Постанова

від 14.11.2024 по справі 5/58

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2024 року

м. Київ

cправа № 5/58 (907/847/23)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Картере В.І. - головуючий, Білоус В.В., Огороднік К.М.,

за участю секретаря судового засідання Заріцької Т.В.,

представників учасників справи:

позивача: Лозовський В.М.,

відповідача: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ліквідатора Закритого акціонерного товариства "Котнар" арбітражного керуючого Кучака Юрія Федоровича

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.07.2024 (колегія суддів у складі: Гриців В.М. - головуючий, Плотніцький Б.Д., Малех І.Б.)

у справі №5/58 (907/847/23)

за позовом Закритого акціонерного товариства "Котнар" в особі арбітражного керуючого Кучака Юрія Федоровича

до Берегівської районної державної адміністрації Закарпатської області (Берегівської районної військової адміністрації)

про визнання незаконним та скасування розпорядження

в межах справи №5/58

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фудз Трейд"

до Закритого акціонерного товариства "Котнар"

про банкрутство,

ВСТАНОВИВ:

Хід розгляду справи та стислий зміст позовних вимог

1. Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 04.06.2010 порушено провадження у справі за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фудз Трейд" про визнання банкрутом Закритого акціонерного товариства "Котнар" (далі - Боржник).

2. Постановою Господарського суду Закарпатської області від 30.03.2011 визнано Боржника банкрутом, відкрито щодо нього ліквідаційну процедуру.

3. У межах зазначеної справи Боржник у особі ліквідатора звернувся до господарського суду з позовом до Берегівської районної державної адміністрації Закарпатської області (Берегівської районної військової адміністрації) (далі - Адміністрація) про визнання незаконним і скасування розпорядження Адміністрації від 31.07.2023 №112 "Про розірвання договору оренди земельної ділянки" (далі - Розпорядження).

4. Позов мотивовано посиланням на невідповідність Розпорядження вимогам статей 526, 629, 651 Цивільного кодексу України та умовам договору про оренду земельної ділянки, порушення у зв`язку з його прийняттям прав Боржника.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

5. Адміністрація та Боржник 24.06.2003 уклали договір оренди земельної ділянки, посвідчений Берегівською державною нотаріальною конторою 11.07.2003 за реєстраційним №2-2951 та зареєстрований у ДП "Мукачевський районний центр ДЗК" 01.12.2003 за №040323700003 (далі - Договір оренди).

6. За умовами Договору оренди Адміністрація передала Боржнику в оренду на п`ятдесят років земельну ділянку, що перебуває в державній власності, загальною площею 40 га, розташовану на території Мужіївської сільської ради Берегівського району Закарпатської області, кадастровий номер земельної ділянки 2120486400:01:000:0004 (далі - Земельна ділянка). Цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Земельну ділянку передано з метою сільськогосподарського виробництва для закладки молодих виноградників.

7. Згідно з пунктом 4 Договору оренди зміна умов договору можлива за взаємною згодою сторін; договір втрачає чинність у разі його припинення або розірвання; підставою припинення договору є: закінчення його строку; придбання орендарем земельної ділянки у власність; примусовий викуп (вилучення) земельної ділянки у разі суспільної необхідності; в разі ліквідації юридичної особи - орендаря.

8. Підставою розірвання договору є: взаємна згода сторін; випадкове знищення чи пошкодження орендованої земельної ділянки, яке суттєво перешкоджає передбаченому у пункті 2.1 Договору оренди її використанню; вимога однієї зі сторін у випадку невиконання іншою стороною обов`язків, передбачених договором; добровільна відмова орендаря від оренди земельної ділянки або припинення діяльності орендаря; укладення договору оренди землі з порушенням порядку, встановленого у законодавстві України. Сторони погодились із тим, що дострокове розірвання цього договору має здійснюватися за умови письмового попередження заінтересованої в цьому сторони не пізніше, ніж за 6 місяців до визначеного терміну. В разі відсутності взаємної згоди сторін щодо зміни умов цього договору його дострокове розірвання на вимогу заінтересованої сторони ці питання вирішуються в судовому порядку. В разі припинення або розірвання цього договору орендар має забезпечити виконання умов повернення земельної ділянки визначених в цьому договорі.

9. На виконання умов Договору оренди в порядку користування Земельною ділянкою Боржник заклав багаторічні насадження плодоносних і неплодоносних виноградників.

10. 08.12.2009 Боржник (продавець) і Товариство з обмеженою відповідальністю "Карпат-Вин Еталон" (покупець) уклали договір №8/12/09 купівлі-продажу (далі - Договір купівлі-продажу), згідно з пунктом 1.1 якого Боржник передав у власність покупцю багаторічні насадження плодоносних і неплодоносних виноградників, розташовані (засаджені) на території Мужіївської сільської ради Берегівського району.

11. 15.04.2011 Боржник і ТОВ "Карпат-Вин Еталон" уклали договір суборенди земельної ділянки, зареєстрований Міськрайонним управлінням Держкомзему м. Берегово і Берегівському районі 12.12.2011 за №212040004000141 (далі - Договір суборенди), на підставі якого Боржник передав ТОВ "Карпат-Вин Еталон" у суборенду на сорок два роки Земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

12. Згідно з пунктом 4.1.1 Договору суборенди орендна плата вноситься суборендарем у грошовій формі в розмірі 1759,20 грн щороку на поточні рахунки орендодавця.

13. Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 29.01.2020 у межах справи №5/58 за заявою ліквідатора Боржника до ТОВ "Карпат-Вин Еталон" визнано недійсним Договір суборенди.

14. 05.09.2022 право оренди Земельної ділянки зареєстровано за Боржником у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (№ запису 47783326).

15. Постановою Верховного Суду від 18.05.2023 у справі №5/58(907/314/21), зокрема, задоволено зустрічний позов Боржника в особі ліквідатора до ТОВ "Карпат-Вин Еталон": визнано недійсним Договір купівлі-продажу, зобов`язано ТОВ "Карпат-Вин-Еталон" повернути Боржнику отримані у власність за Договором купівлі-продажу плодоносні і неплодоносні виноградники, розташовані (засаджені) на території Мужіївської сільської ради Берегівського району.

16. Після отримання зазначеного судового рішення 22.06.2023 ліквідатор Боржника засобами електронного зв`язку (електронною поштою) подав на адресу Адміністрації запит №02-01/62-119 від 21.06.2023 щодо надання реквізитів для сплати орендної плати.

17. 31.07.2023 Адміністрація ухвалила Розпорядження про розірвання з 01.08.2023 Договору оренди. Розпорядження обґрунтоване інформацією Головного управління Державної податкової служби у Закарпатській області (вих. №5420/5/07-16-04-01-09 від 17.07 2023 р.) про те, що Боржник здійснив останній платіж орендної плати у 2011 - 2012 роках, а за період 2012 - 2023 роки орендну плату за користування Земельною ділянкою не сплачував. Також підставою розірвання Договору оренди зазначено припинення діяльності орендаря (Боржника).

Стислий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

18. Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 06.03.2024 позов задоволено, визнано незаконним і скасовано Розпорядження.

19. Рішення мотивовано тим, що Договір оренди не передбачає розірвання його в односторонньому порядку в позасудовий спосіб, прийняття Розпорядження відбулося без законодавчо визначених передумов для цього, що порушує права Боржника на користування об`єктом оренди та розміщеними на ньому багаторічними насадженнями (виноградниками), які є складовою частиною ліквідаційної маси Боржника. Водночас доказів наявності обставин, що зумовили прийняття Розпорядження матеріали справи не містять.

20. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 11.07.2024 рішення господарського суду першої інстанції скасовано, прийнято нове рішення - в позові відмовлено.

21. Постанову мотивовано неефективністю обраного Боржником способу захисту своїх прав, адже Розпорядження не заміняє способів і порядку розірвання договору, встановлених законом і визначених Договором оренди, а визнання незаконним і скасування Розпорядження не несе правових наслідків для Боржника.

Стислий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника

22. Боржник у особі ліквідатора подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову апеляційного господарського суду та залишити в силі рішення місцевого господарського суду.

23. Касаційну скаргу подано з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

24. Боржник вважає, що господарський суд апеляційної інстанції не врахував висновків Верховного Суду, викладених у постановах: від 18.04.2023 у справі №357/8277/19, від 06.03.2024 у справі №902/1207/22 щодо застосування статті 17 Закону України "Про оренду землі", пункту 2 частини 1 статті 4 , статей 12, 13, 29 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", статей 125, 126 Земельного кодексу України; від 30.05.2018 у справі №923/466/17, від 05.11.2019 у справі №906/392/18 щодо застосування статей 141, 152, 155 Земельного кодексу України, статті 31 Закону України "Про оренду землі", статті 21 Цивільного кодексу України; від 01.04.2020 у справі №610/1030/18, від 04.04.2018 у справі №361/2965/15-г, від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц, від 08.02.2022 у справі №209/3085/20, від 09.11.2021 у справі №542/1403/17, від 27.11.2018 у справі №905/2260/17 щодо застосування статті 16 Цивільного кодексу України.

25. Також Боржник зазначає, що апеляційний господарський суд під час розгляду справи порушив вимоги статей 236, 237, 277 Господарського процесуального кодексу України щодо повного і всебічного дослідження всіх обставин справи та ухвалення законного та обґрунтованого рішення.

26. Боржник стверджує, що прийняття Адміністрацією Розпорядження є діями, спрямованими на позбавлення суб`єкта права користування земельною ділянкою, тому порушують відповідні права Боржника.

27. На думку Боржника, належним способом захисту його порушеного права буде судове рішення, на підставі якого він зможе відновити запис про право оренди в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Оскільки такий запис скасовано саме на підставі Розпорядження, то за умови його скасування Боржник зможе відновити право оренди в реєстрі на підставі рішення суду.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

28. Адміністрація подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить у задоволенні скарги відмовити.

29. У відзиві Адміністрація наводить зміст судових рішень: ухвали Верховного Суду від 26.09.2024, рішення Господарського суду Закарпатської області від 06.03.2024, постанови Західного апеляційного господарського суду від 11.07.2024 у цій справі, постанови Верховного Суду від 18.05.2023 у справі №5/58 (907/314/21), постанови Західного апеляційного господарського суду від 29.08.2024 у справі №5/58 (907/527/24), а також статей 35, 36 Господарського процесуального кодексу України.

30. Адміністрація зазначає, що касаційна скарга є необґрунтованою та безпідставною, тому не підлягає задоволенню, а постанова апеляційної інстанції є законною та не підлягає скасуванню, доводи касаційної скарги не спростовують фактично встановлених обставин справи і висновків суду.

31. Також Адміністрація посилається на подання Боржником до Господарського суду Закарпатської області позову про визнання за ним права оренди за Договором оренди.

Позиція Верховного Суду

32. Керуючись вимогами статей 14, 300 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги.

33. Предметом касаційного оскарження є судові рішення, ухвалені за наслідками вирішення спору щодо визнання недійсним і скасування Розпорядження Адміністрації про розірвання укладеного між Боржником і Адміністрацією Договору оренди земельної ділянки.

34. У силу статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

35. Відповідно до частини 1 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

36. Зокрема, районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) ведення водного господарства; б) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті; в) індивідуального дачного будівництва (частина 3 статті 122 Земельного кодексу України).

37. У пункті 2 частини 1 статті 21 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" закріплено повноваження державних адміністрацій щодо розпорядження землями державної власності відповідно до закону.

38. Згідно з частиною 1 статті 41 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" голови місцевих державних адміністрацій видають розпорядження одноособово і несуть за них відповідальність згідно із законодавством.

39. Положеннями частини 3 статті 43 і статті 50 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" передбачено, що розпорядження голів місцевих державних адміністрацій, акти інших посадових осіб, які призначаються ними, можуть бути оскаржені в судовому порядку відповідно до закону. Вони скасовуються, зокрема, в судовому порядку, якщо суперечать Конституції України, законом України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства або є недоцільними, неекономними, неефективними за очікуваними чи фактичними результатами.

40. Згідно з пунктом (г) частини 3 статті 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

41. Частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України та частиною 2 статті 20 Господарського кодексу України також передбачено, що способами захисту цивільних (господарських) прав та інтересів може бути, зокрема, визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів.

42. Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина 1 статті 21 Цивільного кодексу України).

43. Водночас необхідно зауважити, що відповідно до положень статті 2 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного (господарського) права (законного інтересу) в разі його порушення, невизнання або оспорювання, у тому числі в судовому порядку. Зазначені норми визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

44. Задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) зазначеного права відповідачем з урахуванням належності обраного способу судового захисту.

45. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала (зокрема у постанові від 22.06.2021 у справі №200/606/18), що застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

46. Також Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (такі висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц, від 08.02.2022 у справі №209/3085/20).

47. Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18).

48. Подібний за змістом висновок наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2024 у справі №910/2592/19, згідно з якою рішення суду має остаточно вирішувати спір по суті та захищати порушене право чи інтерес; якщо для реалізації рішення суду необхідно ще раз звертатися до іншого суду й отримувати ще одне рішення, це означає, що обраний спосіб захисту є неефективним. Тож завданням суду є вирішення спору, який виник між учасниками справи, у найбільш ефективний спосіб з метою запобігання ситуаціям, які б спричинили повторне звернення до суду з іншим позовом, або захисту порушеного права в інший спосіб, тобто вирішення спору між сторонами у такий спосіб, щоб учасники правовідносин не мали необхідності докладати зайвих зусиль для врегулювання спору повторно, або врегулювання спору в іншій спосіб, або врегулювання іншого спору, який виник у зв`язку із судовим рішенням тощо.

49. Позивач як особа, якій належить право на звернення до суду з позовом за захистом свого права та інтересу, самостійно визначає порушене, невизнане чи оспорюване право або охоронюваний законом інтерес, що потребують судового захисту, та спосіб захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб, який не суперечить закону і який він просить суд визначити у рішенні (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі №334/3161/17).

50. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19).

51. Провадження у справах про банкрутство є однією з форм господарського процесу, тому в його межах повинні виконуватися завдання господарського судочинства та досягатися його мета - ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (постанова судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.09.2021 у справі №916/4644/15).

52. Оспорюване в цій справі Розпорядження Адміністрації стосується розірвання Договору оренди Земельної ділянки, укладеного з Боржником.

53. Право оренди земельної ділянки визначено у частині 1 статті 93 Земельного кодексу України як засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

54. Аналогічне визначення закріплено також у статті 1 Закону України "Про оренду землі", згідно зі статтею 13 якого договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

55. Відповідно до статті 525 і частини 1 статті 651 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

56. Частинами 3, 4 статті 32 Закону України "Про оренду землі" також передбачено, що розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором. Натомість договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом.

57. У положеннях статей 24, 25 Закону України "Про оренду землі" закріплено переліки прав та обов`язків обох сторін договору оренди. До них віднесено, зокрема, обов`язок орендаря своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату за земельну ділянку, якому кореспондує право орендодавця вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати за земельну ділянку.

58. У разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 наведеного Закону договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін (частина 1 статті 32 Закону України "Про оренду землі").

59. Пунктом "д" частини 1 статті 141 Земельного кодексу України також встановлено, що однією з підстав припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата земельного податку або орендної плати.

60. Положення наведених норм кореспондуються з частиною 2 статті 651 Цивільного кодексу України, згідно з якою договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених законом або договором. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

61. Застосування такого правового наслідку як розірвання договору судом саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначено через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, і це відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України віднесено, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

62. Оскільки законодавець визначає однією із істотних умов договору оренди землі орендну плату, то основний інтерес особи, яка передає майно в оренду, полягає в отриманні орендної плати за таким договором. Порушення цього інтересу має наслідком завдання шкоди, через що сторона (орендодавець) значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору оренди земельної ділянки.

63. Відповідно до положень частини 3 статті 653 і статті 654 Цивільного кодексу України у разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. При цьому зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

64. Якщо ж договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

65. Дослідивши обставини цієї справи, господарські суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що Договір оренди не передбачає можливості його розірвання в односторонньому порядку. За відсутності взаємної згоди сторін питання щодо зміни умов Договору оренди чи його дострокового розірвання на вимогу заінтересованої сторони вирішується в судовому порядку.

66. Апеляційний господарський суд дійшов правильного висновку про те, що Розпорядження Адміністрації не заміняє способів і порядку розірвання Договору оренди, визначених його умовами та вимогами закону, адже не є ні судовим рішенням, ані вираженою в тій же формі, що й Договір оренди, взаємною згодою сторін на його дострокове розірвання.

67. Тобто прийняття Адміністрацією Розпорядження як таке не має наслідком розірвання Договору оренди та припинення орендних правовідносин між Боржником і Адміністрацією. Тому немає правових підстав для висновку, що прийняття Розпорядження, за відсутності законодавчо визначених передумов для цього, порушує певним чином (зокрема змінює чи припиняє) права Боржника на користування Земельною ділянкою як об`єктом оренди за Договором оренди та розміщеними на ній багаторічними насадженнями (виноградниками).

68. З огляду на таке Верховний Суд відхиляє викладені в касаційній скарзі доводи Боржника про те, що прийняття Розпорядження порушує його права, оскільки є дією, спрямованою на позбавлення суб`єкта права користування земельною ділянкою, позаяк безпосередньо внаслідок прийняття Розпорядження припинення вказаного права Боржника не відбулося.

69. Звертаючись із касаційною скаргою, Боржник посилається на те, що у зв`язку з прийняттям Розпорядження скасовано запис про його право оренди Земельної ділянки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Однак як вбачається зі змісту позовної заяви, відзиву Боржника на апеляційну скаргу, оскаржуваних судових рішень тощо, наведені обставини не були встановлені господарськими судами першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи та не доводились Боржником шляхом подання до матеріалів справи відповідних доказів. З огляду на таке Верховний Суд не може прийняти до уваги наведені доводи, оскільки виходячи з встановлених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України меж розгляду справи, суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями щодо дослідження наданих учасниками справи доказів та встановлення на їх підставі певних обставин, які не були встановлені господарськими судами попередніх інстанцій.

70. Водночас необхідно зауважити, що згідно з положеннями частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у чинній редакції) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню, крім випадків, передбачених пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

71. За змістом пункту 9 частини 1 статті 27 зазначеного Закону державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

72. Водночас згідно з усталеною правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, якщо позивач прагне набути або відновити втрачене володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності (принцип реєстраційного підтвердження володіння, зокрема, сформульований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №653/1096/16-ц), то застосовуються способи захисту прав, які приводять до набуття позивачем володіння нерухомим майном, наприклад, віндикаційний позов (стаття 387 Цивільного кодексу України); позов про примусове виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України), зокрема позов про витребування нерухомої речі у продавця, який відмовився передати річ (частина 2 статті 665, частина 1 статті 620 Цивільного кодексу України); позов про повернення нерухомої речі, переданої на виконання недійсного правочину, тобто нікчемного або визнаного судом недійсним оспорюваного правочину (абзац другий частини 1 статті 216, частина 1, пункт 1 частини 3 статті 1212, частина 1 статті 1213 Цивільного кодексу України); позов про повернення нерухомої речі, переданої на виконання неукладеного правочину, чи в інших випадках набуття нерухомого майна без достатньої правової підстави або на підставі, яка згодом відпала (частина 1 статті 1212, частина 1 статті 1213 Цивільного кодексу України).

73. Зазначені способи захисту прав опосередковуються вимогами про витребування (повернення, стягнення) нерухомого майна. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном введення його у володіння полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.

74. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.03.2023 у справі №522/22473/15-ц, та підлягають врахуванню mutatis mutandis стосовно захисту права оренди з огляду на положення статті 396 Цивільного кодексу України, яка передбачає захист речових прав на чуже майно, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 зазначеного Кодексу, що регулює захист права власності.

75. З огляду на викладене задоволення заявленого в цій справі позову (визнання незаконним і скасування Розпорядження) не могло б забезпечити й гарантувати Боржнику поновлення його певного права, зокрема в разі порушення його внаслідок безпідставної реєстрації припинення його права оренди земельної ділянки в державному реєстрі (за наявності таких обставин), адже не мало б наслідком поновлення такого запису, та / або в разі вчинення перешкод Боржникові у користуванні Земельною ділянкою, набуття іншими особами прав на Земельну ділянку тощо.

76. Оскільки обрання Боржником неналежного способу захисту прав, які він вважає порушеними, є самостійною і достатньою підставою для відмови у задоволенні заявлених ним позовних вимог, Верховний Суд відхиляє також викладені в касаційній скарзі аргументи про неповне дослідження апеляційним господарським судом усіх обставин справи.

77. Також Верховний Суд не приймає до уваги доводи Адміністрації про звернення Боржника з позовом до Адміністрації та ТОВ "Карпат Вин Еталон" про визнання за ним права оренди Земельної ділянки, який розглядається у відокремленому позовному провадженні у межах справи про банкрутство Боржника, зважаючи на відсутність достатніх відомостей про те, що зазначений спір стосується саме спірної в цій справі Земельної ділянки.

78. Крім того, Верховний Суд вважає нерелевантними посилання Боржника на перелічені в касаційній скарзі постанови з урахуванням того, що для касаційного перегляду судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

79. Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Тобто на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом.

80. Проаналізувавши зміст перелічених судових рішень, на які посилається Боржник, Верховний Суд вбачає, що викладені в них висновки щодо застосування норм матеріального права стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі, що розглядається. Адже у зазначених справах не вирішувалися спори про визнання незаконними і скасування правового акту індивідуальної дії, виданого органом державної влади, щодо розірвання договору оренди земельної ділянки, одностороннє розірвання якого без згоди обох сторін в позасудовому порядку не передбачено.

81. Не містять висновків щодо застосування норм матеріального права саме у наведених правовідносинах постанови Верховного Суду від 18.04.2023 у справі №357/8277/19 (в якій вирішено спір про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, скасування реєстрації права оренди, витребування земельної ділянки з незаконного володіння, внесення змін до договору оренди землі), від 30.05.2018 у справі №923/466/17, від 05.11.2019 у справі №906/392/18 (в яких вирішено спори про визнання недійсними і скасування рішень органу місцевого самоврядування щодо припинення права постійного користування земельними ділянками), від 01.04.2020 у справі №610/1030/18 (про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок, скасування державної реєстрації права оренди земельних ділянок), від 04.04.2018 у справі №361/2965/15-г (про визнання протиправними та нечинними рішень виконавчого комітету органу місцевого самоврядування щодо видачі свідоцтв про право власності на майнові паї членів КСП, оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна, а також виданих на їх підставі свідоцтв), від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц (про визнання договору поруки припиненим та частково недійсним), від 08.02.2022 у справі №209/3085/20 (про поділ набутого під час шлюбу майна), від 09.11.2021 у справі №542/1403/17 (про зобов`язання органу місцевого самоврядування прийняти рішення щодо виділення земельної частки (паю) в натурі та передати земельну ділянку, зобов`язання районної державної адміністрації видати розпорядження щодо надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою для відведення земельної ділянки в натурі), від 27.11.2018 у справі №905/2260/17 (про визнання договору оренди нежитлового приміщення, зобов`язання прийняти нежитлове приміщення).

82. Також не є подібними до цієї справи правовідносини, щодо яких ухвалено постанову Верховного Суду від 06.03.2024 у справі №902/1207/22. У зазначеній справі вирішувався спір про визнання незаконними та скасування, зокрема, рішення органу місцевого самоврядування про припинення дії договору оренди землі у зв`язку із закінченням строку його дії. Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові погодилась із висновком апеляційного господарського суду про відсутність порушеного права позивача, по захист якого він звернувся, адже строк дії відповідного договору сплинув на час прийняття спірних рішень ради та вчинення на їх підставі відповідних реєстраційних дій. Тобто в цій справі не вирішувалось питання про законність певних рішень орендодавця щодо дострокового розірвання договору оренди земельної ділянки у непередбачений законом спосіб, наявності чи відсутності порушення прав орендаря у зв`язку з ухваленням такого рішення, а також ефективного захисту таких прав.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

83. Звертаючись з касаційною скаргою, скаржник не довів неправильного застосування господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права до встановлених під час розгляду справи обставин як необхідної передумови для скасування оскаржуваного судового рішення.

84. Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги, а також залишення без змін постанови апеляційного господарського суду.

Розподіл судових витрат

85. Понесені скаржником у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на скаржника, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ліквідатора Закритого акціонерного товариства "Котнар" арбітражного керуючого Кучака Юрія Федоровича залишити без задоволення.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.07.2024 у справі №5/58 (907/847/23) залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Картере

Судді В. Білоус

К. Огороднік