Постанова

від 14.11.2024 по справі 465/8065/21

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 465/8065/21 Головуючий у 1 інстанції: Мартинишин М.О.

Провадження № 22-ц/811/1655/24 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2024 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Копняк С. М.,

суддів: Бойко С. М., Ніткевича А. В.,

секретар судового засідання Зеліско-Чемерис К. Р.,

з участю представника відповідача ТОВ «Акорд-Тур» - адвоката Лотиша А. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові в режимі відеоконференції апеляційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю «Аккорд-Тур» на рішення Франківського районного суду м. Львова від 19 грудня 2023 року (повний текст рішення складено 29 грудня 2023 року) та додаткове рішення Франківського районного суду м. Львова від 26 квітня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Аккорд-Тур», фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про розірвання договору та стягнення матеріальної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

у жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Аккорд-Тур» (далі - ТОВ «Аккорд-Тур») та фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2 ), в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просила:

- розірвати договір про організацію туристичних послуг від 30 липня 2021 року, укладений між ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ;

- стягнути солідарно з ФОП ОСОБА_2 та ТОВ «Аккорд-Тур» на користь ОСОБА_1 5 500 грн 00 коп. заборгованості за невиконання умов договору;

- стягнути з ТОВ «Аккорд-Тур» на користь ОСОБА_1 пеню в розмірі 930 грн 00 коп.

В обґрунтування позову посилалась на те, що 29 листопада 2019 року уклала договір з ФОП ОСОБА_2 (туристичне агентство «Тур-Вояж») на організацію з 15 червня 2020 року для трьох осіб ( ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ) екскурсійного туру «Іспанська сієста… Відпочинок на морі», вартістю 1 318 євро. Туроператором туру було ТОВ «Аккорд-Тур». Того ж дня, на виконання договору сплатила 10 000 грн 00 коп., що еквівалентно 377,93 євро. Однак, через пандемію коронавірусу надання туристичних послуг припинилося. У зв`язку із цим, 30 липня 2021 року уклала з ФОП ОСОБА_2 новий договір на організацію туристичного туру «Любов з перчинкою» на 4-х осіб з виїздом 13 серпня 2021 року, вартістю 31 648 грн 00 коп., туроператор якого є ТОВ «Аккорд-Тур». Враховуючи здійснений аванс 10 000 грн 00 коп., залишок по цьому туру 21 000 грн 00 коп. сплачено 06 серпня 2021 року на вимогу менеджера ФОП ОСОБА_2 . Таким чином, загальна вартість сплачених за туристичний продукт «Любов з перчинкою» склала 31 000 грн 00 коп. 09 серпня 2021 року о 13:00 год. менеджер ФОП ОСОБА_2 повідомив, що замовлений тур не відбудеться з невідомих причин. На звернення до туроператора з проханням підтвердити інформацію про скасування туру та повідомити причини скасування такого, відповіді не отримано. У зв`язку із цим позивачкою направлено претензію на адресу відповідачів з пропозицією відшкодувати збитки. 19 вересня 2021 року їй повернуто 10 000 грн 00 коп., після звернення до суду з даним позовом, позивачці 13 жовтня 2021 року повернуто 5000 грн 00 коп., а 27 грудня 2021 року повернуто ще 10500 грн 00 коп. Таким чином, відповідачі взяті на себе зобов`язання не виконали, обумовлену договором послугу не надали, грошові кошти сплачені позивачкою повернули їй не повністю. Також, в порядку частини п`ятої статті 10 Закону «Про захист прав споживачів» просила стягнути з ТОВ «Аккорд-Тур» 930 грн 00 коп. пені.

Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 19 грудня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто солідарно з товариства з обмеженою відповідальністю «Аккорд-Тур», фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 5 500 грн 00 коп. заборгованості за невиконання умов договору.

Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «Аккорд-Тур» на користь ОСОБА_1 пеню в розмірі 930 грн 00 коп.

Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «Аккорд-Тур» на користь держави судовий збір у розмірі 454 грн 00 коп.

Стягнуто з фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 454 грн 00 коп.

Додатковим рішенням Франківського районного суду м. Львова від 26 квітня 2024 року розірвано договір про організацію туристичних послуг від 30 липня 2021 року, укладений між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Судові рішення оскаржило ТОВ «Аккорд-Тур».

Апеляційна скарга на рішення суду мотивована тим, що суд першої інстанції помилково встановив, що нібито замовлений позивачем туристичний продукт скасовано туроператор у зв`язку із недобором групи туристів, що планувалась у цій туристичній подорожі, адже відповідні докази про це в матеріалах справи відсутні. Насправді туроператором було перенесено/змінено дату туристичного продукту, відповідно до умов пунктів 4.18. та 4.32 агентського договору. Згідно з останнім пунктом туроператор не несе відповідальності за зміну строків поїздки у разі неповної комплектації групи. Оскільки позивач не відмовився від даного туристичного продукту, відсутні підстави для повернення коштів та стягнення пені. Також судом помилково встановлено, що туроператор отримав від позивача грошові кошти в сумі 31000 грн 00 коп., адже жодних коштів саме від позивача, і в такій сумі ним отримано не було, а було отримано від турагента (ФОП ОСОБА_2 ) грошові кошти в сумі 26321 грн 28 коп., які в подальшому були перезараховані між цими особами. Жодної вини туроператора у тому, що туристична подорож не відбулась немає, адже це було обумовлено подіями, які від нього не залежали (карантинні обмеження, закриття внутрішніх та міжнародних кордонів) та які є форс-мажорними обставинами і є загальновідомими обставинами.

Просить рішення Франківського районного суду м. Львова від 19 грудня 2023 року скасувати повністю, ухвалити нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «Аккорд-Тур».

Апеляційна скарга на додаткове рішення суду мотивована тим, що оскільки не відбулося зміни істотних умов договору на туристичне обслуговування та обставини, яким керувалися сторони при його укладенні, підстави розірвання цього договору, відсутні.

У травні 2024 року через систему «Електронний суд» ФОП ОСОБА_2 подала відзив на апеляційну скаргу на рішення суду, який підписаний представником ОСОБА_5 , в якому міститься прохання скасувати повністю рішення Франківського районного суду м. Львова від 19 грудня 2023 року, ухвалити нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «Аккорд-Тур» та ОСОБА_2 .

Відзив на апеляційні скарги від позивача, а також відповідача ФОП ОСОБА_2 на додаткове рішення суду не надходив, що згідно з частиною третьою статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду судового рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу на рішення суду слід задовольнити частково, а апеляційну скаргу на додаткове рішення залишити без задоволення.

До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з такого.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що 29 листопада 2019 року між ФОП ОСОБА_2 , комерційне найменування «Тур-Вояж», поіменованим за текстом договору Турагент, та ОСОБА_1 , поіменованою Замовник, укладено договір-доручення на організацію туристичних послуг, відповідно до якого турагент зобов`язується від імені і за рахунок замовника надати послуги з організації туристичної поїздки згідно із заявкою замовника (додаток №1). При цьому, турагент зобов`язаний забронювати в туроператора транспортування за програмою туру «Іспанська сієста… Відпочинок на морі!» 15 червня 2020 року, трансфер, проживання в готелі за програмою, харчування згідно із заявкою, страхування осіб, вказаних у додатку № 2.

Додаток № 1 та додаток № 2 жодною зі сторін справи суду не надано.

Згідно з пунктом 2.2 договору загальна вартість туру становить 1 318 євро.

Відповідно до пунктів 3.1.1 та 3.1.2 договору турагент бере на себе зобов`язання забезпечити замовника туристичним ваучером, іншими документами, необхідними для підтвердження статусу «турист», які є підставою для отримання туристичних послуг. Організувати контроль за туроператором щодо виконання в повному обсязі і у визначені строки туристичних послуг в кількості та якості, обумовленими даним договором і туристичним ваучером, які завірені підписом відповідальної особи і печаткою.

На виконання вказаного договору ОСОБА_1 сплатила ФОП ОСОБА_2 10 000 грн 00 коп., що визнається останнім.

ІНФОРМАЦІЯ_1 на веб-сайті туроператора www.accordtour.com розміщено повідомлення, що у зв`язку із введенням карантину на всій території України, тимчасовим закриттям пунктів пропуску через державний кордон України та продовження обмежувальних заходів, туроператор ТОВ «Аккорд-Тур» по всіх турах, що припадають на час обмежень пропонує, зокрема, зафіксувати оплату по комерційному курсу туроператора на день оплати, а ці кошти можна використати до 31 грудня 2021 року для оплати новообраного туру.

30 липня 2021 року між ФОП ОСОБА_2 , поіменованим Турагент, та ОСОБА_1 , поіменованою Замовник, укладено договір-доручення на організацію туристичних послуг, відповідно до якого турагент зобов`язується від імені і за рахунок замовника надати послуги з організації туристичної поїздки згідно зі заявкою замовника (додаток № 1). При цьому, турагент зобов`язаний забронювати в туроператора транспортування за програмою туру «Любов з перчинкою» 13 серпня 2021 року, трансфер, проживання в готелі Serpina 3*, харчування згідно зі заявкою, страхування осіб, вказаних у додатку № 2.

Також зазначено, що попередня оплата за попередній тур 10 000 грн 00 коп. по обмінному курсу 26,46 євро.

Разом з тим, додаток № 1 та додаток № 2 жодною зі сторін справи суду не надано.

Згідно з пунктом 2.2 договору загальна вартість туру становить: 31 648 грн 00 коп. 10 000 грн 00 коп. = 21 648 грн 00 коп.

Відповідно до пунктів 3.1.1 та 3.1.2 договору турагент бере на себе зобов`язання забезпечити замовника туристичним ваучером, іншими документами, необхідними для підтвердження статусу «турист», які є підставою для отримання туристичних послуг. Організувати контроль за туроператором щодо виконання в повному обсязі і у визначені строки туристичних послуг в кількості та якості, обумовленими даним договором і туристичним ваучером, які завірені підписом відповідальної особи і печаткою.

На першій сторінці договору рукописним текстом зазначено: «Оплачено 05 серпня 2021 року 21 000 грн 00 коп.», що засвідчено підписом ФОП ОСОБА_2 .

Тобто, ОСОБА_1 на виконання вказаного договору сплатила ФОП ОСОБА_2 21 000 грн 00 коп., що визнається останньою.

09 серпня 2021 року ОСОБА_1 отримала повідомлення від менеджера ФОП ОСОБА_2 , що замовлений туристичний продукт «Любов з перчинкою» не відбудеться.

Цього ж дня позивачка направила на адресу туроператора - ТОВ «Аккорд-Тур» претензію про повернення коштів за сплачений туристичний продукт.

Відповідач ФОП ОСОБА_2 у відзиві визнав той факт, що замовлений позивачем туристичний продукт 09 серпня 2021 року скасовано туроператором ТОВ «Аккорд-Тур» у зв`язку з недобором групи туристів, що планувалась у цій туристичній подорожі.

З цього відзиву також убачається, що у відносинах з позивачем ФОП ОСОБА_2 діяла в якості турагента на підставі агентського договору №11386111, укладеного з туроператором ТОВ «Аккорд-Тур».

Як убачається з наданого ФОП ОСОБА_2 платіжного доручення від 17 вересня 2021 року № 12 на суму 10 000 грн 00 коп., платіжного доручення від 13 жовтня 2021 року № 147 на суму 5 000 грн 00 коп., квитанції ПриватБанк від 27 грудня 2021 року № Р24А1848385015С2409 на суму 10 500 грн 00 коп., позивачу перераховано 25 500 грн 00 коп. в якості повернення коштів за туристичний продукт.

Статтею 1 Закону України «Про туризм» визначено, що туристичний продукт - це попередньо розроблений комплекс туристичних послуг, який поєднує не менше ніж дві такі послуги, що реалізується або пропонується для реалізації за визначеною ціною, до складу якого входять послуги перевезення, послуги розміщення та інші туристичні послуги, не пов`язані з перевезенням і розміщенням (послуги з організації відвідувань об`єктів культури, відпочинку та розваг, реалізації сувенірної продукції тощо).

Відповідно до статті 5 Закону України «Про туризм» учасниками відносин, що виникають при здійсненні туристичної діяльності, є юридичні та фізичні особи, які створюють туристичний продукт, надають туристичні послуги (перевезення, тимчасового розміщення, харчування, екскурсійного, курортного, спортивного, розважального та іншого обслуговування) чи здійснюють посередницьку діяльність із надання характерних та супутніх послуг, а також громадяни України, іноземці та особи без громадянства (туристи, екскурсанти, відвідувачі та інші), в інтересах яких здійснюється туристична діяльність.

Суб`єктами, що здійснюють та/або забезпечують туристичну діяльність (далі - суб`єкти туристичної діяльності), є: туристичні оператори (далі - туроператори) - юридичні особи, створені згідно із законодавством України, для яких виключною діяльністю є організація та забезпечення створення туристичного продукту, реалізація та надання туристичних послуг, а також посередницька діяльність із надання характерних та супутніх послуг і які в установленому порядку отримали ліцензію на туроператорську діяльність; туристичні агенти (далі - турагенти) - юридичні особи, створені згідно із законодавством України, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності, які здійснюють посередницьку діяльність з реалізації туристичного продукту туроператорів та туристичних послуг інших суб`єктів туристичної діяльності, а також посередницьку діяльність щодо реалізації характерних та супутніх послуг.

За змістом статті 20 Закону України «Про туризм» за договором на туристичне обслуговування одна сторона (туроператор, який укладає договір безпосередньо або через турагента) зобов`язується надати за замовленням іншої сторони (туриста) комплекс туристичних послуг (туристичний продукт), а турист зобов`язується оплатити його.

Таким чином, правовідносини з надання туристичних послуг виникають безпосередньо між замовником (туристом) і виконавцем (туроператором) незалежно від того, чи укладався такий договір безпосередньо з туроператором або через посередників (турагентів).

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі № 569/16256/19 та від 30 серпня 2021 року у справі №559/1604/18.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (стаття 901 ЦК України).

При цьому договір між споживачем та самим туристичним агентом не є безпосередньо договором на туристичне обслуговування, оскільки в цьому випадку не відбувається реалізації туристичного продукту, натомість предметом такого договору з туристичним агентом можуть бути дії турагента з пошуку необхідного туристичного продукту, його бронювання тощо.

Згідно з частинами сьомою, восьмою статті 20 Закону України «Про туризм» кожна із сторін договору на туристичне обслуговування до початку туристичної подорожі може вимагати внесення змін до цього договору або його розірвання у зв`язку із зміною істотних умов договору та обставин, якими вони керувалися під час укладення договору.

Вказаною нормою також передбачено, що туроператор (турагент) зобов`язаний не пізніш як через один день з дня, коли йому стало відомо про зміну обставин, якими сторони керувалися під час укладення договору на туристичне обслуговування, та не пізніш як за три дні до початку туристичної подорожі повідомити туриста про таку зміну обставин з метою надання йому можливості відмовитися від виконання договору без відшкодування шкоди туроператору (турагенту) або внести зміни до договору, змінивши ціну туристичного обслуговування.

Обсяг відповідальності внаслідок ненадання споживачу якісного туристичного продукту обумовлюється змістом укладених цивільно-правових договорів: 1) за договором між туристом і турагентом (у разі його укладення) турагент несе відповідальність за невиконання (неналежне виконання) виключно взятих на себе обов`язків (щодо пошуку, бронювання туристичного продукту тощо); 2) за договором на туристичне обслуговування, укладеним між туристом та туристичним оператором (через турагента або без його участі), туроператор несе перед туристом відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору на туристичне обслуговування з урахуванням особливостей, встановлених статтею 20 Закону України «Про туризм».

Якість туристичних послуг має відповідати умовам договору на туристичне обслуговування, порядок і способи захисту порушених прав туристів визначаються Законом України «Про захист прав споживачів» (частина п`ятнадцята статті 20 Закону України «Про туризм»)

Туристи мають право на відшкодування матеріальних і моральних збитків у разі невиконання або неналежного виконання умов договору (частина перша статті 25 Закону України «Про туризм»).

Частиною першою статті 33 Закону України «Про туризм» встановлено, що суб`єкт туристичної діяльності, який порушив законодавство в галузі туристичної діяльності при наданні туристичної послуги, що завдало шкоду, зобов`язаний відшкодувати туристу збитки у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

За змістом частин першої та другої статті 32 Закону України «Про туризм» за неналежне виконання своїх зобов`язань туроператор, турагент, інші суб`єкти туристичної діяльності несуть майнову та іншу відповідальність, визначену в договорі відповідно до чинного законодавства. Розмір майнової відповідальності туроператора, турагента чи іншого суб`єкта туристичної діяльності не може перевищувати фактично завданих замовнику збитків з їх вини.

Отже, майнову відповідальність несе суб`єкт туристичної діяльності, який порушив законодавство в галузі туристичної діяльності при наданні туристичної послуги, тобто порушив умови договору між туристом і суб`єктом туристичної діяльності з надання туристичних послуг, та за вини якого замовнику завдано збитків.

Згідно з частиною одинадцятою статті 20 Закону України «Про туризм» туроператор несе перед туристом відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору на туристичне обслуговування крім випадків, якщо: невиконання або неналежне виконання умов договору на туристичне обслуговування сталося з вини туриста; невиконання або неналежне виконання умов договору на туристичне обслуговування сталося з вини третіх осіб, не пов`язаних з наданням послуг, зазначених у цьому договорі, та жодна із сторін про їх настання не знала і не могла знати заздалегідь; невиконання або неналежне виконання умов договору на туристичне обслуговування сталося внаслідок настання форс-мажорних обставин або є результатом подій, які туроператор (турагент) та інші суб`єкти туристичної діяльності, які надають туристичні послуги, включені до туристичного продукту, не могли передбачити.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження №61-30435сво18) міститься висновок, що «у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду)».

Виконавець повинен надати послугу особисто (частина перша статті 902 ЦК України).

У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору (частина друга статті 902 ЦК України).

У постанові Верховного Суду від 25 березня 2020 року в справі № 756/1381/17-ц (провадження № 61-30637св18) зроблено висновок по застосуванню статті 902 ЦК України та вказано, що «за загальним правилом виконавець в договорі про надання послуг має надати послугу особисто. Проте не виключається, що сторони в договорі про надання послуг встановлять право виконавця покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, але виконавець залишається відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору. При покладенні на іншу особу виконання договору про надання послуг не відбувається виникнення обов`язку в іншої особи. Зрозуміло, що покладення виконання на іншу особу не робить її стороною в зобов`язанні, яке виникло на підставі договору про надання послуг, та не створює для неї жодних прав і обов`язків. По своїй суті дії іншої особи з виконання договору про надання послуг є діями самого виконавця. При цьому виконавець залишається стороною зобов`язання, яке виникло на підставі договору про надання послуг».

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до статті 907 ЦК України договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін. Порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін або законом.

Надання сторонам вказаного права пов`язано з особливостями послуги і може відбутися у трьох випадках: коли підстави для розірвання договору передбачені ЦК України, передбачені законом, за домовленістю сторін.

Відповідно до частини першої статті 652 ЦК України договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін у разі істотної зміни обставин, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали договір або уклали б його на інших умовах.

У постанові Верховного Суду України від 03 липня 2013 року в справі №6-42цс13 зроблено висновок про те, що «згідно із частиною п`ятою статті 653 ЦК України, якщо договір змінений або розірваний у зв`язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору. Відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про туризм» порушеннями законодавства в галузі туризму є порушення умов договору між туристом і суб`єктом туристичної діяльності з надання туристичних послуг. Згідно із частиною десятою статті 20 Закону України «Про туризм» якість туристичних послуг повинна відповідати умовам договору, порядок і способи захисту порушених прав туристів визначаються законодавством про захист прав споживачів. Так, частиною четвертою статті 10 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» передбачено, що за наявності у роботі (послузі) істотних недоліків споживач має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків. Також частиною першою статті 33 Закону України «Про туризм» встановлено, що суб`єкт туристичної діяльності, який порушив законодавство в галузі туристичної діяльності при наданні туристичної послуги, що завдало шкоду, зобов`язаний відшкодувати туристу збитки у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Згідно із частинами першою та другою статті 32 Закону України «Про туризм» за неналежне виконання своїх зобов`язань туроператор, турагент, інші суб`єкти туристичної діяльності несуть майнову та іншу відповідальність, визначену в договорі відповідно до чинного законодавства. Розмір майнової відповідальності туроператора, турагента чи іншого суб`єкта туристичної діяльності не може перевищувати фактично завданих замовнику збитків з їх вини. Отже, майнову відповідальність несе суб`єкт туристичної діяльності, який порушив законодавство в галузі туристичної діяльності при наданні туристичної послуги, тобто порушив умови договору між туристом і суб`єктом туристичної діяльності з надання туристичних послуг, та за вини якого замовнику завдано збитків».

Згідно із частиною тринадцятою статті 20Закону України«Про туризм» права й обов`язки, відповідальність сторін та інші умови договору між туроператором і турагентом визначаються відповідно до загальних положень про агентський договір, якщо інше не передбачено договором між ними, а також цим Законом.

Агентські відносини регулюються главою 31 Господарського кодексу України, відповідно до частин першої, другої статті 297 якого за агентським договором одна сторона (комерційний агент) зобов`язується надати послуги другій стороні (суб`єкту, якого представляє агент) в укладенні угод чи сприяти їх укладенню (надання фактичних послуг) від імені цього суб`єкта і за його рахунок. Агентський договір повинен визначати сферу, характер і порядок виконання комерційним агентом посередницьких послуг, права та обов`язки сторін, умови і розмір винагороди комерційному агентові, строк дії договору, санкції у разі порушення сторонами умов договору, інші необхідні умови, визначені сторонами.

Згідно з підпунктом 2.1.12. пункту 2.1. агентського договору, укладеного між відповідачами 02 січня 2013 року, у випадку недобору групи туроператор залишає за собою право перенести дату початку туру або анулювати такий. У разі незгоди з цим турагента (туриста), туроператор зобов`язується повернути внесені за договором кошти і документи (за виняток випадку настання форс-мажорних обставин п. 4.5.) протягом 14 календарних днів.

Встановивши, що ОСОБА_1 належним чином виконала свої зобов`язання за укладеними договорами, а туроператор ТОВ «Аккорд-Тур» всупереч вимогам Закону України «Про туризм» хоча і повідомив у строки визначені цим Законом про зміну обставин, якими сторони керувалися під час укладення договору на туристичне обслуговування, зокрема про те, що замовлений позивачкою тур не відбудеться у заплановані строки, проте не повідомив їй про причини його не проведення та не роз`яснив у зв`язку із цим право відмовитися від виконання договору без відшкодування шкоди туроператору (турагенту), тобто допустив порушення в галузі туристичної діяльності при наданні туристичної послуги, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для розірвання договору та стягнення неповернутої позивачу оплати, проведеної ним за туристичні послуги.

Установивши фактичні обставини у справі та на підставі зазначених норм права місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що саме ТОВ «Аккорд-Тур» як туроператор несе відповідальність за невиконання умов договору про надання туристичних послуг у спірних правовідносинах, а правовідносини, які виникли між відповідачем та третіми особами не можуть впливати на права позивачки, яка належно виконала умови укладеного нею договору. Спір між туроператором та турагентом може бути вирішений в іншому провадженні.

У справі, що переглядається ТОВ «Аккорд-тур» виступає туроператором, а ФОП ОСОБА_2 турагентом.

У цьому зв`язку, колегія суддів відхиляє як безпідставні доводи апеляційної скарги, що оскільки ТОВ «Аккорд-Тур» не отримувало усіх коштів від позивача, а отримані кошти повернуло йому через турагента, заявлена до стягнення сума є винагородою саме останнього та має бути стягнута з нього, адже за умовами укладеного між відповідача договору агентська винагорода ФОП ОСОБА_2 становить 6 грн 00 коп. за одне замовлення, а заявлена до стягнення сума складає 5500 грн 00 коп., що складає різницю між вартістю туристичних послуг, оплачених позивачкою та сумою коштів, повернутих їй через турагента.

Колегія суддів повторно наголошує на тому, що всі неузгодженості (суперечки) між відповідачами повинні вирішуватися у спорі між ними та не можуть покладатися як додатковий тягар на туриста (позивача у справі).

Враховуючи положення згаданого підпунктом 2.1.12. пункту 2.1. агентського договору, туроператор вправі у випадку недобору групи перенести дату початку туру або аналювати його, проте таке його право не перешкоджає туристу відмовитись від такої послуги і в такому випадку та вимагати повернення коштів, якому кореспондує обов`язком туроператора їх повернути, протягом строку, визначеного згаданим договором, чого за обставинами даної справи не відбулось.

Посилання в апеляційній скарзі на умови пунктів 4.18. та 4.32 агентського договору таких висновків суду не спростовують, адже ними визначено відповідальність сторін саме агентського договору.

Колегія суддів, з огляду на обставини справи встановлені місцевим судом, зокрема на доказ надіслання позивачем туроператору претензії з вимогою повернути кошти, відхиляє як безпідставні доводи скарги про те, що позивач не відмовився від туристичного продукту.

Також колегія суддів не погоджується з аргументом скарги про те, що вина туроператора у тому, що туристична подорож не відбулась відсутня, адже це було обумовлено подіями, які від нього не залежали (карантинні обмеження, закриття внутрішніх та міжнародних кордонів) та які є форс-мажорними обставинами та є загальновідомими обставинами, оскільки недобір групи до таких обставин не відноситься.

Поряд з цим, колегія суддів погоджується, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що належним відповідачем у цій справі є саме ТОВ «Аккорд-Тур», а не ФОП « ОСОБА_2 , яка діяла як турагент.

Проте, колегія суддів не може погодитись з висновками суду першої інстанції про солідарне стягнення неповернутої суми з обох відповідачів.

Статтею 266 ЦПК України визначено, що суд, ухвалюючи рішення на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів, повинен зазначити, в якій частині рішення стосується кожного з них, або зазначити, що обов`язок чи право стягнення є солідарним.

У статті 540 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні беруть участь кілька кредиторів або кілька боржників, кожний із кредиторів має право вимагати виконання, а кожний із боржників повинен виконати обов`язок у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Відповідно до статті 541 ЦК України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання.

Тлумачення статей 540 та 541 ЦК України дає підстави для висновку, що при існуванні множинності осіб у зобов`язанні виникають часткові зобов`язання. Тому стягувач у частковому зобов`язанні має право вимагати виконання, а кожний із боржників повинен виконати свій обов`язок у рівній частці. Натомість солідарне зобов`язання виникає у випадках, встановлених договором або законом, зокрема, у разі неподільності предмета зобов`язання (див., постанову Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 519/654/17 (провадження № 61-47740св18)).

Згідно із частиною першою статті 543 ЦК України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Встановивши, що норми Закону України «Про туризм», як і умови укладених між сторонами договорів не містять положень, які передбачали би виникнення солідарного зобов`язання у випадках порушення таких договірних зобов`язань, суд першої інстанції дійшов невірного висновку про наявність підстав як для солідарного стягнення з турагента ФОП ОСОБА_2 заборгованості, так і стягнення такої заборгованості з неї як із солідарного боржника, оскільки остання не може вважатися належним відповідачем за пред`явленим позовом.

Наведене є самостійно та достатньою підставою для відмови в задоволенні позовних вимог щодо цього відповідача.

Враховуючи наведене, суд помилково стягнув з цього відповідача судові витрати.

Щодо стягнення пені.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом (частина друга статті 551 ЦК України).

У статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Згідно частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги),якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.

Згідно зі частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Аналіз матеріалів справи свідчить, що обґрунтовуючи підстави та розмір пені, яку позивач просив стягнути лише з ТОВ «Аккорд-Тур», він посилався на положення частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» та обраховував пеню, виходячи з загальної вартості невиконаного замовлення (31000,00 грн) помножену на три відсотки від цієї вартості (31000,00*3%=930,00), проте обмежився лише одним днем.

Таким чином, зважаючи на те, що за туристичні послуги позивач оплатив 31 000,00 грн, враховуючи те, що відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі ненадання виконавцем послуги, він сплачує споживачу неустойки у розмірі 3 % загальної вартості замовлення за кожен день прострочення, з огляду на принци диспозитивності цивільного судочинства, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення пені у заявленому розмірі, який, як і підстави для її стягнення, відповідачем не спростований.

Відповідно до вимог пунктів 1 та 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення, або змінити рішення.

Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За приписами частини першої статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно частини другої статті 376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню; порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин (частина четверта статті 376 ЦПК України).

З огляду на те, що суд першої інстанції правильно вирішив спір по суті, проте помилився щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог та солідарного стягнення коштів з ФОП ОСОБА_2 , оскаржене судове рішення в цій частині слід змінити, викласти абзац другий резолютивної частини рішення в новій редакції, з урахуванням висновків суду апеляційної інстанції за результатами розгляду справи, а в частині стягнення з цього відповідача судових витрат скасувати, в решті рішення суду залишити без змін як ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, частково задовольнивши апеляційну скаргу на рішення суду.

Оскільки доводи апеляційної скарги на додаткове рішення суду не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, таку слід залишити без задоволення, а додаткове рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Згідно з частиною тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З урахуванням висновків суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги (рішення суду першої інстанції змінено в мотивувальній та резолютивній частині, а також скасовано в частині вирішення розподілу судових витрат), підстави для розподілу судових витрат у зв`язку із розглядом справи в суді апеляційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 376, 382 - 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Аккорд-Тур» на рішення Франківського районного суду м. Львова від 19 грудня 2023 року задовольнити частково.

Рішення Франківського районного суду м. Львова від 19 грудня 2023 року змінити, виклавши абзац другий резолютивної частини рішення в такій редакції:

«Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Аккорд-Тур» на користь ОСОБА_1 5500 грн 00 коп. заборгованості за невиконання умов договору».

Рішення Франківського районного суду м. Львова від 19 грудня 2023 року в частині стягнення з фізичної особи підприємця ОСОБА_2 на користь держави судового збору у розмірі 454 грн 00 коп. скасувати.

В решті рішення суду залишити без змін.

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Аккорд-Тур» на додаткове рішення Франківського районного суду м. Львова від 26 квітня 2024 року залишити без задоволення.

Додаткове рішення Франківського районного суду м. Львова від 26 квітня 2024 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 19 листопада 2024 року.

Головуючий С.М. Копняк

Судді: С.М. Бойко

А.В. Ніткевич