Рішення

від 19.11.2024 по справі 914/2441/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.11.2024 Справа № 914/2441/15(914/226/24)

Господарський суд Львівської області розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи:

за позовом:Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська»до відповідача:Публічного акціонерного товариства «Львівська вугільна компанія»про:стягнення 69701078 грн. 70 коп. (з яких: 34428613,76 грн. основний борг; 16728084,86 грн. пеня; 3081449,84 3% річних; 15462930,24 грн. інфляційні)в межах справи:№ 914/2441/15про банкрутство:Публічного акціонерного товариства «Львівська вугільна компанія»

Суддя:Цікало А. І.

При секретарі:Андріюк В. М.

Представники:

Позивача:не з`явивсяВідповідача:не з`явився

25.01.2024 р. на розгляд Господарського суду Львівської області за вх. № 254 від Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» надійшла позовна заява до Публічного акціонерного товариства «Львівська вугільна компанія» про стягнення заборгованості за договором поставки вугілля від 11.12.2020 р. № 11/12/20 у розмірі 69701078 грн. 70 коп. (з яких: 34428613,76 грн. основний борг; 16728084,86 грн. пеня; 3081449,84 3% річних; 15462930,24 грн. інфляційні).

Ухвалою суду від 30.01.2024 р. позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; ухвалено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження в межах справи № 914/2441/15 про банкрутство ПАТ «Львівська вугільна компанія»; судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 05.03.2024 р.

08.02.2024 р. до суду за вх. № 3805/24 від представника відповідача надійшла заява із запереченнями проти розгляду справи № 914/2441/15(914/226/24) за правилами спрощеного позовного провадження, в якій представник просить суд розглядати справу за правилами загального позовного провадження та замінити засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням.

Ухвалою суду від 05.03.2024 р. задоволено заяву ПАТ «Львівська вугільна компанія» про розгляд справи № 914/2441/15(914/226/24) в порядку загального позовного провадження; ухвалено розгляд справи № 914/2441/15(914/226/24) здійснювати за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 09.04.2024 р.

14.03.2024 р. до суду за вх. № 7283/24 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

08.04.2024 р. до суду за вх. № 9638/24 від позивача надійшла відповідь на відзив.

Ухвалою суду від 09.04.2024 р. підготовче засідання відкладено на 21.05.2024 р.

Ухвалою суду від 21.05.2024 р. підготовче засідання відкладено на 25.06.2024 р.

21.06.2024 р. до суду за вх. № 16417/24 від відповідача надійшло клопотання про зменшення розміру пені.

Ухвалою суду від 24.06.2024р. підготовче засідання призначено на 12.09.2024 р.

Ухвалою суду від 12.09.2024 р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 15.10.2024 р.

Ухвалою суду від 15.10.2024 р. розгляд справи відкладено на 14.11.2024 р.

Сторони були належним чином повідомлені про дату, час і місце цього засідання, в судове засідання не з`явились, причин неявки не повідомили.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

У зв`язку з неявкою учасників справи, відповідно до положень ч. 4 та ч. 5 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, рішення підписано без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата складання повного судового рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, суд встановив наступне:

11.12.2020 р. між Державним підприємством «Вугільна компанія «Краснолиманська» (Постачальник, позивач у справі) та Публічним акціонерним товариством «Львівська вугільна компанія» (Покупець, відповідач у справі) укладено договір поставки вугілля № 11/12/20 (надалі Договір).

Відповідно до п. 1.1. Договору, Постачальник (позивач) зобов`язався поставити у власність Покупцю (відповідачу), а відповідач зобов`язався оплатити вугільну продукцію (далі - вугілля) на зазначених у Договорі умовах.

Згідно з п. 2.5. Договору, право власності на вугілля від Постачальника до Покупця переходить після підписання Сторонами акту приймання-передачі вугілля згідно з умовами Договору.

Відповідно до п. 8.3.4. Договору, відповідач зобов`язався підписати і завірити печаткою отримані від позивача акти приймання-передачі вугілля у разі відсутності зауважень до їх змісту та повернути позивачу його примірник.

Так, на виконання умов Договору, позивач поставив (передав у власність) відповідачу вугілля на загальну суму 37928613,76 грн., що підтверджується Актами приймання-передачі вугільної продукції № 50 від 28.12.2020 р. на суму 12308933,68 грн., № 51 від 28.12.2020 р. на суму 5468661,00 грн., № 52 від 30.12.2020 р. на суму 6452132,61 грн., № 53 від 31.12.2020 р. на суму 3016282,50 грн., № 1 від 12.01.2021 р. на суму 1461821,11 грн., № 2 від 12.01.2021 р. на суму 9220782,86 грн.

Відповідно до п. 7.1. Договору, оплата вартості вугілля та відшкодування вартості його доставки здійснюється покупцем на підставі підписаних сторонами Актів приймання-передачі вугілля та Актів відшкодування вартості доставки в національній валюті України шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на вказаний в розділі 12 Договору рахунок Відокремленого підрозділу «Перспективний розвиток» Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» протягом 10 робочих днів з моменту підписання відповідних Актів.

Згідно з п. 8.3.1. Договору, відповідач зобов`язався своєчасно та в повному обсязі здійснювати оплату вугілля на умовах Договору.

Відповідач частково здійснив оплату за поставлене вугілля на суму 3500000,00 грн., що підтверджується звітом по банківській виписці.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем за поставлене вугілля складає 34428613,76 грн.

За неналежне виконання грошового зобов`язання, позивачем нараховано відповідачу 16728084,86 грн. пені, 3081449,84 3% річних та 15462930,24 грн. інфляційних втрат.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що оскільки претензії щодо оплати вугілля не заявлялись, а договір діє до повного виконання зобов`язань, позов про стягнення заборгованості є передчасним. Відповідач вказує, що нарахування пені проведено позивачем поза межами 6 місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, тобто з порушенням ч. 6 ст. 232 ГК України. Також зазначає, що 28.02.2022 р. Торгово-промислова палата України засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану з 24.02.2022 р. відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 р. № 64/2022, що є підставою для звільнення від відповідальності за неналежне виконання договірних зобов`язань.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного:

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ч. 1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно з ч.1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно із ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У відповідності до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

Згідно з ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 691 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Судом встановлено, що заборгованість відповідача перед позивачем за поставлене вугілля згідно умов договору поставки вугілля № 11/12/20 від 11.12.2020р. становить 34428613,76 грн., що підтверджується відповідними актами приймання-передачі вугільної продукції та не заперечується відповідачем.

Відповідно до п. 7.1. Договору, оплата вартості вугілля та відшкодування вартості його доставки здійснюється покупцем на підставі підписаних сторонами Актів приймання-передачі вугілля та Актів відшкодування вартості доставки в національній валюті України шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на вказаний в розділі 12 Договору рахунок Відокремленого підрозділу «Перспективний розвиток» Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» протягом 10 робочих днів з моменту підписання відповідних Актів.

Отже, договором поставки вугілля № 11/12/20 від 11.12.2020 р. встановлено строк оплати вартості вугілля - протягом 10 робочих днів з моменту підписання Актів приймання-передачі вугілля та Актів відшкодування вартості доставки. Зазначене спростовую твердження відповідача про те, що відсутність претензії на оплату за вугілля свідчить про відсутність обов`язку відповідача здійснювати оплату за отримане вугілля.

Щодо твердження відповідача про те, що введений з 24.02.2022 р. воєнний стан в Україні є форс-мажорною обставиною, що звільняє відповідача від виконання зобов`язань за Договором поставки вугілля № 11/12/20 від 11.12.2020 р., а також від відповідальності за неналежне виконання вказаного договору, суд зазначає таке.

Саме по собі ведення воєнного стану в Україні, без доведення учасником справи причинно-наслідкового зв`язку між його введенням та неможливістю своєчасного виконання зобов`язань за договором, не свідчить про наявність підстав для звільнення його від відповідальності за порушення договірних зобов`язань. Воєнний стан як обставина непереборної сили звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов`язаних із ним обставин юридична чи фізична особа не може виконати ті чи інші зобов`язання.

Враховуючи положення п. 7.1. Договору (оплата послуг проводиться протягом 10 робочих днів з моменту підписання Актів) та останню дату поставки вугілля 12.01.2021 р. (акт приймання-передачі вугільної продукції № 1 від 12.01.2021 р.), відповідач зобов`язаний був оплатити позивачу за отримане вугілля до 26.01.2021 р., тобто до введення в Україні воєнного стану.

Отже, відповідачем не доведено причинно-наслідкового зв`язку між введенням в Україні воєнного стану та неможливістю своєчасного виконання зобов`язань за Договором поставки вугілля № 11/12/20 від 11.12.2020 р., оскільки відповідач повинен був виконати зобов`язання за вказаним договором більш ніж за рік до введення воєнного стану в Україні.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошових зобов`язань. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За неналежне виконання грошового зобов`язання, відповідно до ст. 625 ЦК України, позивачем нараховано відповідачу 3081449,84 грн. 3% річних та 15462930,24 грн. інфляційних втрат.

Позивачем здійснено нарахування інфляційних втрат та 3 % річних за період 26.01.2021 р. 19.01.2024 р. на заборгованість у розмірі 34428613,76 грн.

Перевіривши розрахунки інфляційних втрат та 3% річних, здійснений позивачем, суд дійшов висновку, що такі розрахунок є правильним, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача 3081449,84 грн. 3% річних та 15462930,24 грн. інфляційних втрат підлягає задоволенню.

Згідно з ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Пунктом 9.14. Договору поставки вугілля № 11/12/20 від 11.12.2020 р. встановлено, що за порушення виконання грошового зобов`язання за Договором Постачальник має право стягнути з Покупця пеню у розмірі облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми, з якої допущено прострочення за кожний день прострочення.

Позивачем нараховано відповідачу пеню у розмірі 16728084,86 за період 26.01.2021 р. 19.01.2024 р. на заборгованість у розмірі 34428613,76 грн. виходячи з однієї облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

Щодо тверджень відповідача про те, що нарахування пені проведено позивачем поза межами 6 місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, тобто з порушенням ч. 6 ст. 232 ГК України, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020 р. № 540-IX, Розділ IX «Прикінцеві положення» Господарського кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., № № 18-22, ст. 144) доповнено пунктом 7 такого змісту: « 7. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 р. № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Отже строк, визначений ст. 232 Господарського кодексу України, продовжений до 01.07.2023 р.

У даному випадку строк нарахування пені закінчився 01.07.2023 р.

Здійснивши власний розрахунок пені за період 26.01.2021 р. 01.07.2023 р. на заборгованість у розмірі 34428613,76 грн. виходячи з однієї облікової ставки НБУ за кожен день прострочення, суд зазначає, що розмір пені становить 13167294,08 грн.

Отже, позовна вимога в частині стягнення 3560790,78 грн. пені задоволенню не підлягає.

Відповідач звернувся до суду з клопотанням від 21.06.2024 р. про зменшення розміру пені до 1130013,13 грн.

Зазначене клопотання обґрунтоване, зокрема, тим, що пеня, 3% річних та інфляційні втрати, що нараховані позивачем, перевищують суму основного боргу. Відповідач перебуває в судовій процедурі банкрутства, що свідчий про важкий фінансовий стан відповідача. У зв`язку із значними пошкодженнями об`єктів теплової генерації через масовані обстріли рф, у відповідача відсутні ринки збуту вугільної продукції, що призвело до виникнення у відповідача заборгованості із заробітної плати та заборгованості перед бюджетом.

Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно із ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Крім того, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ст. 3 Цивільного кодексу України).

З аналізу зазначених норм вбачається, що вони не є імперативними, тобто зменшення розміру неустойки є правом, а не обов`язком суду, та може бути застосоване на розсуд суду за наявності певних умов.

Беручи до уваги доводи відповідача, викладені у клопотанні про зменшення розміру пені, дотримуючись принципу збалансованості інтересів сторін, враховуючи фінансовий стан відповідача, суд дійшов висновку про можливість частково задоволити клопотання відповідача про зменшення розміру пені та зменшити розмір яка підлягає стягненню на 30% до 9217105,86 грн.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Сплачений позивачем судовий збір у розмірі 1045516,18 грн. слід покласти на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог без врахування зменшеного судом розміру пені.

Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. ст. ст. 3, 7, 8, 11, 42, 46, 73, 74, 76, 86, 123, 129, 191, 232, 237, 238 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» до Публічного акціонерного товариства «Львівська вугільна компанія» про стягнення заборгованості за договором поставки вугілля від 11.12.2020 р. № 11/12/20 у розмірі 69701078 грн. 70 коп. (з яких: 34428613,76 грн. основний борг; 16728084,86 грн. пеня; 3081449,84 3% річних; 15462930,24 грн. інфляційні) задоволити частково.

2.Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Львівська вугільна компанія» (с. Сілець, Сокальський район, Львівська область, 80086; ідентифікаційний код 35879807) на користь Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» (вул. Перемоги, буд. 9, м. Родинське, м. Покровськ, Донецька область, 85310; ідентифікаційний код 31599557) 62190099 грн. 70 коп. (з яких: 34428613,76 грн. основний борг; 9217105,86 грн. пеня; 3081449,84 3% річних; 15462930,24 грн. інфляційні) та 992090 грн. 30 коп. витрат по сплаті судового збору.

3.В задоволенні позову в частині стягнення 7510979 грн. 00 коп. пені відмовити.

4.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з ч. 1 ст. 256 ГПК України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Цікало А.І.