Рішення

від 13.11.2024 по справі 914/1199/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.11.2024 Справа № 914/1199/20

місто Львів

Господарський суд Львівської області у складі судді Сухович Ю.О., за участі секретаря судового засідання Хороз І.Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування», місто Київ

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Альянс Маркет», місто Львів

про стягнення страхового відшкодування в сумі 38 450,88 грн.

За участю представників:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: Піцикевич В.В. адвокат (ордер на надання правничої допомоги серія ВС №1316955 від 11.10.2024).

Процес.

На розгляд Господарського суду Львівської подано позов Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування до Товариства з обмеженою відповідальністю «Альянс Маркет» про стягнення страхового відшкодування в сумі 38 450,88 грн.

Хід розгляду справи викладено у наявних в матеріалах ухвалах суду та відображено протоколах судових засідань.

Ухвалою від 17.08.2020 суд (суддя Щигельська О.І.) зупинив провадження у справі №914/1199/20 до набрання законної сили судовим рішенням Новозаводського районного суду міста Чернігова по справі №751/6825/16-к.

Розпорядженням керівника апарату Господарського суду Львівської області №391 від 19.10.2023, у зв`язку із наданням судді Щигельській О.І. відпустки у зв`язку із вагітністю та пологами з 14.10.2023 по 16.02.2024, призначено повторний автоматизований розподіл справи.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.10.2023 для розгляду справи №914/1199/20 визначено суддю Сухович Ю.О.

Ухвалою від 24.09.2024 суд прийняв справу до провадження та поновив провадження у справі, постановив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, призначив розгляд справи по суті на 14.10.2024.

Протокольною ухвалою від 14.10.2024 враховуючи клопотання представника відповідача (вх.№24773/24 від 11.10.2024), судове засідання для розгляду справи по суті відкладено на 13.11.2024 на 10:00 год.

Позивач явки повноважного представника в судове засідання 13.11.2024 для розгляду справи по суті не забезпечив, проте, 08.10.2024 на електронну адресу суду від позивача надійшло клопотання (вх.№24379/24) в якому представник позивача просив суд розглянути справу №914/1199/20 без його участі, на підставі наявних у ній доказів.

Представник відповідача в судове засідання 13.11.2024 для розгляду справи по суті з`явився, в судовому засіданні подав клопотання про долучення до матеріалів справи копій судових рішень у справі №751/6825/16-к, яке в подальшому було зареєстроване канцелярією суду за вх.№27440/24). Проти позову заперечив, просив відмовити у його задоволенні.

Відводів складу суду та секретарю судового засідання сторонами не заявлено.

У судовому засіданні 13.11.2024 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору та правова позиція сторін.

Позиція позивача.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 22.04.2015 між ПрАТ «Страхова компанія «Арсенал Страхування» та ТзОВ «Альянс Маркет» було укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АІ-7761500, згідно якого ПрАТ «Страхова компанія «Арсенал Страхування» взяло на себе зобов`язання відшкодувати шкоду, заподіяну третім особам внаслідок дорожньо-транспортної пригоди внаслідок експлуатації транспортного засобу «ГАЗ-5312», реєстраційний номер НОМЕР_1 .

07.12.2015 у місті Чернігові на вулиці Козацька трапилась дорожньо-транспортна пригода за участю застрахованого у позивача на підставі договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АІ-7761500 від 22.04.2015 автомобіля «ГАЗ-5312», реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 та громадянина ОСОБА_2 .

Внаслідок вищевказаної ДТП заподіяно шкоду здоров`ю громадянину ОСОБА_2 , розмір шкоди заподіяної життю та здоров`ю та моральної шкоди становить 38 450,88 грн,

Позивач на підставі страхового Акта №109.01215217-1 від 22.12.2017 та розрахунку суми страхового відшкодування до нього виплатив громадянину ОСОБА_2 страхове відшкодування за шкоду життю та здоров`ю, а також моральну шкоду на користь потерпілого в сумі 38 450,88 грн.

Позивач зазначає про встановлення вини водія ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 286 Кримінального Кодексу України та факт невідповідності технічного стану існуючим вимогам Правил дорожнього руху, при цьому покликається на вирок Новозаводського районного суду міста Чернігова від 28.02.2017 у справі №751/6825/16-к, провадження №1-кп/751/44/17.

Покликаючись на положення статей 1166, 1172, 1191 Цивільного кодексу України, статті 27, 38 Закону України «Про страхування», позивач просить стягнути з відповідача майнову шкоду в сумі 38 450,88 грн.

Позиція відповідача.

Відповідач відзиву на позовну заяву у строк, визначений судом, не подав, однак, в судовому засіданні 13.11.2024 представник усно заперечив проти позову, просив відмовити у його задоволенні. Зокрема зазначив, що долучені позивачем докази свідчать лише про факт виплати страхового відшкодування, водночас зважаючи на скасування вироку Новозаводського районного суду міста Чернігова від 28.02.2017 у справі №751/6825/16-к, провадження №1-кп/751/44/17, як доказу на який покликається позивач в обґрунтування позовних вимог про стягнення з відповідача страхового відшкодування, підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

На підставі наведених заперечень, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову повністю.

Обставини встановлені судом.

22.04.2015 між ПрАТ «Страхова компанія «Арсенал Страхування» (надалі по тексту рішення - позивач, згідно з договором - страхувальник) та ТзОВ «Альянс Маркет» (надалі по тексту рішення - відповідач, згідно з договором - страховик) було укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів Поліс № АІ-7761500, код страховика 146, згідно якого ПрАТ «Страхова компанія «Арсенал Страхування» взяло на себе зобов`язання відшкодувати шкоду, заподіяну третім особам внаслідок дорожньо-транспортної пригоди внаслідок експлуатації транспортного засобу «ГАЗ-5312», реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Страхова сума (ліміт відповідальності) на одного потерпілого складає:

- шкоду, заподіяну життю і здоров`ю 100 000,00 грн;

- шкоду, заподіяну майну 50 000,00 грн.

Строк дії договору з 00 год. 00 хв. 22.04.2015 до 24 год. 00 хв. 21.04.2016.

Як зазначає позивач 07.12.2015 у місті Чернігові на вулиці Козацька трапилась дорожньо-транспортна пригода за участю застрахованого у позивача на підставі договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АІ-7761500 від 22.04.2015 автомобіля «ГАЗ-5312», реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 та громадянина ОСОБА_2 .

Внаслідок вищевказаної ДТП заподіяно шкоду життю та здоров`ю громадянину ОСОБА_2 .

Відповідно до розрахунку суми страхового відшкодування за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів Поліс № АІ-7761500 від 22.04.2015 розмір шкоди заподіяної життю та здоров`ю та моральної шкоди становить 38 450,88 грн, а саме:

- за лікування, відповідно до висновку лікаря-експерта ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» ОСОБА_3 від 01.12.2017, шкода, заподіяна здоров`ю ОСОБА_2 , складає 20 083,89 грн;

- за шкоду, пов`язану із стійкою втратою непрацездатності, згідно з п. 26.2. ст. 26 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», складає 16 536,00 грн (мінімальна заробітна плата 1 378, 00 х кількість місяців 12 = 16 536,00 грн);

- моральна шкода, згідно ст. 26-1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» розраховується у розмірі 5 % від страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю, і становить 36 619,89 грн х 0,05 = 1 830,99 грн.

Позивач з урахуванням умов договору ОСЦПВ №АІ-7761500 від 22.04.2015, склав страховий Акт №109.01215217-1, згідно з яким подію кваліфіковано страховим випадком та призначено до виплати страхове відшкодування за шкоду життю та здоров`ю в розмірі 38 450,88 грн (підстава: заява про подію, що має ознаки страхового випадку від 09.11.2017; вирок Новозаводського районного суду міста Чернігова від 28.02.2017).

Позивач на підставі страхового Акта №109.01215217-1 від 22.12.2017 та розрахунку суми страхового відшкодування до нього сплатив громадянину ОСОБА_2 суму страхового відшкодування за шкоду життю та здоров`ю, а також моральну шкоду в загальному розмірі 38 450,88 грн, що підтверджується, наявним в матеріалах справи, платіжним дорученням №447 від 03.01.2018.

Як зазначає позивач, шкода заподіяна здоров`ю громадянину ОСОБА_2 внаслідок ДТП, що трапилась 07.12.2015 у місті Чернігові на вулиці Козацька, була здійснена транспортним засобом № АІ-7761500 від 22.04.2015 автомобіля «ГАЗ-5312», реєстраційний номер НОМЕР_1 , власником якого є відповідач ТзОВ «Альянс Маркет» - роботодавець ОСОБА_1 (водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду).

Відтак, позивач просить стягнути з відповідача майнову шкоду в сумі 38 450,88 грн.

Висновки суду.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного Кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Так, відносини в сфері страхування регулюються Цивільним кодексом України, Законом України «Про страхування», який спрямований на створення ринку страхових послуг, посилення страхового захисту майнових інтересів підприємств, установ, організацій та фізичних осіб.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про страхування», страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Згідно статті 8 вказаного Закону, страховий ризик - певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.

Страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов`язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Статтею 5 Закону України «Про страхування» передбачено, що залежно від вольового характеру страхування може бути добровільним або обов`язковим. Суд зауважує, що саме залежно від виду укладеного договору страхування потерпілою стороною страховик і набуде можливості застосувати право вимоги в порядку суброгації чи регресу.

Поняття добровільного майнового страхування розкривають положення статті 6 Закону України «Про страхування» та статей 979, 982 Цивільного кодексу України. Добровільне страхування здійснюється на основі договору між страховиком і страхувальником.

Згідно статті 979 Цивільного кодексу України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до статті 993 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України врегульовані Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», який є спеціальним.

Регрес це право зворотної вимоги страховика до особи, яка є винною у спричиненні шкоди. Регресна вимога має похідний характер. Вона виникає тільки на основі виконання якогось іншого зобов`язання, що стосовно регресного може бути названо основним. Регресне зобов`язання завжди є похідним від основного, оскільки, коли припиняє дію основне, виникає регресне зобов`язання.

Відповідно до пункту г підпункту 38.1.1. пункту 38.1 статті 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо дорожньо-транспортна пригода визначена в установленому порядку безпосереднім наслідком невідповідності технічного стану та обладнання транспортного засобу існуючим вимогам Правил дорожнього руху.

Таким чином, норми спеціального Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» дають альтернативне право страховику, на звернення з позовом в порядку регресу до водія транспортного засобу, який спричинив ДТП, у визначених Законом випадках.

Пунктом 3 частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Загальні положення про відшкодування завданої майнової шкоди закріплені в положеннях статті 1166 Цивільного кодексу України.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (частина 2 статті 1166 Цивільного кодексу України).

Відповідно до положень статей 1187, 1188 Цивільного кодексу України, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, зокрема, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Згідно з частиною 1 статті 1172 Цивільного кодексу України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Вищевказана норма встановлює загальні правила відповідальності юридичної або фізичної особи за шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Для покладення на юридичну або фізичну особу відповідальності необхідною є наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправної поведінки працівника, завданої шкоди, причинного зв`язку та вини), так і певних спеціальних умов, лише за наявності яких може бути застосована зазначена стаття. До таких спеціальних умов відносяться:

а) перебування завдавача шкоди в трудових (службових) відносинах з юридичною або фізичною особою - роботодавцем, незалежно від характеру таких відносин: постійні, тимчасові, сезонні тощо;

б) завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов`язків. Тобто виконання роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами, протягом усього робочого часу. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов`язків працівника.

Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки не несе відповідальності за завдану шкоду потерпілим особам, якщо вона керувала транспортним засобом у зв`язку з виконанням трудових обов`язків. Така особа, може бути притягнута до відповідальності роботодавцем лише в порядку регресу відповідно до статті 1191 Цивільного кодексу України.

Наявність трудових відносин між володільцем та особою, яка керувала джерелом підвищеної небезпеки має підтверджуватись відповідними доказами, зокрема документами про наявність трудових відносин тощо. На виникнення зобов`язання володільця (власника) транспортного засобу щодо відшкодування заподіяної ним майнової шкоди впливають обставини, такі як в який саме час було заподіяно шкоду (під час виконання трудових чи службових обов`язків); чи було джерело підвищеної небезпеки надано працівникові в процесі виконання ним трудових обов`язків чи він самовільно, неправомірно використав його в особистих цілях.

Відповідно до частини 2 статті 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

З аналізу статей 1172 та 1187 Цивільного кодексу України слідує, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки роботодавець.

Так, позивач на підтвердження обставин, що є підставою подання регресного позову, покликається на вирок Новозаводського районного суду міста Чернігова від 28.02.2017 у справі №751/6825/16-к (провадження №1-кп/751/44/17), яким встановлено факт невідповідності технічного стану забезпеченого транспортного засобу існуючим вимогам Правил дорожнього руху.

Відповідно до частини 6 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

В ході розгляду справи судом з`ясовано, що ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 27.09.2017 по справі №751/6825/16-к вирок Новозаводського районного суду міста Чернігова від 28 лютого 2017 року щодо ОСОБА_1 без змін. Проте, Верховним Судом колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду, постановою від 29.11.2018, задоволено касаційну скаргу захисника, а касаційну скаргу прокурора задоволено частково, а ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 27.09. 2017 щодо ОСОБА_1 скасовано і призначено новий розгляд зазначеної справи в суді апеляційної інстанції.

В подальшому, ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 14.03.2019 по справі №751/6825/16-к апеляційні скарги захисника в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1 та першого заступника прокурора Чернігівської області задоволено частково, а вирок Новозаводського районного суду міста Чернігова від 28.02.2017 щодо ОСОБА_1 скасовано і призначено на новий розгляд у суді першої інстанції.

Водночас, ухвалою Новозаводського районного суду міста Чернігова від 27.10.2023 у справі №751/6825/16-к, провадження №1-кп/751/44/17 кримінальне провадження №12015270010009813 від 07.12.2015 за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 286 Кримінального Кодексу України, закрито на підставі пункту 5 частини 1 статті 284 Кримінального процесуального кодексу України у зв`язку зі смертю останнього.

Враховуючи вищенаведене, позивачем не надано жодних доказів на підтвердження того, що страховий випадок настав саме у зв`язку з невідповідністю технічного стану автомобіля (ГАЗ-5312», реєстраційний номер НОМЕР_1 ), існуючим вимогам Правил дорожнього руху та з вини ОСОБА_1 .

Долучені позивачем докази свідчать лише про факт виплати позивачем страхового відшкодування, водночас зважаючи на скасування вироку Новозаводського районного суду міста Чернігова від 28.02.2017 у справі №751/6825/16-к, провадження №1-кп/751/44/17, як доказу на який покликається позивач в обґрунтування позовних вимог про стягнення з відповідача страхового відшкодування, підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Отже, суд дійшов висновку про те, що позивачем не доведено належними, допустимими, достовірними та вірогідними доказами наявність правових підстав для задоволення його позовних вимог, внаслідок чого позов до задоволення не підлягає.

За загальним правилом, одним з основних принципів господарського судочинства є змагальність процесу, що закріплена у статті 13 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно статті 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

У відповідності до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування «вірогідності доказів» на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Вказане узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Верховного суду у справі № 904/2357/20 від 21.08.2020.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Розподіл судових витрат.

В силу статті 129 Господарського процесуального кодексу України, сплачений позивачем судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу слід покласти на нього.

Керуючись статтями 2, 18, 73, 76-79, 129, 165, 236, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку статті 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, встановленому статтями 256-257 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 18.11.2024.

СуддяСухович Ю.О.