Рішення

від 07.11.2024 по справі 909/735/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07.11.2024 м. Івано-ФранківськСправа № 909/735/24

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Неверовської Л. М., при секретарі судового засідання Матенчук О.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімія Парк", вул. Центральна, буд. 38 А, с. Клевань, Рівненський район, Рівненська область, 35312

до відповідача: Департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради, вул. Незалежності, буд. 7, м. Івано-Франківськ, 76018

про стягнення заборгованості в сумі 901787,80 грн, з яких: 870381,96 грн - основний борг, 6920,25 грн - 3 % річних, 24485,59 грн - інфляційні втрати,

за участі:

від позивача: Дяденчук Анатолій Іванович (в режимі вкз),

від відповідача: не з`явилися

встановив: Товариство з обмеженою відповідальністю "Хімія Парк" звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради про стягнення заборгованості в сумі 901787,80 грн, з яких: 870381,96 грн основний борг, 6920,25 грн 3 % річних, 24485,59 грн інфляційні втрати.

14.08.2024 суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі, здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, призначив розгляд справи по суті.

Від Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімія Парк" до суду надійшли: відповідь на відзив від 04.09.2024 (вх.№ 13968/24 від 05.09.2024); додаткові пояснення по справі від 13.10.2024 (вх.№ 15895/24 від 14.10.2024); повідомлення у справі від 14.10.2024 (вх.№ 15910/24).

Від Департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради до суду надійшли: відзив на позовну заяву від 30.08.2024 (вх.№/13738/24 від 02.09.2024, додаткові пояснення по справі від 04.11.2024 (вх.№17105/24 від 04.11.2024).

07.11.2024 розгляд справи по суті завершено, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Позиція позивача.

Заявлені позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем умов договору про закупівлю послуг № 42/23 від 27.04.2023 в частині оплати відповідачем вартості наданих позивачем послуг з нанесення дорожньої розмітки, внаслідок чого у відповідача утворився борг позивачем в сумі 870381,96 грн.

За прострочення виконання зобов`язань позивачем нараховано відповідачу 6920,25 грн 3 % річних, 24485,59 грн інфляційних втрат згідно ст. 625 ЦК України.

Також, у позовній заяві позивачем заявлено клопотання про зазначення в рішенні про нарахування інфляційних втрат та 3% річних до моменту фактичного виконання рішення на підставі ч. 10 ст. 238 ГПК України.

Позиція відповідача.

Позовні вимоги заперечує з підстав, наведених у відзиві на позов, додаткових поясненнях. Зазначає, що виконання бюджетних зобов`язань за договором проводиться виключно за умови та в межах фактичних надходжень коштів за бюджетним призначенням по цьому договору, а розрахунки за надані послуги, у разі затримки бюджетного фінансування, здійснюється упродовж 5 (п`яти) банківських днів з дати отримання замовником бюджетного призначення на фінансування закупівлі на свій реєстраційний рахунок. Відповідач, як розпорядник бюджетних коштів бере бюджетні зобов`язання виключно в межах відповідних фактичних надходжень фонду бюджету.

Станом на сьогодні відповідачу, як головному розпоряднику коштів, відповідні бюджетні асигнування на оплату послуг, згідно з вказаним договором про закупівлю послуг не проводились. Тобто, фактичних бюджетних надходжень за цим договором не було, а відповідач не отримував бюджетні призначення на фінансування закупівлі згідно договору №48/23 на свій реєстраційний рахунок.

Також зазначає, що фінансові зобов`язання за спірним договором виникають лише при наявності та у межах бюджетних асигнувань, установлених планами використання бюджетних коштів. Тобто, порядок розрахунків за цим договором сторони поставили в залежність від наявності бюджетного фінансування замовника та отримання ним бюджетних призначень на фінансування закупівлі згідно договору № 42/23 на свій реєстраційний рахунок.

Крім того, укладаючи договір про закупівлю послуг від 27.04.2023 № 42/23, позивач погодився з умовою пункту 4.2., а саме про те, що розрахунки за цими договорами здійснюються відповідно до постанови КМУ від 09.06.2021 № 590, якою визначено механізм виконання в особливому режимі повноважень Казначейством та органами Казначейства, та встановлено порядок (черговість) здійснення видатків державного та місцевого бюджетів.

Платежі за послуги, які виконані позивачем та фінансуються із бюджету територіальної громади підлягають оплаті лише після оплати всіх поставлених товарів, виконаних робіт та наданих послуг, передбачених цією постановою.

Обставини справи, дослідження доказів.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності всі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимоги чинного законодавства, суд встановив наступне.

27.04.2023 між Департаментом інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради (як замовником) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Хімія Парк" (як виконавцем) укладено договір про закупівлю послуг №42/23.

Відповідно до п. 1.1. договору виконавець зобов`язувався надати послуги, зазначені в п. 1.2. згідно з затвердженою кошторисною документацією, а замовник прийняти і оплатити надані належним чином послуги, у порядку та на умовах, що визначено договором.

Згідно п. 1.2. договору, найменування послуги: нанесення горизонтальної дорожньої розмітки на вулицях міста Івано-Франківська (поточний ремонт) (титул 2) за (ДК 021:2015-45230000-8 будівництво трубопроводів, ліній зв`язку та електропередач, шосе, доріг, аеродромів і залізничних доріг; вирівнювання поверхонь) Єдиного закупівельного словника. ДБН А.2.2-3-2014.

Пунктом 1.4. договору передбачено, що склад, обсяги, види, ціна та строки надання послуг, а також ціна матеріалів, умови та порядок фінансування визначаються кошторисною документацією та цим договором.

Згідно пункту 3.1. договору, сума цього договору відповідає динамічній договірній ціні (додатки 1, 2, 3 до цього договору) і становить: 1095872,89 грн.

Згідно п. 4.1. договору, розрахунки проводяться тільки за фактично надані послуги протягом 120-ти банківських днів після підписання замовником представлених виконавцем належно оформлених актів наданих послуг (форма КБ-2в) та довідок про вартість наданих послуг (форма КБ-3).

Згідно п. 4.3. договору, у разі затримки бюджетного фінансування розрахунок за надані послуги здійснюється упродовж 5 (п`яти) банківських днів з дати отримання замовником бюджетного призначення на фінансування закупівлі на свій реєстраційний рахунок.

Відповідно до п. 4.10. договору, фінансування за даним договором здійснюється за рахунок коштів бюджету Івано-Франківської міської територіальної громади.

Згідно п. 4.11. договору, бюджетні зобов`язання за даним договором виникають у разі наявності та в межах відповідних бюджетних асигнувань.

Пунктом п. 4.12. договору передбачено, що виконання бюджетних зобов`язань за цим договором проводиться виключно за умови та в межах фактичних надходжень коштів за бюджетним призначенням по даному договору.

Також, сторонами укладено додаткову угоду № 96 від 30.08.2023 до договору, якою змінено ціну договору з 1095872,89 грн до 1095745,15 грн, а також додаткову угоду № 99 від 02.11.2023 до договору, якою строки надання послуг продовжені до 31.12.2023.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач виконав свої зобов`язання за укладеним договором та надав відповідачу послуги з нанесення дорожньої розмітки на загальну суму 870381,96 грн. Відповідач прийняв результати наданих послуг та 01.11.2023 підписав довідку про вартість виконаних будівельних робіт форми КБ-3 та акт приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2в.

В порушення умов договору, відповідач не виконав обов`язку з оплати виконаних позивачем робіт, у строки передбачені п. 4.1 договору, внаслідок чого у нього утворився борг в розмірі 870381,96 грн.

Між сторонами також підписано акти звірки взаємних розрахунків за договором №42/23 від 27.04.2023, згідно яких загальна сума боргу відповідача перед позивачем за вказаними договорами становить 870381,96 грн.

Вказані обставини спричинили звернення позивача до суду з позовом до відповідача.

Норми права та мотиви, якими суд керувався при прийнятті рішення. Висновки суду.

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно вимог ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, що кореспондується положенням ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. (ч.1 ст. 627 ЦК України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу (ч. 1 ст. 837 Цивільного кодексу України).

Згідно ч. 1 ст. 854 Цивільного кодексу України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Статтею 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання (ст. 610 ЦК України).

Матеріалами справи підтверджується виконання позивачем обумовлених договором про закупівлю послуг №42/23 від 27.04.2023 робіт з нанесення дорожньої розмітки, про що сторонами підписано акт приймання виконаних будівельних робіт та довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрати.

Відповідач взятих на себе договірних зобов`язань не виконав, не здійснив оплату виконаних робіт на загальну суму 870381,96 грн.

Відповідачем не заперечується факт виконання позивачем обумовлених договором підрядних робіт за вказаними договорами, а фактично стверджується що фінансові зобов`язання за спірними договорами виникають лише при наявності та у межах бюджетних асигнувань, установлених планами використання бюджетних коштів. Порядок розрахунків за цими договорами сторони поставили в залежність від наявності бюджетного фінансування замовника та отримання ним бюджетних призначень на фінансування договорів на свій реєстраційний рахунок.

Щодо таких доводів відповідача суд зазначає, що згідно норм ЦК та ГК України відсутність бюджетного фінансування не є підставою для звільнення боржника від обов`язку виконати грошове зобов`язання по оплаті робіт.

Так, частина 2 статті 218 Господарського кодексу України та стаття 617 Цивільного кодексу України прямо передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважається обставинами, які є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язання.

Виходячи з положень статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України і статті 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших нормативно-правових актів, договору. Сама собою відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язання (правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі №911/4249/16).

Відповідно до положень статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.

Європейським судом з прав людини в рішенні від 18.10.2005 у справі Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України та в рішенні від 30.11.2004 у справі Бакалов проти України зазначено, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.

Згідно ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

При цьому, приписи частини 7 статті 193 Господарського кодексу України та статті 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами статті 629 Цивільного кодексу України щодо обов`язковості договору для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 202 Господарського кодексу України та статтею 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Щодо посилання відповідача на механізм виконання в особливому режимі повноважень Казначейством та органами Казначейства, визначений Порядком виконання повноважень Державною казначейською службою в особливому режимі в умовах воєнного стану, суд зазначає, про те, що відповідачем доказів надання доручення щодо здійснення платежу на рахунок позивача, неможливості проведення органами Казначейства даного платежу суду не надано.

Щодо умови п. 4.3. договору, суд зазначає наступне.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події (частина шоста статті 11 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 212 ЦК України особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов`язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).

З аналізу зазначеної норми можна зробити висновок, що відкладальна обставина, це така обставина, щодо якої невідомо, настане вона чи ні. Тобто сторони на момент укладення правочину, щодо якого правові наслідки пов`язуються з настанням певної обставини, усвідомлюють можливість ненастання такої обставини.

Водночас згідно з абзацом другим частини першої статті 530 ЦК України зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. За змістом цієї норми, відповідна подія має неминуче настати. Тлумачення змісту договору не може бути таким, що призводитиме до неможливості виконання договірного зобов`язання взагалі і ніколи (такий правовий висновок наведено у постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №740/2904/17, від 12.01.2022 у справі № 754/4475/19, від 04.04.2023 у справі № 916/1349/21).

Відкладальна обставина повинна мати вірогідний характер, однак сторонам завчасно невідомо, чи матиме місце така обставина. Укладаючи правочин з відкладальною обставиною, його сторони пов`язують виникнення прав і обов`язків за таким правочином з певною обставиною, щодо появи якої в майбутньому у сторін існує лише відповідна вірогідність. Відкладальна обставина може полягати у діях як однієї із сторін договору, так і третьої особи, яка нею не є, але у будь-якому разі повинна обумовлювати настання (зміну) відповідних прав і відповідних обов`язків обох сторін договору, а не лише однієї з них, та у момент укладання договору стосовно такої обставини має бути невідомо, настане вона чи ні. Таким чином, на відміну від строку, яким є визначений проміжок часу до відомого моменту або події, яка неминуче має настати, відкладальна обставина має характер такої обставини, що може і не настати (такий правовий висновок сформований в постанові Верховного Суду від 04.02.2024 у справі 761/46622/19).

В пункті 4.3. укладеного між сторонами договору, строк виконання грошових зобов`язань з оплати наданих послуг визначений вказівкою на подію, яка може настати, а може і не настати (отримання замовником бюджетного призначення на фінансування закупівлі на свій реєстраційний рахунок).

Водночас, згідно з абзацом другим частини першої статті 530 ЦК України зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

З огляду на викладене, узгоджена сторонами умова про оплату наданих послуг після надходження коштів на рахунок Департаменту (п. 4.3. договору) не відповідає визначенню "відкладальна обставина" та суперечить змісту частини 1 статті 837, частини 1 статті 854 та частини 1 статті 875 ЦК України (безумовна оплатність договору підряду).

Враховуючи вищенаведене, позовні вимоги про стягнення з відповідача 870381,96 грн. основного боргу є обґрунтованими.

Згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3% річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

За прострочення виконання грошового зобов`язання позивачем, на підставі положень ст. 625 ЦК України, за період з 18.04.2024 до 23.07.2024 нараховано 6920,25 грн 3 % річних, а також 24485,59 грн інфляційних втрат за червень - травень 2024 року.

З огляду на те, що відповідачем прострочено виконання грошового зобов`язання, нарахування позивачем 3% річних та інфляційних втрат є правомірним.

Судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат та 3% річних, та встановлено їх арифметичну та методологічну правильність.

Отже, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Позивачем у позовній заяві заявлено клопотання про зазначення в рішенні про нарахування інфляційних втрат та 3% річних до моменту фактичного виконання рішення на підставі ч. 10 ст. 238 ГПК України.

Так, відповідно до ч. 10 ст. 238 ГПК України, суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.

Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.

Таким чином, даною нормою передбачено зазначення в рішенні про нарахування відсотків або пені до моменту виконання рішення, а не інфляційних втрат.

Частині десятій статті 238 ГПК України та частинам десятій, одинадцятій статті 265 ЦПК України кореспондують норми частин одинадцятої, дванадцятої статті 26 Закону України "Про виконавче провадження", які конкретизують порядок виконавчих дій виконавця щодо нарахування пені, відсотків до моменту виконання рішення суду за алгоритмом (формулою), визначеним у цьому рішенні суду. Зокрема, врегульовано, що якщо у виконавчому документі про стягнення боргу зазначено про нарахування відсотків або пені до моменту виконання рішення, виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження розраховує остаточну суму відсотків (пені) за правилами, визначеними у виконавчому документі; до закінчення виконавчого провадження виконавець за заявою стягувача перераховує розмір остаточної суми відсотків (пені), які підлягають стягненню з боржника, не пізніше наступного дня з дня надходження заяви стягувача про такий перерахунок, про що повідомляє боржника не пізніше наступного дня після здійснення перерахунку.

За загальним правилом, у справах про стягнення суд визначає конкретну суму до стягнення з відповідача у справі станом на момент ухвалення судового рішення за наслідками вирішення спору по суті.

Правила частини десятої статті 238 ГПК України (частини десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України) встановили виняток із зазначеного загального правила, надавши суду повноваження за результатами з`ясування характеру та правової природи матеріальних відносин між сторонами у справах про стягнення боргу, на який нараховують відсотки або пеню, продовжити нарахування відсотків або пені на період після ухвалення такого судового рішення.

Мета такого інституту передовсім полягає у процесуальній економії, оскільки надає можливість позивачу не звертатися до суду повторно з позовом про стягнення відсотків або пені за період після ухвалення судового рішення та його невиконання.

Водночас такі повноваження суду є доволі обмеженими, оскільки суд не стягує конкретну суму відсотків або пені, а лише визначає їх порядок обрахунку; у цьому суд має керуватися не власним розсудом при виборі відсотків або пені, а визначати їх з огляду на матеріально-правові відносини між сторонами, з`ясовані ним за результатами судового розгляду; продовження нарахування таких відсотків або пені пов`язується винятково з фактом невиконання цього судового рішення та в разі його належного виконання право на таке нарахування припиняється (постанова Великої Палати Верховного Суду у справі №910/14524/22 від 05.06.2024).

Враховуючи викладене, суд вважає правомірною вимогу позивача про зазначення в рішенні суду про нарахування 3% річних на фактичну (не сплачену) суму основного боргу, починаючи з 24.07.2024 до моменту повної оплати основного боргу за такою формулою: (СОБ х 3 х КДП) : КДР : 100 = сума відсотків річних, де СОБ - сума основного боргу, 3 - 3 % річних, КДП - кількість днів прострочення, КДР - кількість днів у році.

В частині зазначення в рішенні про нарахування інфляційних втрат до моменту виконання рішення слід відмовити.

Відповідно до статей 73, 74, 81 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ст.86 ГПК України).

Суд зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no.4241/03 від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

За встановлених судом обставин, позовні вимоги є обґрунтованими, тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судові витрати.

Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Суд враховуючи задоволення позову, судовий збір слід покласти на відповідача.

Керуючись ст. ст. 2, 73, 74, 77-79, 86, 129, 233, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімія Парк" до Департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради про стягнення заборгованості в сумі 901787,80 грн - задовольнити.

Стягнути з Департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради, вул. Незалежності, буд. 7, м. Івано-Франківськ, 76018 (ідентифікаційний код 37794186) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімія Парк", вул. Центральна, буд. 38 А, с. Клевань, Рівненський район, Рівненська область, 35312 (ідентифікаційний код 38986599) 870381 (вісімсот сімдесят тисяч триста вісімдесят одну) грн 96 коп. основного боргу, 6920 (шість тисяч дев`ятсот двадцять) грн 25 коп. 3 % річних, 24485 (двадцять чотири тисячі чотириста вісімдесят п`ять) грн 59 коп. інфляційних втрат, 13526 (тринадцять тисяч п`ятсот двадцять шість) грн 82 коп. судового збору.

Органу (особі), яка здійснюватиме примусове виконання рішення у справі №909/735/24, нарахувати, в порядку частини 10 статті 238 Господарського процесуального кодексу України, 3 % річних на фактичну (не сплачену) суму основного боргу, починаючи з 24.07.2024 до моменту повної оплати основного боргу за такою формулою: (СОБ х 3 х КДП) : КДР : 100 = сума відсотків річних, де СОБ - сума основного боргу, 3 - 3 % річних, КДП - кількість днів прострочення, КДР - кількість днів у році, а також стягнути вказану суму нарахованих відсотків з Департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради, вул. Незалежності, буд. 7, м. Івано-Франківськ, 76018 (ідентифікаційний код 37794186) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімія Парк", вул. Центральна, буд. 38 А, с. Клевань, Рівненський район, Рівненська область, 35312 (ідентифікаційний код 38986599).

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Західного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 20.11.2024.

Суддя Неверовська Л.М.