Постанова

від 31.10.2024 по справі 902/862/23

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2024 року Справа № 902/862/23

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Філіпова Т.Л., суддя Василишин А.Р. , суддя Бучинська Г.Б.

секретар судового засідання Новак С.Я.

за участю представників сторін:

позивача: Арустамян А.Е.

відповідача: Вініцька Б.А.

третя особа: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Вінницької міської ради на рішення Господарського суду Вінницької області від 18.10.2023 р. у справі №902/862/23, ухвалене суддею Яремчук Ю.О., повний текст рішення складено 30.10.2023 р. у справі №902/862/23

за позовом: Вінницького приватного православного навчально-виховного комплексу святого Миколая (вул. Келецька, 59А, м. Вінниця, 21000)

до: Вінницької міської ради (вул. Соборна, 59, м. Вінниця, 21050)

третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Релігійна громада Хрестовоздвиженського храму УПЦ м. Вінниці (вул. Келецька, 59А, м. Вінниця, 21000)

про визнання незаконним та скасування пункту 1 та підпункту 1.2 рішення Вінницької міської ради № 1677 від 26.05.2023.

Вінницький приватний православний навчально-виховний комплекс святого Миколая звернувся до Господарського суду Вінницької області з позовом до Вінницької міської ради про визнання незаконним та скасування пункту 1 та підпункту 1.2 рішення Вінницької міської ради № 1677 від 26.05.2023.

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 18.10.2023 р. у справі №902/862/23 позов задоволено. Визнано незаконним та скасовано пункт 1 Рішення Вінницької міської ради № 1677 від 26.05.2023р. Про припинення права постійного користування земельними ділянками релігійним громадам, визнання договору оренди припиненим та про скасування пунктів рішень міської ради, яким Релігійній громаді Хрестовоздвиженського храму УПЦ м. Вінниця припинено право постійного користування земельною ділянкою площею 2,0000 га, кадастровий номер 0520688900:05:001:0102, для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій, за адресою: м.Вінниця, вул. Миколи Ващука (Державний акт., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 990367305101, номер запису про інше речове право: 15730928), та пункт 1.2. Рішення Вінницької міської ради № 1677 від 26.05.2023р. Про припинення права постійного користування земельними ділянками релігійним громадам, визнання договору оренди припиненим та про скасування пунктів рішень міської ради, яким скасовано п. 1 додатку 3 до рішення міської ради від 29.04.2016 № 254 про надання дозволу на укладання договору суперфіцію Релігійній громаді Хрестовоздвиженського храму УПЦ м. Вінниця з Вінницький приватний православний навчально-виховний комплекс святого Миколая, на земельну ділянку площею 2,0000 га, кадастровий номер 0520688900:05:001:0102, у м. Вінниці.

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Вінницької області Вінницька міська рада звернулась до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить прийняти до розгляду апеляційну скаргу та відкрити апеляційне провадження на рішення Господарського суду Вінницької області від 18.10.2023 у справі № 902/862/23. Скасувати рішення Господарського суду Вінницької області від 18.10.2023 у справі № 902/862/23 повністю та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог Вінницького приватного православного навчально-виховного комплексу Святого Миколая до Вінницької міської ради про визнання незаконним та скасування пункту 1 та підпункту 1.2 рішення Вінницької міської ради №1677 від 26.05.2023 Про припинення права користування земельними ділянками релігійним громадам, визнання договору оренди припиненим та про скасування рішень міської ради відмовити в повному обсязі.

Листом №902/862/23/7586/23 від 21 листопада 2023 р. апеляційний господарський суд витребував матеріали справи №902/862/23 з Господарського суду Вінницької області.

04.12.2023 р. до Північно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №902/862/23.

06.12.2023 р. до апеляційного господарського від представника Вінницького приватного православного навчально-виховного комплексу святого Миколая надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить апеляційну скаргу Вінницької міської ради залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Вінницької області від 18.10.2023 р. у справі №902/862/23 без змін

Ухвалами Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.12.2023 р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Вінницької міської ради на рішення Господарського суду Вінницької області від 18.10.2023 р. у справі №902/862/23, розгляд апеляційної скарги призначено на 18.01.2024 р.

25.12.2023 р. на адресу апеляційного господарського суду надійшло клопотання від представника Вінницького приватного православного навчально-виховного комплексу святого Миколая про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.12.2023 р. клопотання представника Вінницького приватного православного навчально-виховного комплексу святого Миколая про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі №902/862/23 - задоволено.

26.12.2023 р. на адресу апеляційного господарського суду надійшло клопотання від представника Вінницької міської ради про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.12.2023 р. клопотання представника Вінницької міської ради про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі №902/862/23 задоволено.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.01.2024 р. оголошено перерву в судовому засіданні до "22" лютого 2024 р. об 11:00 год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33001, м. Рівне, вул. Яворницького, 59 у залі судових засідань № 2(ВКЗ).

В судовому засіданні 22.02.2024 р. оголошено перерву до "26" лютого 2024 р. на 12:00 у залі судових засідань № 2(ВКЗ)

Ухвалою Північно - західного апеляційного господарського суду від 26.02.2024 зупинено провадження у справі №902/862/23 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи №906/1330/21 та оприлюднення повного тексту постанови. Зобов`язано сторін повідомити Північно-західний апеляційний господарський суд про усунення обставин, що спричинили зупинення провадження у справі.

01.04.2024 р. на виконання ухвали Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.03.2024 направлено справу №902/862/23 до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, для розгляду касаційної скарги Вінницького приватного православного навчально-виховного комплексу святого Миколая на ухвалу Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.02.2024 року по даній справі.

23.04.2024 до суду надійшло клопотання відповідача про поновлення провадження у справі, яке мотивоване тим, що Великою Платою Верховного Суду закінчено перегляд в касаційному порядку справи №906/1330/21 та 03.04.2024 ухвалено постанову, загальний доступ до якої забезпечено 19.04.2024.

28.05.2024 р. до Північно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №902/862/23.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 03.06.2024 р. поновлено апеляційне провадження у справі №902/862/23 за апеляційною скаргою Вінницької міської ради на рішення Господарського суду Вінницької області від 18.10.2023. Розгляд апеляційної скарги призначено на "08" серпня 2024 р. об 11:30 год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33601, м. Рівне, вул. Яворницького, 59, у залі судових засідань №2(ВКЗ).

Відповідно до відомостей табелю КП "Діловодство спеціалізованого суду" суддя Гудак А.В. перебуває у відпустці з 05.08.2024 по 30.08.2024 включно та суддя Олексюк Г.Є. перебуває у відпустці з 05.08.2024 по 06.09.2024 включно.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, статті 155 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", Положення про автоматизовану систему документообігу суду та п. 8.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Північно-західному апеляційному господарському суді, розпорядженням керівника апарату суду №01-05/663 від 05.08.2024 р. призначено заміну суддів-членів колегії у судовій справі №902/862/23.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено колегію суддів для розгляду справи №902/862/23 у складі: головуючий суддя Філіпова Т.Л., суддя Маціщук А.В., суддя Василишин А.Р.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 06.08.2024 р. прийнято апеляційну скаргу Вінницької міської ради на рішення Господарського суду Вінницької області від 18.10.2023 р. у справі №902/862/23 до провадження колегією суддів Північно-західного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Філіпова Т.Л., суддя Маціщук А.В., суддя Василишин А.Р.

Вінницька міська рада 01.08.2024 р. надіслала до суду клопотання, в якому просить зупинити провадження у справі №902/862/23 до набрання законної сили судового рішення у справі №911/1474/23.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 08.08.2024 р. відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі №902/862/23. Розгляд апеляційної скарги відкладено на "19" вересня 2024 р. о 10:00 год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33601, м. Рівне, вул. Яворницького, 59 у залі судових засідань № 2(ВКЗ).

У зв`язку із відрядженням головуючого судді Філіпової Т.Л. судове засідання у справі №902/862/23 19 вересня 2024 р. не відбулося.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 23.09.2024 р. розгляд апеляційної скарги призначено на "31" жовтня 2024 р. об 11:00 год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33601, м. Рівне, вул. Яворницького, 59, у залі судових засідань №2(ВКЗ).

Відповідно до відомостей табелю КП "Діловодство спеціалізованого суду" суддя Маціщук А.В. з 29.10.2024 по 30.10.2024 перебувала у відряджені, а 31.10.2024 р. у відпустці.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, статті 155 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", Положення про автоматизовану систему документообігу суду та п. 8.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Північно-західному апеляційному господарському суді, розпорядженням керівника апарату суду №01-05/932 від 30.10.2024 р. призначено заміну суддів-членів колегії у судовій справі №902/862/23.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено колегію суддів для розгляду справи №902/862/23 у складі: головуючий суддя Філіпова Т.Л., суддя Бучинська Г.Б., суддя Василишин А.Р.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.10.2024 р. прийнято апеляційну скаргу Вінницької міської ради на рішення Господарського суду Вінницької області від 18.10.2023 р. у справі №902/862/23 до провадження колегією суддів Північно-західного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Філіпова Т.Л., суддя Бучинська Г.Б., суддя Василишин А.Р.

В судових засіданнях представник відповідача підтримала доводи апеляційної скарги, просить скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Представник позивача в судових засіданнях заперечила доводи апеляційної скарги, просить відмовити в її задоволенні, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представник третьої особи у судове засіданні не прибув, хоча про дату час та місце розгляду апеляційної скарги був повідомлений належним чином.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

1.Зміст рішення суду першої інстанції.

Суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність повноважень у Вінницькій міській раді на скасування прийнятого раніше виконавчим комітетом рішення індивідуального характеру, яке фактично є виконаним. Вважав, що Вінницька міська рада без належних на те законодавчо встановлених підстав прийняла рішення про припинення Релігійній громаді Хрестовоздвиженського храму УПЦ м. Вінниця права постійного користування земельною ділянкою площею 2,0000 га, кадастровий номер 0520688900:05:001:0102, для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій, за адресою: м.Вінниця, вул. Миколи Ващука (Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серія та номер: ЯЯ №019770, виданий 06.07.2011 р., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 990367305101, номер запису про інше речове право: 15730928), яке є безстроковим та набуте в порядку, визначеному законодавством. Одночасно з цим рішення Вінницької міської ради в частині скасування п. 1 додатку 3 до рішення міської ради від 29.04.2016 №254 про надання дозволу на укладання договору суперфіцію Релігійній громаді Хрестовоздвиженського храму УПЦ м. Вінниця з Вінницький приватний православний навчально-виховний комплекс святого Миколая , на земельну ділянку площею 2,0000 га, кадастровий номер 0520688900:05:001:0102, у м. Вінниці, пов`язане з п.1 рішення, також є незаконним та підлягає скасування з огляду на те, що на підставі цього пункту оскаржуваного Рішення позивач втрачає право суперфіцію на підставі договору від 26.07.2016. Відтак, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог та наявності правових підстав для їх задоволення.

2.Узагальнені доводи апеляційної скарги та заперечення інших учасників справи

Вінницька міська рада у апеляційній скарзі вказує на те, що суд помилково дійшов висновку, що для вирішення даного спору першочергово необхідно надати оцінку установчим документам Релігійної громади Хрестовоздвиженського храму УПЦ м. Вінниця, яка є третьої особою у справі.

Також, суд першої інстанції залишив без уваги доводи відповідача, що процесуальний закон вимагає належності особи, яка звернулася до суду з позовом, до суб`єктів правовідносин, у яких застосовується або буде застосовано цей акт. Таке ж правило має застосовуватись і до оскарження правових актів індивідуальної дії. Як вбачається зі змісту спірного пункту 1 Рішення № 1677, він стосується конкретно визначених суб`єктів: власника земельної ділянки в особі Вінницької міської ради та юридичної особи - Релігійної громади Хрестовоздвіженсокго храму УПЦ, тобто позивач не є учасником (суб`єктом) правовідносин, передбачених в оскарженому пункті рішення індивідуального характеру.

Проте, суд першої інстанції не дослідив, що позивач не є учасником (суб`єктом) правовідносин, про які йдеться у спірному п.1 Рішення №1677, тому не породжує для позивача права на захист шляхом звернення з позовною вимогою про визнання протиправним та скасування спірного пункту.

Крім того, судом першої інстанції неправильно застосовано положення ст. 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" та ст.92 ЗК України у контексті неврахування судом рішення Конституційного Суду України від 27.12.2022 у справі №1-13/2019/374/19 щодо визнання конституційними змін до Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації";

Матеріалами справи підтверджується та не заперечується позивачем, що власником земельної ділянки є Вінницька міська територіальна громада в особі Вінницької міської ради.

Отже, відповідач наділений повноваженнями з розпорядження спірною земельною ділянкою та має необхідний обсяг цивільної дієздатності на укладання договору суперфіцію із позивачем.

Наведене, ще раз підтверджує, що припинення права постійного користування земельною ділянкою третій особі - релігійній громаді Хрестовоздвіженського храму УПЦ - не створює жодних правових наслідків для Позивача. А тому, за відсутності доказів реального порушення права Позивача як суперфіціарія земельної ділянки з кадастровим номером 0520688900:05:001:0102, скаржник вважає поданий позов лише превентивним (попереджувальним) способом захисту позивача та таким, що є передчасним.

Заперечуючи доводи апеляційної скарги Вінницький приватний православний навчально-виховний комплекс святого Миколая вказує на те, що п.1 оскаржуваного рішення відповідача стосується припинення права постійного користування земельною ділянкою Релігійній громаді Хрестовоздвиженського храму УПЦ м. Вінниця, проте воно безпосередньо стосується інтересів позивача.

Даний пункт оскаржуваного Рішення порушує права позивача, оскільки його право суперфіцію на підставі договору від 26.07.2016р. виникло внаслідок існування у Релігійної громади Хрестовоздвиженського храму УПЦ м. Вінниці права постійного користування земельною ділянкою.

В свою чергу, п.1.2. оскаржуваного рішення безпосередньо стосується позивача, оскільки його правовим наслідком є скасування правової підстави для укладення договору суперфіцію.

Жодним чином не заперечуючи права власності відповідача на спірну земельну ділянку, позивач звертає увагу, що в укладенні договору суперфіцію апелянт безпосередньо брав участь, про що свідчать наявність підпису уповноваженої особи та печатка відповідача в самому тексті договору та його реєстрація в Департаменті комунальних ресурсів 26.07.2016р. за № 01817.

Отже, станом на 26.07.2016р. відповідач виклав своє волевиявлення стосовно земельної ділянки, прийнявши відповідне рішення в межах своєї компетенції, а через майже 7 років за відсутності будь-яких правових підстав скасував його.

Насамперед такі дії апелянта свідчать про певне свавілля з боку органу місцевого самоврядування, в повноваження якого не входить скасування власних рішень, дія яких була вже вичерпана виконанням, оскільки таке викликає сумнів у правовій визначеності та стабільності.

3.Обставини справи, встановлені апеляційним судом.

На підставі Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серія та номер: ЯЯ №01977, виданого 06.07.2011р. згідно рішення Якушинецької сільської ради від 31.03.2010р. 43 сесії 5 скликання, у постійному користуванні Релігійної громади Хрестовоздвиженського храму УПЦ м. Вінниця перебуває земельна ділянка площею 2,0000 га, кадастровий номер 0520688900:05:001:0102, цільове призначення - для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій, за адресою: м. Вінниця, вул. Миколи Ващука.

Пунктом 1 Додатку 3 до рішення Вінницької міської ради від 29.04.2016 № 254 було надано дозвіл Релігійній громаді Хрестовоздвиженського храму УПЦ м. Вінниці на укладання договору суперфіцію з Вінницьким приватним православним навчально-виховним комплексом святого Миколая (код ЄДРПОУ - 38135230, юридична адреса: м. Вінниця, вул. Келецька, 59А), на земельну ділянку площею 2,0000 га, кадастровий номер 0520688900:05:001:0102, у м. Вінниці, що перебуває в постійному користуванні Релігійної громади Хрестовоздвиженського храму УПЦ м. Вінниці, відповідно до Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ №019770 від 06.07.2011, для громадських та релігійних організацій (для будівництва Православного медичного центру).

Як наслідок, між громадою Хрестовоздвиженського храму УПЦ м. Вінниця та позивачем був укладений договір суперфіцію № б/н від 26.07.2016.

Даний договір був погоджений Вінницькою міською радою та зареєстрований в Департаменті комунальних ресурсів 26.07.2016р. за № 01817.

Рішення Вінницької міської ради № 1677 від 26.05.2023р. Про припинення права постійного користування земельними ділянками релігійним громадам, визнання договору оренди припиненим та про скасування пунктів рішень міської ради керуючись Земельним кодексом України, Законами України Про місцеве самоврядування в Україні, Про свободу совісті та релігійні організації та Про внесення зміни до статті 12 Закону України Про свободу совісті та релігійні організації щодо назви релігійних організацій (об`єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка за законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, враховуючи рішення Вінницької обласної ради від 28.04.2023 р. №547 Про забезпечення зміцнення національної безпеки у сфері свободи совісті та діяльності релігійних організацій на території Вінницької області, керуючись п. 34 ч.1 ст. 26, ч.1 ст.59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні, міська рада вирішила:

1. Припинити Релігійній громаді Хрестовоздвиженського храму УПЦ м. Вінниця (код ЄДРПОУ - 13333358, юридична адреса: м. Вінниця, вул. Келецька, буд. 59А) право постійного користування земельною ділянкою площею 2,0000 га, кадастровий номер 0520688900:05:001:0102, для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій, за адресою: м.Вінниця, вул. Миколи Ващука (Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серія та номер: ЯЯ №019770, виданий 06.07.2011 р., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 990367305101, номер запису про інше речове право: 15730928).

1.2. Скасувати п. 1 додатку 3 до рішення міської ради від 29.04.2016 №254 про надання дозволу на укладання договору суперфіцію Релігійній громаді Хрестовоздвиженського храму УПЦ м. Вінниця (код ЄДРПОУ - 13333358, юридична адреса: м. Вінниця, вул. Келецька, буд. 59А) з Вінницький приватний православний навчально-виховний комплекс святого Миколая (код ЄДРПОУ - 38135230, юридична адреса: м. Вінниця, вул. Келецька, 59А), на земельну ділянку площею 2,0000 га, кадастровий номер 0520688900:05:001:0102, у м. Вінниці.

4. Користувачам земельних ділянок, зазначених в даному рішенні, в місячний строк з дня прийняття рішення привести земельні ділянки, вказані в даному рішенні в первинний стан, придатний для їх використання.

5. Департаменту земельних ресурсів міської ради направити дане рішення користувачам земельних ділянок, зазначених в цьому рішенні, з метою виконання п. 4 рішення та забезпечення здійснення заходів щодо державної реєстрації речових прав на земельні ділянки.

6. Контроль за виконанням цього рішення покласти на постійну комісію міської ради з питань містобудування, будівництва, земельних відносин та охорони природи (А. Іващук) та постійну комісію міської ради з питань законності, депутатської діяльності і етики (С. Василюк).

Враховуючи вище викладене, позивач звернувся до Господарського суду Вінницької області з позовною заявою до Вінницької міської ради про визнання незаконним та скасування пункту 1 та підпункту 1.2 рішення Вінницької міської ради № 1677 від 26.05.2023. Підставою позовних вимог позивачем визначено, те, що релігійну громаду Хрестовоздвиженського храму УПЦ м. Вінниці згідно п.1 спірного рішення припинено за відсутності передбачених Законом правових підстав. Поряд з цим скасовуючи п. 1 додатку 3 до рішення міської ради від 29.04.2016 № 254 про надання дозволу на укладання договору суперфіцію Релігійній громаді Хрестовоздвиженського храму УПЦ м.Вінниця з Вінницький приватний православний навчально-виховний комплекс святого Миколая, відповідач не зазначив жодної правової норми, яка надає йому право на прийняття такого рішення.

4.Правові норми, які застосовуються апеляційним судом до спірних правовідносин.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом частини 1 статті 140 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення у межах Конституції і законів держави.

Згідно зі статтею 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначає Закон України Про місцеве самоврядування в Україні.

У частині 3 статті 24 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні визначається, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання (стаття 25 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні).

Відповідно до частини 1 статті 59 Закону Про місцеве самоврядування в Україні рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

За приписами частини першої статті 92 Земельного кодексу України, право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без установлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають, серед іншого, релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності.

Відповідно до статті 141 Земельного кодексу України підставами припинення права користування земельною ділянкою є: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати; набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини; передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об`єктом державно-приватного партнерства або об`єктом концесії.

5. Правова позиція апеляційного суду стосовно обставин справи і доводів апеляційної скарги.

Проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесені рішення, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Предметом позову в цій справі є вимоги позивача до відповідача про визнання незаконним і скасування рішення від 26.05.2023 №1677 в частині припинення позивачу права постійного користування земельною ділянкою площею 2,0000 га кадастровий номер 0520688900:05:001:0102. Підставою позовних вимог, на думку позивача, є порушення його права на землю оспорюваним рішенням міської ради.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, що Вінницький приватний православний навчально-виховний комплекс святого Миколая є релігійною організацією, яка зареєстрована в Єдиному державному реєстрі підприємств, організацій, установ 12 серпня 1994 року.

Згідно із ч. ч. 1, 3 ст. 90 ЦК України юридична особа повинна мати своє найменування, яке містить інформацію про її організаційно-правову форму та назву. Найменування установи має містити інформацію про характер її діяльності. Юридична особа може мати крім повного найменування скорочене найменування. Найменування юридичної особи вказується в її установчих документах і вноситься до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" (в редакції, чинній із 31.01.2019) найменування юридичної особи повинно містити інформацію про її організаційно-правову форму (крім державних органів, органів місцевого самоврядування, органів влади Автономної Республіки Крим, державних, комунальних організацій, закладів, установ, а також випадку, передбаченого абзацом 2 цієї частини) та назву. Найменування релігійної організації може містити інформацію про її організаційно-правову форму виключно за бажанням такої юридичної особи.

За змістом пунктів 1, 31, 32 частини 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" (в редакції, чинній із 31.01.2019) в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб: найменування юридичної особи, у тому числі скорочене (за наявності); вид релігійної організації; віросповідна приналежність релігійної організації.

Таким чином, така юридична особа як релігійна організація саме "повинна" мати своє найменування, а не "може" мати таке найменування, оскільки без найменування юридична особа взагалі не може існувати як суб`єкт права - учасник цивільних, господарських та інших відносин. Адже найменування юридичної особи ідентифікує її у вказаних правовідносинах та є засобом її індивідуалізації. Однак організаційно-правова форма в найменуванні релігійної організації може зазначатися лише за її бажанням. Подібні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 11.09.2024 у справі №911/1476/23 та постанові Верховного Суду від 11.09.2024 у справі №917/1061/23.

Відповідно до ч. ч. 7, 8 ст.12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" (в редакції Закону України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", чинній із 26.12.2018) релігійна організація (об`єднання), яка безпосередньо або як складова частина іншої релігійної організації (об`єднання) входить до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, зобов`язана у своїй повній назві, зазначеній у її статуті (положенні), відображати належність до релігійної організації (об`єднання) за межами України, до якої вона входить (частиною якої вона є), шляхом обов`язкового відтворення у своїй назві повної статутної назви такої релігійної організації (об`єднання) з можливим додаванням слів "в Україні" та/або позначення свого місця в структурі іноземної релігійної організації.

Входження релігійної організації (об`єднання) до релігійної організації (об`єднання), зазначеної в частині 7 цієї статті, визначається у разі наявності однієї з таких ознак: 1) у статуті (положенні) релігійної організації, що діє в Україні, містяться вказівки на входження до структури релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України; 2) у статуті (положенні) закордонної релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, містяться вказівки на входження до її структури релігійної організації (об`єднання), що діє на території України, а також на право прийняття статутними органами управління зазначеної закордонної релігійної організації (об`єднання) рішень з канонічних і організаційних питань, які є зобов`язуючими для релігійної організації (об`єднання), що діє на території України; 3) статутом (положенням) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, передбачене обов`язкове входження керівників (повноважних представників) релігійної організації (об`єднання), що діє на території України, до статутних органів управління зазначеної закордонної релігійної організації (об`єднання) з правом вирішального голосу.

Водночас імперативним приписом пункту 4 розділу II "Перехідні та прикінцеві положення" Закону України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" передбачено, що у разі якщо протягом чотирьох місяців (для релігійних громад - дев`яти місяців) з дня набрання чинності цим Законом та/або набрання чинності законом, яким іноземна держава визнається такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, релігійна організація (об`єднання) не внесла передбачених законом змін до своєї офіційної назви та не подала відповідні зміни до свого статуту (положення) на реєстрацію, її статут (положення) втрачає чинність у частині, якою визначається повна офіційна назва релігійної організації (об`єднання).

Отже, обов`язок релігійних організацій (об`єднань), які входять до офіційно опублікованого переліку релігійних організацій внести зміни до свого статуту (положення) виникає відповідно до прямої вказівки ч. 7 ст. 12 Закону України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації". Подібні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 11.09.2024 у справі № 911/1476/23 та постанові Верховного Суду від 11.09.2024 у справі № 917/1061/23.

Системний аналіз наведених приписів законодавства свідчить про те, що встановлення відповідності статуту (положення) релігійної організації ознакам за ч. ч. 7, 8 ст. 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" (в редакції Закону України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", чинній з 26.12.2018) зумовлює обов`язок такої організації внести до нього відповідні зміни. Наслідком невиконання такого обов`язку протягом строку, встановленого Законом, є втрата чинності статуту в частині, якою визначається повна офіційна назва релігійної організації. Подібні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 11.09.2024 у справі №911/1476/23 та постанові Верховного Суду від 11.09.2024 у справі №917/1061/23.

Апеляційний господарський суд зазначає, що відповідно до ч. 2 та абз. 1 ч. 6 ст. 11 ГПК України, суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

Водночас колегія суддів враховує, що приписи Закону України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" та статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", були перевірені Конституційним Судом України на предмет їх відповідності Конституції України.

Рішенням Конституційного Суду України від 27.12.2022 № 4-р/2022 (справа щодо повної назви релігійних організацій) Закон України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" та стаття 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" визнані такими, що відповідають Конституції України.

Як зазначив Конституційний Суд України, аналіз ст. 90 ЦК України, ч. 3 ст. 8, ч. 1, 5 ст. 12, ст. 13, 14 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", ст. 16 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" від 15.05.2003 № 755-IV свідчить про те, що Закон України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" не запроваджує інакшого ставлення до певної релігійної організації (об`єднання), а уточнює загальні вимоги держави до здійснення реєстраційно-облікової діяльності релігійних організацій (об`єднань) у випадку підлеглості такої релігійної організації (об`єднання) керівним центрам (управлінням), що знаходяться в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину її території (абзаци 2- 8 підпункту 4.5 пункту 4 мотивувальної частини рішення).

Конституційний Суд України дійшов висновку про те, що приписи розділу I Закону України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" в частині уточнення назви релігійних організацій (об`єднань) не порушують конституційного права на свободу світогляду і віросповідання (релігії), права на свободу об`єднання в громадські організації, а отже, права на підлеглість релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості (абзац 9 підпункту 4.5 пункту 4 мотивувальної частини рішення).

Конституційний Суд України, аналізуючи пояснювальну записку до проекту Закону України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" щодо назви релігійних організацій (об`єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, ухваленого в подальшому як Закон України, з`ясував, що цей Закон розроблено з метою забезпечення державної безпеки та суверенітету України, а також з метою забезпечення суспільства повною та достовірною інформацією.

Тобто законодавець, унормовуючи порядок реєстраційно-облікової діяльності релігійних організацій (об`єднань), які підлеглі релігійним центрам (управлінням) та знаходяться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, керуючись приписами частини 2 статті 35, частини 1 статті 36, частини 1 статті 37 Конституції України, мав право застосувати обмеження у вигляді обов`язку таких релігійних організацій (об`єднань) уточнити свою назву в цій частині та відобразити повну назву у своїх установчих документах (абзаци 2, 4 підпункту 4.6 пункту 4 мотивувальної частини рішення).

Відтак Конституційний Суд України констатував правомірними, а отже, допустимими обмеження свободи світогляду і віросповідання (релігії) у поєднанні зі свободою об`єднання в громадські організації (у частині обов`язку уточнення назви релігійних організацій (об`єднань); орган конституційного контролю окремо зауважив, що його висновок про домірність застосованих заходів обумовлений також тим фактом, що ухвалення цього Рішення відбувається в умовах введеного в Україні воєнного стану, під час боротьби Українського народу проти агресії російської федерації (абзаци 6, 7 підпункту 4.6 пункту 4 мотивувальної частини рішення).

При цьому Конституційний Суд України дослідив твердження суб`єкта права на конституційне подання щодо невідповідності частині 3 статті 35, частині 1 статті 36 Конституції України в частині наділення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, повноваженнями проводити релігієзнавчу експертизу зареєстрованих статутів релігійних організацій (об`єднань).

Конституційний Суд України зазначив, що Конституція України не містить приписів, які прямо або опосередковано забороняли би державі здійснювати релігієзнавчі експертизи статутів (положень) релігійних організацій (об`єднань). Приписів частин 2, 3 статті 35, частини 1 статті 36, частини 1 статті 37 Конституції України свідчать про те, що державі належить перевіряти створювання політичних партій, громадських організацій та об`єднань на відповідність вимогам, що їх визначено Конституцією України. Одним із правомірних засобів такої перевірки є експертиза статутів політичних партій, громадських організацій та об`єднань, здійснювана відповідно до закону уповноваженими суб`єктами (абзац 2 підпункту 4.7 пункту 4 мотивувальної частини Рішення).

Конституційний Суд України зазначив, що установлений пунктом 2 розділу II "Перехідні та прикінцеві положення" Закону України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" порядок здійснення релігієзнавчої експертизи має на меті запобігти будь-яким зловживанням правом на свободу світогляду і віросповідання (релігії), забезпечити достовірне подання релігійними організаціями (об`єднаннями) відомостей про свою повну назву відповідно до вимог розділу I зазначеного Закону. Таку мету Конституційний Суд України визнав легітимною (абзац 5 підпункту 4.7 пункту 4 мотивувальної частини рішення).

Водночас Конституційний Суд України визнав юридично безпідставним твердження про те, що держава не може позбавляти чинності статут (положення) релігійної організації (об`єднання), яка не внесла угодні державі зміни, як це передбачено Закону України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації". При цьому Конституційний Суд України констатував, що ніхто не може бути увільнений від своїх обов`язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань, зазначене стосується й релігійних організацій (об`єднань), які за змістом частини 10 статті 5 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" зобов`язані дотримуватися вимог чинного законодавства. Тому такий підхід законодавця до врегулювання питання юридичної відповідальності релігійної організації (об`єднання) за відмову виконати свій обов`язок та уточнити у своїй повній офіційній назві свою належність до іноземної організації як її структурної частини, за висновком Конституційного Суду України, є виправданим (речення друге абзацу 2, абзаци 2- 4 підпункту 4.8 пункту 4 мотивувальної частини рішення).

З урахуванням викладеного Конституційний Суд України констатував, що припис пункту 4 розділу II "Перехідні та прикінцеві положення" Закону України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" не суперечить Конституції України.

Крім того, суб`єкт права на конституційне подання, посилаючись на припис частини 1 статті 8 Конституції України та, зокрема, на рішення Конституційного Суду України від 29.06.2010 № 17-рп/2010, пов`язав питання дотримання/недотримання процедури ухвалення Закону України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" із принципом юридичної визначеності який, на його думку, вимагає, щоб норми були чіткими і точними та спрямованими на забезпечення того, щоб ситуації та правовідносини залишалися передбачуваними. Крім того, суб`єкт права на конституційне подання зазначав, що порушення законодавчої процедури стосується, зокрема, положення про передбачуваність ситуації, оскільки прийняття закону мало би не відбутись або закон мав би бути в іншій редакції, якби законодавча процедура була дотримана.

Однак Конституційний Суд України, дослідивши порушене авторами конституційного подання питання, зазначив, що приписи Закону України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" є чіткими та однозначними, вони є передбаченими за своїми наслідками, їх сформульовано з достатньою чіткістю та зрозумілістю, а саме так, що в релігійних організацій (об`єднань) немає перешкод, щоб відповідно до них упорядкувати свою поведінку. Тому підстав для визнання Закону України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" таким, що суперечить статті 8 Конституції України, немає (абзац 2 підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини).

Враховуючи наведене, колегія суддів під час перегляду оскаржуваного рішення у цій справі №902/862/23 бере до уваги, що питання щодо конституційності приписів Закону України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" та статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", було всебічно досліджене Конституційним Судом України, який не встановив невідповідності наведених приписів законодавства положенням Конституції України.

Апеляційний господарський суд зазначає, що відповідно до частини 5 статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" (в редакції, чинній з 26.12.2018) статут (положення) релігійної організації не повинен суперечити чинному законодавству.

Наведене положення кореспондується як із приписами пункту 8 частини 1 статті 28 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", за змістом якої підставою для відмови в державній реєстрації є невідповідність найменування юридичної особи вимогам закону, так і з вимогами частини 1 статті 15 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", відповідно до якої в реєстрації статуту (положення) релігійної організації може бути відмовлено, якщо її статут (положення) або діяльність суперечать чинному законодавству.

Відповідно до частини 7 статті 17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" користування землею релігійні організації здійснюють у порядку, встановленому Земельним кодексом України та іншими законодавчими актами України. Земельні ділянки, що надаються релігійним організаціям у постійне користування для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності, забороняється використовувати для здійснення підприємницької діяльності.

Згідно із частиною 1 та пунктом "в" частини 2 статті 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що пунктом 6 статті 3 Цивільного кодексу України закріплений принцип справедливості, добросовісності та розумності. Зазначений принцип включає, зокрема, обов`язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість та добросовісно вести переговори. Відсутність договірних відносин між сторонами до моменту укладення договору не означає, що на переддоговірній стадії сторони не несуть жодних обов`язків по відношенню одна до одної.

Добросовісність та розумність належать до фундаментальних засад цивільного права (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України). Отже, і на переддоговірній стадії сторони повинні діяти правомірно, зокрема, поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності. Прояви таких обов`язків та недобросовісної чи нерозумної поведінки є численними і не можуть бути визначені у вичерпний спосіб.

Зокрема, недобросовісну поведінку може становити необґрунтоване припинення переговорів, пропозиція нерозумних умов, які завідомо є неприйнятними для контрагента, вступ у переговори без серйозних намірів (зокрема з метою зірвати укладення договору з третьою особою, наприклад з конкурентом недобросовісної сторони переговорів), нерозкриття необхідної контрагенту інформації, тощо. Подібні висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц.

Кожен суб`єкт цивільного права повинен виконувати свої обов`язки, якщо вони випливають з закону або звичаю (стаття 7 Цивільного кодексу України). Для цього воля такого суб`єкта має формуватися таким чином, щоб його дії були правомірними. Якщо ж суб`єкт цивільного права не виконує свій обов`язок добровільно, хоча має юридичну та фактичну можливість його виконати, то це свідчить про дефект його волі. Зокрема, якщо суб`єкт цивільного права зобов`язаний виконати вимоги закону, який визнано конституційним, але протиправно не робить цього, то це свідчить про дефект волі такого суб`єкта. Спонукання такого суб`єкта до внесення відповідних змін до статуту не може полягати в його зобов`язанні або його представника чи органу (посадової особи) судом прийняти рішення про подання відповідних змін до свого статуту (положення) на державну реєстрацію тощо, бо обов`язок вчинити такі дії вже виник із закону. Якщо такий обов`язок не виконується, то додаткове покладення цього ж самого обов`язку судом, з одного боку, є неможливим, а з іншого - є неефективним, бо дефект волі стане на заваді виконанню такого обов`язку навіть у разі ухвалення відповідного судового рішення.

Отже, з врахуванням системного аналізу змісту положень пункту 6 статті 3 та частин 1, 3 статті 90 Цивільного кодексу України, пункту "в" частини 2 статті 92 Земельного кодексу України, статей 12- 14, 17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", пункту 4 розділу II "Перехідні та прикінцеві положення" Закону України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" та статей 9, 16, 28 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", колегія суддів констатує, що в разі очевидної недобросовісної поведінки позивача, яка полягає в порушенні релігійною організацією обов`язку, покладеного на неї Законом України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" (щодо внесення відповідних змін до статуту в установлений цим Законом строк), який визнано конституційним, право постійного землекористування такої організації може бути припинено органом місцевого самоврядування в зв`язку із втратою постійним землекористувачем статусу релігійної організації, який (статус) на підставі пункту "в" частини 2 статті 92 Земельного кодексу України надається виключно тим суб`єктам, чий статут (положення) зареєстровано у встановленому законом порядку, оскільки зумовлена невиконанням імперативних вимог Закону України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" втрата чинності статутом релігійної організації в частині, в якій визначається повна офіційна назва такої організації, призводить до припинення господарської та інших видів діяльності релігійної організації.

Подібні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 11.09.2024 у справі №911/1476/23, постанові Верховного Суду від 11.09.2024 у справі № 917/1061/23 та постанові Верховного Суду від 17.09.2024 у справі № 911/1474/23.

Отже, у разі порушення вимог спеціального закону, який безпосередньо регулює статус і діяльність релігійних організацій, відповідна релігійна організація в розумінні пункту "в" частини 2 статті 92 Земельного кодексу України не може вважатися такою, статут (положення) якої зареєстровано у встановленому законом порядку, тобто припиняє свою діяльність як учасник цивільних, господарських та інших відносин (без найменування юридична особа взагалі не може існувати як суб`єкт права), а тому втрачає як статус релігійної організації, так і статус суб`єкта права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності.

Подібні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 11.09.2024 у справі №911/1476/23, постанові Верховного Суду від 11.09.2024 у справі № 917/1061/23 та постанові Верховного Суду від 17.09.2024 у справі № 911/1474/23.

Наведеним спростовується покладений в основу оскаржуваного судового рішення висновок про відсутність передбачених ст.141 Земельного кодексу України вичерпних підстав припинення права користування спірною земельною ділянкою, оскільки пунктом "в" частини 1 цієї статті (в редакції, чинній на час прийняття міською радою оспорюваного рішення) визначено таку підставу, як припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій, що не слід ототожнювати із припиненням позивача як юридичної особи, коли таке припинення відбувається без правонаступництва.

За таких обставин висновок суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовної вимоги про визнання незаконним і скасування оспорюваного рішення, яким Вінницька міська рада припинила право постійного користування на земельну ділянку саме у зв`язку із втратою позивачем статусу релігійної організації та суб`єкта права постійного користування землею, є помилковим, позаяк не відповідає викладеному висновку щодо комплексного застосування положень пункту 6 статті 3 та частин 1, 3 статті 90 Цивільного кодексу України, пункту "в" частини 2 статті 92 Земельного кодексу України, статей 12- 14, 17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", пункту 4 розділу II "Перехідні та прикінцеві положення" Закону України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" та статей 9, 16, 28 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань".

З урахуванням установлених судом апеляційної інстанції обставин, колегія суддів погоджується з доводами відповідача про те, що позивач не виконав вимоги спеціального Закону, який безпосередньо регулює статус та діяльність релігійних організацій, та у встановлений термін не змінив офіційної назви у статуті.

За таких обставин суд апеляційної інстанції констатує, що відповідно до статті 92 Земельного кодексу України позивач не є суб`єктом права постійного користування земельною ділянкою комунальної форми власності, оскільки він не подав до суду будь-яких документів щодо зміни та подання на реєстрацію змін до свого статуту, що, в свою чергу, свідчить про законність та обґрунтованість оспорюваного рішення Вінницької міської ради, прийнятого нею на виконання положень Закону України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" та Рішення Конституційного Суду України від 27.12.2022 № 4-р/2022 у справі № 1-13/2019(374/19) (справа щодо повної назви релігійних організацій).

Подібні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 11.09.2024 у справі №911/1476/23, постанові Верховного Суду від 11.09.2024 у справі № 917/1061/23 та постанові Верховного Суду від 17.09.2024 у справі № 911/1474/23.

Оскільки судом апеляційної інстанції достовірно встановлено той факт, що позивач у встановлений строк не вніс передбачених Законом України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" змін до своєї офіційної назви і не подав відповідні зміни до свого статуту (положення) на державну реєстрацію, колегія суддів з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 11.09.2024 у справі № 911/1476/23, від 11.09.2024 у справі № 917/1061/23 та від 17.09.2024 у справі № 911/1474/23, погоджується з доводами скаржника про те, що статут позивача втратив чинність у частині, яка визначає повну офіційну назву релігійної організації, а тому в розумінні пункту "в" частини 2 статті 92 ЗК України позивач не є релігійною організацією, статут якої зареєстровано у встановленому законом порядку, а відтак не може вважатися суб`єктом права постійного користування спірною земельною ділянкою.

Відтак, з огляду на встановлені обставини, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду Вінницької області від 18.10.2023 року у справі №902/862/23 винесене з помилковим застосуванням норм матеріального права. Відтак, наявні обґрунтовані підстави для скасування прийнятого у справі судового рішення і ухвалення нового рішення.

6.Висновки за результатами апеляційного розгляду.

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що в апеляційній скарзі Вінницької міської ради наведено достатні та переконливі доводи, на підставі яких колегія суддів дійшла до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги.

А відтак, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Господарського суду Вінницької області необхідно скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду Вінницької області від 18.10.2023 р. у справі №902/862/23 прийнято з порушенням норм матеріального права, не відповідає вимогам щодо повного та достовірного встановлення обставин, які підлягали встановленню господарським судом, що призвело до помилкових висновків.

За таких обставин, враховуючи положення статті 275 та статті 277 ГПК України апеляційну скаргу Вінницької міської ради на рішення Господарського суду Вінницької області від 18.10.2023 р. у справі №902/862/23 слід задовольнити та скасувати рішення суду першої інстанції. Прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Здійснити розподіл судових витрат у відповідності до ст.129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Вінницької міської ради на рішення Господарського суду Вінницької області від 18.10.2023 р. у справі №902/862/23 задоволити.

Рішення Господарського суду Вінницької області від 18.10.2023 у справі №902/862/23 скасувати. Прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Стягнути з Вінницького приватного православного навчально-виховного комплексу святого Миколая (2000, м.Вінниця, вул.Келецька, буд.59А, код ЄДРПОУ 38135230 на користь Вінницької міської ради (21100, м.Вінниця, вул.Соборна, буд. 59, код ЄДРПОУ 25512617) 4026 грн судового збору за розгляд апеляційної скарги.

Господарському суду Вінницької області видати наказ.

Постанова суду апеляційної інстанції в порядку ст.284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у строк та в порядку встановленому статтями 287-289 ГПК України.

Справу №902/862/23 повернути Господарському суду Вінницької області.

Повний текст постанови складений "18" листопада 2024 р.

Головуючий суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Василишин А.Р.

Суддя Бучинська Г.Б.