Постанова

від 23.09.2024 по справі 725/10898/23

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2024 року

м. Чернівці

cправа № 725/10898/23

провадження № 22-ц/822/764/24

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Половінкіної Н. Ю.

суддів Височанської Н.К., Лисака І.Н.

секретаря Скулеби А.І.

з участю представника позивача Бошелюк Юлії Миколаївни , представника відповідача Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2

учасники справи:

позивач ОСОБА_3

відповідач ОСОБА_4

за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 19 лютого 2024 року головуючий у першій інстанції Галичанський О.І.

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_3 у грудні 2023 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про розірвання шлюбу.

Зазначав, що шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зареєстрований відділом реєстрації актів цивільного стану Чернівецького міського управління юстиції 01 лютого 2008 року, актовий запис № 84.

ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є батьками ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Посилався на те, що тривалий час не підтримують шлюбні відносини, припинили ведення спільного господарства та сумісне проживання.

Шлюб носить формальний характер, подальше сумісне проживання і збереження сім`ї не можливо.

Зазначав, що ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає разом з ним та перебуває на його утриманні. Спроможний забезпечити турботу про сина (задоволення його моральних, фізичних та матеріальних потреб, виховання, догляд, годування, лікування, навчання тощо).

Просив шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зареєстрований відділом реєстрації актів цивільного стану Чернівецького міського управління юстиції 01 лютого 2008 року, актовий запис № 84 розірвати.

Малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 після розірвання шлюбу його батьків, залишити проживати разом із батьком ОСОБА_3 на його самостійному вихованні та утриманні

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 19 лютого 2024 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про розірвання шлюбу задоволено.

Шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зареєстрований 01 лютого 2008 року відділом реєстрації актів цивільного стану Чернівецького міського управління юстиції 01 лютого 2008 року актовим записом №84 розірвано.

Малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , після розірвання шлюбу його батьків , залишено проживати разом із батьком ОСОБА_3 на його самостійному вихованні та утриманні.

Короткий зміст вимог апеляційних скарг

Військова частина НОМЕР_1 в апеляційній скарзі просить рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 19 лютого 2024 року в частині залишення малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , після розірвання шлюбу його батьків, проживати разом із батьком ОСОБА_3 на його самостійному вихованні та утриманні скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення, яким у задоволенні вимог відмовити.

Узагальнені доводи осіб, які подали апеляційні скарги

Зазначає, що рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 19 лютого 2024 року в частині визначення місця проживання дитини з батьком на його самостійному вихованні та утриманні вирішено питання про права та обов`язки Військової частини НОМЕР_1 , які полягають у продовженні виконання обов`язків військової служби молодшим лейтенантом ОСОБА_3 на посаді старшого льотчика корабля екіпажу (на НОМЕР_3) авіаційної ланки (на літаках) НОМЕР_2 окремої авіаційної ескадрильї Державної прикордонної служби України.

Судом першої інстанції не враховано, що в силу приписів ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» предметом доказування в оскаржуваній частині рішення є доведеність факту самостійного виховання ОСОБА_3 , який проходить військову службу під час дії воєнного стану, дитини віком до 18 років.

Позов ОСОБА_3 в частині визначення місця проживання дитини з батьком на його самостійному вихованні та утриманні включав встановлення юридичного факту самостійного виховання та утримання дитини батьком за рішенням суду.

Вважає, що проживання батьків окремо, розірвання шлюбу, визначення місця проживання дитини з одним із батьків не впливає на обсяг прав та обов`язків батьків щодо виховання дитини, а також не звільняє того з батьків, хто проживає окремо, від батьківського обов`язку, не позбавляє права брати участь у вихованні дитини, не може розцінюватися як самостійне виховання батьком дитини та бути підставою для звільнення особи з військової служби.

Посилається на те, що суд першої інстанції підійшов формально до розгляду справи, не з`ясував ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, зокрема, факт перебування ОСОБА_3 на військовій службі у Військовій частині НОМЕР_1 , впродовж якого періоду дитина проживала з батьком та за якою адресою.

Судом першої інстанції не був залучений до участі у справі орган опіки та піклування.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Бошелюк Ю.М., у відзиві просить апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення.

Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Відповідно до правила, встановленого ч.1 ст.367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно роз`яснень, які містяться в п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року №12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку», суд апеляційної інстанції при перевірці законності й обґрунтованості рішення суду першої інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги згідно з частинами третьою та четвертою статті 303ЦПКУкраїни лише в разі, якщо буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення. За цих умов апеляційний суд перевіряє справу в повному обсязі й зобов`язаний мотивувати в рішенні вихід за межі доводів апеляційної скарги, проведення перевірки справи в повному обсязі.

У разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Військовою частиною НОМЕР_1 рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 19 лютого 2024 року в частині розірвання шлюбу не оскаржується.

Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Військової частини НОМЕР_1 підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про розірвання шлюбу, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для розірвання шлюбу між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , зареєстрованого відділом реєстрації актів цивільного стану Чернівецького міського управління юстиції 01 лютого 2008 року актовим записом № 84, залишення малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , після розірвання шлюбу його батьків, проживати разом із батьком ОСОБА_3 на його самостійному вихованні та утриманні.

На обгрунтування таких висновків суд першої інстанції зазначив, що сім`я у сторін остаточно розпалася і зберегти її неможливо.

Водночас суд першої інстанції вважав, що залишення малолітнього ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 після розірвання шлюбу його батьків проживати разом із батьком ОСОБА_3 на його самостійному вихованні та утриманні відповідатиме волевиявленню сторін та думці дитини.

Судом першої інстанції враховано вік дитини, особисті якості матері та батька, ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, договір між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 щодо визначення місця проживання дитини, здійснення батьківських прав, виховання дитини та сплату аліментів на дитину, посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Макеєвою Н.В. 28 грудня 2023 року, перевірене у судовому засіданні бажання дитини.

Крім того, судом першої інстанції прийнято до уваги визнання позову ОСОБА_4 , яке не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

Відповідно до частин 1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення в частині, що оскаржується, наведеним нормам не відповідає.

Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

Судом встановлено, що шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зареєстрований відділом реєстрації актів цивільного стану Чернівецького міського управління юстиції 01 лютого 2008 року актовим записом № 84.

ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є батьками ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно довідки Державної прикордонної служби України 24 окремої авіаційної ескадрильї від 18 липня 2024 року № 08/150 ОСОБА_3 призваний на військову службу по мобілізації 11 квітня 2023 року та проходить службу в НОМЕР_2 окремій авіаційній ескадрильї Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) з 11 квітня 2023 року по теперішній час.

До матеріалів справи приєднано рапорт старшого льотчика корабля екіпажу (на НОМЕР_3) авіаційної ланки (на літаках) лейтенанта ОСОБА_3 від 11 липня 2024 року зареєстрований військовою частиною НОМЕР_1 за номером 02.6/7185/24-Вн від 11 липня 2024 року про звільнення з військової служби в запас на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» абзацу 5 пункту 3 частини 12 статті 26 наведеного закону у зв`язку з самостійним вихованням та утриманням дитини віком до 18 років.

До рапорту додано рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 19 лютого 2024 року.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Права і свободи людини і громадянина захищаються судом (частина перша статті 55 Конституції України).

Згідно з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Так частиною першою статті 17 ЦПК України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно із частиною другою статті 352 ЦПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 353 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 353цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.

Зазначена норма визначає осіб, які наділені правом на апеляційне оскарження судового рішення, що поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які не брали участь у справі, але судовим рішенням вирішені питання про їх права, інтереси та (або) обов`язки. При цьому, судове рішення, оскаржуване не залученою до участі у справі особою, повинно безпосередньо стосуватися її прав, інтересів та обов`язків, тобто суд вирішив спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення є заявник. Рішення є таким, що вирішує питання про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо у мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, а в резолютивній частині прямо вирішено питання про її права та обов`язки.

Пунктом 3 частини першої статті 353 ЦПК України визначено, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо забезпечення позову.

Разом з цим, особа, яка звертається з апеляційною скаргою в порядку статті 352 ЦПК України, повинна довести, що оскаржуване судове рішення прийнято про її права, інтереси та (або) обов`язки (пункт 18 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року по справі № 921/730/13-г/3) і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним, що означає, що заявник в апеляційній скарзі має чітко зазначити, в якій частині оскаржуваного ним судового рішення (в мотивувальній та/або резолютивній) прямо вказано про його права, інтереси та (або) обов`язки, та про які саме (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15 травня 2020 року по справі № 904/897/19).

Судове рішення, оскаржуване незалученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто і вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом є заявник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах.

Рішення є таким, що прийнято про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення наявні висновки суду про права та обов`язки цієї особи або у резолютивній частині рішення суд прямо зазначив про права та обов`язки цієї особи. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не приймається до уваги (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15 травня 2020 року по справі № 904/897/19).

Якщо заявник лише робить припущення, що оскаржуване рішення може вплинути на його права, інтереси, та/або обов`язки, або лише зазначає (констатує), що оскаржуваним рішенням вирішено його права, інтереси та/або обов`язки, то такі посилання не можуть бути достатньою та належною підставою для розгляду апеляційної скарги (пункт 20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року по справі № 921/730/13-г/3).

Підстави для відмови у відкритті апеляційного провадження визначені у статті 358 ЦПК України, відповідно до якої суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо: апеляційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає апеляційному оскарженню; є ухвала про закриття провадження у зв`язку з відмовою від раніше поданої апеляційної скарги цієї самої особи на це саме судове рішення; є постанова про залишення апеляційної скарги цієї самої особи без задоволення або ухвала про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою цієї особи на це саме судове рішення; скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними. Незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України, суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Аналіз наведеної процесуальної норми свідчить про те, що суд апеляційної інстанції лише в межах відкритого апеляційного провадження має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи не вирішення судом першої інстанції питань про права та інтереси особи, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції. У разі, якщо доводи заявника про вирішення судом першої інстанції питання про права, інтереси та свободи особи, яка не була залучена до участі у справі не підтвердилися, апеляційне провадження підлягає закриттю.

Таким чином, у разі подання апеляційної скарги особою, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції, з посиланням на те, що оскаржуваним судовим рішенням вирішені питання про її права та інтереси, апеляційному суду належить відкрити апеляційне провадження та за результатами розгляду апеляційної скарги, у разі з`ясування, що оскаржуваним судовим рішенням питання про його права, свободи, інтереси та (або) обов`язки не вирішувалося, закрити апеляційне провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.

Аналогічні висновки викладено у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13-ц (провадження № 61-41547сво18), постановах Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 2-4211/09 (провадження №61-15860св19), від 18 березня 2020 року у справі 2207/622/2012 (провадження № 61-15149св19), від 02 грудня 2020 року у справі № 758/12881/17 (провадження № 61-16538св19), від 09 грудня 2020 року у справі № 703/4637/15-ц (провадження № 61-13319св20).

Звертаючись з апеляційною скаргою, Військовою частиною НОМЕР_1 зазначалося, що ОСОБА_3 подано до військової частини рапорт про звільнення на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» , рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 19 лютого 2024 року в частині залишення проживати разом із батьком ОСОБА_3 на його самостійному вихованні та утриманні вирішено питання про інтереси та обов`язки Військової частини НОМЕР_1 , які полягають у продовженні виконання обов`язків військової служби молодшим лейтенантом ОСОБА_3 на посаді старшого льотчика корабля екіпажу (на НОМЕР_3) авіаційної ланки (на літаках) НОМЕР_2 окремої авіаційної ескадрильї Державної прикордонної служби України.

Організаційно Збройні Сили України складаються з органів військового управління, з`єднань, військових частин, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, установ та організацій.

Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (стаття 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»).

Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України (стаття 65 Конституції України).

Порядок звільнення з військової служби визначений статтею 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Згідно довідки Державної прикордонної служби України НОМЕР_2 окремої авіаційної ескадрильї від 18 липня 2024 року № 08/150, ОСОБА_3 призваний на військову службу по мобілізації 11 квітня 2023 року та проходить службу в НОМЕР_2 окремій авіаційній ескадрильї Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) з 11 квітня 2023 року по теперішній час.

До матеріалів справи приєднано рапорт старшого льотчика корабля екіпажу (на НОМЕР_3) авіаційної ланки (на літаках) лейтенанта ОСОБА_3 від 11 липня 2024 року зареєстрований військовою частиною НОМЕР_1 за номером 02.6/7185/24-Вн від 11 липня 2024 року про звільнення з військової служби в запас на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» абзацу 5 пункту 3 частини 12 статті 26 наведеного закону у зв`язку з самостійним вихованням та утриманням дитини віком до 18 років.

До рапорту додано рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 19 лютого 2024 року.

Ураховуючи наведене рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 19 лютого 2024 року стосується прав та обов`язків Військової частини НОМЕР_1 , у складі якої ОСОБА_3 проходить військову службу.

На підставі частини 1статті 367 ЦК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до вимог ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За змістом статей 43 та 49 ЦПК України позивач самостійно визначає предмет позову та на власний розсуд розпоряджається своїми правами щодо предмета позову.

При цьому згідно зі пунктом 5 частини 3 статті 175 ЦПК України підставами позову є обставини, якими позивач обґрунтовує вимоги, а не саме по собі посилання на певну норму закону.

За змістом абзацу 1, 4 пункту 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року №5 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду», уточнюючи позовні вимоги або заперечення проти позову, суд визначає характер спірних правовідносин сторін, зміст їх правових вимог і матеріальний закон, що їх регулює, і яким належить керуватися при вирішенні спору.

Предметом позову ОСОБА_3 , тобто матеріально-правовою вимогою, стосовно якої останній просив ухвалити судове рішення, є розірвання шлюбу між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зареєстрованого відділом реєстрації актів цивільного стану Чернівецького міського управління юстиції 01 лютого 2008 року актовим записом № 84; залишення малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , після розірвання шлюбу його батьків, проживати разом із батьком ОСОБА_3 на його самостійному вихованні та утриманні.

Водночас у постанові від 15 січня 2020 року у справі № 200/952/18 (провадження № 61-14859св19) Верховний Суд зазначив, що за загальним правилом за відсутності спору щодо того, з ким із батьків будуть проживати неповнолітні діти, суд може вирішити питання про залишення проживання дитини разом із матір`ю чи батьком одночасно з вимогою про розірвання шлюбу. У разі наявності такого спору між батьками суд повинен роз`яснити сторонам порядок вирішення питання про визначення місця проживання дитини.

Відповідно до частини першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини. Дитина, яка не досягла 14 років, повинна проживати у встановленому місці проживання, яке не може бути змінене самочинно як волею сторонніх осіб, так і волею якогось одного з її батьків.

Питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватись насамперед, з урахуванням прав та законних інтересів дитини.

Зазначене узгоджується із правовою висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18).

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява N 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Матеріально-побутове забезпечення батьків має враховуватися, але не є визначальним у вирішенні питання про визначення місця проживання дитини, оскільки суди повинні, перш за все, брати до уваги інші критерії, зокрема ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, у тому числі обов`язків по вихованню дитини, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, та виходити із якнайкращого забезпечення інтересів дитини.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) вказано, що «тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23) зазначила, що у частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

З огляду на зазначене, вбачається, що у справі, яка розглядається, наявний спір між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 щодо участі одного з батьків у вихованні дитини та/або ухилення від участі у вихованні.

Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Безпосереднє ведення справ щодо опіки і піклування покладається на відповідні відділи й управління місцевої державної адміністрації районів, районів міст Києва і Севастополя, виконавчих комітетів міських чи районних у містах рад у межах їх компетенції. Справами опіки і піклування у селищах і селах безпосередньо відають виконавчі комітети сільських і селищних рад (пункт 1.4 Правил опіки та піклування, затверджених спільним наказом Державного комітету України у справах сім`ї та молоді, Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров`я України, Міністерства праці та соціальної політики України від 29 травня 1999 року № 34/166/131/88).

Згідно з роз`ясненнями, наданими судам у постанові Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення і поновлення батьківських прав», висновок органу опіки та піклування має бути оформлений на бланку державних адміністрацій районів, районів міст Києва і Севастополя, виконавчих органів міських чи районних у містах, сільських селищних рад, підписаний головою (заступником голови) та скріплений печаткою. Також до висновку органу опіки та піклування повинні бути додані документи, які підтверджують викладені у ньому обставини.

Отже, виходячи з аналізу вказаних норм законодавства України, при розгляді позовних вимог про визначення місця проживання дитини обов`язковою є наявність письмового висновку органу опіки та піклування.

Всупереч наведеного судом першої інстанції розглянуто позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про залишення малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , після розірвання шлюбу його батьків, проживати разом із батьком ОСОБА_3 на його самостійному вихованні та утриманні за відсутності висновку органу опіки та піклування.

Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист (частина десята статті 7 СК України).

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Положеннями статті 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до частин 1-3 статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Як зазначалося вище, сімейні відносини базуються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Загальні засади (принципи) мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.

Справедливість - це одна з основних засад права, яка є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Зазначені правові висновки щодо дотримання принципу справедливості висловив Конституційний Суд України у рішеннях від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003, від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004.

Дії учасників сімейних правовідносин мають бути добросовісними, характеризуватися чесністю, відкритістю й повагою до інтересів інших членів суспільства. Водночас учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками сімейних відносин для уникнення виконання встановлених законом обов`язків. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа використовувала право на зло; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб, держави (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов: настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які потерпають від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб

Подібні висновки висловлені у постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 754/5841/17.

Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників сімейних правовідносин, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (постанова Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц).

Сімейним кодексом України встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі (ч.1 ст. 14, ч.1 ст. 15 СК України).

Разом з тим, в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), котрі мають бути підтверджені виключно цивільно-правовими актами (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім), та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються, та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

Ухвалюючи рішення у справі про залишення малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , після розірвання шлюбу його батьків, проживати разом із батьком ОСОБА_3 на його самостійному вихованні та утриманні, суд першої інстанції керувався виключно фактом визнання позову ОСОБА_4 , не встановив обставин справи, які підлягають урахуванню при вирішенні спору зазначеної категорії, не надав оцінку інтересам дитини, залишив поза увагою мету поданого позову.

Судом першої інстанції не враховано, що ОСОБА_3 на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_2 окремої авіаційної ескадрильї від 12 квітня 2023 року №73-ОС прийнятий на всі види забезпечення, у зв`язку із чим проживає за місцем безпосереднього несення військової служби.

Крім того, системний аналіз положень СК України, Закону України «Про охорону дитинства» та Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» свідчить, що передбачене абзацом 12 підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» звільнення військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, під час дії воєнного стану, у зв`язку з самостійним виховуванням дитини (дітей) віком до 18 років - стосується військовозобов`язаних, які є одинокими батьками (одинока матір/одинокий батько), оскільки застосування такого заходу покликане з метою недопущення залишення без батьківського нагляду (опіки та піклування) неповнолітніх дітей. А тому до категорії чоловіків, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років відносяться чоловіки, які є батьками дитини (дітей) відповідного віку і виховують дитину, яка позбавлена можливості материнського виховання. Це стосується випадків, коли мати дитини померла, безвісно відсутня, позбавлена батьківських прав щодо дитини, ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків або не здатна їх виконувати в силу об`єктивних обставин тощо.

Зважаючи на наведене, позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про залишення малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , після розірвання шлюбу його батьків, проживати разом із батьком ОСОБА_3 на його самостійному вихованні та утриманні з метою штучного створення умов та обставин, які можуть бути підставою для звільнення з військової служби в особливий період на підставі частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

За таких обставин сторони у справі намагаються застосувати способи захисту сімейних прав, інтересів дітей, з метою звільнення від виконання військового обов`язку (проходження військової служби).

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову в частині залишення малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , після розірвання шлюбу його батьків, проживати разом із батьком ОСОБА_3 на його самостійному вихованні та утриманні на порушення норм матеріального права.

Також у задоволенні клопотання ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Бошелюк Ю.М., про закриття апеляційного провадження слід відмовити з наступних підстав.

ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Бошелюк Ю.М., зазначав, що апеляційну скаргу підписано представником військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 , який діє на підставі довіреності та не є адвокатом.

Так, відповідно до ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Статтею 356 ЦПК України передбачено вимоги щодо форми та змісту апеляційної скарги. Окрім того, у вказаній статті зазначено, що апеляційна скарга підписується особою, яка її подає, або представником такої особи.

До апеляційної скарги додається довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження представника, якщо апеляційна скарга подана представником і ці документи раніше не подавалися.

Крім того, відповідно до положень ч. 3 ст. 356 ЦПК України апеляційна скарга підписується особою, яка її подає, або представником такої особи.

Частинами першою, третьою статті 58 ЦПК України передбачено, що сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

Держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада беруть участь у справі через відповідний орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування), або через представника (частина четверта статті 58 ЦПК України).

Відповідно до пункту 18 частини першої розділу XII «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», положення цього Кодексу застосовуються з урахуванням підпункту 11 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України.

30 вересня 2016 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02 червня 2016 року № 1401-VIII.

02 червня 2016 року за № 1401-VIII Верховною Радою України було прийнято зміни до Конституції України, відповідно до яких розділ XV «Перехідні положення» Основного Закону України було доповнено пунктом 11, який передбачає, що представництво відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 та статті 131-2 цієї Конституції виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 01 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції з 01 січня 2018 року; у судах першої інстанції з 01 січня 2019 року (абзац перший пункту 11). Представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах виключно прокурорами або адвокатами здійснюється з 01 січня 2020 року (абзац другий пункту 11).

Пунктом 11 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України врегульовані питання представництва. Про «самопредставництво» в Конституції України не йдеться, воно передбачене лише відповідними положеннями процесуальних кодексів.

Отже, процесуальне законодавство розмежовує такі юридичні категорії, як «представництво» і «самопредставництво».

Самопредставництво юридичної особи це право одноосібного виконавчого органу (керівника) чи голови (уповноваженого члена) колегіального виконавчого органу безпосередньо діяти від імені такої особи без довіреності, представляючи її інтереси в силу закону, статуту, положення.

Для визнання особи такою, що діє в порядку самопредставництва, необхідно, щоб у відповідному законі, положенні чи трудовому договорі (контракті) було чітко визначене її право діяти від імені такої юридичної особи (органу державної влади) без додаткового уповноваження (довіреності).

В ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 303/4297/20 (провадження № 14-105цс21) зазначено, що «з 29 грудня 2019 року самопредставництво юридичної особи, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування (в адміністративному судочинстві також суб`єкта владних повноважень, який не є юридичною особою) у цивільному, господарському й адміністративному судочинстві можуть здійснювати будь-які фізичні особи, уповноважені на це саме відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту). У разі, якщо такого договору (контракту) у письмовій формі немає чи у ньому зафіксований неповний перелік трудових (посадових) обов`язків працівника (наприклад, є посилання на посадову інструкцію), то поряд із підтвердженням наявності трудових відносин, такий працівник подає відповідний документ юридичної особи (зокрема, посадову інструкцію), у якому визначений його обов`язок представляти інтереси цієї особи в суді (діяти за правилами її самопредставництва), а за наявності також обмеження відповідних повноважень. Наявність або відсутність у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань даних про такого працівника, який поряд із керівником має право вчиняти дії від імені юридичної особи, не впливає на обов`язок останньої підтвердити повноваження цього працівника діяти у судовому процесі на підставі закону, статуту, положення, трудового договору (контракту), зокрема обсяг цих повноважень».

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 28 серпня 2023 року у справі № 740/2873/22.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 60 ЦПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Під час розгляду спорів, що виникають з трудових відносин, а також справ у малозначних спорах (малозначні справи) представником може бути особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність, за винятком осіб, зазначених у статті 61 цього Кодексу.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 62 ЦПК України повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені, зокрема, довіреністю фізичної або юридичної особи.

Довіреність від імені юридичної особи видається з підписом (електронним) підписом посадової особи, уповноваженої на це законом, установчими документами.

Отже, довіреність визначає повноваження, межі наданих представникові прав та перелік дій, які він може вчиняти для виконання доручення.

Відповідно до ст.64 ЦПК України представник, який має повноваження на ведення справи в суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов`язки. Обмеження повноважень представника на вчинення певної процесуальної дії мають бути застережені у виданій йому довіреності.

Як вбачається із матеріалів справи апеляційна скарга Військової частини НОМЕР_1 на рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 19 лютого 2024 року підписана ОСОБА_2 .

На підтвердження наданих повноважень, апелянтом долучено до матеріалів апеляційної скарги довіреність, видану командиром ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) АДРЕСА_1 .

Згідно змісту довіреності вбачається, що ОСОБА_2 наділяється наступними повноваженнями: знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії з документів, долучених до справи, засвідчувати копії документів, одержувати копії рішень, ухвал, брати участь у судових засіданнях, подавати докази, брати участь у /дослідженні доказів, задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі, а також свідкам, експертам, спеціалістам, заявляти клопотання та відводи, давати усні та письмові пояснення суду, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб, знайомитися з журналом судового засідання, знімати з нього копії та подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, прослуховувати запис фіксування судового засідання, знімати з нього копії та подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, оскаржувати рішення і ухвали суду, підписувати вище вказані документи, користуватися іншими процесуальними правами, встановленими законом для учасників справи. Довіреність дійсна до 31 грудня 2024 року.

Таким чином, ОСОБА_2 наділений процесуальною дієздатністю уповноважений представляти інтереси військова частина НОМЕР_1 , подавати від її апеляційну скаргу.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до частини 1, пунктів 1-3 частини 2 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з ОСОБА_3 на користь Військової частини НОМЕР_1 слід стягнути судовий збір за подачу апеляційної скарги в сумі 1 288 грн 32 коп.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно із п.4 ч.1ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на наведене рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 19 лютого 2024 року в частині, що оскаржується, підлягає скасуванню з підстав, передбачених п.4 ч.1ст.376 ЦПК України.

Керуючись п.2 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити.

Рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 19 лютого 2024 року в частині в частині малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , після розірвання шлюбу його батьків, залишити проживати разом із батьком ОСОБА_3 на його самостійному вихованні та утриманні скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні цих позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Військової частини НОМЕР_1 судовий збір за розгляд справи у суді апеляційної інстанції в сумі 1288 гривень 32 копійки.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Дата складання повного судового рішення 29 вересня 224 року.

Головуючий Н. Ю. Половінкіна

Судді Н. К. Височанська

І. Н. Лисак