Ухвала

від 19.11.2024 по справі 911/3100/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

"19" листопада 2024 р. Справа № 911/3100/24

Господарський суд Київської області у складі судді Яреми В.А., розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Бров Міт Агро" про забезпечення позову

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Бров Міт Агро"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ретро Агро"

про витребування майна з чужого незаконного володіння

установив:

15.11.2024 через канцелярію Господарського суду Київської області від Товариства з обмеженою відповідальністю Бров Міт Агро" надійшла позовна до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ретро Агро" з вимогами про витребування у останнього та передачу позивачу майна, деталізований перелік якого наведено у прохальній частині.

Також зі змісту вказаного позову та його прохальної частини слідує, що позивач просить вжити заходів забезпечення позову шляхом арешту майна, вимогу про витребування якого згідно деталізованого переліку наведено у прохальній частині, а також шляхом зобов`язання виконавця вжити заходи для збереження цього майна на час розгляду справи.

В обґрунтування відповідно поданого позову зазначено, що 15.09.2024 між сторонами укладено договір оренди техніки №15/09-24 та договір відповідального зберігання майна №14/09-24, згідно яких відповідачу передано, відповідно:

- у користування сільгосптехніку та агрегати, автомобілі та агрегати до них в кількості 16 одиниць згідно наведеного у договорі переліку та ідентифікуючих даних такого майна;

- на відповідальне зберігання майно згідно наведеного у договорі переліку та ідентифікуючих даних такого майна, кількістю 164 позицій по найменуванню.

За доводами позивача усе вказане вище майно передано відповідачу за актами приймання-передачі за адресою: Київська обл., Броварський р-н, с. Заворичі, вул. Фермерська 2.

Водночас зі змісту позовної заяви слідує, що між сторонами досягнуто згоди про розірвання договору оренди техніки №15/09-24 та договору відповідального зберігання майна №14/09-24 шляхом укладення 25.10.2024 та 31.10.2024 угод про розірвання цих правочинів, а також погоджено цими угодами, що відповідач зобов`язується повернути:

- усе майно у строк до 28.10.2024, що було передано на відповідальне зберігання відповідно до переліку зазначеному в пункті акта приймання-передачі майна від 15.09.2024;

- повернути техніку, що є предметом договору оренди техніки №15/09-24 від 15.09.2024, у строк до 01.11.2024.

Мотивуючи звернення до суду із вказаним позовом, Товариством з обмеженою відповідальністю Бров Міт Агро" зауважено про те, що в порушення взятих на себе зобов`язань відповідач техніку та передане на зберігання майно не повернув та продовжує її використання без будь-яких правових підстав.

Ураховуючи, що між сторонами відсутні договірні відносини з приводу користування спірним майном, а відповідач володіє переданим йому майном за розірваними правочинами незаконно, тобто без відповідної правової підстави, позивач зауважив, що він позбавлений можливості користуватись і розпоряджатись таким майном, оскільки фактично не володіє ним, як наслідок таке майно підлягає витребуванню від відповідача в порядку встановленому статтями 387, 388 ЦК України.

Поряд з тим, обґрунтовуючи заяву про вжиття заходів забезпечення позову та посилаючись на мотиви позовних вимог про витребування майна з незаконного володіння відповідача, Товариство з обмеженою відповідальністю Бров Міт Агро" зауважило на тому, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Ретро Агро" продовжує використання техніки, наслідком чого є знос техніки та необхідність у її ремонті і обслуговуванні позивачем.

Вказане, за доводами позивача, призводить до збільшення витрат позивача, збитків та ускладнює відновлення його порушених прав у випадку можливого рішення про задоволення позовних вимог.

Посилаючись на те, що умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред`явлення позову, може, зокрема, погіршитись за якістю на момент виконання рішення, позивач зазначив, що метою заходу забезпечення є підтримання «status quo», поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу.

В розрізі наведеного позивач зауважив, що накладення арешту на спірне рухоме майно, що перебуває у володінні відповідача, не може призвести до невиправданого обмеження майнових прав ТОВ «РЕТРО АГРО», оскільки призведе лише до обмеження можливість розпоряджатися ним, відтак вказане дійсно слугуватиме для позивача додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову, буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог.

Отже, позивач вважає, що арешт спірного рухомого майна призведе до його збереження до моменту вирішення судом питання по суті заявлених позовних вимог.

Оцінивши доводи та аргументи позивача стосовно необхідності вжиття заходів забезпечення цього позову шляхом накладення арешту на майно, суд дійшов таких висновків.

Приписами ст. ст. 136, 140 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

У відповідності до частин 1, 3, 4 статті 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема:

- накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб;

- забороною відповідачу вчиняти певні дії;

- забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання;

- іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову.

Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

З огляду на викладені вище норми процесуального закону вжиття заходів щодо забезпечення позову - це, по суті обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя та уникнення можливого порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача, відтак умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Так, розглядаючи заяву про забезпечення позову у порядку вказаних вище процесуальних норм, зокрема і частини 4 статті 137 ГПК України, слід враховувати, що однією із умов для застосування заходів забезпечення позову, крім арешту морського судна, є те, що ці заходи мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами, відтак конкретний захід забезпечення позову буде співмірним із позовною вимогою, якщо при його застосуванні забезпечується:

- збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору;

- можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками;

- можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Ураховуючи зазначене, співмірність та адекватність заходу до забезпечення позову передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням, зокрема, вартості майна, що підлягає арешту, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Поряд з тим, обґрунтування необхідності забезпечення позову покладається саме на позивача та полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову.

Звідси, достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову та які можуть виражатись у вчиненні відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду.

Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви

Отже, вирішуючи питання про забезпечення позову, суди перевіряють, а заявник відповідно повинен навести суду достатні підстави для застосування того чи іншого виду забезпечення позову, надати відповідні докази на їх підтвердження та відповідність основним критеріям.

Схожі висновки викладено у постанові Верховного Суду від 12.01.2024 у cправі №910/3268/22

Приписами ст. ст. 73, 74 ГПК України унормовано, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Однак позивачем доказово не підтверджено наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування обраного ним заходу забезпечення позову - накладення арешту на майно, а саме вчинення відповідачем станом на момент звернення до суду із відповідною заявою будь-яких дій, спрямованих на використання майна, вимоги про витребування якого заявлено позивачем за поданим позовом, та /або на його знецінення, а також вчинення будь-яких інших юридично значимих дій щодо вказаного майна.

Висновуючи вказане судом взято до уваги, що позивачем зазначено лише про потенційно можливе використання відповідачем переданих йому за договорами техніки та автомобілів з комплектуючими, а також майна для збереження вже після розірвання договорів та визначення строку повернення майна 25.10.2024 та 01.11.2024, попри те позивачем не наведено:

- способу виконання такого обов`язку самостійне вивезення позивачем техніки та комплектуючого майна з місця його знаходження та місця зберігання майна або вчинення відповідачем конкретних дій з доставлення відповідного майна у вказане позивачем місце призначення;

- жодних обставин щодо неможливості повернення такого майна одним із можливих способів, у тому числі і перешкоджання відповідачем у реалізації такого способу, протягом такого нетривалого часу, як після визначеного строку повернення - 25.10.2024 та 01.11.2024, та до моменту звернення до суду із позовом 15.11.2024.

З огляду на вказане судом також враховано, що будь-яких конкретних визначених способів повернення майна укладені між сторонами договори та, надалі, уголи про розірвання цих правочинів не містять, тоді як договір зберігання передбачає, що передане відповідачу майно не використовується ним у господарській діяльності, відтак вказане не узгоджєуться з доводами позивача про те, що усе майно, на яке позивач просить накласти арешт, використовується відповідачем.

Суд звертає увагу позивача на те, що при вирішенні питання про забезпечення позову важливим є об`єктивне існування ризиків втрати майна та/або його знецінення, чого при зверненні із відповідною заявою у цій справі не доведено.

Стосовно ж посилань позивача на необхідність підтримання «status quo», у тому числі в розрізі співмірності та адекватності заходу до забезпечення позову, суд зазначає таке.

Тимчасовий забезпечувальний захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою та продовжував існувати незмінний стан предмета спору.

Попри вказане, заявляючи вимоги про витребування у відповідача переданих йому за договорами техніки та автомобілів з комплектуючими, а також майна для збереження, позивач не обгрунтував імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на це все майно.

Зокрема, позивач на вказав та не довів, внаслідок чого рішення про витребування у відповіадча техінки та майна не можна буде виконати, а саме: повернути це майно, за відсутності накладеного на нього арешту, а також, що саме перешкоджатиме поверненню майна, яке не було арештовано.

Водночас самі лише доводи позивача про знос техніки і автомобілів та/або їх комплектуючих визнаються судом неспроможними, позаяк позивач просить повернути майно без уточнення його поточного стану на момент здійснення такого повернення, тоді як:

- згідно ч. 1 ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі;

- згідно ч. 1 ст. 801 ЦК України наймач зобов`язаний підтримувати транспортний засіб у належному технічному стані.

Доводи ж позивача про понесення ним збитків, у тому числі і у вигляді витрат на обслуговування техінки, яка наразі можливо використовується відповідачем, знаходяться поза межами предмету позову вимоги про повернення майна, а тому жодним чином не підтверджують імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на все майно.

З огляду на зазначене суд звертає увагу позивача на те, що інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення гарантії виконання майбутнього судового рішення, а не будь-яких вимог особи, як наслідок вказані позивачем майнові наслідки в розрізі використання/невикористання відповідачем майна не можуть слугувати виключною підставою для накладення арешту на таке майно з метою забезпечення позову про його повернення без уточнення його поточного стану на момент здійснення такого повернення та за відстуності заявлених до відповідача будь-яких інших вимог щодо понесених позивачем витрат та/або збитків.

Отже, суд приходить до висновку, що позивач не надав суду доказів на підтвердження реальних, існуючих обставин, які вказують на ймовірну складність або неможливість виконання рішення суду з боку відповідача у разі задоволення позовних вимог, ухиляння відповідача від виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог, а доводи позивача зводяться виключно до припущень про таку можливість. Схожих висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 07.11.2024 у справі №925/740/24.

Підсумовуючи наведене вище, суд висновує, що заява Товариства з обмеженою відповідальністю Бров Міт Агро" про забезпечення позову не містить обґрунтованих мотивів та посилань на докази, на підставі яких суд міг би дійти висновку щодо обґрунтованості, доцільності та необхідності забезпечення позову у визначений заявником спосіб шляхом накладення арешту на майно.

Водночас усі доводи заявника не є такими, які переконливо свідчать про фактичне встановлення достатньо обґрунтованого припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути або зменшитися за кількістю на момент виконання рішення (в разі задоволення позову).

Сама ж по собі наявність між сторонами спору щодо повернення майна не є достатніми підставами для вжиття заходів забезпечення позову у розумінні статті 136 ГПК України, оскільки відповідне питання наявності/відсутності підстав для задоволення позову підлягає вирішенню судом під час розгляду справи по суті.

До того ж суд звертає увагу на те, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору, а процесуальний закон, визначаючи у статті 75 ГПК України підстави звільнення від доказування, не передбачає звільнення учасника від доказування у разі подання заяви про забезпечення позову.

В розрізі вказаного суд вважає за необхідне наголосити на тому, що інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити, попри це такі дії не можуть визнаватись встановленими поза межами процедури та стандартів доказування, оскільки за такого підходу порушується баланс рівності усіх учасників судового процесу та презюмується абсолютне право заявника на застосування обраних ним заходів забезпечення позову.

Водночас наявність у процесуальному законі певного способу забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно ще не свідчить про безумовне його застосування та вжиття за будь-яким поданим до суду позовом.

Оскільки позивачем не обґрунтовано та не доведено наявність підстав для застосування обраних заходів забезпечення позову, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю Бров Міт Агро" про забезпечення позову.

Керуючись ст. ст. 136, 137, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд

постановив:

У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю Бров Міт Агро" про забезпечення позову відмовити.

Ухвала складена та підписана 19.11.2024, набирає законної сили з моменту її підписання суддею відповідно до ч. 2 ст. 235 ГПК України та може бути оскаржена у апеляційному порядку до Північного апеляційного господарського суду протягом десяти днів з моменту її складення у відповідності до ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя В.А. Ярема