Рішення

від 20.11.2024 по справі 760/11010/20

СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

760/11010/20

СОЛОМ`ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2024 року Солом`янський районний суд міста Києва у складі головуючого судді Кицюк В.С., за участю секретаря Лопатюк А.В., представника позивача ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гаврилова Ольга Василівна, Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ), про визнання протиправним рішення нотаріуса, скасування державної реєстрації права власності, витребування майна із чужого незаконного володіння,-

ВСТАНОВИВ:

У травні 2020 року позивач звернулась до суду із вищезазначеним позовом, у якому просила, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог:

1) витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на користь позивача об`єкт нерухомого майна - житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 ;

2) визнати недійсними договори купівлі-продажу житлового будинку по АДРЕСА_1 , а саме:

-договір купівлі-продажу від 08 жовтня 1996 року №СО312/12031, зареєстрований КП «Київська універсальна біржа» (як первинний договір);

-договір купівлі-продажу, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 про продаж житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 , від 05 лютого 2010 року, посвідчений приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу Бабенко А.М. та зареєстрований у реєстрі за №49;

-договір купівлі-продажу 1/2 частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 329,9 кв.м., житлова площа 212,2 кв.м., укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 від 07 листопада 2017 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гавриловою О.В., зареєстрований в реєстрі за №1310;

-договір купівлі-продажу 1/2 частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 329,9 кв.м., житлова площа 212,2 кв.м., укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 від 08 листопада 2017 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гавриловою О.В., зареєстрований в реєстрі за №1312.

3) скасувати первинну державну реєстрацію права власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 та усі послідуючі державні реєстрації.

В обґрунтування свої вимог зазначає, що позивач з 1999 року користувалась земельною ділянкою площею 0,08га за адресою: АДРЕСА_1 , яка була виділена позивачу для ведення особистого сільського господарства. У 2004 році позивач розпочала будівництво індивідуального житлового будинку на земельній ділянці, будівництво тривало з 2004 по 2005 роки та житловий будинок збудовано на 60%. За порушення позивачем порядку здійснення будівництва ВО КМР винесено постанову про накладення штрафу у справі про адміністративне правопорушення, а саме за здійснення будівництва індивідуального житлового будинку на земельній ділянці АДРЕСА_1 без дозволу на виконання будівельних робіт.

Рішенням Київської міської ради від 20 грудня 2017 року про передачу позивачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарського будівель і споруд у АДРЕСА_1 , державним реєстратором від 21 лютого 2018 року внесено відповідні відомості до державного реєстру про реєстрацію приватної власності на земельну ділянку площею 0,08га за адресою: АДРЕСА_1 , за позивачем. Під час підготовки документів для отримання дозволу на будівництво виявилось, що право власності на недобудований житловий будинок зареєстровано двома частками по 1/2 за ОСОБА_3 . Відповідач ніби придбав дві частки будинку у ОСОБА_4 на підставі договорів купівлі-продажу від 07 листопада 2017 року та 08 листопада 2017 року. У відповіді на адвокатський запит КП «КМБТІ» повідомило0 що за даними реєстрових книг реєстрація права власності на об`єкти нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , відсутня. Відтак позивач стверджує про незаконність реєстраційних дій із правом власності на житловий будинок, який насправді є об`єктом незавершеного будівництва (Т.1 а.с.1-64, 93-230).

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15 травня 2020 року визначено головуючого суддю ОСОБА_8. (Т.1 а.с.66).

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 23 листопада 2020 року відкрито загальне позовне провадження (Т.1 а.с.231).

19.01.2021 до суду надійшла уточнена позовна заява, у якій позивач звертає увагу, що жодна із реєстрацій відчуження права власності на спірний будинок у 1996 році та 2010 році не відбувалась. Крім того, будівництво житлового будинку розпочалось лише у 2004 році, тобто до цього його взагалі не існувало, на сьогоднішній день є об`єктом незавершеного будівництва. Отже, придбання спірного будинку не могло бути у 1996, 2010 та 2017 роках (Т.2 а.с.14-17).

19.02.2021 до суду надійшов відзив представника ОСОБА_3 , у якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування зазначає, що у 2017 році відповідач вирішив придбати будинок та уклав договір купівлі-продажу будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Через деякий час після оформлення права власності на земельну ділянку звернувся до КМР та дізнався, що рішенням від 20 грудня 2017 року КМР передала земельну ділянку у власність позивача, дане рішення КМР оскаржується відповідачем. Крім того, відповідач вважає вимоги позивача взаємовиключними, надані позивачем документи не є доказами, що підтверджують право позивача на витребування будинку (Т.2 а.с.35-49).

11.03.2021 до суду надійшли заперечення на відзив, у яких представник позивача зазначає, що відповідачем не надано жодних доказів, які підтверджують фіктивність договору підряду від 15 березня 2006 року та гарантійного листа від 25 жовтня 2016 року. Фактично відзив зводиться до аргументів відповідача стосовно незаконності отримання позивачем відповідних документів для будівництва спірного будинку та отримання у власність земельної ділянки, що є предметом розгляду іншої справи. Крім того, відповідач не надає пояснень стосовно можливості придбання спірного будинку у 1996, 2010, 2017 роках за оспорюваними договорами, оскільки будинок до теперішнього часу не введено в експлуатацію, тому фактично його неможливо придбати та здійснити державну реєстрацію права власності (Т.2 а.с.50-55).

31.03.2021 до суду надійшло клопотання представника позивача про витребування доказів (Т.2 а.с.59-61).

Протокольною ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 31 березня 2021 року прийнято заяву про уточнення позовних вимог (Т.2 а.с.65-66).

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 31 березня 2021 року задоволено клопотання представника позивача та витребувано докази (Т.2 а.с.69-70).

02.04.2021 до суду надійшли заперечення, у яких представник відповідача зазначає про суперечність та взаємовиключність позовних вимог (Т.2 а.с.71-83).

17.05.2021 до суду надійшли витребувані докази від приватного нотаріуса КМНО Гаврилової О.В. (Т.2 а.с.86-183).

22.06.2021 до суду надійшла заява про уточнення позовних вимог (Т.2 а.с.192-197).

22.06.2021 до суду надійшов лист приватного нотаріусу КМНО Гаврилової О.В. про розгляд справи за її відсутності (Т.2 а.с.198-199).

22.06.2021 до суду надійшло клопотання представника позивача про залучення відповідачів (Т.2 а.с.200).

Протокольною ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 22 червня 2021 року задоволено клопотання про залучення відповідачів та прийнято заяву про уточнення позовних вимог (Т.2 а.с.209-210).

02.04.2021 до суду надійшла зустрічна позовна заява представника відповідача ОСОБА_3 - адвоката Ліпатова І.А. (Т.2 а.с.224-226).

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 01 вересня 2021 року задоволено клопотання представника позивача та витребувано докази (Т.2 а.с.236, 238-239).

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 01 вересня 2021 року відмовлено у прийнятті зустрічної позовної заяви ОСОБА_3 (Т.2 а.с.237, 240-241).

01.12.2021 та 06.12.2021 до суду надійшов лист ДП «Національні інформаційні системи» (Т.3 а.с.23-27, 30-33).

Протокольною ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 06 вересня 2022 року закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду (Т.3 а.с.53-54).

Протокольною ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 22 листопада 2022 року замінено третю особу у зв`язку із ліквідацією ГТУЮ у м. Києві на ЦМУМЮ (м. Київ) (Т.3 а.с.64-65).

21.02.2023 до суду надійшли витребувані докази від приватного нотаріуса КМНО Гаврилової О.В. (Т.3 а.с.72-147).

Розпорядженням керівника апарату Солом`янського районного суду міста Києва від 11 квітня 2024 року №1187, призначено проведення автоматизованого розподілу судової справи у зв`язку із неможливістю продовжувати розгляд справи суддею ОСОБА_8. у зв`язку з її звільненням у відставку, відповідно до рішення Вищої ради правосуддя від 19 березня 2024 року №797/0/15-24 (Т.3 а.с.198).

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11 квітня 2024 року визначено головуючого суддю Кицюк В.С. (Т.3 а.с.199-200).

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 22 квітня 2024 року справу прийнято до провадження, продовжено розгляд за правилами загального позовного провадження. Призначено справу до розгляду в підготовчому судовому засіданні (Т.3 а.с.210).

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 29 липня 2024 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до розгляду по суті (Т.4 а.с.3-4).

Представник позивача просив позов задовольнити з підтав, викладених вище.

Відповідач в судове засідання не з`явився, був повідомлений належним чином про дату, час та місце судового розгляду.

В матеріалах справи наявні заяви від третіх осіб про розгляд даної справи за їх відсутності.

Дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду і вирішення справи, суд приходить до наступного висновку.

Рішенням Київської міської ради від 16 березня 2006 року №279/3370 надано дозвіл на розробку проекту відведення земельних ділянок громадянам у мікрорайоні Жуляни в Солом`янському районі м. Києва, у тому числі ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 (Т.1 а.с.21-23).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 08 листопада 2019 року №188145843, ОСОБА_2 є власником земельної ділянки, загальною площею 0,08 га, кадастровий номер 8000000000:72:537:0055, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . Цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Підстави виникнення право власності: рішення органу місцевого самоврядування, серія та номер 760/3767, видане 20 грудня 2017 року, видавник Київська міська рада (Т.1 а.с.46-48).

Згідно з пояснювальною запискою №ПЗ-27072 від 04 жовтня 2017 року до проекту рішення Київської міської ради: Про передачу гр. ОСОБА_2 у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд у АДРЕСА_1 , у п.5 зазначено, що на земельній ділянці розташований недобудований житловий будинок (Т.1 а.с.39-40).

Згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, за ОСОБА_3 зареєстровано право власності двома частками у розмірі 1/2 кожна на житловий будинок, загальною площею 329,9 кв.м., житлова площа 212,2 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 . Підстава реєстрації: договір купівлі-продажу 1/2 частини житлового будинку, серії та номер 1310 від 07 листопада 2017 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гавриловою О.В.; договір купівлі-продажу 1/2 частини житлового будинку, серії та номер 1312 від 08 листопада 2017 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гавриловою О.В.; довідка Головного управління Держгеокадастру у м. Києві від 03 листопада 2017 року №587/4 (Т.1 а.с.47).

Будинок за адресою: АДРЕСА_2 , відчужено ОСОБА_5 (продавець) на користь ОСОБА_4 (покупець) на підставі договору купівлі-продажу від 05 лютого 2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу Бабенко А.М., право приватної власності за ОСОБА_4 зареєстровано КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації» у реєстраційній книзі за №127/319 (Т.2 а.с.92-93).

Відповідно до п.2 договору купівлі-продажу від 05 лютого 2010 року, право власності на будинок належало ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу, зареєстрованого ВАТ «Київська універсальна біржа» 08 жовтня 1996 року за №СО312/12031 та внесений в реєстраційній книзі КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації» за №127304478 (Т.2 а.с.92).

Департаментом ДАБІ у м. Києві надано відповідь на адвокатський запит від 28 листопада 2019 року №10/26-12/2811/07, у якому повідомлено про відсутність інформації щодо документів, які дають право на виконання будівельних робіт за вказаною вище адресою (Т.1 а.с.52).

З листа Товарної біржі «Київська універсальна біржа» від 17 грудня 2019 року №1/12 вбачається, що на Київській універсальній біржі договір купівлі-продажу від 08 жовтня 1996 року за №СО312/12031 не реєструвався. Згідно з архівними записами зазначений номер договору є збірним номером двох інших договорів на купівлю-продаж об`єктів нерухомості від 10 жовтня 1996 року (Т.1 а.с.49).

Згідно з ч.1 ст.15, ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Статтею 328 ЦК України визначено, що право власності набувається на підставах, що не забороняються законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

У відповідності до ст.48 ЦК УРСР (у редакції, чинній на момент укладення першого правочину), угода недійсна, якщо вона не відповідає вимогам закону, в тому числі порушує особисті чи майнові права неповнолітніх дітей. За недійсною угодою кожна сторона повинна повернути іншій стороні все отримане за угодою, а при неможливості повернути у натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності не передбачені законом.

Відповідно до ч.1 ст.41 ЦК УРСР угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну чи припинення громадянських прав і обов`язків.

У відповідності до ст.225 ЦК УРСР право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові. Якщо продавець майна не є його власником, покупець набуває права власності лише в тих випадках, коли згідно з статтею 145 цього Кодексу власник не вправі витребувати від нього майно.

Відповідно до ч.ч.3, 4 ст.334 ЦК України (у редакції, чинній на момент укладення другого договору), право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

За приписами ч.3 ст.640 ЦК України передбачено, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Згідно зі ст.657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Отже, перехід права власності на нерухоме майно на час укладення договору купівлі-продажу житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 , від 05 лютого 2010 року №49, визначався саме нотаріальним посвідченням та моментом державної реєстрації договору, які вчинялися нотаріусами під час укладення правочинів.

Згідно із ст.55 Закону України «Про нотаріат» угоди про відчуження майна, що підлягає державній реєстрації, посвідчуються за умови подання документів, що підтверджують право власності на майно, що відчужується. При посвідченні угод про відчуження нерухомого майна перевіряється відсутність заборони відчуження або арешту майна. Посвідчення правочинів щодо відчуження нерухомого майна провадиться за місцезнаходженням (місцем реєстрації) цього майна або за місцезнаходженням (місцем реєстрації) однієї із сторін відповідного правочину.

Згідно зі ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Недійсність правочину визначається статтями 203, 215 ЦК України.

Згідно з ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

У відповідності до частин першої, третьої-п`ятої ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (ч.1 ст.656 ЦК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року у справі №753/8671/21 (провадження № 61-550св22) зазначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.

Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (постанова Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року у справі №761/12692/17 (провадження № 61-37390свп18).

Оспорювати правочин може особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, але претендує на те, щоб майно перейшло у її володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка у судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на захист її прав, приведення сторін недійсного правочину до того стану, який мав місце до вчинення правочину, і який дозволить заінтересованій особі реалізувати свої права.

З огляду на викладене, позовні вимоги у частині визнання недійсним договорів купівлі-продажу на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 , підлягають задоволенню.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припиненняречових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

При цьому рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. Тому належним способом захисту права або інтересу позивача у такому разі є не скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав, а скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності(користування).

Отже, законодавством України передбачено такі способи судового захисту порушених прав, як: скасування записів про проведену державну реєстрацію прав; скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав.Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі №925/1265/16, від 04 вересня 2018 року у справі №915/127/18.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №755/9555/18 (провадження №14-536цс18) міститься правовий висновок про те, що після внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно належним способом захисту права є не скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію, яке вичерпало свою дію, а скасування запису про проведену державну реєстрацію відповідного права.

Відповідно до ст.11 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав.

Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Згідно з п.п.1-3 ч.3 ст.26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню, крім випадків, передбачених пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором або, у випадку скасування рішення Міністерства юстиції України, прийнятого відповідно до пункту 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, посадовою особою Міністерства юстиції України. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Отже, у розумінні положень наведеної норми, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому, з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Водночас, у п.3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» унормовано, що судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до набрання чинності цим Законом.

За змістом цієї норми виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тобто до їх переліку не належить судове рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію права, тому починаючи з 16 січня 2020 року цей спосіб захисту вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі № 1952-IV.

Вказані правові висновки наведені в постановах Верховного Суду від 03 вересня 2020 року у справі №914/1201/19, від 23 червня 2020 року у справах №906/516/19, №905/633/19, №922/2589/19, від 30 червня 2020 року у справі №922/3130/19, від 14 липня 2020 року у справі №910/8387/19, від 20 серпня 2020 року у справі №916/2464/19, від 03 лютого 2021 року у справі №278/3367/19-ц.

Щодо вимог у частині витребування з чужого незаконного володіння нерухомого майна, необхідно зазначити наступне.

Так, у разі порушення (невизнання, оспорювання) суб`єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Цим правом на застосування певного способу захисту і є права, які існують у рамках захисних правовідносин. Тобто спосіб захисту реалізується через суб`єктивне цивільне право, яке виникає та існує в рамках захисних правовідносин (зобов`язань).

Ефективність захисту цивільного права залежить від характеру вимоги, що висувається до порушника. Визначаючи вид вимоги, особа може зіткнутися з проблемою, коли одні й ті ж самі протиправні дії породжують виникнення різних цивільно-правових вимог до одного й того ж суб`єкта. Задоволення хоча б однієї з них позбавляє можливості пред`явлення іншої.

Для захисту своїх майнових інтересів власник або суб`єкт іншого речового права може використовувати вимоги про визнання недійсною угоди з відчуження належної йому речі (якщо мова йде про оспорюваний правочин) або про застосування наслідків недійсності правочину (якщо мова йде про вчинення нікчемного правочину). В обох випадках загальним наслідком вчинення недійсної угоди стане реституція, яка полягає, зокрема у поверненні конкретної речі (предмета угоди) первинному власнику.

Тобто, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

За усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав.

З аналізу викладеного вище вбачається, що задоволення позову про витребування майна є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав.

Такі висновки узгоджуються, зокрема, з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16 (провадження №14-208цс18), від 07 листопада 2018 року у справі №488/5027/14-ц (провадження №14-256цс18).

Велика Палата Верховного Суду також звертає увагу на те, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право власності підлягає державній реєстрації.

Таким чином, позивач використав речово-правові способи захисту порушеного права власності на відповідне нерухоме майно, зокрема, заявив вимоги про скасування договорів.

Водночас, вимоги про витребування цього майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов), не є належним (ефективним) способом захисту прав позивача у цих правовідносинах, оскільки у разі їх задоволення не відбудеться відновлення права власності на спірне майно, у зв`язку з відсутністю у неї цього права до виникнення спірних правовідносин.

На підставі викладеного, позов підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст.263-265, 268, 272, 273 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гаврилова Ольга Василівна, Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ), про визнання протиправним рішення нотаріуса, скасування державної реєстрації права власності, витребування майна із чужого незаконного володіння - задовольнити частково.

Визнати недійсними договори купівлі-продажу житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , а саме:

- договір купівлі-продажу, зареєстрованого на Київській універсальній біржі 08 жовтня 1996 року під реєстраційним №СО312/12031 та зареєстрований в КП «КМБІ» в реєстровій книзі під №127/304478;

- договір купівлі-продажу від 05 лютого 2010 року, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу Бабенко А.М., зареєстровано в реєстрі за №49;

- договір купівлі-продажу 1/2 частини житлового будинку від 07 листопада 2017 року, укладений між ОСОБА_7 , яка діє в інтересах ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гавриловою О.В., зареєстровано в реєстрі за №1310;

- договір купівлі-продажу 1/2 частини житлового будинку від 00 листопада 2017 року, укладений між ОСОБА_7 , яка діє в інтересах ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гавриловою О.В., зареєстровано в реєстрі за №1312.

У задоволенні інших вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення або складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Вікторія КИЦЮК

Повний текст виготовлено 20.11.2024