Постанова

від 19.11.2024 по справі 559/1474/24

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 листопада 2024 року

м. Рівне

Справа № 559/1474/24

Провадження № 22-ц/4815/1102/24

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Ковальчук Н. М.,

суддів: Гордійчук С. О., Шимківа С. С.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Державне підприємство «Рівнеторф»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 15 липня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державногопідприємства «Рівнеторф» про стягнення заробітної плати, ухвалене у складі судді Жуковської О. Ю. у м. Дубно, повний текст рішення складено 19 липня 2024 року,

в с т а н о в и в :

У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Державного підприємства «Рівнеторф»(далі ДП «Рівнеторф»), в якому просив:

- визнати протиправними дії відповідача щодо ненарахування та невиплати компенсації за невикористані дні відпустки, вихідної допомоги у розмірі не менше середньомісячного заробітку при звільненні у зв`язку зі скороченням штату;

-зобов`язати ДП «Рівнеторф» нарахувати на виплатити компенсацію за невикористані дні відпустки в сумі 15483,96 грн.; вихідну допомогу у розмірі 1144,76 грн; середний заробіток у зв`язку з порушенням строків виплати за весь час затримки по день фактичного розрахунку; компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків виплати.

Свої вимоги ОСОБА_1 обгрунтував тим, що він працював на ДП «Рівнеторф» з 01.06.1978. Наказом №119-К від 17.08.2020 був звільнений у зв`язку із скороченням штату працівників та відмовою від переводу на іншу роботу. В день звільнення йому видано наказ про звільнення, трудову книжку, однак про нараховані та невиплачені суми при звільнені йому відповідач не повідомив. У січні 2024 він звернувся до відповідача з вимогою надати письмове підтвердження про нараховані та невиплачені суми при звільнені із зазначенням окремо кожного виду виплати. З відповіді на запит встановлено, що йому не доплачено компенсацію за невикористані дні відпустки в сумі 15 483,96 грн. та вихідну допомогу у розмірі не менше середнього місячного заробітку в сумі 1 144,76 грн. На його письмову вимогу відповідач повідомив, що у день звільнення позивачу в повному обсязі проведено розрахунок та виплачено всі кошти, на які він мав право. На думку позивача, станом на дату звільнення він мав 243 дні невикористаної відпустки, його дохід за останні 12 місяців склав 273 642,92 грн., кількість календарних днів для обрахунку становить 355 днів, тому, при середньоденній заробітній платі 770,83 грн. компенсація невикористаної відпустки мала складати 187 311,69 грн., а йому нараховано тільки 171 827,73 грн., тобто з різницею 15 483,96 грн. Розрахунок вихідної допомоги здійснюється виходячи з виплат за останні два календарних місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбулося скорочення та мала складати 18 237,56 грн. Відповідно до розрахункового листа позивачу нараховано 17092,80 грн. вихідної допомоги, різниця недоплати складає 1144,76 грн. У своїй заяві від 03.06.2024 року вимоги позову підтримав та просив збільшити розмір стягнення невиплачених при звільненні коштів у сумі 27113, 94 грн.

Рішенням Дубенськогоміськрайонного судуРівненської областівід 15липня 2024року у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до Державного підприємства «Рівнеторф» відмовлено повністю.

Вважаючи рішення незаконним, необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку. В поданій апеляційній скарзі пояснює, що суд першої інстанції незаконно зазначив про безпідставність доводів позивача щодо отримання ним інформації про недоотримані щомісячні нараховані доходи лише 01.02.2024. Такий висновок суд зробив на неіснуючих доказах, керуючись положеннями ст.110КЗпП, в якій зазначено, що при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про розміри оплати праці, про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці. В редакції Закону України «Про внесеннязмін додеяких законодавчихактів Українищодо оптимізаціїтрудових відносин» відповідно до ч. 2 ст 233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні працівник має право звернутися до суду у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). До 17 липня 2022 року КЗпП України не обмежував строк звернення до суду з позовом простягнення належної працівникові при звільненні заробітної плати. Датою виникнення правовідносин у цій справі є 17.08.2020 дата звільнення позивача, тому підлягають застосуванню приписи ст.. 117 КЗпП України до набрання чинності Закону України № 2352-ІХ. Посилання суду першої інстанції на те, що Дубенським міськрайонним судом розглядалася справи за позовом ОСОБА_1 до ДП «Рівнеторф» про поновлення на роботі та оплату за час вимушеного прогулу, під час розгляду якої вирішувалось питання про стягнення заробітної плати є помилковим, так як у вказаній справі предметом розгляду було поновлення на роботі та оплата за час вимушеного прогулу. Окрім цього, вказане рішення скасовано апеляційним судом. Матеріалами справи підтверджено, що при звільненні позивача при нарахуванні сум, належних до виплати, відповідачем не враховувалися преміювання з нагоди професійного свята Дня шахтаря, дострокове виконання річного плану, нагоди свята Нового року, Дня захисника України, преміювання за підсумками 2019 року, виплата грошової допомоги відповідно до наказу № 74 від 20.07.2020 року.

З наведених міркувань просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

У поданому на апеляційну скаргу відзиві Державне підприємство «Рівнеторф» вважає рішення суду першої інстанції законним, обґрунтованим, просить залишити його без зміни, а апеляційну скаргу без задоволення.

Дослідивши матеріали та обставини справина предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

В оскаржуваному рішення суд першої інстанції прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з тих підстав, що доказів необізнаності позивача про розміри оплати його праці, матеріали справи не містять; окрім того, Дубенським міськрайонним судом при розгляді справи за позовом ОСОБА_1 до ДП «Рівнеторф» про поновлення на роботі та оплату за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 вказав про виплату всіх належних йому кошти при звільненні, в тому числі за відпустку. Оцінивши в сукупності всі докази у справі, місцевий суд прийшов до висновку про очевидну суперечливу позицію ОСОБА_1 , яка не узгоджується із загальним принципом добросовісності цивільних правовідносин.

З таким висновком суду першої інстанції апеляційний суд погоджується з огляду на наступне.

Судом встановлено: ОСОБА_1 працював на ДП «Рівнеторф» з 01 червня 1978 року. Наказом №119-К від 17.08.2020 ОСОБА_1 звільнено з ДП «Рівнетоф» у зв`язку із скороченням штату працівників та відмовою від переходу на іншу роботу на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП.

У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ДП «Рівнеторф» про поновлення на роботі головного енергетика ДП «Рівнеторф» та стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу. Постановою Рівненського апеляційного суду від 03 травня 2023 року, яку залишена без змін постановою Верховного Суду від 27 вересня 2023 року, рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 15 листопада 2022 року у справі № 559/1914/20 скасовано, ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 до ДП «Рівнеторф» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

15.01.2024 року ОСОБА_1 звернувся до ДП «Рівнеторф» із письмовою заявою про надання йому письмового повідомлення про нараховані та невиплачені суми при звільнені (про суми, нараховані та виплачені при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна до додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які він має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільнені).

01.02.2024 року ОСОБА_1 отримав від ДП «Рівнеторф» відповідь на свій запит за вих. №24 від 24.01.2024. Відповідач надав позивачу належним чином завірені копії помісячних нарахованих доходів за період з 01 травня 2014 року по 17 серпня 2020 року.

Спірні правовідносини між сторонами виникли щодо правомірності нарахування позивачу сум, належних при звільненні (компенсації за невикористані дні відпустки, вихідної допомоги), які регулюється положеннямиКодексу законів про працю України.

Частинами1,2,5 статті 43 Конституції Українивстановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується; кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

За положеннями статті 1 Закону України «Про оплату праці»та частиною першоюстатті 94КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

У разізвільнення працівникайому виплачуєтьсягрошова компенсаціяза всіне використаніним дніщорічної відпустки(ст. 83КЗпП України).

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст.27ЗаконуУкраїни«Про оплатупраці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КабінетуМіністрівУкраїнивід 8лютого1995р.№100 (далі - Порядок). Згідно з пунктом 2 Порядку виплата компенсації за невикористані відпустки провадиться, виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Згідно з пунктом 7 Порядку обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або компенсації за невикористані відпустки проводиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за фактично відпрацьований період (розрахунковий період) на відповідну кількість календарних днів розрахункового періоду. Із розрахунку виключаються святкові та неробочі дні, встановлені законодавством. Отриманий результат множиться на число календарних днів відпустки. Згідно п.п. «б» та «и» п. 4 Порядку при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо) та виплати, пов`язані з ювілейними датами, днем народження, за довголітню і бездоганну трудову діяльність, активну громадську роботу тощо.

Обгрунтовуючи свої вимоги, ОСОБА_1 подав до суд розрахунок середньоденної заробітної плати для розрахунку компенсації днів за невикористані відпустки, який складає 770,83 грн. Кількість невикористаних днів, за які нараховується компенсація, складає 243 дні х 770,83 грн. = 187311,69 грн. Відповідно до розрахункового листа позивачу нараховано 171827,73 грн., різниця недоплаченої компенсації складає 15483,96 грн. Розрахунок вихідної допомоги здійснено позивачем виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбулося скорочення та складає 18237,56 грн. Відповідно до розрахункового листа позивачу нараховано 17092,80 грн., різниця недоплаченої виплати - 1144,76 грн.

Заперечуючи такий розрахунок, відповідач вказував, що у день звільнення позивачу проведено повний розрахунок та виплачено в повному обсязі виплати, на які він мав право, а тому відсутні будь-які правові підстави для задоволення вимоги позивача. У розрахунок середньоденного заробітку для виплати компенсації за невикористану відпустку не можуть бути включені одноразові виплати (премії), пов`язані з ювілейними та святковими датами та виплати, допомога на оздоровлення. Так, позивачу нараховувалось: наказом №127 від 20.08.2019 наказано преміювати з нагоди професійного свята до Дня шахтаря працівників ДП «Рівнеторф» в розмірі 6000 грн.; наказом №138 від 09.09.2019 працівникам підприємства було виплачено премію за дострокове виконання річного плану по видобутку фрезерного паливного торфу та виробництву напівбрикетів торф`яних в розмірі 8000 грн.; наказом №150 від 07.10.2019 премійовано працівників (чоловічої статі) підприємства з нагоди Дня захисника України згідно колдоговору у розмірі 500 грн. кожному; наказом №155 від 16.10.2019 працівниками ДП «Рівнеторф» виплачено премії по підсумках роботи за рік; наказом №184 від 26.12.2019 за високі показними в роботі та з нагоди свята Нового року (2020) премійовано всіх працівників підприємства в розмірі 10000 грн. кожного; наказом №74 від 20.07.2020 працівниками підприємства виплачено грошову допомогу на оздоровлення у розмірі 4000 грн. Згідно п.п. «б» та «и» п. 4 «Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого КМУ від 08.02.1995 №100, такі виплати не враховуються при обчисленні відпускних.

Частиною 2 ст.233КЗпП України (в редакції на момент звільнення ОСОБА_1 )передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України «Про внесеннязмін додеяких законодавчихактів Українищодо оптимізаціїтрудових відносин» частина 2 ст. 233 КЗпП України викладена у новій редакції, відповідно до положень якої із заявою про вирішення трудового спору у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Відповідно дост.55 Конституції Українитаст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ст.5 ЦПК України).

Відповідно до положень ст.ст.12,81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд першої інстанції, розглядаючи спір, досліджував матеріали справи № 559/1914/20 за позовом ОСОБА_1 до ДП «Рівнеторф» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. За результатами дослідження суд зазначив, що під час розгляду справи № 559/1914/2 у своїх поясненнях в судовому засіданні ОСОБА_1 вказував про виплату відповідачем належних йому коштів при звільненні, в тому числі за відпустку. У вказаній справі ОСОБА_1 користувався правовою допомогою, стороною позивача було зроблено низку запитів, що свідчить про обізнаність останнього з усіма нарахуваннями та розрахунками за період його роботи у ДП «Рівнеторф».

Врахувавши всі обставини справи, суд прийшов до правильного висновку про очевидну суперечливу позицію ОСОБА_1 , яка не узгоджується із загальним принципом добросовісності цивільних правовідносин, а також правильно послався на висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 5 червня 2018 року у справі №338/180/17, де зазначено, що добросовісність розуміється як стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Принцип добросовісності лежить в основі доктрини venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки), що ґрунтується на римській максимі non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв`язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1. ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дубенського міськрайонногосуду Рівненськоїобласті від15липня 2024року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 19 листопада 2024 року.

Головуючий Ковальчук Н. М.

Судді: Гордійчук С. О.

Шимків С. С.