, оціночна вартість портфелю цінних паперів склала 56 882 700,00 грн.

З наданої позивачем виписки з протоколу засідання Виконавчої дирекції № 138/15 від 22.06.2015 вартість цінних паперів та інших фінансових інструментів, що входять до ліквідаційної маси складає 79 096 595,44 грн. (балансова вартість) чи 17 464 094,00 грн (ринкова вартість).

Наведені факти, встановлені Національним банком та самим позивачем, доводять, що втрата вартості портфелю цінних паперів відбувалась після усунення відповідачів від виконання своїх посадових обов`язків з дня введення 27.11.2014 тимчасової адміністрації, а саме: виключно за документами позивача в період часу з 22.01.2015 до 22.06.2015 ринкова вартість портфеля цінних паперів зменшилась з 56 882 700,00 грн до 17 464 094,00 грн.

При цьому, позивачем не надано доказів того, що ця втрата вартості активів відбулась саме внаслідок дій або бездіяльності відповідачів, оскільки останні у цей період часу не перебували з банком у трудових відносинах.

Так, відповідач зазначає, що відповідно до протоколів кредитного комітету ПАТ «Легбанк» за 2012 та 2013 роки банком придбано цінні папери вартістю 86 898 545,19 грн. та відчужено (продано) цінні папери на суму 89 263 361,44 грн. Дохід банку від цих операцій складає 2 364 816,25 грн, що фактично спростовує твердження позивача про умисне укладення завідомо збиткових договорів.

У визначений позивачем період часу з 2011р. до 2014р. Публічним акціонерним товариством «Легбанк» укладено кредитні договори з ТОВ «Капіталінвестгруп», ПАТ «Бурова компанія Голден Деррік», ПП «Мерідіан», ТОВ «ТПК «Артеміда», ПАТ «Гранітна Індустрія України», ТОВ «Центр Фінансової та Правової Безпеки», ПАТ «НВО «Конструкційні Матеріали» та ТОВ «Юріїв Трейд».

Позивач зазначає, що внаслідок прийняття кредитним комітетом банку (відповідачами) рішення про видачу кредитних коштів залишилась непогашеною заборгованість у розмірі 484 331 454,98 грн.

Також позивач зазначає, що Публічним акціонерним товариством «Легбанк» укладено з ТОВ «Капіталінвестгруп» кредитний договір № 04-11-13КЮ від 28.11.2013 на суму 3 500 000,00 грн.

Відповідно до абзацу шостого сторінки 26 позовної заяви після ліквідації ТОВ «Капіталінвестгруп» банком було списано у «збиток» 91 899 690,31 грн.

Позивачем не зазначено у позовній заяві дату ліквідації ТОВ «Капіталінвестгруп», водночас, згідно із інформацією Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ТОВ «Капіталінвестгруп» (ідентифікаційний код 35264433) було ліквідовано 23.02.2016. Відомості про строк, визначений засновниками (учасниками) юридичної особи, судом або органом, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, для заявлення кредиторами своїх вимог - 30.01.2016. Доказів заявлення позивачем вимог або доказів звернення до суду з метою стягнення заборгованості матеріали справи не містять.

Як зазначалось раніше, позивачем запроваджено тимчасову адміністрацію в Публічному акціонерному товаристві «Легбанк» з 28.11.2014.

Таким чином, юридичну особу-позичальника було ліквідовано більш як через рік з моменту відсторонення відповідачів від виконання своїх зобов`язань.

Відсутність доказів вчинення призначеними позивачем посадовими особами банку дій, направлених на повернення кредитних коштів поза розумним сумнівом доводять, що втрата права вимоги до позичальника відбулась у перш за все внаслідок бездіяльності саме посадових осіб позивача.

Фігурування емітента цінних паперів, що були передані в забезпечення вимог банку, в наведеному позивачем переліку кримінальних проваджень (ухвали про проведення виїмки документів у третіх осіб) не може і не доводить наявність факту правопорушення відповідачів у даній справі.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про аналогічний висновок і відносно доводів позивача в частині правовідносин з кредитування ПАТ «Бурова компанія Голден Деррік», ПП «Мерідіан», ТОВ «ТПК «Артеміда», ПАТ «Гранітна Індустрія України», ТОВ «Центр Фінансової та Правової Безпеки», ПАТ «НВО «Конструкційні Матеріали» та ТОВ «Юріїв Трейд».

Загальні для всіх кредитних договорів твердження про формальність бізнес-планів оцінюється колегією суддів критично, оскільки по суті є суб`єктивним твердженням, водночас, за своїм визначенням будь-який бізнес-план є формальним документом, який описує основні напрямки діяльності підприємства або проекту.

Не може доводити правопорушення відповідачів і накладення на деяких позичальників Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку штрафів за порушення при поданні звітності тощо.

Відповідно до Звіту про інспектування Національного банку України ПАТ «Легбанк» (період інспектування: 01.11.2010 до 01.10.2013) кредити по договорах з контрагентами ТОВ «Центр Фінансової та Правової Безпеки» (кредитний договір № 04-06-11КЮ від 15.12.2011), ПАТ «НВО «Конструкційні Матеріали» (кредитний договір № 04-08-11КЮ від 15.11.2011, кредитний договір № 04-03-12КЮ від 10.08.2012), ПАТ «Гранітна Індустрія України» (кредитний договір № 04-06- 12КЮ від 13.12.2012), ПП «Мерідіан» (кредитний договір № 04-02-13КЮ від 22.03.2013), ТОВ «ТПК «Артеміда» (кредитний договір № 04-03-13КЮ від 09.04.2013), ПАТ «Бурова компанія Голден Деррік» (кредитний договір № 04-04-13КЮ від 11.04.2013) були віднесені Національним банком України до І та ІІ категорії якості (від відсутнього до помірного ризику).

Також, відповідно до постанови Правління Національного банку України від 21.03.2014 «Про надання кредиту для збереження ліквідності» в забезпечення виконання зобов`язань банку перед НБУ за кредитним договором № 22 від 25.03.2014 був укладений договір застави майнових прав № 22/ЗМП від 25.03.2014, предметом якого виступили майнові права за кредитними договорами, що були укладені ПАТ «Легбанк» і юридичними та фізичними особами відповідно до переліку до договору, які за домовленістю сторін оцінювались у сумі 136 059 393,87 грн відповідно до незалежної експертної оцінки, яка здійснена 25.03.2014 ТОВ «Е.Р.С.Т.Е.».

У Додатку № 1 до договору застави майнових прав № 22/ЗМП від 25.03.2014 його сторонами вказано код категорії якості кредиту по вказаних договорах, що становив 1 або 2 категорію, тобто не був безнадійною чи збитковою заборгованістю банку, як стверджує позивач.

Крім того, згідно наказу уповноваженої особи позивача на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Легбанк» № 86 від 28.11.2014 «Про перевірку договорів» проведена перевірка всіх договорів за останній рік. Негативний висновок комісії за результатами перевірки вказаних кредитів відсутній.

Доводи позивача в частині здійснення відповідачами ризикових операцій оцінюється колегією суддів критично, оскільки саме поняття таких операцій та пряма заборона їх здійснення було внесено до статті 48 Закону України «Про банки і банківську діяльність» Законом № 629-VIII від 16.07.2015.

З урахуванням відсутності на час здійснення своїх посадових обов`язків (до запровадження тимчасової адміністрації в Публічному акціонерному товаристві «Легбанк» з 28.11.2014) законодавчого визначення та відповідної законодавчої заборони суд не має права застосування до цих правовідносин правової норми, яка не існувала на час цих правовідносин.

Відповідно до статті 58 Конституції України Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

Оскільки на час здійснення повноважень відповідачами у банківській установі була відсутня законодавча заборона здійснення ризикових операцій (та саме законодавче визначення такої діяльності) твердження позивача у цій частині судом відхилено.

За встановленим частиною першою ст. 116 ЦК України загальним правилом майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Шкодою визначається будь-яке знецінення особистого (немайнового) або майнового блага, що охороняється правом. Поняття шкоди є родовим по відношенню до терміну збитки.

Дотримання принципу повного відшкодування шкоди надає потерпілій особі правову можливість відновити своє попереднє матеріальне становище.

Вирішуючи питання відповідальності посадової особи перед юридичною особою, суд має виходити з презумпції, що така посадова особа діяла в інтересах товариства, її дії були розумними та добросовісними.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що у даному випадку спростування презумпції добросовісної та розумної поведінки посадової особи належними та допустимими доказами є прямим процесуальним обов`язком позивача.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.ст. 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи викладене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів апеляційного господарського суду з огляду на те, що позивачем не доведено факту неналежного виконання відповідачами своїх посадових обов`язків, що мало наслідком нанесення майнових збитків банківській установі, погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, у зв`язку із чим, підстави для зміни чи скасування рішення Господарського суду міста Києва від 06.08.2024 у справі № 910/11371/18, відсутні.

Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується із доводами апеляційної скарги, враховуючи викладене та наступне.

Так, скаржник (його уповноважена особа) виконував повноваження керівника з 27.11.2014 і мав доступ до усіх документів ПАТ «Легбанк», зокрема тих, які скаржник передав в архів НБУ, у зв`язку із чим, скаржником не наведено поважних підстав неможливості подання таких доказів разом із позовною заявою від 22.08.2018.

Доводи скаржника про необхідність перевірки та надання відповідної правової оцінки наявній у справі фінансовій звітності контрагентів банку за активами, оцінюється колегією суддів апеляційної інстанції критично, оскільки, як вже зазначалось, відповідно звіту Національного банку України, за результатами планової комплексної інспекційної перевірки ПАТ «Легбанк» за період часу з 01.11.2010 по 31.10.2013, встановлено, що якість фінансових інвестицій є задовільною, зважаючи на те, що 99,99% цінних паперів належить до 1 категорії якості, а відповідно до Звіту про інспектування Національного банку України ПАТ «Легбанк» (період інспектування: 01.11.2010 до 01.10.2013) кредити по договорах з контрагентами ТОВ «Центр Фінансової та Правової Безпеки» (кредитний договір № 04-06-11КЮ від 15.12.2011), ПАТ «НВО «Конструкційні Матеріали» (кредитний договір № 04-08-11КЮ від 15.11.2011, кредитний договір № 04-03-12КЮ від 10.08.2012), ПАТ «Гранітна Індустрія України» (кредитний договір № 04-06- 12КЮ від 13.12.2012), ПП «Мерідіан» (кредитний договір № 04-02-13КЮ від 22.03.2013), ТОВ «ТПК «Артеміда» (кредитний договір № 04-03-13КЮ від 09.04.2013), ПАТ «Бурова компанія Голден Деррік» (кредитний договір № 04-04-13КЮ від 11.04.2013) були віднесені Національним банком України до І та ІІ категорії якості (від відсутнього до помірного ризику).

Тобто, матеріалами справи підтверджується, що правильність оцінки фінансового стану, класифікації кредитів та цінних паперів була предметом перевірки (інспектування) компетентного органу, на який держава поклала функцію банківського нагляду - Національного банку України.

Доводи скаржника про те, що доказом платоспроможності є фінансова звітність, а не акти НБУ, які складені під час виконання функцій банківського нагляду за дотриманням банківського законодавства, нормативно-правових актів НБУ (ст. 55 Закону №679-XIV), оцінюється колегією суддів апеляційної інстанції критично, оскільки не спростовують висновків компетентного органу НБУ про відповідність оцінки фінансового стану юридичних осіб, якості кредитів, цінних паперів, які дослідив господарський суд першої інстанції.

Враховуючи викладене, доводи апеляційної скарги не спростовують вірних висновків суду першої інстанції, відтак підстави для її задоволення відсутні.

Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, скаржником не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.

Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення прийняте відповідно до вимог процесуального та матеріального права, підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Таким чином, апеляційна скарга Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на рішення Господарського суду міста Києва від 06.08.2024 у справі № 910/11371/18 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду міста Києва від 06.08.2024 у справі № 910/11371/18 слід залишити без змін.

З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладається на скаржника в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. 8, 11, 74, 129, 267-270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на рішення Господарського суду міста Києва від 06.08.2024 у справі № 910/11371/18 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Господарського суду міста Києва від 06.08.2024 у справі № 910/11371/18 залишити без змін.

3. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.

4. Справу 910/11371/18 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.

Текст постанови складено та підписано 18.11.2024.

Головуючий суддя О.М. Гаврилюк

Судді С.О. Алданова

Б.О. Ткаченко