Постанова

від 18.11.2024 по справі 918/74/24

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2024 року Справа № 918/74/24

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Василишин А.Р. , суддя Маціщук А.В.

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" на ухвалу Господарського суду Рівненської області від 23 вересня 2024 року у справі №918/74/24 (суддя Войтюк В.Р.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія"

до Рівненського обласного виробничого комунального підприємства водопровідно-каналізаційного господарства "Рівнеоблводоканал"

за участю третьої особи яка не заявляє самостійних вимоги на предмет спору на стороні позивача Приватне акціонерне товариство "Рівнеобленерго"

про стягнення заборгованості у сумі 61 096 281 грн. 77 коп.

ВСТАНОВИВ:

22 січня 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом до Рівненського обласного виробничого комунального підприємства водопровідно-каналізаційного господарства "Рівнеоблводоканал" про стягнення заборгованості у сумі 61 096 281 грн. 77 коп.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 23 вересня 2024 року у справі №918/74/24 зупинено провадження у справі №918/74/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" до Рівненського обласного виробничого комунального підприємства водопровідно-каналізаційного господарства "Рівнеоблводоканал" за участю третьої особи яка не заявляє самостійних вимоги на предмет спору на стороні позивача Приватне акціонерне товариство "Рівнеобленерго" про стягнення заборгованості у сумі 61 096 281 грн. 77 коп. до набрання законної сили рішення Господарського суду Рівненської області у справі № 918/653/24.

Місцевий господарський суд зазначив, що предметом спору у даній справі є стягнення з відповідача заборгованості за спожиту електричну енергію. Судом, відповідно до заяви відповідача про зупинення провадження у справі встановлено, що результати прийнятого судового рішення у справі № 918/653/24, в якій предметом є оскарження нарахування основних сум платежів Товариством з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" з травня 2022 року по грудень 2022 року прямо впливають на з`ясування обставин у справі №918/74/24, в якій останнім здійснено нарахування 3% річних та інфляційні витрати за період з 31 березня 2022 року по 22 січня 2024 року. Вказані періоди є тотожними, а результати оскарження нарахування основних сум платежів у справі №918/653/24 прямо впливає на нарахування 3% річних та інфляційні витрати у справі №918/74/24.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до висновку, що у зв`язку з прийняттям рішення у справі №918/653/24, з метою повного та всебічного з`ясування обставин у справі №918/74/24, виникла необхідність зупинити провадження у справі №918/74/24 до набрання законної сили судовим рішенням у справі №918/653/24.

Не погоджуючись з постановленою ухвалою, ТОВ "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" звернулася до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження, скасувати ухвалу Господарського суду Рівненської області від 23 вересня 2024 року у справі №918/74/24 про зупинення провадження у справі та відмовити Рівненському обласному виробничо-комунальному господарству воднопровідно-каналізаційного господарства "Рівнеоблводоканал" в зупинені провадження у справі №918/74/24 про стягнення заборгованості в сумі 61 096 281,77 грн. до набрання законної сили рішення Господарського суду Рівненської області у справі №918/653/24. Справу №918/74/24 направити до Господарського суду Рівненської області для подальшого розгляду.

Обгрунтовуючи свої вимоги апелянт зазначає, що згідно матеріалів справи №918/74/24, позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення грошових коштів з відповідача на підставі Договору про постачання електричної енергії №16179-ВЦ/93 від 01 лютого 2022 року та №16179-ВЦ/764 від 28 лютого 2022 року. Таким чином, на підставі наявних у справі доказів, суд має встановити наявність між сторонами правовідносин на підставі договору про стягнення заборгованості, належного виконання з боку відповідача зобов`язань в частині сплати боргу за цим договором.

Скаржник зауважує, що зупиняючи провадження у цій справі до набрання законної сили рішенням у справі №918/653/24, суд першої інстанції послався на пункт 5 частини 1 статті 227 ГПК України, тобто на наявність об`єктивної неможливості розгляду даної справи до вирішення справи №918/653/24 за позовом РОВКП ВКГ "Рівнеоблводоканал" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія " про визнання додаткових угод недійсними, зазначивши при цьому, що задоволення або часткове задоволення позову у справі №918/653/24, а саме визнання недійсними додаткових угод недійсними, суттєво вплине на обставини, які мають значення для вирішення справи №918/74/24, в частині наявності підстав стягнення 3% річних та інфляційних втрат. Однак господарський суд, всупереч положенням процесуальних норм, які регулюють інститут зупинення провадження у справі, зупиняючи провадження у цій справі, в оскаржуваній ухвалі не навів мотивів, з яких він дійшов висновку саме про об`єктивну неможливість розгляду цієї справи, неможливість встановити та оцінити певні конкретні обставини (факти), що мають суттєве значення для вирішення цього спору, на підставі наявних в матеріалах справи доказів. Водночас, господарський суд має достатньо правових підстав та повноважень для розгляду та вирішення по суті цієї справи.

Апелянт вважає, що посилання суду першої інстанції на те, що у справі №918/653/24 розглядаються вимоги РОВКП ВКГ "Рівнеоблводоканал" про визнання недійсними додаткових угод до Договору, не свідчать про неможливість розгляду даної справи, зважаючи на презумпцію правомірності правочину, визначену приписами статті 204 Цивільного кодексу України. Наявність спору щодо визнання недійсним додаткових угод до договору про постачання електричної енергії не свідчить про об`єктивну неможливість здійснення розгляду цієї справи судом першої інстанції, відповідно, не може бути підставою для зупинення провадження у цій справі на підставі пункту 5 частини 1 статті 227 ГПК, який, зокрема, містить виключення щодо обов`язку суду зупиняти провадження у справі, у зв`язку з об`єктивною неможливістю розгляду справи, а саме у випадку коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Крім того, позивач посилається на те, що необґрунтоване зупинення провадження у справі призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що свідчить про порушення положень частини першої статті 6 Конвенції, що покладає на національні суди обов`язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.

Листом №918/74/24/1165/24 від 16 жовтня 2024 року матеріали справи витребувано з Господарського суду Рівненської області.

17 жовтня 2024 року на адресу суду апеляційної інстанції надійшли матеріали справи №918/74/24.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 22 жовтня 2024 року у справі №918/74/24 поновлено строк на апеляційне оскарження. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" на ухвалу Господарського суду Рівненської області від 23 вересня 2024 року у справі №918/74/24. Запропоновано відповідачу та третій особі в строк протягом 10 днів з дня вручення даної ухвали надіслати до Північно-західного апеляційного господарського суду письмовий відзив/письмові пояснення на апеляційну скаргу в порядку, передбаченому статтею 263/173 ГПК України, та докази їх надсилання іншим сторонам. Роз`яснено учасникам справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

24 жовтня 2024 року через "Електронний суд" від Рівненського обласного виробничого комунального підприємства водопровідно-каналізаційного господарства "Рівнеоблводоканал" надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останнє вважає оскаржувану ухвалу законною та обґрунтованою, прийнятою у повній відповідності до норм матеріального та процесуального права, відтак в задоволенні апеляційної скарги просить відмовити, а судове рішення у справі залишити без змін.

Відповідач зазначає, що в позовній заяві ТОВ "РОЕК" у справі № 918/74/24 вказано, що постачальником (ТОВ "РОЕК") здійснено нарахування 3% річних та інфляційні витрати за період з 31 березня 2022 року по 22 січня 2024 року. Результати судового рішення у справі №918/653/24, в якій предметом є оскарження нарахування основних сум платежів ТОВ "РОЕК" з травня 2022 року по грудень 2022 року, прямо впливають на з`ясування обставин у справі №918/74/24, в якій ТОВ "РОЕК" здійснено нарахування 3% річних та інфляційні витрати за період з 31 березня 2022 року по 22 січня 2024 року. Якщо судовим рішенням, яке набуде законної сили у справі №918/653/24 буде встановлено неправомірність нарахування основних сум платежів ТОВ "РОЕК" з травня 2022 року по грудень 2022 року, то відповідно нарахування 3% річних та інфляційні витрати за період з 31 березня 2022 року по 22 січня 2024 року, які є предметом оскарження у справі №918/74/24, суми нарахувань яких є значними, також підлягатимуть скасуванню у справі №918/74/24. Отже, результати оскарження нарахування основних сум платежів у справі №918/653/24 прямо впливає на нарахування 3% річних та інфляційні витрати у справі №918/74/24.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до частини тринадцятої статті 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно із частиною третьою статті 270 ГПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

Частиною другою статті 271 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 8, 9, 12, 18, 31, 32, 33, 34 частини першої статті 255 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

При цьому, дана ухвала підпадає саме під пункт 12 частини 1 статті 255 ГПК України.

Від учасників справи клопотань про розгляд апеляційної скарги у даній справі в судовому засіданні з повідомленням учасників справи не надходило.

Судом було створено сторонам належні умови для реалізації їх прав.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" на ухвалу Господарського суду Рівненської області від 23 вересня 2024 року у справі №918/74/24 за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши надану судом юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала - скасуванню.

При цьому колегія суддів виходила з наступного.

Розумний строк судового розгляду є невід`ємним елементом права на справедливий судовий розгляд, який безпосередньо закріплений в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. При тлумаченні поняття "розумні строки" Європейський суд з прав людини визначив момент початку та закінчення цих строків, а також вивів критерії, які повинні враховуватися при оцінці певного строку як розумного, а саме: складність справи, важливість для заявника питання, що розглядається судом, поведінка заявника, поведінка державних органів.

За частиною 1 статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Водночас як верховенство права, так і розумність строків розгляду справи судом належать до основних засад (принципів) господарського судочинства за частиною 3 цієї ж статті.

Аналізуючи питання щодо зупинення провадження у господарській справі, суд виходить з того, що цей правовий інструмент процесуального законодавства зумовлює тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду із визначених у законі об`єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи та щодо яких неможливо передбачити їх усунення.

Глава 8 розділу III ГПК України містить норми, які регулюють залишення позову без розгляду, зупинення і закриття провадження у справі.

Зупинення провадження у справі зупиняє перебіг процесуальних строків (частина 1 статті 117 ГПК України), який продовжується з дня поновлення провадження у справі (частина 2 статті 117 ГПК України), а самі випадки, які регламентують зупинення провадження у справі чітко передбачені статтями 227, 228 ГПК України і є вичерпними.

Положення статті 227 ГПК України передбачають обов`язок суду зупинити провадження у справі.

Пункт 5 частини 1 статті 227 ГПК України визначає, що суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадках: об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому пунктом 5 частини 1 статті 227 цього Кодексу, до набрання законної сили судовим рішенням, від якого залежить вирішення справи (пункт 4 частини 1 статті 229 ГПК України).

Досліджуючи питання про дотримання судом під час зупинення провадження норм процесуального права, зокрема пункту 5 частини 1 статті 227 ГПК України, судова колегія виходить із системного аналізу цього пункту через призму завдань та основних засад господарського судочинства, закріплених у частині 1, пунктах 1, 4, 10, 11 частини 3 статті 2 ГПК України, а також умов застосування цього пункту, якими є:

- об`єктивна неможливість розгляду цієї справи до вирішення іншої справи; тобто неможливість для суду самостійно встановити обставини, які встановлюються судом в іншій справі;

- пов`язаність справи з іншою, в якій суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на докази у цій справі, зокрема факти, що мають преюдиційне значення;

- обґрунтованість судового рішення, в якому має бути проаналізовано, чи дійсно від наведених обставин залежить вирішення спору в цій справі, та належно мотивовано, що зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи зумовлюється виявленням в ній саме обставин, фактів тощо, які не можуть бути з`ясовані та встановлені в цьому процесі, але мають значення для справи, провадження в якій зупинено і саме це і є першопричиною перешкоди у здійсненні правосуддя в справі, що зупиняється.

Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, які не можуть бути з`ясовані та встановлені в цьому процесі, але мають значення для справи, провадження в якій зупинено.

Верховний Суд у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 01 березня 2024 року у справі №910/17615/20 дійшов висновку, що:

по-перше, провадження у справі слід зупиняти лише за наявності беззаперечних підстав для цього;

по-друге, під неможливістю розгляду справи до вирішення іншої справи необхідно розуміти те, що обставини, які розглядаються в такій справі, не можуть бути встановлені судом самостійно через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок непідвідомчості, обмеженості предметом позову, неможливості розгляду тотожної справи, черговості розгляду вимог тощо;

по-третє, обов`язкова пов`язаність справи, що зупиняється, з іншою, в якій суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на докази у цій справі, зокрема факти, що мають преюдиційне значення.

Таким чином, для вирішення питання про зупинення провадження у справі з огляду на вимоги пункту 5 частини 1 статті 227 ГПК України суд повинен у кожному конкретному випадку з`ясувати:

- чи існує вмотивований зв`язок між предметом судового розгляду у справі, яка розглядається судом, з предметом доказування в конкретній іншій справі, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства;

- чим обумовлюється об`єктивна неможливість розгляду цієї справи з вказівкою на обставини, які встановлюються судом в іншій справі.

Вказаний висновок Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду узгоджується із постановою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2022 року у справі №357/10397/19.

Водночас Верховний Суд у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 01 березня 2024 року у справі №910/17615/20 вказав, що за приписами пункту 5 частини 1 статті 227 ГПК України суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору у справі, яка розглядається, є стягнення з відповідача грошових коштів на підставі Договору про постачання електричної енергії №16179-ВЦ/93 від 01 лютого 2022 року та №16179-ВЦ/764 від 28 лютого 2022 року, а саме 3% річних та інфляційні витрати за період з 31 березня 2022 року по 22 січня 2024 року.

Зупиняючи провадження у цій справі до набрання законної сили рішенням у справі №918/653/24, суд першої інстанції послався на пункт 5 частини 1 статті 227 ГПК України, тобто на наявність об`єктивної неможливості розгляду даної справи, зазначивши при цьому, що у справі №918/653/24 предметом є оскарження нарахування основних сум платежів Товариством з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" з травня 2022 року по грудень 2022 року. Суд вказав, що періоди є тотожними, а результати оскарження нарахування основних сум платежів у справі №918/653/24 прямо впливає на нарахування 3% річних та інфляційних втрат у справі №918/74/24.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

У разі застосування пункту 5 частини 1 статті 227 Господарського процесуального кодексу України за вимогами статті 234 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині ухвали повинно бути зазначено, зокрема, обґрунтування висновків, яких дійшов суд при постановленні ухвали.

Сама по собі взаємопов`язаність двох справ ще не свідчить про неможливість розгляду однієї справи до прийняття рішення в іншій справі.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 13 травня 2021 року у справі №917/349/20, від 23 квітня 2021 року у справі №922/1644/20, від 11 січня 2021 року у справі №904/8122/17, від 24 травня 2021 року у справі №910/7331/20.

Всупереч вищенаведеним положенням процесуальних норм, які регулюють інститут зупинення провадження у справі, суд першої інстанції, зупиняючи провадження у справі, в оскаржуваній ухвалі не навів мотивів, з яких він дійшов висновку саме про об`єктивну неможливість розгляду цієї справи, неможливість встановити та оцінити певні конкретні обставини (факти), що мають суттєве значення для вирішення цього спору, на підставі наявних в матеріалах справи доказів.

Колегія суддів вказує, що статтею 204 Цивільного кодексу України встановлюється презумпція правомірності правочину, яка означає, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

У постанові від 28 липня 2021 року у справі №759/24061/19 Верховний Суд дійшов висновку, що спростування презумпції правомірності правочину відбувається: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

Предметом спору у справі №918/653/24 є визнання недійсними додаткових угод №3 від 03 травня 2022 року, №4 від 26 липня 2022 року, №5 від 31 серпня 2022 року, №6 від 27 вересня 2022 року, №7 від 04 листопада 2022 року до договору №16179-ВЦ/93 про постачання електричної енергії споживачу від 01 лютого 2022 року, укладеного між Рівненським обласним виробничим комунальним підприємством водопровідно-каналізаційного господарства "Рівнеоблводоканал" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" на користь Рівненського обласного виробничого комунального підприємства водопровідно-каналізаційного господарства "Рівнеоблводоканал" коштів у розмірі 10 262 633, 24 грн.

Відтак, станом на момент розгляду цієї справи додаткові угоди №3 - №7 до договору №16179-ВЦ/93 про постачання електричної енергії споживачу від 01 лютого 2022 року: 1) не визнані нікчемними; 2) не визнані судом недійсними.

Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору, закріпленої у статті 204 Цивільного кодексу України, всі права, набуті сторонами правочину за ними, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 07 серпня 2024 року у справі №920/481/23.

При цьому, в оскаржуваній ухвалі суд першої інстанції не надав належної правової оцінки закріпленій у статті 204 Цивільного кодексу України презумпції правомірності правочину.

На переконання колегії суддів, наявність спору щодо визнання недійсними додаткових угод до договору не свідчить про об`єктивну неможливість здійснення розгляду цієї справи судом першої інстанції, відповідно не може бути підставою для зупинення провадження у цій справі на підставі пункту 5 частини 1 статті 227 ГПК, який, зокрема, містить виключення щодо обов`язку суду зупиняти провадження у справі, у зв`язку з об`єктивною неможливістю розгляду справи, а саме у випадку коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

У даній справі, встановленню підлягають саме обставини невиконання (неналежного виконання) відповідачем зобов`язань щодо оплати поставленої електричної енергії за Договором. При цьому, судом першої інстанції не обґрунтовано неможливість встановлення вказаних обставин на підставі наявних у справі і додатково поданих доказів. Водночас суд наділений повноваженнями щодо оцінки доказів у справі та встановлення відповідних обставин/фактів, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, що надає йому можливість самостійно встановити всі обставини справи та ухвалити рішення по суті.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку про наявність підстав для зупинення провадження у даній справі на підставі приписів пункту 5 частини 1 статті 227 Господарського процесуального кодексу України.

Колегія суддів також враховує, що обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України", від 27 квітня 2000 року у справі "Фрідлендер проти Франції").

Необґрунтоване зупинення провадження у справі призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що свідчить про порушення положень частини першої статті 6 Конвенції, що покладає на національні суди обов`язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.

Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 05 березня 2019 року у справі №910/5425/18, від 07 травня 2018 року у справі №903/351/16 та від 20 червня 2019 року у справі №910/12694/18.

Суд вказує, що необґрунтоване зупинення провадження у справі призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що свідчить про порушення положень частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що покладає на національні суди обов`язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.

Так, згідно з частиною 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвизначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Таким чином, необґрунтоване зупинення провадження у справі, порушує право учасників справи на розгляд справи упродовж розумного строку, що суперечить положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики ЄСПЛ.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана ухвала постановлена з неповним дотриманням пункту 5 частини 1 статті 227 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не містить аргументованих та переконливих мотивів необхідності зупинення провадження у справі як щодо об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до набрання законної сили судовим рішенням у справі №918/653/24, так і стосовно того, що зібрані у цій справі докази дійсно не дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Таким чином, доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження при апеляційному перегляді оскаржуваної ухвали, а тому скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини 1 статті 280 ГПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Згідно з частиною 3 статті 271 ГПК України встановлено, що у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі або заяви про відкриття справи про банкрутство, про повернення позовної заяви або заяви про відкриття справи про банкрутство, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду або залишення заяви у провадженні справи про банкрутство без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.

З огляду на викладене, враховуючи, що місцевий господарський суд не забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження усіх фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія", скасування ухвали Господарського суду Рівненської області від 23 вересня 2024 року у справі №918/74/24 з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даному випадку суд апеляційної інстанції вважає, що сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 271, 273, 275, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" на ухвалу Господарського суду Рівненської області від 23 вересня 2024 року у справі №918/74/24 задовольнити.

Ухвалу Господарського суду Рівненської області від 23 вересня 2024 року у справі №918/74/24 скасувати.

Справу №918/74/24 направити до Господарського суду Рівненської області для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Повний текст постанови складений "18" листопада 2024 р.

Головуючий суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Василишин А.Р.

Суддя Маціщук А.В.