Рішення

від 13.11.2024 по справі 120/7211/24

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

13 листопада 2024 р. Справа № 120/7211/24

Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Альчук М.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "Він-Кар Логістик" до Вінницької митниці про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Він-Кар Логістик" звернулося до суду з адміністративним позовом до Вінницької митниці про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги обґрунтовано протиправністю прийнятих відповідачем рішення про коригування митної вартості товарів та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення. Представник позивача наголошує, що позивачем було додано усі необхідні документи для підтвердження відомостей щодо митної вартості товару.

Відповідач скористався своїм правом на подання відзиву, у якому заперечує проти задоволення позову. Зокрема, представник відповідача наголошує на виникнення у контролюючого органу обґрунтованого сумніву щодо зазначеної вартості товару.

Ознайомившись з матеріалами справи, суд встановив наступні обставини.

21.01.2024 року між позивачем (покупець) та "Car-Serwis Weronika Zablocka Cruscik" (продавець) укладено договір № 20 від 18.01.2024 року.

На підставі вказаного договору позивачем було придбано автомобіль вантажний марки Renault модель Master, 2020 року випуску, модельний рік виготовлення 2021 року, дата першої реєстрації 30.03.2021 року, номер кузова НОМЕР_1 за ціною 8940 євро.

З метою митного оформлення товару уповноважений декларант, ПП "Євролан", подав Вінницькій митниці декларацію № 24UA401020013900U0 на товар із такими документами: рахунок-фактура (інвойс) від 18.02.2024 року № 013/01/2024, свідоцтво про реєстрацію ТЗ від 02.04.2021 року № 021BN95058, довідка про транспортні витрати б/н від 11.03.2024.

За результатами розгляду документів, Вінницькою митницею ухвалено рішення від 12.03.2024 року про коригування митної вартості товарів № UA401000/2024/000068/2, де вказано, що митну вартість товару не може бути визначено за ціною договору, щодо товарів, які імпортуються, згідно ст. 58 МКУ, у зв`язку із наявністю аргументованого сумніву. Так, зауважено, що У наданій довідці про транспортні витрати від б/н від 11.03.2024 року відсутні назви географічних пунктів через які здійснювалось транспортування товару, перевезення через митний кордон України, згідно АСМО "Інспектор", здійснювала польська фірма STAR LUX SP. Z O.O., однак довідка видана ТОВ "Він-Кар Логістік". Також встановлено, що транспортний засіб переміщувався через митний кордон самоходом, проте витрати на транспортування та страхування не підтверджено документально, хоча страхування на території ЄС є обов`язковим для ТЗ, що пересуваються своїм ходом по шляхах загального користування. Крім того, в мережі Інтернет на подібні товари вказана вища ціна, ніж заявлена позивачем.

На підставі вказаного рішення відповідачем сформовано картку відмови № UA401020/2024/000657.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями, позивач звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку, суд виходить із такого.

Митний кодекс України визначає засади організації та здійснення митної справи в Україні, регулює економічні, організаційні, правові, кадрові та соціальні аспекти діяльності митної служби України, спрямований на забезпечення захисту економічних інтересів України, створення сприятливих умов для розвитку її економіки, захисту прав та інтересів суб`єктів підприємницької діяльності та громадян, а також забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 246 МК України метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.

Згідно з ч. 1 ст. 248 МК України митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування з моменту отримання митним органом від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.

Частиною першою статті 257 МК України передбачено, що декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії або їх електронні (скановані) копії, засвідчені електронним цифровим підписом декларанта або уповноваженої ним особи.

Розділ ІІІ МК України регулює питання митної вартості товарів та методи її визначення.

Так, статтею 49 МК України встановлено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відповідно до ч. 1 ст. 51 МК України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

Згідно із статтею 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами:

1) основний за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);

2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

За приписами частин 1 та 2 статті 52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.

Перелік документів, які подаються декларантом для підтвердження заявленої митної вартості, визначений статтею 53 МК України, частиною першою якої обумовлено, що у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Згідно з частиною другою зазначеної статті документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Частинами першою, другою статті 54 МК України визначено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.

Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 54 МК України митний орган під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов`язаний здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

За змістом частини п`ятої статті 54 МК України митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право: упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості; у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості; у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснювати коригування заявленої митної вартості товарів; проводити в порядку, визначеному статтями 345-354 цього Кодексу, перевірки правильності визначення митної вартості товарів після їх випуску; звертатися до митних органів інших країн із запитами щодо надання відомостей, необхідних для підтвердження достовірності заявленої митної вартості; застосовувати інші передбачені цим Кодексом форми митного контролю.

Відповідно до ч. 6 ст. 54 МК України митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Згідно з ч. 1 ст. 55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Прийняте органом доходів і зборів письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: 1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; 2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; 3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана органом доходів і зборів; 4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої органом доходів і зборів, та фактів, які вплинули на таке коригування; 5) інформацію про: а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування митної вартості товарів за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною органом доходів і зборів; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування заявленої митної вартості товарів за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу X цього Кодексу в розмірі, визначеному органом доходів і зборів відповідно до частини сьомої цієї статті.

Водночас, у разі визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу (стаття 64 МК України), зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні (пункт 2.1 Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 № 598).

Отже, із системного аналізу наведених правових норм слідує, що у разі визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу, рішення про коригування заявленої митної вартості, окрім обов`язкових відомостей, визначених частиною другою статті 55 МК України, має також містити порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за таким другорядним методом, як резервний метод, а також докладну інформацію щодо зроблених коригувань, яка використовувалась митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу.

Натомість судом встановлено, що при визначенні митної вартості ввезеного позивачем товару за резервним методом, відповідач використав джерелом числового значення митної вартості відомості з митної декларації № 24UA205140009721U0, але при цьому не навів порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за таким другорядним методом, як резервний метод, а також не зазначив докладної інформації щодо зроблених коригувань, яка використовувалась митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу, що є порушенням вимог статті 55 МК України.

При цьому враховуються висновки Верховного Суду, наведені у постановах від 27.07.2018 у справі № 809/1174/17 та від 05.02.2019 у справі №816/1199/15-а.

Суд вважає, що обов`язок з виконання відповідачем зазначених вимог підсилюється тим, що позивач ввозив достатньо специфічний товар, а саме, вантажний фургон, що був у використанні.

Відтак застосування митним органом цього резервного методу закономірно потребує належного обґрунтування відповідного рішення з огляду на те, що оцінюваний товар і товар, ціна якого береться за основу для коригування митної вартості, можуть істотно відрізнятися за багатьма показниками і характеристика, зокрема такими як комплектація, пробіг, технічний стан транспортного засобу. Тому, навіть у випадку ввезення на митну територію України вантажного автомобіля, що був у використанні, однієї марки, одного року випуску, потужністю двигуна, їх вартість може різнитись в залежності від пробігу та інших об`єктивних чинників.

Суд наголошує, що відповідно до ч. 3 ст. 53 МК України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи:1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Розвиваючи вказане суд зауважує, що наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Як свідчать матеріали справи, 21.01.2024 року позивачем в юридичної особи "Car-Serwis Weronika Zablocka Cruscik" було придбано автомобіль вантажний за ціною 8940 євро.

На підтвердження вказаної вартості позивачем також було додано інвойс № 013/01/2024 від 18.01.2024 року із зазначенням у ній аналогічної ціни.

Більше того, судом враховано, що позивачем до матеріалів справи додано докази придбання "Car-Serwis Weronika Zablocka Cruscik" цього вантажного автомобіля на аукціоні Alcopa загальною вартістю 8539,33 євро.

Щодо посилань відповідача на те, що відповідно до наказу Міністерства фінансів України від 24.05.2012 № 599 "Про затвердження Форми декларації митної вартості та Правил її заповнення" (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 18.06.2012 за № 984/21296) для підтвердження витрат на транспортування декларантом відповідно до ч. 2 ст. 53 МК України подаються транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів, однак позивачем який самостійно здійснював доставку товару не подано жодного документу для підтвердження витрат на транспортування та документу, які б підтверджували вартість страхування, до митного оформлення.

Водночас, до митної вартості декларантом було заявлено транспортні витрати у розмірі 200 євро. Вказане підтверджується наданою до митного оформлення довідкою про транспортні витрати від 11.03.2024 року.

Разом з тим в оскаржуваному рішенні відповідач вказав про те, що довідка про транспортні витрати документально не підтверджена.

Принагідно, суд зауважує, що якщо законом не визначено доказ (докази), виключно яким (-ми) повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення, то такі витрати можуть підтверджуватися будь-якими доказами. Митний кодекс України не визначив вид доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів (не вказав, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи), а тому довідки про транспортні витрати є допустимими доказами на підтвердження витрат на перевезення товарів.

Така правова позиція викладена, зокрема, в пункті 2.11 Довідки щодо узагальнення практики застосування адміністративними судами положень Митного кодексу України в редакції від 13.03.2012 року, затвердженої Постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13.03.2017 року № 2.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 06.09.2019 року у справі №815/2501/18, від 22.08.2019 року у справі №810/2784/18, який підлягає врахуванню у спірних правовідносинах.

Крім того, коригуючи митну вартість товару з підстав неприйняття довідки про транспортні витрати, відповідач не врахував і, відповідно, не застосував вимоги абзацу 7 до графи 20 Правил заповнення декларації митної вартості, в якому міститься чітка вимога про те, що у разі відсутності будь-яких відомостей про фактичні витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України, для розрахунку зазначених витрат використовуються тарифи, які застосовуються перевізниками для відповідного виду транспорту, що діяли на дату транспортування товару.

Отже, не приймаючи довідку декларанта про транспортні витрати, відповідач у своєму рішенні мав зазначити про те, які саме застосовано тарифи для відповідного виду транспорту і які було застосовано митним органом.

В цьому контексті суд також враховує, що витрати позивача на перевезення товару були реальними та підтверджуються документально.

Більше того, суд зауважує, що відповідно до умов контракту № 20 від 18.01.2024 року поставка товару здійснюється за умовами FCA Medyka (згідно Інкотермс 2010).

Суд наголошує, що за умовами поставки FCA основну частину перевезення забезпечує покупець, який сам обирає транспорт, сам організовує його ланцюг, заключає договори перевезення.

Відтак, суд зазначає, що не зазначення у довідці географічного пункту перетину кордону не можу бути підставою для наявності сумніву у заявлених цінових складових, оскільки довідка у сукупності із іншими документами достовірно вказує на транспортну лінію поставки.

У цьому контексті визначення цінової політики за страхування, перевезення відноситься виключно до сфери господарських правовідносин.

Суд зауважує, що позивач не позбавлений права надати довідку самостійно для митного контролю, а не за підписом продавця.

Розвиваючи вказане, суд вважає за доречне зазначити, що на умовах поставки FCA продавець власним коштом і під свою відповідальність постачає товар у визначену як у договорі, так і у митній декларації точку.

Тобто, відповідальність за страхування товару покладено саме на продавця до моменту передачі товару у визначену точку.

Згідно з пунктом 8 частини другої статті 53 МК України документами, які підтверджують митну вартість товарів, є, якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Водночас не надання позивачем страхових документів не є підставою для коригування митної вартості транспортного засобу за резервним методом та може свідчити лише про те, що страхування транспортного засобу не здійснювалось.

Суд враховує правову позицію відображену у постанові від 22.08.2019 року у справі № 810/2784/18. Зокрема, Верховний Суд зазначив, що "…витребувати необхідно лише ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації".

Щодо інших тверджень митного органу, які визначені як підстави для помилковості визначення позивачем митної вартості товарів за основним методом, суд виходить з того, що саме по собі припущення митного органу про подання декларантом невідповідних документів чи наявності в них розбіжностей, не є достатнім для висновку про недостовірність даних щодо митної вартості товарів, заявленої декларантом, або беззаперечною підставою для незастосування обраного ним методу визначення митної вартості.

Поряд з цим, суд зазначає, що обставина про наявність в мережі Інтернет вищих цін щодо подібного товару, не утворює підстав для відмови у визнанні заявленої декларантом митної вартості за основним методом та її визначенні за резервним методом, адже торгові відносини є різноманітними, здійснюються на принципах автономії волі та свободи договору, при цьому безліч обставин можуть впливати на їх ціну (характеристика товару, виробник, торгова марка, умови і обсяги поставок, наявність знижок тощо).

У свою чергу, ціна є грошовим вираженням лише у разі коли існує рівновага між попитом та пропозицією. В інших випадках коливання цін спричиняються не вартістю, а іншими причинами.

Отже, факт наявності, що подібний товар, який задекларовано позивачем, містить іншу цінову політику в мережі Інтернет, не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не призводить до автоматичного збільшення митної вартості товарів, адже законодавство таких підстав прямо не встановлює.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що відповідач не підтвердив належними доказами наявність у поданих позивачем документах таких розбіжностей, які б давали митному органу право коригувати задекларовану митну вартість із застосуванням резервного методу.

За наслідками розгляду справи суд упевнився в тому, що зауваження митного органу по своїй суті носять формальний характер та окремо або у сукупності не свідчать про наявність підстав для коригування митної вартості товару.

При цьому суд додатково звертає увагу на те, що в адміністративних процедурах із митного контролю та митного оформлення орган доходів і зборів повинен обґрунтувати (довести) законність свого рішення. Відповідно, рішення органу доходів і зборів не може ґрунтуватися на припущеннях, на сумнівах про повноту і достовірність відомостей про заявлену митну вартість товару, висновки цього органу повинні ґрунтуватися на достовірних і вичерпних доказах.

З огляду на наведене суд приходить до висновку про необхідність визнання протиправними та скасування рішення Вінницької митниці про коригування митної вартості від 12.03.2024 року № UA401000/2024/000068/2 та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 12.03.2024 року № UA401020/2024/000303.

Відтак адміністративний позов відлягає задоволенню.

Таким чином, відповідно до положень ч. 1 ст. 139 КАС України понесені виплати зі сплати судового збору підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача.

Щодо розподілу судових витрат на професійну правову допомогу, суд вказує наступне.

Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо); такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Відповідно до ч. 3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у ч. 5 ст. 134 КАС України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з частиною сьомою статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Таким чином, необхідною умовою для відшкодування витрат на правничу допомогу є подання стороною детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.

Аналіз положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 року справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 року у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.

Розмір судових витрат на професійну правову допомогу визначено у розмірі 15000 грн.

Вказана сума підтверджується договором про надання правової допомоги від 10.01.202 року та актом приймання наданих послуг за вказаним договором.

Відтак, суд дійшов до висновку, що витрати на професійну правничу є документально підтвердженими.

Водночас, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Окремо суд зазначає, що притримується позиції, що право на відмову у відшкодуванні витрат належить до дискреційних повноважень суду та вирішується ним у кожному конкретному випадку з урахуванням встановлених обставин справи.

Розглянувши вказані матеріали, суд вважає за доцільне зазначити, що формування правової позиції у справі, правовий аналіз документів, аналіз законодавчої бази, судової практики та інше фактично охоплюються виконаною роботою щодо підготовки позову.

Більше того, вказана справа є справою незначної складності. Розгляд цієї справи не потребував зібрання адвокатом більше документів, аніж було зібрано самим позивачем у процесі розмитнення товару.

У справі East/West Alliance Limited проти України Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Тобто, суд зазначає, що притримується позиції, що право на відмову у відшкодуванні витрат належить до дискреційних повноважень суду та вирішується ним у кожному конкретному випадку з урахуванням встановлених обставин справи.

Відтак, суд дійшов до висновку, що відшкодуванню підлягають витрати понесені на професійну правничу допомогу у розмірі 1500 грн.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю "Він-Кар-Логістик" (вул. Мелешка Ярмоли, 1В, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 44817657) до Вінницької митниці (вул. Лебединського, 17, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 43997544) про визнання протиправними та скасування рішень, задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати рішення Вінницької митниці про коригування митної вартості від 12.03.2024 року № UA401000/2024/000068/2 та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 12.03.2024 року № UA401020/2024/000303.

Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Він-Кар Логістик" понесені витрати зі сплати судового збору у розмірі 3028 грн за рахунок бюджетних асигнувань Вінницької митниці.

Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Він-Кар Логістик" понесені витрати на професійну правову допомогу у розмірі 1500 грн за рахунок бюджетних асигнувань Вінницької митниці.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

СуддяАльчук Максим Петрович