Ухвала

від 14.11.2024 по справі 120/12854/24

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

м. Вінниця

14 листопада 2024 р.Справа № 120/12854/24

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Віятик Наталії Володимирівни, розглянувши у письмовому провадженні матеріали справи за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області та Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Вінницького окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області та Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає що рішенням №204850015877 від 19.10.2023 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області протиправно відмовлено у призначенні (поновлені) пенсії.

Ухвалою від 02.10.2024 відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розгляд її здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

21.10.2024 від Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області надійшов відзив на позовну заяву, у якому, окрім іншого, зазначено про недотримання позивачкою строку звернення до адміністративного суду.

Ухвалою від 07.11.2024 позовну заяву залишено без руху, надавши особі, яка її подала, строк для усунення недоліків, шляхом подання заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду.

У встановлений судом строк позивачем подано заяву про поновлення строків звернення до суду. Заява мотивована тим, що виходячи на пенсію, вона мала правомірні очікування на належне пенсійне забезпечення та захист своїх пенсійних прав. У зв`язку з тим, що відповідач порушив її права, відмовивши в призначенні (поновлені) виплати пенсії, на думку позивача є об`єктивно протиправним, тому вона вважає що строк нею не пропущений і звернулася до суду для захисту своїх порушених прав.

Крім того позивач вказала, що факт призначення та припинення виплати пенсії не заперечується відповідачами та підтверджується наданими пенсійним органом документами. Разом з тим, неможливість поновлення пенсії обумовлена відсутністю паперової пенсійної справи та інших необхідних відомостей.

Водночас обов`язок щодо з`ясування всіх обставин для призначення, відновлення чи продовження виплати пенсії, в тому числі, витребування паперової пенсійної справи та інших відомостей покладається саме не орган Пенсійного фонду.

Суд розглянувши клопотання позивача про поновлення строку звернення з даним адміністративним позовом зазначає наступне.

Конституція України гарантує право кожного на судовий захист своїх прав та інтересів, що включає також право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Частиною першою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Зміст наведеної норми свідчить про те, що КАС України є загальним законом, яким врегульовані строки звернення до адміністративного суду за захистом прав. Водночас відносини щодо строків звернення до адміністративного суду регулюються не тільки нормами КАС України, а й іншими законами України.

Суд звертає увагу на те, що при застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ, як і у інших справах, що пов`язані з реалізацією громадянами їх конституційних прав, у тому числі на належний рівень пенсійного та соціального забезпечення, слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом чи іншими законами строки та наслідки у вигляді залишення позовної заяви без розгляду на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права.

Суд виходить з того, що право на пенсію в Україні підпадає під дію ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки, за чинним законодавством України особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках системи пенсійного забезпечення в Україні, і якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити в отриманні пенсії та її відповідних складових, включаючи відповідні підвищення, доти, доки право на пенсію передбачене чинним законодавством України.

В порядку частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, на підставі статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, у справі Delcourt v. Belgium Європейський суд зазначив, що у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення.

У справі Bellet v. France Європейський суд зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

У постанові від 29.09.2022 у справі №500/1912/22 Верховний Суд зробив висновок, що протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України у зв`язку зі збройною агресією Російської Федерації, суворе застосування адміністративними судами процесуальних строків стосовно звернення до суду із позовними заявами, апеляційними і касаційними скаргами, іншими процесуальними документами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого статтями 55, 124, 129 Конституції України, статтею 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У справі Іліан проти Туреччини Європейський суд з прав людини зазначив, що правило встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.

У справі Європейського суду з прав людини Стаббігс та інші проти Великобританії визначено, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.

При оцінюванні поважності причин пропуску строку звернення до суду та прийнятті рішень про його поновлення ЄСПЛ, як правило, враховує: 1) складність справи, тобто, обставини і факти, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть певні юридичні наслідки; 2) поведінку заявника; 3) поведінку державних органів; 4) перевантаження судової системи; 5) значущість для заявника питання, яке знаходиться на розгляді суду, або особливе становище сторони у процесі (справи Бочан проти України, Смірнова проти України, Федіна проти України, Матіка проти Румунії та інші).

Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначено, що «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. рішення у справах «Zubac v. Croatia», «Beles and Others v. the Czech Republic», №47273/99, пп. 50-51 та 69, та «Walchli v. France», № 35787/03, п. 29).

При цьому, ЄСПЛ провів лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Надмірний же формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя.

Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) може позбавити заявників права звертатися до суду (рішення ЄСПЛ у справі «Perez de Rada Cavanilles v. Spain»).

Отже, як свідчить позиція Європейського суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

У контексті досліджуваного питання варто одразу акцентувати увагу на тому, що у Конституції України закріплена гарантія визнання людини найвищою соціальною цінністю в Україні, яка є соціальною і правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права, а також зафіксовано безумовний обов`язок держав забезпечувати соціальну спрямованість економіки (ст. ст. 1, 3, 8 та 13).

Окремо на конституційному рівні встановлено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей (ст. 17); громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх, зокрема, у старості та в інших випадках, передбачених законом; пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (ст. 46).

Право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, що гарантується, в тому числі, міжнародними зобов`язаннями України.

Особливою формою здійснення права на пенсію є пенсійні правовідносини, які водночас виступають як один із видів суспільних відносин. Пенсійні правовідносини розглядаються як особлива форма соціальної взаємодії, що об`єктивно виникає в суспільстві відповідно до закону, учасники якої мають взаємні кореспондуючі права та обов`язки і реалізують їх з метою задоволення своїх потреб та інтересів в особливому порядку, який не заборонений державою чи гарантований і охороняється нею в особі певних органів.

Людина вступає в пенсійні правовідносини для реалізації свого права на отримання пенсійного забезпечення і такі відносини, за загальним правилом, мають безстроковий характер.

Враховуючи вищезазначені норми, доводи позивача викладені щодо поновлення пропущеного строку звернення, з огляду на доступ позивача до правосуддя та враховуючи що позивач є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується відповідною довідкою від 30.01.2024, а також те, що військовий стан на території України триває станом і на сьогодні, суд вважає за необхідне визнати причини пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними та поновити позивачці строк звернення до адміністративного суду.

Керуючись ст.ст. 122, 241, 242, 243, 248, 256 КАС України, -

УХВАЛИВ:

Клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду задовольнити.

Визнати поважними причини пропуску строку звернення до адміністративного суду та поновити ОСОБА_1 строк звернення до адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області та Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

Ухвала оскарженню не підлягає, набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.

СуддяВіятик Наталія Володимирівна