Постанова

від 12.11.2024 по справі 910/16656/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2024 року

м. Київ

cправа № 910/16656/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,

за участю представників:

позивача - Безносик А. О., Плахотнюк А. В.,

відповідача - Демянова Н. І., Кочерєв Д. Г.,

третіх осіб - Поліщук М. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Обслуговуючого кооперативу "Відродження-2018"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.08.2024 (судді: Яковлєв М. Л. - головуючий, Гончаров С. А., Шаптала Є. Ю.) і рішення Господарського суду міста Києва від 22.02.2024 (суддя Полякова К. В.) у справі

за позовом Обслуговуючого кооперативу "Відродження-2018"

до Товариства з обмеженою відповідальністю будівельна компанія "Кроун"</a>,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Київська міська рада,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Первушина Наталія Юріївна,

про скасування рішення про державну реєстрацію,

В С Т А Н О В И В:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У жовтні 2023 року Обслуговуючий кооператив "Відродження-2018" (далі - ОК "Відродження-2018") звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю будівельна компанія "Кроун"</a> (далі - ТОВ БК "Кроун") про скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Первушиної Н. Ю. (далі - приватний нотаріус) про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 15.02.2022 № 63454191 (далі - рішення приватного нотаріуса від 15.02.2022, оспорюване рішення) (номер запису про інше речове право 46701213) та здійсненої на його підставі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права оренди за ТОВ БК "Кроун" на земельну ділянку, кадастровий номер 8000000000:91:312:0100, розташовану за адресою: просп. Правди, 102-А у Подільському р-ні м. Києва, припинивши вказане право ТОВ БК "Кроун".

1.2. На обґрунтування позовних вимог ОК "Відродження-2018" послався на те, що він є власником розташованого на спірній земельній ділянці об`єкта незавершеного будівництва, і рішенням приватного нотаріуса від 15.02.2022 щодо державної реєстрації права оренди за ТОВ БК "Кроун" на спірну земельну ділянку порушуються права ОК "Відродження-2018".

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.02.2024 у задоволенні позову відмовлено.

Аргументуючи судове рішення, місцевий господарський суд виходив із того, що спірна земельна ділянка перебуває в комунальній власності і саме Київська міська рада має відповідні повноваження щодо розпорядження вказаною земельною ділянкою та здійснення захисту прав власника, зокрема, шляхом скасування рішення про державну реєстрацію права оренди; позивач має намір отримати земельну ділянку в оренду, що не надає йому право вчиняти дії, на які має право лише власник або особа, якій належать речові права на майно, а саме право на захист відповідного права, оскільки у спірних правовідносинах у позивача такого права наразі ще не виникло; саме по собі скасування рішення про державну реєстрацію права оренди за відповідачем на таку земельну ділянку не призведе до поновлення прав позивача, які останній прагне захистити в межах цього позову. За позивачем зареєстровано право власності на об`єкт незавершеного будівництва лише на секцію № 1 (кв. 1-203) за адресою: м. Київ, просп. Правди, будинок 102-А, розташований на земельній ділянці, кадастровий номер 8000000000:91:312:0100, тоді як об`єкт будівництва має декілька секцій, між тим у цій справі позивачем пред`явлені позовні вимоги щодо скасування державної реєстрації права оренди на всю земельну ділянку, кадастровий номер 8000000000:91:312:0100, розташовану за адресою: м. Київ, просп. Правди, 102-А у Подільському районі м. Києва, а не певну її частину.

2.2. Постановою Північного апеляційного господарського судку від 07.08.2024 рішення Господарського суду міста Києва від 22.02.2024 залишено без змін із тих самих підстав.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї

3.1. Не погоджуючись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, ОК "Відродження-2018" подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.08.2024 і рішення Господарського суду міста Києва від 22.02.2024 у цій справі та прийняти рішення про задоволення позову.

ОК "Відродження-2018" вважає, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, зокрема, стаття 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяження", стаття 120 Земельного кодексу України, стаття 377 Цивільного кодексу України та стаття 33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції станом на час закінчення договору оренди землі 2008 рік).

На обґрунтування підстав касаційного оскарження, скаржник посилається на положення пунктів 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме (1) застосування судом апеляційної інстанції зазначених норм матеріального права без урахування висновків викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.11.2019 № 755/9215/15-ц (3/12), у постановах Верховного Суду від 24.01.2020 № 910/10987/18 (3/5), від 05.08.2020 у справі № 125/702/17 (провадження № 61-48842св18), від 09.09.2020 у справі № 380/1405/17 (провадження № 61-34св20), у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19, від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16 (пункт 8.5), від 03.04.2019 у справі № 921/158/18 (пункт 51), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункти 37-38)) стосовно принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди; того, що особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 263/6022/16-ц (пункт 42)) та інших постанов зазначених у тексті касаційної скарги; (2) відсутність висновку Верховного Суду щодо можливості жителів територіальної громади, з урахуванням статті 13 Конституції України, що об`єднані в кооператив з метою добудови житлового будинку оскаржити незаконну реєстрацію права оренди, якщо на захист права власності на земельну ділянку не подано позову органом місцевого самоврядування, який відповідно до законодавства має представляти інтереси таких жителів. Крім того, як зазначає скаржник, відсутній висновок Верховного Суду щодо застосовування статті 16 Господарського процесуального кодексу України у спірних правовідносинах, з урахуванням суб`єктивного складу сторін.

Зокрема, доводи касаційної скарги зводяться до того, що приватний нотаріус в порушення установленого законом порядку та всупереч передбаченій процедурі державної реєстрації речових прав прийняв рішення про реєстрацію права оренди земельної ділянки за відповідачем без відповідних правових підстав, тому оспорюване рішення є незаконним та підлягає скасуванню. Водночас спірні реєстраційні дії вчинені всупереч арешту, який накладено ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 17.03.2015 у справі № 757/8885/15-к-9131. Скаржник посилається на те, що судами попередніх інстанцій проігноровано посилання ОК "Відродження-2018" на наказ Міністерства юстиції України від 10.10.2023 № 3585/5 "Про результати проведення камеральної перевірки державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Первушиної Наталії Юріївни", яким заблоковано цьому приватному нотаріусу доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно строком на один місяць. Вказаним наказом Міністерство юстиції України підтвердило незаконність дій приватного нотаріуса при прийнятті рішення від 15.02.2022 та здійсненої на його підставі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права оренди за ТОВ БК "Кроун" на земельну ділянку, кадастровий номер 8000000000:91:312:0100, розташовану за адресою: просп. Правди, 102-А у Подільському р-ні м. Києва, припинивши вказане право ТОВ БК "Кроун".

3.2. ТОВ БК "Кроун" у відзиві на касаційну скаргу просить її залишити без задоволення як необґрунтовану, а оскаржені судові рішення - без змін.

4. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників учасників справи, дослідивши в межах заявлених вимог наведені у касаційній скарзі доводи і заперечення на них, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів зазначає таке.

4.2. Як свідчать матеріали справи та установили попередні судові інстанції, 29.05.2003 Київською міською радою прийнято рішення № 486-1646 "Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею", згідно з пунктом 29 якого ТОВ БК "Кроун" передано в короткострокову оренду на 5 років земельну ділянку площею 0,90 га для будівництва житлових будинків з збудованими приміщеннями соціальної сфери на перетині просп. Правди та просп. Радянської України у Подільському р-ні м. Києва за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови.

21.11.2003 на підставі рішення Київської міської ради від 29.05.2003 № 486-2/646 між Київською міською радою та відповідачем укладено договір оренди земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербаковим В. З., реєстровий номер № 1136, зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) в книзі записів державної реєстрації договорів 03.12.2003 за № 85-6-00080, за умовами якого відповідачеві в короткострокову оренду на 5 років надано земельну ділянку площею 0,8517 га, кадастровий номер 8000000000:91:312:0100, цільове призначення - для будівництва житлових будинків із вбудованими приміщеннями соціальної сфери, розташовану на перетині просп. Правди та просп. Радянської України в Подільському р-ні м. Києва.

У листі Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 29.11.2023 № 05716-15804, адресованому Управлінню захисту прав та інтересів територіальної громади міста Києва вказано про те, що за даними міського земельного кадастру дія договору припинилась 03.12.2008. Також у листі зазначено, що відповідач звертався до Київської міської ради з клопотаннями від 17.03.2009 № 01/0309, від 14.10.2014 № 03 про поновлення договору, за результатами розгляду яких департамент готував проєкт рішення "Про поновлення договору оренди земельної ділянки від 03.12.2003 № 85-6-00080 для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з вбудованими приміщеннями соціальної сфери на перетині просп. Правди та просп. Георгія Гонгадзе та внесення змін до нього" ПР-6540 від 10.02.2015, проте рішення щодо вказаного проєкту Київською міською радою не приймалось.

Департамент також розглянув заяву дозвільного характеру позивача від 10.02.2023 № 50005-007283063-031-03 щодо видачі рішення Київської міської ради про надання земельної ділянки в оренду для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку на просп. Правди, 102-А у Подільському р-ні, однак, документи додані до заяви від 10.02.2023 № 50005-007283063-031-03 були повернуті позивачу через адміністратора дозвільного центру, оскільки вже наявне зареєстроване право оренди вказаної земельної ділянки, а саме 15.02.2022 приватним нотаріусом прийнято рішення № 63454191 (номер запису про інше речове право 46701213) про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та здійснено на його підставі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрацію права оренди за ТОВ БК "Кроун" (відповідачем) на земельну ділянку, кадастровий номер 8000000000:91:312:0100, розташовану за адресою: просп. Правди, 102-А у Подільському р-ні м. Києва.

4.3. Предметом позову у цій справі є вимоги ОК "Відродження-2018" заявлені до ТОВ БК "Кроун" про скасування рішення приватного нотаріуса від 15.02.2022 та здійсненої на його підставі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права оренди за ТОВ БК "Кроун" на земельну ділянку, кадастровий номер 8000000000:91:312:0100, розташовану за адресою: просп. Правди, 102-А у Подільському р-ні м. Києва, припинивши вказане право відповідачу.

4.4. Суди відмовили у позові, пославшись на недоведення обставин порушення прав та інтересів позивача у наведеному випадку, за захистом яких він звернувся до суду, та звернувши увагу на те, що обраний позивачем спосіб захисту не призведе до поновлення прав, які він вважає порушеними.

4.5. Надаючи правові кваліфікацію спірним правовідносинам, попередні судові інстанції виходили, зокрема із такого.

У статті 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має також бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 24), від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 (пункт 5.6).

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суди повинні зважати й на його ефективність з погляду Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У § 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Сполученого Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 (пункт 5.6) від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18 (пункт 29)).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині 2 статті 16 Цивільного кодексу України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини 2 вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права чи інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Інакше кажучи, суд має захистити право чи інтерес у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22.06.2021 у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29.06.2021 у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25.01.2022 у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 09.02.2022 у справі № 910/6939/20 (пункт 11.87), від 22.02.2022 у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21), від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17 (пункт 56), від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 (пункт 9.64), від 14.12.2022 у справі № 477/2330/18 (пункт 55), від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18 (пункт 28), від 23.01.2024 у справі № 523/14489/15-ц (пункт 69), від 10.04.2024 у справі № 760/20948/16-ц (пункт 43)).

Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача (постанова Верховного Суду від 03.08.2023 у справі № 916/3610/21).

Відсутність порушеного права є підставою для відмови у задоволенні позову (такий висновок викладений у пункті 7.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2020 у справі № 916/3146/17).

Обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові. Подібний висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 52), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155), від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20 (пункт 148).

4.6. Суди попередніх інстанцій установили, що позивач на обґрунтування порушеного права послався на те, що він є власником розташованого на спірній земельній ділянці об`єкта незавершеного будівництва, а тому рішенням приватного нотаріуса щодо державної реєстрації права оренди земельної ділянки за відповідачем порушуються його права.

4.7. Суди також зазначили, що 22.10.2019 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Буждиганчук Є. Ю. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер: 49273486) про реєстрацію за ОК "Відродження-2018" (позивачем) права власності на об`єкт нерухомого майна - незавершене будівництво, секція № 1 (кв. 1-203), загальний відсоток готовності об`єкта нерухомості - 95 відсотків, розташованого за адресою: м. Київ, просп. Правди, будинок 102-А, на земельній ділянці, кадастровий номер 8000000000:91:312:0100.

4.8. У цьому контексті попередні судові інстанції зазначили, що за змістом положень частин 2, 3 статті 331 Цивільного кодексу України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Об`єкт незавершеного будівництва за змістом частини 3 статті 331 Цивільного кодексу України є сукупністю належних забудовнику (особі, яка на законних підставах здійснює відповідне будівництво) матеріалів, обладнання тощо, використаних у процесі будівництва. Статус об`єкта як нерухомого майна виникає з моменту завершення будівництва (близькі за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 916/633/19, від 13.03.2019 у справі № 910/4032/18 і від 26.02.2020 у справі № 914/1658/15).

Державна реєстрація речових прав на об`єкт незавершеного будівництва не змінює визначеного частиною 3 статті 331 Цивільного кодексу України статусу такого об`єкта як сукупності будівельних матеріалів та обладнання. Вона не звільняє забудовника від обов`язку після завершення будівництва (створення майна) ввести його в установленому порядку в експлуатацію та здійснити державну реєстрацію права власності на новостворене нерухоме майно (постанова Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 914/2070/19).

Згідно з положеннями статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання та підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає. Подібний висновок викладений в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, від 05.06.2019 у справі № 392/1829/17, у постановах Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 925/1121/17, від 17.04.2019 у справі № 916/675/15, від 29.08.2019 у справі № 910/10984/18, від 11.06.2020 у справі № 910/10006/19, від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18.

Відповідно до положень частини 1 статті 271 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній на час проведення державної реєстрації на об`єкт незавершеного будівництва) для державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва подаються такі документи: 1) документ, що посвідчує речове право на земельну ділянку під таким об`єктом (у разі відсутності у Державному реєстрі прав зареєстрованого відповідного речового права на земельну ділянку); 2) документ, що відповідно до законодавства надає право на виконання будівельних робіт (крім випадків, коли реєстрація такого документа здійснювалася в Єдиному реєстрі документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів); 3) документ, що містить опис об`єкта незавершеного будівництва за результатами технічної інвентаризації такого об`єкта.

Згідно з частинами 3, 4 статті 271 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у відповідній редакції) державна реєстрація права власності на об`єкт незавершеного будівництва, набутого на підставі договору, здійснюється на підставі такого договору. Державна реєстрація права власності на об`єкт незавершеного будівництва на підставі рішення суду, що набрало законної сили, проводиться за правилами, визначеними частинами 1- 3 цієї статті.

4.9. Попередні судові інстанції також установили, що, як свідчать матеріали справи, позивачем для прийняття рішення про реєстрацію права власності на об`єкт незавершеного будівництва подано: технічний паспорт, серія та номер: 0316-1, виданий 11.03.2016, видавник: ТОВ "АВС-БІЛД"; ухвала суду, серія та номер: 757/53710/18-к, виданий 22.05.2019, видавник: Печерський районний суд міста Києві; дозвіл на виконання будівельних робіт, серія та номер: 0593-Пд/Т, виданий 24.07.2008, видавник: Інспекція ДАБК м. Києва; довідка про відсоток готовності незавершеного об`єкта нерухомості, серія та номер: П-123/1, виданий 02.03.2016, видавник: ТОВ "АВС-БІЛД"; договір купівлі-продажу, серія та номер: б/н, виданий 22.04.2018, видавник: ТОВ "Управляюча компанія "КИЇВБУД" та ОК "Відродження-2018".

Водночас суди зазначили, що згідно з ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 22.05.2019 у справі № 757/53710/18-к: представник Київської міської ради звертався з клопотанням про скасування арешту майна, накладеного ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 17.03.2015 № 757/8885/15-к на майно, у кримінальному провадженні № 1201210060000120; за наслідками розгляду клопотання судом скасовано арешт, накладений ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва Литвиновою І. В. від 17.03.2015, на земельну ділянку площею 8517,29 м2, кадастровий номер 8000000000:91:312:0100, розташовану на перетині просп. Правди та просп. Радянської України (наразі Георгія Гонгадзе) у Подільському р-ні м. Києва в частині: 1) отримання від ПАТ "Київгаз", ПАТ "Київенерго" (ПрАТДТЕК "Київські енергетичні системи", КП "Київтеплоенерго") та ПАТ "Київводоканал" технічних умов на приєднання комплексу багатоквартирних будинків до мереж водопостачання, теплопостачання та електропостачання; 2) розроблення проєкту землеустрою для завершення будівництва та обслуговування комплексу багатоквартирних житлових будинків на перетині просп. Правди та просп. Радянської України (наразі Георгія Гонгадзе) у Подільському р-ні м. Києва; 3) розроблення та погодження з контролюючими органами державної влади проєктної документації на будівництво комплексу багатоквартирних будинків на перетині просп. Правди та просп. Радянської України (наразі Георгія Гонгадзе) у Подільському р-ні м. Києва; 4) внесення до розроблюваного детального плану території (детальний план території в межах просп. Правди, вул. Газопровідної, просп. Радянської України (наразі Георгія Гонгадзе та Свободи) забудову ділянки, кадастровий номер 8000000000:91:312:0100, відповідно до матеріалів розробленого ескізного проєкту; 5) отримання в користування на користь ОК "Відродження-2018" за рішенням Київської міської ради земельної ділянки, розташованої на перетині просп. Правди та просп. Радянської України (наразі Георгія Гонгадзе) у Подільському р-ні м. Києва для будівництва та обслуговування комплексу багатоквартирних житлових будинків; 6) отримання відповідно до затвердженого детального плану території (Детальний план території в межах просп. Правди, вул. Газопровідної, просп. Радянської України (наразі Георгія Гонгадзе та Свободи) та намірів забудови ділянки, кадастровий номер 8000000000:91:312:0100, розробленого ескізного проєкту на перетині просп. Правди та просп. Радянської України (наразі Георгія Гонгадзе) Департаменту містобудування і архітектури видати містобудівні умови і обмеження; 7) отримання в установленому порядку поштової адреси на об`єкт будівництва; 8) отримання в установленому порядку дозволу на виконання будівельних робіт на перетині просп. Правди та просп. Радянської України (наразі Георгія Гонгадзе) у Подільському р-ні м. Києва; завершення будівництва та введення в експлуатацію комплексу багатоквартирних будинків на перетині просп. Правди та просп. Радянської України (наразі Георгія Гонгадзе) у Подільському р-ні м. Києва, та отримання в установленому порядку декларації про готовність об`єкта до експлуатації.

Разом із цим, в ухвалі Печерського районного суду міста Києва від 22.05.2019 у справі № 757/53710/18-к про задоволення клопотання про скасування арешту майна, накладеного ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 17.03.2015 № 757/8885/15-к, зазначено, що арешт на земельну ділянку площею 8517,29 м2, кадастровий номер 8000000000:91:312:0100, накладався в межах досудового розслідування в кримінальному провадженні № 1201210060000120 з метою збереження речових доказів, а також з метою забезпечення можливої спеціальної конфіскації майна.

Отже, як констатували попередні судові інстанції, у справі, що розглядається, позивачем для державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва не було надано реєстратору повного пакету документів, які передбачені законодавством, а саме не надано документу, що посвідчує речове право позивача на земельну ділянку під таким об`єктом. Водночас, за висновками судів, вказана ухвала Печерського районного суду міста Києва від 22.05.2019 у справі № 757/53710/18-к не є тим судовим рішенням, яке в розумінні положень статті 271 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" є підставою для виникнення у позивача права власності на об`єкт незавершеного будівництва.

4.10. Окрім цього, попередні судові інстанції установили, що 25.12.2003 ТОВ БК "Кроун" (відповідач) (сторона 1-замовник) і Товариство з обмеженою відповідальністю фірма "Консоль ЛТД" (далі - ТОВ "Консоль ЛТД") (сторона 2/інвестор-генпідрядник) уклали договір про спільну діяльність № КУ-40, в пункті 1.1 якого погодили, що предметом договору є спільна діяльність сторін для досягнення спільної господарської мети, а саме будівництво житлових будинків з вбудованими приміщеннями соціальної сфери на земельній ділянці, що розташована перетині просп. Правди та просп. Радянської України у Подільському р-ні м. Києва (об`єкт) та введення його в експлуатацію.

Згідно з пунктом 2.1.1 договору про спільну діяльність № КУ-40 відповідач зобов`язується внести внесок у спільну діяльність шляхом забезпечення відведення та оформлення права користування земельною ділянкою під будівництво об`єкта та передати зазначену ділянку для будівництва за актом приймання-передачі.

У розділі 9 цього ж договору сторонами погоджено розподіл результатів спільної діяльності та, серед іншого те, що відповідачу підлягає передача 11 % загальної площі вбудованих приміщень та 11 % загальної площі квартир об`єкта та 11 % загальної площі гаражів (місць паркування автомашин) об`єкта.

24.07.2008 відповідач отримав дозвіл на виконання будівельних робіт № 0593-Пл/Т, виданий Інспекцією ДАРБК в м. Києві на забудову земельної ділянки, кадастровий номер 8000000000:91:312:0100.

19.03.2010 між ТОВ БК "Кроун" та ТОВ "Консоль ЛТД" укладено протокол № 1 поділу площ до договору про спільну діяльність № КУ-40, відповідно до якого сторони погодили розподіл площ між сторонами з розрахунку 11 % - відповідач та 89 % - ТОВ "Консоль ЛТД".

18.07.2013 між ТОВ БК "Кроун", ТОВ "Консоль ЛТД" і ТОВ "Київська будівельна компанія" укладено додаткову угоду № 2 (із подальшими змінами), відповідно до якої:

- ТОВ "Київська будівельна компанія" прийнято як третього учасника спільної діяльності за договором про спільну діяльність № КУ-40;

- визначено, що замовником будівництва є відповідач, а функції замовника будівництва були належним чином делеговані ТОВ "Консоль ЛТД";

- із дати підписання додаткової угоди ТОВ "Консоль ЛТД" передає, а ТОВ "Київська будівельна компанія" бере на себе всі права та обов`язки ТОВ «Консоль ЛТД» (крім прав та обов`язків згідно з пунктом 4 цієї додаткової угоди), визначені договором про спільну діяльність № КУ-40, протоколом № 1 розподілу площ;

- ТОВ "Київська будівельна компанія" зобов`язалося, серед іншого, продовжити фінансування та будівництво об`єкта, прийняти від ТОВ "Консоль ЛТД" будівельний майданчик, тимчасові будівлі та споруди, тимчасові мережі, інші активи майнового та немайнового характеру тощо, виконавчу та проєктну документацію тощо;

- погоджено, що об`єкт незавершеного будівництва є спільною власністю учасників з урахуванням їх пропорційної участі в результаті спільної діяльності, жодна зі сторін не має прав на одноособове оформлення у власність об`єкта незавершеного будівництва.

08.09.2014 між ТОВ БК "Кроун", ТОВ "Консоль ЛТД" та ТОВ "Київська будівельна компанія" укладено додаткову угоду № 3, за якою додаткову угоду № 2 викладено в новій редакції, водночас і вказана редакція містить наведені положення, зокрема, про те, що замовником будівництва є відповідач, а функції замовника будівництва були належним чином делеговані ТОВ "Консоль ЛТД"; із дати підписання додаткової угоди ТОВ "Консоль ЛТД" передає, а ТОВ "Київська будівельна компанія" бере на себе всі права та обов`язки ТОВ "Консоль ЛТД" (крім прав та обов`язків згідно з пунктом 4 цієї додаткової угоди), визначені договором про спільну діяльність № КУ-40, протоколом № 1 розподілу площ; ТОВ "Київська будівельна компанія" зобов`язалася, серед іншого, продовжити фінансування та будівництво об`єкта, прийняти від ТОВ "Консоль ЛТД" будівельний майданчик, тимчасові будівлі та споруди, тимчасові мережі, інші активи майнового та немайнового характеру та ін., виконавчу та проєктну документацію тощо; ТОВ БК "Кроун" має статус замовника будівництва, жодна зі сторін не має прав на одноособове оформлення у власність об`єкта незавершеного будівництва.

Згідно з пунктом 6.5.1 вказаної додаткової угоди № 3 ТОВ БК "Кроун" отримує у власність нерухомість у розмірі 2 174,17 м2 загальної площі квартир та загальної площі нежитлових приміщень, а саме 1 714,10 м2 загальна площа квартир, 460,07 м2 загальна площа нежитлових приміщень (офіси, майстерні, підвал, інше), ТОВ "Консоль ЛТД" отримує у власність нерухомість у розмірі 0,1 % від загальної площі квартир побудованого об`єкта, а ТОВ "Київська будівельна компанія" отримує у власність всю нерухомість побудованого об`єкта та його складових частин, крім тих, які належать відповідачеві (ТОВ БК "Кроун") та ТОВ "Консоль ЛТД".

25.09.2015 між ТОВ БК "Кроун", ТОВ "Консоль ЛТД" та ТОВ "Київська будівельна компанія", ТОВ "Українська спілка будівельників" та ТОВ "Управляюча компанія "КИЇВБУД" укладено додаткову угоду № 4, за змістом якої ТОВ "Київська будівельна компанія" відступила свої права та обов`язки за договором про спільну діяльність № КУ-40 на користь ТОВ "Управляюча компанія "КИЇВБУД" у повному обсязі.

Водночас, як наголосили попередні судові інстанції, договір про спільну діяльність № КУ-40 (із додатковими угодами) в судовому порядку недійсним не визнаний, доказів протилежного суду не надано.

4.11. Разом із тим, апеляційний господарський суд, переглядаючи справу в апеляційному порядку, з`ясував, що 23.04.2018 ОК "Відродження-2018" (покупець) та Зулкорнєєв І. О. (продавець) уклали договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ "Управляюча компанія "КИЇВБУД" та пов`язаних із нею корпоративних прав, за умовами якого позивач набув 100 % частки у статутному капіталі ТОВ "Управляюча компанія "КИЇВБУД".

Отже, за висновками суду, на даний час єдиним учасником ТОВ "Управляюча компанія "КИЇВБУД" є позивач, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань; у свою чергу, ТОВ "Управляюча компанія "КИЇВБУД" є особою, яка відповідно до положень договору про спільну діяльність № КУ-40 має виконувати функції замовника будівництва та має право на отримання у власність всієї нерухомості побудованого об`єкта та його складових частин, крім тих, які належать відповідачу та ТОВ "Консоль ЛТД". При цьому суд зазначив, що ТОВ "Управляюча компанія "КИЇВБУД" є юридичною особою, яка, відповідно до приписів чинного законодавства, набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону, а позивач як учасник такої особи має право звертатися до суду в інтересах вказаної особи у чітко встановлених законодавством випадках (частина 1 статті 54 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що власник (власники), учасник (учасники), акціонер (акціонери) юридичної особи, якому (яким) сукупно належить 5 і більше відсотків статутного капіталу товариства (голосуючих акцій) або частка у власності юридичної особи якого (яких) сукупно становить 5 і більше відсотків, може (можуть) подати в інтересах такої юридичної особи позов про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі її посадовою особою), проте спір у цій справі до таких випадків не належить.

Окрім цього, суди попередніх інстанцій звернули увагу на те, що наявний у справі дозвіл Інспекції ДАРБК в м. Києві на виконання будівельних робіт від 24.07.2008 № 0593-Пл/Т, виданий на забудову земельної ділянки, кадастровий номер 8000000000:91:312:0100, ТОВ БК "Кроун", а доказів анулювання вказаного дозволу або внесення до нього змін у частині зміни замовника будівництва на позивача у матеріалах справи відсутні. Водночас, як зазначив суд апеляційної інстанції, у матеріалах справи немає відомостей про те, що ТОВ "Управляюча компанія "КИЇВБУД" повідомило про зміну замовника будівництва щодо спірного об`єкта, як то передбачалося положеннями законодавства, що регулює містобудівну діяльність, а також про те, що позивач у встановленому законодавством порядку набув статусу замовника спірного будівництва. Суд зауважив і на тому, що за умовами договору про спільну діяльність № КУ-40 на ТОВ "Управляюча компанія "КИЇВБУД" не покладено як прав та обов`язків щодо оформлення права користування спірною земельною ділянкою.

4.12. Поза тим, господарські суди установили, що згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав від 26.09.2023 за позивачем зареєстровано право власності на незавершене будівництво (загальний відсоток готовності об`єкта нерухомості - 95 %) лише на секцію № 1 (кв. 1-203) за адресою: м. Київ, просп. Правди, будинок 102-А, на земельній ділянці, кадастровий номер 8000000000:91:312:0100, тоді як об`єкт будівництва за вказаною адресою налічує декілька секцій. При цьому суди зазначили, що неподання учасниками справи первинних документів щодо такого будівництва унеможливило достеменне дослідження та встановлення обставин, зокрема, стосовно розміщення на спірній земельній ділянці тільки лише зареєстрованого за позивачем секції № 1 як незавершеного будівництва чи й інших секцій житлового будинку, право власності на які за ним не зареєстровано. Водночас позивач заявив вимогу щодо скасування державної реєстрації права оренди на всю земельну ділянку, кадастровий номер 8000000000:91:312:0100, розташовану за адресою: м. Київ, просп. Правди, 102-А у Подільському районі м. Києва, а не окрему її частину.

4.13. Суд апеляційної інстанції, серед іншого, надав оцінку посиланням позивача на принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди та з урахуванням, зокрема, встановлених обставин справи, положень статті 120 Земельного кодексу України, статті 377 Цивільного кодексу України, сталої судової практики Верховного Суду щодо відповідного правозастосування відхилив такі доводи за необґрунтованістю, навівши мотиви їх відхилення.

У контексті вказаних доводів суд апеляційної інстанції зазначив, що Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на важливість принципу superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за нею). Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, хоча безпосередньо і не закріплений у такому вигляді в законі, знаходить вияв у правилах статті 120 Земельного кодексу України, статті 377 Цивільного кодексу України, інших положеннях законодавства (постанова від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16 (пункт 8.5).

Разом із тим, Велика Палата Верховного Суду у постановах від 20.07.2022 у справі № 923/196/20, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 сформулювала правовий висновок, відповідно до якого не допускається набуття права власності на споруджені об`єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або такого іншого речового права на земельну ділянку, що передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на відповідній ділянці. Виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, право власності на об`єкт нерухомого майна набуває той, хто має речове право на земельну ділянку.

Водночас у пункті 65 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (провадження № 12-37гс21) вказано, що за відсутності в попереднього власника належним чином оформлених прав користування земельною ділянкою, на якій розміщено нерухоме майно, положення статей 120 Земельного кодексу України, 377 Цивільного кодексу України в частині переходу прав на земельну ділянку до нового власника в тому ж обсязі застосуванню не підлягають.

За висновками суду апеляційної інстанції, позивач у розумінні положень чинного законодавства не є суб`єктом права користування спірною земельною ділянкою, вказаний принцип не є застосовним у наведеному випадку у спірних правовідносинах.

4.14. Водночас було звернуто увагу на те, що відповідно до статті 83 Земельного кодексу України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності.

За змістом частини 1 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до частини 1 статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

У частині 2 статті 16 Закону України "Про оренду землі" визначено, що укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами земельних торгів.

З аналізу наведених норм права слідує, що укладенню договору оренди земельної ділянки комунальної власності передує волевиявлення власника земельної ділянки (територіальної громади), яке реалізується шляхом прийняття відповідним органом місцевого самоврядування (як представником власника) рішення про передачу в оренду земельної ділянки, за умови дотримання особою, яка виявила бажання її одержати, певної процедури, яка визначена законодавством (пункт 27 постанови Верховного Суду від 16.02.2022 у справі № 909/485/21).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.12.2018 у справі № 32/563 зазначила, що відсутність рішення ради про передачу в оренду земельної ділянки, тобто волевиявлення орендодавця на виникнення орендних земельних правовідносин, виключає можливість передачі цієї земельної ділянки в користування (оренду) шляхом укладення відповідного договору оренди (аналогічний правовий висновок щодо застосування приписів статті 116 і частини 1 статті 124 Земельного кодексу України при вирішенні спору про визнання укладеним договору оренди земельної ділянки комунальної власності викладено, зокрема, в постанові Верховного Суду України від 17.01.2011 у справі № 35/390).

Попередні судові інстанцій під час вирішення спору у цій справі установили, що спірна земельна ділянка, кадастровий номер 8000000000:91:312:0100, перебуває в комунальній власності; позивач не є її колишнім або чинним орендарем; у матеріалах справи немає доказів надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки позивачеві в оренду, відсутнє рішення органу місцевого самоврядування щодо вирішення питання про передачу йому в оренду цієї земельної ділянки. У наведеному випадку саме Київська міська рада має відповідні повноваження як щодо розпорядження такою земельною ділянкою, так і щодо здійснення захисту прав власника, зокрема, й шляхом скасування рішення про державну реєстрацію права оренди землі за відповідачем. Наявність наміру у позивача отримати в оренду земельну ділянку, кадастровий номер 8000000000:91:312:0100, не свідчить про наявність у нього повноважень на вчинення дій, право на які має лише власник або особа, якій належать речові права на майно, а саме право на захист відповідного права, оскільки у спірних правовідносинах у позивача такого права наразі не виникло. Водночас саме по собі скасування рішення про державну реєстрацію права оренди за відповідачем на спірну земельну ділянку не призведе до поновлення прав позивача, які останній прагнув захистити в межах заявленого позову у цій справі.

4.15. Беручи до уваги викладене, а також зважаючи на підстави та зміст позову, встановлені судами обставини справи, колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову. Зокрема, суди обґрунтовано зазначили, що обраний позивачем спосіб захисту не призводить до відновлення його прав та інтересів, які він прагне захистити в межах цього позову. Так, задоволення вимоги, зверненої до ТОВ БК "Кроун", про скасування рішення про державну реєстрацію права оренди вказаного товариства на спірну земельну ділянку комунальної власності жодним чином не призведе до захисту або відновлення порушеного права чи інтересу позивача стосовно набуття ним речового права на таку земельну ділянку, а отже, вказаний спосіб захисту є неефективним та у наведеному випадку потребуватиме вжиття додаткових засобів захисту, оскільки є очевидним, що легітимною метою, яку переслідує позивач, як особа, яка претендує на землю комунальної власності, є саме отримання в користування спірної земельної ділянки під об`єктом незавершеного будівництва. Спір у цій справі фактично стосується спору між особою, яка претендує на землю комунальної власності, та її власником (Київською міською радою), і заявлений позов у наведеному випадку не вирішує такого спору; у разі його задоволення не відбудеться нівелювання будь-яких негативних наслідків та не відновиться порушене право чи інтерес позивача на отримання в користування спірної земельної ділянки, на захист якого він подав позов у цій справі.

4.16. За змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (що визначено), покладається на скаржника.

4.17. Як уже зазначалося, на обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник посилається на положення пунктів 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з положеннями пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

У кожному випадку порівняння правовідносин та їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин (пункт 31 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20).

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

Посилання скаржника на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження не можуть бути взяті до уваги судом касаційної інстанції, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

Верховний Суд у своїй діяльності висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи. Такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.

З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування таких правових висновків у кожній конкретній справі.

Схожа правова позиція є усталеною та знайшла своє відображення у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц.

Колегія суддів суду касаційної інстанції відхиляє посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у вказаних ним постановах Верховного Суду, оскільки вони не є релевантними до обставин цієї справи. Як свідчить зміст перелічених скаржником судових рішень, у таких справах були інші обставини, суб`єктний склад, обґрунтування позовних вимог та докази, на які посилалися учасники справи, а також не є однаковим матеріально-правового регулювання правовідносин; суди попередніх інстанцій у справі, що розглядається, виходили зі змісту саме тих правовідносин, що виникли в ній, з конкретних обставин справи та наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності, та їх висновки не суперечать висновкам Верховного Суду у наведених скаржником постановах.

У справі, в якій подано касаційну скаргу попередні судові інстанції не установили порушення прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, та при цьому звернули увагу на те, скасування рішення про державну реєстрацію права оренди за відповідачем на спірну земельну ділянку не призведе до поновлення прав позивача, які останній прагне захистити в межах заявленого позову у цій справі.

Водночас, як свідчить зміст постанови у справі, судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду справи було враховані висновки, викладені у постанові Верховного Суду у справі № 910/18560/16, на яку посилався скаржник на обґрунтування підстави касаційного оскарження, визначеної у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Стосовно посилань скаржника на порушення судами попередніх інстанцій статті 33 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, чинній на час закінчення договору оренди, укладеного між Київською міською радою з відповідачем (станом на 2008 рік)), якою урегульовано поновлення договору оренди землі, колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що питання поновлення вказаного договору оренди не є предметом дослідження у цій справі та положеннями цієї норми суди попередніх інстанцій не керувалися під час вирішення спору у справі та їх не застосовували, що унеможливлює висновок про їх неправильне застосування.

Для спростування будь-якого висновку, наведеного у оскаржуваних судових рішеннях, скаржник має навести не особисті міркування щодо незаконності та необґрунтованості цих судових рішень, а довести, який саме висновок Верховного Суду щодо застосування конкретної норми права у подібних відносинах не врахували суди попередніх інстанцій з урахуванням встановлених ними обставин справи. Незгода скаржника з рішеннями судів попередніх інстанцій або з правовою оцінкою та правовими висновками, які містяться в рішеннях, не свідчить про їх незаконність.

Посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.

Ураховуючи встановлені судами попередніх інстанцій конкретні обставини цієї справи, в якій подано касаційну скаргу, підстави для відмови у позові, оскаржувані судові рішення не суперечать правовим висновкам, які зазначені в касаційній скарзі як підстави для відкриття касаційного провадження, тому підстав для врахування таких висновків у наведеному випадку немає.

З огляду на зазначене підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу, не знайшла підтвердження.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

4.18. Також колегія суддів відхиляє посилання скаржника на положення пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України як на підставу касаційного оскарження.

Так, відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

Формування Верховним Судом висновку має стосуватися спірних конкретних правовідносин, ураховуючи положення чинного законодавства та встановлені судами під час розгляду справи обставини. При цьому формування правового висновку не може ставитись у пряму залежність від обставин конкретної справи та зібраних у ній доказів і здійснюватися поза визначеними статтею 300 Господарського процесуального кодексу України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.

Крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема зазначення норми права щодо якої відсутній висновок її застосування із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній та обґрунтуванням необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.

Проте обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо застосування норм права для правильного вирішення спору у подібних правовідносинах скаржник у касаційній скарзі не навів.

Положеннями частини 1 статті 13 Конституції України, на яку посилався скаржник на обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої у пункті 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Вказані положення є загальними і Верховний Суд не здійснює їх тлумачення та формування висновку щодо застосування у спірних правовідносинах.

Разом із тим, Верховний Суд не вбачає підстав для формування висновку щодо застосування статті 16 Господарського процесуального кодексу України, якою унормовано правничу допомогу, оскільки положення цієї процесуальної норми не стосується спірних правовідносин сторін.

Навіть якщо припустити, що скаржник помилково у касаційній скарзі зазначив назву кодексу, фактично маючи на увазі статтю 16 Цивільного кодексу України (захист цивільних прав та інтересів судом), яка стосується права особи на судовий захист, способу захисту права та інтересу та є загальною для розгляду судових справ, то колегія суддів теж не могла би взяти відповідні доводи до уваги, оскільки судами попередніх інстанцій не допущено її неправильного правозастосування, а висновків про відмову в позові суди дійшли, зважаючи на предмет і підстави позову, встановлені фактичні обставини справи, які були досліджені і оцінені судами на підставі поданих сторонами доказів.

Арґументи скаржника фактично ґрунтуються на власних запереченнях висновків судів, покладених в основу судових рішень про відмову у позові та стосуються незгоди з наданою судами попередніх інстанцій оцінкою встановлених обставин справи і необхідності надання судом касаційної інстанції переоцінки наявних в матеріалах справи доказів, що з огляду на визначені в статті 300 Господарського процесуального кодексу України межі розгляду справи судом касаційної інстанції не є компетенцією суду касаційної інстанції.

Суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.09.2020 у справі № 908/1795/19).

У свою чергу, Верховний Суд є судом права, а не факту, тому діючи у межах повноважень та порядку, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, він не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку (постанови Верховного Суду від 03.02.2020 у справі № 912/3192/18, від 12.11.2019 у справі № 911/3848/15, від 02.07.2019 у справі № 916/1004/18).

Наведене свідчить про непідтвердження підстав касаційного оскарження.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. З огляду на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, колегія суддів на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою позивача у частині зазначеної підстави касаційного оскарження.

5.2. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

5.3. Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає, що викладені у касаційній скарзі доводи не отримали підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновку судів попередніх інстанцій щодо відсутності правових підстав для задоволення позову, в зв`язку з чим оскаржені у справі судові рішення підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга - без задоволення.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Оскільки підстав для скасування оскаржуваних судових рішень у справі та задоволення касаційної скарги немає, судовий збір за її подання слід покласти на скаржника.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційне провадження за касаційною скаргою Обслуговуючого кооперативу "Відродження-2018", відкрите в частині підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

Касаційну скаргу Обслуговуючого кооперативу "Відродження-2018" залишити без задоволення.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.08.2024 і рішення Господарського суду міста Києва від 22.02.2024 у справі № 910/16656/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак