Постанова

від 19.11.2024 по справі 280/5449/24

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2024 року

м. Київ

справа №280/5449/24

адміністративне провадження № К/990/36791/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Тацій Л.В.,

суддів: Коваленко Н.В., Кравчука В.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу №280/5449/24

за касаційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 18.09.2024 (прийняту у складі: головуючого судді Качмара В.Я., суддів: Большакової О.О., Затолочного В.С.), у справі №280/5449/24 за заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про забезпечення позову, яка подана до подання позовної заяви,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст вимог заяви

11.06.2024 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до Запорізького окружного адміністративного суду із заявою про забезпечення позову, поданою до подання позовної заяви, в якій просили зупинити дію наступних рішень виконавчого комітету Запорізької міської ради від 04.06.2024:

№ 370/13 "Про усунення наслідків порушень Типових правил благоустрою території населеного пункту за адресою: АДРЕСА_1 (на підставі акту обстеження території від 31.05.2024 №0174)";

№ 370/14 "Про усунення наслідків порушень Типових правил благоустрою території населеного пункту за адресою: АДРЕСА_1 (на підставі акту обстеження території від 31.05.2024 №0175)";

№ 370/15 "Про усунення наслідків порушень Типових правил благоустрою території населеного пункту за адрееею: АДРЕСА_1 (на підставі акту обстеження території від 31.05.2024 №0176)";

№ 370/16 "Про усунення наслідків порушень Типових правил благоустрою території населеного пункту за адресою: АДРЕСА_1 (на підставі акту обстеження території від 31.05.2024 №0177)";

№ 370/17 "Про усунення наслідків порушень Типових правил благоустрою території населеного пункту за адресою: АДРЕСА_1 (на підставі акту обстеження території від 31.05.2024 №0178)";

№ 370/18 "Про усунення наслідків порушень Типових правил благоустрою території населеного пункту за адресою: АДРЕСА_1 (на підставі акту обстеження території від 31.05.2024 №0179)";

№ 370/19 "Про усунення наслідків порушень Типових правил благоустрою території населеного пункту за адресою: АДРЕСА_1 (на підставі акту обстеження території від 31.05.2024 №0180)";

№ 370/20 "Про усунення наслідків порушень Типових правил благоустрою території населеного пункту за адресою: АДРЕСА_1 (на підставі акту обстеження території від 31.05.2024 №0181)";

№ 370/21 "Про усунення наслідків порушень Типових правил благоустрою території населеного пункту за адресою: АДРЕСА_1 (на підставі акту обстеження території від 31.05.2024 №0182)";

№ 370/22 "Про усунення наслідків порушень Типових правил благоустрою території населеного пункту за адресою: АДРЕСА_1 (на підставі акту обстеження території від 31.05.2024 №0183)".

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанції

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 12.06.2024 заява ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про вжиття заходів забезпечення позову задоволена.

Задовольняючи заяву про вжиття заходів забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 мають намір оскаржити до суду рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради, якими передбачено звільнення об`єкту благоустрою від об`єктів, належних заявникам, шляхом демонтажу та транспортування до місця зберігання, а витрати на демонтаж та/або транспортування і зберігання об`єкта несе його власник (п. 16 спірних рішень), тобто спірні рішення передбачають не лише демонтаж об`єктів, власниками яких є заявники, а також покладають на них витрати на такий демонтаж та зберігання тимчасових споруд, що свідчить про наявність обставин, які можуть істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , за захистом яких вони мають намір звернутися до суду.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 18.09.2024 ухвала Запорізького окружного адміністративного суду від 12.06.2024 скасована, та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про забезпечення позову.

Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що заявники не навели достатніх доводів та не надали доказів, які б вказували на існування реальної небезпеки заподіянню шкоди їх правам, свободам та інтересам, що унеможливлює захист без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення у справі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просять скасувати постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 18.09.2024, ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 12.06.2024 залишити в силі.

Заявники зазначають, що судом апеляційної інстанції не враховані фактичні обставини, які свідчать, що між сторонами дійсно виник спір (який існував і на час розгляду апеляційної скарги). Разом з цим, існує реальна загроза невиконання можливого рішення суду про задоволення позову, через те, що без забезпечення позову тимчасові споруди вже були б знесені - до надання оцінки законності рішень відповідача.

Виконавчий комітет Запорізької міської ради подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Ухвалою Верховного Суду від 21.10.2024 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 .

ВСТАНОВЛЕНІ СУДАМИ ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є орендарями земельної ділянки, право оренди виникло на підставі договору оренди землі, укладеного 29.12.2016 із Запорізькою міською радою за № 201605000100696.

На орендованій земельній ділянці заявниками зведені тимчасові споруди.

На підставі актів обстеження території від 31.05.2024 виконкомом Запорізької міської ради прийняті рішення про усунення наслідків порушень правил благоустрою території міста шляхом демонтажу металевої конструкції для провадження підприємницької діяльності.

Маючи намір оскаржити рішення Запорізької міської ради, заявники звернулись, до подачі позову, із заявою про вжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії рішень органа місцевого самоврядування.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд, враховуючи доводи та вимоги касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, у відповідності до частини першої статті 341 КАС України, виходить з такого.

Інститут забезпечення адміністративного позову регламентовано главою 10 розділу І Загальних положень КАС України, яка визначає підстави для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а також способи забезпечення позову в адміністративному процесі, метою якого є охорона матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача.

Забезпечення позову - це надання позивачеві тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини до їх вирішення, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбачених законом.

Так, відповідно до частини першої статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю (частина друга статті 150 КАС України).

Ці підстави є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Згідно з Рекомендацією № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятою Комітетом Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.

Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 826/8556/17.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову, дійшов висновку про те, що заява ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є необґрунтованою, а суд першої інстанції не навів мотивів її задоволення.

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у заяві про вжиття заходів забезпечення вказали, що мають намір оскаржити рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради від 04.06.2024 про усунення наслідків порушень Типових правил благоустрою території населеного пункту, які прийняті відносно тимчасових споруд, розміщених на земельній ділянці, яка за договором оренди перебуває у їх користуванні.

Невжиття заходів забезпечення позову, на переконання заявників, призведе до ускладнення виконання судового рішення у справі за їх позовом про оскарження рішень, а також призведе до негативних наслідків, які полягають у необхідності додаткових витрат, пов`язаних з демонтуванням тимчасових споруд.

Верховний Суд у постанові від 17.04.2019 (справа №705/4587/17) сформулював правову позицію, згідно з якою, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав будуть значними.

Для забезпечення позову суд повинен на підставі доказів та з огляду на обставини справи й поведінку учасників переконатися, що загроза правам, свободам та інтересам особи має реальний характер. Загроза повинна бути прямо пов`язана з об`єктом спору та мають бути обґрунтовані підстави вважати, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову настануть обставини, встановлені в пункту 1 частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України.

У постанові Верховного Суду від 04.06.2021 у справі №160/8226/20, колегія суддів зауважувала, що вказані заявником ознаки протиправності оскаржуваних дій та рішень відповідача та порушення ними своїх прав обґрунтовані посиланням на конкретні обставини справи та докази, а отже, за позицією Суду, вони підлягають доведенню у встановленому законом порядку на підставі належних та допустимих доказів і не є очевидними.

Розглядаючи у касаційному порядку вищенаведену справу, колегія суддів посилалася й на інші висновки щодо застосування норм права під час вирішення питання вжиття заходів забезпечення позову, зокрема на такі:

«Щодо ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту чи поновлення порушених прав та інтересів, Суд звертає увагу, що підприємницька діяльність передбачає ведення господарської діяльності на власний ризик, який включає в себе можливі втрати інвестицій, виникнення додаткових витрат та інше.

Відповідно до статті 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

У разі оскарження відповідного акту суб`єкта владних повноважень, особа має право разом з іншими позовними вимогами заявити вимоги про відшкодування спричиненої таким актом шкоди.

Безумовно, рішення чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб`єктів господарювання. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте Суд звертає увагу, що відповідно до статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.» (справи №640/23179/19, №460/549/20, №826/16216/18).

Беручи до уваги приписи статей 150, 151 Кодексу адміністративного судочинства України та вищевикладені висновки Верховного Суду щодо їх застосування, колегія суддів, виходячи з наведених заявниками доводів та встановлених судами попередніх інстанцій обставин цієї справи, вважає за необхідне зазначити таке.

Суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив з того, що висновки суду першої інстанції про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову належним чином не обґрунтовані, судом першої інстанції не приведено мотивів, за якими суд першої інстанції дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивачів до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.

Крім того, судом першої інстанції не зазначено, в чому полягає неможливість захисту порушених прав, свобод та інтересів заявників без вжиття таких заходів, не мотивовано наявності реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

У заяві ж про вжиття заходів забезпечення позову також не наведено достатніх мотивів та не надано доказів на підтвердження того, яким чином невжиття заходів забезпечення позову в цьому конкретному випадку може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.

Колегія суддів також враховує, що згідно з висновками щодо застосування норм частини першої статті 4 Закону України від 02.06.2016 №1404-VIII «Про виконавче провадження», у її взаємозв`язку з частиною четвертою цієї ж статті (постанова Верховного Суду від 31.07.2019 у справі №826/7925/17), органи державної виконавчої служби та в окремих випадках приватні виконавці здійснюють примусове виконання виключно тих судових рішень, резолютивна частина яких містить зобов`язання, що може бути виконане унаслідок застосування одного із заходів примусового виконання рішення.

У цій постанові колегія суддів зазначала, що з моменту набрання судовим рішенням про скасування індивідуального акта законної сили такий індивідуальний акт утрачає юридичне значення і не породжує будь-яких юридичних наслідків, за виключенням тих, що пов`язані з його скасуванням. Чинність індивідуального акта, скасованого рішенням суду, яке набрало законної сили, не залежить від волі суб`єкта владних повноважень, який його прийняв, чи волі інших осіб.

З урахуванням викладеного, Верховний Суд зазначає, що скасування судом індивідуального акта є самостійним і вичерпним способом захисту порушених прав особи в адміністративному судочинстві, практична реалізація якого відбувається одночасно з набранням законної сили судовим рішенням, і не вимагає здійснення від суб`єкта, що видав скасований акт, чи інших осіб, будь-яких дій.

Колегія суддів відзначає, що з урахуванням обраного заявниками способу судового захисту та закріплених за адміністративними судами повноваженнями за результатом розгляду справи, у разі наявності підстав для задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання протиправними та скасування індивідуальних актів, до яких належать й спірні рішення.

У такому випадку резолютивна частина ухваленого судом рішення не міститиме зобов`язання, що може бути виконане унаслідок застосування одного із заходів примусового виконання рішення, передбаченого нормами статті 10 Закону України «Про виконавче провадження».

З урахуванням наведеного, колегія суддів визнає необґрунтованими та відхиляє доводи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про те, що невжиття запропонованих ними заходів забезпечення позову унеможливить виконання судового рішення, яке може бути ухвалене за результатом розгляду позову.

При цьому, за правовою позицією, наведеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 у справі №520/12022/17, з посиланням на висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 08.12.2009, такий спосіб захисту як визнання акта нечинним може стосуватися лише випадків оскарження нормативно-правових актів. Відмінність між встановленою судом незаконністю (протиправністю) актів індивідуальних та нормативно-правових є істотною і полягає, зокрема, у моменті втрати чинності такими актами. У разі визнання незаконним (протиправним) індивідуальний акт є таким, що не діє з моменту його прийняття, а нормативно-правовий, якщо інше не встановлено законом або не зазначено судом, втрачає чинність після набрання законної сили судовим рішенням.

У спорі, який виник у справі, що розглядається, заявники захищають право розміщення тимчасових споруд на земельній ділянці, що перебуває у їх користуванні на підставі договору оренди. Стверджують про порушення цього права відповідачем внаслідок прийняття ним оскаржених рішень.

Однак, звертаючись до суду з заявою про забезпечення позову, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не вказали, як саме невжиття запропонованих ними заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення цього права.

У разі скасування судом оспорених рішень відповідача, такі втратять чинність з моменту їх прийняття, оскільки ці адміністративні акти владного суб`єкта за видом, характером та своєю правовою природою належать до актів індивідуальної дії. Тож і право заявників, які вони захищають у цьому спорі, буде відновлено з того моменту, коли його було порушено й у тому обсязі, у якому воно існувало. Такий спосіб захисту права є ефективним і не вимагає від суб`єкта владних повноважень вчинення додаткових дій для відновлення становища, яке існувало до прийняття оспореного адміністративного акту.

Як було зазначено вище, відповідно до статті 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою.

Після вирішення спору у справі, що розглядається, на користь заявників (якщо для цього будуть доведені відповідні підстави) ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зможуть безперешкодно продовжити свою діяльність, а в разі завдання їм шкоди оскарженими рішеннями відповідача та її доведення, просити про відшкодування такої у встановленому законом порядку, що, однак, перебуває за межами предмету спору в цій справі. З огляду на це до предмету доказування у цій справі не входитимуть обставини стосовно доведення шкоди внаслідок прийняття та дії оспорених рішень.

Виходячи з викладеного, у цьому конкретному випадку, відсутні підстави вважати, що застосування заходів забезпечення позову у зв`язку з імовірністю завдання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 майнової шкоди, інших негативних наслідків, зокрема у вигляді додаткових витрат, є співмірним з предметом спору та предметом доказування у справі.

Колегія суддів не заперечує того, що забезпечення позову шляхом зупинення дії спірних рішень може убезпечити заявників від понесення ними збитків, настання майнових втрат, нанесення шкоди тощо.

Проте варто врахувати, що такі обставини в будь - якому випадку не визначені нормами статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України як безумовні підстави для забезпечення позову, а отже не вказують і не можуть вказувати на очевидну протиправність адміністративних актів, які у спірних відносинах видані у формі рішень.

Наведене узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, зазначеними у постановах від 20.03.2019 у справі №826/14951/18, від 30.09.2021 у справі №160/7358/21 та у справах №640/23179/19, №460/549/20, №826/16216/18, за змістом яких підприємницька діяльність передбачає ведення господарської діяльності на власний ризик, який включає в себе можливі втрати інвестицій, виникнення додаткових витрат та інше й у разі оскарження відповідного акту суб`єкта владних повноважень, особа має право разом з іншими позовними вимогами заявити вимоги про відшкодування спричиненої таким актом шкоди.

У вищезгаданих провадженнях Верховний Суд відхилив доводи стосовно можливого нанесення суб`єкту господарювання майнової шкоди як підстави для забезпечення позову і обставини, які ускладнюють чи унеможливлюють ефективний захист чи поновлення порушених прав та інтересів, зазначивши, що безумовно, рішення чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб`єктів господарювання. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте відповідно до статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.

Згідно із статтею 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Доводи, які наводяться заявниками у касаційній скарзі, не свідчать про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального або матеріального права при прийнятті оскаржуваної постанови.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 18.09.2024 у справі №280/5449/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не оскаржується.

Головуючий Л.В. Тацій

Судді Н.В. Коваленко

В.М. Кравчук