Рішення

від 06.11.2024 по справі 754/6687/24

ДЕСНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Номер провадження 2/754/3657/24

Справа №754/6687/24

РІШЕННЯ

Іменем України

06 листопада 2024 року Деснянський районний суд м.Києва у складі:

головуючого судді Зотько Т.А.

за участю секретаря судового засідання Нагорної М.В.,

представника позивача Порхуна В.М. ,

представника відповідача Поліщука П.П. ,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві цивільну справу за позовом Державної установи «Держгідрографія» до ОСОБА_3 про стягнення безпідставно набутих коштів, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Деснянського районного суду м. Києва із позовною заявою до ОСОБА_3 про стягнення безпідставно набутих коштів. Вимоги позовної заяви обґрунтовані тим, що відповідач працював на посаді начальника ДУ «Держгідрографія» з 10.05.2019 на підставі укладеного між сторонами контракту. Відповідно до Наказу від 04.03.2020 №68-к, відповідача було звільнено з роботи з посади начальника ДУ «Держгідрографія» з 04.03.2020 у зв`язку з припиненням повноважень, відповідно до п.5 ч.1 ст.41 КЗпП України. Не погоджуючись зі своїм звільненням, ОСОБА_3 18.05.2021 звернувся до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Державної служби та ДУ «Держгідрографія». 02.11.2021 року рішенням Господарського суду міста Києва у справі №910/7862/21 позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено у повному обсязі. Відповідно до Наказу Державної служби морського та річкового транспорту України №33-ПД від 28.12.2021 відповідача поновлено на посаді начальника ДУ «Держгідрографія» з 04.03.2020 та виплачено йому середній заробіток за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць в розмірі 250 429,68 грн., з якого утримано податок з доходів фізичних осіб - 45 077,34 грн. та військовий збір - 3 756,45 грн.. У той же час, не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, Державна установа «Держгідрографія» 11.11.2021 звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2021 у справі №910/7862/21 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позову у повному обсязі. В результаті розгляду апеляційної скарги, постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.02.2022 скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до Державної служби морського та річкового транспорту України, Державної установи «Держгідрографія» про скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення 3 627 018,24 грн. відмовлено. З метою скасування постанови Північного апеляційного господарського суду від 15.02.2022 року, ОСОБА_3 звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду. У результаті розгляду Верховним Судом касаційної скарги, 13.07.2022 року між сторонами спору укладено та затверджено Судом касаційної інстанції Мирову угоду. Тобто, укладаючи Мирову угоду, з метою врегулювання спору між сторонами на підставі взаємних поступок дійшли згоди про те, що ДУ «Держгідрографія» зобов`язується скасувати наказ в. о. начальника Державної установи «Держгідрографія» від 04.03.2020 №68-к, яким звільнено 04.03.2020 ОСОБА_3 з посади, а ОСОБА_3 , у свою чергу, відмовляється від позовних вимог, викладених у позовній заяві, в частині стягнення з Державної установи «Держгідрографія» на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 3 627 018,24 грн.. На виконання умов Мирової угоди зі сторони ДУ «Держгідрографія» були виконані всі зобов`язання, відповідач у свою чергу добровільно не повернув отриманий на виконання рішення суду першої інстанції середній заробіток за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць в розмірі 250 429,68 грн.. Отже, на підставі викладеного позивач просить стягнути з відповідача безпідставно набуті кошти у сумі 250 429,68 грн., а також судові витрати.

Ухвалою судді від 14.05.2024 було відкрито провадження у вказаній справі, з призначенням розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін у судове засідання.

04.09.2024 через канцелярію суду представник відповідача - адвокат Поліщука П.П. подав письмові пояснення у справі, відповідно до яких просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

У судовому засіданні представник позивача - адвокат Порхун В.М. посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві, просив суд про їх задоволення.

Представник відповідача - адвокат Поліщук П.П. заперечував проти позовних вимог, посилаючись на викладене у поданих письмових поясненнях просив суд відмовити у їх задоволенні у повному обсязі.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін у справі, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, дійшов до наступного висновку.

Згідно зі ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтями 15, 16 ЦК України, передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з п. 4 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Судом встановлено, що відповідач працював на посаді начальника ДУ «Держгідрографія» з 10.05.2019 на підставі укладеного між сторонами контракту.

Відповідно до Наказу від 04.03.2020 №68-к, ОСОБА_3 було звільнено з роботи з посади начальника ДУ «Держгідрографія» з 04.03.2020 у зв`язку з припиненням повноважень, відповідно до п.5 ч.1 ст.41 КЗпП України.

02.11.2021 року Господарський суд міста Києва у справі №910/7862/21 ухвалив рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнив у повному обсязі.

Відповідно інформаційної довідки вбачається, що згідно Наказу Державної служби морського та річкового транспорту України від 28.12.2021 №33-ПД ОСОБА_3 поновлено на посаді начальника державної установи «Держгідрографія» з 04.03.2020 та виплачено ОСОБА_3 середній заробіток на час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць в розмірі 250 429,68 грн., з якого утримано податок з доходів фізичних осіб - 45 077,34 грн. та військовий збір - 3 756,45 грн., що підтверджується платіжними інструкціями №946, №943, №945 від 30.12.2021 року.

Відповідно до постанови Північного апеляційного господарського суду від 15.02.2022 скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до Державної служби морського та річкового транспорту України, Державної установи «Держгідрографія» про скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення 3 627 018,24 грн. відмовлено (а.с.9-17).

15.02.2022 року ОСОБА_3 звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду.

Верховний Суд у складі суддів Касаційного господарського суду ухвалою від 13.07.2022 року затвердив між сторонами Мирову угоду, яка містила, зокрема, наступні домовленості: «2. Сторони підтверджують, що правові наслідки відмови від позовних вимог, а також підписання цієї Мирової угоди їм відомі та вони зробили обізнаний вибір на користь мирного врегулювання спору без будь-якого примусу з чиєїсь сторони. 5. Державна установа "Держгідрографія" зобов`язується скасувати наказ в.о. начальника Державної установи "Держгідрографія" від 04.03.2020 №68-к, яким звільнено 04.03.2020 ОСОБА_3 з посади начальника Державної установи "Держгідрографія" у зв`язку з припиненням повноважень відповідно до пункту 5 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України. 6. ОСОБА_3 відмовляється від позовних вимог, викладених в позовній заяві, в частині стягнення з Державної установи "Держгідрографія" на користь ОСОБА_3 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 3 627 018,24 грн. (три мільйони шістсот двадцять сім тисяч вісімнадцять гривень 24 копійки). 10. Сторони усвідомлюють наслідки укладення Мирової угоди, зокрема, передбачені частиною третьою статті 231 Господарського процесуального кодексу України, і бажають їх настання. Мирова угода укладена Сторонами у відповідності до вимог статті 192 Господарського процесуального кодексу України з метою врегулювання спору на основі взаємних поступок і стосується прав та обов`язків сторін, предмета позову та є підставою для закриття провадження у справі. Сторони підтверджують, що Мирова угода укладена у добровільному порядку. 11. Сторони підтверджують, що ця Мирова угода та всі викладені в ній умови відповідають їх дійсним намірам і не носять характеру фіктивного та удаваного правочину, укладається ними відповідно до їх справжньої волі, без будь-якого застосування фізичного чи психічного тиску та на вигідних для них умовах і не є результатом впливу тяжких обставин. Мирова угода укладається Сторонами без застосування обману чи приховування фактів, які мають істотне значення. Сторони однаково розуміють значення, умови угоди, її природу і правові наслідки, бажають настання саме тих правових наслідків, що створюються цією Мировою угодою, а також свідчать, що цією Мировою угодою визначені всі умови, про що свідчать особисті підписи Сторін на цій Мировій угоді. ».

Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Під відсутністю правової підстави розуміють такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 910/3395/19, від 23 квітня 2019 року у справі № 918/47/18, від 01 квітня 2019 року у справі № 904/2444/18.

Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у виді розірвання договору. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22 березня 2016 року у справі № 6-2978цс15 та від 03 червня 2016 року у справі № 6-100цс15.

Із матеріалів справи вбачається, що на підставі рішення позивачем було виплачено відповідачу середній заробіток за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць у розмірі 250 429,68 грн., з якого утримано податок з доходів фізичних осіб - 45 077,34 грн. та військовий збір - 3 756,45 грн..

Кондикційний позов (позов про повернення безпідставно набутого майна) урегульовано нормами матеріального права, а поворот виконання рішення - процесуального права. За змістом кондикційний позов та поворот виконання рішення схожі, проте не є тотожними та регулюються різними нормами права.

Поворот виконання рішення - це процесуальна форма захисту прав боржника. Він можливий лише після набрання судовим рішенням законної сили. Його суть - у поверненні стягувачем боржнику всього одержаного за скасованим рішенням.

У Рішенні Конституційного Суду України від 02 листопада 2011 року № 13-рп/2011 у справі за конституційним зверненням військової частини НОМЕР_1 щодо офіційного тлумачення положення пункту 28 частини першої статті 293 ЦПК України у взаємозв`язку з положеннями пунктів 2, 8 частини третьої статті 129 Конституції України вказано, що поворот виконання рішення - це цивільна процесуальна гарантія захисту майнових прав особи, яка полягає у поверненні сторін виконавчого провадження в попереднє становище через скасування правової підстави для виконання рішення та повернення стягувачем відповідачу (боржнику) всього одержаного за скасованим (зміненим) рішенням. Інститут повороту виконання рішення спрямований на поновлення прав особи, порушених виконанням скасованого (зміненого) рішення, та є способом захисту цих прав у разі отримання стягувачем за виконаним та у подальшому скасованим (зміненим) судовим рішенням неналежного, безпідставно стягненого майна (або виконаних дій), оскільки правова підстава для набуття майна (виконання дій) відпала.

Відповідно до частин першої, другої статті 333 ГПК України суд апеляційної чи касаційної інстанції, приймаючи постанову, вирішує питання про поворот виконання, якщо, скасувавши рішення (визнавши його нечинним), він: 1) закриває провадження у справі; 2) залишає позов без розгляду; 3) відмовляє в позові повністю; 4) задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі. Якщо рішення після його виконання скасовано і справу повернуто на новий розгляд, суд, ухвалюючи рішення, вирішує питання про поворот виконання, якщо при новому розгляді справи він: 1) закриває провадження у справі; 2) залишає позов без розгляду; 3) відмовляє в позові повністю; 4) задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі.

Згідно зі частиною дев`ятою статті 333 ГПК України, якщо питання про поворот виконання рішення не було вирішено судом відповідно до частин першої - третьої цієї статті, заява відповідача про поворот виконання рішення розглядається судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Отже, поворот виконання рішення, якщо цього вимагає відповідач, можливий у будь-якому випадку, незалежно від того, в якому порядку (апеляційному, касаційному чи за нововиявленими обставинами) скасовано судове рішення.

Поворот виконання рішення полягає у поверненні сторін виконавчого провадження в попереднє становище через скасування правової підстави для виконання рішення та повернення стягувачем відповідачу (боржнику) всього одержаного за скасованим (зміненим) рішенням.

Подібні висновки зроблені у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 20 червня 2019 року у справі № 336/9595/14 (провадження № 61-14640сво18), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 569/15646/16-ц (провадження № 14-375цс19) та постанові Верховного Суду у складі Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 травня 2022 року у справі № 405/3788/19 (провадження № 61-826св22).

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

За положеннями ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Під способами захисту суб`єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (аналогічні висновки викладені в пункті 5.5 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16).

При цьому під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, тобто матиме найбільший ефект по відновленню відповідних прав, свобод та інтересів на стільки, на скільки це можливо.

Згідно із частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору ( ст. 95 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Відповідно до положень ч. 1, 3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами статті 264 ЦПК під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; та докази на їх підтвердження.

Як роз`яснено у п.27 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року за №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Вирішальним фактором принципу змагальності сторін є обов`язок сторін у доказуванні, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів.

Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, суд робить висновок про її недоведеність.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

Таким чином, якщо питання про поворот виконання рішення не було вирішено судом відповідно до вище згаданих умов, заява відповідача про поворот виконання рішення розглядається судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Поворот виконання судового рішення у господарській справі визначений у статті 333 ГПК України.

Відповідно до частини п`ятої статті 333 ГПК України питання про поворот виконання рішення суд вирішує за наявності відповідної заяви сторони, тобто позивача або відповідача.

Враховуючи вище викладене, суд приходить до висновку, що позивач, права якого, на його думку, порушено може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права, тобто звернувшись до суду з відповідною заявою про поворот виконання рішення суду.

За таких обставин, належним способом захисту порушених прав є звернення Державної установи «Держгідрографія» до суду із заявою про поворот виконання рішення у порядку, передбаченому статтею 333 ГПК України, а тому у задоволенні позову про стягнення безпідставно набутих коштів у порядку статті 1212 ЦК України слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.124, 129 Конституції України, ст.ст. 4, 12, 13, 76-83, 89, 95, 258-259, 263 - 265, 354, 444, 445 ЦПК України, ст.ст.15, 16, 1212 ЦК України, ст.333 ГПК України, суд

ВИРІШИВ :

Позов Державної установи «Держгідрографія» до ОСОБА_3 про стягнення безпідставно набутих коштів - залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У випадку проголошення у судовому засіданні лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення суду виготовлено 19.11.2024.

Суддя: