Постанова

від 19.11.2024 по справі 910/925/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

"19" листопада 2024 р. Справа№ 910/925/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Владимиренко С.В.

суддів: Ходаківської І.П.

Демидової А.М.

за участю секретаря судового засідання Невмержицької О.В.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 19.11.2024

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Політичної партії «Європейська солідарність»

на рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2024

у справі №910/925/24 (суддя Лиськов М.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Київ»

до Політичної партії «Європейська солідарність»

про стягнення 14 418 843,59 грн,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Київ» (далі по тексту - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Політичної партії «Європейська солідарність» (далі по тексту - відповідач) про стягнення з останньої 2 073 934,45 грн заборгованості зі сплати орендних платежів за період: з квітня 2023 року по червень 2023 року та з 01.07.2023 по 03.07.2023; 385 404,18 грн пені, нарахованої за прострочення сплати орендних платежів за період з квітня 2023 року по 03.07.2023, нараховані з 11.04.2023 по 04.01.2024; 804 821,27 грн 3 % річних, нарахованих за прострочення сплати орендних платежів за період з листопада 2019 року по 03.07.2023, нараховані з 11.07.2021 по 15.01.2024 (за виключенням 3% річних, стягнутих судами у справах № 910/13719/21, №910/8651/22, № 910/4720/23); 4 133 551,43 грн інфляційних збитків (втрат) за прострочення сплати орендних платежів за період з листопада 2019 року по 03.07.2023, нараховані позивачем з листопада 2019 по грудень 2023 року (за виключенням сум інфляційних втрат, стягнутих судами у справах №910/13719/21, №910/8651/22, № 910/4720/23); 7 021 132,26 грн неустойки у розмірі подвійної плати за неправомірне користування приміщенням: за період з 07.07.2023 по 15.01.2024.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору №к-206 оренди нежитлових приміщень від 15.10.2019 (далі по тексту - Договір) в частині сплати орендної плати за період з квітня 2023 року по червень 2023 року та з 01.07.2023 по 03.07.2023, внаслідок чого у нього виникла заборгованість на суму 2 073 934,45 грн. За порушення зобов`язань за Договором позивач нарахував відповідачу 385 404,18 грн пені в порядку пункту 8.3 Договору, 804 821,27 грн 3 % річних, 4 133 551,43 грн інфляційних збитків (втрат) відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України). Позивач відповідно до пункту 9.4 Договору в односторонньому порядку відмовився від Договору, у зв`язку із тим, що відповідач після розірвання Договору не повернув приміщення позивач нарахував йому 7 021 132,26 грн неустойки у розмірі подвійної плати на підставі частини 2 статті 785 ЦК України.

Господарський суд міста Києва рішенням від 31.07.2024 у справі №910/925/24 позов задовольнив повністю та стягнув з відповідача на користь позивача 14 418 843, 59 грн, з яких 2 073 934,45 грн - заборгованість зі сплати орендних платежів, 385 404,18 грн - пеня, 804 821,27 грн - 3% річних, 4 133 551,43 грн - інфляційні збитки, 7 021 132,26 грн - неустойка та судовий збір у розмірі 216 282,65 грн.

Ухвалюючи вказане рішення суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність позивачем позовних вимог про стягнення з відповідача на його користь заборгованості зі сплати орендних платежів за період з квітня 2023 року по червень 2023 року та з 01.07.2023 по 03.07.2023, тоді як відповідач не довів суду належними та допустимими доказами наявності підстав для звільнення його від сплати орендних платежів на підставі частини 6 статті 782 ЦК України.

Крім того, суд першої інстанції, враховуючи наявну у відповідача заборгованість зі сплати орендних платежів, перевіривши правильність нарахування позивачем відповідачу 385 404,18 грн пені згідно пункту 8.3 Договору, 804 821,27 грн 3 % річних, 4 133 551,43 грн інфляційних збитків (втрат) відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України, дійшов висновку про те, що розрахунок позивача є таким, що відповідає вимогам Закону та є арифметично правильним, здійснений з урахуванням сум інфляційних втрат та 3% річних, стягнутих судами у справах №910/13719/21, №910/8651/22, № 910/4720/23.

Також суд першої інстанції, враховуючи обставини, встановлені судом при розгляді справи №910/10904/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Київ» до Політичної партії «Європейська Солідарність» про виселення з орендованого майна щодо одностороннього розірвання позивачем Договору, не виконання відповідачем обов`язку з негайного повернення позивачу майна після розірвання Договору, дійшов висновку про правомірне нарахування позивачем відповідачу 7 021 132,26 грн неустойки згідно частини 2 статті 785 ЦК України за період неправомірного користування приміщенням (з 07.07.2023 по 15.01.2024 (включно)).

Разом з цим, суд першої інстанції, ухвалюючи вказане рішення не знайшов підстав для звільнення відповідача від оплати сум, нарахованих позивачем, за невиконання відповідачем умов Договору.

Не погодившись із ухваленим судом першої інстанції рішенням, відповідач звернувся до апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2024 у справі №910/925/24 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

До апеляційної скарги відповідача додано клопотання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили рішенням у справі №910/10904/23, яке мотивовано наявністю об`єктивної неможливості розгляду справи №910/925/24 до розгляду справи №910/10904/23.

В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги відповідач посилається на те, що судом першої інстанції вирішено справу при не повному з`ясуванні обставин, які мають значення для справи, що призвело до неправильних висновків стосовно користування спірним приміщенням під час дії карантинних обмежень та під час дії воєнного стану в Україні. На думку відповідача, суд першої інстанції дійшов помилкових висновків щодо настання моменту виконання зобов`язань з оплати орендної плати та не врахував, що стягнення заборгованості з орендної плати є необґрунтованим, оскільки до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статті 762 ЦК України.

Як зазначає апелянт, суд першої інстанції помилково не застосував до спірних правовідносин положення статті 617 ЦК України та стягнув з відповідача на користь позивача штрафні санкції у повному обсязі, тоді як заявлена позивачем до стягнення неустойка є недоведеною. Відповідач стверджує, що суд першої інстанції встановлюючи доведеною позовну вимогу про стягнення пені за період з 11.04.2023 по 04.01.2024 не врахував положення частини 6 статті 232 Господарського кодексу України (далі по тексту - ГК України). При задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних та інфляційних втрат не врахував, що періоди нарахування накладаються на періоди, за які такі нарахування вже стягнуто судом у справах №910/13719/21, №910/8651/22 та №910/4720/23. Стосовно стягнутої судом першої інстанції неустойки, то відповідач зазначає, що не погоджується із таким нарахуванням, оскільки відповідач не погоджується із достроковим розірванням Договору, про що свідчить оскарження рішення суду у справі №910/10904/23.

Крім того, відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, оскільки суд першої інстанції необґрунтовано відмовив відповідачу у задоволенні клопотань про зупинення провадження у даній справі до закінчення розгляду справ №910/10904/23 та №910/3201/24, які, на думку відповідача, є пов`язаними, а тому існує об`єктивна неможливість розгляду справи №910/925/24.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.08.2024 апеляційну скаргу відповідача на рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2024 у справі №910/925/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 22.08.2024 витребував з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/925/24; відклав розгляд питання про відкриття, повернення, залишення без руху або відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Політичної партії «Європейська солідарність» на рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2024 у справі №910/925/24.

Матеріали справи №910/925/24 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду 12.09.2024.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 16.09.2024 апеляційну скаргу Політичної партії «Європейська солідарність» на рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2024 у справі №910/925/24 залишив без руху.

Після усунення відповідачем недоліків, Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 23.09.2024 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Політичної партії «Європейська солідарність» на рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2024 у справі №910/925/24; розгляд апеляційної скарги призначив на 05.11.2024 о 12 год. 30 хв.

Згідно письмового відзиву на апеляційну скаргу відповідача позивач заперечує проти її задоволення, посилаючись на те, що рішення суду першої інстанції у справі №910/925/24 ухвалене із дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи відповідача є безпідставними, оскільки відповідач безперервно, незважаючи на карантинні обмеження та введення воєнного стану в Україні, користувався спірним приміщенням з метою користування як офісним приміщення.

Позивач зазначає, що відповідач не довів суду наявності форс-мажорних обставин як підставу від звільнення від сплати, заявлених до стягнення нарахувань у спірний період. Крім того, враховуючи недобросовісну поведінку відповідача, застосування до спірних правовідносин положень частини 3 статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України не відповідає загальним засадам цивільного законодавства добросовісності, справедливості та розумності.

Щодо неврахування судом першої інстанції положень частини 6 статті 232 ГК України, то згідно розрахунку позивачем нараховано відповідачу пеню у межах шестимісячного строку. Нарахування 3% річних та інфляційних втрат проведено позивачем з вирахуванням періодів, за які стягнуто з відповідача на користь позивача 3% річних та інфляційні втрати у справах №910/13719/21, №910/865122 та №910/4720/23.

Крім того, позивач вважає, що у нього наявне право нарахування відповідачу неустойки відповідно до частини 2 статті 785 ЦК України, оскільки він в односторонньому порядку відмовився від Договору через несплату відповідачем орендних платежів. Судом рішенням у справі №910/12351/23, яке набрало законної сили 08.04.2024, встановлено факт розірвання Договору оренди з 03.07.2024 та встановлено правомірність дій позивача в частині дотримання порядку повідомлення відповідача про односторонню відмову від Договору.

07.10.2024 від позивача до Північного апеляційного господарського суду надійшли заперечення проти клопотання відповідача про зупинення провадження у справі.

У судовому засіданні 05.11.2024 представник відповідача підтримав клопотання про зупинення провадження у справі.

Представник позивача у судовому засіданні 05.11.2024 заперечив проти задоволення клопотання відповідача про зупинення провадження у справі.

Колегія суддів, порадившись на місці, дійшла висновку про відмову у задоволенні клопотань відповідача про зупинення провадження у справі №910/925/24, оскільки відсутня об`єктивна неможливість розгляду даної справи до вирішення справ №910/10904/23 та №910/3201/24.

За приписами пункту 5 частини 1 статті 227 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту - ГПК України) суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадку об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, які не можуть бути з`ясовані та встановлені в цьому процесі, але мають значення для справи, провадження у якій зупинено.

Сама по собі взаємопов`язаність двох справ ще не свідчить про неможливість розгляду однієї справи до прийняття рішення в іншій справі. Підставою для зупинення провадження у справі є не лише існування іншої справи на розгляді в суді та припущення про те, що рішення в ній має значення для справи, що розглядається, а саме неможливість її розгляду до вирішення іншої справи.

Здійснюючи тлумачення вказаних норм процесуального права, Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у пунктах 8.11, 8.12 постанови від 01.03.2024 у справі № 910/17615/20 сформулював висновок про те, що, по-перше, провадження у справі слід зупиняти лише за наявності беззаперечних підстав для цього; по-друге, під неможливістю розгляду справи до вирішення іншої справи необхідно розуміти те, що обставини, які розглядаються в такій справі, не можуть бути встановлені судом самостійно через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок непідвідомчості, обмеженості предметом позову, неможливості розгляду тотожної справи, черговості розгляду вимог тощо; по-третє, обов`язкова пов`язаність справи, що зупиняється, з іншою, в якій суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на докази у цій справі, зокрема, факти, що мають преюдиційне значення.

Отже, для вирішення питання про зупинення провадження у справі з огляду на вимоги пункту 5 частини 1 статті 227 ГПК України суд повинен у кожному конкретному випадку з`ясувати: чи існує вмотивований зв`язок між предметом судового розгляду у справі, яка розглядається судом, з предметом доказування в конкретній іншій справі, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства; чим обумовлюється об`єктивна неможливість розгляду цієї справи з вказівкою на обставини, які встановлюються судом в іншій справі (постанова Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14.02.2022 у справі №357/10397/19).

Верховний Суд у постанові від 19.06.2024 у справі №914/1425/21 зазначив, що правовою підставою для зупинення провадження у справі є об`єктивна неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку іншого чи цього ж судочинства, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що предметом спору у даному провадження є стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості з орендної плати за період з квітня 2023 року по червень 2023 року та з 01.07.2023 по 03.07.2023, та нарахованих 3% річних, інфляційних витрат, пені та неустойки за неправомірне користування спірним приміщенням, після односторонньої відмови позивача від Договору.

Предметом позову у справі №910/10904/23 є виселення відповідача із орендованого майна. Відповідач вважає, що за результатами розгляду справи №910/10904/23 буде встановлено існування можливості стягнення з відповідача на користь позивача орендної плати із визначенням періоду, за який заявлено до стягнення позивачем 3% річних, інфляційних втрат, пені та неустойки.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що хоча справи і є пов`язаними, проте суд не позбавлений можливості у даному провадженні з`ясувати обставини, які розглядаються у даній справі самостійно до вирішення справи №910/10904/23, а тому відсутні підстави для зупинення провадження у справі №910/925/24 до закінчення розгляду справи №910/10904/23.

Щодо справи №910/3201/24 за позовом Політичної партії «Європейська Солідарність» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Київ» про визнання договору оренди удаваним та таким, що укладений на 3 роки, за результатами розгляду якої, як стверджує відповідач буде встановлено недійсність Договору та як наслідок наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості зі сплати орендної плати, пені, 3% річних, інфляційних втрат та неустойки.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що хоча справи і є пов`язаними, проте суд не позбавлений можливості у даному провадженні з`ясувати обставини, які розглядаються у даній справі самостійно до вирішення справи №910/3201/24.

Також суд апеляційної інстанції звертає увагу відповідача на те, що правочин за статтею 204 ЦК України є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, та наголошує, що необґрунтоване зупинення провадження у справі призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що свідчить про порушення положень частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що покладає на національні суди обов`язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.

У судовому засіданні 05.11.2024 суд апеляційної інстанції заслухав доводи та вимоги апеляційної скарги представника відповідача та заперечень на неї представника позивача та після стадії дослідження доказів оголосив перерву до 19.11.2024.

19.11.2024 на адресу Північного апеляційного господарського суду від представника відповідача Бердичевського Олександра надійшло клопотання, датоване 18.11.2024, про відкладення розгляду справи №910/925/24 у зв`язку із його перебуванням на лікарняному з 18.11.2024, без документального підтвердження.

Представник позивача у судовому засіданні 19.11.2024 заперечив проти відкладення розгляду справи, посилаючись на те, що явка судом обов`язковою не визнавалась, відповідач міг направити у судове засідання іншого представника, 05.11.2024 у судовому засіданні представник відповідача виклав доводи та вимоги апеляційної скарги, звернув увагу суду апеляційної інстанції на докази, на підтвердження його правової позиції та повідомлення судом представників сторін про перехід на стадію судових дебатів у наступному судовому засіданні 19.11.2024.

Згідно частин 1, 2 статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

Отже, відкладення розгляду справи є правом суду та здійснюється ним на власний розсуд, з урахуванням конкретних обставин у справі та у разі визнання причин неявки сторін поважними.

Відкладення розгляду справи є прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 ГПК України). Такої ж думки дотримується Верховний Суд у постановах від 14.02.2024 у cправі №912/595/23, від 14.02.2024 у справі №912/595/23, від 16.03.2023 у справі №915/1172/20.

За таких обставин, з урахуванням наведеного вище, заперечень представника позивача щодо клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.

19.11.2024 продовжено розгляд справи №910/925/24 зі стадії судових дебатів.

Представник позивача у судовому засіданні 19.11.2024 заперечив проти задоволення апеляційної скарги відповідача, просив суд апеляційної інстанції відмовити у її задоволенні, а рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2024 у справі №910/925/24 залишити без змін.

Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, відзиву на неї, заслухавши пояснення представників учасників справи 05.11.2024, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

15.10.2019 між позивачем (Орендодавець) та відповідачем (Орендар) було укладено Договір, за умовами пункту 1.1 якого Орендодавець передає Орендарю в строкове платне користування (в оренду) нежитлові приміщення, визначені в п. 1.2 Договору, а Орендар зобов`язується прийняти їх та сплачувати Орендодавцю орендну плату (т. 1 а.с. 16-23).

Згідно з пунктом 1.2 Договору нерухомим майном, що передається в оренду за даним Договором, є нежитлові приміщення загальною площею 1674,27 кв. м, розташовані на першому поверсі будівлі (літ. «Н»), яка знаходиться за адресою: 01015, м. Київ, вул. Лаврська, 16 (далі - Приміщення).

Орендодавець передає Орендарю Приміщення у користування на підставі акта приймання-передачі нежитлових приміщень, що підписується Сторонами та є невід`ємною частиною цього Договору (пункт 2.1 Договору).

Користування Орендарем Приміщеннями та нарахування орендної плати починається з дати підписання Сторонами акта приймання-передачі приміщень (пункт 2.3 Договору).

Згідно з пунктами 3.11, 3.12 Договору зобов`язання з компенсації Орендодавцю комунальних платежів несе Орендар. Витрати на охорону Приміщень, послуги з телефонного зв`язку тощо несе Орендар; вказані послуги сплачуються Орендарем окремо на користь їх виконавців.

Цей Договір набирає чинності та вважається укладеним з моменту його підписання уповноваженими представниками Сторін та скріплення їх печатками (пункт 4.1 Договору).

Відповідно до пункту 4.2 Договору строк оренди Приміщень за даним Договором починається з дати підписання сторонами акта приймання-передачі приміщення та закінчується 31.12.2019.

Пунктом 4.3 Договору передбачено, що по закінченню календарного року, цей Договір автоматично пролонгується на кожний наступний календарний рік, якщо жодна із сторін не заявила письмово про його припинення не пізніше ніж за 1 (один) календарний місяць до закінчення відповідного календарного року.

Протягом 3(трьох) робочих днів по закінченню строку оренди, визначеного пунктом 4.2 Договору, Орендар зобов`язаний повернути Приміщення Орендодавцю, а Орендодавець прийняти їх на підставі Акта приймання-передачі Приміщень, що підписується Сторонами (пункт 5.1 Договору).

Згідно із пунктом 6.1 Договору орендна плата, яка підлягає сплаті Орендарем за користування Приміщеннями за даним Договором, встановлюється сторонами за взаємною домовленістю у наступному розмірі: без ПДВ - 333,33 грн, крім того ПДВ 20% - 66,67 грн, разом 400,00 грн за 1 (один) квадратний метр Приміщення на місяць.

Відповідно до пункту 6.2 Договору загальна сума місячної орендної плати, що підлягає сплаті Орендарем за користування приміщеннями, визначається шляхом множення щомісячного орендного платежу, вказаного у пункті 6.1. цього Договору, на площу Приміщення, вказану у пункті 1.2 цього Договору, та становить: без ПДВ - 558 090,00 грн, крім того ПДВ 20% - 111 618,00 грн, разом - 669 708,00 грн.

Згідно із пунктом 6.3 Договору Орендар сплачує орендну плату виключно коштами, отриманими з державного бюджету за бюджетною програмою КПКВК 6331020 «Фінансування статутної діяльності політичних партій».

Орендна плата сплачується Орендарем у національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів у безготівковій формі на поточний банківський рахунок Орендодавця, вказаний у даному Договорі (якщо реквізити іншого рахунку не будуть повідомлені Орендодавцем у письмовій формі), за кожний поточний місяць не пізніше 10 (десятого) числа кожного поточного місяця, протягом якого Орендарем використовуються Приміщення на підставі даного Договору (пункт 6.5 Договору).

Згідно з пунктом 6.10 Договору у разі дострокового припинення даного Договору, Орендодавець має право вимагати, а Орендар зобов`язаний сплатити суму орендної плати за період фактичного користування Приміщеннями.

Відповідно до підпункту 7.3.3 пункту 7.3 Договору Орендодавець має право відмовитись від Договору або вимагати дострокового розірвання Договору у випадках, передбачених даним Договором та чинним законодавством України.

Згідно з підпунктом 7.4.3 пункту 7.4 Договору Орендар зобов`язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

При невиконанні або неналежному виконанні зобов`язань за цим Договором винна Сторона відшкодовує іншій Стороні завдані збитки в повному обсязі згідно чинного законодавства України. У випадку порушення Орендарем строків сплати орендної плати та/або комунальних платежів відповідно до Договору, Орендар (на письмову вимогу Орендодавця) сплачує на користь Орендодавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент прострочення, від простроченої суми за кожен день прострочення (пункти 8.1, 8.3 Договору).

У випадку порушення Орендарем строків сплати орендної плати та/або комунальних платежів відповідно до Договору, Орендар (на письмову вимогу Орендодавця) сплачує на користь Орендодавця суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми (пункт 8.4 Договору).

У випадку порушення Орендарем строку повернення Приміщень, вказаного у цьому Договорі (на письмову вимогу Орендодавця) Орендар сплачує на користь Орендодавця неустойку у розмірі подвійної орендної плати користуванням Приміщеннями за час прострочення (пункт 8.8 Договору).

Сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання умов даного Договору, що є наслідком дії форс-мажорних обставин, наявність яких має бути підтверджена документально (пункт 8.13 Договору).

Пунктом 9.4 Договору сторони погодили, що Орендодавець має право в односторонньому порядку відмовити від даного Договору та вимагати поверненні Приміщень у разі порушення Орендарем строку сплати орендної плати та/або комунальних платежів, встановлених даним Договором більше ніж на 30 (тридцять) календарних днів (незалежно від часткової оплати). В цьому випадку Орендодавець надсилає на адресу Орендаря письмове повідомлення про дострокове припинення цього Договору у зв`язку з порушенням Орендарем строків сплати орендних та інших платежів, передбачених цим Договором.

Про дострокове розірвання дії даного Договору Сторона письмово повідомляє іншу Сторону шляхом вручення повноваженому представнику іншої Сторони відповідного повідомлення особисто в руки під розпис або шляхом надсилання такого повідомлення листом з рекомендованим повідомленням про вручення за адресою місцезнаходження Сторони, визначеної даним Договором. Датою повідомлення про дострокове розірвання дії даного Договору вважається дата вручення відповідного повідомлення під розпис представнику відповідної Сторони. У випадку, коли повідомлення про дострокове розірвання даного Договору надсилається рекомендованим листом з рекомендованим повідомленням про вручення, датою повідомлення про дострокове розірвання дії даного Договору вважається дата його отримання Одержувачем (однієї із Сторін) (пункт 9.9 Договору).

У разі дострокового розірвання даного Договору Орендар зобов`язаний протягом 3 (трьох) робочих днів з дати припинення Договору звільнити Приміщення та повернути їх Орендодавцеві (пункт 9.12 Договору).

По акту приймання-передачі нежитлових приміщень від 01.11.2019 позивач передав відповідачу у тимчасове платне користування нежитлові приміщення загальною площею 1674,27 кв. м, розташовані на першому поверсі будівлі (літ. «Н»), яка знаходиться за адресою: 01015, м. Київ, вул. Лаврська, 16 (т. 1 а.с. 25).

Додатковими угодами №01 від 01.04.2020 (т.1 а.с. 35), №02 від 30.04.2020 (т.1 а.с. 36), №03 від 27.05.2020 (т.1 а.с. 37), №04 від 22.06.2020 (т.1 а.с. 38), №05 від 23.07.2020 (т.1 а.с. 39), №06 від 31.12.2020 (т.1 а.с. 40) за період з 01.04.2020 по 31.01.2021 орендну плату знижено на 50 % (загальна сума місячної орендної плати становила 334 854,00 грн замість 669 708,00 грн).

Додатковими угодами № 07 від 24.02.2022 (т.1 а.с. 41) та № 08 від 19.05.2022 (т. 1 а.с. 42) за період з 01.03.2022 по 31.08.2022 орендну плату взагалі майже скасовано (загальна сума місячної орендної плати становить 100,00 грн замість 669 708,00 грн.).

Додатковими угодами № 09 від 30.08.2022 (т. 1 а.с. 43), № 10 від 26.09.2022 (т. 1 а.с. 44), № 11 від 28.10.2022 (т.1 а.с. 45), №12 від 28.11.2022 (т.1 а.с. 46) та №13 від 28.12.2022 (т.1 а.с. 47) за період з 01.09.2022 по 31.01.2023 орендну плату знижено на 50 % (загальна сума місячної орендної плати становила 334 854,00 грн замість 669 708,00 грн.).

Листом №126 від 29.11.2022 (т. 1 а.с. 48) позивач надіслав відповідачу для підпису додаткові угоди №07 від 24.02.2022, №08 від 19.05.2022, №09 від 30.08.2022 та №10 від 26.09.2022 до Договору, який отримано останнім 03.12.2022 згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (т. 1 а.с. 50).

Листом №4 від 10.01.2023 (т. 1 а.с. 51) позивач надіслав відповідачу для підпису додаткові угоди №11 від 28.10.2022, №12 від 28.11.2022 та №13 від 28.12.2022, який отримано останнім 14.01.2023 згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (т. 1 а.с. 53).

Позивач неодноразово звертався до відповідача із вимогами щодо погашення заборгованості, яка виникла через невиконання останнім умов Договору в частині сплати орендних платежів (т.1 а.с. 126-145).

Листом №107 від 26.06.2023 позивач повідомив відповідача про порушення умов Договору, починаючи з листопада 2019 року, у зв`язку із чим повідомив останнього про односторонню відмову від Договору з 03.07.2023 та вимагав звільнити орендовані приміщення у строк до 06.07.2023 (т.1 а.с. 224). Вказаний лист отримано відповідачем 03.07.2023, про що свідчать відомості за поштовим відправленням №0101510448481 (т.1 а.с. 226-227).

Згідно Акта фіксації неявки представників для повернення орендованих приміщень за Договором від 07.07.2023, представники відповідача для підписання акта повернення Приміщень не з`явились (т. 1 а.с. 229).

24.11.2023 позивач надіслав на адресу відповідача вимогу-претензію №247 про сплату неустойки за невиконання обов`язку щодо повернення майна (т.1 а.с. 237-248).

Пунктом 6.3 Договору передбачено, що Орендар сплачує орендну плату виключно коштами, отриманими з державного бюджету за бюджетною програмою КПКВК 6331020 «Фінансування статутної діяльності політичних партій».

Позивачем до позовної заяви подано копії наказів Національного агентства з питань запобігання корупції щодо фінансування статутної діяльності відповідача з державного бюджету за 2019 - 2023 роки та відповідні копії платіжних документів (т.1 а.с. 54-124), на підставі яких відповідачу на його статутну діяльність виплачено грошові кошти, розмір яких значно перевищує заявлену до стягнення заборгованість.

Спір за позовом виник через порушення відповідачем умов Договору щодо сплати орендних платежів за період з квітня 2023 року по червень 2023 року та з 01.07.2023 по 03.07.2023, зі здійсненням позивачем нарахувань відповідачу 3% річних, інфляційних витрат, пені та неустойки.

Відповідно до частин 1, 2 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно із пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 629 ЦК України передбачено обов`язковість договору, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За приписами статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частинами 1, 2 статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтею 759 ЦК України визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

Згідно із частиною 1 статті 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Частиною 1 статті 286 ГК України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Відповідно до частини 1 статті 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що відповідач має прострочену заборгованість зі сплати орендних платежів на суму 2 073 934,45 грн за період з квітня 2023 по червень 2023 року та з 01.07.2023 по 03.07.2023.

Крім того, судом встановлено, що Господарський суд міста Києва рішенням від 27.01.2022 у справі №910/13719/21, залишеним без змін Північним апеляційним господарським судом постановою від 17.01.2023, позовні вимоги задовольнив частково та стягнув з відповідача на користь позивача 10 045 620,00 грн заборгованості зі сплати орендних платежів за період з листопада 2019 року по червень 2021 року, 449 190,40 грн пені, 628 688,38 грн інфляційних втрат та 213 866,55 грн 3 % річних.

Верховний Суд ухвалою від 29.03.2023 у справі №910/13719/21 повернув касаційну скаргу відповідача.

Господарський суд міста Києва рішенням від 24.01.2023 у справі №910/8651/21, зміненим Північним апеляційним господарським судом постановою від 12.04.2023, яка залишена без змін Верховним Судом постановою від 28.06.2023, позовні вимоги задовольнив частково та стягнув з відповідача на користь позивача 5 357 664,00 грн грн заборгованості зі сплати орендних платежів за період з липня 2021 року по лютий 2022 року, 1,00 грн пені, 832 670,28 грн інфляційних втрат та 105 868,92 грн 3 % річних.

Господарський суд міста Києва рішенням від 16.11.2023 у справі №910/4720/23, залишеним без змін Північним апеляційним господарським судом постановою від 05.03.2024, закрив провадження у справі № 910/4720/23 в частині первісних позивних вимог про стягнення 600,00 грн та стягнув з відповідача на користь позивача 3 013 686,00 грн заборгованості зі сплати орендних платежів за період з березня 2022 року по березень 2023 року, 381 451,61 грн пені, 107 374,84 грн інфляційних втрат та 28 245,66 грн 3 % річних.

Верховний Суд ухвалою від 11.06.2024 у справі №910/4720/23 повернув без розгляду касаційну скаргу відповідача.

Відповідно до частини 2 статті 286 ГК України орендар має право вимагати зменшення розміру орендної плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, змінилися передбачені договором умови господарювання або істотно погіршився стан об`єкта оренди.

Згідно із частиною 4 статті 762 ЦК України наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася.

Відповідно до частини 6 статті 762 ЦК України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.05.2018 у справі №910/7495/16 виклала висновки щодо застосування частини 6 статті 762 ЦК України, зазначивши, що наведена норма права визначає в якості підстави звільнення від зобов`язання сплатити орендну плату об`єктивну безпосередню неможливість використовувати передане у найм майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає.

З урахуванням викладеного вище Велика Палата Верховного Суду зазначає, що відсутність у частині 6 статті 762 ЦК України вичерпного переліку обставин, які унеможливлюють використання орендарем майна, підстав виникнення таких обставин, засобів їх підтвердження свідчить про те, що підставою для застосування цієї норми є встановлення факту неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством.

Верховний Суд у постанові від 12.04.2023 у справі №910/14244/20 зазначив, що для застосування частини 6 статті 762 ЦК та звільнення наймача від плати за користування орендованим майном визначальною умовою такого звільнення є наявність обставин, за які орендар не відповідає. Тобто, наймач повинен довести обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане, і він не відповідає за ці обставини. Правова позиція стосовно застосування приписів частини 6 статті 762 ЦК України є сталою і послідовною та викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема: у справах №914/1248/18, №914/2264/17, №910/8040/20, №616/41/20, №910/14244/20, №911/1064/21.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 установлено з 12.03.2020 до 22.05.2020 на усій території України карантин.

Законом України від 30.03.2020 № 540-IX, який набрав чинності 02.04.2020, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 14 такого змісту: « 14. З моменту встановлення карантину, введеного постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11.03.2020 № 211 (з наступними змінами і доповненнями), і до його завершення в установленому законом порядку наймач може бути звільнений від плати за користування майном відповідно до частини 6 статті 762 цього Кодексу».

Законом України від 13.04.2020 №553-IX, який набрав чинності 18.04.2020, пункт 14 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України викладено в такій редакції: « 14. Встановити, що на час дії відповідних обмежувальних карантинних заходів, запроваджених Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), обставинами, за які наймач (орендар) не відповідає відповідно до частини другої статті 286 Господарського кодексу України, частин 4 та 6 статті 762 Цивільного кодексу України, також є заходи, запроваджені суб`єктами владних повноважень, якими забороняються певні види господарської діяльності з використанням орендованого майна, або заходи, якими забороняється доступ до такого майна третіх осіб».

Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19.12.2020 до 30.06.2023 на території України карантин.

Як вказує відповідач на період дії карантину ним з метою дотримання протиепідеміологічних обмежень та для створення сприятливих умов для працівників надано можливість виконувати свої обов`язки дистанційно. Керівником секретаріату партії видано наказ №1 від 30.03.2020 «Про встановлення гнучкого режиму робочого часу та неповного робочого тижня», яким надано можливість працівникам виконувати роботу дистанційно (т. 2 а.с. 36). При цьому встановлено з 01.04.2020, на період дії карантину, для працівників Секретаріату Партії, згідно з списком, що додається, неповний робочий тиждень тривалістю 2,5 робочі дні, а саме: понеділок та вівторок по 8 годин; п`ятниця 4 години.

Зазначене дає суду підстави дійти висновку, що вказаним наказом відповідач хоча і дозволив своїм працівникам виконувати свої обов`язки дистанційно, проте встановив для деяких працівників неповний робочий тиждень, що свідчить про користування відповідачем спірним Приміщенням, та не доведення ним того, що приміщення ним не використовувалося або не могло бути використане. Вказаний наказ не встановлює факту неможливості використання відповідачем майна з незалежних від нього причин на загальних підставах.

Крім того, як зазначив позивач, за період з квітня по червень 2023 року у зв`язку із користуванням відповідачем спірним приміщенням, останнім спожито комунальні послуги на загальну суму 168 358,63 грн, що підтверджується рахунками-фактури №СФ-0000723 від 28.04.2023, №СФ-0000905 від 30.05.2023, №СФ-00001104 від 29.06.2023 та актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-0000639 від 30.04.2023, №ОУ-0000807 від 31.05.2023, №ОУ-00001012 від 30.04.2023 (т. 2 а.с. 83-85).

Як враховано судом першої інстанції, у період дії карантинних обмежень та активних бойових дій, позивач надав відповідачу численні знижки по сплаті орендних платежів за Договором, що підтверджується Додатковими угодами № 01 від 01.04.2020, № 02 від 30.04.2020, № 03 від 27.05.2020, № 04 від 22.06.2020, № 05 від 23.07.2020, №06 від 31.12.2020, № 07 від 24.02.2022 та № 08 від 19.05.2022, № 09 від 30.08.2022, № 10 від 26.09.2022, № 11 від 28.10.2022, № 12 від 28.11.2022 та № 13 від 28.12.2022.

Відповідно до частини 1 статті 763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Приписами статті 284 ГК України передбачено, що строк договору оренди визначається за погодженням сторін.

Договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу (частина 3 статті 291 ГК України).

Статтею 782 ЦК України визначено, що наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за найм речі протягом трьох місяців підряд.

У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.

Відповідно до частини 3 статті 651 ЦК України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач листом №107 від 26.06.2023 повідомив відповідача про порушення умов Договору, починаючи з листопада 2019 року, у зв`язку із чим повідомив останнього про односторонню відмову від Договору з 03.07.2023 та вимагав звільнити орендовані приміщення у строку до 06.07.2023. Вказаний лист отримано відповідачем 03.07.2023, про що свідчить відомості за поштовим відправленням №0101510448481.

Пунктом 9.4 Договору сторони погодили, що Орендодавець має право в односторонньому порядку відмовити від даного Договору та вимагати поверненні Приміщень у разі порушення Орендарем строку сплати орендної плати та/або комунальних платежів, встановлених даним Договором більше ніж на 30 (тридцять) календарних днів (незалежно від часткової оплати). В цьому випадку Орендодавець надсилає на адресу Орендаря письмове повідомлення про дострокове припинення цього Договору у зв`язку з порушенням Орендарем строків сплати орендних та інших платежів, передбачених цим Договором.

Про дострокове розірвання дії даного Договору Сторона письмово повідомляє іншу Сторону шляхом вручення повноваженому представнику іншої Сторони відповідного повідомлення особисто в руки під розпис або шляхом надсилання такого повідомлення листом з рекомендованим повідомленням про вручення за адресою місцезнаходження Сторони, визначеної даним Договором. Датою повідомлення про дострокове розірвання дії даного Договору вважається дата вручення відповідного повідомлення під розпис представнику відповідної Сторони. У випадку, коли повідомлення про дострокове розірвання даного Договору надсилається рекомендованим листом з рекомендованим повідомленням про вручення, датою повідомлення про дострокове розірвання дії даного Договору вважається дата його отримання Одержувачем (однієї із Сторін) (пункт 9.9 Договору).

Таким чином, враховуючи умови Договору та положення чинного законодавства, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що Договір є розірваним з 03.07.2023.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відповідач має прострочену заборгованість зі сплати орендних платежів на суму 2 073 934,45 грн за період з квітня 2023 по червень 2023 року та з 01.07.2023 по 03.07.2023 - дата дострокового розірвання Договору шляхом односторонньої відмови позивача на підставі пунктів 9.4, 9.9 Договору.

За приписами статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (підпункт 3.2 пункту 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань»).

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

В частині нарахування інфляційних втрат судом враховується правовий висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 20.11.2020 року у справі № 910/13071/19. Зокрема, сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме: час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу; час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції, що наведений позивачем розрахунок є арифметично правильним. При цьому суд апеляційної інстанції звертає увагу, що позивачем при визначені розміру 3% річних та інфляційних втрат було враховано суми 3% річних та інфляційних втрат, які стягнуто за рішеннями судів у справах №910/13719/21, №910/8651/22, №910/4720/23, тоді як відповідач контррозрахунку 3% річних та інфляційних втрат суду не навів.

Статтею 785 ЦК України визначено, що у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.

Отже, вимоги, які випливають з правовідносин за договором оренди та спрямовані на реалізацію прав і виконання обов`язків за цим договором, є такими, що звернені до сторони договору оренди регулюються, крім умов договору, приписами ГК України та ЦК України. Саме сторона договору оренди є відповідальною за використання орендованого майна за цільовим призначенням, своєчасну сплату платежів за договором оренди, повернення орендодавцю орендованого майна після припинення дії договору. Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.11.2023 у справі №925/253/23.

Згідно із пунктом 9.12 Договору у разі дострокового розірвання даного Договору Орендар зобов`язаний протягом 3 (трьох) робочих днів з дати припинення Договору звільнити Приміщення та повернути їх Орендодавцеві.

Враховуючи те, що Договір є розірваним з 03.07.2023, а відповідач у встановлені Договором порядку та строки не повернув спірне Приміщення, позивач нарахував відповідачу неустойку у розмірі 2 073 934,45 грн за період неправомірного користування з 07.07.2023 по 15.01.2024.

Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до частин 1, 2 статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Згідно із частинами 1, 2 статті 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

За статтею 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 названої норми).

Згідно із частиною 1 статті 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Частиною 6 статті 232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

У випадку порушення Орендарем строків сплати орендної плати та/або комунальних платежів відповідно до Договору, Орендар (на письмову вимогу Орендодавця) сплачує на користь Орендодавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент прострочення, від простроченої суми за кожен день прострочення (пункт 8.3 Договору).

Судом встановлено, що позивач нарахував відповідачу пеню у розмірі 385 404,18 грн за період з 11.04.2023 по 04.01.2024.

Згідно із частиною 1 статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

Частиною 1 статті 547 визначено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі.

Відповідно до частини 1 статті 548 ЦК України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно із статтею 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі сплином якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Статтею 252 ЦК України передбачено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Згідно із частиною 1 статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

За наведеними положеннями законодавства строк дії договору та строк виконання зобов`язання за договором не є тотожними, а закінчення строку дії договору не є підставою припинення зобов`язань за договором, зокрема, в частині оплати орендних платежів, а тому немає підстав для нарахування Орендодавцем пені поза межами строку дії договору оренди за прострочення виконання зобов`язання з орендних платежів, яке сталося під час дії цього договору. Правова позиція щодо відсутності підстави для нарахування пені поза межами строку дії договору за прострочення виконання зобов`язання, яке сталося під час дії цього договору викладено Верховним Судом у постанові від 04.05.2018 у справі №927/333/17.

Судом першої інстанції встановлено і з чим погоджується суд апеляційної інстанції, що Договір є розірваним з 03.07.2023. Тоді як нарахування пені поза межами строку дії Договору виключає можливість нарахування пені з 04.07.2023.

За підрахунком суду апеляційної інстанції, до стягнення з відповідача за користь позивача підлягає 121 556,59 грн пені за період з 11.04.2023 по 03.07.2023, в частині стягнення з відповідача на користь позивача 263 847,59 грн пені слід відмовити.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно статей 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За частинами 4, 5 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За таких обставин, позовні вимоги документально обґрунтовані та є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Посилання відповідача на наявність форс-мажорних обставин як підставу від звільнення від відповідальності, то слід зазначити таке.

Згідно з пунктом 8.13 Договору сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання умов даного Договору, що є наслідком дії форс-мажорних обставин, наявність яких має бути підтверджена документально.

Відповідно до статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів (частина 2 статті 218 ГК України).

Відповідно до частин 3, 4 статті 219 ГК України якщо правопорушенню сприяли неправомірні дії (бездіяльність) другої сторони зобов`язання, суд має право зменшити розмір відповідальності або звільнити відповідача від відповідальності.

Сторони зобов`язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов`язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин.

Отже, для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання особа повинна довести: наявність обставин непереборної сили; їх надзвичайний характер; неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; причинний зв`язок між цими обставинами і понесеними збитками. Для звільнення від відповідальності сторона також повинна довести неможливість альтернативного виконання зобов`язання.

Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.

Ознаками форс-мажорних обставин є такі елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за конкретних умов господарської діяльності. Тобто ознаками форс-мажорних обставин є їх об`єктивна та абсолютна дія, а також непередбачуваність.

Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 912/3323/20).

Разом з тим, форс-мажорні обставини мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін. Форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин. Тобто мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність (схожий правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18, від 30.11.2021 у справі № 913/785/17, від 25.01.2022 в справі № 904/3886/21, від 30.05.2022 у справі № 922/2475/21, від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21).

При цьому у постанові Верховного Суду від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 зазначено, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку.

У постанові від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21 Верховний Суд виснував, що між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов`язання має бути причинно-наслідковий зв`язок. Тобто неможливість виконання зобов`язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин.

Статтею 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» передбачено, що торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов`язання має бути причинно-наслідковий зв`язок. Тобто неможливість виконання зобов`язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин.

Посилання на наявність обставин форс-мажору використовується стороною, яка позбавлена можливості виконувати договірні зобов`язання належним чином, для того, щоб уникнути застосування до неї негативних наслідків такого невиконання. Інша ж сторона договору може доводити лише невиконання/неналежне виконання договору контрагентом, а не наявність у нього форс-мажорних обставин (як обставин, які звільняють сторону від відповідальності за невиконання). Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору. Водночас Сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами. Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.

Відповідач в порушення вище наведеному лише зазначив, що він звільняється від штрафних санкцій за несвоєчасну сплату орендних платежів у зв`язку із форс-мажорними обставинами на період дії воєнного стану в Україні.

Наведена відповідачем обставина має загальний характер та не може слугувати беззаперечною підставою для звільнення від сплати пені та не звільняє його від обов`язку, в силу положень процесуального Закону, від документального підтвердження наявності форс-мажорних обставин.

Щодо наявності підстав для зменшення розміру штрафних санкцій, то якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (частина 2 статті 551 ЦК України).

За приписами частини 1 статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Статтею 233 ГК України також передбачено, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому належить взяти до уваги ступінь виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; а також не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Таким чином, на підставі частини третьої статті 551 ЦК України, частини першої статті 233 ГК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (пені) до її розумного розміру.

Висновок щодо застосування норм права, а саме статті 551 ЦК України та 233 ГК України, неодноразово послідовно викладався Верховним Судом.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду суд, вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки), майновий стан сторін.

При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності (подібний висновок міститься у пункті 67 постанови Верховного Суду від 16.03.2021 у справі №922/266/20).

Верховний Суд виснував, що визначення конкретного розміру зменшення штрафних санкцій належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

Тоді як відповідач ані у суді першої інстанції, ані у суді апеляційної інстанції, на навів та не довів суду наявності обставин, з якими Закон надає суду можливість в силу дискреційних повноважень для зменшення розміру пені та інших нарахувань.

Відповідач посилається на обставини, які мають загальний характер та не можуть слугувати підставою для зменшення розміру пені та інших нарахувань.

Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

У справі «Салов проти України» від 06.09.2005 ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі «Hirvisaari v. Finland»). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі «Ruiz Torija v. Spain»).

У рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення ЄСПЛ від 05.02.2009 у справі «Олюджіч проти Хорватії»). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення ЄСПЛ від 03.07.2014 у справі «Мала проти України», від 07 жовтня 2010 року у справі «Богатова проти України»).

Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом (рішення ЄСПЛ від 21.03.2000 у справі «Дюлоранс проти Франції», від 07 березня 2006 року у справі «Донадзе проти Грузії»).

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення ЄСПЛ від 19.04.1994 у справі «Ван де Гурк проти Нідерландів»).

Якщо подані стороною доводи є вирішальними для результату провадження, такі доводи вимагають прямої конкретної відповіді за результатом розгляду (рішення ЄСПЛ від 09.12.1994 у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», від 23.06.1993 у справі «Руїз-Матеос проти Іспанії»).

Водночас ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

У пункті 53 рішення ЄСПЛ у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Судом апеляційної інстанції при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні відповіді доводам апелянта із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Відповідно до частини 1 статті 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи неправильне застосування норм матеріального права судом першої інстанції при задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 385 404,18 грн пені, частково нарахованої позивачем поза строками дії Договору, рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2024 у справі №910/925/24 в цій частині підлягає скасуванню.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарги відповідача підлягає частковому задоволенню, рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2024 у справі №910/925/24 підлягає скасуванню в частині стягнення з відповідача на користь позивача 385 404,18 грн пені та ухвалення в цій частині нового рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача 121 556,59 грн пені за період з 11.04.2023 по 03.07.2023, в частині стягнення з відповідача на користь позивача 263 847,59 грн пені слід відмовити, в решті рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2024 у справі №910/925/24 підлягає залишенню без змін.

Судові витрати підлягають розподілу між сторонами на підставі статті 129 ГПК України.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Політичної партії «Європейська солідарність» на рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2024 у справі №910/925/24 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського міста Києва від 31.07.2024 у справі №910/925/24 скасувати в частині стягнення 385 404,18 грн пені та ухвалити в цій частині нове рішення та стягнути з Політичної партії «Європейська Солідарність» (вул. Електриків, буд. 29А, м. Київ, 04176, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 21715714) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «КИЇВ» (вул. Лаврська, буд. 16, м. Київ, 01015, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 00308146) 121 556,59 грн (сто двадцять одну тисячу п`ятсот п`ятдесят шість гривень 59 копійок) пені, 212 324,94 грн (двісті дванадцять тисяч триста двадцять чотири гривні 94 копійки) судового збору.

3. В решті рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2024 у справі №910/925/24 підлягає залишенню без змін.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «КИЇВ» (вул. Лаврська, буд. 16, м. Київ, 01015, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 00308146) на користь Політичної партії «Європейська Солідарність» (вул. Електриків, буд. 29А, м. Київ, 04176, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 21715714) 2 735,02 грн (дві тисячі сімсот тридцять п`ять гривень 02 копійки) судового збору за подання апеляційної скарги.

5. Видачу наказів на виконання даної постанови доручити Господарському суду міста Києва.

6. Матеріали справи №910/925/24 повернути до Господарського суду міста Києва.

7. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені у статтях 287, 288, 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано суддями 20.11.2024.

Головуючий суддя С.В. Владимиренко

Судді І.П. Ходаківська

А.М. Демидова